Рішення № 140147113, 22.09.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 вересня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/300/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання Беги В.М.

розглянув справу

за позовом Фермерського господарства Вікторія (47063, Тернопільська область, Тернопільський район, село Нестерівці, вулиця Садова, будинок 33а)

до відповідача Озернянської сільської ради (47264, Тернопільська область, Тернопільський район, село Озерна, вулиця Шевченка, 46А)

про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії.

За участі від:

позивача Балабан П.О.

відповідача не з`явився

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Фермерське господарство Вікторія звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Озернянської сільської ради про:

- визнання бездіяльності Озернянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області незаконною щодо неприйняття нею рішення за результатами розгляду заяви від 04.03.2026 Фермерського господарства «Вікторія» про надання дозволу на викуп земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 для ведення фермерського господарства;

- зобов`язання Озернянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання законної сили рішенням суду, повторно розглянути заяву від 04.03.2026 Фермерського господарства «Вікторія» про надання дозволу на викуп земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 для ведення фермерського господарства та прийняти рішення про надання дозволу Фермерського господарства «Вікторія» на викуп вказаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за законом має право на купівлю земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792, яка перебуває у його постійному користуванні, порушеного внаслідок бездіяльності відповідача внаслідок неприйняття рішення за відповідним зверненням позивача.

Позиція відповідача.

Відповідач участі уповноваженого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений в ухвалі від 22.05.2026 (про відкриття провадження у справі) строк не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст. 178 ГПК України.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою суду від 22.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/300/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.06.2026, яке надалі відкладалось на 20.07.2026.

Ухвалою суду від 20.07.2026 закрито підготовче провадження по справі №921/300/26 та призначено її до розгляду по суті на 06.08.2026.

У зв`язку з перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та неможливістю проведення судового засідання 06.08.2026, ухвалою суду від 29.07.2026 продовжено строк розгляду справи по суті на підставі ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та призначено розгляд справи №921/300/26 по суті на 22.09.2026.

25.08.2026 від позивача надійшла заява №25-01/08/26 від 25.08.2026 (вх. №6692), а 21.09.2026 - заява №20-02/09/2026 від 20.09.2026 (вх. №7492), з якими долучено до матеріалів справи докази оплати витрат на правову допомогу.

В судовому засіданні 22.09.2026 представником позивача підтримано позов.

Відповідач участі уповноваженого представника в судове засідання 22.09.2026 не забезпечив, про дату, час та місце його проведення належним чином повідомлений.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Ч. 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами справи.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

22.09.2026 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

10.11.1992 Зборівською районною Радою народних депутатів видано ОСОБА_1 Державний акт серії «Т» № 00078 на право постійного користування земельною ділянкою площею 15,00 га для створення селянського (фермерського) господарства з ціллю ведення сільськогосподарського виробництва. Даний акт зареєстровано в Книзі реєстрації Державних актів на право постійного користування землею за №78.

Згідно з Інформацією від 24.01.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки за кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 державним реєстратором Озернянської сільської ради 19.10.2022 внесено записи:

- 48235930 про право власності на земельну ділянку з вказаним кадастровим номером площею 14,631 га Озернянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423-ІХ від 28.04.2021;

- 48236589 про право постійного користування на земельну ділянку з вказаним кадастровим номером площею 14,631 га Фермерського господарства Вікторія (ідентифікаційний код 21147061) на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою №00078 від 10.11.1992 Зборівської районної Ради народних депутатів.

Фермерське господарство «Вікторія», в особі голови Романишина Євгена Августовича, звернулось до Озернянської сільської ради із заявою від 04.03.2026 (вх. №17 від 04.03.2026 по Озернянській сільській раді), в якій просило прийняти рішення про продаж Фермерському господарству «Вікторія» земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 площею 14,631 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Озернянської сільської ради Тернопільської області, без проведення земельних торгів за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці вказаної земельної ділянки. При цьому, у заяві ФГ «Вікторія» надало згоду на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви додано наступні документи:

1. Копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб- пщприємців щодо ФГ «Вікторія»;

2. Копія Статуту ФГ «Вікторія»;

3. Копія витягу з Державного реєстру речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792;

4. Копія Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Матеріали справи містять проєкт рішення Озернянської сільської ради від 27.03.2026 «Про надання дозволу на викуп земельної ділянки», у п. 1 якого зазначено про надання Фермерському господарству «Вікторія» код ЄДРПОУ 21147061 дозвіл на викуп земельної ділянки сільськогосподарського призначення на праві постійного користування для ведення фермерського господарства площею 14,6310 га, кадастровий номер земельної ділянки 6122686300:01:001:0792, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Нестерівці.

Вказаний проект рішення не набрав відповідної кількості голосів для його прийняття (рішення в цілому не прийнято). На це вказують результати поіменного голосування 38 сесії ІІІ пленарного засідання 8 скликання Озернянської сільської ради від 27.03.2026.

У виданій ФГ «Вікторія» довідці №176 від 06.04.2026 Озернянською сільською радою зазначено, що зареєстрована за вхідним номером №17 від 04.03.2026 заява була розглянута на третьому пленарному засіданні тридцять восьмої сесії Озернянської сільської ради від 27.03.2026. Проєкт рішення не набрав відповідної кількості голосів для його прийняття.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин 1-5 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 № 2009-XII (у редакції станом на 14.10.1992) після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання Державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

19.06.2003 було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Згідно з ст. 7 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції станом на 13.03.1992) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

В силу приписів ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України 1990 року (в редакції станом на 13.03.1992) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

До відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому ст.ст. 17 і 19 цього Кодексу (п. 1 ч. 1 ст. 9 ЗК України в редакції станом на 13.03.1992).

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ч. 1. ст. 22 ЗК України в редакції станом на 13.03.1992).

За приписами ч. 1 ст. 52 Земельного Кодексу України (в тій же редакції) для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" 2003 року, громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

19.11.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" яким у Земельному кодексі України у розділі X "Перехідні положення" пункт 6-1 викладено в новій редакції.

За приписами п. 6-1 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного Кодексу України громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, а також юридичні особи, яким на момент набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель" належало право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, та які відповідно до статті 92 цього Кодексу не можуть набувати земельні ділянки на праві постійного користування, орендарі земельних ділянок, які набули право оренди земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", мають право на купівлю таких земельних ділянок без проведення земельних торгів. Купівля земельних ділянок відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що дорівнює: нормативній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель сільськогосподарського призначення; експертній грошовій оцінці земельної ділянки - для земель несільськогосподарського призначення.

У разі купівлі земельної ділянки її покупець має право на розстрочення платежу зі сплати ціни земельної ділянки з рівним річним платежем з урахуванням індексу інфляції, за умови встановлення заборони на продаж або інше відчуження та надання у користування земельної ділянки (крім надання у користування фермерському господарству земельних ділянок, які знаходяться у власності членів такого фермерського господарства, що є покупцями такої земельної ділянки) до повного розрахунку покупця за договором купівлі-продажу.

Згідно з частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 127 ЗК України передбачено, що органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності громадянам, юридичним особам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Водночас, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо передачі земельних ділянок у власність із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб передбачено частиною 1 статті 122 ЗК України.

Частиною 1 статті 128 ЗК України зазначено, що продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Частинами 2, 3 статті 128 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви додаються:

а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);

б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

г) копія свідоцтва про реєстрацію постійного представництва з правом ведення господарської діяльності на території України - для юридичних осіб, створених та зареєстрованих відповідно до законодавства іноземної держави.

Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Відповідно до ч.5 ст. 128 ЗК України підставою для відмови в продажу земельної ділянки є: а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки; б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; в) якщо щодо суб`єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності; г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність; ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Згідно з ч. 6 ст. 128 ЗК України рішення сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад віднесено, зокрема: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна (п.30 ч.1 наведеної статті); вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п.34 ч.1 наведеної статті).

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При зверненні до суду позивач має обґрунтувати порушення своїх прав. Таке порушення має бути реальним. Стосуватись індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Т № 00078 від 10.11.1992 Фермерське господарство "Вікторія" є постійним користувачем земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792.

Таке право набуте позивачем як до 01.01.2002, так і до 19.11.2022.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" та п. 6-1 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного Кодексу України позивач, якому належить право постійного користування вказаною земельною ділянкою комунальної власності, має право на купівлю такої земельної ділянки без проведення земельних торгів.

З метою реалізації цього права Фермерське господарство Вікторія звернулось до Озернянської сільської ради із заявою від 04.03.2026 (вх. №17 від 04.03.2026 по Озернянській сільській раді), в якій просило прийняти рішення про продаж Фермерському господарству «Вікторія» земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 площею 14,631 га для ведення фермерського господарства, що розташована на території Озернянської сільської ради Тернопільської області, без проведення земельних торгів за ціною, що дорівнює нормативній грошовій оцінці вказаної земельної ділянки. При цьому, у заяві ФГ «Вікторія» надало згоду на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви додано наступні документи:

1. Копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб- пщприємців щодо ФГ «Вікторія»;

2. Копія Статуту ФГ «Вікторія»;

3. Копія витягу з Державного реєстру речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792;

4. Копія Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою.

Судом з`ясовано, що подана до органу місцевого самоврядування позивачем заява від 04.03.2026 з додатками відповідає вимогам ч.2 ст.128 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті 55, частини 3 статті 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Матеріали справи містять проєкт рішення Озернянської сільської ради від 27.03.2026 «Про надання дозволу на викуп земельної ділянки», у п. 1 якого зазначено про надання Фермерському господарству «Вікторія» код ЄДРПОУ 21147061 дозвіл на викуп земельної ділянки сільськогосподарського призначення на праві постійного користування для ведення фермерського господарства площею 14,6310 га, кадастровий номер земельної ділянки - 6122686300:01:001:0792, яка знаходиться за межами населеного пункту с. Нестерівці.

Вказаний проект рішення не набрав відповідної кількості голосів для його прийняття (рішення в цілому не прийнято). На це вказують результати поіменного голосування 38 сесії ІІІ пленарного засідання 8 скликання від 27.03.2026.

У виданій ФГ «Вікторія» довідці №176 від 06.04.2026 Озернянською сільською радою зазначено, що зареєстрована за вхідним номером №17 від 04.03.2026 заява була розглянута на третьому пленарному засіданні тридцять восьмої сесії Озернянської сільської ради від 27.03.2026. Проєкт рішення не набрав відповідної кількості голосів для його прийняття.

Судом у даній справі не встановлено наявності передбачених ч.5 ст.128 ЗК України підстав для відмови позивачу в продажу земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про існування бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті ним рішення за результатами розгляду заяви позивача від 04.03.2026.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).

Приватна сторона правовідносин із органами державної влади (розпорядниками державного майна) має законне право очікувати, що виконання такими органами своїх функцій відбудеться відповідно до закону.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").

Тому на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Одним з проявів принципів належного урядування є те, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якого порушення, помилки, протиправної бездіяльності повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

Таким чином, бездіяльність відповідача не може мати позитивних наслідків для нього самого (безкарність бездіяльності і безвідповідальності) та негативних для приватного учасника обороту.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту, зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 07.07.2021 у справі № 910/6319/19, що поняття дискреційних повноважень, наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

З наведеного слідує, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Відповідач двічі готував позитивний для позивача проект рішення, без його альтернативного варіанту. Проте відповідне рішення не було прийнято лише через бюрократичну процедуру.

Розглядаючи справу у спорі щодо нерухомого майна (у даному випадку землі), який відноситься до юрисдикції господарських судів (пункт 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України), суд має право як (1) зобов`язати орган місцевого самоврядування вчинити певні дії, в тому числі прийняти відповідне рішення, у разі, якщо судом буде встановлено: порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності органом місцевого самоврядування, виконання позивачем усіх визначених законом умов, що необхідні для отримання відповідного рішення (дозволу, погодження, тощо) та відсутність законодавчих підстав для відмови, так і (2) зобов`язати - розглянути відповідне питання з прийняттям відповідного рішення, якщо буде встановлено наявність у відповідача дискреції при вирішенні відповідного питання або якщо уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. У такому разі суд звертається до подібного висновку (щодо ефективності обраного способу захисту та можливості зобов`язання відповідача вчинити дії), викладеного у пунктах 36-37 постанови Великої Палати від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17.

З урахуванням того, що судом встановлено наявність у позивача права на купівлю земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792, порушення такого права внаслідок бездіяльності відповідача, суд приходить до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача шляхом визнання незаконною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви від 04.03.2026 позивача про надання дозволу на викуп земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 для ведення фермерського господарства (для ведення сільськогосподарського виробництва) та, як наслідок зобов`язання відповідача на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання законної сили рішенням суду, повторно розглянути заяву від 04.03.2026 позивача про надання дозволу на викуп земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 для ведення фермерського господарства та прийняти рішення про надання дозволу позивачу на викуп вказаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства (для ведення сільськогосподарського виробництва).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сало проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Так, відповідно до ч.4 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву, він позбавляється права заперечувати проти обставин справи, якщо його незгода не викладена у відзиві.

Згідно з ст. 41, п. п. 4, 5 ч.2 ст. 42 ГПК України сторони зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Будучи обізнаним про те, що у провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває дана справа, відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч.4 ст.13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Розподіл судових витрат.

В порядку ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Приписами частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у разі подання до суду процесуальних документів в електронній формі.

Як вбачається з матеріалів справи, під час звернення з даним позовом до суду в електронній формі, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6656 грн, однак з урахуванням визначеного законом понижуючого коефіцієнту 0,8, розмір судового збору мав складати суму 5324,80 грн.

З огляду на викладене, суд роз`яснює позивачу, що зайво сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн може бути повернений за клопотанням останнього.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12-13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

1. Визнати незаконною бездіяльність Озернянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (47264, Тернопільська область, Тернопільський район, село Озерна, вулиця Шевченка, 46А, ідентифікаційний код 04392310) щодо неприйняття нею рішення за результатами розгляду заяви від 04.03.2026 Фермерського господарства Вікторія (47063, Тернопільська область, Тернопільський район, село Нестерівці, вулиця Садова, будинок 33а, ідентифікаційний код 21147061) про надання дозволу на викуп земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 для ведення фермерського господарства (для ведення сільськогосподарського виробництва).

2. Зобов`язати Озернянську сільську раду Тернопільського району Тернопільської області (47264, Тернопільська область, Тернопільський район, село Озерна, вулиця Шевченка, 46А, ідентифікаційний код 04392310) на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання законної сили рішенням суду, повторно розглянути заяву від 04.03.2026 Фермерського господарства Вікторія (47063, Тернопільська область, Тернопільський район, село Нестерівці, вулиця Садова, будинок 33а, ідентифікаційний код 21147061) про надання дозволу на викуп земельної ділянки площею 14,631 га з кадастровим номером 6122686300:01:001:0792 для ведення фермерського господарства та прийняти рішення про надання дозволу Фермерському господарству Вікторія (47063, Тернопільська область, Тернопільський район, село Нестерівці, вулиця Садова, будинок 33а, ідентифікаційний код 21147061) на викуп вказаної земельної ділянки для ведення фермерського господарства (для ведення сільськогосподарського виробництва).

Видати наказ.

3. Стягнути з Озернянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області (47264, Тернопільська область, Тернопільський район, село Озерна, вулиця Шевченка, 46А, ідентифікаційний код 04392310) на користь Фермерського господарства Вікторія (47063, Тернопільська область, Тернопільський район, село Нестерівці, вулиця Садова, будинок 33а, ідентифікаційний код 21147061) 5324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 (вісімдесят) коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 29 вересня 2026 року.

Суддя І.П. Шумський