Рішення № 140146163, 03.09.2026, Господарський суд Київської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2325/25

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації

до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР»

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про витребування земельної ділянки

Учасники судового процесу:

прокурор: Лук`янчук А.В.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Манзюк Т.Ю.;

від третьої особи: Семко В.Ю.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР», в якому просить суд:

- витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» земельну ділянку площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що спірна земельна з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, площею 0, 35 га, як на момент набуття її у власність Тараненко Н.І. на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004, а в подальшому АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2020, так і на даний час повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та використовується для ведення лісового господарства.

Разом із позовною заявою прокурором заявлено клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Ліси України».

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.07.2025 позовну заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху.

04.08.2025 до суду від Київської обласної прокуратури надійшов лист на виконання вимог ухвали суду від 23.07.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2025 позовну заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху.

15.08.2025 до суду від Київської обласної прокуратури надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 07.08.2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2325/25. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а прокурору та позивачу відповіді на відзив. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України». Призначено підготовче засідання у справі на 24.09.2025.

18.09.2025 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнав позовні вимоги та заперечив проти правових підстав позову з огляду на наступне:

- прокурор не надав належних та допустимих доказів накладання спірної земельної ділянки площею 0,35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та використовуються для ведення лісового господарства, якими, на думку відповідача, можуть бути відмова державного кадастровою реєстратора у реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі у зв`язку з частковою або повною накладкою нової земельної ділянки на вже існуючу (зареєстровану відповідно до вимог законодавства) земельну ділянку та/або висновок експерта у рамках земельно-технічної експертизи. Проте, як зазначив відповідач, прокурор у позовній заяві таких доказів не надав, а все доказування базується на двох листах державних лісогосподарських підприємств та одному листі Держгеокадастру;

- посилається на дотримання принципу добросовісного урядування, стверджуючи про те, що самі по собі можливі порушення процедури передачі спірної земельної ділянки у власність третім особам, які можливо були допущені саме розпорядником (Київська ОДА), не можуть бути безумовною підставою для визнання недійними відповідних рішень та позбавлення відповідача права на спірну земельну ділянку, набуту ним у законний спосіб, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки, що не може бути наслідком позбавлення майна добросовісного набувача такого майна, оскільки це є надмірним тягарем для нього та не поновить будь-яких порушених прав громади;

- стверджував про законність отримання спірної земельної ділянки у власність та посилався на те, що у копії державного акта на право власності на землю серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 зазначено про його видачу на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації № 768 від 10.11.2004, що, на думку відповідача, свідчить про законність та відповідність процедури приватизації нормам Земельного кодексу України у редакції 2004 року;

- вказав, що виходячи з приписів ст. 149 ЗК України у редакції 2004 року, згода на вилучення земельної ділянки з постійного користування могла бути надана не лише ДП «Ліси України», а й Обухівською РДА, а тому, у випадку незгоди ДП «Ліси України» з вилученням земельної ділянки, останнє мало право оскаржити таке вилучення в судовому порядку з дотриманням чинного на той момент законодавства. Посилання прокурора на повноваження сільських рад на передачу земельних ділянок у власність, що існували у 2006 році, відповідач заперечив, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту сільської ради, отже перебувала у розпорядженні у відповідної РДА, також вона була передана у власність (на підставі розпорядження) у 2004 році, тому необхідно аналізувати норми у редакції 2004 року, а не 2006. Отже, відповідач вважає безпідставними твердження прокурора про відчуження спірної земельної ділянки без згоди користувача, оскільки прокурором проігноровано право відповідних РДА на вилучення, без доведення факту накладення (перетину меж) спірної земельної ділянки з земельною ділянкою, що перебувала у постійному користуванні у позивача. Отже, відповідач заперечив факт віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду;

- заперечив твердження прокурора в частині недобросовісності АТ «КАЙЗЕР» при набутті у приватну власність спірної земельної ділянки, вважаючи себе добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки при набутті спірної земельної ділянки у власність на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2020 відповідач покладався на документальне оформлення зазначеного об`єкту нерухомості та його офіційне визнання об`єктом права власності з боку держави шляхом реєстрації права власності попереднього власника ( ОСОБА_1 ) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, вказав про те, що з офіційних документів (договір, державний акт), які стосуються спірної земельної ділянки, про жодну лісову рослинність у складі набутої земельної ділянки навіть не йдеться. Крім того, відповідач зазначив, що прокурор посилається на незаконне вибуття спірної земельної ділянки з державної власності та з постійного користування, обставини якої мали місце більше 20 років назад до укладення договору купівлі продажу земельної ділянки. Отже, за ствердженням відповідача, на момент придбання спірної земельної ділянки, за даними Державних реєстрів відповідна земельна ділянка належала фізичній особі ОСОБА_1 на підставі державного акта, така земельна ділянка на момент її придбання відповідачем більше п`ятнадцяти років перебувала в приватній власності вказаної фізичної особи, щодо такого майна були відсутні спори чи інші обтяження, а відтак навіть за умови більш повного дослідження відповідачем обставин набуття попередніми власниками такої земельної ділянки у відповідача були б відсутні підстави для висновку щодо неправомірності набуття його контрагентом та контрагентом його контрагента права власності на таку земельну ділянку, у зв`язку із чим відповідач вважає, що він відповідає критеріям добросовісного набувача вказаного майна.

- заявив про застосування позовної давності згідно з ст. 261, 391, 388 ЦК України.

24.09.2025 у підготовче засідання з`явився прокурор та надав усні пояснення по справі. Представники інших учасників справи у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином. Суд протокольно прийняв відзив відповідача до розгляду та долучив його до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2325/25 на 22.10.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення учасників справи про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 24.09.2025 та доставлено останню до електронних кабінетів учасників справи.

16.10.2025 до суду від прокурора надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.10.2025 у справі № 911/2325/25 задоволено заяву заступника керівника Київської обласної прокуратури про забезпечення позову та застосовано заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 35 га (місцезнаходження: Київська обл., Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада), яка належить АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» (код ЄДРПОУ 40952820).

22.10.2025 у підготовче засідання з`явились прокурор, представники позивача та третьої особи та надали усні пояснення по справі. Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.10.2025 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2325/25 на 13.11.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення відповідача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 22.10.2025 та доставлено останню до його електронного кабінету.

24.10.2025 до суду через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшла заява про неможливість подання оригіналів доказів з викладенням причин неможливості їх подання та наданням підтверджуючих вказані обставини доказів.

13.11.2025 у підготовче засідання з`явились прокурор та представник третьої особи та надали усні пояснення по справі. Представники позивача та відповідача у підготовче засідання не з`явились, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи надав усні пояснення щодо причин неможливості подання оригіналів матеріалів лісовпорядкування Козинського лісництва за 2014 та 2003 роки для огляду та просив врахувати повідомлені обставини при розгляді справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2025 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/2325/25 до судового розгляду по суті на 17.12.2025, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

Судове засідання у справі № 911/2325/25, призначене на 17.12.2025, не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Сокуренко Л.В. з 15.11.2025 до 27.02.2026 включно на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2026 призначено судове засідання у справі № 911/2325/25 на 19.03.2026.

19.03.2026 в судове засідання з`явились прокурор та представники позивача та третьої особи. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 19.03.2026 постановлено перейти зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі у справі № 911/2325/25 09.04.2026. Витребувано у Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області належним чином засвідчені копії наступних документів: - поземельної книги з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га, з усіма документами, які стали підставою для внесення відомостей до неї; - технічної документації із землеустрою, на підставі якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га, а також іншу технічну документацію щодо вказаної земельної ділянки; - інформацію (з підтверджуючими документами) щодо перенесення до шару «архівні ділянки» земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га (якщо такі дії вчинялися); - витяг з Державного земельного кадастру № НВ-3221396852020 про земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га, дата формування 30.12.2020; - актуальний витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га. Витребувано у АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» належним чином засвідчену копії наступного документу: - витяг з Державного земельного кадастру № НВ-3221396852020 про земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га, дата формування 30.12.2020. Витребувано у ДСГП «Ліси України» належним чином засвідчені копії наступних документів: - матеріали лісовпорядкування 2003 року Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Козинського лісництва: план лісонасаджень ВЧ ДЛГО «Київліс» Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року; планшет № 1 лісовпорядкування 2003 року ВЧ ДЛГО «Київліс» Козинського лісництва, складені на основі геоданих землевпорядкування 1990-1991 рр. і лісовпорядкування 1993 р.; схему розміщення лісових урочищ; інші документи, які стосуються кварталу 23 ВЧ ДЛГО «Київліс» Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року; - матеріали лісовпорядкування 2014 року ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва: план лісонасаджень ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року; планшет № 4 лісовпорядкування 2014 року ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва, складений на основі ортофотопланів 2007-2009 рр. та матеріалів лісовпорядкування 2003 р.; схему розміщення лісових урочищ; інші документи, які стосуються кварталу 23 ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року. Зобов`язано Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» надати суду інформацію щодо розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 35 га в межах земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», з обов`язковим зазначенням відповідного лісництва, а також порядкових номерів кварталу та виділу їх розташування відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003, 2014 років, виконану особою, повноваження якої підтверджені належним чином.

07.04.2026 до суду від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2026 надійшов лист № 9-10-0.62-3229/2-26 від 07.04.2026 разом з витребуваними судом доказами.

07.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від ДСГП «Ліси України» надійшла заява на виконання ухвали суду від 19.03.2026, до якої третя особа долучила наступні докази: фотокопію планшета №1 Козинського лісництва лісовпорядкування 2003 року та фрагмент цього планшета (квартал 23), фотокопію планшета №4 Козинського лісництва лісовпорядкування 2014 року та фрагмент цього планшета (квартал 23), фотокопії планів лісонасаджень Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, та повідомлено суд, що про місцезнаходження оригіналів вказаних документів. Крім того, третя особа повідомила суд, що в додатках до листа Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 109-20.14-1-2024 від 25.09.2024 допущена описка, а саме, на схемі викопіювання орієнтовного місця розташування спірної земельної ділянки за матеріалами лісовпорядкування 2014 року допущена описка в нумерації спірної земельної ділянки. Кадастрові номери земельних ділянок на схемі попутані місцями, тобто ділянку з номером 3223187700:04:028:0009 слід читати як ділянку з номером 3223187700:04:028:0079, а ділянку з номером 3223187700:04:028:0079 слід читати як ділянку з номером 3223187700:04:028:0009. Вказав, що викопіювання місця розташування спірної земельної ділянки виконав працівник Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України», провідний інженер з охорони і захисту лісу Грінченко Юрій Олександрович, на підтвердження чого долучив наказ про прийняття його на роботу. Третя особа зауважила, що аналіз наданих суду планшетів Козинського лісництва і їх фрагментів, викопіювання місця розташування земельної ділянки (з урахуванням описки) та витягу із картографічної бази даних ВО «Укрдержліспроект» із нанесеними межами кварталу 23 Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, свідчить про те, що розташування спірної земельної ділянки на схемі, виконаній Ю.Грінченком, та у витязі із картографічної бази даних ВО «Укрдержліспроект» співпадають. Конфігурація кварталу 23 Козинського лісництва в обох документах однакова. За ствердженням третьої особи, документи підтверджують, що спірна земельна ділянка накладається на квартал 23 виділ 15,16 Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року. Щодо витребування інформації щодо розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 35 га в межах земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» третя особа повідомила суд, що на даний час така інформація в ДП «Ліси України» відсутня, вказавши, що для підготовки та надання суду зазначеної інформації ДП «Ліси України» звернулось до ВО «Укрдержліспроект» щодо надання координат поворотних точок меж кварталу 23 Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року.

07.04.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про долучення сканкопії витягу з ДЗК № НВ-3221396852020 про земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га, дата формування 30.12.2020, на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2026.

09.04.2026 у підготовче засідання з`явились прокурор та представники відповідача та третьої особи. Представник позивача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Суд протокольно прийняв подані на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2026 ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області та учасниками справи копії документів та пояснення до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2325/25 на 14.05.2026, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 09.04.2026 та доставлено останню до його електронного кабінету.

13.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.

14.05.2026 у підготовче засідання з`явились прокурор та представники відповідача та третьої особи. Представник позивача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.05.2026 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2325/25 на 04.06.2026, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 14.05.2026 та доставлено останню до його електронного кабінету.

04.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від ДСГП «Ліси України» надійшла додаткова заява, до якої третя особа на виконання вимог п. 8 резолютивної частини ухвали суду від 19.03.2026 надала схему (робоче креслення) накладення спірної земельної ділянки на землі кварталу 23 Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року, вказавши, що схему виконав сертифікований інженер-землевпорядник та працівник ДП «Ліси України» Локайчук Сергій Сергійович. Крім того, на виконання вимог п. 7 резолютивної частини ухвали суду від 19.03.2026 третя особа додатково надала фотокопію таксаційного опису кварталу 23 Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2003 року і копію таксаційного опису кварталу 23 Козинського лісництва за матеріалами лісовпорядкування 2014 року (в електронній формі), повідомивши суд місцезнаходження оригіналів вказаних доказів.

04.06.2026 у підготовче засідання з`явились прокурор та представники відповідача та третьої особи. Представник позивача у підготовче засідання не з`явився, про дату та час підготовчого засідання був повідомлений належним чином.

Суд протокольно прийняв додаткову заяву на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2026 разом з доказами до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.06.2026 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/2325/25 до судового розгляду по суті на 25.06.2026, про що занесено до протоколу підготовчого засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 04.06.2026 та доставлено останню до його електронного кабінету.

24.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких відповідач стверджує про наступне:

- добросовісність набувача презюмується. Факт недобросовісності, як і факт неправомірності набуття права власності, підлягає доведенню стороною, яка на нього посилається, а наявність на земельній ділянці багаторічної рослинності сама по собі не свідчить про недобросовісність набувача, оскільки дерева за своєю природою можуть рости на будь-якій земельній ділянці незалежно від її правового статусу та цільового призначення, визначеного Земельним кодексом України. Відповідач при набутті спірної земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 30.12.2020 покладався не на «видимі ознаки», а на дані офіційних державних реєстрів: право власності продавця було належним чином зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а сама ділянка з 2005 року перебувала у приватній власності фізичних осіб, будь-яких відомостей про судові спори, обтяження чи права інших осіб щодо цієї ділянки реєстри не містили, договір купівлі-продажу посвідчений нотаріусом, державна реєстрація речових прав проведена відповідно з чинного на той час законодавства, а тому відповідач відповідає критеріям добросовісного набувача.

- посилався на практику ЄСПЛ у справі «Космацька проти України» (заява № 9953/16, рішення від 4 грудня 2025 року), обставини у якій, на думку відповідача, фактично є тотожними обставинам цього спору, а тому висновки, зроблені Судом у вказаній справі підлягають застосуванню до цього спору;

- посилався на практику ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України», заява № 29979/04, рішення від 20.10.2011, пункти 70 71), «Кривенький проти України» (заява № 43768/07, рішення від 16.02.2017), «Максименко та Герасименко проти України» (заява № 49317/07, рішення від 16.05.2013) та наголошував на тому, що можливі (і недоведені) порушення процедури передачі спірної земельної ділянки у власність, які, за твердженням прокурора, могли бути допущені самим розпорядником, не можуть бути безумовною підставою для позбавлення відповідача права на земельну ділянку, набуту ним у законний спосіб. Такі порушення не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки відповідача, а позбавлення майна добросовісного набувача стало б для нього надмірним тягарем і не поновило б жодних реально порушених прав громади;

- вважає, що оскільки недобросовісність відповідача прокурором не доведена, а відповідач відповідає критеріям добросовісного набувача, підстави для незастосування позовної давності відсутні. На думку відповідача, з урахуванням ч. 8 ст. 261, ч. 3 ст. 388 ЦК України (у редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», чинного з 09.04.2025) та ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача у відзиві, є самостійною підставою для відмови у позові.

25.06.2026 в судове засідання з`явились прокурор та представники відповідача та третьої особи. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті був повідомлений належним чином.

Суд протокольно прийняв додаткові пояснення відповідача від 24.06.2026 до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.

Суд оголосив про відкриття розгляду справи по суті та про його початок. Прокурор та представники учасників справи виступили з вступними промовами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2026 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 911/2325/25 до 23.07.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 25.06.2026 та доставлено останню до його електронного кабінету.

22.07.2026 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в яких позивач просив суд розглянути справу № 911/2325/26 без участі представника Київської обласної державної адміністрації та позовні вимоги заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити в повному обсязі.

22.07.2026 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі щодо відсутності у прокурора визначених законом підстав для звернення до суду в інтересах держави з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025) у справі № 3-28/2024(59/24), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII зі змінами, та необхідності залишення позову без розгляду.

23.07.2026 в судове засідання з`явились прокурор та представники відповідача та третьої особи. Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи.

Суд протокольно прийняв додаткові письмові пояснення відповідача від 22.07.2026 до розгляду та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, з огляду на таке.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025) у справі № 3-28/2024(59/24) разом із висновками про неконституційність окремих приписів абзацу 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також у п. 9 мотивувальної частини рішення звернув увагу на наступне:

«Згідно з частиною першою статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Конституційний Суд України враховує, що в Україні у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан (Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами; Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX), та виходить із того, що для забезпечення можливості виконання державою свого обов`язку щодо захисту інтересів держави потрібно врегулювати питання реалізації установленої пунктом 3 частини першої статті 1311 Конституції України функції прокуратури.

Отже, установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України вважає за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України враховує передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.

Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності».

Отже, врахувавши той факт, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану та задля усебічного забезпечення захисту інтересів держави Україна та стабільності конституційного правопорядку в період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України у своєму рішенні вирішив встановити дату втрати чинності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не з дня ухвалення Конституційним Судом України даного рішення, а з 01 січня 2027 року, що повністю узгоджується із положеннями ст. 152 Конституції України.

Таким чином, Конституційний Суд України хоч і констатував невідповідність окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» положенням Конституції України, але відтермінував момент втрати чинності таких положень до 01.01.2027, що не враховано відповідачем.

При цьому, таке рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 08.07.2026 у справі № 910/16365/25, оскільки остання відрізняється від розглядуваної справи суб`єктним складом спірних правовідносин, предметами та підставами позову, нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли з різних підстав, а також фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами.

Більше того, у вказаній справі № 910/16365/25 заступник Генерального прокурора, з посиланням на ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», звернувся з позовом 29.12.2025, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025. Натомість, з матеріалів даної справи вбачається, що станом на дату виникнення правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді (прокурор звернувся до суду із даним позовом до суду у липні 2025 року) рішення у справі № 3-28/2024(59/24) ще не було винесено, а відтак прокурору не було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

З урахуванням зазначеного вище, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду внаслідок ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 32.07.2026 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 911/2325/25 до 03.09.2026, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивача про дату та час наступного судового засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 23.07.2026 та доставлено останню до його електронного кабінету.

03.09.2026 в судове засідання з`явились прокурор, представники відповідача та третьої особи. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті був повідомлений належним чином.

Прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

У свою чергу представник відповідача не визнав позовні вимоги та заперечив проти правових підстав позову, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та не доведеними, у зв`язку із чим просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа також надала усні пояснення щодо вкладених у позовній заяві обставин справи, підтримала позов з підстав, викладених у позовні заяві прокурора, та просила суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Щодо неявки представника позивача в судове засідання суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, подав до суду заяву про проведення засідання за відсутності учасника справи, а його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 03.09.2026 судом на стадії ухвалення судового рішення оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Частиною 5 ст. 240 ГПК України визначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши усні пояснення прокурора та представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до змісту позовної заяви, Київською обласною прокуратурою за результатами аналізу додержання вимог земельного та лісового законодавства на території Обухівського району встановлено підстави для вжиття заходів представницького характеру щодо земель лісогосподарського призначення.

На підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004 ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 на земельну ділянку площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області (копія державного акта наявна в матеріалах справи).

Відповідно до долученої до матеріалів справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 433762110 від 02.07.2025, 29.12.2020 приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Заставенко Анною Вікторівною на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, площею 0, 35 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2262396932231. При цьому також зазначено в цьому розділі наступні додаткові відомості: оригінал правовстановлювального документу втрачено.

30.12.2020 між ОСОБА_1 (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Хок Кепітал», яке діяло від імені, в інтересах та за рахунок Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» (далі покупець, відповідач, АТ «КАЙЗЕР») укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (далі договір), предметом якого є земельна ділянка площею 0,35 га, з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з місцем розташування: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада.

Згідно з п. 1.2 договору, право власності на земельну ділянку зареєстровано за продавцем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ДРРПНМ) 29.12.2020, номер запису про право власності 39981647, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2262396932231. Підставою реєстрації права власності продавця на земельну ділянку є копія державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946, виданого управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі Київської області 11.07.2005 на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004. Акт зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 0754.

Відповідно до п. 1.3 договору, згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3221396852020, дата формування 30.12.2020, створеного за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру: дата держаної реєстрації земельної ділянки 24.12.2020; відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком введення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012, не зареєстровані; склад угідь: код згідно з КВЗУ: перелоги 0,3500 га.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного 28.12.2020 суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Інжиніринговий центр «Екскон» (кваліфікаційне свідоцтво ЦХ № 00388 від 29.11.2008, ліцензія Державного агентства земельних ресурсів України серії АЕ № 191121, видана 01.07.2013 за № рішення 280), зареєстрованого в базі оцінок ФДМУ за ідентифікатором ВАЮМСФ203383, ринкова вартість земельної ділянки станом на 28.12.2020 становить 241 360, 00 грн.

За змістом пп. 2.2, 2.3 договору, продаж земельної ділянки вчиняється за 270 000, 00 грн, яку покупець зобов`язаний сплатити на рахунок продавця протягом 10 банківських днів з дати укладення та нотаріального посвідчення договору.

У пункті 3.1 договору продавець засвідчив, що на момент укладання договору, зокрема: - щодо земельної ділянки відсутні судові спори, земельна ділянка є вільною від будь-яких майнових прав і претензій будь-яких (без обмежень) осіб; - внаслідок продажу земельної ділянки не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх та будь-яких інших (без обмежень) осіб; - на земельній ділянці відсутні будь-які забудови; - на день укладення цього договору відсутні заборони на продаж або інше відчуження певним особам протягом установленого строку, заборони на передачу в оренду (суборенду) земельної ділянки, права на переважну купівлю у разі її продажу, умови розпочати та завершити забудову або освоєння земельної ділянки, заборони на зміну цільового призначення земельної ділянки; - продавець є єдиним законним власником земельної діли з усіма правами, які з неї випливають на дату цього договору або які будуть випливати з неї пізніше, що підтверджується заявою продавця, зміст якої заяви нотаріусом доведений до відома покупця; - продавець на дату укладення цього договору не пов`язаний будь-якими правочинами зобов`язального характеру щодо земельної ділянки та має всі необхідні права для продажу земельної ділянки за цим договором.

Продавець гарантує, що до моменту укладання цього договору, використання земельної ділянки здійснювалося відповідно до вимог чинного законодавства України, всі необхідні оплати (податки, відшкодування, компенсації тощо) пов`язані з використанням земельної ділянки здійснені (п. 3.2 договору).

Згідно з п. 4.1 договору, продавець зобов`язаний, серед іншого: - попередити покупця про всі права третіх осіб на земельну ділянку, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо), в разі їх наявності; - у разі розірвання цього договору з ініціативи та/або вини продавця, позбавлення покупця права власності за рішенням суду, з незалежних від покупця підстав, що виникли до продажу земельної ділянки, продавець зобов`язаний повернути покупцю сплачені за цим договором кошти в повному обсязі протягом 7 днів з моменту розірвання договору або набуття чинності рішення суду та компенсувати покупцю всі його витрати на забудову земельної ділянки (в тому числі вартість будівельних матеріалів, робіт, послуг, ландшафтний дизайн тощо) які фактично здійснені покупцем на день розірвання договору.

Згідно з п. 6.1 договору, відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до п. 8.2 договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення.

Вказаний вище договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. 30.10.2020 та зареєстрований в реєстрі за № 1250.

30.12.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1250 від 30.12.2020 зареєстровано за АТ «КАЙЗЕР» право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, площею 0, 35 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2262396932231, та відповідно припинено право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою № 433762110 від 02.07.2025.

Однак, за ствердженням прокуратури, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 10-10-0.331-9368/2-24 від 02.10.2024, наданої на запит прокуратури, за інформацією Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, в архіві Відділу № 6 другий (архівний) примірник державного акта серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 відсутній. Також повідомлено, що у Відділі № 6 відсутні книги записів реєстрації державних актів на право власності на та землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за 2005, 2006 рр., в яких могли б міститись записи про реєстрацію зазначеного акта, тому підтвердити чи спростувати інформацію про реєстрацію та видачу, зокрема державного акта серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 Відділ № 6 не має можливості. Крім того повідомлено, що у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу № 6 відсутня будь-яка документація із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 3223187700:04:028:0009. Також повідомлено, що запитувані розпорядження є складовими документації із землеустрою, тому надати їх копії Відділ № 6 не має можливості.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом № 10-28-0.213-11030/2-24 від 25.10.2024, у відповідь на запит прокуратури щодо інформації про дату друку та видачі бланків державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 та серії ЯД № 658722 від 23.10.2006, повідомила, що згідно з актом про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду № 2 від 26.02.2017, погодженого протоколом засідання ЕПК Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України № 3 від 03.03.2017, документи вилучено для знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення, у зв`язку із чим інформація щодо бланків державних актів у Держгеокадастру відсутня. Листом також повідомлено, що державна реєстрація земельних ділянок та правовстановлюючих документів на них у складі державного реєстру земель, надання відомостей з нього здійснювалась згідно з законодавством до 01.01.2013 територіальними органами Держземагенства України за місцем розташування земельної ділянки, а тому відповідні документи державного реєстру земель (поземельні книги та книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі) знаходяться в архівах територіальних органів Держгеокадастру. Враховуючи наведену інформацію, Держгеокадастр повідомив, що реалізацію повноважень Держгеокадастру на території м. Києва та Київської області здійснює ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, у зв`язку із чим надав копію листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 21-10-0.222-10171/2-24 від 23.10.2024 стосовно результатів опрацювання запиту прокуратури.

Відповідно до змісту листа ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області № 21-10-0.222-10171/2-24 від 23.10.2024 стосовно результатів опрацювання запиту прокуратури, за інформацією Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління (лист № 20521/497-24 від 22.10.2024), в архіві Відділу відсутній другий примірник державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005. Також повідомлено, що відповідно до актів про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду № 2 від 29.09.2015 та № 3 від 28.12.2017, Головне управління не має можливості надати інформацію щодо одержання, видачі та реєстрації запитуваного бланку вказаного вище державного акту.

Архівний відділ Обухівської районної державної адміністрації (Обухівської районної військової адміністрації) листом № 05-02/714 від 09.10.2024, у відповідь на запит прокуратури щодо надання копії розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області № 768 від 10.11.2004 щодо надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 35 га, повідомив, що в архівних документах Обухівської райдержадміністрації за 2004 рік розпорядження № 768 від 10.11.2004 не значиться. Натомість повідомлено, що під номером 768 в архівній справі зберігається розпорядження № 768 від 25.11.2004 «Про призначення державної технічної комісії», копія якого долучена до листа.

Отже, як зазначив прокурор, згідно з наданою Архівним відділом Обухівської райдержадміністрації інформацією, розпорядження цієї райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004 про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, на підставі якого видано державний акт серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, в архіві відсутнє.

За ствердженням прокуратури, факт набуття права власності на спірну земельну ділянку за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення підтверджується тим, що остання вкрита лісовою рослинністю та перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства на підставі планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Філія «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» листом № 109-20.14-1-2024 від 25.09.2024 у відповідь на запит прокуратури, повідомила, що відповідно до відкритого порталу https://kadastr.live/ земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на квартал 23 виділів 15, 16 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року та квартал 23 виділів 23, 24, 25 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року. Листом також повідомлено, що Філія «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а також ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавали жодних погоджено на вилучення чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок (переведення до інших категорій), що розташовані в кварталі 23 виділів 4, 5, 12, 15, 16 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та квартал 23 виділів 3, 15, 18, 23, 24, 25 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року в адміністративних межах Обухівського району Київської області.

До матеріалів справи долучено наступні копії документів (том 2, а.с. 46-51): - планшет лісовпорядкування № 1 Козинського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» 2003 року, складений на основі геоданих землевпорядкування 1990-1991 рр. і лісовпорядкування 1993 року, згідно з яким загальна площа складає 1009 га; - планшет лісовпорядкування № 4 Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» 2014 року, складений на основі ортофотопланів зйомки 2007-2009 рр. та матеріалів лісовпорядкування 2003 року, згідно з яким загальна площа складає 482 га; - план лісонасаджень Козинського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області, лісовпорядкування 2003 року, загальна площа 4705 га; - план лісонасаджень Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» Київської області, лісовпорядкування 2014 року, загальна площа 4265,2 га; - схема розміщення лісових урочищ відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року; - схема розміщення урочищ Козинського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року;

Крім того, в матеріалах справи наявна схема викопіювання орієнтованого розташування, у тому числі, земельної ділянки з кадастром 3223187700:04:028:0009 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, та схема викопіювання орієнтованого розташування, у тому числі, земельної ділянки з кадастром 3223187700:04:028:0009 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, виконані працівником Філії «Київське лісове господарство» провідним інженером з охорони і захисту лісу Юрієм Грінченком, що підтверджується наказом Філії «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» № 25-к від 06.03.2023.

Згідно з поясненнями третьої особи, в додатках до листа Філії «Київське лісове господарство» ДП «Ліси України» № 109-20.14-1-2024 від 25.09.2024 допущена описка, а саме на схемі викопіювання орієнтовного місця розташування спірної земельної ділянки за матеріалами лісовпорядкування 2014 року допущена описка в нумерації спірної земельної ділянки. Кадастрові номери земельних ділянок на схемі попутані місцями, тобто ділянку з номером 3223187700:04:028:0009 слід читати як ділянку з номером 3223187700:04:028:0079, а ділянку з номером 3223187700:04:028:0079 слід читати як ділянку з номером 3223187700:04:028:0009.

Відповідно до схеми викопіювання орієнтованого розташування відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, з урахуванням пояснень третьої особи щодо допущення описки в нумерації спірної земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на квартал 23 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року. Крім того, відповідно до схеми викопіювання орієнтованого розташування відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, з урахуванням пояснень третьої особи щодо допущення описки в нумерації спірної земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на а виділи 15, 16 кварталу 23 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

Також в матеріалах справи наявний Витяг з проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», таксаційний опис, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень Козинського лісництва 2004 року, а також таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду станом на 01.01.2015 року (том 2, а.с. 93-97).

Прокурор твердить, що згідно матеріалами лісовпорядкування 2003 року, а саме схемою розміщення лісових урочищ та планом лісонасаджень Козинського лісництва ДЛГО «Київліс», земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 повністю накладається на квартал 23 Козинського лісництва.

Водночас, як зазначив прокурор, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2014 року, плану лісонасаджень Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство», планшету № 4, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на виділи 15 та 16 кварталу 23.

На підтвердження того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 знаходиться в межах кварталу 23 Козинського лісництва та накладається на землі лісогосподарського призначення, прокурор долучив до матеріалів справи лист ВО «Укрдержліспроект» № 03/1434-24 від 26.11.2024, до якого долучено витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталу 23 Козинського лісництва «ДП «Київській лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими кадастровими номерами (том 1, а.с. 59).

Із долученого ВО «Укрдержліспроект» витягу з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва № 23 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 знаходиться в межах кварталу 23 виділів 15, 16 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

В матеріалах справи наявне робоче креслення, виконане 02.06.2026 працівником ДСГП «Ліси України», провідним інженером-землевпорядником відділу юридичних та майнових питань Локайчук С.С., на основі відомостей Державного земельного кадастру та відомостей, отриманих від ВО «Укрдержліспроект», з метою визначення площі та межі частини земельної ділянки, що накладається на квартал 23 земель лісогосподарського призначення Козинського лісництва, відповідно до змісту якого площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 на землі лісового фонду складає 0, 3495 га.

Крім наведеного, за доводами прокурора, наявність на даний час природного складу лісів, а саме вкритість спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 лісовою рослинністю та накладання її меж на землі лісогосподарського призначення також підтверджується відомостями Публічної кадастрової карти України

Наведеним вище, на думку прокурора, підтверджується обставина того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 як на момент її набуття у власність ОСОБА_1 , а в подальшому АТ «КАЙЗЕР» згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2020, так і на даний час повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та використовуються для ведення лісового господарства.

Однак, як зазначив прокурор, згідно з інформацією Філії «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 25.09.2024 підприємство не надавало жодних погоджень на вилучення чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок, на які накладається спірна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009. Тобто, компетентним органом державної влади не вчинялись жодні дії, спрямовані на вибуття у законний спосіб з державної власності земельної ділянки площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Крім того, прокурор зауважив, що згідно з інформацією Архівного відділу Обухівської райдержадміністрації в архівній справі наявне розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004 «Про призначення державної технічної комісії», а розпорядження цієї райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004 про надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки площею 0,35, на підставі його видано державний акт серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, в архіві відсутнє.

Прокурор просить звернути увагу, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 вільна від забудови, переважно вкрита лісом та знаходиться у кварталі 23 Козинського лісництва Філії «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а тому відповідач в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки, зважаючи на наявність у Публічній кадастровій карті України відомостей про розташування спірної земельної ділянки на землях лісогосподарського призначення, а також ураховуючи факт наявності в архівній справі Архівного відділу Обухівської райдержадміністрації Київської області розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004, яке вказано як підставу видачі Тараненко Н.І. державного акта серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 на право власності на спірну земельну ділянку, добросовісність дій АТ «КАЙЗЕР» під час придбання 30.12.2020 на підставі договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки виключається.

З урахуванням усього зазначеного вище, прокурор стверджує про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 всупереч вимог ст. 12, 18, 19, 55, 56, 57, 83, 84, 116, 141, 142, 149, 173 Земельного кодексу України, ст. 1, 16, 17, 42, 45, 46, 93, 94 Лісового кодексу України та за відсутності погоджень з боку компетентних органів на вилучення чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок вибула із земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства для ведення лісового господарства, а тому остання підлягає витребуванню з незаконного володіння недобросовісного набувача АТ «КАЙЗЕР» на користь дійсного власника в порядку ст. 387 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вказані вище обставин справи, прокурор просить суд витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння АТ «КАЙЗЕР» земельну ділянку площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Щодо сумісності обраного способу захисту порушеного права з гарантіями, встановленими ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прокурор зазначив, що з огляду на характер спірних правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, оскільки, за його доводами, спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею останньої та всупереч вимогам законодавства.

Щодо підстав процесуального представництва інтересів держави в особі Київської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведені висновки викладені, зокрема в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Обґрунтовуючи звернення до суду із даним позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації прокурор зауважив, що в даному випадку від імені держави в якості позивача визначено державу в особі Київської обласної державної адміністрації як власника, поза волею якого спірні землі лісогосподарського призначення вибули з володіння і користування, що суперечать принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України. Як зазначив прокурор, у даному випадку порушуються права та інтереси держави в особі Київської обласної державної адміністрації як органу, уповноваженого в силу п. 24 «Перехідних положень» Земельного кодексу України та ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України на даний час розпоряджатись землями лісогосподарського призначення державної форми власності, розташованими за межами населеного пункту.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом положень ст. 317, 319 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України), власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 ст. 149 ЗК України визначено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Пунктом 24 «Перехідних положень» ЗК України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Враховуючи зазначене, в силу ч. 5 ст. 122 ЗК та норм п. 24 «Перехідних положень» ЗК України, уповноваженим державним органом щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення за межами населених пунктів є Київська обласна державна адміністрація.

Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про Прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Отже, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд встановив, що Київською обласною прокуратурою було скеровано до Київської обласної державної адміністрації лист № 15/1-1048вих-24 від 09.10.2024 з повідомленням в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявлені прокуратурою порушення в частині незаконного вибуття земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 з державної власності. Листом прокуратура просила Київську обласну державну адміністрацію надати у строк не пізніше 30.10.2024 інформацію про те, чи вживалися Київською обласною державною адміністрацією заходи, спрямовані на захист інтересів держави у спірних правовідносинах або повідомити про неможливість звернення до суду з вказаних питань.

Київська обласна державна адміністрація, у відповідь на запит прокуратури направила лист № 9705/08/09.02-N/2024 від 15.10.2024, в якому повідомлено прокуратуру, що обласна адміністрація як орган виконавчої влади позбавлена самостійно встановлювати порушення законодавства та не має законодавчих підстав для проведення відповідних перевірок. Повідомлено, що обласна адміністрація не володіє відомостями та підтверджуючими документами, що містять достатню інформацію щодо спірних земельних ділянок, як і відповідними доказами, що підтверджують обставини, які стосуються спірних правовідносин і необхідні для підготовки позовної заяви. У листі адміністрація повідомила прокуратуру, що не вживала заходів цивільно-правового характеру та не зверталася до суду із відповідною позовної заявою з метою повергнення у державну власність земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Суд звертає увагу, що на Київську обласну державну адміністрацію як власника відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України покладено обов`язок самостійно контролювати збереження земельних ділянок державної форми власності, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має місце порушення прав та інтересів держави на це майно. Саме Київська обласна державна адміністрація зобов`язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй державним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами права власності держави невідкладно реагувати.

Однак, судом встановлено, що Київською обласною державною адміністрацією не вжито жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави та щодо його поновлення, що свідчить про бездіяльність позивача щодо здійснення останніми захисту інтересів держави.

Київською обласною прокуратурою листом № 15/1-687вих25 від 08.07.2025 повідомлено позивача в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про те, що прокуратурою підготовлено та буде подано до суду позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до АТ «КАЙЗЕР» про витребування на користь держави в особі Київської ОДА з незаконного володіння АТ «КАЙЗЕР» земельної ділянки площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до відповідача з відповідними вимогами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурор правомірно звернувся до суду з відповідним позовом, обґрунтувавши порушення інтересів держави.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вирішуючи господарський спір, суд повинен дотримуватися певного алгоритму дій, а саме, з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

Отже, звертаючись з позовом, позивач (прокурор) повинен довести наявність у нього порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також довести, що ці права порушені саме відповідачем.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України, яка кореспондується з положеннями ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 18 ЗК України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України), ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.

Статтею 5 ЛК України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц вказала, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно з ст. 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до ст. 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 ЛК України, лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

Частиною 1 ст. 17 ЛК України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (п. 4 ч. 1 ст. 32 ЛК України).

Статтею 45 ЛК України визначено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Статтями 46-48, 54 ЛК України передбачено, що лісовпорядкування передбачає виконання відповідних топографо-геодезичних робіт і спеціального картографування лісів, виготовлення планово-картографічних матеріалів.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

У матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до п. 5 «Прикінцевих положень» ЛК України (набуло чинності 29.03.2006), до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Під «раніше наданими» слід розуміти землі надані до дати набрання чинності пункту 5 «Перехідних положень» ЛК України.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, передбачено, що планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, при вирішенні питання щодо приналежності спірної земельної ділянки саме до земель державної власності лісогосподарського призначення необхідно враховувати природні і лісорослинні умови які на ній склались, наявності природного складу лісів, тобто вкритість ділянки лісовою рослинністю та чи розроблено на останні відповідні планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які підтверджують їх перебування в користуванні державного спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

При цьому правова позиція, згідно з якою планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та віднесення земель до категорії лісогосподарського призначення, неодноразово висловлена судами вищої інстанції, а саме у постановах Верховного Суду України, зокрема від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15, від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс 14, так і в правових висновках Великої Палати Верховного Суду - у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, постановах Верховного Суду, зокрема від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14, від 04.09.2019 у справі № 185/3252/14, від 16.08.2023 у справі № 676/4200/21.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

З огляду на наведене вище, суд зазначає, що документами, які посвідчують право Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство» на землі лісового фонду та які визначають місце розташування і межі цих земель, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, зокрема планшети лісовпорядкування.

Передача Козинському лісництву ДП «Київське лісове господарство» у постійне користування земельних ділянок лісогосподарського призначення, зокрема на території Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, підтверджується наявним в матеріалах справи доказами, а саме: - планшетом лісовпорядкування № 1 Козинського лісництва ВЧ ДЛГО «Київліс» 2003 року, складений на основі геоданих землевпорядкування 1990-1991 рр. і лісовпорядкування 1993 р., відповідно до якого загальна площа складає 1009 га; - планшетом лісовпорядкування № 4 Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» 2014 року, складений, складений на основі ортофотопланів зйомки 2007-2009 рр. та матеріалів лісовпорядкування 2003 року, відповідно до якого загальна площа складає 482 га; - планом лісонасаджень Козинського лісництва Виробничої частини ДЛГО «Київліс» Київської області, лісовпорядкування 2003 року, загальна площа 4705 га; - планом лісонасаджень Козинського лісництва ДП «Київський лісгосп» Київської області, лісовпорядкування 2014 року, загальна площа 4265,2 га; - схемою розміщення лісових урочищ відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року; - схемою розміщення урочищ Козинського лісництва відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року; - витяг з проекту організації та розвитку лісового господарства виробничої частини ДЛГО «Київліс» Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс», таксаційний опис, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень Козинського лісництва 2004 року, а також таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду станом на 01.01.2015 року; - відомостями з Публічної кадастрової карти.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи відповідні матеріали лісовпорядкування, у тому числі за 2003 рік, є належними, допустимими та достовірними у розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України доказами та підтверджують те, що спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» з 2003 року.

За ствердженням прокурора, набуття АТ «КАЙЗЕР» у власність спірної земельної ділянки та державна реєстрація права власності на неї за АТ «КАЙЗЕР» здійснено всупереч вимог ст. 20, 55, 56, 84, 116, 141, 149 ЗК України та ст. 5, 7, 57 ЛК України, а тому підлягає витребуванню з незаконного володіння відповідача в порядку ст. 387 ЦК України.

Прокурор твердить, що згідно з матеріалами лісовпорядкування 2003 року, а саме схемою розміщення лісових урочищ та планом лісонасаджень Козинського лісництва ДЛГО «Київліс», земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 повністю накладається на квартал 23 Козинського лісництва. Водночас, як зазначив прокурор, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2014 року, плану лісонасаджень Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство», планшету № 4, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на виділи 15 та 16 кварталу 23.

Філія «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» листом № 109-20.14-1-2024 від 25.09.2024 повідомила, що відповідно до відкритого порталу https://kadastr.live/ земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на квартал 23 виділів 15, 16 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року та квартал 23 виділів 23, 24, 25 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року. Листом також повідомлено, що Філія «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а також ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, не надавали жодних погоджено на вилучення, чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок (переведення до інших категорій), що розташовані в кварталі 23 виділів 4, 5, 12, 15, 16 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та квартал 23 виділів 3, 15, 18, 23, 24, 25 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року в адміністративних межах Обухівського району Київської області.

На підтвердження того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 знаходиться в межах кварталу 23 Козинського лісництва та накладається на землі лісогосподарського призначення, прокурор долучив до матеріалів справи лист ВО «Укрдержліспроект» № 03/1434-24 від 26.11.2024, до якого долучено витяг з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування з нанесеними межами кварталу 23 Козинського лісництва «ДП «Київській лісгосп» відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року та межами їх таксаційних виділів і межами земельних ділянок, що нанесені згідно з наданими кадастровими номерами (том 1, а.с. 59).

Із долученого ВО «Укрдержліспроект» витягу з картографічної бази даних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» Козинського лісництва № 23 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 знаходиться в межах кварталу 23 виділів 15, 16 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

Суд враховує, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства. ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування. Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 361/6826/16.

Таким чином, надана ВО «Укрдержліспроект» інформація з доданим викопіюванням з публічної кадастрової карти України є допустимим доказом в розумінні ст. 78 ЦПК України та потребує оцінки суду в сукупності з іншими доказами.

Крім того, в матеріалах справи наявна схема викопіювання орієнтованого розташування, у тому числі, земельної ділянки з кадастром 3223187700:04:028:0009 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, та схема викопіювання орієнтованого розташування, у тому числі, земельної ділянки з кадастром 3223187700:04:028:0009 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, виконані працівником Філії «Київське лісове господарство» провідним інженером з охорони і захисту лісу Юрієм Грінченком, що підтверджується наказом Філії «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» № 25-к від 06.03.2023.

Відповідно до схеми викопіювання орієнтованого розташування відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року, з урахуванням пояснень третьої особи щодо допущення описки в нумерації спірної земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на квартал 23 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2003 року. Крім того, відповідно до схеми викопіювання орієнтованого розташування відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року, з урахуванням пояснень третьої особи щодо допущення описки в нумерації спірної земельної ділянки, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 накладається на виділи 15, 16 кварталу 23 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2014 року.

В матеріалах справи наявне робоче креслення, виконане 02.06.2026 працівником ДСГП «Ліси України», провідним інженером-землевпорядником відділу юридичних та майнових питань Локайчук С.С., на основі відомостей Державного земельного кадастру та відомостей, отриманих від ВО «Укрдержліспроект», з метою визначення площі та межі частини земельної ділянки, що накладається на квартал 23 земель лісогосподарського призначення Козинського лісництва, відповідно до змісту якого площа накладання земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 на землі лісового фонду складає 0, 3495 га.

При цьому, суд враховує, що відповідно до відомостей з Публічної кадастрової карти, земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 переважно вкрита лісовою рослинністю, при цьому вказано площу земельної ділянки 0, 3497 га.

Крім того, матеріалах справи наявний таксаційний опис, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень Козинського лісництва 2004 року, зі змісту якого вбачається наявність у виділах 17, 23 кварталу 23 лісових культур, та таксаційний опис земельних ділянок лісового фонду станом на 01.01.2015 року, зі змісту якого також вбачається наявність у виділах 15, 16 кварталу 23 лісових культур.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 відносилась до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах кварталу 23 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України».

З огляду на наведене вище, суд встановив, що спірна земельна з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 як на момент набуття її у власність Тараненко Н.І. на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004, а в подальшому АТ «КАЙЗЕР» згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2020, так і на даний час повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та використовується для ведення лісового господарства.

Доказів, які б спростовували обставину того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 відноситься до земель лісогосподарського призначення та розташована в межах кварталу 23 Козинського лісництва та була неправомірно відведена у приватну власність фізичної особи та перебуває в постійному користуванні ДСГП «Ліси України», сторонами до суду не надано.

Суд зауважує на тому, що відповідач не надав жодних належних та допустимих в розумінні ст. 76, 77 ГПК України доказів на спростування обставини накладання спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 на землі лісогосподарського призначення. Відповідач не був позбавлений права та можливості заявити в межах даної справи клопотання про призначення земельно-технічної експертизи або подати висновок експерта, складений на його замовлення, на спростування обставини накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, проте відповідач таким правом не скористався.

Відповідно до ст. 6 Лісового кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на дату розпорядження Обухівської РДА від 10.11.2004, про яке зазначеному в державному акті), всі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному земельним та цим кодексами.

Статтею 55 ЗК України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

За змістом частин 1, 2 ст. 56 ЗК України, землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Частиною першою ст. 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Пунктом ґ) ч. 4 ст. 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Також, відповідно до ч. 5 ст. 149 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 ст. 116 ЗК України визначено, що надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд встановив вище, що в матеріалах справи наявні матеріали лісовпорядкування Козинського лісництва ВЧ ДЛГО «Київліс» 2003 року, які містять достовірні відомості про перебування у титульному володінні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства земель лісогосподарського призначення державної форми власності, які за приписами ст. 55-57, 84 ЗК України обмежені в цивільному обороті й не могли бути передані у приватну власність за виключенням випадків, визначених ч. 2, 3 ст. 56 ЗК України.

Відповідно до ст. 56, 57, 84 ч. 4 ЗК України та ст. 17 ЛК України громадяни та юридичні особи набувають право власності виключно на замкнені ділянки лісового призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Всі інші землі лісогосподарського призначення, які перебувають у державній власності, не підлягають передачі у приватну власність та можуть перебувати у користуванні лише спеціалізованих підприємств, установ та організацій.

При цьому, як було встановлено судом вище, Філія «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а також ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавали жодних погоджено на вилучення чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок (переведення до інших категорій), що розташовані в кварталі 23 виділів 4, 5, 12, 15, 16 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та квартал 23 виділів 3, 15, 18, 23, 24, 25 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року в адміністративних межах Обухівського району Київської області.

Суд звертає увагу, що за наслідками розгляду даної справи судом не встановлено існування рішень уповноважених органів виконавчої влади щодо зменшення площі цих земель (вилучення з постійного користування чи іншого припинення речового права ДП «Київське лісове господарство), ухвалених відповідно до вимог ст. 141-149 ЗК України.

Отже, у даному випадку розпорядження Обухівської РДА від 10.11.2004, на підставі якого Тараненко Н.І. видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, суперечить вимогам ст. 56, 84 ЗК України, оскільки ним передано у власність землі, які заборонено передавати у власність та тим самим змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського на землі сільськогосподарського призначення.

Більше того, Архівний відділ Обухівської районної державної адміністрації (Обухівської районної військової адміністрації) листом № 05-02/714 від 09.10.2024 повідомив, що в архівних документах Обухівської райдержадміністрації за 2004 рік розпорядження № 768 від 10.11.2004 не значиться. Натомість повідомлено, що під номером 768 в архівній справі зберігається розпорядження № 768 від 25.11.2004 «Про призначення державної технічної комісії», копія якого долучена до листа.

Отже, згідно з наданою Архівним відділом Обухівської райдержадміністрації інформацією, розпорядження цієї райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004 про надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, на підставі якого видано державний акт серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, в архіві відсутнє.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє та жодною стороною до суду не надано копію розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, а відтак не представилось за можливе беззаперечно встановити існування вказаного розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004.

Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру листом № 10-28-0.213-11030/2-24 від 25.10.2024 повідомила, що згідно з актом про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду № 2 від 26.02.2017, погодженого протоколом засідання ЕПК Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України № 3 від 03.03.2017, документи вилучено для знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення, у зв`язку із чим інформація щодо бланків державних актів у Держгеокадастру відсутня. Листом також повідомлено, що державна реєстрація земельних ділянок та правовстановлюючих документів на них у складі державного реєстру земель, надання відомостей з нього здійснювалась згідно з законодавством до 01.01.2013 територіальними органами Держземагенства України за місцем розташування земельної ділянки, а тому відповідні документи державного реєстру земель (поземельні книги та книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі) знаходяться в архівах територіальних органів Держгеокадастру. Враховуючи наведену інформацію, Держгеокадастр повідомив, що реалізацію повноважень Держгеокадастру на території м. Києва та Київської області здійснює ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області.

Відповідно до інформації ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, яке реалізує повноваження Держгеокадастру на території м. Києва та Київської області, повідомленої ним у листі № 10-10-0.331-9368/2-24 від 02.10.2024, в архіві Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області другий (архівний) примірник державного акта серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 відсутній. Також повідомлено, що у Відділі № 6 відсутні книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за 2005, 2006 рр., в яких могли б міститись записи про реєстрацію зазначеного акта, тому підтвердити чи спростувати інформацію про реєстрацію та видачу, зокрема державного акта серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 Відділ № 6 не має можливості. Крім того повідомлено, що у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу № 6 відсутня будь-яка документація із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 3223187700:04:028:0009. Також повідомлено, що запитувані розпорядження є складовими документації із землеустрою, тому надати їх копії Відділ № 6 не має можливості.

З огляду на інформацію, вказану в зазначених вище листах, ухвалою Господарського суду Київської області від 19.03.2026 у справі № 911/2325/25 було витребувано у ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області належним чином засвідчені копії наступних документів: - поземельної книги з Державного земельного кадастру на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га, з усіма документами, які стали підставою для внесення відомостей до неї; - технічної документації із землеустрою, на підставі якої здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га, а також іншу технічну документацію щодо вказаної земельної ділянки; - інформацію (з підтверджуючими документами) щодо перенесення до шару «архівні ділянки» земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га (якщо такі дії вчинялися); - витяги з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку.

07.04.2026 до суду від ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2026 надійшов листом № 9-10-0.62-3229/2-26 від 07.04.2026, в якому повідомлено суд, що згідно відомостей Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 була зареєстрована на підставі технічної документації, яка підгружена в PDF форматі (копія документації додається). Інша документація в архіві відділу відсутня. Згідно відомостей НКС земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 до архівного шару не переносилася.

До листа долучено копію технічної документації, поземельну книгу на спірну земельну, а також витяги з Державного земельного кадастру № НВ-3221396852020 від 30.12.2020 та № НВ-3200571102026 від 30.03.2026 про земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 3500 га.

Дослідивши надану ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області поземельну книгу на спірну земельну ділянку, суд встановив наступне.

24.12.2020 відкрита поземельна книга на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009. У розділі 1 Поземельної книги «Земельна ділянка. Загальні відомості» внесено наступні відомості про земельну ділянку (запис від 24.12.2020 № 001): місце розташування: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада. Цільове призначення: категорія земель землі сільськогосподарського призначення, код виду цільового призначення 01.03 Для ведення індивідуального садівництва; площа 0,35 га. В графі «земельна ділянка утворена в результаті:» відомості відсутні. У розділі 2 Поземельної книги «Кадастровий план земельної ділянки та експлікація земельних угідь» (запис від 24.12.2020 № 002) вказано кадастровий план земельної ділянки, вказано координати поворотних точок меж земельної ділянки, а також розробника документації із землеустрою ДП «Центр Державного земельного кадастру» Київська обласна філія Обухівський міськрайон виробничий відділ, ОСОБА_2 ; вказано в експлікації земельних угідь, що площа земельної ділянки складає 0,35 га, з яких 0,35 га перелоги. У розділі 3 Поземельної книги «Земельна ділянка. Право власності, постійного користування. Запис про виникнення права» внесено відомості про власника (користувача) земельної ділянки (запис № 003 від 24.12.2020): ОСОБА_1 (паспорт, код, місце проживання), приватна власність. Відомості про документ, що посвідчує право: державний акт серії НОМЕР_1 від 11.07.2005, реєстраційний номер 0754.

30.12.2020 у поземельну книгу внесено відомості (запис № 004) про державну реєстрацію за ОСОБА_1 речового права на нерухоме майно: дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 29.12.2020; реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав 39981647.

31.12.2020 у поземельну книгу внесено відомості (запис № 005) про державну реєстрацію за АТ «КАЙЗЕР» речового права на нерухоме майно: дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 30.12.2020; реєстраційний номер земельної ділянки у Державному реєстрі прав 40001197.

Крім того, в матеріалах справи наявна технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 код 01.03 для ведення особистого селянського господарства, яка зареєстрована за адресою: Старобезрадичівська сільська рада, Обухівського району, Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3223187700:04:028:0009.

Зі змісту витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3221396852020, сформованого 30.12.2020, вбачається, що 24.12.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 3500 га, місцезнаходження: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада; цільове призначення: 01.03 для ведення індивідуального садівництва; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) від 20.10.2020, розробленої ДП «Центр Державного земельного кадастру» Київська обласна філія Обухівський міськрайон виробничий відділ, Ярош О.М.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3221396852020 від 30.12.2020 спірна земельна ділянка згідно кадастрового плану земельної ділянки по лінії меж від точок Г до А межує із землями ДП «Київське лісове господарство».

За змістом ч. 1, 2, 8 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на дату реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі), державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. На підтвердження державної реєстрації земельної ділянки заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг містить всі відомості про земельну ділянку, внесені до Поземельної книги. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

Згідно з ч. 9 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості про речові права на земельні ділянки, що виникли до 1 січня 2013 року, вносяться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, до Державного земельного кадастру із Державного реєстру земель та документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів.

Частиною 1 ст. 125 ЗК України (у редакції, чинній на дату реєстрації державного акта) передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

За змістом ст. 125 ЗК України (у редакції, чинній на дату реєстрації державного акта), право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 202 ЗК України (у редакції, чинній на дату реєстрації державного акта), державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

За змістом абз. 2, 3 п. 2 Розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом або іншої, визначеної законом особи. Державна реєстрація таких земельних ділянок може бути здійснена також без подання заяв зазначених осіб центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. У разі відсутності у зазначеного органу документації із землеустрою з визначенням координат поворотних точок меж земельних ділянок цей орган забезпечує організацію проведення робіт з розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок і здійснення державної реєстрації таких земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи, державний акт серії ЯЖ № 036946 про право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку зареєстровано 11.07.2005 на підставі розпорядження від 10.11.2004, а тому абзаци 2, 3 п. 2 Розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з абз. 4 п. 1 Розділу VІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі якщо кадастрові номери земельних ділянок були визначені (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку), але не присвоєні до 1 січня 2013 року, такі кадастрові номери вважаються присвоєними, а земельні ділянки - зареєстрованими у Державному земельному кадастрі з моменту письмового звернення замовника документації із землеустрою, на підставі якої було визначено кадастровий номер земельної ділянки, без подання електронного документа та стягнення плати за державну реєстрацію земельної ділянки, у разі якщо така документація із землеустрою була затверджена до 1 січня 2013 року в порядку, встановленому законом.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що на підставі відповідної технічної документації був визначений, але не присвоєний до 1 січня 2013 року, кадастровий номер спірної земельної ділянки (в тому числі на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку).

ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області листом № 9-10-0.62-3229/2-26 від 07.04.2026 повідомило суд, що згідно відомостей Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 була зареєстрована на підставі технічної документації, яка підгружена в PDF форматі (копія документації додається). Інша документація в архіві відділу відсутня.

Крім того встановлено вище, що у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області відсутня будь-яка документація із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Суд наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні будь-які рішення органу місцевого самоврядування про затвердження відповідної технічної документації про відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0,35 га або документації зі складання державного акта.

До суду також не надано а ні доказів існування книги реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, який відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 17, є складовою частиною державного реєстру земель та містив би відомості про зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.05.2005, а ні доказів відкриття станом на 2004/2005 рік поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 35 га.

Більше того, відповідно до інформації Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, у Відділі № 6 відсутні книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за 2005, 2006 рр., в яких могли б міститись записи про реєстрацію зазначеного акта.

В перебігу розгляду даної справи не представилось за можливе беззаперечно встановити, чи дійсно 11.07.2005 ОСОБА_1 було видано та зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, та чи дійсно земельна ділянка до 24.12.2020 була сформована, їй був присвоєний відповідний кадастровий номер та спірна земельна ділянка існувала як окремий об`єкт цивільних правовідносин зважаючи на те, що у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель, у тому числі в архіві, відсутня будь-яка документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, площею 0, 35 га, була у визначеному законом порядку відведена у власність ОСОБА_1 саме за рахунок земель сільськогосподарського призначення, а не за рахунок земель лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та які використовувались для ведення лісового господарства.

В будь-якому випадку суд наголошує на тому, що предметом спору по суті є землі лісогосподарського призначення, стосовно яких законом встановлено обмеження щодо використання їх в цивільному обороті, оскільки усі ліси України є її національним багатством.

Матеріалами справи у сукупності підтверджується, що спірна земельна з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 як на момент набуття її у власність ОСОБА_1 на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004, а в подальшому АТ «КАЙЗЕР» згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2020, так і на даний час повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства та використовується для ведення лісового господарства. Доказів на підтвердження зворотного до суду не надано.

З огляду на наведене вище, суд встановив, що з державної власності незаконно вибула спірна земельна ділянка, яку заборонено передавати у приватну власність та змінювати її цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на землі сільськогосподарського призначення. Доказів законності набуття ОСОБА_1 , а потім АТ «КАЙЗЕР» у власність спірної земельної ділянки лісового фонду до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9 ЛК України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно ст. 10 ЛК України, ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до ст. 12 ЛК України, громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема, про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пп. 53, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 ЦК України.

Судом встановлено вище та не спростовано відповідачем шляхом подання до суду належних та допустимих доказів, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 належить до земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України».

Суд зазначає, що на землі лісогосподарського призначення розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати власника лише у випадках, прямо передбачених у Земельним та Лісовим кодексами України.

При цьому, реєстрація права власності АТ «КАЙЗЕР» щодо спірної земельної ділянки державного лісового фонду, яка перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства, без її попереднього вилучення з постійного користування, є порушенням вимог законодавства у зазначеній сфері.

З матеріалів справи вбачається, що Філія «Київське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а також ДП «Київське лісове господарство» Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавали жодних погоджено на вилучення чи зміну цільового призначення земельних лісових ділянок (переведення до інших категорій), що розташовані в кварталі 23 виділів 4, 5, 12, 15, 16 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року та квартал 23 виділів 3, 15, 18, 23, 24, 25 Козинського лісництва згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року в адміністративних межах Обухівського району Київської області. Протилежного матеріали справи не містять.

Отже, заволодіння (тобто реєстрація права власності на земельну ділянку) АТ «КАЙЗЕР» земельною ділянкою з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, що належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства суперечить наведеним вимогам законодавства.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пп. 43, 89).

Відповідно до п. 72 постанови Великої палати Верховного суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння

З матеріалів справи вбачається, що 30.12.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Косенко Л.А. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1250 від 30.12.2020 зареєстровано за АТ «КАЙЗЕР» право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, площею 0, 35 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2262396932231. Відповідач на даний час залишається власником вказаної вище земельної ділянки, що ним не заперечується.

За таких обставин, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння, 30.12.2020 відбулось протиправне заволодіння спірною земельною ділянкою відповідачем.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати належне йому майно і у добросовісного користувача.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Велика Палата Верховного Суду у п. 54 постанови 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Вказану правову позицію підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Враховуючи викладене, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Отже, належним та ефективним способом захисту у зв`язку з протиправним вибуттям земельної ділянки лісового фонду з володіння держави є віндикаційний позов про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

У справі, що розглядається, судом встановлено наявність за відповідачем державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, що за наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, є підставою для застосування статті 387 ЦК України.

Суд також зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку у своїй постанові від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, де зазначалося про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності як належного способу захисту права або інтересу (пп. 146, 152, 153 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Прокурор просить суд витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння АТ «КАЙЗЕР» земельну ділянку площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Отже, прокурором обрано належний спосіб захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

З урахуванням того, що постійним лісокористувачем згоди на вилучення чи припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою не надавалось, а спірна земельна ділянка є землею державної форми власності лісогосподарського призначення, відноситься до лісового фонду, незаконно вибула з власності держави за відсутності відповідних правових підстав шляхом неправомірного її відведення у власність фізичної особи, оскільки вказана земельна ділянка набута у власність АТ «КАЙЗЕР» від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа нею, та зареєстровано за ним право власності на таку земельну ділянку всупереч перелічених вище норм земельного та лісового законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння відповідача земельної ділянки площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009. Доказів протилежного суду не надано.

Розглядаючи твердження відповідача стосовно неможливості витребування у відповідача спірної земельної ділянки як добросовісного набувача, оскільки відбувається втручання у право на мирне володіння майном всупереч гарантій у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166 - 168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; - втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, пункти 40-43)).

Можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування передбачуваними.

Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Водночас не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Крім того, недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном.

За змістом ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача регулює стаття 388 ЦК України, відповідно до норми якої: - якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 цієї статті); - майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 цієї статті); - якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 цієї статті).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

У пунктах 86-90 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20 зазначено таке:

« 86. Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як «добросовісність», яка належить до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

87. Добросовісність набувача презумується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

88. Судова палата зазначає, що поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження немає права.

89. Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як «знав/не знав», «міг знати/не міг знати».

90. За загальним правилом, під поняттям «знав» необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття «міг знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це».

У пунктах 48, 49 постанови від 06.09.2023 у справі № 910/21329/17 Верховний Суд звернув увагу, що добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Така розумна обачність включає перевірку, виявлення та докладання інших зусиль для визначення наявності прав інших осіб стосовно нерухомого майна. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19, п. 116), 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 125.4), від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п. 108), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п. 90), від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц.

Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо наявності прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1-3 ст. 1 ЛК України (у редакції, чинній на час укладення договору від 30.12.2020 купівлі-продажу спірної земельної ділянки), ліс тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Закон обмежив передання земельних ділянок лісогосподарського призначення у приватну власність. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів (ч. 2 ст.56 ЗК України; ч. 1 ст. 12 ЛК України); громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі (ч. 2 ст. 12 ЛК України); ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб (ч. 3 ст. 12 ЛК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, пункт «а» ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п. 107), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 117), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 124), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 190)).

Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим ст. 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Контроль за використанням земельних ділянок лісогосподарського призначення згідно з їх цільовим призначенням є важливим, враховуючи, зокрема обмеженість кількості земель цієї категорії, їхнє значення для держави, а також суспільну зацікавленість у попередженні незаконних рубок, пошкоджень, ослаблення, іншого шкідливого впливу на лісовий фонд, у попередженні вичерпання, виснаження лісових ресурсів, у захисті від знищення їх тваринного і рослинного світу. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів відповідної територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у непогіршенні екологічної ситуації.

Отже, витребування спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням цього майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що він є добросовісним набувачем земельних ділянок, оскільки придбав їх за відплатним договором як землі сільськогосподарського призначення і не був обізнаний про те, що вони належать до земель лісового фонду, а продавець не мав права розпорядження ними.

У даному випадку встановлення факту перебування спірної земельної ділянки у складі земель лісового фонду та її накладення на територію Козинського лісництва вбачається з відкритих даних публічної кадастрової карти та зовнішніх природних властивостей земельної ділянки. Також необхідно врахувати, що спірна земельна ділянка вільна від забудови та переважно вкрита рослинністю.

Суд зазначає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, відповідач міг та повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (п. 90), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п. 108), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пп. 55, 179)).

Суд відхиляє твердження відповідача стосовно того, що відповідач покладався на документальне оформлення зазначеного об`єкту нерухомого майна та його офіційне визнання об`єктом права власності з боку держави, оскільки набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно.

Однак відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30.12.2020 та достеменно знаючи, що відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3221396852020 від 30.12.2020 спірна земельна ділянка згідно кадастрового плану земельної ділянки по лінії меж від точок Г до А межує із землями ДП «Київське лісове господарство», державна реєстрація земельної ділянки проведена лише 24.12.2020, а право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано 29.12.2020 на підставі державного акта серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, оригінал якого втрачено, та за відсутності примірника розпорядження Обухівської РДА № 768 від 10.11.2004, на підставі якого було видано вказаний державний акт, міг та повинен був належним чином перевірити та достеменно встановити наявність/відсутність прав інших осіб на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих, зокрема, але не виключно, шляхом звернення до ДП «Київське лісове господарство» як постійного лісокористувача з проханням надати інформацію про те, чи перебуває (накладається) спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування у складі земель ДП «Київське лісове господарство».

Суспільний, публічний інтерес у цьому випадку полягає у відновленні правового порядку Українського народу щодо користування землями лісового фонду - національним багатством України та джерелом задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, в частині відновлення становища, яке існувало до порушення вимог закону та права власності Українського народу на землю й ліс, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Враховуючи вказане, відповідач не може вважатися добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки знав та міг знати про набуття ним майна всупереч закону. Протилежного суду не доведено.

При цьому, як зазначено судом вище та узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, не вбачається порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що аргументи та доводи відповідача не спростовують наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для витребування у відповідача спірної земельної ділянки на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Частинами 1, 3 ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги зазначених вище правових норм, а також враховуючи, що в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростовані та належні докази на заперечення відомостей, повідомлених прокурором, до суду не надані, суд приходить до висновку, що вимога прокурора про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації із незаконного володіння АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» земельну ділянку площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 є обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строків позовної давності суд встановив та зазначає наступне.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на те, що оскільки відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, а тому з урахуванням ч. 8 ст. 261, ч. 3 ст. 388 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» та частин 3, 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, по застосування якої заявлено стороною відповідача у відзиві, є самостійною підставою для відмови у позові.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17 (пп. 39, 60), від 07.112018 у справах № 488/5027/14-ц (п. 103) і № 372/1036/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (п. 65)).

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Згідно правової позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18, під можливістю особи довідатись про порушення права слід розуміти передбачувану неминучість її інформування про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки. За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації засобами поштового зв`язку 17.07.2025.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17 викладено висновок, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист

Отже, враховуючи, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, суд враховує коли саме уповноваженому органу, право якого порушено, стало відомо або могло бути відомо про таке порушення, а не безпосереднього органам прокуратури.

З матеріалів справи слідує, що на підставі розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004 ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005 на земельну ділянку площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Однак суд встановив, що в архівних документах Обухівської райдержадміністрації за 2004 рік розпорядження № 768 від 10.11.2004 щодо надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 35 га не значиться; в архіві Відділу № 6 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області відсутній другий примірник державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005; у Відділі № 6 відсутні книги записів реєстрації державних актів на право власності на та землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за 2005, 2006 роки, в яких могли б міститись записи про реєстрацію зазначеного акта; в місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу № 6 відсутня будь-яка документація із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

Як було зазначено судом вище, в матеріалах справи відсутнє та жодною стороною до суду не надано копію розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, а відтак не представилось за можливе беззаперечно встановити існування вказаного розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004.

Крім того, в перебігу розгляду даної справи не представилось за можливе беззаперечно встановити, чи дійсно 11.07.2005 було видано ОСОБА_1 та зареєстровано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, та чи дійсно земельна ділянка до 24.12.2020 була сформована та існувала як окремий об`єкт цивільних правовідносин зважаючи на те, що у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель Відділу № 6 відсутня будь-яка документація із землеустрою на земельну ділянку за кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

З огляду на наведене вище, господарський суд вважає, що орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, не знав та не міг знати про порушення інтересів держави та вибуття спірної земельної ділянки лісового фонду в 2004-2005 рр. внаслідок прийняття розпорядження Обухівської райдержадміністрації № 768 від 10.11.2004, на підставі якого ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005.

Разом з цим суд встановив вище, що 24.12.2020 була відкрита поземельна книга на земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009, площею 0, 35 га, у розділ 3 якої внесено відомості про власника (користувача) земельної ділянки (запис № 003 від 24.12.2020): ОСОБА_1 (паспорт, код, місце проживання), приватна власність. Відомості про документ, що посвідчує право: державний акт серії ЯЖ № 036946 від 11.07.2005, реєстраційний номер 0754.

Крім того, зі змісту Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-3221396852020, сформованого 30.12.2020, вбачається, що 24.12.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 35 га, місцезнаходження: Київська область, Обухівський район, Старобезрадичівська сільська рада; цільове призначення: 01.03 для ведення індивідуального садівництва; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) від 20.10.2020, розробленої ДП «Центр Державного земельного кадастру» Київська обласна філія Обухівський міськрайон виробничий відділ, ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. ст. 18 Закону України «Про Державний земельний кадастр», до документів Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення, серед іншого, відносяться поземельні книги.

За змістом ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

При цьому, суд зауважує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відомості про спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009 площею 0, 3500 га, були зареєстровані до набрання чинності Законом України «Про Державний земельний кадастр» у Державному реєстрі земель. Протилежного матеріали справи не мітять.

Таким чином, на переконання суду, саме з 24.12.2020 (дати державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі) Київська обласна державна адміністрація є такою, що могла довідатися про порушення прав та інтересів держави.

До вимоги про витребування майна застосовується загальний строк позовної давності 3 роки, як то передбачено ст. 257 ЦК України.

Разом із тим, відповідно до п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто терміни позовної давності було продовжено з 02.04.2020 (з дати набрання чинності Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ, яким «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12) до 30.06.2023 (дата закінчення карантину відповідно до постанови КМ України від 27.06.2023).

Однак, відповідно до пункту 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

03.06.2025 було офіційно опубліковано Закон України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-ІХ, яким виключено пункт 19, отже скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану. Зазначена норма набула чинності з 04.09.2025.

З матеріалів даної справи вбачається, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації засобами поштового зв`язку 17.07.2025.

Отже, за вимогою прокурора про витребування земельної ділянки строк позовної давності розпочав свій перебіг з 25.12.2020 (наступного дня після державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі) та був зупинений з 02.04.2020, у зв`язку з чим станом на дату звернення прокурором з позовом до суду не сплив.

Крім того, оскільки суд встановив, що відповідач не діяв добросовісно під час придбання земельної ділянки лісового фонду, відчуженої поза волею держави, то відсутні підстави для врахування судом норм Закону № 4292-IX, яким внесено зміни до ч. 3 ст. 388 ЦК України.

Положеннями ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами про обізнаність прокурора та/або уповноважених на те органів щодо порушення інтересів держави до дати державної реєстрації спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурором при зверненні до суду із даним позовом в інтересах держави в особі позивача строк позовної давності не пропущено, у зв`язку із чим заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 050, 00 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: площа Лесі Українки, буд. 1, м. Київ, 01196; код ЄДРПОУ 00022533) з незаконного володіння Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» (місцезнаходження: вул. Паньківська, буд. 27/78, м. Київ, 01033; код ЄДРПОУ 40952820) земельну ділянку площею 0, 35 га з кадастровим номером 3223187700:04:028:0009.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «КАЙЗЕР» (місцезнаходження: вул. Паньківська, буд. 27/78, м. Київ, 01033; код ЄДРПОУ 40952820) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, буд. 27/2 м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) 4 050, 00 грн судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 29.09.2026.

Суддя Л.В. Сокуренко