Ухвала суду № 140145607, 02.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову у забезпеченні позову

м. Київ

02.09.2026Справа № 910/8553/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Шмизі В.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛЕТІЯ" вул. Підвисоцького професора, 14, м. Київ, 01104

до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" вул. Єреванська, 1, м. Київ, 03087

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

1. Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" (01004, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11-А)

2. Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації) (01044, м. Київ, Хрещатик, 36).

про визнання укладеним договору оренди нежилих приміщень та земельної ділянки

Представники сторін:

від позивача: Майорова Я.М.

від відповідача: Мартинюк Є.В.

від третьої особи 1: не з`явився.

від третьої особи 2: не з`явився.

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕЛЕТІЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" про визнання укладеним договір оренди нежилих приміщень і споруд спортивного клубу "ВО "Завод Арсенал", загальною площею 316,7 кв.м, та земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:82:033:0013, площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 36, в редакції, запропонованій позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відмову відповідача від добровільного виконання п.п. 8.2.3, 8.2.8 Інвестиційного договору про облаштування парку з об`єктами спортивної інфраструктури на вул. Михайла Грушевського, 36 у Печерському районі № 050-13/і/196 від 10.12.2018 року в частині укладення договору оренди спірної земельної ділянки та нерухомого майна, чим створюються перешкоди для виконання ТОВ "МЕЛЕТІЯ" як інвестором своїх зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2026 року у справі № 910/8553/26 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин і предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.09.2026 року, а також за ініціативою суду залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київське інвестиційне агентство" та Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської державної адміністрації).

У підготовче засідання 02.09.2026 року з`явились представники позивача та відповідача, представники третіх осіб - не з`явились.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Треті особи 1, 2 про дату, час і місце проведення судового засідання 02.09.2026 року відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлені належним чином в електронному кабінеті шляхом надсилання копії ухвали суду від 30.07.2026 року про відкриття провадження у справі, факт отримання якої 31.07.2026 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронних листів до електронних кабінетів учасників справи.

Про поважні причини неявки в судове засідання 02.09.2026 року представників третіх осіб суд не повідомлено.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему «Електронний суд» подано: 11.08.2026 року представником третьої особи 1 - пояснення третьої особи б/н від 10.08.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи; 11.08.2026 року представником третьої особи 2 - додаткові пояснення б/н від 10.08.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи; 14.08.2026 представником відповідача - відзив на позовну заяву б/н від 14.08.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи; 14.08.2026 року представником позивача - заяву про забезпечення позову б/н від 14.08.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом: заборони органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які виконавчі дії (в тому числі здійснювати примусове виселення, опис, опечатування чи обмеження доступу) щодо примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва / Постанови Верховного Суду від 01.04.2025 року у справі № 910/340/24 в частині виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелетія» з нежитлових приміщень і споруд спортивного клубу ВО «Завод Арсенал» площею 536,3 кв. м. та земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:033:0013) площею 1,9902 га, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 36 - до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/8553/26; а також шляхом заборони Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк „Укргазбанк" (та будь-яким іншим особам, що діють від його імені чи за його дорученням) вчиняти будь-які дії щодо передачі в оренду, суборенду, користування, управління чи спільну діяльність третім особам нежитлових приміщень і споруд спортивного клубу „ВО „Завод Арсенал" загальною площею 316,7 кв.м та земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:033:0013) площею 1,9902 га за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 36 - до набрання законної сили судовим рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/8553/26; та 19.08.2026 року - відповідь на відзив б/н від 19.08.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи; 21.08.2026 представником відповідача - заперечення (на відповідь на відзив) б/н від 20.08.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи, та 02.09.2026 року - заперечення на заяву про забезпечення позову б/н від 01.09.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи; 02.09.2026 представником відповідача - клопотання про зупинення провадження у справі б/н від 01.09.2026 року, з доказами надсилання до електронних кабінетів учасників справи. Вказані документи судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02.09.2026 року представник позивача підтримав заяву про забезпечення позову, представник відповідача - проти задоволення заяви заперечував.

Дослідивши в підготовчому засіданні 02.09.2026 року подану позивачем заяву б/н від 14.08.2026 року про забезпечення позову, додані до неї докази та матеріали справи суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними з вимогами, які розглядаються у справі, що передбачає передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду або які оспорюються у справі, та майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

Отже, вирішуючи питання забезпечення позову суд має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 року у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В свою чергу, суд зазначає, що підстави для вжиття заходів забезпечення позову повинні оцінюватись судом у безпосередньому зв`язку з предметом позовних вимог у справі та з позиції ймовірності настання несприятливих наслідків для позивача в разі неможливості виконання рішення суду в майбутньому та/або захисту порушених прав.

Суд звертає увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову ТОВ "МЕЛЕТІЯ" посилається те, що постановою Верховного Суду від 01.04.2025 року у справі № 910/340/24 частково задоволено касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк», скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди нежитлових приміщень та земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні майном. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Банку задоволено частково, постановлено розірвати Договір оренди № 129/01-19/1-М від 23.01.2019 року та усунути перешкоди у здійсненні Банком права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення ТОВ «Мелетія» з нежитлових приміщень і споруд спортивного клубу ВО «Завод Арсенал» та земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:82:033:0013 за адресою: м. Київ, вул. Грушевського, 36.

На виконання вказаної постанови Верховного Суду від 01.04.2025 року Господарським судом міста Києва 29.04.2025 року у справі № 910/340/24 видано відповідний наказ: «Усунути перешкоди у здійсненні Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Укргазбанк» права володіння та розпорядження нерухомим майном шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелетія» з нежилих приміщень і споруд спортивного комплексу «ВО «Завод Арсенал» загальною площею 316,7 кв.м та земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:033:0013) площею 1,9902 га за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 36», за яким приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Корольовим М.А. постановою від 07.08.2026 року відкрито виконавче провадження № 81689245, боржник - ТОВ "МЕЛЕТІЯ".

Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову у формі заборони вчинення дій з виселення може істотно ускладнити або унеможливити поновлення прав та забезпечення інтересів позивача у даній справі №910/8553/26, а також призведе до передчасного знищення результатів інвестиційної діяльності та завдання значних невідворотних збитків, тобто унеможливить ефективне поновлення прав Інвестора.

Зокрема, заявник посилається на предмет даного спору та наголошує, що останнім є спір щодо права користування земельною ділянкою площею 1,9902 га та приміщеннями площею 316,7 кв.м. за майбутнім договором оренди, укладеним між ТОВ «Мелетія» та ПАТ АБ «Укргазбанком», позаяк метою позову у справі № 910/8553/26 є відновлення та належне договірне оформлення права користування (оренди) земельною ділянкою та майном з метою виконання до 2033 року обов`язків інвестора з облаштування парку та об`єктів спортивної інфраструктури згідно з Інвестиційним договором.

На переконання заявника, у разі примусового виселення позивача до вирішення цього спору по суті, останній втратить фактичний доступ до території, будівництво об`єктів буде повністю зупинено, а змонтовані конструкції демонтовано, окрім цього можлива передача відповідачем об`єктів оренди третім особам під час розгляду справи фактично, що призведе до унеможливлення передачі майна позивачу у разі задоволення позову та виникнення нових судових спорів, зокрема, щодо визнання недійсними правочинів із третіми особами та витребування/ звільнення майна, що істотно ускладнить і зробить неефективним відновлення порушених прав ТОВ «МЕЛЕТІЯ» як інвестора в межах даного судового провадження. Тобто невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що рішення суду у справі № 910/1392/26 буде повністю нівельоване діями відповідача, а позивач буде змушений ініціювати нові тривалі судові процеси для оскарження чергових правочинів.

Окремо заявник звертає увагу на можливість руйнування інвестиційного процесу, а також завдання збитків позивачу від зупинки проекту, відновлення якого вимагатиме повторного тривалого часу та додаткових витрат.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного заявник наголошує на наявності обставин, які доводять, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову шляхом заборони органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям та будь-яким іншим особам вчиняти виконавчі дії щодо примусового виселення ТОВ «Мелетія» та заборони Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк „Укргазбанк" (та будь-яким іншим особам, що діють від його імені чи за його дорученням) вчиняти будь-які дії щодо передачі в оренду, суборенду, користування, управління чи спільну діяльність третім особам нежитлових приміщень та земельної ділянки, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника.

Інших доводів та будь - яких підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спраів № 910/8553/26 позивачем в поданій суду заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено.

Суд наголошує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.12.2021 року у справі № 910/10598/21, передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника).

Оцінюючи викладені в заяві про забезпечення позову доводи заявника та зміст позовних вимог, з якими позивач звернувся до суду, судом взято до уваги, що предметом позовної заяви є вимоги немайнового характеру про визнання укладеним договору оренди нежитлових приміщень та земельної ділянки, отже в даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 року у справі № 754/5683/22, постановах Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, від 07.09.2020 року у справі №904/1766/20, від 26.08.2020 року у справі №907/73/19, від 24.06.2020 року у справі №902/1051/19.

Отже, суд має дослідити, чи може відсутність вжиття заявлених позивачем заходів забезпечення позову істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

За результатами розгляду заяви про забезпечення позову суд зазначає, що згідно статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року вказано, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

У рішення від 15.10.2009 року Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його корись, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено ст.1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконання або надмірно його затримувати, а держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Наразі, як зазначалось судом вище, постановою Верховного Суду від 01.04.2025 року у справі № 910/340/24 задоволено позов АБ «УКРГАЗБАНК», розірвано Договір оренди № 129/01-19/1-М від 23.01.2019 року, на підставі якого позивач мав право користування нерухомістю, та зобов`язано виселити ТОВ «Мелетія» з нежилих приміщень і земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:033:0013) по вул. М. Грушевського, 36 у м. Києві.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 317 ГПК України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 ГПК України).

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Отже, заборона виконання постанови Верховного Суду від 01.04.2025 року як остаточного судового рішення у справі № 910/340/24 та наказу суду від 29.04.2025 року у виконавчому провадженні ВП № 81689245 шляхом застосування заходів забезпечення позову у справі № 910/8533/26 прямо порушує ст. 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення та принципу остаточності судових рішень (res judicata).

Додатково суд наголошує на штучному створенні позивачем як боржником у справі № 910/340/24 перешкод для примусового виконання рішення касаційного суду та ухилення від виселення ТОВ "МЕЛЕТІЯ", за відсутності будь - яких правових підстав для користування спірним нерухомим майном, враховуючи висновки Верховного Суду про розірвання Договору оренди № 129/01-19/1-М від 23.01.2019 року.

Також суд звертає увагу на передбачені Законом України "Про виконавче провадження", який регламентує умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, заходи примусового виконання судових рішень, зокрема, передбачених ст. 10.

Таким чином, за висновками суду, заборона вчиняти будь - які дії з примусового виконання рішення суду у справі № 910/340/24 в частині виселення ТОВ "МЕЛЕТІЯ" призведе до зупинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що є недопустимим та протиправним. Відтак, обраний заявником спосіб забезпечення позову не відповідає його меті та завданням господарського судочинства.

При цьому, незгода позивача з рішенням суду касаційної інстанції у справі № 910/340/24 жодним чином не може бути розцінена як підстава для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача - ТОВ "МЕЛЕТІЯ", а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відтак, заборона Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» (та будь-яким іншим особам, що діють від його імені чи за його дорученням) вчиняти будь-які дії щодо передачі в оренду, суборенду, користування, управління чи спільну діяльність третім особам нежитлових приміщень і споруд спортивного клубу ВО «Завод Арсенал» загальною площею 316,7 кв.м та земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:033:0013) площею 1,9902 га за адресою: м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 36, призведе до необґрунтованого обмеження прав відповідача як власника.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів заявника, за захистом яких останній звернувся в межах даної справи.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕЛЕТІЯ" про забезпечення позову у справі № 910/8553/26 заяви відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М. Селівон