Рішення № 140145456, 29.09.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/822/26

За позовом ЛЬВІВСЬКОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "МУЗЕЙ "ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР", м. Львів

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с.Сторожниця, Ужгородського р-н, Закарпатської обл.

про стягнення суми 5 239,04 грн

Суддя Ремецькі О.Ф.

За участю представників: не викликались

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 5 239,04 грн, 4 095,00 грн основного боргу, 625,99 грн пені, 174,07 грн 3% річних та 343,98 грн інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем умов договору про відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ПК-123 від 01.02.2024.

Ухвалою суду від 30.07.2026 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Вказана ухвала суду від 30.07.2026 р. була надіслана відповідачу через засоби підсистеми «Електронний Суд» 30.07.2026 р. та як вбачається з довідки про доставку електронного листа доставлена до електронного кабінету відповідача 30.07.2026 р.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Між Львівським комунальним підприємством «Музей «Личаківський цвинтар» (надалі- Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (надалі Відповідач) було укладено договір про відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ПК-123 від 01.02.2024 (надалі Договір).

Згідно Договору Відповідач зобов`язувався поставити Позивачу паливно мастильні матеріали та Паливні картки, на яких воно обліковується; організувати та забезпечити відпуск ПММ Замовнику або довіреній особі Замовника на підставі Паливних карток, а Замовник зобов`язується сплатити Постачальнику вартість ПММ.

Відповідно до рахунку від 01.02.2024 №0003/1000567 Позивачем було оплачено за 2196 літрів Бензину А-92 на загальну суму 99918,00 грн. Оплата підтверджується платіжною інструкцією №1152.

Оскільки, на підставі видаткових накладних: №0003/1000219 від 29.02.2024 (отримано 240 л.); №0003/1000383 від 31.03.2024 (отримано 140 л.); №0003/1000494 від 30.04.2024 (отримано 190 л.); №0003/1000568 від 31.05.2024 (отримано 320 л.); №0003/1000725 від 30.06.2024 (отримано 170л.); №0003/1000858 від 31.07.2024 (отримано 290 л.); №0003/1001041 від 31.08.2024 (отримано 100л.); №0003/1001128 від 30.09.2024 (отримано 140 л.); №0003/1001224 від 31.10.2024 (отримано 140л); №0003/1001337 від 30.11.2024 (отримано 180л.); №0003/1001433 від 31.12.2024 (отримано 196л.).

Тобто як вбачається із вищевказаних накладних було отримано Позивачем 2106 л. Бензину А-92. Таким чином, залишився оплачених 90 л Бензину А-92 на загальну суму 4095,00грн., але підприємство їх не отримало.

Оскільки відповідач порушив свої зобов`язання в частині передачі товару, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 5 239,04 грн, 4 095,00 грн основного боргу, 625,99 грн пені, 174,07 грн 3% річних та 343,98 грн інфляційних втрат.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Між Львівським комунальним підприємством «Музей «Личаківський цвинтар» (надалі- Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (надалі Відповідач) було укладено договір про відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ПК-123 від 01.02.2024 (надалі Договір).

Згідно Договору Відповідач зобов`язувався поставити Позивачу паливно мастильні матеріали та Паливні картки, на яких воно обліковується; організувати та забезпечити відпуск ПММ Замовнику або довіреній особі Замовника на підставі Паливних карток, а Замовник зобов`язується сплатити Постачальнику вартість ПММ.

Відповідно до рахунку від 01.02.2024 №0003/1000567 Позивачем було оплачено за 2196 літрів Бензину А-92 на загальну суму 99918,00 грн. Оплата підтверджується платіжною інструкцією №1152.

Оскільки, на підставі видаткових накладних: №0003/1000219 від 29.02.2024 (отримано 240 л.); №0003/1000383 від 31.03.2024 (отримано 140 л.); №0003/1000494 від 30.04.2024 (отримано 190 л.); №0003/1000568 від 31.05.2024 (отримано 320 л.); №0003/1000725 від 30.06.2024 (отримано 170л.); №0003/1000858 від 31.07.2024 (отримано 290 л.); №0003/1001041 від 31.08.2024 (отримано 100л.); №0003/1001128 від 30.09.2024 (отримано 140 л.); №0003/1001224 від 31.10.2024 (отримано 140л); №0003/1001337 від 30.11.2024 (отримано 180л.); №0003/1001433 від 31.12.2024 (отримано 196л.).

Тобто як вбачається із вищевказаних накладних було отримано Позивачем 2106 л. Бензину А-92. Таким чином, залишився оплачених 90 л Бензину А-92 на загальну суму 4095,00грн., але підприємство їх не отримало.

Оскільки відповідач порушив свої зобов`язання в частині передачі товару, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з відповідача суми 5 239,04 грн, в т. ч. 4 095,00 грн основного боргу, 625,99 грн пені, 174,07 грн 3% річних та 343,98 грн інфляційних втрат.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України визначено форму та зміст позовної заяви та передбачено, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.

Реалізуючи встановлене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).

Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача суми 5 239,04 грн, в т. ч. 4 095,00 грн вартості оплаченого та не отриманого товару, 625,99 грн пені, 174,07 грн 3% річних та 343,98 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Судом встановлено, що позивачем виконано свої зобов`язання в повному обсязі та оплачено вартість 2196 л. товару, в сумі 99 918,00 грн, однак ТОВ «Волинь НП» не виконало свої зобов`язання в повному обсязі та поставило товар в обсязі 2106 л.

За ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 р. у справі № 910/12382/17).

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання Відповідачем обов`язку з передачі товару та ним не надано суду жодних доказів у спростування цього.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення суми 4 095,00 грн. попередньої оплати, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем свого зобов`язання.

З огляду на прострочення відповідачем, позивачем, заявлено позовні вимоги про стягнення 625,99 грн пені, 174,07 грн 3% річних та 343,98 грн інфляційних втрат.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України (в редакції станом на дату укладення договору та дату початку періоду нарахування пені позивачем).

За положеннями ч. 2 ст. 343 ГК України (в редакції станом на дату укладення договору та дату початку періоду нарахування пені позивачем) платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.1 договору за неналежне і несвоєчасне виконання умов цього Договору Сторони несуть відповідальність в межах чинного законодавства України, якщо інше не передбачено цим Договором.

Із розрахунку позивача вбачається, що пеня складає 625,99 грн та нарахована за період 26.02.2025 24.08.2025 на залишок суми непоставленого товару.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарсько - правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 та постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Проте ні нормами ч. 6 ст. 231 ГК України, ні ч. 2 ст. 343 ГК України, ні ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", якими врегульовано питання відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, ставку не визначено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначила про те, що за змістом ст. 549, 550, 551 ЦК України та ст. 230, 231, 343 ГК України розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Отже, у випадку, якщо сторони не погодили розмір штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов`язання у договорі, а лише зазначили про їх нарахування відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції стягненню не підлягають.

Дослідивши зміст договору, господарський суд вказує, що розмір пені ним не встановлюється.

Однак, ч. 3 ст. 549 ЦК України доповнено абзацом другим згідно із Законом України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" №4196-IX від 09.01.2025, відповідно до змісту якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Даний Закон згідно картки документа на сайті Верховної Ради України введено в дію 28.08.2025, отже, нову норму ч. 3 ст. 549 ЦК України про можливість нарахування пені (як законом визначеного наслідку прострочення виконання зобов`язання), можна застосувати до відносин сторін спору, але виключно до того періоду прострочення, що настав після 28.08.2025.

До періоду з 26.02.2025 24.08.2025 її застосувати не можна, оскільки жодним актом законодавства в зазначений період розмір пені для спірних правовідносин не визначався, тому підстав для стягнення пені за вказаний період суд не вбачає.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку суми 174,07 грн 3% річних та 343,98 грн інфляційних втрат, на підставі вимог ст. 625 ЦК України вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у межах заявлених.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

ВИСНОВКИ СУДУ

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ЛЬВІВСЬКОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "МУЗЕЙ "ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР", м. Львів до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с.Сторожниця, Ужгородського р-н, Закарпатської обл. про стягнення суми 5 239,04 грн підлягають задоволенню частково в розмірі 4 613,05 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Так, відповідно до платіжної інструкції №2313 від 23.07.2026 при подачі позову через систему «Електронний суд» позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

А відтак, при подачі позову через систему «Електронний суд» судовий збір у справі, який поданий через систему «Електронний суд», підлягав сплаті позивачем у сумі 2662,40 грн.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що у випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Виходячи із системного аналізу норм ГПК України та Закону України «Про судовий збір» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 2 344,25.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Закарпатської області

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь ЛЬВІВСЬКОГО КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "МУЗЕЙ "ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР" (79010, Львівська обл., місто Львів, вулиця Пекарська, будинок 95 ЄДРПОУ 13808643) суму 4 613,05 грн (чотири тисячі шістсот тринадцять гривень 05 коп.) в т.ч. 4 095,00 грн вартості непоставленого товару, 174,07 грн 3% річних та 343,98 грн інфляційних втрат, а також суму 2 344,25 грн (дві тисячі триста сорок чотири гривні 25 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 29.09.2026.

Суддя О. Ф. Ремецькі