Ухвала суду № 140143299, 11.09.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/16729/25

Провадження № 1-кп/643/1086/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

прокурора: ОСОБА_3 ,

обвинувачених: ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

захисників: ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023220000001560 від 30.11.2023 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 366-2 КК України;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Харкова, громадянки України, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_3 , фактично мешкає за адресою АДРЕСА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Салтівського районного суду міста Харкова перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023220000001560 від 30.11.2023, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 332, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 366-2 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України.

У даному кримінальному провадженні обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Захисником обвинуваченого адвокатом ОСОБА_6 заявлено клопотання про зміну обраного обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу з тримання під вартою без визначення розміру застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та покладенням на обвинуваченого обов`язків, визначених частиною п`ятою статті 194 КПК України.

Обґрунтовуючи заявлене клопотання захисник посилався на те, що згідно з медичною документацією обвинувачений має низку тяжких хронічних захворювань та значні порушення функцій організму, що значно ускладнюють перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятору. Також захисник зазначає, що обвинувачений жодного дня до затримання не переховувався, усі місця його проживання відомі та офіційно зареєстровані. Відтак, захисник вважає, що наявний стан здоров`я обвинуваченого, сукупність встановлених у нього захворювань та неможливість забезпечення необхідного лікування в умовах слідчого ізолятора є обставинами, які підлягають обов`язковому врахуванню судом та є підставами для зміни раніше обраного щодо обвинуваченого запобіжного заходу. Крім цього, на переконання захисника, оскільки досудове розслідування завершено, усі докази зібрані та перебувають у сторони обвинувачення, деякі з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України зменшилися, а деякі перестали існувати взагалі.

У судовому засіданні захисники ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_4 підтримали вищевказане клопотання та наполягали на його задоволенні.

Обвинувачена ОСОБА_5 та її захисник ОСОБА_8 також просили суд задовольнити клопотання захисника ОСОБА_9 .

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення поданого захисником клопотання та просив суд відмовити у його задоволенні.

Розглянувши клопотання захисника ОСОБА_6 та заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників кримінального провадження, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 201 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Зміна запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути замінений на інший - більш або менш суворий. При цьому підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу.

Тобто обґрунтованість застосування запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, та внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його пом`якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.

Відповідно до частини першої статті 176 КПК України запобіжними заходами є: 1) особисте зобов`язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

В силу приписів частини першої статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до частини четвертої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;

4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;

5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

Конституційний Суд України аналізуючи частину першу статті 183 КПК України у рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 (справа щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини шостої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України) звернув увагу, що законодавець визначив застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу без доведення прокурором, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, визначеним статтею 177 Кодексу. Однак це не позбавляє можливості слідчого суддю, суд застосувати інший, більш м`який, запобіжний захід, визначений Кодексом. Відповідно до Кодексу можливість застосування застави до особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, визначених частиною третьою або четвертою статті 183 Кодексу (друге речення частини першої статті 182); „під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України (абзац восьмий частини четвертої статті 183). Тобто із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу. Виходячи зі змісту приписів статей 3, 8, частин першої, другої статті 29, частини першої статті 55, частини першої статті 62, частини першої статті 64 Конституції України Конституційний Суд України вважає, що відповідно до вказаних приписів Кодексу під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу є можливість, за певних підстав та обставин, визначених статтями 177, 178 Кодексу, застосувати заставу як більш м`який запобіжний захід. Отже, за частиною шостою статті 176 Кодексу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.

Також суд враховує, що у п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів, на які посилався заявник у своїх клопотаннях про звільнення з-під варти. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

Положеннями частини четвертої статті 183 КПК України передбачено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

При вирішенні питання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави та його продовження слідчим суддею, а в подальшому судом було встановлено наявність ризиків, визначених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Разом з цим суд зазначає, що станом на день розгляду клопотання всі інші обвинувачені у даному кримінальному провадженні, окрім обвинуваченої ОСОБА_5 , уклали з прокурором угоди про визнання винуватості. За умовами зазначених угод ці особи взяли на себе чіткі процесуальні зобов`язання, зокрема співпрацювати з правоохоронними органами у викритті під час судового розгляду кримінального провадження злочинних дій ОСОБА_4 щодо перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період шляхом необґрунтованого встановлення групи інвалідності особам призовного віку.

Суд звертає увагу, що затвердження угоди про визнання винуватості породжує для сторін відповідні правові наслідки, включаючи обов`язок обвинуваченого дотримуватися взятих на себе зобов`язань. Невиконання таких умов може мати наслідком скасування вироку, ухваленого на підставі угоди, та притягнення особи до відповідальності в загальному порядку. Таким чином, процесуальна поведінка обвинувачених є істотно детермінованою умовами укладених і затверджених угод, що об`єктивно знижує їхню вразливість до стороннього впливу.

За таких обставин ризик незаконного впливу ОСОБА_4 на інших обвинувачених, який раніше визнавався істотним, на даний час значною мірою зменшився. Існування затверджених судом угод про визнання винуватості, що передбачають надання викривальних показань, істотно обмежує можливість узгодження позицій між ОСОБА_4 та іншими обвинуваченими, а також знижує ймовірність зміни ними своїх показань під впливом обвинуваченої.

При цьому суд враховує стан здоров`я ОСОБА_4 , на який посилається сторона захисту. Наявність у нього низки тяжких захворювань та значних порушень функцій організму є обставиною, яка підлягає врахуванню під час оцінки пропорційності подальшого застосування запобіжного заходу, хоча сама по собі не виключає можливості застосування тримання під вартою за наявності відповідних ризиків.

Суд також бере до уваги тривалість перебування обвинуваченого під вартою, що у сукупності зі зміною процесуальної ситуації щодо інших обвинувачених є істотними обставинами для перегляду попереднього рішення саме в частині безальтернативності тримання під вартою.

З огляду на тривалість перебування ОСОБА_4 під вартою суд зобов`язаний не лише перевірити формальне збереження раніше встановлених ризиків, а й встановити, чи зберігають вони на теперішній час таку інтенсивність та конкретність, які виправдовують саме подальше безальтернативне позбавлення обвинуваченого свободи. Відтак суд вважає, що подальше утримання обвинуваченого під вартою потребує такого процесуального механізму, який, з одного боку, забезпечуватиме належний рівень контролю за його процесуальною поведінкою, а з іншого максимально можливо зменшуватиме інтенсивність втручання у його право на свободу.

ОСОБА_4 протягом тривалого часу утримується під вартою саме без альтернативи у вигляді застави. За таких умов подальше продовження безальтернативного тримання під вартою повинно бути виправдане не лише загальними посиланнями на тяжкість пред`явленого обвинувачення чи попередню оцінку ризиків, а наявністю актуальних, конкретних та достатньо переконливих обставин, які свідчили б про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування менш обтяжливого механізму.

Суд не встановив таких обставин у тій мірі, яка б на теперішній час виправдовувала збереження саме безальтернативного характеру тримання ОСОБА_4 під вартою. Водночас суд не вважає, що наявні зміни процесуальної ситуації є достатніми для повного скасування тримання під вартою, оскільки встановлені раніше ризики не втратили свого значення повністю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що на теперішній час збереження тримання ОСОБА_4 під вартою як запобіжного заходу є необхідним для забезпечення належного перебігу судового провадження, однак подальше утримання його під вартою без визначення застави не відповідає вимозі індивідуалізації та пропорційності процесуального примусу.

З огляду на викладене суд вважає можливим змінити застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід із тримання під вартою без визначення розміру застави на тримання під вартою з визначенням розміру застави як альтернативного способу забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків.

Визначаючи розмір застави, суд виходить із положень статей 182, 183 КПК України, відповідно до яких її розмір має бути достатнім для гарантування виконання підозрюваним чи обвинуваченим покладених на нього обов`язків, однак не може бути завідомо непомірним для нього.

Суд враховує характер та тяжкість пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення, кількість інкримінованих кримінальних правопорушень, їх системність та багатоепізодність, роль, яку йому інкриміновано у структурі злочинної організації, актуальні ризики переховування від суду, незаконного впливу на інших обвинувачених та вчинення іншого кримінального правопорушення, тривалість попереднього тримання під вартою, дані про процесуальну поведінку обвинуваченого, а також стан його здоров`я.

У цьому контексті суд виходить із того, що застава має виконувати не каральну функцію, а функцію процесуальної гарантії належної поведінки обвинуваченого, його участі у судовому провадженні та виконання покладених на нього обов`язків. Такий підхід відповідає правовій природі застави як процесуального запобіжного заходу.

Водночас суд враховує, що частина п`ята статті 182 КПК України допускає у виключних випадках визначення застави понад установлені Кодексом загальні межі, якщо суд встановить, що застава у таких межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків.

Конституційний Суд України у Рішенні від 21 липня 2026 року № 9-р(II)/2026 визнав відповідний механізм таким, що за умови індивідуальної оцінки обставин та належного судового мотивування забезпечує можливість встановлення справедливого і домірного розміру застави.

З урахуванням сукупності наведених обставин суд вважає, що для забезпечення реальної процесуальної альтернативи триманню під вартою та одночасного належного стримування встановлених ризиків необхідним і достатнім є визначення застави у розмірі 360 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Визначений судом розмір застави не має на меті встановити для ОСОБА_4 будь-яке майнове обмеження, не пов`язане з цілями кримінального провадження. Його призначення полягає виключно у створенні належної процесуальної гарантії того, що у разі звільнення з-під варти обвинувачений виконуватиме покладені на нього судом обов`язки та не реалізує встановлені ризики.

При визначенні саме такого розміру застави суд виходить із необхідності забезпечити баланс між правом обвинуваченого на свободу та особисту недоторканність, з одного боку, та необхідністю забезпечення належного здійснення судового провадження - з іншого. Визначена сума, на переконання суду, є достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 , водночас з урахуванням установлених обставин не створює формальної або суто номінальної альтернативи триманню під вартою.

Окремо суд зазначає, що реальна альтернативність застави забезпечується не лише визначенням її грошового розміру, а й встановленням комплексу конкретних процесуальних обов`язків, порушення яких матиме передбачені законом процесуальні наслідки.

На переконання суду, саме такий розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_4 , що узгоджується з правовими висновками, викладеними у Рішенні Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р (II)/2026 про забезпечення альтернативності застави триманню під вартою.

При цьому суд вважає, що застава у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, як про це просить сторона захисту, за конкретних обставин цього кримінального провадження не створює достатньої процесуальної гарантії належної поведінки обвинуваченого. Зазначений висновок обумовлений не величиною такої застави, а її співвідношенням із характером висунутого обвинувачення, інкримінованою ОСОБА_4 роллю, актуальними ризиками та необхідністю забезпечити виконання значного комплексу процесуальних обов`язків у разі його звільнення.

За таких обставин, клопотання захисника підлягає задоволенню, а обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави - зміні на тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 360 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 1 198 080, 00 грн, з покладенням на обвинуваченого у разі внесення застави обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 КПК України.

Керуючись ст. ст. 177, 182, 183, 194, 196, 197, 201, 309 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_6 задовольнити.

Змінити обраний ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави.

Визначити суму застави у розмірі 360 (триста шістдесят) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 1 198 080 (один мільйон сто дев`яносто вісім тисяч вісімдесят) гривень, які необхідно внести на депозитний рахунок №UA208201720355299002000006674, банк отримувача ДКСУ м. Київ, код отримувача (ЄДРПОУ) 26281249, код банку отримувача 820172, отримувач коштів Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, призначення платежу: застава згідно ухвали Салтівського районного суду міста Харкова від 11.09.2026 у справі № 643/16729/25 (провадження № 1-кп/643/460/26) відносно ОСОБА_4 .

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в даній ухвалі. Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення коштів на депозитний рахунок має бути наданий уповноваженій особі Державної установи «Харківській слідчий ізолятор».

При внесенні визначеної суми застави обвинувачений ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) прибувати до прокурора чи до суду за кожною вимогою;

2) не відлучатися за межі міста Харкова та Харківської області без дозволу прокурора або суду;

3) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

5) утриматися від спілкування з обвинуваченою ОСОБА_5 , а також ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленим, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Застава, не звернена у дохід держави, повертається обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали буде проголошено о 08:55 год. 16.09.2026.

Суддя ОСОБА_1