Рішення № 140138919, 28.09.2026, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/834/24 Провадження № 2/613/14/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Богодухівський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Уварової Ю.В.,

за участі секретаря Макушинської О.В.,

представника позивача - адвоката Багмата П.Д.,

представника третьої особи - Пащенко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особи Служба у справах дітей Богодухівської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить зобов`язати відповідача ОСОБА_2 не перешкоджати їй брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з неповнолітнім сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити наступні способи участі ОСОБА_1 у вихованні неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- перша і третя субота місяця з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. без супроводу та присутності батька, без обмеження адреси прогулянок, з відвідуванням дитячих закладів та місць дозвілля і проведення відпочинку;

- друга і четверта неділя місяця з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв. без супроводу та присутності батька, без обмеження адреси прогулянок, з відвідуванням дитячих закладів та місиь дозвілля і проведення відпочинку;

- 2 рази на тиждень забирати сина з ночівлями до свого місця проживания без супроводу та присутності батька;

- спільний відпочинок: половину (в рівній кількості днів для кожного з батьків) осінніх, зимових, весняних та літніх канікул з правом виїзду з дитиною за межі країни без присутності батька на оздоровления, відпочинок та екскурсії;

- спілкування з сином особисто, засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування, без обмеження в часі;

- у свята: дні народження (самої дитини, матері, діда, бабусі, Новий рік, Різдво, Великдень і т. д.);

- у період хвороб сина безперешкодне відвідування за місцем його фактичного знаходження.

В обґрунтування вимог зазначає, що 26 грудня 2015 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Богодухівського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис №193. 25.10.2019 року Богодухівським районним судом Харківської області було винесено рішення по цивільній справі №613/872/19, яким шлюб між сторонами було розірвано.

Від вказаного шлюбу сторони по справі мають одного малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу малолітній син залишився проживати разом із батьком, даний факт, жодною зі сторін не оспорюється.

З моменту розлучення у позивача з відповідачем почалися непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні сина, його відвідуванні, зі сторони відповідача почалися створюватися штучні перешкоди стосовно нормального спілкування позивача з сином.

Всі намагання позивача мирним шляхом врегулювати даний спір призводили лише до конфліктів, оскільки відповідач перешкоджає позивачеві, не бажає її присутності та штучно створює такі обставини, через які позивач не може нормально зустрічатися з сином.

Весь цей час позивач намагалася налагодити нормальний зв`язок із дитиною, приймати участь у її вихованні, утриманні, розвитку її здібностей та забезпечувати її всім необхідним для нормального розвитку та становлення її права як матері сьогодні є порушеними.

Крім того відповідач, не бажаючи участі позивача у вихованні сина, вже звертався до Богодухівського районного суду Харківської області із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини, розгляд вказаної справи завершився направленням позивачем заяви до суду про залишення заяви без розгляду.

Також в Богодухівському районному суді Харківської області перебувала на розгляді цивільна справа №613/387/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Богодухівської міської ради Харківської області про позбавлення батьківських прав, що також, свідчить про намагання відповідача створити позивачу перешкоди у спілкування з сином та заборонити будь-які контакти із сином.

Вирішити дане питання мирним шляхом, з метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину, не вдалось, тому позивач вимушена звернутися до суду із даною позовною заявою.

У відзиві на позов відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, доводи, наведені у позовніій заяві вважає неправдивими та такими, що не відповідають дійсності.

В обґрунтування свої позиції відповідач зазначає, що дійсно, після розлучення з позивачкою їх неповнолітній син ОСОБА_3 залишився проживати з ним. Позивачка ж повністю усунулась від участі у вихованні дитини та свідомо нехтувала своїми батьківськими обов`язками, що було підтверджено висновком органу опіки та піклування при Богодухівській РДА №01-39/958 від 15.10.2020 р.

Цим висновком було визнано за доцільне позбавити її батьківських прав щодо її малолітнього сина ОСОБА_4 . Також у зазначеному висновку було зазначено, що в разі позбавлення батьківських прав матері, неповнолітній син залишиться проживати разом із батьком. На той момент на прохання ОСОБА_1 . ОСОБА_2 не став подавати до суду заяву про позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього сина, оскільки сподівався на її виправлення.

При розірванні шлюбу місце проживання дитини визначено не було, тому у 2023 році, відповідач, перебуваючи в стані юридичної невизначеності щодо місця проживання дитини та свого статусу як батька-одинака, бажаючи юридично зафіксувати свою поточну правову ситуацію, подав до Богодухівського районного суду заяву про встановлення факту самостійного виховання дитини. Було відкрито провадження (справа №613/925/23), але з певного часу судова практика в подібного роду справах, під впливом чинника триваючої мобілізації, стала складатися не на користь заявників у таких справах. Так, із певного часу суди стали ухвалювати ріщення про відмову у встановленні фактів самостійного виховання дитини, мотивуючи це тим, що подібного роду факти мають встановлюватися в позовних провадженнях, наприклад у справах про позбавлення батьківських прав, з участю територіальних центрів комплектації та соціальної підтримки як третіх осіб у таких справах. То ж, не маючи судової перспективи на досягнення позитивного для себе правового результату відповідач клопотав перед судом про закриття тієї справи та, як наслідок, справа була закрита.

Відповідач зазначає, що позивачка ОСОБА_1 є нечесною особою, яка здатна вводити в оману інших людей, і навіть суд, для досягнення своїх цілей. Вважає, що побачення з дитиною її насправді не цікавлять, позов про графік побачень вона не подавала аж доки відповідач у 2024 році не подав позов про позбавлення її батьківських прав. Тобто, на думку відповідача, позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі в її вихованні з`явився лише як реакція на позов про позбавлення її батьківських прав.

Також вдповідач заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 з тієї причини, що він не чинив їй жодних перещкод у спілкуванні з дитиною, у позивачки була можливість брати участь у вихованні дитини без жодних графіків побачень, але вона нею не користувалась.

Крім того відповідач зазначив, що заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 через її байдужість до ОСОБА_5 . Так, протягом 2018 - 2020 років обидва сини ОСОБА_1 ( ОСОБА_6 син від першого шлюбу і ОСОБА_5 ) відвідували одночасно один дитячий садок, перебуваючи в різних вікових групах. І ОСОБА_1 забирала ввечері старшого сина ОСОБА_6 з садка, а до молодшого ОСОБА_5 навіть не заходила в групу. На телефонні дзвінки дитини вона не відповідає.

Також щодо позивачки в черговий раз органом опіки та піклування - службою у справах дітей Богодухівської міської ради було складено висновок про доцільність позбавлення її батьківських прав щодо дитини (№02-23/1361 від 29.02.2024 р.).

Відповідач зауважив, що після того як він ініціював справу про встановлення факту самостійного виховання ним дитини, ОСОБА_1 могла відновити спілкування із сином, але цього не сталося. ОСОБА_5 з днем народження вона не вітає, сам ОСОБА_5 не бажає бачитися з нею.

За наведених обстави просив відмовити у задоволенні позову.

Представник позивачка в судовому засіданні підтримав позовні вимоги просив задовольнити позов, зобов`язати відповідача не перешкоджати позивачці у спілкуванні з сином, встановити графік спілкування, запропонований у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання під час розгляду справи по суті не прибував, про дату і час судових засідань повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомляв, заяв про відкладення рогляду справи не подавав.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримала висновок органу опіки і піклування, просила врахувати його під час ухвалення рішення.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 15.05.2024 позовну залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді від 07.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 04.06.2025 провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням у справі №613/387/24.

Ухвалою суду від 06.10.2025 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 24.12.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 22.01.2026 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи та досліджені докази.

Сторони з 15 грудня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Богодухівського районног суду Харківської області від 25 жовтня 2019 року (Т.1, а.с. 13-14).

Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (Т.1, а.с.11).

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади малолітній ОСОБА_3 зареєстрований та проживає разом з батьком (відповідачем по справі ОСОБА_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1, а.с.8-9, 12).

Згідно з довідкою лікаря дитиною ОСОБА_7 опікується батько з 2019 року, мати на прийом з дитиною не з`являлась, здоровям дитини не цікавилась (Т.1, а.с. 50).

З довідки КЗ «Богодухівського закладу дошкільної освіти» від 11.06.2024 вбачається, що ОСОБА_3 відвідував заклад у період з 19.03.2018 по 31.08.2022, за цей час мати дитини - ОСОБА_1 участі про піклування про дитину не брала, життям сина не цікавилась, жодні заходи та батьківські збори не відвідувала. Водночас, ОСОБА_1 ввечері забирала з садочку свого старшого сина ОСОБА_8 , а до молодшого ОСОБА_5 навіть не заходила у групу. ОСОБА_5 проживав з батьком, який турбувався та піклувався про дитину, відвідував усі заходи, співпрацював з батьківською радою (Т.1, а.с.51-52).

Згідно з інформацією Богодухівського ліцею №2 від 12.06.2024 ОСОБА_3 навчається в ліцеї з першого класу, проживає з батьком, батько відповідально ставиться до виховання і навчання дитини. Мати дитини жодного разу в школі не з`являлась, успішністю дитини не цікавилась, з вчителями не спілкувалась (Т.1, а.с.53).

Згідно з психолого-педогогічною характеристикою, складеною фахівцем-консультантом психологом, найбільш значимими та емоційно близькими особами для ОСОБА_5 є батько і бабуся. На питання щодо значення мами дитина виявляла заперечення її існування, ці питання були для дитини неприємними. У хлопчика з мамою відсутній емоційний зв`язок, дитина не виявляє зацікавленості у спілкуванні з нею. Натомість відносини сина з батьком емоційно зрілі, доброзичливі Т.1, а.с.54-55).

Відповідно до Висновку служби у справах дітей Богодухівської міської ради від 26.12.2024 №1766, участь матері ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 визнано недоцільною (Т.1, а.с.129-132). Аналогічного висновку дійшла комісія із захисту прав дитини виконавчого комітету Богодухівської міської ради під час засідання 18.12.2024 (Т.1, а.с.126-128).

Рішенням Богодухівського районного суду від 10.03.2025 у справі 613/387/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання. Постановою Харківського апеляційного суду від 23.07.2025 рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення резолютивної частини попередженням ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_4 (Т.1, а.с.202-212).

Ухвалою від 19.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі 613/387/24 (Т.1, а.с.244-245).

Норми права, що підлягають застосуванню та мотиви суду.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року, передбачено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року.

Так, рішенням у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

У статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначено контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання ним інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч. 8 ст.7 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч.2 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема,стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року).

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачиться на шкоду інтересам дитини.

Відповідно достатті 8 Закону №2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За змістом ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.15 вказаного Закону дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини.

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України, сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом статей 150,155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частинах першій та другій статті 159 СК України передбачено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, а інший не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Із системного тлумачення частини 1 статті 3 Конвенції «Про права дитини», ст. ст.7, 141, 159 СК України випливає, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 686/3568/22 (провадження № 61-14607св23), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23), від 17 січня 2024 року в справі № 711/2287/21 (провадження № 61-8054св23).

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24), від 07 грудня 2023 року в справі № 569/14585/21 (провадження № 61-11045св23), від 15 березня 2023 року в справі № 750/1786/21 (провадження № 61-8797св22).

Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.

У постанові Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 729/694/24 зазначено, що під час вирішення спору щодо місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 07 грудня 2006 року зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway) від 07 серпня 1996 року, § 78).

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Повага до приватного і сімейного життя є важливими правами, захист яких гарантується Конвенцією. У прецедентній практиці ЄСПЛ поняття «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції отримало достатньо широке тлумачення, не обмежується лише шлюбними відносинами, а може охоплювати й інші фактичні «сімейні зв`язки».

Крім того, встановлений судом спосіб спілкування має відповідати пріоритетному інтересу дітей, першоосновам їх розвитку, принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, бути достатнім для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції та частини першої статті 8 Конвенції про права дитини (право дитини на збереження сімейних зв`язків).

ЄСПЛ зазначав у своїх рішеннях, що національні органи влади повинні враховувати ризики, які реалізація права на спілкування становить для фізичної та психологічної недоторканності дитини («І. М. та інші проти Італії» (I. M. and Others v. Italy), 2022, § 111).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Вирішуючи вимогу про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною шляхом зобов`язання відповідача не чинити позивачці таких перешкод, суд виходить з того, що жодних відомостей про те, що позивачка ініціювала спілкування з сином, однак відповідач заважав їй у реалізації такого права суду не надано. Позивачка до звернення з цим позовом не зверталась ані до органів опіки і піклування з метою вирішення питання участі у вихованні з сином, ані до поліції - зі скаргами та заявами з приводу порушення відповідачем її права на участь у вихованні сина. Клопотань про допит свідків, які б могли підтвердити твердження позивачки про те, що відповідач перешкоджає її спілкуванню з сином, сторона позивача також не заявляла.

У довідках і характеристиках, виданих навчальними закладами, також відсутні будь-яка інформація про те, що мати намагалась зустрітись з сином до або після навчання.

У висновку про розв`язання спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, складеного на підставі ухвали суду в межах розгляду цієї справи, також зазначено про ненадання ОСОБА_9 будь-яких підтверджень чинення перешкод з боку батька у пілкуванні з дитиною.

З огляду на вищезазначене, та враховуючи, що належних та допустимих доказів перешкоджання відповідачем спілкуванню позивачки з сином суду не надано, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині усунення позивачці перешкод у вихованні та вільному спілкуванні з сином.

Щодо вимог про визначення способу участі позивачки у вихованні дитини.

Відповідно до ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Як було зазначено вище, відповідно до Висновку служби у справах дітей Богодухівської міської ради від 26.12.2024 №1766, участь матері ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 визнано недоцільною, аналогічного висновку дійшла комісія із захисту прав дитини виконавчого комітету Богодухівської міської ради під час засідання 18.12.2024

Водночас, суд звертає увагу те, що рішенням Богодухівського районного суду від 10.03.2025 у справі 613/387/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання, а постановою Харківського апеляційного суду від 23.07.2025 рішення суду першої інстанції змінено шляхом доповнення резолютивної частини попередженням ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього сина ОСОБА_4 . Незважаючи на відкриття касаційного провадження у цій справі за скаргою ОСОБА_2 , рішення в силу ст. 273 ЦПК України є таким, що набрало законної сили.

На теперішній час позивачка бажає брати участь у вихованні сина, звернулась за правовою допомогою, а в подальшому і з відповідним позовом, просить встановити певний графік спілкування з сином, тобто займає активну позицію під час розгляду справ судом, надавала письмові заяви Службі у справах дітей зі своєю позицією щодо вирішення спору між батьками.

Тому, при вирішенні вимоги про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з ними суд враховує: інтереси дитини, її малолітній вік, стан здоров`я, факт кровної спорідненості, важливість збереження родиних зв`язків між батьками та дітьми, враховуює принцип рівності батьків у вихованні дитини, та вважає за можливе частково задовольнити вимогу ОСОБА_1 про визначення способу участі матері у вихованні дитини.

Визначаючи конкретний спосіб участі матері у свихованні малолітнього сина, суд враховує поведінку кожного з батьків, навички кожного з батьків щодо догляду за малолітніми дітьми, відомості з висновків служби у справах дітей, які складались в межах розгляду інших справ між сторонами, та якими неодноразово було визнано доцільним позбавлення позивачки батьківських прав щодо сина, а також висновок психолога, відповідно до якого ОСОБА_5 з мамою відсутній емоційний зв`язок, дитина не виявляє зацікавленості у спілкуванні з нею та навіть заперечує її існування.

За наведених обставин суд вважає, що встановлення такого порядку участі мами у вихованні сина, який передбачає ночівлі та тривале спільне проведення часу під протягом канікул може мати наслідком для дитини відчуття стресу, хвилювання та психологічного дискомфорту. Тобто за фактичних обставин, які склались, збільшення часу спілкування між мамою і сином на думку суду має відбуватись поступово, щоб дитина мала час звикнути до мами та до спільного проведення часу з нею.

Тому суд вважає за можливе встановити такий графік участі у вихованні, який передбачає зустрічі у першу і третю суботу місяця з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., а також у другу і четверту неділю місяця з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв.

При цьому перший місяць зустрічі доцільно проводити в присутності батька, а в подальшому зустрічі можливі без супроводу та присутності батька, без обмеження адреси прогулянок, з відвідуванням дитячих закладів та місць дозвілля і проведення відпочинку.

Крім того доцільним є спілкування матері з сином засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку, а також надання матері можливості безперешкодно відвідувати сина за місцем його фактичного знаходження.

Щодо свят, то беручи до уваги рівність прав та обов`язків батьків, можливим також є проведення часу з сином у день його народження обох батьків - матері у першій половині дгя, батька - у другій.

Також суд наголошує, що з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб, поступового звикання до матері, батьки не позбавлені права в майбутньому змінити встановлений спосіб участі матері у вихованні дитини, що буде відповідати, насамперед, їх інтересам. До того ж, рішення не є перешкодою визначення батьками в добровільному порядку додаткового порядку участі матері у вихованні та спілкуванні з сином.

Щодо судового збору.

Судом встановлено, що позивачем понесено судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 2422.40 грн., що підтверджується відповідними квитанціями від 08.05.2024 та від 16.05.2024. Отже, враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні вимоги про уснення перешкод у вихованні дитини та спілкуванні з нею, з відповідача на користь позивачки з урахуванням положень ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211.20 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.12,76,141,258,259,263-265,280-282, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визначити такий спосіб участі матері у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 :

- перша і третя субота місяця з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., а також друга і четверта неділя місяця з 12 год. 00 хв. до 20 год. 00 хв., в перший місяць (перші чотири зустрічі) - в присутності батька, в подальшому без супроводу та присутності батька, без обмеження адреси прогулянок, з відвідуванням дитячих закладів та місць дозвілля і проведення відпочинку;

- дні народження дитини, 08 травня - з 10 год. 00 хв. до 15 год. 00 хв.;

- спілкування з сином засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування, без обмеження в часі;

- у період хвороб сина безперешкодне відвідування за місцем його фактичного знаходження.

В іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Третя особа: Служба у справах дітей Богодухівської міської ради, адреса: Харківська область, м. Богодухів, вул. Молодіжна 7, ЄДРПОУ 43932315.

Суддя Ю.В. Уварова