Рішення № 140131682, 28.09.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24031/26

Провадження № 2/761/12935/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року суддя Шевченківського районного суду міста Києва Матвєєва Ю.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб, Акціонерного товариства «Банк Форвард» про повернення безпідставно набутих коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Акціонерного товариства «Банк Форвард» про повернення безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.09.2021 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 20.09.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталією Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за № 581, про стягнення з позивача на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості за кредитним договором № 100251196 від 28.09.2012 в загальному розмірі 13 773, 70 грн. Зауважує, що за повідомленням виконавця від 12.02.2025 з неї стягнуто на користь АТ «Банк Форвард» кошти у розмірі 4 477,97 грн, витрати на проведення виконавчих дій та винагорода виконавця у розмірі 3377,37 грн, 450 грн. Зазначає, що з 07.02.2023 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного АТ «Банк Форвард» з ринку. За таких обставин, на думку позивача, відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України спірні кошти, які були безпідставно отримані АТ «Банк Форвард», підлягають стягненню з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026 матеріали позовної заяви передані на розгляд судді Матвєєвої Ю.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

28.06.2026 року недоліки було усунуто.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по ній, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.07.2026 через підсистему Електронний суд від представника відповідача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. У обґрунтування своєї позиції зауважила, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 07.03.2023 № 90-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК ФОРВАРД» та рішення виконавчої дирекції Фонду від 07.03.2023 № 276 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК ФОРВАРД» делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації «БАНК ФОРВАРД», строком на три роки з 08.03.2023 до 07.03.2026 включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 29.12.2025 № 1254 надано повноваження під час ліквідації АТ «БАНК ФОРВАРД», визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 01.01.2026 здійснювати Фондом безпосередньо. Наголошує, що за даними Єдиної операційно-інформаційної системи по АТ «Банк Форвард» наявна інформації про те, що заборгованість за кредитним договором № 10025119 від 28.09.2012, укладеного з позивачем, згідно договору про відступлення права вимоги боргових зобов`язань №25/02/20 від 25.02.2020 була відступлена 25.02.2020 на користь ТОВ «СМАРТФІНАНС». Крім того зазначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в силу норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є належним відповідачем в межах даного спору, що на думку останнього, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

15.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача Акціонерного товариства «Банк Форвард» надійшов відзив на позовну заяву, доводи якого за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталією Миколаївною 20.09.2019 вчинено виконавчий напис № 581 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості за кредитним договором № 100251196 від 28.09.2012 в загальному розмірі 13 773,70 грн.

Вказаний виконавчий напис був пред`явлений для примусового виконання приватному виконавцю Павелків Т.Л. та в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 з позивача на користь відповідача стягнуто АТ «Банк Форвард» 4 477,97 грн.

Згідно звіту про здійснені відрахування та виплати з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 було стягнуто 2000 грн винагороди приватного виконавця та 1377,37 грн витрат на проведення виконавчих дій.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.09.2021 в справі № 752/24216/20 визнано виконавчий напис нотаріуса Незнайко Н.М. № 581 від 20.09.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» 13 773,70 грн таким, що не підлягає виконанню. Вказане рішення суду набрало законної сили 11.10.2021.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Судове рішення про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Отже, факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до статті 1212 ЦК України.

Вказаний висновок кореспондується із висновком Верховного Суду, який викладений в постанові від 8 вересня 2021 року № 201/6498/20.

Крім того, із змісту статті 1212 ЦК України випливає, що належним відповідачем у справі про стягнення безпідставно отриманих коштів є особа, яка такі кошти набула.

Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб грошові кошти у розмірі 4 477,97 грн, які, відповідно до інформації, наданої приватним виконавцем Павелків Т.Л., були перераховані на користь АТ «Банк Форвард», 3 377,37 грн основної винагороди приватного виконавця та витрат на проведення виконавчих дій, які відповідно до положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» підлягають перерахуванню на користь приватного виконавця, а також 450 грн.

Суд враховує, що правовідносини щодо повернення безпідставно набутих коштів виникли з часу набрання законної сили рішення від 10.09.2021 в справі між сторонами № 752/24216/20 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Судом встановлено, що рішенням Правління Національного банку України від 07.02.2023 № 49-рш/ БТ «Про віднесення АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК ФОРВАРД» до категорії неплатоспроможних», рішення Правління Національного банку України від 07.03.2023 № 90-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК ФОРВАРД» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07.02.2023 № 155 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК ФОРВАРД» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення АТ «БАНК ФОРВАРД») з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 08 лютого 2023 року до 07 березня 2023 року (включно) та розпочато процедуру ліквідації АТ «БАНК ФОРВАРД», строком на три роки з 08 березня 2023 року до 07 березня 2026 року включно.

Водночас матеріали справи не містять відомостей щодо подальшого перебігу процедури ліквідації АТ «Банк Форвард» після 07.03.2026, зокрема щодо її завершення, продовження або вчинення інших передбачених законом дій.

При цьому позивачем як відповідачів у справі визначено АТ «Банк Форвард» та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Разом із тим зі змісту позовної заяви вбачається, що вимогу про стягнення грошових коштів ОСОБА_1 заявляє виключно до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з 08.03.2023 здійснює заходи щодо виведення неплатоспроможного банку АТ «БАНК ФОРВАРД» з ринку виключно відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон).

Відповідно до ч.1 ст. 48 Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження:

1) здійснює повноваження органів управління банку;

2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку;

3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів;

4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України;

5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю;

6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством

порядку розриває їх. Цей пункт не застосовується до правочинів, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону;

7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов`язковому зберіганню;

8) здійснює повноваження, визначені частиною другою статті 37 та статтею 38 цього Закону;

9) здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом;

10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов`язань перед банком).

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діє від імені банку в межах повноважень Фонду.

У свою чергу, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який регулює діяльність Фонду, не містять положень, які дають підставі вважати, що Фонд є правонаступником банківської установи, зокрема ПАТ «БАНК ФОРВАРД».

Крім того, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і доводи відповідачів про відступлення права вимоги за кредитом № 10025119 від 28.09.2012 на користь ТОВ «СМАРТФІНАНС».

Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. За теоретичним визначенням «відповідач» це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Функції Фонду визначено статтею 4 Закону, згідно частини 1 якої основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.

Отже, суд дійшов висновку, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у спірних правовідносинах не є набувачем грошових коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження.

Зокрема, матеріалами справи не підтверджено отримання Фондом коштів у розмірі 4 477,97 грн, які, згідно з наданою приватним виконавцем інформацією, були перераховані на користь АТ «Банк Форвард», а також 3 377,37 грн, що були утримані та перераховані приватному виконавцю як його основна винагорода та витрати, пов`язані з проведенням виконавчих дій.

При цьому сам факт здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб повноважень щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та ліквідації АТ «Банк Форвард» не свідчить про набуття Фондом у власність коштів, які були перераховані безпосередньо банку або приватному виконавцю, та не створює сам по собі підстав для покладення на Фонд обов`язку з їх повернення.

Крім того, заявлена до стягнення сума у розмірі 450 грн належними та допустимими доказами під час розгляду справи не підтверджена. Матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про фактичне стягнення або отримання зазначеної суми Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Таким чином, передбачених статтею 1212 Цивільного кодексу України підстав для стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб спірних грошових коштів судом не встановлено, оскільки Фонд не є особою, яка набула або зберегла відповідне майно за рахунок позивача без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 4 477,97 грн, 3 377,37 грн та 450 грн. У зв`язку з цим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб безпідставно отриманих Акціонерним товариством «Банк Форвард» грошових коштів у сумі 4 477,97 грн, витрат на проведення виконавчих дій та винагороду приватного виконавця у розмірі 3 377, 37 грн, 450 грн - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О. Матвєєва

28 вересня 2026 року