Рішення № 140131316, 29.09.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 638/14010/26

провадження № 2/753/16547/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Комаревцева Л.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит № 1397373 від 03 березня 2020 року в загальному розмірі 17 250 грн., з яких: - 5 000 грн.- заборгованість за кредитом; 11 250 грн. - заборгованість за процентами; - 1 000 грн. - комісія за надання кредиту. Позивач також просить стягнути 2 662,40 грн. судового збору та 8 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позов мотивований тим, що 03 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 1397373. За умовами договору відповідач отримав 5 000 грн. строком на 30 днів, до 02 квітня 2020 року, зі сплатою процентів і комісії.

ТОВ «Мілоан» перерахувало кредитні кошти на банківську картку відповідача, однак останній у встановлений договором строк кредит, проценти та комісію не сплатив.

29 грудня 2020 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 58-МЛ, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача.

Ухвалою від 03 вересня 2026 року відкрито провадження та вирішено розглядати справу без виклику сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування від АТ КБ «ПриватБанк» відомостей щодо належності відповідачу картки № НОМЕР_1 і зарахування на неї 5 000 грн.

Відповідач через представника ОСОБА_2 подав відзив, у якому просив відмовити в позові. Відповідач зазначив, що позивач не надав належних первинних електронних доказів укладення договору. Довідка ТОВ «Мілоан» від 10 вересня 2025 року містить відомості про направлення ідентифікатора F23441 на номер телефону відповідача 03 березня 2020 року о 16:07:59. Водночас в анкеті-заяві зазначено, що оформлення заявки розпочато о 16:55:25, умови змінено о 17:07, а підписання відбулося з 17:07:35 до 17:08:01.

На думку відповідача, одноразовий ідентифікатор не міг бути надісланий раніше створення заявки. Довідка складена через п`ять років після подій і не підтверджена журналами інформаційної системи, відомостями оператора зв`язку чи технічним протоколом введення коду. Відповідач також заперечив належність доказів видачі кредиту, оскільки платіжне доручення, надане позивачем, саме собою не є випискою банку одержувача. Крім того, відповідач зазначив, що договір був укладений на 30 днів. Відповідно до графіка платежів проценти за цей період становили 3 750 грн. Однак позивач нарахував 11 250 грн за 90 днів, у тому числі 7 500 грн. після закінчення строку кредитування. Пункт 2.2.3 договору передбачає, що після закінчення строку кредитування нарахування можуть за вибором кредитодавця вважатися або процентами за користування кредитом, або процентами за статтею 625 ЦК України. Позивач не довів здійснення такого вибору, не заявив вимогу за статтею 625 ЦК України та в усіх документах визначив спірну суму як проценти за кредитом. Щодо відступлення права вимоги відповідач зазначив, що позивач не подав первинного реєстру боржників від 29 грудня 2020 року. Індивідуальний витяг щодо відповідача складено лише 10 вересня 2025 року, тому він, на думку відповідача, не доводить включення вимоги до реєстру на момент укладення договору відступлення. Відповідач також заявив клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу до 2 000 грн з подальшим пропорційним розподілом залежно від результатів розгляду справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Суд оцінює докази у сукупності; жоден доказ не має наперед установленої сили.

Відповідно до п.12 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно з ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» кщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч.2 ст. 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріали справи містять договір № 1397373, паспорт споживчого кредиту, графік платежів, анкету-заяву, довідку про направлення на номер телефону відповідача одноразового ідентифікатора F23441, платіжне доручення та розрахунок заборгованості.

АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду повідомило, що картка № НОМЕР_2 та відповідний рахунок належать ОСОБА_1 . На цю картку 03 березня 2020 року о 16:08:04 зараховано 5 000 грн., сума операції становила 4 975 грн, комісія банку - 25 грн.

Отже, банківські відомості підтверджують не лише факт переказу, а й одержання відповідачем кредитних коштів на належний йому рахунок.

Суд враховує наведене відповідачем часове розходження між довідкою про направлення ідентифікатора та анкетою-заявою. Воно є недоліком доказів позивача й підлягає оцінці разом з іншими матеріалами, однак саме собою не спростовує укладення договору.

Ідентифікатор направлено на номер телефону, зазначений відповідачем; через п`ять секунд після зафіксованого часу його направлення на особисту картку відповідача зараховано рівно 5 000 грн. Договір та анкета містять персональні дані відповідача, номер телефону й реквізити картки. Відповідач не повідомляв про втрату телефону або картки, не посилався на звернення до правоохоронних органів через шахрайство та не надав доказів повернення помилково одержаних коштів.

Оцінивши докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що факт подання відповідачем заявки, погодження ним умов договору шляхом використання одноразового ідентифікатора та отримання кредитних коштів є належно підтвердженим. Отже, заперечення відповідача щодо неукладення кредитного договору суд відхиляє.

Витребувана банківська інформація долучена до електронної справи. Представник відповідача, який має електронний кабінет у ЄСІТС, мав можливість ознайомитися з нею та подати додаткові пояснення. Отже, відповідне прохання відповідача фактично реалізоване й не потребує окремого відкладення ухвалення рішення.

За договором відповідач отримав 5 000 грн. строком на 30 днів, з 03 березня до 02 квітня 2020 року. Повернення кредиту не підтверджено, тому вимога про стягнення 5 000 грн. основного боргу є обґрунтованою.

Договором передбачено одноразову комісію 20 відсотків від суми кредиту, тобто 1 000 грн. Комісія була прямо зазначена в договорі, паспорті кредиту та графіку платежів і входила до загальних витрат за кредитом. Відповідач не заявив вимоги про визнання відповідної умови недійсною. Підстав для відмови у стягненні 1 000 грн. суд не встановив.

За ставкою 2,5 відсотка на день проценти в межах погодженого 30-денного строку становлять: 5 000 грн ? 2,5 % ? 30 днів = 3 750 грн. Ця сума відповідає графіку платежів і підлягає стягненню.

Разом із тим із поденного розрахунку вбачається, що позивач нараховував по 125 грн. щоденно з 04 березня до 01 червня 2020 року, тобто за 90 днів. Із заявлених 11 250 грн. сума 7 500 грн. нарахована після 02 квітня 2020 року.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що після закінчення строку кредитування проценти за правомірне користування кредитом за статтею 1048 ЦК України не нараховуються. За період прострочення можуть застосовуватися наслідки статті 625 ЦК України, якщо відповідну вимогу та її розрахунок належно сформульовано.

Пункт 2.2.3 договору допускає два різні правові режими нарахувань після закінчення строку кредитування - як звичайних процентів або як відповідальності за статтею 625 ЦК України - залежно від вибору кредитодавця.

Позивач не надав повідомлення про здійснення такого вибору, не визначив спірні 7 500 грн. як проценти річні за статтею 625 ЦК України, не навів окремого розрахунку цієї відповідальності та в позові й облікових документах назвав усі 11 250 грн. процентами за кредитом.

За наявності неоднозначності стандартної умови договору вона тлумачиться проти сторони, яка її сформулювала. Тому підстав для стягнення 7 500 грн. процентів, нарахованих після 02 квітня 2020 року, немає.

Посилання відповідача на те, що будь-яка денна ставка за статтею 625 ЦК України автоматично є пенею, саме собою не є достатнім. Вирішальним у цій справі є те, що позивач взагалі не заявив ці кошти як відповідальність за статтею 625 ЦК України та не обґрунтував її склад і розрахунок. Таким чином, підтверджена заборгованість становить: 5 000 грн. - основний борг; 3 750 грн.- проценти в межах строку кредитування; 1 000 грн - комісія. Усього - 9 750 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Матеріали справи містять договір відступлення прав вимоги № 58-МЛ від 29 грудня 2020 року, акт приймання-передачі реєстру боржників, платіжний документ про сплату ціни відступлення та витяг із реєстру боржників щодо договору № 1397373.

Хоча індивідуальний витяг сформовано 10 вересня 2025 року, він містить посилання на договір відступлення від 29 грудня 2020 року, номер кредитного договору, дані відповідача та розмір переданої вимоги. У сукупності з договором, актом передачі портфеля та доказом сплати ціни відступлення ці документи є достатніми для ідентифікації вимоги.

Тому суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача права вимоги.

Позов задоволено на 9 750 грн. із заявлених 17 250 грн., тобто на 56,5217 відсотка.

Пропорційна частина судового збору становить: 2 662,40 грн. ? 56,5217 % = 1 504,83 грн.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач подав договір, акт та опис робіт на загальну суму 8 000 грн.

Водночас справа є типовою для позивача, розглядалася без судових засідань, позов значною мірою містить стандартне правове обґрунтування, а заявлена сума становить істотну частину ціни позову. Відповідач своєчасно подав клопотання про її зменшення.

Враховуючи складність справи, обсяг документів, фактично виконану роботу, ціну позову та принципи розумності й пропорційності, суд визначає співмірний розмір витрат на правничу допомогу в сумі 2 000 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, статтями 512, 514, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, заборгованість за договором про споживчий кредит № 1397373 від 03 березня 2020 року в сумі 9 750 (дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят) гривень, з яких: - 5 000 грн - заборгованість за кредитом; 3 750 грн - заборгованість за процентами; 1 000 грн - комісія.

У задоволенні позовних вимог про стягнення решти 7 500 грн. процентів - відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 1 504 грн 83 коп. судового збору та 2000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 29.09.2026

Суддя: Комаревцева Л.В.