Рішення № 140130227, 29.09.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/1051/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року місто Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Стрельбицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рішко С.А.,

представника позивача Оприск Л.Є.,

представника відповідача Білогруда В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; 11.02.1965),

в інтересах якого діє ОСОБА_2

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ),

до

Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта»

(79008, м. Львів, пр. Свободи, 24; ЄДРПОУ: 32126676),

за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору

ОСОБА_3

( АДРЕСА_3 )

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оприск Л.Є., звернувся до суду з позовом до Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта», за участі третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Представник позивача просить суд стягнути з Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» на користь ОСОБА_1 компенсацію завданої матеріальної шкоди, що спричинена пошкодженням транспортного засобу в розмірі 479 703 гривень 49 копійок, стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 гривень 00 копійок, стягнути судові витрати по справі, а саме: 10 000 гривень 00 копійок витрат на проведення експертизи та 80 000 гривень 00 копійок витрат на правову допомогу, з підстав наведених у позовній заяві.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що близько 13:30 год. 05.06.2025, маючи пропуск у центральну частину міста Львова, позивач рухався на автомобілі марки «AUDI A6», на вул. Беринди, на якій для організації руху, а саме для контролю проїзду транспортних засобів, встановлений болард, управління яким здійснює оператор. Перед транспортним засобом на цій ділянці рухався трамвай, трактор з причепом та мікроавтобус. Коли позивач під`їхав до проїзду боларду, зупинив керований ним автомобіль біля знаку «Стоп», надалі загорілось зелене світло, надаючи йому право проїзду, та він зрозумів, що оператор, який управляє цим болардом перевірив номер автомобіля та надав право проїзду. У зв`язку з цим він розпочав рух автомобілем, однак надалі раптово включився червоний сигнал світлофора, а болард почав підніматись, що призвело до завдання технічних ушкоджень автомобілю, а син позивача головою розбив лобове скло у транспортному засобі. Враховуючи те, що в автомобілі позивача механічна коробка перемикання передач, він встиг вижати щеплення і газ та лише розпочав рух, однак через раптове загоряння червоного світла світлофора не зміг уникнути наїзду на болард, не очікуючи таких дій оператора. Побачивши загоряння зеленого світла світлофора, він навіть не міг припустити миттєве перемикання такого, оскільки зелений колір чітко надає право руху.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 12.08.2025 року провадження у справі про адміністративне правопорушення №461/4666/25 відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постановою Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у справі №461/8259/25, апеляційний суд визнав ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 139 КУПАП та притягнув його до відповідальності.

Вказує про те, що ОСОБА_3 05.06.2025 перебував у трудових відносинах із ЛКП «Муніципальна варта» на момент ДТП та виконував свої трудові обов`язки, працюючи диспетчером відділу контролю в`їзду в пішохідну зону ЛКП «Муніципальна варта». У свою чергу, відповідальність за вжиття заходів щодо забезпечення належної роботи болардів покладено на уповноважену особу ЛКП «Муніципальна варта» ОСОБА_3 , який на час ДТП виконував трудові обов`язки у ЛКП «Муніципальна варта».

Відтак, заподіяну шкоду повинно відшкодувати ЛКП «Муніципальна варта».

Зазначає, що протиправною поведінкою ОСОБА_3 , який будучи диспетчером відділу контролю в`їзду у пішохідну зону ЛКП «Муніципальна варта», створив перешкоди для дорожнього руху, не вжив необхідних заходів щодо її усунення та попередження учасників дорожнього руху про небезпеку, що виникла, а саме під час руху транспортного засобу AUDI A6, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія позивача, підняв болард, що стало причиною ДТП та спричинило пошкодження транспортного засобу, чим порушено права позивача на зручні і безпечні умови руху.

Для відновлення попереднього стану пошкодженого внаслідок зазначеної ДТП автомобіля необхідні нові вузли, деталі, комплектуючі частини. Згідно з Висновком № 61 судової транспортно-товарознавчої експертизи, складеного 21 червня 2025 року судовим експертом Галамаєм Б.І., вартість відновлювального ремонту автомобіля «АUDI А6 2,0 TFSi 4dr 6МT» ідентифікаційний номер НОМЕР_4 реєстраційний номер НОМЕР_5 внаслідок його пошкодження 05.06.2025 року в цінах, станом на момент його огляду 10.06.2025 року, без врахування (включення) ПДВ у вартості нових складових (запчастин), без врахування (включення) ПДВ у вартості матеріалів та із середньостатистичною регіональною вартістю ремонтно відновлювальних робіт (ні з, ні без ПДВ) становить 479 703,49 грн.

Також, зазначає, що позивачу крім матеріальної шкоди була завдана і моральна шкода, яка виразилась душевних стражданнях та переживаннях внаслідок пошкодження його майна, незручностей, пов`язаних з таким пошкодженням, що вимагають від позивача додаткових зусиль для захисту свого права та відновлення пошкодженого майна, порушення звичайного способу життя позивача. Так, на тривалий час після ДТП позивачеві, який є інвалідом ІІ групи, та його близьким довелося користуватись громадським транспортом, що викликало суттєві незручності у пересуванні. Багато справ, запланованих раніше, що потребували пересування власним автотранспортом, позивачеві довелося відкласти, а від деяких з них він взагалі змушений був відмовитись, що спричинило проблеми у зміні життєвого устрою та планів. Також, для відновлення порушеного права позивач був змушений звертатися до експерта автотоварознавця, за правничою допомогою до адвоката та до суду, витрачати на це свій час та відчувати від цього додаткове моральне навантаження та стрес.

Відтак, визначає заподіяну моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Крім цього, вказує, що зв`язку із розглядом справи позивач поніс судові витрати на проведення експертизи 10 000,00 грн, що підтверджується Договором №10 про виконання судової експертизи від 10 червня 2025 року та витрати на правову допомогу 80 000,00 грн.

У зв`язку з викладеним, сторона позивача просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06.02.2026 відкрито провадження у справі та постановлено про здійснення її розгляду за правилами загального позовного провадження.

25.02.2026, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача Білогрудом Василем Орестовичем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, останній заперечує проти задоволення заявлених вимог, з підстав наведених у відзиві. Зокрема, вказує на те, що як на підставу для задоволення позову, адвокат позивача посилається на норми ч. 6 ст. 82 ЦПК України, наявність постанови Галицького районного суду м. Львова від 12 серпня 2025 року у справі №461/4666/25 та постанови Львівського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у справі №461/8259/25. Однак, відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відтак, вищевказані постанови судів можна застосовувати лише в частині вирішення питання щодо наявності/відсутності неправомірних дій/бездіяльності та чи вчинені вони конкретною особою.

Крім цього, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. При цьому, для відшкодування такої шкоди необхідно довести всі істотні елементи складу цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою, вину. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність особи. Разом із тим, сама лише наявність вищевказаних постанов судів у справі про адміністративне правопорушення не можуть бути безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями посадових та службових осіб і заподіяною шкодою. Тобто має бути доведено безпосередній причинний зв`язок між діями особи та їх наслідками. Зокрема, доведенню підлягає те, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Вважає, що позовні вимоги про стягнення 479 703 гривень 49 копійок матеріальної шкоди є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами жодного з обов`язкових елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: реального розміру шкоди, причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою, фактичного понесення збитків.

Зазначає, що позивач при формуванні позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди використовував суму для відновлювального ремонту автомобіля, що визначена у Висновку експерта за середньостатистичною регіональною вартістю таких робіт. Таким чином, заявлена матеріальна шкода в розмірі 479 703,49 грн визначена та доводиться не на підставі реальних витрат здійснених відповідачем, а на підставі умовного розрахунку експерта, який здійснено на основі середньостатистичних цін. При цьому, жодних інших належних та допустимих доказів (договорів, актів, рахунків, інших первинних бухгалтерських документів, протоколу огляду/акту огляду транспортного засобу в момент ДТП тощо), що могли б підтвердити реальність понесеної шкоди позивачем не долучено.

Також, звертає увагу на те, що в 2 абзаці на сторінці 7 розділу «ДОСЛІДЖЕННЯ» підрозділу «Обмеження щодо достовірності дослідження» Висновку експерта, експерт прямо зазначив, що «Перевірка автентичності номерів та документів, визначення окремих особливостей технічного стану КТЗ, встановлення дати, часу й місця утворення пошкоджень складових (до ДТП, під час ДТП, після ДТП ) виходить за межі компетенції експерта автотоварознавця і є прерогативою інших видів експертних досліджень (експертиз)…». За таких обставин, вказаний Висновок експерта не може слугувати прямим доказом наявності безпосереднього причинного зв`язку між діями відповідача та наявною шкодою, оскільки це не відноситься до компетенції вказаного експерта.

Також, на сторінці 8 розділу «ДОСЛІДЖЕННЯ» Висновку експерта зазначено: «… при візуальному огляді та при перевірці складових кузова автомобіля визначено автомобільним товщиноміром лакофарбового покриття СМ-205FN (для визначення товщини та оригінальності лакофарбового покриття, наявності шпаклівки, тощо) виявлено сліди його попереднього ремонту більше двох складових…».

При цьому, вартість відновлювального ремонту визначена станом на момент його огляду 10.06.2025 року, тоді як подія ДТП відбулась раніше 05.06.2025 року, тобто за цей час автомобіль позивача міг експлуатуватися та/або зберігатися в таких умовах, внаслідок яких отримати інші пошкодження, котрі безпосередньо не пов`язані із діями працівника відповідача ОСОБА_3 . Фактично пошкодження автомобіля, виявлені безпосередньо після ДТП мали б встановлюватися відповідними актами та/або протоколами огляду, котрі не надавалися експерту на дослідження й не долучалися позивачем до матеріалів справи.

Відтак, вважає, що долучений позивачем Висновок експерта не може слугувати безпосереднім та достовірним доказом наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та понесеною позивачем шкодою, що в сукупності із відсутністю будь-яких доказів, що підтверджували б реальність наявної шкоди свідчить про незаконність та безпідставність позовних вимог позивача в цій частині.

Крім цього, Висновком експерта встановлено:

-ринкова вартість автомобіля до моменту пошкодження: 429 432 грн;

- вартість відновлювального ремонту станом на момент його огляду 10.06.2025 року: 479 703,49 грн; вартість автомобіля після внаслідок його пошкодження 05.06.2025 року у пошкодженому стані: 244 722,58 грн;

- розмір матеріального збитку: 184 709,42 грн.

Таким чином, в даному випадку вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля до цього пошкодження.

Як передбачено ст. 30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції до 21.05.2024 року), транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 28 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в чинній редакції), транспортний засіб вважається знищеним, якщо вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним внаслідок дорожньо транспортної пригоди, страхова (регламентна) виплата розраховується як сума: матеріальних збитків, що визначаються як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу на день настання дорожньо транспортної пригоди до його пошкодження внаслідок дорожньо транспортної пригоди та після пошкодження внаслідок дорожньо транспортної пригоди; документально підтверджених витрат, пов`язаних з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки такого транспортного засобу на території України.

Відтак, за твердженням представника відповідача, норми чинного закону та закону в редакції до 21.05.2024 року в частині визначення транспортного засобу знищеним та порядку відшкодування шкоди за своєю суттю є тотожними.

Таким чином, розмір шкоди в даному випадку мав би вираховуватись наступним чином: 429 432,00 грн. (ринкова вартість автомобіля станом на 05.06.2025 року до моменту пошкодження) 244 722,58 грн. (вартість автомобіля у пошкодженому стані) = 184 709,42 грн. (розмір матеріальної шкоди). Така ж сума матеріального збитку зазначена у п. 5 розділу «ВИСНОВКИ» Висновку експерта.

Також, в межах цієї справи позивачем не долучено жодного належного та допустимого доказу, що підтверджував би факт наявності моральної шкоди (її розміру) та причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, що свідчить про безпідставність вимог позивача в цій частині. Розмір начебто понесеної позивачем моральної шкоди - 20000,00 грн, є абсолютно невмотивованим, неспіврозмірним й жодним чином не підтвердженим та заявлений виключно із метою безпідставного збагачення позивача.

Враховуючи вищевикладене, просить відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі.

02.03.2026, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником позивача - Оприск Лілією Євгенівною подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якої, остання заперечує доводи представника відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, з мотивів безпідставності.

30.03.2026, шляхом формування документів у підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», представником відповідача - Білогрудом Василем Орестовичем подано до суду додаткові пояснення по справі, відповідно до яких, останній вказує на те, що преюдиційність не поширюється на питання цивільно-правової відповідальності як такої. Висновок експерта прямо містить застереження стосовно того, що встановлення причин виникнення пошкоджень не входить до його компетенції, а будь-які первинні документи фіксації пошкоджень одразу після події в матеріалах справи відсутні. За таких обставин, в даному випадку, відсутній належний доказ того, що всі заявлені пошкодження є наслідком саме цієї події, а отже причинний зв`язок між діями працівника відповідача та шкодою не доведений. Заявлена позивачем вимога про стягнення повної вартості ремонту суперечить компенсаційній природі відповідальності, вимогам чинного законодавства та висновкам Великої Палати Верховного Суду та фактично спрямована на безпідставне збагачення позивача.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 31.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засідання представник позивача заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, просила такі задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав наведених у відзиві.

Третя особа в судове засідання не з`явилася про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, у відповідності до ст.128 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У свою чергу, сторона (учасник провадження) зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач (уповноважений представник) неодноразово не з`являвся у судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Суд приходить до висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 ОСОБА_1 є власником автомобіля марки AUDI A6, р.н. НОМЕР_7 , VIN: НОМЕР_8 .

Згідно ч. 5, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31.10.2025 року у справі №461/4666/25, встановлено: «у протоколі про адміністративне правопорушення вказано про порушення ОСОБА_1 п.8.7.3.е ПДР, а саме, що останній, керуючи транспортним засобом марки «AUDI А6», р.н. НОМЕР_7 , у м. Львові на вул. Беринди, 1, не виконав вимогу червоного сигналу світлофора, який забороняв рух, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду болард, завдавши транспортному засобі і боларду механічних пошкоджень.

З відеозапису долученого до матеріалів справи, який досліджено судом апеляційної інстанції, встановлено, що автомобіль ОСОБА_1 «AUDI А6», р.н. НОМЕР_7 , під`їхавши на вул. Беринди, 1 у м. Львові, зупинився біля знаку «Стоп» та відповідної дорожньої розмітки. У цей момент загорівся зелений сигнал світлофора і він розпочав рух, однак після початку руху, на світлофорі загорівся червоний сигнал і болард почав підніматись, внаслідок чого автомобіль здійснив наїзд на такий. Перед автомобілем ОСОБА_1 рухався транспортний засіб марки «Hyundai» сірого кольору, який знаходився на значній відстані від автомобіля марки «AUDI А6», р.н. НОМЕР_7 .

У зв`язку із чим, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що автомобіль марки «AUDI А6», р.н. НОМЕР_7 , під керуванням ОСОБА_1 зупинився біля знаку та дорожньої розмітки «Стоп», виконавши вимогу знаку 2.2. проїзд без зупинки заборонено. Відтак, швидкість зазначеного автомобіля не могла бути значною при проїзді боларда, до якого декілька метрів після зазначеного знаку. Окрім цього, попередній автомобіль марки «Hyundai» сірого кольору, який проїхав болард перед автомобілем ОСОБА_1 , в момент увімкнення зеленого кольору світлофора, вже знаходився на значній відстані та здійснював поворот ліворуч.

Із інформації щодо функціонування системи контролю виїзду/виїзду транспорту в пішохідну зону, що регламентовано Рішенням №454 Львівської міської ради від 16 травня 2025 року (а.с. 47-58) вбачається, що основними складовими компонентами обладнання системи контролю в`їзду є: гідравлічний обмежувач (болард) з платою керування; камери відеоспостереження; світлофори регулювання руху; пульт керування гідравлічним обмежувачем (болардом). Управління болардом здійснюється через пульт керування, шляхом механічного натискання кнопок на цьому пульті. При в`їзді в пішохідну зону, водій повинен зупинити транспортний засіб на лінії «Стоп» для ідентифікації його диспетчером регламентованого допуску транспорту в пішохідну зону. Рух дозволено тільки після увімкнення зеленого сигналу світлофора та повного опущення боларда. Забороняється проїзд транспорту на червоний сигнал світлофора. Управління світлофором відбувається автоматично самим болардом в залежності від його положення. Зелене світло світлофора вмикається при повному опущенні боларда. Червоне світло сигналізує, що болард піднімається, або перебуває в піднятому стані. Управління системою здійснюють диспетчери відділу контролю в`їзду в пішохідну зону ЛКП «Муніципальна варта» згідно із їх посадовими обов`язками.

Згідно з Рішенням Львівської міської ради №454 від 16 травня 2025 року (а.с. 48-49), таким затверджено Положення про порядок в`їзду транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова, обмеженої просп. Свободи, пл. І.Підкови, вул. Театральної, пл. ОСОБА_4 , вул. Краківською, вул. С. Гавришкевича, пл. Данила Галицького, вул. Підвальною, вул. Валовою, пл. А.Міцкевича. Зазначеним Положенням визначено Загальні положення, Категорії транспортних засобів, Порядок оформлення та видачі перепусток та право в`їзду у пішохідну зону, Обов`язки та права водіїв транспортних засобів щодо в`їзду/виїзду у пішохідну зону, Переоформлення перепустки на в`їзд у пішохідну зону центральної частини м. Львова, Контроль та відповідальність за порушення Положення та Робоча група для вирішення питань, пов`язаних з в`їздом транспортних засобів у пішохідну зону центральної частини м. Львова.

З інформації, яку було витребувано судом першої інстанції у ЛКП «Муніципальна варта» щодо обладнання системи контролю в`їзду за адресою: м. Львів, вул. Беринди,1, датчиками руху та принципу їх роботи спільно з болардом та світлофором вбачається, що система контролю в`їзду/виїзду транспорту в пішохідну зону обладнана наступними датчиками: радар контролю в`їзду/виїзду Hikvision DS-TMG033 2 шт; фотоелемент Faac XP 20W 2 шт. Вказано, що радари розміщені на стійці (фермі) по обидві сторони від боларда, а саме до розташування боларда та після нього, в напрямку руху транспорту. Фотоелементи розміщені по обидві сторони стійки по центру розташування боларда. Дані датчики встановлені для виявлення перешкоди (автомобіля, пішохода) та запобігання зіткнення з болардом. Сигнал від датчиків подається через плату керування на боларди. При виявленні перешкоди, датчики сигналізують про припинення підйому та повернення боларда в нижнє положення.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо несправності чи некоректної робота боларда, оскільки датчики про які зазначено в відповідні, ЛКП «Муніципальна Варта» не зреагували на транспортний засіб ОСОБА_1 , наслідком чого став наїзд на цей болард.

Зазначена інформація, підтверджується відеофіксацією роботи боларда на зазначеній ділянці роботи у інший день та час.

Із відео встановлено, що болард був піднятий до того часу, поки до такого не під`їхав трамвай. Коли трамвай зупинився біля знаку «Стоп», болард опустився і трамвай проїхав. Надалі болард не піднімався, незважаючи на те, що за трамваєм рухався трактор та інший автомобіль, який також проїхав. У подальшому, ввімкнувся на секунду червоний сигнал світлофора, після чого під`їхав автомобіль «AUDI А6», р.н. НОМЕР_7 , під керуванням водія ОСОБА_1 , якому включився зелений сигнал світлофора, після початку руху почав підніматися болард та включився на декілька секунд червоний сигнал, після чого відбулося зіткнення і знову увімкнувся зелений сигнал світлофора.

Також, апеляційним судом враховується, що у ОСОБА_1 , наявна перепустка №001022, видана Львівською міською радою, зона паркування «3», номер тз « НОМЕР_7 », телефон « НОМЕР_9 », дійсна до «30.09.2025» (а.с.22), у зв`язку із чим він мав беззаперечне право проїзду на зазначеній ділянці дороги.

Апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 , маючи перепустку на проїзд даної ділянки дороги, діяв у відповідності до наведених правил, а саме зупинився на лінії «Стоп» та, після увімкнення зеленого покажчика світлофора розпочав рух, маючи дозвіл на такий рух. Однак, різка зміна кольору світлофора на червоний відбулась настільки швидко, що водій не мав можливості відреагувати та фізично неможливо було такий зупинити до перетину стоп-лінії, на зупинці якої диспетчером здійснюється ідентифікація транспортного засобу.

Доводи апелянта, що ОСОБА_1 розпочав руху та здійснив наїзд на болард, коли на світлофорі, горів червоний сигнал, не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.».

Постановою Львівського апеляційного суду від 16.12.2025 року у справі №461/8259/25, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 139 КУпАП, встановлено: «Оскільки саме дії ОСОБА_3 , який будучи диспетчером відділу контролю в`їзду у пішохідну зону ЛКП «Муніципальна варта», створив перешкоду для дорожнього руху, не вжив необхідних заходів щодо її усунення та попередження учасників дорожнього руху про небезпеку, що виникла, а саме під час руху транспортного засобу Audi A6, д.н.з. НОМЕР_7 , під керуванням водія ОСОБА_1 , підняв болард, що стало супутньою причиною ДТП, та спричинили пошкодження транспортного засобу, апеляційний суд визнає його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 139 КУпАП.».

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц, серед іншого, зазначено наступне, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Відтак, суд приймає до уваги те, що Львівським апеляційним судом встановлено вину посадової особи ЛКП «Муніципальна варта», ОСОБА_3 у вчиненні порушення вимог п.1.5 Правил дорожнього руху, що спричинило ДТП за участю транспортного засобу, AUDIA6, д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого позивачу завдано матеріальну шкоду

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Наведені положення унормовують загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань. При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У свою чергу, шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення є зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому, за положеннями ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, обов`язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Отже, як зазначено вище, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Крім того, аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене, з урахуванням визначених процесуальними кодексами принципів змагальності й диспозитивності, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини його працівника в завданні шкоди особі, майно/здоров`я якої постраждало внаслідок таких дій.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14, від якого на даний час Велика Палата Верховного Суду не відступала.

При цьому, шкода є другою неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 22 ЦК України).

Таким чином, відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір, а також те, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду (правовий висновок викладений в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від: 30 січня 2018 року у справі № 395/1360/15-ц (провадження № 61-77св18),19 вересня 2018 року у справі № 686/3471/17 (провадження № 61-981св18), 10 жовтня 2018 року у справі № 359/11706/15-ц (провадження № 61-13907св18)).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, визначення розміру матеріального збитку при відшкодуванні шкоди, заподіяної зокрема транспортному засобу, повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за №1074/8395 (з відповідним змінами).

Пунктами 2.3. та 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.200 № 1335/5/1159) визначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ. Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Ця Методика розроблена згідно із Законами України «Про судову експертизу», «;Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національним стандартом № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, та іншими нормативно-правовими актами з питань судової експертизи й оцінки майна (пункт 1.1.)

Згідно з пунктом 1.3. вимоги Методики є обов`язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб`єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб`єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб`єктами цивільно-правових відносин.

Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ (підпункт «д» та «е» пункту 1.4.).

Абзацом дев`ятим частини другої статті 7 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 522/1597/15-ц (провадження № 61-12079ск18) дійшов висновку про те, що:

«Визначення вартості матеріального збитку шляхом проведення незалежної оцінки (виконавець - оцінювач транспортних засобів) або автотоварознавчого дослідження (виконавець - судовий автотоварознавець) відповідає вимогам статті 7 Закону України «Про оцінку майна та професійну оціночну діяльність в Україні», в якій сказано, що Проведення незалежної оцінки майна є обов`язковим у випадках визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках».

Розмір відшкодування шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 461/2217/19 (провадження № 61-9194св20)).

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №522/15636/16-ц (провадження № 61-1819св17) зазначено, що «якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Враховуючи те, що на відновлення автомобіля позивача окремі вузли підлягали заміні, апеляційний суд правильно визначив розмір коштів, який необхідний на відновлення пошкодженого автомобіля позивача та зробив обґрунтований висновок про те, що на користь позивача має бути стягнута різниця між фактичним розміром шкоди, страховою виплатою і витратами, які необхідні для повного відновлення транспортного засобу».

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як вже встановлено судом, саме з вини ОСОБА_3 - працівника відповідача ЛКП «Муніципальна варта», який порушив Правила дорожнього руху, що спричинило ДТП за участю транспортного засобу, AUDIA6, д.н.з. НОМЕР_3 , позивачу завдано матеріальну шкоду. Відтак, саме ЛКП «Муніципальна варта» є належним відповідачем у даній справі.

Крім цього, судом встановлено, що 10.06.2025 року позивачем укладено договір №10 від 10.06.2025 з ТзОВ «Експертиза» про виконання судової товарознавчої експертизи.

Згідно висновку судової транспортно-товарознавчої експертизи №61 від 21.06.2026 року, зокрема:

2. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Audi A6 2,0 TFSi 4dr 6 MT» ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_7 виявлені після пошкодження 05.06.2025 року, які визначені при його обстеженні 10.06.2025 року, без врахування (включення) ПДВ у вартості нових складових (запчастин), без врахування (включення) ПДВ у вартості матеріалів та середньостатистичною регіональною вартістю ремонтно-відновлювальних робіт (ні з, ні без ПДВ) становить 479 703 грн 03 коп.

3. Ринкова вартість автомобіля «Audi A6 2,0 TFSi 4dr 6 MT» ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_7 станом на 05.06.2025 року до моменту пошкодження, становить 429 432 грн 00 коп.

4. Коефіцієнт фізичного зносу складових автомобіля «Audi A6 2,0 TFSi 4dr 6 MT» ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , на момент його пошкодження 05.06.2025 року, становить Е3=0,70.

5. Вартість матеріального збитку, з технічної точки зору, завданого власнику автомобіля «Audi A6 2,0 TFSi 4dr 6 MT» ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_7 внаслідок його пошкодження 05.06.2025 року в цінах, станом на момент його огляду 10.06.2025 року, без врахування (включення) ПДВ у вартості нових складових (запчастин), без врахування (включення) ПДВ у вартості матеріалів та із середньостатистичною регіональною вартістю ремонтно-відновлювальних робіт (ні з, ні без ПДВ), становить 244 722 грн 58 коп.

6. Вартість автомобіля «Audi A6 2,0 TFSi 4dr 6 MT» ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_7 , внаслідок його пошкодження 05.06.2025 року у пошкодженому стані становить: 244 722 грн 58 коп.

Заперечуючи заявлені позовні вимоги, відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 22 лютого 2018 року в справі № 140/481/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 753/21303/16-ц, від 14 липня 2020 року в справі № 525/1592/18, від 01 серпня 2018 року в справі № 363/2222/16-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 754/10777/15-ц, від 25 листопада 2021 року в справі №204/5314/18, відповідно до яких порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній до 21.05.2024 року) та статтею 28 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в чинній редакції), який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Також, відповідач посилається на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20, згідно якого: у випадку економічної необґрунтованості ремонту транспортного засобу він вважається фізично знищеним, а відшкодування завданої позивачу шкоди має відбуватися в порядку, визначеному у ст. 30 Закону № 1961-IV, за яким позивач має передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, що відповідає вартості транспортного засобу до ДТП.

Суд зазначає, що згадані вище висновки не є релевантними обставинам даної справи.

Так, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення здійснення виплати за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб під час використання наземних транспортних засобів в Україні.

Наведені відповідачем постанови Верховного Суду стосуються правовідносин, у яких питання відшкодування шкоди від фізично знищеного транспортного засобу вирішувалося із застосуванням спеціального порядку, встановленого законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності.

Сам факт того, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, не означає автоматичного застосування до спірних правовідносин спеціального механізму, передбаченого законодавством про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності. Для такого застосування необхідним є встановлення відповідних передумов та тотожності фактичних обставин.

В даному випадку, істотною обставиною є встановлений факт протиправної поведінки працівника відповідача, яка перебуває у причинному зв`язку із заподіяною майновою шкодою, що підтверджується його притягненням до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 139 КУпАП.

Отже, посилання відповідача на наведені постанови Верховного Суду не спростовує обов`язку відповідача відшкодувати завдану позивачу шкоду та не є підставою для автоматичного застосування до спірних правовідносин положень статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо визначення розміру відшкодування у разі фізичного знищення транспортного засобу. Відтак, зазначені доводи відповідача, як підстава для відмови у задоволенні позову, судом відхиляються.

На спірні правовідносини поширюються норми статті 1166 ЦК України, якою врегульовані загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, з урахуванням наявності у діях працівника відповідача вини щодо вчинення дій, внаслідок яких (причинно-наслідковий зв`язок) іншим учасникам дорожнього руху було завдано майнову або моральну шкоду, відповідач, працівник якого винний у вчиненні адміністративного правопорушення, що призвело до пошкодження автомобіля позивача, має нести цивільно-правову відповідальність щодо відшкодування шкоди на загальних підставах, зокрема, застосовуючи положення статті 1166 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2018 року у справі справа № 759/4781/16-ц, провадження № 61-9338св18, дотримуючись зазначеної правової позиції, дійшов висновку, що з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у постанові від 25 лютого 2019 року у справі № 466/4051/15-ц.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77, 79, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Оцінюючи надані позивачем докази по справі, суд визнає їх належними і допустимими для використання у процесі доказування, оскільки такі докази знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку між собою та іншими матеріалами справи є достатніми та достовірними, не спростовані у процесі судового розгляду.

Заперечуючи позовні вимоги, представник відповідача вказує на відсутність причинно-наслідкового зв`язку між подією ДТП та пошкодженнями автомобіля, які викладені у висновку №61 судової транспортно-товарознавчої експертизи, складеного 21 червня 2025 року.

Водночас, такий висновок містить пряму вказівку на ДТП від 05.06.2025, результатом якого стали відповідні пошкодження транспортного засобу, містить фотофіксацію, опис пошкоджень і посилання на пошкодження від 05.06.2025. Підстав сумніватися у причинному зв`язку між ДТП і пошкодженнями виявленими експертом в ході розгляду справи не встановлено. Більше того, жодного альтернативного чи потенційного джерела ушкоджень відповідач не вказує, як і не вказує як можна було отримати відповідні пошкодження в період між ДТП та огляду експертом, з огляду на те, що транспортний засіб не експлуатувався через неможливість користування в силу наявних механічних ушкоджень. Посилання сторони відповідача на виявлення «слідів попереднього ремонту більше двох складових», також не спростовують доводи позивача та не свідчать про недопустимість чи неналежність висновку експерта, адже безпосередньо перед ДТП транспортний засіб експлуатувався позивачем за призначенням. Крім того, згідно пп. а п. 2.3. Правил дорожнього руху, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу. Доказів порушення цього пункту позивачем під час руху та в момент ДТП відповідачем суду не надано.

Доводи представника відповідача про те, що наявний висновок суд не повинен враховуватись в якості доказу суд не приймає, оскільки представником відповідача на спростування даного висновку не було надано жодного належного чи допустимого доказу, у тому числі висновку експерта, а також стороною відповідача не заявлено клопотання про призначення експертизи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що автомобіль позивача зазнав механічних пошкоджень внаслідок підняття ОСОБА_3 , який є працівником ЛКП «Муніципальна варта» боларда, що стало причиною ДТП, та спричинило пошкодження транспортного засобу, чим завдано позивачу матеріальної шкоди.

При цьому протиправність поведінки ЛКП «Муніципальна варта» у даному випадку полягає у невиконанні або неналежному виконанні покладених на ОСОБА_3 посадових обов`язків, які полягають у виконанні диспетчерських функцій під час контролю в`їзду у пішохідну зону ЛКП «Муніципальна варта».

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою полягає в тому, що ОСОБА_3 , будучи диспетчером відділу контролю в`їзду у пішохідну зону ЛКП «Муніципальна варта», створив перешкоду для дорожнього руху, не вжив необхідних заходів щодо її усунення та попередження учасників дорожнього руху про небезпеку, що спричинило ДТП за участю транспортного засобу - AUDIA6, д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого позивачу завдано матеріальну шкоду.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку про наявність усіх складових цивільного правопорушення, а відтак і підстав для покладення на відповідача відповідальності та стягнення з нього шкоди, завданої внаслідок пошкодження автомобіля позивача у заявленому позивачем розмірі 479 703,49 грн, який підтверджений висновком №61 судової транспортно-товарознавчої експертизи, складеного 21 червня 2025 року.

Вирішуючи питання моральної шкоди, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно ч.3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. З урахуванням положень ст. 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.06.2020 року у справі № 455/1076/16-ц).

Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Позивач просить стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Водночас, слід відзначити, що матеріали справи не містять належних підтверджуючих доказів стосовно завдання шкоди позивачу саме у заявленому розмірі. Натомість, у процесі розгляду справи встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків покладених на ОСОБА_3 , який виконував функції диспетчера відділу контролю в`їзду у пішохідну зону ЛКП «Муніципальна варта», позивачу було завдано матеріальної шкоди, що, в свою чергу, спричинило певні незручності останньому. Наведене, а також обставини встановлені в ході розгляду справи свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Така шкода полягає у тому, що позивач, являючись особою з інвалідністю, зазнав змін у житті через неможливість тимчасово (під час ремонту та експертного дослідження) користуватися транспортним засобом у повсякденному житті, був змушений змінити щоденний розпорядок, зокрема здійснювати заходи щодо проведення та організації ремонту автомобіля, встановлення заподіювача шкоди, а також захисту порушених майнових прав.

Відтак, дотримуючись засад розумності та справедливості, суд вважає за можливе визначити розмір компенсації моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

Отже, вирішуючи спір, дослідивши та давши оцінку поданим учасниками справи доказам, врахувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження завдання йому майнової та моральної шкоди, понесених моральних страждань, доведено наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю заподіювача.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Згідно п. 2 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову ? на відповідача; у разі відмови в позові ? на позивача; у разі часткового задоволення позову ? на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно договору №10 від 10.05.2026 про виконання судової експертизи від 09.03.2026, укладеного між ОСОБА_1 та ТзОВ фірма «Експертиза», вартість проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи становить 10 000 гривень 00 копійок.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати за проведення експертного дослідження пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 9 799 гривень 88 копійок ( [сума задоволених вимог 489 703 гривень 49 копійок / ціну позову 499 703 гривень 49 копійок] * вартість проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи становить 10 000 гривень 00 копійок).

Частиною 6 статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», як інвалід ІІ групи, а тому з останнього судові витрати стягненню не підлягають.

Отже, судовий збір на користь держави підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 4 897 грн 04 коп. ( [сума задоволених вимог 489 703 гривень 49 копійок / ціну позову 499 703 гривень 49 копійок] * (сума судового збору необхідного для сплати при подачі позовної заяви з відповідними вимогами - 499 703 гривень 49 копійок * 1% = 4 997 гривень 04 копійки).

Водночас, згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки, даний позов подано в електронній формі, слід застосувати коефіцієнт 0,8, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 917 гривень 63 копійки.

Таким чином, суд вирішив питання усіх документально підтверджених на момент ухвалення даного рішення судових витрат сторони позивача.

Згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року, справа №1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» на користь ОСОБА_1 479 703 гривень 49 копійок компенсації завданої матеріальної шкоди.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» на користь ОСОБА_1 10 000 гривень 00 копійок компенсації завданої моральної шкоди.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» на користь ОСОБА_1 9 799 гривень 88 копійок компенсації витрат на проведення експертного дослідження.

Стягнути з Львівського комунального підприємства «Муніципальна варта» на користь держави судовий збір у розмірі 3 917 гривень 63 копійки.

У задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:

позивач ? ОСОБА_1

( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; 11.02.1965),

представник позивача - ОСОБА_2

( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ),

відповідач - Львівське комунальне підприємство «Муніципальна варта»

(79008, м. Львів, пр. Свободи, 24; ЄДРПОУ: 32126676),

представник відповідача Білогруд Василь Орестович

(79040, м. Львів, вул. П.Полтави, 36/214, РНОКПП НОМЕР_10 ),

третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору

ОСОБА_3

( АДРЕСА_3 ).

Повний текст рішення складено 29 вересня 2026 року.

Головуючий суддя В.В. Стрельбицький