Рішення № 140129303, 16.09.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

16 вересня 2026 року Справа № 926/2386/26

За позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго

до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради

про стягнення заборгованості в сумі 401098,51 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Аниськова К.В.

Представники:

від позивача (у режимі ВКЗ) Валентинова О.М.

від відповідача не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради про стягнення заборгованості в сумі 401098,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії. Так, позивач стверджує, що відповідачем у порушення умов пункту 2.1 глави 2 Договору не здійснено своєчасну та повну оплату спожитої (купленої) електричної енергії за січень 2021 року та не здійснено інші платежі згідно з умовами цього договору, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за спожиту електричну енергію у розмірі 145078,38 грн, яку позивач просить суд примусово стягнути у судовому порядку.

Також позивач нарахував відповідачу 15 процентів річних у сумі 114651,67 грн, 23288,06 грн пені та 118080,40 грн інфляційних втрат.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 червня 2026 року, справу №926/2386/26 передано на розгляд судді Тинок О.С.

Ухвалою суду від 10 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 01 липня 2026 року. Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради надати суду відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - до початку призначеного судового засідання, а у разі відсутності зареєстрованого електронного кабінет у відповідності до норм статті 6 Господарського процесуального кодексу України - зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та надати суду докази цього шляхом направлення відповідної заяви через підсистему Електронний суд - до початку призначеного судового засідання.

11 червня 2026 року представник позивача через підсистему Електронний суд направила до суду заяву (вх. №2425) про участь у судових засіданнях по справі №926/2386/26 у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, яку ухвалою від 11 червня 2026 року суд задовольнив частково.

22 червня 2026 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду заяву про заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (вх.№3008).

30 червня 2026 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№2707) у зв`язку із перебуванням представника на лікарняному.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року відкладено розгляд справи по суті на 15 липня 2026 року.

14 липня 2026 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду відзив на позовну заяву (вх.№2707). Вказаний відзив на позовну заяву судом долучено до матеріалів справи як письмові пояснення ухвалою від 15 липня 2026 року.

Відповідач не заперечив факту споживання електричної енергії у січні 2021 року та наявності заборгованості за фактично спожиту електричну енергію в сумі 145078,38 грн. Разом з тим відповідач вказав, що виникнення заборгованості та неможливість її своєчасної оплати були зумовлені обставинами, які не залежали від відповідача. У лютому 2021 року відбулася реорганізація Відділу освіти, молоді та спорту Глибоцької селищної ради шляхом приєднання культурних установ та зміни найменування на Відділ освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради. Позивач був належним чином повідомлений про зазначені зміни шляхом направлення відповідних документів, зокрема виписки з ЄДР, положення про відділ, документів щодо керівника та інших реєстраційних документів. Незважаючи на це, рахунок, акт купівлі-продажу електричної енергії та договір були оформлені на попередню назву юридичної особи. Для бюджетної установи проведення видатків через органи Державної казначейської служби можливе виключно на підставі належним чином оформлених документів та зареєстрованих бюджетних зобов`язань. Документи, оформлені на іншу юридичну особу, не могли бути прийняті до виконання органами Казначейства. Відповідач стверджує, що неодноразово звертався до позивача із проханням привести документи у відповідність до актуальних реєстраційних даних, однак належним чином оформлені документи позивачем надані не були.

Так відповідач стверджує, що саме неналежне оформлення позивачем первинних документів унеможливило проведення платежу через органи Казначейства. Таким чином, прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з вини відповідача, а внаслідок дій та бездіяльності самого позивача.

На думку відповідача, з огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності, а також враховуючи відсутність вини відповідача, заявлені до стягнення пеня, 15 процентів річних та інфляційні втрати підлягають відхиленню.

Водночас відповідач просить суд враховувати тривалий період нарахування позивачем штрафних санкцій, оскільки загальний розмір заявлених штрафних санкцій та компенсаційних нарахувань становить 255020,13 грн, що майже у 1,8 рази перевищує суму основного боргу.

Ухвалою суду від 15 липня 2026 року постановлено: перейти до розгляду справи №926/2386/26 за правилами загального позовного провадження; відкласти підготовче засідання на 10 серпня 2026 року.

04 серпня 2026 року представник позивача через підсистему Електронний суд направила до суду заперечення на пояснення відповідача (вх. №3741).

Позивач вказував, що документи з публічною офертою можливо завантажити як в форматі Word, так і в форматі PDF на офіційному сайті. Договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» та Комерційна пропозиція у форматі PDF містять печатку та підпис уповноваженого представника ДПЗД «Укрінтеренерго». Отже, відповідач міг роздрукувати договір з додатками у форматі PDF та внести необхідні дані та реквізити. Договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. З 01 січня 2021 року між сторони по справі виникли правовідносини на підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», умови якого відповідач (як споживач електроенергії) безакцептно прийняв з урахуванням пункту 1.2.9 ПРРЕЕ. Тобто, відповідач своїми діями (споживанням електричної енергії у постачальника «останньої надії») підтвердив факт укладення Договору (з невід`ємними додатками), відповідно до положень яких було розраховано вартість спожитої електричної енергії та встановлено підстави і порядок нарахування пені, 15% річних та інфляції.

Також позивач вказує, що борг у відповідача виник до початку введення в Україні воєнного стану. Нарахована сума пені (23288,06 грн) не є значною в порівнянні із сумою заборгованості (145078,38 грн). Проценти річних та інфляційні втрати входять до складу основного боргу, а законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. При цьому відповідачем не надано жодного належного і достатнього доказу, який би підтвердив факт наявності його тяжкого фінансового стану.

10 серпня 2026 року представник відповідача через підсистему Електронний суд направив до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№3269) у зв`язку із перебуванням у щорічній відпустці до 29 серпня 2026 року.

Ухвалою суду від 10 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07 вересня 2026 року.

Представник позивача у судовому засіданні 07 вересня 2026 року позов підтримала та просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення по справі №926/2386/26 на 16 вересня 2026 року.

Відповідач явку належного представника у судові засідання з розгляду справи №926/2386/26 по суті не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши подані матеріали до справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" виконує функції постачальника "останньої надії", діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 06 листопада 2018 року № 1344 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 року № 1023-р, відповідно до статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ, Правила роздрібного ринку), затверджених постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312.

Положеннями статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному Правилами, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором (НКРЕКП), та є публічним договором приєднання.

Договір регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" споживачу, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник не спроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем нового електропостачальника або до припинення у передбачених чинним законодавством чи Договором випадках та є укладеним сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України з початку фактичного постачання електричної енергії споживачу (пунктом 3.4.4 Правил).

Згідно з частиною 8 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Положеннями пункту 6.2.4 ПРРЕЕ встановлено, що початком постачання електричної енергії постачальником останньої надії вважається день припинення постачання електричної енергії споживачу попереднім електропостачальником. Адміністратор розрахунків повідомляє дату переведення споживача на постачання електричної енергії постачальником останньої надії постачальнику (постачальникам) послуг комерційного обліку.

Отже законодавством встановлено, що договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" укладається на підставі дій споживача фактичного споживання електричної енергії (акцепт договору) без договору з іншим електропостачальником. У такому разі договір вважається укладеним з постачальником "останньої надії" у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником.

Як вбачається із листа-відповіді Акціонерного товариства «Чернівціобленерго» вих. №33/1554 від 01 квітня 2021 року, Відділ освіти, молоді та спорту Глибоцької селищної ради був споживачем електричної енергії постачання якому здійснював постачальник «останньої надії» з січня 2021 року.

Листом №33/550 від 08 лютого 2021 року Акціонерне товариство «Чернівціобленерго» направило позивачу звіт щодо фактичного (звітного) корисного відпуску електричної енергії за точками комерційного обліку (площадками вимірювання) споживача постачальника «останньої надії» за січень 2021 року.

Як вбачається із долученого до вказаного листа звіту за січень 2021 рік: споживач-Відділ освіти, молоді та спорту Глибоцької селищної ради, постачальник- Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго».

Отже між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», яке виконує функції постачальника «останньої надії» та Відділом освіти, молоді та спорту Глибоцької селищної ради (далі споживач) на умовах Публічного договору укладений договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (надалі - договір) та додаток №1 до договору "Комерційна пропозиція № 3 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" (далі - Комерційна пропозиція №3).

Відповідно пункту 2.1. Договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).

Згідно з пунктом 5.1. Договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженою регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», яка є додатком до цього договору.

Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (пункт 5.8. Договору).

Відповідно до пункту 5.10 Договору про постачання електричної енергії з постачальником останньої надії оплата виставленого постачальником рахунка за цим Договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.

Умовами пункту 4.1. Комерційної пропозиції № 3 від 07 червня 2019 року, що є невід`ємним додатком до договору, встановлено обов`язок сплати споживачем 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.

У разі не отримання рахунку споживач зобов`язується здійснити 100% оплату самостійно (без рахунку) на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, не пізніше ніж за 1 банківський (робочий) день до початку розрахункового періоду, виходячи з прогнозованого обсягу споживання електричної енергії у розрахунковому періоді та діючої у розрахунковому періоді ціни на електричну енергію. Ця норма не застосовується до акцептування умов договору, порядок якого визначений пунктом 7.1 цієї комерційної пропозиції.

Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).

Відповідно до пункту 4.2. Комерційної пропозиції № 3 остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому періоді здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.

Пункт 4.3 Комерційної пропозиції № 3 передбачає, що рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОС постачальнику. Датою отримання таких рахунків буде вважатися дата їх особистого вручення, що підтверджується підписом одержувача на рахунку або супровідному листі, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції, або третій календарний день від дати отримання поштовим відділенням зв`язку, в якому обслуговується одержувач (у разі направлення поштою рекомендованим або цінним листом). У разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення Постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше).

Згідно з пунктом 4.4 Комерційної пропозиції № 3 акт купівлі-продажу електричної енергії (надалі Акт купівлі-продажу) складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем, отриманих від ОС. Після завершення розрахункового періоду та отримання даних від ОС постачальник надсилає на адресу електронної пошти споживача скановану версію Акту купівлі-продажу, підписаного зі свого боку. Споживач в триденний термін після отримання сканованої версії Акту купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію Акту купівлі-продажу на адресу електронної пошти постачальника. Оригінал Акту купівлі-продажу у двох примірниках надсилається поштою на поштову адресу споживача. Підписаний з боку споживача один екземпляр оригіналу Акту купівлі-продажу в триденний термін повертається на поштову адресу постачальника. У разі наявності зауважень до Акту купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності.

Відповідно до пункту 6.1 Комерційної пропозиції №3 за внесення передбачених умовами договору платежів з порушенням термінів, визначених даною комерційною пропозицією, постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Споживач зобов`язується сплатити пеню на підставі рахунку постачальника.

Положеннями пункту 7.4. Комерційної пропозиції №3 встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Пунктом 13.1 Комерційної пропозиції №3 передбачено, що сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Сплата штрафних санкцій (штраф, пеня) не звільняє споживача від обов`язку відшкодувати постачальнику в повному обсязі збитки, спричинені порушенням умов договору.

У матеріалах справи наявна додаткова угода до договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» відповідно пункту 2.4. якої обсяг постачання електричної енергії на 01 січня 2021 року 31 січня 2021 року за Акціонерним товариством «Чернівціобленерго» як оператором системи розподілу/передачі становить (кВт*год) 33666 кВт./год.

Докази підписання вищевказаної додаткової угоди відповідачем у матеріалах справи відсутні.

На виконання умов договору та Комерційної пропозиції № 3, на підставі Звіту про фактичне споживання електричної енергії за січень 2021 року, позивачем за розрахунковий період січень 2021 року складено Акт № 004316 купівлі-продажу електроенергії від 31 січня 2021 року на суму 145078,38 грн та рахунок № 000042788771/23/О01/10127 від 10 лютого 2021 року на обсяг споживання електричної енергії - 33666 кВт./год. на суму 145078,38 грн. Вказаний рахунок та акт були направлені відповідачу на його електронну адресу 12 лютого 2021 року.

Матеріали справи не містять оформлених відповідачем у порядку комерційної пропозиції №3 зауважень до актів купівлі-продажу електроенергії.

Також матеріали справи не містять доказів оплати спожитої у січні 2021 року електричної енергії у сумі 145078,38 грн.

22 вересня 2025 року позивач направив на електронну адресу Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради вимогу про оплату штрафних санкцій на суму 224545,02 грн та боргу за спожиту електроенергію на суму 145078,38 грн.

Матеріали справи не містять доказів реагування відповідача на отриману вимогу позивача.

Судом встановлено із письмових пояснень відповідача, що Відділ освіти, молоді та спорту Глибоцької селищної ради у лютому 2021 року було реорганізовано шляхом приєднання культурних установи та зміни найменування на Відділ освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради.

Матеріали справи не містять належних, допустимх та достатніх доказів реорганізації споживача, зверення відповідача із листами до позивача щодо зміни найменування у виставлених рахунках чи будь яких інших документів, які б свідчили про дійсний намір добровільно сплатити борг.

При цьому судом встановлено, що зміна найменування юридичної особи з кодом 42788771 "Відділ освіти, молоді та спорту Глибоцької селищної ради" на "Відділ освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради" відбулась 15 лютого 2021 року, тобто після виставлення позивачем рахунку на оплату.

Зміна найменування і виставлення рахунку за попередньою назвою юридичної особи споживача унеможливили проведення його оплати органами казначейства.

Водночас відповідач- Відділ освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради не заперечив факту споживача електричної енергії у січні 2021 року на суму 145078,38 грн постачальником якої був Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 Цивільного кодексу України).

Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

За приписами частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладений договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", які розроблені з урахуванням вимог статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та у відповідності до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №312.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема, кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; правилами роздрібного ринку; іншими нормативно-правовими актами. Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором.

Згідно з частиною 5 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії".

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" споживач має право, зокрема: купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку, за умови укладення ним договору про врегулювання небалансів та договору про надання послуг з передачі електричної енергії з оператором системи передачі, а у разі приєднання до системи розподілу - договору про надання послуг з розподілу електричної енергії з оператором системи розподілу; або купувати електричну енергію на роздрібному ринку у електропостачальників або у виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії на об`єктах розподіленої генерації, за правилами роздрібного ринку.

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, і договори про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Відповідно до пункту 66 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" це - визначений відповідно до цього Закону електропостачальник, який за обставин, встановлених цим Законом, не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу.

За вимогами частин 6-10 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.

Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.

Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.

Порядок заміни електропостачальника на постачальника "останньої надії" визначається правилами роздрібного ринку.

Відповідні Правила роздрібного ринку електричної енергії (надалі Правила), затверджені постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року за №312.

Відповідно до пункту 1.2.9 Правил № 312 постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", який розробляється постачальником "останньої надії" на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (додаток 7 до цих Правил) та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії".

Згідно з пунктом 8 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. 3.4.4. Правил договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.

Отже аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що у разі настання обставин, визначених у частині 1 статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачальник "останньої надії" надає послуги з постачання електричної енергії та відповідно до пункту 66 частини 1 статті 1 цього Закону не має права відмовити споживачу в укладенні договору постачання електричної енергії на обмежений період часу, а факт приєднання споживача до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника "останньої надії" відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.

Таким чином факт укладення публічного договору постачання електричної енергії постачальника "останньої надії" відповідно до наведеного вище законодавства пов`язується з початком фактичного постачання електричної енергії споживачу постачальником "останньої надії", а не з датою повідомлення споживача про укладення такого договору.

Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується той факт, що позивач здійснював відповідачу поставку електричної енергії у січні 2021 року.

Відповідачем факт постачання йому електричної енергії у січні 2021 року позивачем підтвердив.

Ураховуючи те, що позивач свої зобов`язання за договором про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" виконав у повному обсязі, а відповідач за отриману електричну енергію не розрахувався у встановлений строк, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення основного боргу за поставлену електроенергію у січні 2021 року у сумі 145078,38 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За неналежне виконання договірних зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію у січні 2021 року позивачем нараховано відповідачу:

- за період з 20 лютого 2021 року по 19 лютого 2022 року пеню у сумі 23288,06 грн;

- за період з 20 лютого 2021 року по 28 травня 2026 року інфляційні втрати у сумі 118080,40 грн

- за період з 20 лютого 2021 року по 28 травня 2026 року 15 процентів річних у сумі 114651,67 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

У пункті 7.4. Комерційної пропозиції № 3 встановлено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також 15% річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання.

Отже договором, що був укладений між сторонами, встановлено інший розмір відсотків річних (15%), аніж встановлено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (3% річних).

Позивачем надано розрахунок 15 процентів річних за період прострочення оплати за період з 20 лютого 2021 року по 19 лютого 2026 року, розмір яких склав суму 114651,67 грн.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

У пункті 117 постанови Велика Палата Верховного Суду від 02 липня 2025 ркоу у справі №903/602/24 зазначено, що саме 3% річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі №910/10010/23 зазначалося, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення.

У справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.

Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (пункт 52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі №922/444/24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, є обмежити розмір санкцій які присуджені до стягнення.

Суд бере до уваги, що відповідач спожив електричну енергію у січні 2021 року, рахунок повинен був оплатити у лютому 2021 року. У цей період споживач перебував у процесі реорганізації. Належних доказів повідомлення позивача про означену обставину, наслідком чого було унеможливлення проведення оплати органами казначейства за рахунками з попереденьою назвою юридичної особи матеріали справи не містять. Поряд з тим судом також встановлено, що позивач у період з лютого 2021 року по вересень 2025 року не вчиняв будь яких дій щодо стягнення вказаної суми у досудовому порядку та не звертався із вимогами до суду. Лише наприкінці вересня 2025 року позивач направив на електронну адресу відповідача лист-вимогу. До суду позивач звернувся у червні 2026 року. Період нарахування 2021-2026 роки.

Означені обставини стали підставою того, що загальна сума пені, 15 процентів річних та індексу інфляції становить 256020,13 грн у порівняні з боргом у сумі 145078,38 грн.

Поряд із цим, відповідно до сталої судової практики Верховного Суду, штрафні санкції не можуть мати карального характеру, а повинні виконувати лише компенсаційну функцію для захисту інтересів кредитора від невиконання зобов`язань боржником.

Так, у пунктах 105-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Нараховані відсотки річних у розмірі 114651,67 грн складають 79% від суми основного боргу у розмірі 145078,38 грн.

Стягнення заявленої суми відсотків річних за таких умов порушить баланс прав та інтересів сторін по справі, з огляду на непропорційність наслідкам правопорушення, адже матиме наслідком не компенсацію майнових втрат позивача, а його збагачення за рахунок відповідача, що несправедливо відносно нього зважаючи, що позивач 5 років не звертався до суду щодо примусового стягнення.

Враховуючи те, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір суми 15 процентів річних до передбачених законом мінімуму 3 процентів річних та стягнути з відповідача на користь позивача 22930,33 грн.

Здійснюючи перевірку розрахунку індексу інфляції, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2020 року у справі № 904/3546/19.

Крім того об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат за період прострочення оплати за період з 20 лютого 2021 року по 28 травня 2026 року розмір яких склав суму 118080,40 грн.

Суд здійснивши перерахунок індексу інфляції встановив що останній складає 120448,83, тобто більший, ніж визначено позивачем.

При цьому відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких менший, ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що заявлений позивачем розмір у сумі 118080,40 грн підлягає стягненню з відповідача.

Перевіривши заявлений до стягнення розмір пені у сумі 23288,06 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 роз`яснив, що дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання ним чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон чи інший нормативно-правовий акт, під час дії якого відповідні подія або факт настали чи мали місце. При цьому Конституційний Суд окремо зазначив, що конституційне правило про обов`язкову зворотну дію акта, який пом`якшує або скасовує відповідальність, безпосередньо стосується фізичних осіб; щодо юридичних осіб така зворотна дія можлива, якщо її прямо передбачив законодавець.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28 серпня 2025 ркоу у зв`язку з введенням у дію Закону України від 09 січня 2025 року № 4196-IX. Разом із тим сама по собі подальша втрата чинності Кодексом не означає, що норми, які регулювали господарські правовідносини у 2021 році, не підлягають застосуванню до юридичних фактів, які виникли під час їх чинності. Верховний Суд у роз`ясненнях щодо наслідків втрати чинності ГК України також звертав увагу на відсутність зворотної дії відповідних змін щодо раніше виниклих договірних відносин.

Таким чином, при вирішенні питання про допустимий період нарахування пені у цій справі підлягає врахуванню, зокрема, частина 6 статті 232 Господарського кодексу України у редакції, чинній протягом періоду, за який здійснено нарахування пені.

Вказаною нормою було передбачено: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що встановлений нею шестимісячний період не мав імперативного характеру. Законодавець безпосередньо передбачив можливість визначення законом або договором іншого періоду нарахування штрафних санкцій, як більшого, так і меншого за шість місяців.

Відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, а згідно з частиною третьою цієї статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За статтями 610, 611 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зобов`язання є його порушенням та тягне встановлені договором або законом правові наслідки, одним із яких є сплата неустойки.

Крім того, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» було передбачено право сторін визначати пеню за прострочення платежу, при цьому її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.

Умовами договору сторони конкретизували як розмір пені, так і строк її нарахування.

Так, пунктом 6.1 Комерційної пропозиції № 3 передбачено, що за внесення платежів з порушенням установлених строків постачальник має право нарахувати споживачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Водночас пунктом 13.1 Комерційної пропозиції №3 сторони безпосередньо домовилися, що: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання або неналежне виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, на відміну від ситуацій, коли договір містить лише загальне формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення», у цій справі договір містить окрему, чітку і недвозначну умову про тривалість періоду її нарахування один рік.

Саме таке розмежування механізму обчислення пені та строку її нарахування сформульовано у практиці Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20 зробила висновок, що у кожному конкретному випадку суд повинен дослідити умови договору та встановити, чи передбачено ним інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж шестимісячний строк, установлений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Договором може бути встановлений строк як менший, так і більший за шість місяців.

Надалі Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22 узагальнила відповідну практику та прямо зазначила, що частина шоста статті 232 Господарського кодексу України є диспозитивною, а законом або договором може бути встановлений інший порядок, у тому числі інший строк нарахування пені. Якщо сторони передбачили більш тривалий строк нарахування штрафних санкцій, застосуванню підлягає саме договірний строк.

При цьому Велика Палата окремо наголосила, що саме по собі формулювання «за кожен день прострочення» ще не є встановленням іншого строку, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Для відступу від шестимісячного правила договір повинен містити конкретний інший строк або іншу умову, яка дозволяє визначити момент припинення нарахування пені. Як приклад Верховний Суд прямо вказав можливість договірного формулювання на кшталт «нараховується протягом року».

Таким чином, наведена правова позиція Великої Палати Верховного Суду фактично безпосередньо відповідає ситуації у справі, яка переглядається: пункт 6.1 Комерційної пропозиції визначає механізм обчислення пені за кожен день прострочення, тоді як пункт 13.1 окремо визначає строк її нарахування один рік.

При цьому Велика Палата у справі № 911/952/22 послалася і на попередню практику Верховного Суду України, зокрема постанову від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), у якій визнано можливість договірного встановлення більш тривалого, ніж передбачено частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, періоду нарахування пені.

Аналогічний підхід міститься й у подальшій практиці Касаційного господарського суду. Зокрема, у постанові від 30 червня 2026 року у справі № 916/5272/24 Верховний Суд знову наголосив, що словосполучення «якщо інше не встановлено законом або договором» означає диспозитивність частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, а договором може бути встановлена як більша, так і менша тривалість періоду нарахування штрафних санкцій.

Як вбачається із матеріалів справи позивач здійснив нарахування пені саме за період з 20 лютого 2021 року по 19 лютого 2022 року, тобто протягом одного року. Розрахунок проведено виходячи із суми боргу 145078,38 грн із застосуванням відповідної подвійної облікової ставки НБУ за окремі періоди її зміни. Отже, позивач не вийшов за межі прямо погодженого сторонами однорічного строку. Здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку суми пені у розмірі 23288,06 грн, судом встановлено, що останній є арифметично вірним і обґрунтованим, а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню пеня у сумі 23288,06 грн.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами заявлену ціну позову, з урахуванням часткового доведення не співмірності заявлених до стягнення компенсаційних витрат та штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач за звернення із відповідною позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 4813,18 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №668 від 27 травня 2026 року та №707 від 03 червня 2026 року.

Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу освіти, культури, молоді та спорту Глибоцької селищної ради (60400, Україна, Чернівецька обл., сел. Глибока, вул. Шевченка Т., буд. 1, код 42788771) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності Укрінтеренерго (04080, Україна, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 85, код 19480600) заборгованість у сумі 309377,17 грн, з яких: 145078,38 грн заборгованість за спожиту електроенергію у січні 2021 року, 23288,06 грн пеня, 118080,40 грн індекс інфляції, 22930,33 грн три проценти річних, а також витрати зі сплати судового збору у сумі 3712,52

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 16 вересня 2026 року було проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Повне судове рішення складено та підписано 28 вересня 2026 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК