Рішення № 140129079, 24.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2345/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Сидоренко О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7) до Приватного підприємства "Будівельна фірма "Промтекс" (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 11, кім 5.42) про визнання недійсними положень договору та стягнення коштів за участю представників:

позивача - Мельниченко Я.А.;

відповідача - Дзюби І.М.,

ВСТАНОВИВ:

Департамент з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Будівельна фірма "Промтекс", в якій просить суд:

- визнати недійсним пункт 3.1 Договору № 430/24-АВРК від 16.07.2025, укладеного між Департаментом з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради та Приватним підприємством Будівельна фірма "ПРОМТЕКС", у редакції пункту 1.2 Додаткової угоди № 2 від 28.10.2025, в частині включення до ціни Договору податку на додану вартість у сумі 7'865'549,30 грн;

- визнати недійсним пункт 3.7 Договору № 430/24-АВРК від 16.07.2025 у редакції пункту 1.3 Додаткової угоди № 2 від 28.10.2025 в частині включення до суми фінансування робіт податку на додану вартість у сумі 7'865'549,30 грн;

- стягнути з Приватного підприємства Будівельна фірма "ПРОМТЕКС" на користь Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради безпідставно отримані кошти у сумі 7'865'549,30 грн, сплачені як податок на додану вартість.

Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що спірні пункти договору та додаткової угоди в частині включення ПДВ до договірної ціни правочину суперечать п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсними спірних пунктів та, як наслідок, стягнення з відповідача на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України сплаченої суми ПДВ у розмірі 7'865'549,30 грн.

Ухвалою від 21.07.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 05 серпня 2026 року о 14:15.

04.08.2026 відповідач подав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на недоведеність позивачем наявності передбачених пунктом 197.15 статті 197 ПК України підстав для звільнення операцій за спірним договором від оподаткування податком на додану вартість. Крім того, відповідач зазначив, що вимога позивача про стягнення 7'865'549,30 грн на підставі статей 216 та 1212 ЦК України не має самостійної правової підстави, є похідною від необґрунтованої та недоведеної позивачем вимоги про визнання недійсними пунктів 3.1 та 3.4 Договору № 430/24-АВРК від 16.07.2025 в частині включення до ціни Договору та до суми фінансування робіт податку на додану вартість у сумі 7'865'549,30 грн, за таких обставин позовні вимоги про стягнення з відповідача 7'865'549,30 грн задоволенню також не підлягають.

10.08.2026 позивач подав відповідь на відзив, в якій вказав, що в позовній заяві наведено обґрунтування того, що спірні операції за своєю суттю, предметом та джерелом фінансування підпадають під правове регулювання зазначеної норми Податкового кодексу України. Доводи відповідача про інше тлумачення пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України не спростовують обставин, на які посилається позивач, а підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. Позивач вважає, що положення пунктів 3.1 та 3.7 Договору в частині включення ПДВ до ціни Договору та суми фінансування робіт не відповідають вимогам законодавства.

17.08.2026 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що позивач, з одного боку, посилається на застосування пункту 197.15 статті 197 ПКУ у спірних правовідносинах, а з іншого - залишає без спростування власну попередню протилежну позицію, викладену у листі від 29.07.2025 № 3240/0/75-25, яка має значення для визначення характеру майна та робіт, що є предметом спірних правовідносин.

02.09.2026 відповідач подав клопотання про долучення правової позиції Верховного суду, яку досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 02.09.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу №922/2345/26 до судового розгляду по суті на 17.09.2026 о 14:00 год.

16.09.2026 відповідач подав клопотання про долучення правової позиції Верховного суду, яку досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою від 17.09.2026 відкладено розгляд справи по суті на 24.09.2026 о 16:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні 24.09.2026 підтримав позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.09.2026 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд установив такі обставини.

За результатами проведення процедури закупівлі UA-2025-07-21-010373-a між Департаментом з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради (надалі - Замовник, Позивач) та Приватним підприємством "Будівельна фірма ""Промтекс" (надалі - Підрядник, Відповідач) укладено Договір № 430/24-АВРК від 16.07.2025 (надалі - Договір).

Договір укладено з урахуванням положень Закону України "Про публічні закупівлі", пункту 13 Особливостей здійснення публічних закупівель, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, а також положень Рамкової угоди між Україною та Європейським Союзом щодо спеціальних механізмів реалізації фінансування Союзу для України згідно з інструментом Ukraine Facility, ратифікованої Законом України від 06.06.2024 № 3786-IX.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Підрядник зобов`язався у 2025-2026 роках виконати Замовнику роботи, зазначені в договірній ціні, а Замовник - прийняти та оплатити такі роботи.

Згідно з пунктом 1.2 Договору найменування робіт: "Аварійно-відновлювальні роботи (капітальний ремонт) багатоквартирного житлового будинку по вул. Ужвій Наталії, 60 в м. Харків", код ДК 021:2015 - 45453000-7 - капітальний ремонт і реставрація.

Відповідно до пункту 1.3 Договору об`єктом Договору є багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Харків, вул. Ужвій Наталії, буд. 60, обліковий номер 128869 Єдиного адресного реєстру міста Харкова.

Пунктом 1.4 Договору визначено обсяг виконання робіт - 1 (одна) робота, а пунктом 1.5 передбачено можливість зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків.

Первісною редакцією пункту 3.1 Договору визначено, що ціна Договору становить 59'622'363,28 грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 9'937'060,54 грн.

Відповідно до пункту 3.2 ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що договірна ціна є динамічною та визначається відповідно до КНУ "Настанова з визначення вартості будівництва", затвердженої наказом Мінрегіону від 01.11.2021 № 281, на основі кошторисної частини проєктної документації.

Пунктом 3.5 Договору встановлено джерело фінансування - кошти бюджету Харківської міської територіальної громади та кошти державного бюджету України.

За пунктом 3.7 Договору фінансування робіт у 2025 році за рахунок коштів державного бюджету згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2025 № 691 становило 53'509'234,00 грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 8'918'205,66 грн.

Додатком № 1 до Договору - Планом фінансування робіт - первісно передбачено фінансування за рахунок коштів державного бюджету України у сумі 53'509'234,00 грн та за рахунок бюджету Харківської міської територіальної громади у сумі 6'113'129,28 грн.

Розділом 4 Договору визначено порядок здійснення оплати. Зокрема, пунктом 4.1 передбачено, що розрахунки здійснюються шляхом перерахування Замовником коштів на поточний рахунок Підрядника на підставі акта приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3. Пункт 4.2 встановлює, що вартість прямих витрат при взаєморозрахунках визначається відповідно до Настанови з визначення вартості будівництва, на підставі нормативних витрат трудових та матеріальних ресурсів, фізичних обсягів виконаних робіт та цін і тарифів, підтверджених платіжними документами.

Пункт 7.8 Договору передбачає, що відповідно до пункту 197.15 статті 197 розділу V Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

05.09.2025 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою розділ 10 "Строк дії договору" викладено у новій редакції та визначено, що Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2026, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Інші умови Договору сторони залишили без змін.

28.10.2025 між сторонами укладено Додаткову угоду № 2, якою сторони змінили обсяг робіт та ціну Договору. Зокрема, пункт 3.1 Договору викладено у новій редакції: "Ціна цього Договору становить 47'193'295,96 грн (сорок сім мільйонів сто дев`яносто три тисячі двісті дев`яносто п`ять гривень 96 копійок), в тому числі ПДВ (20 %) - 7'865'549,30 грн".

Цією ж Додатковою угодою № 2 пункт 3.7 Договору викладено у новій редакції, якою загальну суму фінансування робіт за Договором у 2025 році визначено у розмірі 47'193'295,96 грн, у тому числі ПДВ (20 %) - 7'865'549,30 грн.

Додатковою угодою № 2 також змінено строк виконання робіт: пункт 5.1 Договору викладено у редакції, за якою строк виконання робіт - до 28.10.2025, період виконання робіт - з 16.07.2025 до 28.10.2025; пункт 11.1 Договору визначено у редакції, за якою Договір діє до 31.10.2025, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

У новій редакції Додатка № 1 до Договору - Плану фінансування робіт - передбачено фінансування у 2025 році за рахунок коштів державного бюджету України у сумі 47'193'295,96 грн, з яких 46'267'450,58 грн - у III кварталі та 925'845,38 грн - у IV кварталі. Кошти бюджету Харківської міської територіальної громади у новій редакції Плану фінансування не визначені.

Таким чином, після внесення змін остаточна договірна ціна за Договором становить 47'193'295,96 грн, у тому числі ПДВ - 7'865'549,30 грн. Саме ця сума ПДВ є предметом майнової вимоги у даній справі.

На виконання Договору Відповідачем виконано роботи, які приймалися Позивачем за актами форми КБ-2в та довідками форми КБ-3. Оплата здійснювалася Замовником на підставі зазначених первинних документів та платіжних доручень. За наявними документами на користь Відповідача сплачено 47'193'295,96 грн, у тому числі ПДВ - 7'865'549,30 грн.

Позивач вважає, що включення до договірної ціни ПДВ суперечить пункту 197.15 статті 197 Податкового кодексу України, оскільки спірні роботи фінансувалися за рахунок бюджетних коштів та стосувалися житлового будинку, що є підставою для визнання недійсними спірних пунктів Договору та, як наслідок, стягнення з Відповідача на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України сплаченої суми ПДВ у розмірі 7'865'549,30 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 ЦК України, відповідно до ч.ч.1-3, 5, 6 такої норми: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Окрім того, в силу ч.4 ст.203 ЦК України; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Як визначено ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2,3 такої статті: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, недодержання ч.1 ст.203 ЦК України, а саме не відповідність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства є підставою недійсності такого правочину. Такий правочин не є підставою для виникнення, зміни, припинення прав та обов`язків, визначених таким правочином.

Недійсність окремої частини правочину, що установлено ст.217 ЦК України, не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (висновок, викладений в постанові Верховного Суду 30.05.2024 у справі № 916/3015/23).

Предметом заявлених позовних вимог, зокрема, є вимоги про визнання недійсними пункт 3.1 Договору та пункт 3.7 Договору у редакції пункту 1.3 Додаткової угоди № 2 від 28.10.2025, в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість, що, у свою чергу, суперечить п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України.

Так, Позивач зазначає, що оскільки предметом Договору є ремонт багатоквартирного житлового будинку, фінансування якого передбачено за рахунок бюджетних коштів, то операції за вказаним договором звільняються від оподаткування податком на додану вартість на підставі п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України.

Статтею 197 Податкового кодексу України визначений перелік операцій, звільнених від оподаткування. Зокрема, відповідно до п. 197.15 ст. 197 цього Кодексу звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Суд установив, що пункт 3.1 Договору та пункт 3.7 Договору в редакції пункту 1.3 Додаткової угоди № 2 від 28.10.2025 містять положення щодо включення ПДВ до загальної суми договору та ціни робіт у розмірі, еквівалентному 20% таких цін.

Після підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за Договором, Позивач сплатив на користь Відповідача 47'193'295,96 грн, у тому числі ПДВ - 7'865'549,30 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

Саме вказана сума ПДВ є предметом майнової вимоги (про стягнення безпідставно отриманих коштів) у даній справі.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частиною 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За змістом положень глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов`язань, характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав; під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.08.2025 у справі № 902/16/24).

Суд зазначає, що хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою договору про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Визначення операцій як таких, які підлягають/не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин.

Відтак, обов`язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів.

Податковий кодекс України не є актом цивільного законодавства, а імперативно регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2026 у справі № 911/1553/25.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Податкового кодексу України податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Податок на додану вартість, визначений у пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу (пп. "а" п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 185.1 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції з продажу товарів (робіт, послуг) на території України (як резидентами так і нерезидентами), ввезення товарів та послуг (включаючи оренду) та, відповідно, вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Згідно з тим же Податкового кодексу України ставки ПДВ можуть бути 0%, 7% та 20% від бази оподаткування.

Відповідно до п. 200-1.5 ст. 200-1 Податкового кодексу України з рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов`язань з ПДВ, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з ПДВ, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов`язань, та суми податкового боргу з податку.

Згідно з п. 200-1.6 ст. 200-1 Податкового кодексу України за підсумками звітного податкового періоду відповідно до задекларованих у податковій декларації результатів платником проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному статтями 200 та 209 Податкового кодексу України

За змістом п. 19 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 569 від 16.10.2014 (надалі - Порядок № 569), за підсумками звітного (податкового) періоду відповідно до задекларованих у податкових деклараціях з податку результатів діяльності, а також у разі подання уточнюючих розрахунків до податкової декларації з податку, платником податку проводиться розрахунок з бюджетом у порядку, визначеному ст. 200 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 20 Порядку № 569 для перерахування до бюджету сум узгоджених податкових зобов`язань відповідно до поданої податкової декларації з ПДВ Державна податкова служба не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення граничного строку, встановленого ПКУ для самостійної сплати податкових зобов`язань, надсилає Державній казначейській службі реєстр платників податку, в якому зазначаються найменування або прізвище, ім`я та по батькові платника податку, податковий номер або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб - підприємців, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією (за наявності) та номером паспорта), індивідуальний податковий номер платника податку, звітний (податковий) період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету.

За умовами п.п. 1, 11, 23 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету. Доходи бюджету - податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ).

Таким чином, податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Податок на додану вартість складає кошти бюджету у вигляді податкових надходжень.

Суд установив, що Відповідач виконав роботи за Договором, а Позивач прийняв ці роботи без зауважень та оплатив їх у повному обсязі за договірною ціною, що включала суму ПДВ (7'865'549,30 грн), на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в).

Суд наголошує, що виконання Відповідачем у даній справі власного зобов`язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ є відповідальністю останнього.

При цьому судом не встановлено, а Позивачем не надано доказів наявності порушення Відповідачем вимог податкового законодавства за спірною господарською операцією.

За наведених обставин, відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів Позивача внаслідок вибуття з його володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 7'865'549,30 грн, оскільки такі кошти підлягають сплаті Відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України, незалежно від волі останнього, а контроль за виконанням такого обов`язку законом покладено на органи доходів і зборів.

Відтак, у розумінні положень ст. 1212 Цивільного кодексу України Приватне підприємство "Будівельна фірма "Промтекс" не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів.

У даному випадку суд зазначає, що відсутні як підстави для визнання недійсними п. 3.1 Договору та п. 3.7 Договору в редакції пункту 1.3 Додаткової угоди № 2 від 28.10.2025 в частині включення до ціни договору суми ПДВ, оскільки Податковий кодекс України не є актом цивільного законодавства і не може бути підставою недійсності правочину за ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, так і відсутні підстави для стягнення з Відповідача суми ПДВ на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки Відповідач не є кінцевим набувачем цих коштів, а факти порушення ним податкового законодавства Позивачем не доведені і в матеріалах справи відсутні.

На час звернення Позивача до суду з даним позовом фактичний володілець грошових коштів у сумі 7'865'549,30 грн не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме Держава Україна.

За сформованою практикою Верховного Суду, зокрема і в постанові від 14.10.2019 у справі N 910/6642/18, із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, визначеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статей 13, 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Тобто на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб. Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі N 910/11884/24.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

З огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів Позивача внаслідок вибуття з його володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 7'865'549,30 грн, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Подібні правові висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.07.2026 у справі № 910/6530/24.

У контексті наведеного суд враховує, що згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частина четверта статті 236 ГПК передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під час вирішення даної справи суд також враховує правові позиції, які викладені Верховним Судом у справах № 911/1553/25 (постанова від 13 серпня 2026 року) та № 911/3375/25 (постанова від 09 вересня 2026 року).

Правовідносини у даній справі та у вказаних справах (№ 911/1553/25, 911/3375/25) є подібними за їх суб`єктним, об`єктним і змістовним критеріями, спір виник із аналогічних відносин - стягнення грошових коштів, сплачених у складі вартості товарів, робіт, послуг як Податок на додану вартість (ПДВ), з підстав їх безпідставного нарахування.

За суб`єктним складом: у вказаних справах учасниками спірних правовідносин є замовник - розпорядник бюджетних коштів та підрядник (виконавець робіт) - платник ПДВ, який діє як податковий агент у частині зарахування отриманого ПДВ до Державного бюджету України.

За предметом та підставами позову: предметом позовних вимог є недійсність спірного пункту договору в частині умов про включення до ціни товару ПДВ та стягнення коштів у розмірі ПДВ як безпідставно набутих за ст. 1212 ЦК України, де позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що така умова суперечить чинному законодавству, а саме, положеннями п. 197.15 статті 197 Податкового кодексу України щодо формування вартості робіт з урахуванням податку на додану вартість, який не підлягав нарахуванню, оскільки відповідна операція не підлягає оподаткуванню.

За нормативно-правовим регулюванням: аналогічним є застосування норм матеріального права, що регулюють цивільно-правову відповідальність, зобов`язання з безпідставного набуття майна (ст. 1212 ЦК України) у зв`язку з нормами п. 197.15 статті 197 Податкового кодексу України.

З огляду на зазначене, правовідносини у даній справі є релевантними (подібними) до справ № 911/1553/25 та 911/3375/25, оскільки Відповідач - Приватне підприємство "Будівельна фірма "Промтекс" не є кінцевим вигодонабувачем грошових коштів - суми ПДВ у розмірі 7'865'549,30 грн у розумінні положень ст. 1212 ЦК України, фактичний володілець грошових коштів у вигляді ПДВ не змінився - Державний бюджет України, а отже стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів Позивача внаслідок вибуття з його володіння спірної суми грошових коштів у розмірі 7'865'549,30 грн є безпідставним.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують зазначених вище висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач - Департамент з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7; ідент. код 04058516);

Відповідач - Приватне підприємство "Будівельна фірма "Промтекс" (61166, м.Харків, вул. Бакуліна, 11, кім 5.42; ідент. код 24340261).

Повний текст рішення складено 28.09.2026.

СуддяІ.В. Трофімов