Рішення № 140128524, 15.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1862/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребної К.Ф. при секретарі судового засідання Фатєєвій Г.В. розглянувши справу №916/1862/26

За позовом: Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" (65044, м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, код ЄДРПОУ 08734546)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНОГРАД-21" (02121, м. Київ, вул. Руденко Лариси, 6А, код ЄДРПОУ 20955540)

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамента архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85, код ЄДРПОУ: 45839467)

про зобов`язання вчинити певні дії щодо земельної ділянки

за участю представників:

від позивача: Фартух О.О. ордер;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Державна установа "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНОГРАД-21" про зобов`язання вчинити певні дії щодо земельної ділянки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.05.2026р. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1862/26 за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 09.06.2026р. було залучити до участі у справі, в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.07.2026р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в судовому засіданні.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, відзив на позову заяву не надав. Про дату, час та місце проведення засідання суду був належним чином повідомленний, шляхом скерування ухвал суду в систему "Електронний суд", які доставлені в електронний кабінет останнього, що підтверджується довідками про доставку документа в кабінет електронного суду, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Третя особі в судові засідання не з`являлась, письмових пояснень по суті спору не надала. Про дату, час та місце проведення засідання суду була належним чином повідомлена, шляхом скерування ухвал суду в систему "Електронний суд", які доставлені в електронний кабінет останньої, що підтверджується довідками про доставку документа в кабінет електронного суду, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду".

Судом, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, Рішенням Одеської міської ради від 31.07.2019 № 4969-VII Державній установі "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,5000 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, цільове призначення -В.03.03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, вид використання - для експлуатації та обслуговування будівлі медичного закладу.

На підставі договору з розробником документації із землеустрою - ПП «Аспект» у 2021 році було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3 (кадастровий номер 5110137500:41:004:0001), цільове призначення - 03.03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги.

Як зазначає позивач, станом на 2021 рік суміжними землевласниками земельної ділянки, яка проектується до відведення Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, були земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137500:41:004:0016, 5110137500:41:004:0017, 5110137500:41:004:0013, які належали на праві власності гр. ОСОБА_1 , та земельна ділянка з кадастровим номером 5110137500:41:004:0015, власник - гр. ОСОБА_2 , які були зареєстровані в Державному земельному кадастрі згідно з Законом України «Про Державний земельний кадастр», межі яких були визначені та встановлені в натурі відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» , спори щодо меж з земельною ділянкою, яка проєктується до відведення Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», на час розроблення проєкту землеустрою із вказаними громадянами були відсутні.

За посиланнями позивача, на підставі розробленого та погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, 25.05.2021 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:41:004:0001, шляхом внесення інформації про неї (в тому числі щодо меж) до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельної ділянки здійснена 25.05.2021року.

У січні 2024 року було здійснено поділ та об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 5110137500:41:004:0016, 5110137500:41:004:0017, 5110137500:41:004:0013 та 5110137500:41:004:0015, які були суміжними з позивачем, та присвоєно їм нові кадастрові номери: 5110137500:41:004:0002, за адресою: АДРЕСА_2; 5110137500:41:004:0003, за адресою: АДРЕСА_3; 5110137500:41:004:0004, за адресою: АДРЕСА_3, внаслідок чого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельні ділянки були зареєстровані як нові об`єкти речових прав.

Позивач вказує, що у березні 2024 року внаслідок укладення договорів купівлі-продажу право власності на вказані земельні ділянки було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Виноград-21», що також підтверджується ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16.03.2026 у справі № 753/11057/24.

За посиланнями заявника, у зв`язку із зазначеними змінами та необхідністю актуалізації даних у Державному земельному кадастрі в частині переліку обмежень у використанні земельної ділянки та опису меж земельної ділянки Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області» 17.05.2025 було укладено договір № 112-25 на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Земельне кадастрове бюро».

За результатами складання у 2025 році кадастрового плану земельної ділянки, площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3 (кадастровий номер 5110137500:41:004:0001), цільове призначення - 03.03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, яка проєктується до відведення у постійне користування ДУ «ТМО МВС України по Одеській області», встановлено, що суміжними з нею є земельні ділянки, які перебувають у власності ТОВ «Виноград-21», а саме: 5110137500:41:004:0002, за адресою: АДРЕСА_2; 5110137500:41:004:0003, за адресою: АДРЕСА_3; 5110137500:41:004:0004, за адресою: АДРЕСА_3. Вказані земельні ділянки сформовані, дані щодо них внесено до Державного земельного кадастру з урахуванням меж земельної ділянки за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, кадастровий номер 5110137500:41:004:0001, яка перебуває у користуванні суміжного землекористувача - ДУ «ТМО МВС України по Одеській області».

Позивач звертає увагу суду, що жодних перетинань або накладок однієї на іншу вказаних земельних ділянок в Державному земельному кадастрі не міститься, оскільки це унеможливило би здійснення їх державної реєстрації відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Як вказує позивач, з метою погодження та підготовки проєкту рішення Одеської міської ради про надання земельної ділянки у постійне користування ним неодноразово направлялось проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3 (кадастровий номер 5110137500:41:004:0001), до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради та в подальшому до його правонаступника - Департамента архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, оскільки вони як виконавчі органи Одеської міської ради реалізують повноваження у сфері земельних відносин відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в адміністративних межах міста Одеса.

Однак, як зазначає позивач листом Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 12.04.2024 № 01-20/217 документацію із землеустрою було повернуто позивачу з огляду на відсутність погодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, як те передбачено пунктом б) частини 2 статті 198 Земельного кодексу України.

В подальшому листами від 09.01.2026 № 01-20/428 та від 17.03.2026 № 01-20/428/25 Департаментом архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради з тих самих підстав - відсутність погодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки, як це передбачено пунктом б) частини 2 статті 198 Земельного кодексу України, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який направлявся позивачем для погодження та подання до Одеської міської ради на затвердження документації із землеустрою і надання земельної ділянки у користування, повертався на доопрацювання.

Позивач вказує, що з метою дотримання пункту б) частини 2 статті 198 Земельного кодексу України він неодноразово зверталось для погодження суміжним землекористувачем - ТОВ «Виноград-21» меж земельної ділянки, яка передбачається до відведення, як це передбачено нормами ст. 198 Земельного кодексу України.

Так, листом № 33/36-1294-2025 від 16.12.2025 позивач звернувся до ТОВ «Виноград-21» рекомендованим листом з повідомленням та запропонувало погодити межі земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:41:004:0001, або письмово повідомити про обґрунтовані причини відмови у погодженні та згідно з даними офіційного сайту Трекінг АТ «Укрпошта» відправлення не було вручено адресату та було повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання відправнику.

Листом від № 33/36-388-2026 від 17.03.2026 позивач повторно звернувся до ТОВ «Виноград-21» рекомендованим листом з повідомленням та запропонувало погодити межі земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:41:004:0001, шляхом підписання акта погодження меж земельної ділянки або письмово повідомити про обґрунтовані причини відмови у погодженні та згідно з даними офіційного сайту Трекінг АТ «Укрпошта» відправлення не було вручено у зв`язку з невдалою спробою вручення адресату та було повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання відправнику.

На переконання позивача, ігнорування відповідачем його прохання погодити межі земельної ділянки з мотивів незгоди з межами перешкоджає реалізації законного права позивача на відведення земельної ділянки у постійне користування, зокрема, погодженню проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3 (кадастровий номер 5110137500:41:004:0001), та наданню її у постійне користування.

Також позивач наголошує, що відмова від підписання акта погодження меж земельної ділянки ТОВ «Виноград-21» не є наслідком неприязних стосунків між позивачем та відповідачем, а свідчить саме про незгоду з визначеними межами земельної ділянки кадастровий номер 5110137500:41:004:0001, яка передбачається до відведення в постійне користування позивачу, хоча її межі визначені та встановлені в натурі з урахуванням меж суміжних земельних ділянок, які перебувають у власності ділянки ТОВ «Виноград-21», кадастрові номери: 5110137500:41:004:0002, 5110137500:41:004:0003, 5110137500:41:004:0004.

Отже позиваючись на вищенаведені обставини Державна установа «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області» звернулась до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Як встановлено судом, Рішенням Одеської міської ради від 31.07.2019 № 4969-VII Державній установі "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,5000 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, цільове призначення -В.03.03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, вид використання - для експлуатації та обслуговування будівлі медичного закладу.

На підставі договору з розробником документації із землеустрою - ПП «Аспект» у 2021 році було розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3 (кадастровий номер 5110137500:41:004:0001), цільове призначення - 03.03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги.

Суміжними землевласниками земельної ділянки, яка проектується до відведення Державній установі «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Одеській області», за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, в 2021р. були земельні ділянки з кадастровими номерами 5110137500:41:004:0016, 5110137500:41:004:0017, 5110137500:41:004:0013, які належали на праві власності гр. ОСОБА_1 , та земельна ділянка з кадастровим номером 5110137500:41:004:0015, власник - гр. ОСОБА_2 , які були зареєстровані в Державному земельному кадастрі згідно з Законом України «Про Державний земельний кадастр», межі яких були визначені та встановлені в натурі відповідно до наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376 «Про затвердження Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками» .

Земельна ділянка, питання щодо відведення у постійне користування якої є предметом розгляду спору, зареєстрована в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 5110137500:41:004:0001та її межі сформовані.

Судом встановлено, що в 2024 року було здійснено поділ та об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 5110137500:41:004:0016, 5110137500:41:004:0017, 5110137500:41:004:0013 та 5110137500:41:004:0015, які були суміжними з позивачем, та присвоєно їм нові кадастрові номери: 5110137500:41:004:0002, за адресою: АДРЕСА_2; 5110137500:41:004:0003, за адресою: АДРЕСА_3; 5110137500:41:004:0004, за адресою: АДРЕСА_3, внаслідок чого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельні ділянки були зареєстровані як нові об`єкти речових прав. Право власності на вказані земельні ділянки було зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Виноград-21».

Як вбачається з матеріалів справи, результатами складання у 2025 році кадастрового плану земельної ділянки, площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3 (кадастровий номер 5110137500:41:004:0001), цільове призначення - 03.03 для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров`я та соціальної допомоги, яка проєктується до відведення у постійне користування ДУ «ТМО МВС України по Одеській області», встановлено, що суміжними з нею є земельні ділянки, які перебувають у власності ТОВ «Виноград-21», а саме: 5110137500:41:004:0002, за адресою: АДРЕСА_2; 5110137500:41:004:0003, за адресою: АДРЕСА_3; 5110137500:41:004:0004, за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до ст. 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов`язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; одержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; не допускати випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 103 Земельного кодексу України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 106 Земельного кодексу України, спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Відповідно до ч. 6 ст. 106 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з відповідними листами від 16.12.2025 за №33/39-1294-2025, 17.03.2026 за № 33/36-388-2026 звертався на адресу відповідача з проханням погодити межі земельної ділянки відповідно до наданого кадастрового плану, однак, направлення позивачу акту погодження меж земельної ділянки не відбулось, зворотнього відповідачем доведено суду не було.

Згідно до ч. 1 ст. 198 Земельного кодексу України, кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Відповідно до п. "б" ч. 2 ст. 198 Земельного кодексу України, кадастрова зйомка включає: погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Отже, з урахуванням зазначеного, кадастрова зйомка, яка проводиться для визначення (відновлення) меж земельної ділянки, має включати, зокрема, погодження земельної ділянки з суміжним власниками та землекористувачами, який, за даними спірними правовідносинами є відповідач по справі.

Згідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, дії відповідача фактично унеможливлюють отримання у постійне користування земельної ділянки Державною установою "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області", оскільки закон вимагає дотриматись обов`язку узгодження меж проєктуємої до відведення земельної ділянки з суміжними землевласниками/землекористувачами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно до п. "а", п. "д" ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області", оскільки задля отримання останній посвідчення права постійного користування земельною ділянкою за адресою м.Одеса, пров. Каркашадзе, 3 (кадастровий номер 5110137500:41:004:0001) мають бути погоджені межі земельної ділянки.

При цьому встановлені судом обставини, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи в зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд зазначає наступне.

Так, у позовній заяві, позивачем було зазначено, що орієнтовна сума витрат останнього на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом даної справи становить 41 100 грн.

07.09.2026р. за вх.№30113/26 до суду від позивача надійшло клопотання про стягнення судових витрат, згідно якого позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правнику допомогу в сумі 38 900грн.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 зазначеної статті встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до положень ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст.30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає за необхідне зазначити, що договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність). За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч.8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до матеріалів справи, 04.05.2026р. між позивачем та Адвокатом Фартух Олександром Олександровичем було укладено договір про надання правової допомоги №92-26, за умовами якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги, відповідно до коду ДК 021:2012-79110000-8 - Послуги з юридичного консультування та юридичного представництва, а саме послуги з представництва інтересів Замовника у Господарському суді Одеської області або інших судах господарської юрисдикції першої інстанції під час розгляду справи за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виноград-21» щодо погодження меж земельної ділянки площею 0,4828га, за адресою м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0001.

Відповідно до п.2.1 договору, вартість послуг відповідно до умов договору складає 41 100грн без ПДВ.

Види робі, зазначені у Додатку 1, замовник сплачує на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг за результатами їх надання в строки, передбачені Додатком 1.

Згідно п.2.3 договору, Акт приймання-передачі наданих послуг підписується сторонами після виконання виконавцем кожного виду робі за послугою окрема.

Вартість участі виконавця в одному судовому засіданні становить 2 200грн без ПДВ (п.2.5 договору).

18.05.2026р. між позивачем та адвокатом було підписано п`ять Актів приймання-передачі наданих послуг.

Так, відповідно до Атку №1 виконавець надав, а замовник прийняв послуги з юридичного консультування та юридичного представництва, а саме - роботи передбачені позицією 5 додатку №1 до договору: формування переліку документів для подання до суду: формування повного комплекту додатків до позовної заяви; виготовлення копій документів, їх нумерація, систематизація та юридичне оформлення; складання опису додатків; перевірка повноти пакету згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу; остаточна підготовка матеріалів до реєстрації у канцелярії суду; направлення позовної заяви до суду з дотримання вимог щодо направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу та учасникам справи. Загальна вартість наданих послуг за цим Актом становить 3 800грн.

Відповідно до Атку №2 виконавець надав, а замовник прийняв послуги з юридичного консультування та юридичного представництва, а саме - роботи передбачені позицією 1 додатку №1 до договору: первинна консультація Замовника, аналіз наданих документів: з`ясування фактичних обставин справи, що стосуються оформлення права на землю замовника; аналіз документів, наданих Замовником (документацій із кадастрових та геодезичних матеріалів, звернень та відповідей та відповідей органів місцевого самоврядування, листування з суміжними землевласниками/землекористувачами, документи, які посвідчують право на земельні ділянки інші матеріали); ідентифікація правових проблем, обсягів порушених прав та можливих способів їх захисту; попереднє визначення правової стратегії і прогноз ймовірних результатів; надання рекомендацій щодо збору додаткових документів. Загальна вартість наданих послуг за цим Актом становить 3 800грн.

Відповідно до Атку №3 виконавець надав, а замовник прийняв послуги з юридичного консультування та юридичного представництва, а саме - роботи передбачені позицією 2 додатку №1 до договору: ознайомлення з матеріалами справи: детальне опрацювання всіх документів, що мають значення для спору; структуризація наявних матеріалів та оформлення доказової бази; визначення недоліків у документації та рекомендації щодо їх усунення; узгодження фактичних даних для подальшої процесуальної роботи. Загальна вартість наданих послуг за цим Актом становить 5700грн.

Відповідно до Атку №4 виконавець надав, а замовник прийняв послуги з юридичного консультування та юридичного представництва, а саме - роботи передбачені позицією 3 додатку №1 до договору: формування правової позиції та підбір актуальної судової практики, зокрема правових висновків Верховного Суду: аналітичне дослідження нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини; формування аргументованої правової позиції, з урахування специфіки правовідносин та наявної доказової бази; вивчення актуальної судової практики включно з рішення Верховного Суду, які підтверджують правомірність вимог замовника; оцінка ризиків та прогнозування можливої тактики опонента; підготовка узгодженої довідки щодо застосування правових норм та прецедентів. Загальна вартість наданих послуг за цим Актом становить 5700грн.

Відповідно до Атку №5 виконавець надав, а замовник прийняв послуги з юридичного консультування та юридичного представництва, а саме - роботи передбачені позицією 4 додатку №1 до договору: складання позовної заяви ро визнання (погодження меж земельної ділянки, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, дані про яку наявні в Державному земельному кадастрі: складання повного тексту позовної заяви; формулювання вимог з урахування судової логіки та практики; юридичне редагування документу, перевірка його на відповідність процесуальним вимогам; погодження проєкту з замовником, внесення коректив та остаточне оформлення документа для направлення до суду. Загальна вартість наданих послуг за цим Актом становить 13 300грн.

Отже загальна вартість наданих послуг згідно Актів приймання-передачі наданих послуг становить 32 300грн. Крім того позивачем до суми витрат включено участь в трьох судових засідання на загальну суму 6 600грн.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Проте, у ч.5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6-7, 9 ст.129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019р. у справі № 915/237/18, від 24.10.2019р. у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020р. у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дослідивши заяву позивача про розподіл судових витрат, проаналізувавши акти наданих послуг, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених позивачем до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, враховуючи всі аспекти та характер спірних правовідносин у справі та виходячи із загальних засад господарського законодавства щодо принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності усіх учасників, господарський суд з урахуванням критерію реальності, дійсності, необхідності, розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 38 900грн., є необґрунтованими.

Так суд вказує, що послуги вказані в Акті 1 щодо формування переліку документів для подання до суду та Акті 4 щодо формування правової позиції та підбір актуальної судової практики, зокрема правових висновків Верховного Суду охоплюються послугами та діями, зазначеними в Акту 5 щодо складання позовної заяви ро визнання (погодження меж земельної ділянки, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, дані про яку наявні в Державному земельному кадастрі. Вказані послуги є одним безперервним процесом під час надання правової допомоги.

При цьому суд враховує, що жодних інших заяв, клопотань, крім позовної заяви, позивачем подано не було. Оскільки відзиву відповідачем також не подавалося, у позивача не було необхідності для подання такої заяви по суті справи як відповіді на відзив.

Враховуючи вищезазначене, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про відшкодування витрат Державній установі "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" на професійну правничу допомогу у розмірі 29 400грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Позов Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" (65044, м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, код ЄДРПОУ 08734546) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНОГРАД-21" (02121, м. Київ, вул. Руденко Лариси, 6А, код ЄДРПОУ 20955540) за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Департамента архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85, код ЄДРПОУ: 45839467) - задовольнити повністю.

2. Визначити (погодити) межі земельної ділянки площею 0,4828 га, за адресою: м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, з кадастровим номером 5110137500:41:004:0001, відповідно до кадастрового плану земельної ділянки, дані про яку наявні в Державному земельному кадастрі.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИНОГРАД-21" (02121, м. Київ, вул. Руденко Лариси, 6А, код ЄДРПОУ 20955540) на користь Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справи України по Одеській області" (65044, м. Одеса, пров. Каркашадзе, 3, код ЄДРПОУ 08734546) судовий збір в сумі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві)грн. 40коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 29 400 (двадцять дев`ять тисяч чотириста)грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25 вересня 2026 р.

Суддя К.Ф. Погребна