Рішення № 140127705, 28.09.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/18394/25

РІШЕННЯ

іменем України

28 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, в якому з урахуванням ухвали суду від 28.10.2025 про роз`єднання позовних вимог у самостійні провадження, у цій справі просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2018 по 26.09.2025.

2. Зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2018 по 26.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 10.10.2018 № 528 його звільнено зі служби цивільного захисту, однак повного розрахунку при звільненні з ним проведено не було, а належна йому сума грошового забезпечення (індексація) нарахована та виплачена відповідачем лише 26.09.2025 на виконання судового рішення. На думку позивача, оскільки відповідач з вини останнього не здійснив повного розрахунку з позивачем у день звільнення, наявні підстави для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.10.2025 позовні вимоги ОСОБА_1 у справі № 560/18394/25 роз`єднано у самостійні провадження: вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні залишено у цій справі, а вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації виділено в самостійне провадження з присвоєнням нового номера справи.

Ухвалою від 30.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що наказом Головного управління від 10.10.2018 № 528 позивача звільнено зі служби цивільного захисту із виплатою усіх сум грошового забезпечення, які йому було нараховано Головним управлінням, а на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.12.2024, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 560/14341/24, відповідач виплатив позивачу 26.09.2025 індексацію грошового забезпечення в розмірі 109 404,13 грн.

Відповідач наголошує, що невиплата позивачу індексації грошового забезпечення в належний строк не є наслідком свавільної поведінки відповідача, а обумовлена спірним характером цих виплат, спричиненим нечіткістю законодавства, що регулює визначення базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення осіб служби цивільного захисту, у зв`язку з чим відповідні суми виплачено лише після набрання законної сили судовим рішенням.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , старший прапорщик служби цивільного захисту, проходив службу цивільного захисту на посаді старшого водія групи спеціальної пожежної техніки Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 10.10.2018 № 528 позивача звільнено зі служби цивільного захисту у відставку за пунктом 173, підпунктом 3 пункту 176 Положення про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (за станом здоров`я), з 10.10.2018.

Відповідно до довідки щодо повного розрахунку при звільненні, виданої відповідачем, при звільненні позивачу було виплачено такі види грошового забезпечення за період з 01.10.2018 по 10.10.2018: посадовий оклад - 993,55 грн, оклад за спеціальне звання - 329,03 грн, надбавка за вислугу років (50 %) - 661,29 грн, надбавка за особливості проходження служби (30 %) - 595,16 грн, надбавка за кваліфікацію (2 категорія, 3 %) - 29,80 грн, премія (17 %) - 692,50 грн, а також одноразова грошова допомога при звільненні, обчислена за 13 повних календарних років служби, - 55 971,50 грн (8 611,00 грн х 13 років Ч 50 %), а всього - 59 272,83 грн, які було своєчасно виплачено позивачу при звільненні.

Разом з тим суд встановив, що індексацію грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (із встановленням для обчислення індексації базового місяця - січня 2008 року) та за період з 01.03.2018 по 10.10.2018 (виходячи з фіксованої величини 4 463,15 грн щомісяця) відповідач нарахував та виплатив позивачу лише 26.09.2025, на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.12.2024, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 560/14341/24, що підтверджується наказом відповідача від 25.09.2025 № 285-НК/67 30 та платіжною інструкцією № 1201 від 26.09.2025. Згідно з наказом від 25.09.2025 № 285-НК/67 30, розмір нарахованої позивачу індексації грошового забезпечення становить 109 404,13 грн, з якої утримано військовий збір у розмірі 5 % (5 470,21 грн) та податок з доходів фізичних осіб у розмірі 18 % (19 692,74 грн), у зв`язку з чим до фактичної виплати позивачу перераховано 84 241,18 грн, що відповідає платіжній інструкції № 1201 від 26.09.2025.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Правовий статус, умови та порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту врегульовано Кодексом цивільного захисту України та прийнятими на його виконання підзаконними актами, зокрема Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593, постановою Кабінету Міністрів України № 704 та наказом Міністерства внутрішніх справ України № 623. Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання дати проведення остаточного розрахунку з особою рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту при її звільненні та відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі належних їй сум при звільненні.

Суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20).

Оскільки у спірному випадку спеціальне законодавство, яким врегульовано порядок проходження служби цивільного захисту, порядок і строки виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу служби цивільного захисту при звільненні, не передбачає дату проведення остаточного розрахунку та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16). Саме в цей день на підставі ст. 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі суми, що належать йому від роботодавця, у тому числі індексацію грошового забезпечення.

Отже, строк затримки розрахунку при звільненні позивача слід рахувати з 11.10.2018, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум.

Щодо доводів відповідача про відсутність його вини у затримці розрахунку.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що затримка виплати позивачу індексації грошового забезпечення відбулась не з вини відповідача через нечіткість законодавства, що регулює визначення базового місяця для обчислення індексації, з огляду на таке.

За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, сама по собі наявність спору між роботодавцем і колишнім працівником щодо розміру належних до виплати сум, у тому числі обумовленого неоднозначністю правового регулювання, не звільняє роботодавця від відповідальності за статтею 117 КЗпП України, якщо такий спір вирішено на користь працівника, а покладає на роботодавця обов`язок сплатити передбачене цією статтею відшкодування. Аналогічний за змістом висновок про обов`язок роботодавця виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, та про відповідальність за статтею 117 КЗпП України в разі непроведення такого розрахунку, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012.

Оскільки індексацію грошового забезпечення позивача присуджено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.12.2024 у справі № 560/14341/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.07.2025, тобто спір про право позивача на цю виплату вирішено на його користь, доводи відповідача про відсутність вини не спростовують обов`язку відповідача сплатити позивачу відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України.

Щодо застосовної редакції статті 117 КЗпП України та періоду нарахування середнього заробітку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження такого періоду будь-яким граничним строком.

Оскільки затримка розрахунку з позивачем триває з 11.10.2018, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України, суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 560/13719/21, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23, а також висновок Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22), за якою у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, компенсація за період з 11.10.2018 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 19.01.2023 включно.

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, а так само відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а саме розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця. Аналогічний висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок: розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

На виконання ухвал суду від 30.10.2025 та від 28.05.2026 відповідач надав суду довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача, згідно з якою грошове забезпечення позивача за серпень 2018 року (31 відпрацьований день) та за вересень 2018 року (30 відпрацьованих днів) становило по 8 611,00 грн щомісяця (оклад за військовим званням - 1 020,00 грн, оклад посадовий - 3 080,00 грн, надбавка за класну кваліфікацію - 92,40 грн, місячна премія - 523,60 грн, надбавка за вислугу в.с. - 2 050,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 1 845,00 грн), а всього за два останні календарні місяці перед звільненням (61 відпрацьований день) - 17 222,00 грн. Відповідно до цієї довідки, середньоденна зарплата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом розрахункового періоду робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період, а результат становить 282,33 грн (17 222,00 грн : 61 день). Суд бере до уваги наведений відповідачем розрахунок середньоденного розміру грошового забезпечення позивача, оскільки він узгоджується з вимогами пунктів 5, 8 Порядку № 100 та складовими грошового забезпечення, визначеними пунктом 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

Загальна сума грошового забезпечення, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, з урахуванням суми, виплаченої своєчасно (59 272,83 грн), та суми, визнаної судом несвоєчасно виплаченою (109 404,13 грн), становить 168 676,96 грн.

Частка несвоєчасно виплаченої суми становить 64,86 % (109 404,13 грн : 168 676,96 грн х 100 %).

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку, обчислений відповідно до наведеного вище поділу на два періоди, є таким:

- за період з 11.10.2018 по 18.07.2022 (1 377 календарних днів, попередня редакція статті 117 КЗпП України, без обмеження строку) середнє грошове забезпечення становить 388 765,48 грн (282,33 грн х 1 377 днів);

- за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 календарних днів, шестимісячне обмеження за чинною редакцією статті 117 КЗпП України) середнє грошове забезпечення становить 52 231,05 грн (282,33 грн х 185 днів).

Разом середнє грошове забезпечення за обидва періоди складає 440 996,53 грн (388 765,48 грн + 52 231,05 грн).

З огляду на вищезазначені розрахунки, розмір середнього заробітку пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми складає 286 030,15 грн (440 996,53 грн х 64,86 %).

Разом з тим суд враховує, що і така порахована судом сума також перевищує розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення. Суд враховує висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 286 030,15 грн, при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 109 404,13 грн, було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (109 404,13 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 11.10.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 24,81 % (109 404,13 : 440 996,53 х 100).

При цьому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 24,81 %, розраховується таким чином: 282,33 грн (середньоденний заробіток позивача) х 24,81 % х 1 562 (дні затримки розрахунку за два періоди) = 109 411,15 грн.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з урахуванням принципу істотності частки становить 109 411,15 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі № 805/1008/16-а.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього адміністративного позову.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстав для розподілу судових витрат у порядку, передбаченому статтею 139 КАС України, немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Аварійно-рятувального загону спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2018 по 26.09.2025.

Зобов`язати Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 109 411,15 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Аварійно-рятувальний загін спеціального призначення Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (вул. Героїв Чорнобиля, 1/2,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29008 , код ЄДРПОУ - 23312469)

Головуючий суддя В.К. Блонський