Рішення № 140127327, 28.09.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/9464/26 2-а/760/1362/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі судді Майстренка О.М., при секретарі судового засідання Васильчук С.Ю., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача, адвоката Книшова І.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

встановив:

У березні 2026 року ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6892045 від 23.03.2026, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн, а саме за те, що 23.03.2026 о 15:13:22 год. м. Київ, вул. Братиславська 3, водій керуючи ТЗ здійснив рух по смузі для громадського транспорту чим порушив пункт ПДР 17.1 при перевірці документів було встановлено, що громадянин немає посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.а ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Свої вимоги обґрунтував тим, що позивач є громадянином Республіки Узбекистан. 01.05.2023 позивач в`їхав на територію України, що підтверджується штампом ДПС України.

30 грудня 2024 року позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну № 80114200099070/1631, у відповідності до якого, йому на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозволено постійне проживання в Україні.

12 червня 2025 року позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 видану органом 8011.

23 березня 2026 року інспектором 2 взводу 2 роти 2 батальйону полк № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Котляровим А.О., винесено постанову серії ЕНА № 6892045 про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн, за адміністративне правопорушення відповідальність за яке передбачена

ч. 2 ст. 126 КУпАП, у зв`язку із порушенням п. 2.1.а ПДР.

Позивач вважає вищевказану постанову незаконною, та такою що підлягає скасуванню. Зазначає, що в нього наявне посвідчення водія серії НОМЕР_2 (видане іноземною державою), що виключає подію та склад адміністративного правопорушення. Вказує, що відповідно до абз.2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 184 "Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами" під час дії воєнного стану та протягом року з дня його припинення або скасування позивач має право керувати транспортним засобом на підставі посвідчення водія, яке видане іноземної держави.

Просить суд скасувати вказану постанову та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Протоколом автоматизованого розподілу справи головуючим у справі визначено суддю Майстренка О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Надано сторонам строк на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

18 травня 2026 року представником Департаменту патрульної поліції подано до суду відзив на позовну заяву, в якому остання просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вважає поданий позов безпідставним, необґрунтованим. Оскільки після отримання посвідки на постійне проживання позивач, мав би протягом 60 діб змінити посвідчення водія на українське. Крім того долучено відеозапис з бодікамери.

04 червня 2026 року до суду від позивача надійшли пояснення в яких вважає поданий представником відповідача відзив не обґрунтованим, та зазначив, що працівниками патрульної поліції при складанні постанови не було враховано всіх обставин справи.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 27.07.2026 здійснено перехід розгляду справи з порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження х повідомлення (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 22.09.2026.

04 вересня 2026 року до суду від позивача надійшов супровідний лист в якому останній долучив копію водійського посвідчення з перекладом на українську мову, переклад посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мединською Н.В. 11.08.2026

У судове засідання призначене на 22.09.2026 з`явилися позивач та його представник, які підтримали позовні вимоги та просили скасувати зазначену постанову.

У судове засідання представник відповідача не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Причини неявки суд не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від останнього до суду не надходило.

За загальним правилом ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторони відповідача.

Заслухавши позивача та його представника, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач є громадянином Республіки Узбекистан 01.05.2023 позивач в`їхав на територію України, що підтверджується штампом ДПС України.

30 грудня 2024 року позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну № 80114200099070/1631, у відповідності до якого, йому на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» дозволено постійне проживання в Україні.

12 червня 2025 року позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 видану органом 8011.

Встановлено, що відносно позивача інспектором 2 взводу 2 роти 2 батальйону полк № 2 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Котляровим А.О. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6892045 від 23.03.2026 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Частина 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» визначає, що забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

За п. 1.1 ПДР України ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно з п 1.3 вказаних Правил передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п. 2.1 а ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 126 КУпАП).

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач керуючи транспортним засобом здійснив рух по смузі громадського транспорту, при перевірці документів було встановлено, що позивач не має посвідчення водія відповідної категорії, яке видано в Україні і користується посвідченням водія, яке видано йому у Республіці Узбекистан.

Відповідно до п. 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року № 340 (далі - Положення) особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком «SU» (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Основними вимогами згідно Віденської конвенції до національного посвідчення водія, є:

1. Відповідність національного посвідчення водія додатку 6 Конвенції (для тих національних посвідчень, що видані з 29.03.2011 року);

2. У національному посвідченні водія в обов`язковому порядку вказуються та нумеруються дані таким чином, щоб останні відповідали п. 4 додатку 6 Конвенції;

3. Всі записи, що вносяться до національного посвідчення водія повинні виконуватись буквами латинського алфавіту. У випадку ж використання інших букв ці записи повинні транслітеруватись буквами латинського алфавіту, що знову таки визначено п. 6 додатку 6 Конвенції.

У випадку, якщо національне посвідчення водія країни-учасниці, яка підписала та ратифікувала Віденську конвенцію, не відповідає вищезазначеним вимогам, то громадянин іноземної країни має право керувати транспортними засобами в країнах-учасницях, за умови наявності міжнародного посвідчення водія, яке видається на підставі національного, і за умови наявності обох у особи виникає право керувати транспортним засобом.

Суд звертає увагу, що позивач є громадянином Республіки Узбекистан, та має посвідку на постійне проживання в Україні, що видана 12.06.2024 (копія якої міститься в матеріалах справи), на підставі якої його національне посвідчення водія дійсне протягом 60 днів.

Відповідно до абз. 5 п. 30 Положення посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

Виходячи з вищенаведеного, позивачу для керування транспортним засобом на території України, яка ратифікувала Женевську конвенцію про дорожній рух, потрібно мати до національного посвідчення водія ще додаток - міжнародне посвідчення водія, яке в позивача відсутнє.

Посиланням позивача на абз. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 184 від 03.03.2022 "Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами" суд відхиляє оскільки зазначений абзац та пункт стосується строку дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, у разі його закінчення у період дії воєнного стану.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що строк дії водійського посвідчення не був закінчений, а національне посвідчення після отримання посвідки позивачем отримано не було.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Доказів, які б спростовували факт наявності складу адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність у межах розгляду цієї справи позивачем надано не було.

З огляду на викладене, враховуючи наявні у справі докази, суд вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення винесена відносно позивача уповноваженою посадовою особою та відповідає вимогам закону, а відтак позовні вимоги є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягають.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 126, 251, 283, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 8, 9, 72-77, 78, 205, 241-246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Суддя О. Майстренко