Рішення № 140127220, 07.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2026Справа № 910/12311/16 (910/9873/25)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича (36039, м. Полтава, вул. Шевченка, 52)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" (04114, м. Київ, вул. Дубровицька, 28)

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про визнання правочинів недійсними та повернення майна

В межах справи № 910/12311/16

За заявою Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" (ідентифікаційний код 32296855)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін: згідно із протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/12311/16 за заявою Дочірнього підприємства "Науково-дослідний інститут нафтогазової промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" на стадії процедури ліквідації, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 21.05.2018.

08.08.2025 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Володар" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними правочинів, укладених боржником та повернення майна з підстав фраудаторності.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.08.2025 позовну заяву залишено без руху.

05.09.2025 до Господарського суду м. Києва надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви до якої у тому числі долучено уточнену позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.09.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" про визнання недійсними правочинів, укладених боржником та повернення майна з підстав фраудаторності до розгляду в межах справи № 910/12311/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерне товариство "Укргазвидобування", підготовче засідання призначено на 08.12.2025.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.12.2025 розгляд справи відкладено на 02.03.2026.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.03.2026 розгляд справи відкладено на 20.04.2026.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Перепелиці Василя Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" за участі осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про визнання правочинів недійсними та повернення майна в межах справи № 910/12311/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" до судового розгляду по суті на 22.06.2026.

У судовому засіданні 22.06.2026 оголошено перерву до 07.09.2026.

У судовому засіданні 07.09.2026 представник позивача надав пояснення по суті позову та підтримав його в повному обсязі.

Представник третьої особи Акціонерного товариства "Укргазвидобування" позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Під час здійснення повноважень ліквідатора банкрута у справі № 910/12311/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" арбітражним керуючим Перепелицею В.В. (позивач) виявлено правочини боржника, які, як стверджує позивач, укладено в порушення прав кредиторів та які підлягають визнанню недійсними з підстав їх фраудаторності.

Так, зокрема, 03.05.2012 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" (виконавець) був укладений договір про закупівлю послуг № 40-02, згідно з умовами якого виконавець зобов`язувався у 2012 році надати консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом; провести першочергові геологорозвідувальні роботи на нафту і газ, а саме: детальні багатокомпонентні 2D сейсморозвідувальні дослідження на Краснопопівському підземному сховищу газу (далі - послуги), а замовник зобов`язувався вказані послуги прийняти та оплатити вчасно і в повному обсязі.

Відповідно до п. 3.1 договору про закупівлю послуг ціна цього договору становить 34 979 010,00 грн., крім того ПДВ 6 995 802,00 грн., всього 41 974 812,00 грн.

Згідно з п. 4.1 договору про закупівлю послуг після укладення даного договору замовник може перерахувати на рахунок виконавця авансовий платіж у розмірі 70 (сімдесят) відсотків від суми зазначеної у п. 3.1. договору, що становить 24 485 307,00 грн., крім того ПДВ 4 897 061,40 грн., всього 29 382 368,40 грн.

Далі розрахунки за послуги проводяться шляхом поетапної оплати замовником наданих послуг, після отримання замовником рахунку на оплату, якісно підготовленої відповідно до вимог Геологічного завдання та Календарного плану звітної документації, та після підписання замовником акту здачі-приймання наданих послуг по кожному виконаному етапу. При цьому із суми, яка повинна бути сплачена, вираховується питома частка авансового платежу. Розрахунки проводяться протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати підписання замовником без зауважень до наданих послуг акту здачі-приймання наданих послуг та отримання документів, передбачених цим пунктом (п. 4.2 договору про закупівлю послуг).

Пунктом 6.1 договору про закупівлю послуг передбачено, що замовник зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги; приймати надані послуги згідно з актом здачі-приймання наданих послуг (якщо результати наданих послуг відповідають умовам договору); протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання звітної документації, визначеної Геологічним завданням та Календарним планом, акту здачі-приймання наданих послуг за виконаний етап надати виконавцю підписаний вищезазначений акт або мотивовану відмову від прийняття послуг.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Володар" надало, а ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийняло послуги на загальну суму 41 974 812,00 грн., що підтверджується зведеними актами здачі приймання наданих послуг № 1 від 17.08.2012 та № 2 від 20.12.2012.

Відповідно до положень п. 4.2 Договору НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" повинно було виконати свої зобов`язання з оплати за надані послуги не пізніше 27.12.2012, однак відповідач за надані послуги у повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 5 024 917,50 грн.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/32579/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2017 та постановою Верховного Суду від 28.03.2018, яким ця заборгованість була стягнута.

16.06.2015 між ТОВ "Володар" (первісний кредитор) та ТОВ "НАДРА ІНТЕГРОВАНІ РІШЕННЯ" (новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого первісний кредитор передав свої права (відступив права вимоги), а новий кредитор набув усі права первісного кредитора по договору про закупівлю послуг № 40-02 від 03.05.2012.

Відповідно до п. 1.2 договору відступлення права вимоги, правами для цілей договору розуміються усі існуючі права вимоги кредитора до боржника (НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ"), у обсязі та на умовах, що існують на момент відступлення, у т.ч. права вимоги грошових та інших зобов`язань по основному договору.

Згідно п. 2.1. договору відступлення права вимоги, відступлення права вимоги заборгованості за основним договором до боржника (НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ") новому кредитору здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості такої заборгованості.

Цей договір є договором відступлення (переуступки) права вимоги та не є договором купівлі-продажу права вимоги (п. 2.2 договору відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 3.3. договору, внаслідок передачі (відступлення) за цим Договором новому кредитору права первісного кредитора по основному договору відбувається заміна кредитора у зобов`язанні та новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора, зокрема, права вимагати від боржника усіх грошових та інших зобов`язань.

Пунктом 3.4. договору відступлення права вимоги передбачено, що відступлення права вимоги первісним кредитором та набуття новим кредитором права вимоги набувають чинності у момент укладення цього договору, за умови його належного підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін.

Відповідно до п. 4.2. договору відступлення права вимоги, новий кредитор приймає зобов`язання письмово повідомити боржника про заміну кредитора у зобов`язанні (набуття права вимоги) по основному договору.

Згідно п. 7.1. договору, цей договір та інші документи, зазначені у цьому договорі, складають цілісний договір та домовленість сторін про відступлення права вимоги.

Окрім того, як зазначає позивач, 03.05.2012 між НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (замовник) та ТОВ "Володар" (виконавець) укладено договір № 40-36 про закупівлю послуг, згідно п.1.1. якого виконавець зобов`язується у 2012 році надати замовнику послуги, зазначені в пункті 1.2. договору, а замовник прийняти і оплатити послуги на умовах, передбачених цим договором.

Найменування послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом; проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини), далі - послуги. Послуги мають бути надані у кількості, необхідній для виконання даного договору. Детальний перелік та обсяг послуг зазначені у Геологічному завданні на надання послуг додаток № 1 та календарному плані на надання послуг додаток № 2 (далі - Календарний план) (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. договору ціна даного договору становить 9 994 000,00 грн., крім того ПДВ 1 998 800, 00 грн., всього 11 992 800, 00 грн.

Згідно п. 4.1. договору після укладення даного договору замовник може перерахувати на рахунок виконавця авансовий платіж у розмірі 70 (сімдесят) відсотків від суми зазначеної у п. 3.1. договору, що становить 6 995 800,00 грн., крім того ПДВ 1 399 160, 00 грн., всього 8 394 960, 00 грн.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що далі розрахунки за послуги проводяться шляхом поетапної оплати замовником наданих послуг, після отримання замовником рахунку на оплату послуг, якісно підготовленої відповідно до вимог Геологічного завдання та Календарного плану звітної документації, та після підписання замовником акту здачі-приймання наданих послуг по кожному виконаному етапу. При цьому із суми, яка повинна бути сплачена, вираховується питома частка авансового платежу. Розрахунки проводяться протягом 5 (п`яти) банківських днів від дати підписання замовником без зауважень до наданих послуг акту здачі-приймання наданих послуг та отримання документів, передбачених цим пунктом.

Умовами п.п. 6.1.1.-6.1.3 договору визначено, що замовник зобов`язаний, зокрема своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги; приймати надані послуги згідно з актом здачі-приймання наданих послуг (якщо результати наданих послуг відповідають умовам Договору); протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання звітної документації, визначеної Геологічним завданням та Календарним планом, акту здачі-приймання наданих послуг за виконаний етап повинен надати виконавцю підписаний вищезазначений акт або мотивовану відмову від прийняття послуг.

Згідно п. 10.1. договору цей договір набуває чинності з дати підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до 31.12.2012 в частині надання послуг, а в частині здійснення розрахунків - до повного їх завершення.

Додатком № 1 до договору № 40-36 від 03.05.2012 затверджено Геологічне завдання на надання послуг "Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини".

Додатком № 2 до договору № 40-36 від 03.05.2012 сторони погодили календарний план надання послуг "Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини".

ТОВ "Володар" були надані послуги згідно умов договору на загальну суму 11 992 880,00 грн., що підтверджується експертним висновком № 83/12-гр. від 02.06.2012, виданого ДГП "Державна комісія з експертизи геологічних проектів та кошторисів" про затвердження кошторисної вартості проекту, повідомлення № 63740 ДНВП "Геоінформ" про прийняття на зберігання Звіту про надання послуг "Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини", виконане ТОВ "ВОЛОДАР" та затверджене НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ".

НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" прийняті надані послуги, що підтверджується зведеними актами здачі-приймання наданих послуг № 1 від 13.08.2012, № 2 від 24.09.2012 та № 3 від 20.12.2012, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками без зауважень, однак в порушення умов договору НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" за надані послуги розрахувався частково; неоплаченим залишився зведений акт здачі приймання наданих послуг № 3 на суму 718 680,00 грн.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 року у справі № 910/32578/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 10.08.2016, якими була стягнута вказана заборгованість.

16.06.2015 між ТОВ "Володар" (первісний кредитор) та ТОВ "НАДРА ІНТЕГРОВАНІ РІШЕННЯ" (новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого первісний кредитор передав свої права (відступив права вимоги), а новий кредитор набув усі права первісного кредитора по договору про закупівлю послуг № 40-36 від 03.05.2012.

Відповідно до п. 1.1. договору відступлення права вимоги, на умовах цього договору первісний кредитор (ТОВ "Володар") передає свої права (відступає права вимоги), а новий кредитор (ТОВ "НАДРА ІНТЕГРОВАНІ РІШЕННЯ") набуває усі права первісного кредитора по договору № 40-36 від 03.05.2012 про надання послуг: консультативні послуги в наукових і технічних галузях, суміжних з будівництвом, проведення першочергових геологорозвідувальних робіт на нафту і газ (Прогнозування нафтогазоперспективних структур в центральній частині Дніпровсько-Донецької западини).

Пунктом 1.2. договору встановлено, що правами для цілей цього договору розуміють усі існуючі права вимоги кредитора до НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (боржника) у обсягах та на умовах що існують на момент відступлення, в т.ч. право вимоги грошових та інших зобов`язань по Основному договору (договір № 40-36).

Згідно п. 2.1. договору, відступлення права вимоги заборгованості за основним договором до боржника новому кредитору здійснюється без компенсації первісному кредитору вартості такої заборгованості.

Відповідно до п. 3.3. договору, внаслідок передачі (відступлення) за цим Договором новому кредитору права первісного кредитора по основному договору відбувається заміна кредитора у зобов`язанні та новий кредитор набуває усіх прав первісного кредитора, зокрема, права вимагати від боржника усіх грошових та інших зобов`язань.

Пунктом 4.1. договору визначено, що первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору документи, що підтверджують права вимоги до боржника протягом трьох робочих днів з дня підписання цього договору.

Згідно п. 7.1. договору, цей договір та інші документи, зазначені у цьому договорі, складають цілісний договір та домовленість сторін про відступлення права вимоги.

За переконанням позивача, договори відступлення права вимоги від 16.06.2015 за договором про закупівлю робіт № 40-02 від 03.05.2012 та договором про закупівлю робіт № 40-36 від 03.05.2012, вчинені боржником на шкоду кредиторам, містять ознаки фраудаторності, у зв`язку з чим підлягають визнанню недійсними.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12311/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар", введено процедуру розпорядження майном боржника, а також мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.09.2016 у справі № 910/12311/16 було визнано кредитором з грошовими вимогами до боржника Дочірнє підприємство "Науково-Дослідний Інститут Нафтогазової Промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на загальну суму 11 588 498,58 грн., з яких 16 536,00 грн. - вимоги першої черги, 11 339 393,48 грн. - вимоги четвертої черги, а 232 569,10 грн. - вимоги шостої черги.

Зазначені вимоги виникли з таких підстав.

Між Дочірнім підприємством "Науково-Дослідний Інститут Нафтогазової Промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" було укладено договори на закупівлю послуг від 03.05.2012 № 01/05, 22.05.2012 № 15/12, № 17/12, 21/12, 22/1, від 01.06.2012 № 16/12, № 19/12, 20/12, від 02.07.2012 № 18/1 на загальну суму 31 767 233,78 грн.

Обумовлені договорами послуги були виконані Дочірнім підприємством "Науково-Дослідний Інститут Нафтогазової Промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" належним чином та прийняті ТОВ "Володар", що підтверджено Актами здавання-приймання послуг. Заборгованість була сплачена лише частково, однак сума 5 704 016,54 грн. не була оплачена до цього часу.

Зазначені обставини встановлені рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.06.2013 у справі № 901/1495/13, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.08.2013,

Таким чином, станом на дату укладення оспорюваних договорів відступлення пава вимоги ТОВ "Володар" був боржником перед Дочірнім підприємством "Науково-Дослідний Інститут Нафтогазової Промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укргазвидобування" (третя особа) на суму 5 704 016,54 грн.

В свою чергу, за умовами оспорюваних договорів боржник безоплатно відчужив належні йому права вимоги на загальну суму 5 743 597,50 грн. (5 024 917,50 грн. за договором № 40-02 та 718 680,00 грн. за договором № 40-36), що, в свою чергу, призвело до неможливості задоволення вимог Дочірнього підприємства "Науково-Дослідний Інститут Нафтогазової Промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укргазвидобування" на суму 5 704 016,54 грн.

Також суд погоджується з доводами позивача щодо того, що оспорювані договори не мали економічного змісту (мети) та порушили права кредиторів, оскільки внаслідок їх вчинення зменшився розмір активів боржника, які мали б піти на погашення кредиторської заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробила такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність.

Як встановлено ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як передбачено з ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року по справі № 904/624/19 фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (така правова позиція викладена у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року по справі № 904/624/19 категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Таким чином, саме у сфері підприємницької діяльності допоки суд не встановив правомірного інтересу боржника при укладенні правочину, а також відсутність зв`язку між укладенням правочину та уникненням відповідальності перед кредиторами за виконання зобов`язань, не можна стверджувати про відсутність ознак фраудаторності договору.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019р. у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020р. у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020р. у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020р. у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020р. у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020р. у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020р. у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021р. у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Таким чином, обставини, що дозволяють кваліфікувати оспорювані договори, як такі, що вчинені недобросовісно, зі зловживанням правами, та направлені на шкоду кредиторам, є наступні:

1) на момент укладення оспорюваних правочинів, у боржника перед Дочірнім підприємством "Науково-Дослідний Інститут Нафтогазової Промисловості" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Укргазвидобування" вже існувала заборгованість у сумі 5 704 016,54 грн.;

2) боржник здійснив відчуження майна безоплатно;

3) виконання оспорюваного правочину призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника на 5 743 597,50 грн.;

4) відчуження майна боржника було здійснено без огляду на права кредиторів щодо забезпечення їхніх вимог активами боржника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Зважаючи на наявність непогашеної кредиторської заборгованості станом на момент укладення оспорюваних правочинів в розмірі 5 704 016,54 грн., суд дійшов висновку, що боржник уклав оспорювані правочини, згідно умов яких безоплатно відчужив власне майно на користь відповідача, в супереч інтересам кредиторів.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що укладення спірних договорів відступлення права вимоги призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності, а також спрямовано на завдання шкоди кредиторам, тобто має ознаки фраудаторності.

Суд відзначає, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною третьою статті 13 ЦК України унормовано, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, враховуючи встановлення обставин щодо наявності ознак фраудаторності оспорюваних правочинів, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання недійсними договорів відступлення права вимоги від 16.06.2015 за договором про закупівлю робіт № 40-02 від 03.05.2012 та договором про закупівлю робіт № 40-36 від 03.05.2012.

Відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 26 січня 2022 року по справі № 924/637/20 дійшов висновків, що наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правило ст.216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

У постановах Верховного Суду від 26.06.29018 у справі № 916/1952/17 від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17, дійсно міститься висновок про те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Втім, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз.1 ч.1 ст.216 ЦК (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК, зокрема ст.1212 ЦК.

В свою чергу, позивачем не заявлено вимогу про реституцію, оскільки право вимоги припинилось шляхом його виконання - фактичного стягнення відповідачем в судовому порядку з НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" заборгованості за переданими правами вимоги. Тому позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача вартості того, що було одержано ним за оспорюваними правочинами.

Вартість прав вимоги за оспорюваними договорами становила на дату їх вчинення 5 743 597,50 грн.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як встановлено ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Статтею 13 Конвенції з прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова позиція щодо застосування приписів статті 625 ЦК України внаслідок прострочення грошового зобов`язання за частиною першою статті 1212 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, та полягає в тому, що положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Позивач вказує, що інфляційне збільшення на суму 5 743 597,50 грн. за період з липня 2015 року по липень 2025 року склало 9 892 208,56 грн. 3% річних на суму 5 743 597,50 грн. за період з липня 2015 року по липень 2025 року склало липень 2025 склало 1 723 551,33 грн.

В свою чергу, керуючись принципом диспозитивності, позивачем заявлено вимогу про стягнення частини від безпідставно отриманих відповідачем суми, а саме про стягнення 1 600 000,00 грн., з яких:

за договором відступлення права вимоги від 16.06.2015 (по договору № 40-02 від 03.05.2012) 400 000,00 грн. - основне зобов`язання, 300 000,00 грн. - інфляційних втрат, 100 000,00 грн. - 3% річних;

за договором відступлення права вимоги від 16.06.2015 (по договору № 40-36 від 03.05.2012), 400 000,00 грн. - основне зобов`язання, 300 000,00 грн. - інфляційних втрат, 100 000,00 грн. - 3% річних.

Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 зазначено, що критерієм для застосування норм статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Поряд з викладеним, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" (у цьому випадку - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічний висновок був викладений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.

Провадження у справі № 910/12311/16 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" порушено ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.07.2016 відповідно до норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній з 19.01.2013), умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника в якому було врегульовано ст. 20 цього Закону.

Таким чином, враховуючи темпоральний (часовий) критерій відкриття провадження у справі про банкрутство боржника до даних правовідносин необхідно застосовувати норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», в редакції чинній з 19.01.2013.

Стаття 20 Закону про банкрутство містила норми, аналогічні нормам ст. 42 КУзПБ щодо підстав та умов визнання недійсними правочинів боржника.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 КУзПБ, ст. 20 Закону про банкрутство - у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Отже, враховуючи, що за змістом статті 42 КУзПБ, ст. 20 Закону про банкрутство кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, ефективність застосування лише цього наслідку недійсності правочину, без реальної можливості повернення майна боржнику, не буде ефективним.

З огляду на викладені обставини та наведені норми, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності оспорюваних правочинів шляхом стягнення з відповідача на користь боржника 1 600 000,00 грн. в якості відшкодування вартості отриманого за недійсними правочинами.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 16.06.2015 (по договору № 40-02 від 03.05.2012), що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра інтегровані рішення".

3. Визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 16.06.2015 (по договору № 40-36 від 03.05.2012), що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Володар" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Надра інтегровані рішення".

4. Застосувати наслідки недійсності правочинів шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тутковський інтегровані рішення" (04114, м. Київ, вул. Дубровицька, 28; ідентифікаційний код 32705573) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Володар" (04215, м. Київ, пр.-т. Свободи, 26-В; ідентифікаційний код 32296855) 1 600 000 (один мільйон шістсот тисяч) грн. 00 коп. в якості відшкодування вартості отриманого за недійсними правочинами та судовий збір в розмірі 30 056 (тридцять тисяч п`ятдесят шість) грн. 00 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.09.2026.

Суддя П.П. Чеберяк