Рішення № 140127218, 28.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2026Справа № 910/7479/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТ МУВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ОПТ»

про стягнення 65 000,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТ МУВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ОПТ» про стягнення 65 000,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за разовим договором-заявкою на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 09/04/2025 від 09.04.2025 до договору надання та організації послуг № 0804/1 від 08.04.2025, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 65 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7479/26, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

13.07.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заявив про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

17.07.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

23.07.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи № 910/7479/26 в порядку загального позовного провадження відмовлено.

04.09.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/7479/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/10773/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ОПТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТ МУВ».

В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач із посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України вказує, що у межах розгляду справи № 910/10773/26 підлягають встановленню обставини порушення позивачем своїх зобов`язань за Генеральним договором та Заявкою та правомірність застосування до нього штрафних санкцій, що має значення для даного спору, оскільки розмір таких штрафних санкцій безпосередньо впливає на визначення розміру заборгованості відповідача за послуги перевезення.

Так, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За наведеною нормою обов`язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

При цьому наведена процесуальна норма прямо встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі №910/6674/19.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду та входять до предмету доказування у розглядуваній справі, а об`єктивна неможливість розгляду справи до закінчення розгляду справи № 910/10773/26 та набрання законної сили рішенням суду у цій справі - відсутня.

З урахуванням вище наведеного, у розумінні приписів п.5 ч. 1 ст.227 ГПК України, у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у справі № 910/7479/26.

Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТ МУВ» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕКО ОПТ» (клієнт) укладено Генеральний договір транспортного обслуговування (експедирування) № 0804/1 (надалі - Генеральний договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов`язався за винагороду та за рахунок клієнта організовувати та надати послуги, а саме: забезпечувати оптимальне транспортне обслуговування, а також організовувати та здійснити перевезення вантажів різними видами транспорту (крім трубопровідного) територією України й іноземних держав; передавати у встановленому законодавством порядку учасникам зазначеної діяльності заявки на перевезення вантажів; страхувати вантаж; оптимізувати рух вантажів від відправника вантажу до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; надавати інші допоміжні і супровідні послуги для перевезення вантажів.

Відповідно до п. 1.3. Генерального договору, клієнт зобов`язується забезпечити своєчасну оплату наданих послуг виконавцем згідно умов вказаних в заявці.

Пунктом 2.2. Генерального договору погоджено, що кожне конкретне зобов`язання по перевезенню обумовлюється в Заявці, що надається клієнтом виконавцю. Заявка може бути направлена засобами факсимільного чи електронного зв`язку. Сторони визнають чинність документів, що передаються засобами електронного зв`язку з електронних адрес, зазначених у цьому Договорі.

Заявки, укладені виконавцем і клієнтом, є невід`ємною частиною даного Договору (п. 2.4. Генерального договору).

У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в Заявці (п. 2.7. Генерального договору).

Ставки (сума витрат, пов`язаних з перевезенням та обслуговуванням) по конкретних маршрутах обумовлюються в Заявках, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 5.1. Генерального договору).

Пунктом 5.2. Генерального договору визначено наступний порядок розрахунків за кожною Заявкою:

5.2.1. виконавець виставляє за допомогою факсимільного чи електронного зв`язку рахунок клієнту на оплату обумовленої в Заявці ставки;

5.2.2. клієнт оплачує виставлений виконавцем рахунок протягом 7 (семи) банківських днів;

5.2.3. виконавець зобов`язаний передати (надіслати) клієнтові оригінали документів (рахунок, акт виконаних робіт, податкову накладну, CMR) протягом 15 календарних днів.

Даний договір набирає законної сили з моменту підписання і діє до 01.01.2024. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії даного договору не сповістить іншу сторону в письмовому вигляді про його розірвання, термін його дії буде автоматично продовжуватися на наступний календарний рік (пункти 9.1., 9.3. Генерального договору).

Так, між сторонами 09.04.2025 було укладено Разовий договір-заявку на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 09/04/2025 (надалі - Заявка), яким узгоджено наступні умови перевезення:

Маршрут - Janikowo (м. Яніково, Польща) - м. Київ (Україна);

Дата завантаження - 10.04.2025;

Адреса завантаження - Ciech Soda Polska Ulica Przemyslowa 30 88-160 Janikowo;

Адреса розвантаження - м. Київ (згідно CMR);

Найменування вантажу, вага та об`єм - Сіль в мішках, 22т, 22-25 піддонів;

Вартість, форма і строки оплати - 65 000 грн безготівка (35000.00 Яніково - погранперехід. 30000,00 погранперехід - Київ);

Примітка - Комплект документів для оплати: скан копія рахунку та акту виконаних робіт.

Заявкою також погоджено інші умови перевезення.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що ним було виконано умови Генерального договору та Заявки, здійснено перевезення за узгодженим маршрутом, на підтвердження чого надано міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) № 400941 від 15.04.2025 та акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-077 від 25.04.2025, що є підставою для сплати відповідачем наявної заборгованості у розмірі 65 000,00 грн.

Відповідач щодо задоволення позову заперечував, вказуючи, що з огляду на допущення позивачем порушення договірних зобов`язань та нарахування за вказані порушення штрафних санкцій, які позивачем не сплачено, заборгованість відповідача складає 20 070,00 грн. Також відповідач вказав, що ним не було прийнято надані позивачем послуги та не підписано наданий Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-077 від 25.04.2025, у зв`язку з тим, що вказані у ньому відомості щодо вартості транспортних послуг не відповідають умовам Заявки та свідчать про ухилення позивача від сплати податків в Україні. Крім того, відповідач долучив до відзиву на позовну заяву роздруківку переписки з месенджера «Viber», як доказ того, що сторонами було погоджено зменшення вартості послуг перевезення до 45 000,00 грн, а тому заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 65 000,00 грн останній вважає необґрунтованими.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно зі ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не становлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, змістом взаємних договірних зобов`язань сторін є обов`язок позивача доставити довірений йому вантаж до пункту призначення, а відповідач зобов`язується сплатити за організацію перевезення вантажу встановлену плату.

Враховуючи, що перевезення за Заявкою було міжнародним, до спірних правовідносин також підлягає застосуванню Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів (КДПВ/CMR) 1956 року, стаття 9 якої визначає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Генерального договору та Заявки позивач в квітні 2025 року надав Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕКО ОПТ» погоджені між сторонами послуги перевезення вантажу, що підтверджується CMR № 400941 від 15.04.2025, яка містить відмітки про прийняття вантажу до перевезення та його отримання вантажоодержувачем. При цьому, відповідач не заперечує самого факту надання послуг перевезення, однак не погоджується лише із визначеною позивачем вартістю таких послуг та вказує про порушення позивачем своїх зобов`язань при виконанні перевезення.

На підтвердження надання позивачем послуг перевезення останнім також надано в матеріали справи рахунок-фактуру № СФ-077 від 25.04.2025 та Акт № ОУ-077 від 25.04.2025 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 65 000,00 грн, які містять посилання на Генеральний договір та Заявку, а також дані щодо перевезення, які відповідають даним, погодженим сторонами у Заявці.

Позивач зазначив, що ним направлялись відповідачу засобами електронної пошти та через ТОВ «Нова Пошта» вказані рахунок-фактура та Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 65 000,00 грн, на підтвердження чого до позовної заяви долучено відповідні роздруківки із електронної пошти та накладну про надані послуги поштового зв`язку. Відповідачем, у свою чергу, не було висловлено жодних заперечень щодо отримання вказаних документів.

Як вбачається із матеріалів справи, Акт № ОУ-077 від 25.04.2025 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 65 000,00 грн підписаний лише з боку позивача та не містить підпису представника відповідача.

Втім, слід зазначити, що умова щодо основною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність належно оформлених первинних документів є вторинною ознакою. Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21.

Щодо доводів відповідача про погодження сторонами зменшення вартості послуг перевезення, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 2.6. Генерального договору визначено, що будь-які зміни, внесені в Заявку, повинні бути оформлені в письмовій формі і підписані обома сторонами.

Так, вартість послуг у розмірі 65 000,00 грн сторони погодили в Заявці, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками. Матеріали справи не містять жодних належно оформлених у письмовому вигляді та підписаних сторонами змін до умов Заявки. Водночас, надану відповідачем роздруківку з месенджера «Viber» на підтвердження погодження зменшення вартості послуг до 45 000,00 грн суд не може прийняти в якості належного доказу погодження відповідних змін, оскільки з такої переписки неможливо достовірно встановити її учасників та їх відношення до сторін даного спору. В будь-якому випадку, надана переписка лише свідчить про певні наміри сторін щодо зменшення вартості послуг, однак не підтверджує досягнення ними згоди щодо зміни такої вартості, яка повинна бути оформлена відповідно до вимог Генерального договору та норм законодавства. Відповідачем не представлено жодних документів на підтвердження реальності досягнення згоди щодо зміни ціни на послуги перевезення, як-то нових підписаних сторонами актів здачі-приймання робіт (надання послуг) чи доказів сплати відповідачем суми 45 000,00 грн на користь позивача за послуги перевезення.

Відтак, відповідні доводи відповідача стосовно погодження між сторонами зменшення вартості послуг за Заявкою суд відхиляє як недоведені.

Також суд відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для зарахування нарахованих позивачу штрафних санкцій за порушення ним договірних зобов`язань в рахунок заборгованості відповідача та зазначає, що важливою умовою проведення зарахування є безспірність вимог, які зараховуються, тобто відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру відповідного зобов`язання (відповідний висновок наведено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі №910/11116/19).

Оскільки між сторонами наявний спір щодо розміру заборгованості відповідача за надані позивачем послуги за Заявкою, а Генеральний договір та Заявка не містять умов, які б визначали можливість здійснення відповідного зарахування штрафних санкцій в рахунок боргу, тоді як встановлення підстав для застосування до позивача відповідальності за порушення ним договірних зобов`язань та її розміру не є предметом даного спору, суд не враховує відповідні доводи відповідача щодо проведення зарахування.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт доказування підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та від 04.02.2021 у справі №910/11534/18.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Враховуючи те, що сума заборгованості відповідача за Заявкою, яка складає 65 000,00 грн підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, як і не спростував викладених у позові обставин, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення вказаної суми боргу, в зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

При цьому, суд зазначає, що решта доводів та заперечень відповідача визнані судом необґрунтованими та такими, що не спростовують вищевикладених висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242, 238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ОПТ» (пр. Повітряних Сил, буд. 38, офіс 13, м. Київ, 03186; ідентифікаційний код 44860299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТ МУВ» (пров. Юрія Матущака (Радищева), 6, кв. 8, м. Київ, 03124; ідентифікаційний код 41472194) заборгованість у розмірі 65 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано: 28.09.2026.

Суддя Т. Ю. Трофименко