Рішення № 140122806, 23.09.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/999/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м.Дубровиця

Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №102108107 від 16 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Грибанов Денис В`ячеславович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором про споживчий кредит №102108107 від 16 жовтня 2025 року в загальному розмірі 62937,39 грн, яка складається з: 23000,00 грн заборгованості за основним зобов`язанням; 14354,39 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 1265,00 грн заборгованості за комісією за надання кредиту; 15318,00 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту та 9000,00 грн неустойки. Одночасно просить стягнути з відповідача понесені судові витрати, у тому числі 2662,40 грн судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 жовтня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №102108107, за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 23 000,00 грн із обов`язком повернути кредит та сплатити передбачені договором проценти, комісії та інші платежі відповідно до встановленого графіка.

Позивач зазначає, що договір укладено дистанційно через інформаційно-комунікаційну систему ТОВ «Мілоан» із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а кредитні кошти перераховано у безготівковій формі на платіжну картку, зазначену відповідачем під час оформлення кредиту.

У подальшому відповідач належним чином не виконував передбачений договором графік платежів, своєчасно не сплачував чергові платежі в рахунок погашення кредиту, процентів та комісій, у зв`язку з чим утворилася прострочена заборгованість.

Первісним кредитором відповідно до умов договору були здійснені передбачені ним нарахування, унаслідок чого станом на 24 лютого 2026 року загальний розмір заборгованості становив 62 937,39 грн, з яких: 23 000,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням; 14 354,39 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 265,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту; 15 318,00 грн - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту; 9 000,00 грн - заборгованість за неустойкою.

24 лютого 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №24022026, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило позивачу права грошової вимоги до боржників, визначених Реєстром боржників №2. До зазначеного Реєстру включено, зокрема, право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №102108107 у загальному розмірі 62 937,39 грн.

Позивач вказує, що після набуття права вимоги додаткових процентів, комісій, неустойки чи інших платежів не нараховував, а відповідач заборгованість не погасив ні перед первісним кредитором, ні перед позивачем.

Посилаючись на положення цивільного законодавства щодо належного виконання зобов`язань, заміни кредитора у зобов`язанні та факторингу, позивач вважає заявлену заборгованість обґрунтованою та просить стягнути її з відповідача у повному обсязі, а також понесені судові витрати.

Від відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пузін Денис Миколайович, надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити.

Представник відповідача зазначив, що позивач не довів належними та достатніми доказами укладення кредитного договору №102108107 саме відповідачем, фактичного надання йому кредитних коштів, правильності визначення розміру заборгованості та належного переходу права вимоги до позивача. Наголошував, що обов`язок доведення цих обставин відповідно до статей 12, 81 ЦПК України покладається на позивача.

Щодо укладення договору сторона відповідача вказувала на відсутність належних первинних електронних даних, які б підтверджували направлення та використання одноразового ідентифікатора саме ОСОБА_1 , технічних відомостей про електронну сесію та оригіналу електронного договору з відповідними реквізитами і метаданими. На думку відповідача, самі роздруківки документів із інформаційної системи кредитодавця не є достатнім доказом укладення договору саме ним.

Стосовно надання кредиту представник відповідача зазначив, що на час подання відзиву матеріали справи не містили належної платіжної інструкції ТОВ «Мілоан» про перерахування відповідачу 23 000,00 грн. Наявна платіжна інструкція на суму 2 662,40 грн стосувалася сплати судового збору, а інші документи щодо переказу коштів, на його думку, не замінювали первинного платіжного документа кредитодавця.

Також відповідач оспорив розмір заборгованості, зазначаючи, що витяг із Реєстру боржників не містить достатнього розрахунку, який дозволяв би перевірити порядок нарахування процентів, настання строків відповідних платежів та правову підставу кожної складової боргу. Звертав увагу на те, що при сумі кредиту 23 000,00 грн загальна сума платежів за графіком становить 99 199,63 грн, а тому проценти, комісії та неустойка, на його думку, потребують окремої перевірки на відповідність законодавству про споживче кредитування.

Щодо відступлення права вимоги представник відповідача вказував, що для підтвердження набуття позивачем права вимоги необхідно дослідити не лише договір факторингу та витяг із Реєстру боржників, а й акт приймання-передачі Реєстру, документи щодо фінансування та належні докази включення саме відповідача і договору №102108107 до переданого Реєстру. Крім того, посилався на відсутність доказів належного повідомлення відповідача про заміну кредитора.

Оспорюючи проценти, комісії та неустойку, представник відповідача зазначав, що вони є похідними від факту належного укладення договору та видачі кредиту. Щодо комісії за обслуговування кредиту в сумі 15 318,00 грн вказував на недоведеність фактичного надання окремих платних послуг та їх самостійної споживчої цінності, а щодо неустойки в сумі 9 000,00 грн - на відсутність перевірюваного розрахунку її підстав, періоду та порядку нарахування.

У відзиві відповідач навів основний контррозрахунок у сумі 0,00 грн, а як альтернативний варіант - у разі доведення факту видачі кредиту - вказав, що до розгляду могла б братися лише фактично доведена неповернута сума тіла кредиту в межах 23 000,00 грн, тоді як проценти, комісії та неустойка у загальному розмірі 39 937,39 грн, на його думку, є недоведеними.

Від представника позивача Омельянової Єлизавети Юріївни надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вважав доводи відповідача необґрунтованими та просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заперечуючи доводи щодо укладення кредитного договору, позивач посилався на положення законодавства про електронну комерцію та зазначав, що відповідач через особистий кабінет на вебсайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту та підтвердив його умови, після чого на зазначений ним номер телефону було надіслано одноразовий ідентифікатор, використаний для підписання кредитного договору. Позивач вважав, що передбачена інформаційною системою процедура ідентифікації та електронного підтвердження свідчить про укладення договору саме відповідачем. Також зазначав, що без отримання відповідного електронного повідомлення та доступу до особистого кабінету укладення договору в електронній формі було б неможливим.

Щодо фактичного надання кредиту позивач зазначав, що відповідно до умов договору кредитні кошти перераховувалися у безготівковій формі на банківську картку № НОМЕР_1 , зазначену позичальником під час укладення договору. За першими цифрами номера картки позивач визначив її емітентом АТ «Універсал Банк». Водночас позивач зазначав, що відповідач, заперечуючи факт перерахування коштів, не надав доступних йому банківських даних, які б підтверджували протилежне.

Також позивач навів погоджені сторонами умови кредитування, зокрема денну процентну ставку 0,98 %, комісію за надання кредиту у сумі 1 265,00 грн, що становить 5,50 % від суми кредиту, комісію за обслуговування кредиту у розмірі 7,40 % від суми кредиту за відповідні розрахункові періоди, а також процентні ставки 90 % річних протягом першого розрахункового періоду та 180 % річних протягом решти строку кредитування. Позивач вважав, що зазначені умови були визначені договором, доведені до відома відповідача у зрозумілій та доступній формі та погоджені ним при укладенні договору з використанням одноразового ідентифікатора.

Щодо переходу права вимоги позивач посилався на договір факторингу, акт приймання-передачі та витяг із Реєстру боржників та зазначав, що надання витягу лише в частині відомостей про відповідача зумовлено необхідністю захисту персональних даних інших боржників. На думку позивача, подані документи підтверджують перехід до нього права вимоги за спірним кредитним договором. Також зазначав, що неповідомлення боржника про заміну кредитора саме по собі не припиняє зобов`язання і не звільняє його від погашення заборгованості, а у разі виконання зобов`язання первісному кредитору таке виконання мало б бути враховане.

Представник у відповідача у відповіді на відзив просив розглянути справу без його участі.

Від представник відповідача надійшла заява у якій просив розглянути справу за відсутності відповідача та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, та оцінивши докази відповідно до статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, третьою статті 12 та статтею 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-80, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності; жоден доказ не має наперед установленої сили.

Матеріалами справи встановлено, що 16 жовтня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №102108107, у якому наведено ідентифікаційні дані позичальника, зокрема його ПІБ, РНОКПП, паспортні дані, адресу проживання та номер мобільного телефону.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 договору ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати позичальнику кредит у розмірі 23 000,00 грн, а позичальник - повернути кредит, сплатити проценти та комісії відповідно до умов договору і графіка платежів.

Пунктами 1.3, 1.4 договору визначено, що кредит надається строком на 338 днів, починаючи з 16 жовтня 2025 року, а остаточним терміном повернення кредиту, сплати процентів та комісій є 19 вересня 2026 року.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що загальні витрати позичальника за кредитом становлять 76 199,63 грн, денна процентна ставка - 0,98 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 2782,11 %, а орієнтовна загальна вартість кредиту - 99 199,63 грн.

Пунктом 1.5.1 договору встановлено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 1 265,00 грн, що становить 5,50 % від суми кредиту та нараховується в момент його видачі.

Згідно з пунктом 1.5.2 договору комісія за обслуговування кредиту за весь строк кредитування становить 37 444,00 грн та нараховується за ставкою 7,40 % від суми кредиту за кожний розрахунковий період, крім останнього.

Відповідно до пункту 1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду нараховуються за ставкою 90 % річних на фактичну заборгованість за кредитом, а відповідно до пункту 1.5.4 - протягом решти строку кредитування за фіксованою ставкою 180 % річних від фактичного залишку кредиту. Загальна сума процентів за весь строк кредитування за умовами договору становить 37 490,63 грн.

Невід`ємною частиною договору є графік платежів, яким визначено строки та склад кожного періодичного платежу. Перший платіж передбачено на 24 жовтня 2025 року. Починаючи з 08 листопада 2025 року та до 04 вересня 2026 року графіком передбачено, зокрема, погашення частини основної суми кредиту по 23,00 грн у відповідні дати платежів, а 19 вересня 2026 року - остаточне погашення основного боргу в сумі 22 517,00 грн. Загальна сума платежів за графіком становить 99 199,63 грн, з яких: 23 000,00 грн - основна сума кредиту, 37 490,63 грн - проценти за користування кредитом, 37 444,00 грн - комісія за обслуговування кредиту та 1 265,00 грн - комісія за надання кредиту. Зазначені показники та строки підтверджуються графіком платежів.

Таким чином, із змісту поданого позивачем договору про споживчий кредит №102108107 та його додатків убачається, що ними визначено суму кредиту, строк кредитування, порядок і строки його повернення, розмір та порядок нарахування процентів і комісій, а також загальну вартість кредиту та графік здійснення платежів.

Водночас відповідач заперечує факт укладення ним цього договору в електронній формі, тому для вирішення спору суду насамперед належить встановити, чи підтверджується належними та допустимими доказами волевиявлення саме ОСОБА_1 на укладення договору №102108107 та його підписання у передбачений законом спосіб.

Статтями 205, 207, 639 ЦК України передбачено можливість вчинення правочину в електронній формі та прирівняння договору, укладеного за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за погодженим сторонами способом, до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до пунктів 6, 12 частини першої статті 3, частин третьої, шостої, дванадцятої статті 11 та статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» акцепт електронної оферти може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі №705/1938/25 зазначено, що кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Верховний Суд також звернув увагу, що без здійснення входу в особистий кабінет та введення одноразового ідентифікатора відповідний кредитний договір не був би укладений, а саме лише твердження особи про стороннє укладення договору за відсутності доказів порушення процедури ідентифікації не є достатнім для спростування такого правочину.

Наведений правовий висновок суд враховує в частині правового значення підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором. Водночас він не звільняє позивача у цій справі від обов`язку довести належними та допустимими доказами направлення відповідного ідентифікатора та його використання при укладенні договору №102108107 саме у зв`язку з ідентифікаційними даними відповідача.

Заперечуючи факт укладення договору, відповідач посилався, зокрема, на відсутність первинних технічних відомостей, які б дозволяли перевірити направлення та використання одноразового ідентифікатора саме ним.

З метою перевірки цих заперечень ухвалою суду від 21 липня 2026 року у ТОВ «Мілоан» були витребувані відповідні електронні та технічні дані.

На виконання ухвали ТОВ «Мілоан» надало лог застосування коду підписання договору, у якому щодо договору №102108107 зафіксовано ПІБ ОСОБА_1 , його РНОКПП, дату й час підписання 16 жовтня 2025 року о 18 год. 42 хв. 49 сек. та введений код 126674. Скріншот системи розсилки містить відомості про направлення 16 жовтня 2025 року о 18 год. 42 хв. 32 сек. на номер НОМЕР_2 SMS-повідомлення з кодом підписання договору 126674 та статусом доставки «DELIVRD». Аналогічно щодо паспорта споживчого кредиту на той самий номер о 18 год. 42 хв. 08 сек. було направлено код 825926, а лог його застосування містить відомості про використання цього коду у зв`язку з паспортом кредиту.

Номер телефону НОМЕР_2 зазначений у самому договорі, заяві на отримання кредиту та додаткових контактних даних позичальника. Матеріали оформлення заявки також містять відомості про послідовність проходження етапів заявки 16 жовтня 2025 року та IP-адресу, з якої її подано. ПІБ, РНОКПП, номер договору, сума кредиту, номер телефону та маскований номер картки у договорі, заяві, логах і платіжних матеріалах взаємно узгоджуються.

Таким чином, заперечення відповідача про недостатність самого друкованого примірника договору для підтвердження використання одноразового ідентифікатора підлягало перевірці. Отримані на виконання ухвали суду технічні відомості у взаємозв`язку з договором, заявою, паспортом споживчого кредиту та даними SMS-доставки дозволяють простежити направлення і подальше використання відповідних кодів при оформленні саме договору №102108107. Конкретних розбіжностей у змісті цих документів або доказів використання номера телефону та персональних даних відповідача іншою особою суду не надано.

Щодо доводів відповідача про ненадання оригіналів письмових та електронних доказів суд зазначає, що за змістом статей 95, 100 ЦПК України подання доказу у копії саме по собі не є безумовною підставою для його відхилення. У разі виникнення сумнівів у відповідності копії оригіналу суд вправі витребувати відповідний оригінал або інші дані, необхідні для перевірки доказу.

У цій справі сумніви відповідача щодо походження та достовірності відомостей про електронне укладення договору стали підставою для їх додаткової перевірки. Отримані безпосередньо від ТОВ «Мілоан» технічні дані щодо застосування одноразових ідентифікаторів та їх направлення узгоджуються між собою і з іншими матеріалами справи. Обставин, які б свідчили про невідповідність досліджених копій відповідним електронним даним або давали підстави не брати їх до уваги лише з мотивів форми їх подання, судом не встановлено.

За таких обставин суд визнає доведеним факт укладення 16 жовтня 2025 року договору про споживчий кредит №102108107 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Разом із тим відповідач окремо заперечує факт фактичного отримання кредитних коштів, посилаючись на відсутність належного первинного документа, який би підтверджував їх перерахування. Сам по собі факт укладення кредитного договору не є достатнім доказом виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту, а тому зазначені доводи відповідача підлягають окремій оцінці.

Оцінюючи доводи сторін та наявні у справі докази щодо фактичного надання кредитних коштів, суд виходить із наступного.

Відповідно до пункту 2.1 договору кредитні кошти підлягали наданню позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування на рахунок із використанням платіжної картки НОМЕР_1 . Ця ж платіжна картка зазначена у заяві на отримання кредиту як картка позичальника, на яку мала бути перерахована сума кредиту в розмірі 23 000,00 грн.

Суд окремо зазначає, що посилання позивача у відповіді на відзив на неподання відповідачем банківської виписки не змінює встановленого процесуальним законом розподілу обов`язку доказування. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема факт укладення кредитного договору та фактичного надання кредитних коштів. Саме по собі неподання відповідачем банківської виписки не може вважатися доказом отримання ним кредиту.

Водночас суд оцінює докази не ізольовано та не лише виходячи з того обсягу документів, який був наявний на час подання відзиву, а в їх сукупності, з урахуванням усіх доказів, поданих та одержаних у ході розгляду справи, у тому числі на виконання ухвали суду про витребування доказів.

У додатках до позову міститься платіжне доручення №110671265 від 16 жовтня 2025 року, у якому зазначено платника ТОВ «Мілоан», надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «Контрактовий дім», отримувача Серка Артема Богдановича, маскований номер картки НОМЕР_1 , суму 23000,00 грн та призначення платежу «Кошти згідно договору 102108107». Вказані реквізити дійсно містяться у платіжному документі, долученому до матеріалів позову.

Заперечення відповідача щодо фактичного перерахування кредитних коштів суд перевіряє не лише за документами, доданими до позову, а й за відомостями, витребуваними у зв`язку з цими запереченнями.

На виконання ухвали суду від 21 липня 2026 року ТОВ «Мілоан» надало довідку надавача платіжних послуг від 02 вересня 2026 року щодо операції ID 1692939797 на суму 23 000,00 грн за договором №102108107 на картку НОМЕР_1 , у якій одержувачем зазначено ОСОБА_1 , а статус операції - «Успіх».

Наведені у довідці відомості щодо суми переказу, номера договору, одержувача та маскованого номера платіжної картки узгоджуються з платіжним дорученням №110671265 від 16 жовтня 2025 року, заявою на отримання кредиту та умовами кредитного договору. У сукупності ці докази підтверджують здійснення переказу кредитних коштів у розмірі 23 000,00 грн на платіжну картку, зазначену відповідачем під час оформлення кредиту.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що факт одержання кредиту не може вважатися доведеним лише тому, що відповідач не подав банківську виписку. Однак у даному випадку позитивний факт видачі коштів підтверджений доказами, поданими кредитором: платіжним дорученням, заявкою із зазначенням тієї самої картки, даними електронного оформлення та відомостями надавача платіжних послуг. Оцінені в сукупності, вони є достатніми для висновку, що 16 жовтня 2025 року ТОВ «Мілоан» виконало обов`язок щодо надання відповідачу 23000,00 грн кредиту.

Окремо відповідач заперечує належний перехід до позивача права вимоги за спірним кредитним договором, посилаючись на недостатність поданих документів для підтвердження набуття позивачем права вимоги саме до нього, відсутність повного Реєстру боржників, доказів фінансування за договором факторингу та належного повідомлення про заміну кредитора. З огляду на наведені заперечення суд перевіряє, чи підтверджується матеріалами справи перехід до ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за договором №102108107.

24 лютого 2026 року між ТОВ «Мілоан» як клієнтом та ТОВ «ФК «ЄАПБ» як фактором укладено договір факторингу №24022026, за умовами якого клієнт відступає фактору належні йому права грошової вимоги до боржників, визначених у Реєстрі боржників.

Пунктом 1.2 договору факторингу сторони погодили, що перехід прав вимоги від клієнта до фактора відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників, після чого фактор набуває статусу нового кредитора щодо відповідних боржників.

Матеріали справи містять акт приймання-передачі Реєстру боржників №2 від 24 лютого 2026 року, підписаний уповноваженими представниками ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» електронними підписами. Згідно з цим актом клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників №2, після чого відповідно до пункту 1.2 договору факторингу до фактора перейшли права вимоги до включених до нього боржників.

У витягу з Реєстру боржників №2 містяться відомості щодо ОСОБА_1 , його РНОКПП НОМЕР_3 , договору про споживчий кредит №102108107 від 16 жовтня 2025 року та складових переданої вимоги на загальну суму 62 937,39 грн. Отже, наведені відомості дозволяють однозначно ідентифікувати боржника, кредитний договір та обсяг переданої щодо нього вимоги.

Заперечення відповідача щодо відсутності доказів фактичного фінансування за договором факторингу також спростовуються матеріалами справи. До позовної заяви долучено платіжну інструкцію №45 від 26 лютого 2026 року, відповідно до якої ТОВ «ФК «ЄАПБ» перерахувало ТОВ «Мілоан» 11 152 393,32 грн з призначенням платежу «Оплата згідно договору факторингу №24022026 від 24.02.2026 року, без ПДВ». Таким чином, матеріалами справи підтверджено не лише підписання сторонами акта приймання-передачі Реєстру боржників, а й здійснення фактором фінансування на виконання договору факторингу.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, що існували на момент переходу цих прав. При цьому Реєстр боржників не є самостійною підставою виникнення заборгованості та не визначає її розмір незалежно від первісного зобов`язання, а підтверджує включення конкретної вимоги до складу прав, переданих новому кредитору. Наявність та розмір самої заборгованості суд перевіряє окремо на підставі кредитного договору, графіка платежів, розрахунку заборгованості та інших доказів у справі.

Не приймає суд і довід відповідача про те, що ненадання повного Реєстру боржників щодо всіх осіб унеможливлює встановлення факту переходу права вимоги. Для вирішення цього спору правове значення має підтвердження включення до переданого Реєстру саме вимоги до ОСОБА_1 за договором №102108107. Таке включення підтверджується витягом із Реєстру боржників №2, актом його приймання-передачі та договором факторингу. Відомості щодо інших боржників не мають значення для встановлення факту переходу права вимоги, яка є предметом розгляду у цій справі.

Отже, договір факторингу №24022026, акт приймання-передачі Реєстру боржників №2, витяг із зазначеного Реєстру щодо відповідача та платіжний документ про здійснення фінансування у їх сукупності підтверджують перехід до ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №102108107.

Щодо доводів відповідача про відсутність доказів його повідомлення про заміну кредитора суд зазначає, що відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові у такому разі є належним виконанням.

Відтак сама по собі відсутність доказів отримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги не свідчить про недійсність такого відступлення, не припиняє зобов`язання та не позбавляє нового кредитора набутого права вимоги. Доказів того, що після відступлення права вимоги відповідач виконав зобов`язання первісному кредитору, матеріали справи не містять.

Разом із тим суд звертає увагу, що повідомлення боржника про заміну кредитора та письмова вимога про дострокове повернення тієї частини кредиту, строк сплати якої ще не настав, є різними за правовою природою та спричиняють різні правові наслідки. Відсутність повідомлення про відступлення права вимоги сама по собі не припиняє існуючого зобов`язання, тоді як недодержання передбаченої законом і договором процедури дострокового повернення кредиту має значення для вирішення питання про настання строку виконання тієї частини зобов`язання, яка за графіком ще не підлягала сплаті.

Водночас позивач заявив до стягнення всю основну суму кредиту в розмірі 23 000,00 грн, хоча умовами договору та графіком платежів передбачено її повернення частинами у визначені строки, а остаточну дату погашення кредиту встановлено на 19 вересня 2026 року.

За таких обставин суду належить перевірити, чи настав на момент звернення позивача до суду строк повернення всієї заявленої до стягнення основної суми кредиту, яка її частина відповідно до графіка вже підлягала сплаті та чи було дотримано встановленого законом і договором порядку дострокового повернення тієї частини кредиту, строк сплати якої на цей момент ще не настав.

Згідно зі статтями 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною четвертою статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо таке право передбачено договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити споживача про таку вимогу. Якщо кредитодавець вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення кредиту, такі платежі чи повернення кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів з дня одержання відповідного повідомлення. У разі усунення споживачем порушення протягом цього строку вимога кредитодавця втрачає чинність.

Пунктом 2.4.3 договору про споживчий кредит №102108107 також передбачено право кредитодавця у визначених договором випадках вимагати дострокового повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав, за умови письмового повідомлення позичальника про таку вимогу та надання йому тридцятиденного строку з дня її одержання для виконання відповідного обов`язку.

Отже, як положення Закону України «Про споживче кредитування», так і погоджені сторонами умови договору пов`язують виникнення у позичальника обов`язку достроково повернути ту частину кредиту, строк сплати якої за графіком ще не настав, з одержанням ним відповідної письмової вимоги кредитодавця та спливом установленого строку для її виконання.

У постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі №766/2926/23 Касаційний цивільний суд, застосовуючи положення статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», зазначив, що праву кредитора на дострокове стягнення у судовому порядку заборгованості за споживчим кредитом має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов`язання. Обов`язок позичальника достроково повернути кредит у повному обсязі виникає за умови одержання ним відповідної письмової вимоги кредитодавця, а за відсутності доказів її одержання підстав для покладення на позичальника обов`язку достроково повернути всю суму кредиту немає.

Аналогічний за своєю правовою суттю підхід викладено у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2026 року у справі №686/4311/13-ц. При цьому суд враховує, що спір у зазначеній справі виник із кредитного договору, укладеного у 2008 році, у зв`язку з чим Верховний Суд застосовував законодавство про захист прав споживачів у редакції, чинній до 10 червня 2017 року. Водночас правовий підхід, сформульований Верховним Судом, полягає у тому, що саме звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове повернення кредиту не замінює встановленої законом та договором процедури пред`явлення позичальнику відповідної вимоги. За її недотримання у позичальника не виникає обов`язку достроково повернути ту частину кредиту, строк сплати якої відповідно до договору ще не настав.

Матеріали цієї справи не містять письмової вимоги ТОВ «Мілоан» або ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про дострокове повернення всієї непогашеної суми кредиту, доказів направлення та одержання відповідачем такої вимоги, а також спливу передбаченого законом і договором тридцятиденного строку для її виконання. Позивач у позовній заяві також не посилається на дотримання зазначеної процедури як на підставу виникнення у відповідача обов`язку достроково повернути всю непогашену суму кредиту.

Позовну заяву підписано 26 травня 2026 року. На цей момент визначений договором остаточний строк повернення кредиту - 19 вересня 2026 року - ще не настав.

Відповідно до графіка платежів станом на 26 травня 2026 року настав строк погашення чотирнадцяти частин основної суми кредиту по 23,00 грн кожна, остання з яких підлягала сплаті 22 травня 2026 року. Отже, на цей момент строк виконання зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту настав у розмірі 322,00 грн. Решта основного боргу в сумі 22 678,00 грн відповідно до погодженого сторонами графіка підлягала сплаті у наступні розрахункові періоди, а остаточно - 19 вересня 2026 року.

Вимагати повернення цієї частини кредиту до настання передбачених графіком строків кредитор міг лише за умови реалізації передбаченого законом та договором права на дострокове повернення кредиту з дотриманням установленої для цього процедури. Оскільки доказів пред`явлення відповідачу такої вимоги матеріали справи не містять, підстав вважати, що станом на час звернення позивача до суду настав строк повернення решти основної суми кредиту в розмірі 22 678,00 грн, немає.

Та обставина, що під час розгляду справи настав визначений договором остаточний строк повернення кредиту - 19 вересня 2026 року, не змінює правової оцінки заявленої вимоги. Судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес, а обґрунтованість позовної вимоги визначається з урахуванням обставин, які існували на момент звернення особи за судовим захистом.

Настання під час розгляду справи кінцевої дати повернення кредиту не може замінити передбачену законом і договором процедуру дострокового повернення тих платежів, строк виконання яких на момент пред`явлення позову ще не настав. Інший підхід фактично означав би задоволення вимоги щодо зобов`язання, яке на момент звернення до суду в цій частині ще не було порушене.

За таких обставин вимога позивача про стягнення основної суми кредиту є обґрунтованою в частині 322,00 грн, строк повернення яких настав до звернення до суду. У задоволенні вимоги про стягнення решти основного боргу в розмірі 22 678,00 грн слід відмовити, оскільки на момент звернення позивача до суду строк його повернення не настав, а передбаченого законом та договором порядку дострокового повернення цієї частини кредиту кредитодавцем дотримано не було.

Відповідач заперечує проти стягнення 14 354,39 грн процентів за користування кредитом, посилаючись на недоведеність факту надання кредиту, відсутність належного та перевірюваного розрахунку процентів і неможливість установити з витягу з Реєстру боржників порядок їх нарахування та настання строків сплати.

Оцінюючи ці доводи, суд виходить із того, що факт надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 23 000,00 грн встановлено дослідженими у справі доказами. Умови нарахування процентів визначені договором та конкретизовані у графіку платежів: протягом першого розрахункового періоду - 90 % річних, протягом решти строку кредитування - 180 % річних від фактичного залишку кредиту.

З Реєстру боржників №2 убачається, що станом на 24 лютого 2026 року первісним кредитором обліковано 14 354,39 грн процентів, з яких 14 016,83 грн становила прострочена заборгованість. Решта суми припадала на поточний розрахунковий період, строк сплати якої відповідно до графіка настав до звернення позивача до суду.

Надані позивачем договір, графік платежів та відомості Реєстру боржників у їх сукупності дають можливість перевірити підстави та розмір заявлених процентів. Доказів здійснення платежів, які не були враховані кредитором, або конкретних арифметичних помилок у визначенні суми 14 354,39 грн матеріали справи не містять.

Отже, вимога про стягнення 14 354,39 грн процентів за користування кредитом є обґрунтованою.

Відповідач також заперечує проти стягнення 1 265,00 грн комісії за надання кредиту.

Перевіряючи обґрунтованість цієї складової заборгованості, суд враховує, що пунктом 1.5.1 договору прямо передбачено одноразову комісію за надання кредиту в сумі 1 265,00 грн, що становить 5,50 % від суми кредиту. Зазначена комісія визначена договором як плата за підготовку, організацію та надання фінансової послуги, її розмір був визначений до укладення договору, відображений у паспорті споживчого кредиту та включений до загальних витрат за кредитом і графіка платежів.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом віднесено, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. За умовами договору комісія за надання кредиту нараховується одноразово в момент його видачі та включена до першого платежу за графіком.

Оскільки факт надання відповідачу кредитних коштів судом установлено, розмір цієї комісії прямо та однозначно погоджений сторонами, а строк її сплати настав до звернення позивача до суду, підстав для відмови у стягненні 1 265,00 грн комісії за надання кредиту суд не встановив.

Відповідач також заперечує проти стягнення 15 318,00 грн комісії за обслуговування кредиту, посилаючись на недоведеність фактичного надання окремих платних послуг, їх самостійної споживчої цінності та правових підстав для стягнення такої комісії. Оцінюючи ці доводи, суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено включення до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, комісій кредитодавця, пов`язаних із наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісій за обслуговування кредитної заборгованості.

Водночас відповідно до частини першої статті 11 цього Закону кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, зобов`язаний безоплатно повідомляти йому інформацію про поточний розмір заборгованості, повернуту суму кредиту, здійснені та майбутні платежі й іншу передбачену законом інформацію.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 зазначено, що Закон України «Про споживче кредитування» допускає встановлення комісії за обслуговування кредиту, однак умова про оплатність інформації щодо стану кредитної заборгованості, яку споживач має право одержувати один раз на місяць безоплатно, є нікчемною.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 виходила з того, що коли кредитним договором не визначено та кредитодавцем не доведено наявності й переліку додаткових та супутніх послуг, за які встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту, відповідна умова договору є нікчемною. При цьому до таких платних послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації, яку споживач відповідно до статті 11 Закону має право отримати безоплатно.

Разом із тим зміст договору №102108107 у цій частині відрізняється від обставин, установлених у наведених справах.

Договором визначено зміст поняття «комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості)» та наведено перелік сервісів, за забезпечення яких вона нараховується, зокрема: цілодобове надання в особистому кабінеті актуальної облікової інформації та відображення складових заборгованості; автоматизований розрахунок поточного платежу і суми повного погашення; розміщення та оновлення графіка платежів; можливість здійснення платежу через відповідний функціонал; надсилання SMS-повідомлень та нагадувань; формування одноразових ідентифікаторів; надання консультацій та підтримки з питань обслуговування кредиту.

Водночас пунктом 3.1.3 договору окремо передбачено, що додатково до зазначених сервісів кредитодавець на звернення позичальника, але не частіше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору безоплатно повідомляє інформацію про поточний розмір заборгованості, повернуту суму кредиту та інші передбачені законом відомості.

Отже, передбачене статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування» право споживача на безоплатне отримання інформації у договорі виділено окремо та не поставлено у залежність від сплати комісії за обслуговування кредиту.

За таких обставин сам лише збіг назви платежу - «комісія за обслуговування кредиту» - з назвою комісій, які були предметом оцінки Верховного Суду в наведених справах, не є достатнім для висновку про нікчемність відповідної умови договору. Вирішальне значення має зміст послуг, за які встановлена плата, та те, чи не охоплює така плата послугу, яку закон зобов`язує надавати споживачу безоплатно.

Не є достатнім для відмови у стягненні цієї комісії й посилання відповідача на відсутність доказів фактичного замовлення ним кожної окремої сервісної дії. За змістом погодженої сторонами умови комісія встановлена не за разове вчинення кредитодавцем окремої дії за кожною індивідуальною заявкою позичальника, а за забезпечення протягом відповідного розрахункового періоду доступу до визначеного договором комплексу сервісів. Тому сама по собі відсутність окремої заявки позичальника на кожну з перелічених договором сервісних дій не свідчить про відсутність передбаченого договором предмета відповідної послуги.

Пунктом 1.5.2 договору розмір комісії за обслуговування кредиту визначено як 7,40 % від суми кредиту за кожний відповідний розрахунковий період, крім останнього; її розмір і строки сплати відображено також у графіку платежів. Тобто розмір, періодичність та порядок сплати цієї комісії були визначені до укладення договору та включені до загальної вартості кредиту.

Станом на 24 лютого 2026 року первісним кредитором обліковано 15 318,00 грн комісії за обслуговування кредиту, з яких відповідно до Реєстру боржників 13 616,00 грн становила прострочена заборгованість, а 1 702,00 грн - заборгованість за поточний розрахунковий період. Строк сплати останньої із заявлених до стягнення сум відповідно до графіка настав 08 березня 2026 року, тобто до звернення позивача до суду. Відомості щодо 13 616,00 грн простроченої та 1 702,00 грн поточної комісії містяться у матеріалах обліку заборгованості.

Отже, враховуючи, що договором конкретизовано перелік сервісів, за які встановлена комісія, право споживача на безоплатне щомісячне отримання передбаченої законом інформації врегульовано окремо, а розмір і строки сплати комісії визначено договором та графіком платежів, суд не встановив підстав для висновку про нікчемність відповідної умови договору. Вимога про стягнення 15 318,00 грн комісії за обслуговування кредиту є обґрунтованою.

Відповідач також заперечує проти стягнення 9 000,00 грн неустойки. Перевіряючи правові підстави для стягнення цієї складової заборгованості, суд виходить із наступного.

Пунктом 4.1 договору передбачено відповідальність позичальника у вигляді штрафу в розмірі 1 000,00 грн за кожний випадок порушення строку внесення платежу, визначеного графіком, якщо прострочення відповідного платежу триває понад два дні.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що первісним кредитором нараховано дев`ять штрафів по 1 000,00 грн кожний на загальну суму 9 000,00 грн за порушення строків внесення платежів після укладення договору 16 жовтня 2025 року та до відступлення права вимоги 24 лютого 2026 року.

Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного чи надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором кредиту (позики) звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №706/68/23 зазначений припис застосовано до правовідносин, що виникли з кредитного договору, та враховано передбачене ним звільнення позичальника від сплати неустойки, нарахованої за прострочення виконання кредитного зобов`язання у відповідний період.

У цій справі кредитний договір укладено 16 жовтня 2025 року, а всі порушення строків платежів, за які первісним кредитором нараховано спірні штрафи, мали місце після цієї дати. Отже, вся заявлена до стягнення неустойка в сумі 9 000,00 грн нарахована за прострочення, що виникли після 24 лютого 2022 року в період дії передбаченого пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України спеціального регулювання.

Тому незалежно від відповідності кількості та розміру нарахованих штрафів умовам пункту 4.1 договору імперативна норма закону звільняє відповідача від обов`язку їх сплати та передбачає їх списання кредитодавцем. У зв`язку з цим вимога про стягнення 9 000,00 грн неустойки задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи оцінку доводів сторін та досліджених доказів, суд зазначає, що наведені відповідачем заперечення щодо укладення електронного договору та фактичного надання кредиту були перевірені з урахуванням додатково одержаних електронних, технічних і платіжних відомостей, сукупність яких підтверджує укладення відповідачем договору та надання йому 23 000,00 грн кредиту. Подані документи факторингу також підтверджують перехід до позивача права вимоги за спірним договором.

Разом із тим позивач не довів дотримання передбаченої законом та договором процедури дострокового повернення тієї частини основного боргу, строк сплати якої на момент звернення до суду не настав, а вимога про стягнення неустойки суперечить пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Щодо процентів та комісій суд виходить не з відсутності заперечень чи контррозрахунку відповідача, а з оцінки доказів, поданих позивачем на підтвердження відповідних складових заборгованості. Досліджені договір, паспорт споживчого кредиту, заява, графік платежів, відомості про стан заборгованості та інші матеріали справи у їх сукупності дають можливість встановити підстави та розмір заявлених до стягнення процентів і комісій, а наведені відповідачем заперечення не спростовують установлених судом обставин у цій частині.

Таким чином, із заявленої заборгованості в загальному розмірі 62937,39 грн стягненню з відповідача підлягає 31259,39 грн, яка складається з: 322,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту; 14354,39 грн заборгованості за процентами за користування кредитом; 1265,00 грн заборгованості за комісією за надання кредиту та 15318,00 грн заборгованості за комісією за обслуговування кредиту. У частині стягнення 22678,00 грн основної суми кредиту та 9000,00 грн неустойки у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить із наступного. Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №154377 від 15 травня 2026 року. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на суму 31259,39 грн із заявлених 62937,39 грн, що становить 49,6674 % ціни позову. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1322,35 грн судового збору (2662,40 грн ? 31259,39 грн / 62937,39 грн). Належних доказів понесення позивачем інших судових витрат, які підлягали б розподілу, матеріали справи не містять.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 100, 133, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, статтями 15, 16, 204, 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1050, 1054, 1077, 1082 ЦК України, статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 8, 11, 12, 16 Закону України «Про споживче кредитування», статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про споживчий кредит №102108107 від 16 жовтня 2025 року у загальному розмірі 31259,39 грн (тридцять одна тисяча двісті п`ятдесят дев`ять гривень 39 копійок), яка складається з:

- 322,00 грн (триста двадцять дві гривні 00 копійок) - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 14354,39 грн (чотирнадцять тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 39 копійок) - заборгованість за процентами за користування кредитом;

- 1265,00 грн (одна тисяча двісті шістдесят п`ять гривень 00 копійок) - заборгованість за комісією за надання кредиту;

- 15318,00 грн (п`ятнадцять тисяч триста вісімнадцять гривень 00 копійок) - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у частині стягнення з ОСОБА_1 22678,00 грн (двадцять дві тисячі шістсот сімдесят вісім гривень 00 копійок) основної суми кредиту та 9000,00 грн (дев`ять тисяч гривень 00 копійок) неустойки - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 1322,35 грн (одна тисяча триста двадцять дві гривні 35 копійок).

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 28.09.2026 року о 11.15 год.

Відомості про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: вул. Лісова, буд. 2, м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400, код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , паспорт № НОМЕР_4 , виданий органом 5610 25 серпня 2021 року.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.