Рішення № 140114585, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/27622/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/27622/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3; ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 20.05.1981 року по 07.05.1984 року та зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області(ЄДРПОУ 13486010) зарахувати період військової служби з 20.05.1981 року по 07.05.1984 року до страхового стажу позивача ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що з 08.01.2019 отримує пенсію за віком; під час звернення за призначенням пенсії разом із заявою від 08.01.2019 він надав відповідачу оригінал військового квитка, однак у протоколі розрахунку страхового стажу період проходження військової служби відсутній, хоча рішення про відмову у зарахуванні цього періоду відповідач не приймав. Посилаючись на статтю 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач вважає дії відповідача щодо виключення цього періоду зі страхового стажу протиправними.

Зазначена вимога була заявлена в позовній заяві, поданій 17.08.2026, разом з іншими вимогами до того ж відповідача. Ухвалою суду від 21.08.2026 у справі № 520/25556/26 позовні вимоги роз`єднано; вимоги про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби з 20.05.1981 по 07.05.1984 та зобов`язання зарахувати цей період до страхового стажу виділено в самостійне провадження, якому присвоєно номер № 520/27622/26.

Ухвалою суду від 04.09.2026 справу № 520/27622/26 прийнято до провадження судді Смагар С.В., розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідача зобов`язано надати суду належним чином засвідчені копії всіх наявних у нього доказів, що стосуються предмета спору. Ухвалою суду від 04.09.2026 виправлено описку в мотивувальній частині ухвали про прийняття справи до провадження. Заявлене в позовній заяві клопотання про витребування у відповідача копії пенсійної справи позивача задоволено ухвалою від 21.08.2026 у справі № 520/25556/26; разом з відзивом відповідач подав матеріали пенсійної справи позивача.

21.09.2026 відповідач через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Щодо спірного періоду відповідач зазначив, що дата народження, вказана у військовому квитку від 17.05.1982 НОМЕР_2 (30.06.1963), не відповідає паспорту позивача (31.07.1963), у зв`язку з чим військовий квиток не може бути врахований при розрахунку стажу, а інших належних відомостей на підтвердження спірного періоду до органу Пенсійного фонду України не надходило; крім того, за військовим квитком датою призову на військову службу є 20.05.1982, а не 20.05.1981. Також відповідач послався на пункт 5 частини четвертої статті 169 та пункт 4 частини першої статті 170 КАС України, вказавши, що справа № 520/27622/26 є ідентичною справі № 520/27621/26 за позовом ОСОБА_1 до того ж відповідача. Решта доводів відзиву стосується індексації пенсії та розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, тобто вимог, які не є предметом цієї справи.

Відзив з додатками доставлено до електронних кабінетів позивача та його представника 21.09.2026. Відповідь на відзив до суду не надходила.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши доводи сторін, установив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Маріуполь Донецької області, є особою, віднесеною до категорії НОМЕР_3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (посвідчення серії НОМЕР_4 ), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 08.01.2019 (пенсійна справа № 057050002158).

08.01.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком (звернення № 142). Згідно з відомостями вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України до цієї заяви, серед інших документів, додано трудову книжку та військовий квиток.

Згідно з рішенням відповідача від 01.10.2019 № 057050002158 про перерахунок пенсії страховий стаж позивача становив 33 роки 1 місяць 4 дні. Відповідно до розрахунку страхового стажу, складеного відповідачем до цього рішення, до страхового стажу позивача зараховано, зокрема, періоди з 07.07.1981 по 27.04.1982 та з 07.08.1984 по 14.02.1987.

Згідно з рішенням відповідача про перерахунок пенсії з 01.03.2026 страховий стаж позивача становить 37 років 0 місяців 10 днів. Відповідно до розрахунку страхового стажу до нього зараховано, зокрема, період навчання з 01.09.1978 по 01.08.1981, періоди роботи з 02.08.1981 по 27.04.1982 та з 07.08.1984 по 14.02.1987. Період з 28.04.1982 по 06.08.1984 до страхового стажу позивача не зараховано.

Військовий квиток НОМЕР_2 виданий 17.05.1982 ІНФОРМАЦІЯ_2 на ім`я ОСОБА_1 . У ньому зазначено: дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження - м. Жданов Донецької області, освіта - середня при ГПТУ-4 м. Жданова у 1981 році, основна цивільна спеціальність - електрозварник. Згідно з розділом II військового квитка позивача призвано на дійсну військову службу 20.05.1982; 07.05.1984 на підставі наказу Міністра оборони СРСР від 29.03.1984 № 63 його звільнено в запас і направлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 з обов`язком прибути на військовий облік 14.05.1984.

Трудова книжка НОМЕР_5 , заповнена 06.07.1981 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , містить такі записи: № 1 - навчання в міському професійно-технічному училищі № 4 м. Жданова з 01.09.1978 по 01.07.1981; № 2 - 07.07.1981 прийнятий до експериментального цеху ручного зварювання електрозварником; № 3 - 27.04.1982 звільнений у зв`язку з призовом на військову службу за пунктом 3 статті 36 КЗпП УРСР; № 4 - 07.08.1984 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.

Згідно з паспортом громадянина України № НОМЕР_6 , виданим 21.04.2022 органом 1214, позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області.

17.08.2026 позивач звернувся до відповідача зі скаргою через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (звернення № ВЕБ-05001-Ф-С-26-450106), у якій, зокрема, просив зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби; станом на 17.08.2026 звернення мало статус «Прийнято до розгляду». Рішення відповідача про відмову у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу позивача в матеріалах справи відсутнє.

Стверджуючи про протиправність незарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно із статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Спірний період припадає на час до набрання чинності Законом № 1058-IV, а тому відповідно до частини 4 статті 24 цього Закону зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Відповідач не заперечує, що військова служба зараховується до стажу, і сам у відзиві посилається на пункт 6 Порядку № 637, яким для підтвердження військової служби передбачено прийняття військових квитків. Єдиною підставою незарахування спірного періоду відповідач називає розбіжність між датою народження, зазначеною у військовому квитку ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), і датою народження позивача за паспортом ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Суд не погоджується з тим, що ця розбіжність виключає можливість урахування військового квитка НОМЕР_2 . Прізвище, ім`я та по батькові у військовому квитку повністю збігаються з паспортними даними позивача. Місце народження, зазначене у військовому квитку, - м. Жданов Донецької області (нині - м. Маріуполь), відповідає місцю народження позивача за паспортом. Відомості військового квитка про освіту (середня при ГПТУ-4 м. Жданова у 1981 році) і цивільну спеціальність (електрозварник) збігаються із записами № 1 і № 2 трудової книжки позивача НОМЕР_5 , у якій дата народження позивача зазначена правильно - ІНФОРМАЦІЯ_1 і записи якої відповідач визнає та використовує при обчисленні страхового стажу.

Крім того, відомості військового квитка узгоджуються із записами трудової книжки щодо самого періоду служби: за записом № 3 позивача звільнено з роботи 27.04.1982 у зв`язку з призовом на військову службу, за військовим квитком його призвано на дійсну військову службу 20.05.1982 і звільнено в запас 07.05.1984 з обов`язком стати на військовий облік 14.05.1984, а за записом № 4 трудової книжки позивача 07.08.1984 прийнято на службу в органи внутрішніх справ. Саме цей проміжок - з 28.04.1982 по 06.08.1984 - відповідач не зарахував до страхового стажу позивача, зарахувавши на підставі тієї ж трудової книжки попередній і наступний періоди роботи.

Отже, за сукупністю наведених доказів військовий квиток НОМЕР_2 належить позивачу, а неправильне зазначення в ньому дати народження є неточністю, допущеною при заповненні документа, яка не спростовує факту проходження позивачем військової служби з 20.05.1982 по 07.05.1984.

Позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок та військового квитка. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Суд також враховує, що військовий квиток був поданий позивачем разом із заявою про призначення пенсії від 08.01.2019. Рішення про відмову у зарахуванні спірного періоду відповідач не приймав, доказів того, що він повідомляв позивача про причини незарахування цього періоду або пропонував подати додаткові документи, матеріали справи не містять. Підставу незарахування відповідач уперше навів у відзиві на позовну заяву.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач правомірності незарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 20.05.1982 по 07.05.1984 не довів.

Водночас доводи відповідача про те, що датою призову позивача на військову службу за військовим квитком є 20.05.1982, а не 20.05.1981, суд вважає обґрунтованими. Згідно з військовим квитком позивача призвано на дійсну військову службу 20.05.1982. За записами трудової книжки до 01.07.1981 позивач навчався в міському професійно-технічному училищі № 4 м. Жданова, а з 07.07.1981 по 27.04.1982 працював, і ці періоди відповідачем уже зараховані до страхового стажу. Доказів проходження позивачем військової служби у період з 20.05.1981 по 19.05.1982 матеріали справи не містять, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Щодо способу захисту суд зазначає таке. Відповідач обчислив страховий стаж позивача під час призначення пенсії і в подальшому здійснював перерахунки пенсії, зокрема з 01.03.2026, щоразу без урахування спірного періоду, хоча військовий квиток перебував у його розпорядженні з 08.01.2019, а у відзиві на позовну заяву відповідач висловив остаточну позицію про неможливість зарахування цього періоду. Факт проходження позивачем військової служби з 20.05.1982 по 07.05.1984 встановлено судом на підставі поданих доказів, а питання зарахування цього періоду до страхового стажу не належить до дискреційних повноважень відповідача. За таких обставин ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати період проходження військової служби з 20.05.1982 по 07.05.1984 до страхового стажу позивача.

Посилання відповідача на пункт 5 частини четвертої статті 169 та пункт 4 частини першої статті 170 КАС України суд відхиляє. Справи № 520/27621/26 і № 520/27622/26 утворилися внаслідок роз`єднання ухвалою суду від 21.08.2026 позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 в одній позовній заяві у справі № 520/25556/26.

Відповідно до частини 6 статті 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Предметом справи № 520/27621/26 є вимоги щодо розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особі, віднесеній до категорії 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а предметом цієї справи - зарахування до страхового стажу періоду проходження військової служби. Отже, іншого спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у провадженні суду немає.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3; ЄДРПОУ 13486010) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , періоду проходження військової служби з 20.05.1982 по 07.05.1984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ЄДРПОУ 13486010, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , період проходження військової служби з 20.05.1982 по 07.05.1984.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар