Рішення № 140114557, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/28015/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту реєстрації Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, Павлівський майдан, буд. 4, ЄДРПОУ 40214227) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту реєстрації Харківської міської ради, в якому просить:

- визнати протиправними дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради з відмови в здійсненні реєстраційних дій по внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- скасувати в повному обсязі рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій № 85930650 від 21.07.2026 року;

- зобов`язати Департамент реєстрації Харківської міської ради здійснити реєстраційні дії по внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 08 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/28015/26. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою у відповідача витребувано заяву № 74126992 з усіма поданими документами, рішення від 21.07.2026 № 85930650 з доказами вручення, запит і відповідь на нього, а також письмові пояснення щодо наявності або відсутності відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності, щодо конкретної підстави відмови за частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і щодо оцінки поданих правовстановлюючих документів. Цією ж ухвалою позивачку зобов`язано надати письмове підтвердження про відсутність інших осіб, які заявляють майновий інтерес щодо житлового будинку, що є предметом реєстрації. Ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 09.09.2026 через електронний кабінет, що зазначено ним у відзиві на позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Позивачка в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є власником житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу від 05.06.1995, посвідченого Першою Свердловською державною нотаріальною конторою Луганської області, з реєстраційним написом бюро технічної інвентаризації від 01.08.1995, що будинок розташований на тимчасово окупованій території, у зв`язку з чим реєстрація здійснюється за принципом екстериторіальності, і що наведена державним реєстратором підстава відмови не входить до вичерпного переліку підстав, визначених частиною першою статті 24 Закону. Посилається також на те, що відповідно до частини третьої статті 3 цього Закону речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо їх реєстрацію проведено відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; що частина п`ята статті 23 Закону допускає відмову у зв`язку з неподанням документів лише у разі невиконання вимог саме заявником; на статтю 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» і пункт 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; на те, що втрата органами влади доступу до архівів бюро технічної інвентаризації, які залишилися на тимчасово окупованій території, не може обмежувати право власності особи, яка зберегла правовстановлюючий документ, а також на принцип «in dubio pro homine».

На виконання ухвали суду листом від 11.09.2026 № 4584/0/50-26, який надійшов до суду 16.09.2026, відповідач надіслав засвідчені копії документів, сформованих за заявою № 74126992. 22.09.2026 через підсистему «Електронний суд» відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що під час державної реєстрації прав, що виникли до 01.01.2013, державний реєстратор зобов`язаний запитати інформацію в органу, який проводив реєстрацію, а оскільки комунальне підприємство «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» діяльність на підконтрольній території не відновило, отримати відомості про реєстрацію права власності позивачки неможливо з причин, що не залежать від відповідача, у зв`язку з чим подані документи не дали змоги встановити набуття речових прав, а рішення прийнято з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Указав також, що пункт 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, застосовується у разі втрати, пошкодження чи зіпсування правовстановлюючого документа і за наявності відомостей про реєстрацію права в Реєстрі прав власності на нерухоме майно або на паперових носіях інформації бюро технічної інвентаризації, а тому в цьому випадку застосуванню не підлягає. Окремо послався на листи Міністерства юстиції України від 12.06.2023 № 75137/74555-9-23/8.4.4 та від 27.11.2025 № 171882/Б-25609/8.4.1 і зазначив, що суд не може підміняти державного реєстратора, який самостійно приймає рішення за результатами розгляду заяви.

20.09.2026 позивачка на виконання ухвали суду подала заяву, в якій письмово підтвердила відсутність інших осіб, які заявляють майновий інтерес щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та зазначила, що будинок під арештом чи забороною відчуження не перебуває, а судових спорів щодо нього немає. До заяви додано копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЛГ № 054189, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку за тією ж адресою, свідоцтва про розірвання шлюбу та довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа згідно з довідкою від 18.10.2016 № 6326-19630; зареєстроване місце проживання - м. Довжанськ Луганської області.

14 липня 2026 року позивачка подала заяву про державну реєстрацію права власності № 74126992 на закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Як документи, що підтверджують набуття права власності, подано договір купівлі-продажу від 05 червня 1995 року, посвідчений Першою Свердловською державною нотаріальною конторою Луганської області, з реєстраційним написом Свердловського міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 01.08.1995 № 267 (реєстрова книга № 22) на ім`я ОСОБА_1 , та технічний паспорт Свердловського міжрайонного бюро технічної інвентаризації від 31.05.1995, інвентарна справа № 1693.

15 липня 2026 року державним реєстратором проведено пошук у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, за результатами якого відомостей про заявлений об`єкт не виявлено, і прийнято рішення № 85843353 про залишення заяви без руху, яким визначено, що документи (відомості), які не подано заявником, мають бути подані протягом 30 робочих днів з дня отримання цього рішення.

16 липня 2026 року державним реєстратором направлено запит № 6605/0/276-26 до Луганської обласної державної адміністрації. Листом від 20 липня 2026 року № 4/01.01-22-4226 Луганська обласна державна адміністрація (обласна військова адміністрація) повідомила, що органом, який проводив оформлення та/або державну реєстрацію речових прав, не була і не є, що до 01.01.2013 реєстрацію та зберігання інвентаризаційних справ здійснювало комунальне підприємство «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», яке діяльність не відновило, і що м. Довжанськ є тимчасово окупованою територією з 07.04.2014.

21 липня 2026 року державним реєстратором Гвоздович А.І. прийнято рішення № 85930644 про відновлення розгляду заяви та того ж дня - рішення № 85930650 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Підставою відмови зазначено, що «подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження». При цьому мотивувальна частина рішення містить посилання на пункт 1 частини першої статті 23 Закону та закінчується словами «розгляд заяви буде продовжено після: Отримання відповіді на запит», тоді як резолютивна частина містить відмову у проведенні реєстраційних дій.

Рішення від 21.07.2026 № 85930650 позивачка отримала 23 липня 2026 року, про що свідчить її власноручна відмітка на заяві № 74126992. Позов подано до суду 04 вересня 2026 року.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною першою статті 24 зазначеного Закону визначено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав. Розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, а державний реєстратор, приймаючи рішення про відмову, зобов`язаний зазначити, яка саме з передбачених цією нормою підстав має місце.

Оскаржуване рішення від 21.07.2026 № 85930650 конкретного пункту частини першої статті 24 Закону не містить. Наведене в ньому формулювання про те, що подані документи не дають змоги встановити набуття речових прав, не супроводжується жодним аналізом поданих позивачкою договору купівлі-продажу від 05.06.1995 та технічного паспорта, а також не містить висновку про те, які саме недоліки цих документів унеможливлюють реєстрацію.

Більше того, рішення є внутрішньо суперечливим: його мотивувальна частина викладена як обґрунтування зупинення розгляду заяви у зв`язку з надісланням запиту і прямо зазначає, що розгляд заяви буде продовжено після отримання відповіді на запит, тоді як резолютивна частина містить відмову у проведенні реєстраційних дій. Рішення, мотивувальна і резолютивна частини якого суперечать одна одній, не може вважатися обґрунтованим у розумінні пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також враховує, що рішенням від 15.07.2026 № 85843353 заяву залишено без руху з наданням 30 робочих днів з дня отримання цього рішення, а рішення про відмову прийнято 21.07.2026, тобто до спливу цього строку. Позивачка була позбавлена можливості скористатися наданим їй строком.

Окремо суд зазначає, що об`єкт нерухомого майна розташований на тимчасово окупованій території, а орган, який здійснював реєстрацію прав до 01.01.2013, діяльність не відновив, що підтверджено відповіддю Луганської обласної військової адміністрації. Ця обставина сама по собі не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності і не звільняє державного реєстратора від обов`язку дати оцінку поданим заявником правовстановлюючим документам по суті.

За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Посилання відповідача у відзиві на пункт 4 частини першої статті 24 Закону як на підставу відмови суд не приймає, оскільки ця підстава в оскаржуваному рішенні не зазначена, а правомірність рішення суб`єкта владних повноважень перевіряється з урахуванням тих підстав і мотивів, які наведені в самому рішенні на час його прийняття. Обґрунтування, вперше викладене у відзиві на позовну заяву, не усуває недоліків оскаржуваного рішення, мотивувальна частина якого стосується зупинення розгляду заяви до отримання відповіді на запит, а відповідь Луганської обласної державної адміністрації від 20.07.2026, отримана до прийняття рішення, у ньому не згадана і не проаналізована. Отже, правомірність оскаржуваного рішення відповідачем не доведена.

Листи Міністерства юстиції України від 12.06.2023 № 75137/74555-9-23/8.4.4 та від 27.11.2025 № 171882/Б-25609/8.4.1, на які посилається відповідач, за їх власним змістом не є нормативно-правовими актами та мають інформаційний характер, а тому не можуть бути самостійною підставою для відмови в державній реєстрації прав і не звільняють державного реєстратора від обов`язку навести в рішенні передбачену законом підставу відмови та дати оцінку поданим заявником документам.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що рішення державного реєстратора від 21.07.2026 № 85930650 про відмову в проведенні реєстраційних дій прийнято без встановлення передбаченої законом підстави для відмови і підлягає скасуванню, а дії відповідача з такої відмови є протиправними.

Щодо посилань позивачки на пункт 53 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, суд зазначає таке. Відповідач у відзиві вказав, що ця норма застосовується у разі втрати, пошкодження чи зіпсування правовстановлюючого документа, проте оскаржуване рішення мотивів застосування чи незастосування пункту 53 Порядку № 1127 не містить, а оцінки поданим позивачкою договору купівлі-продажу від 05.06.1995 та технічному паспорту державний реєстратор у рішенні не надав. Оскільки позивачка подала державному реєстратору оригінали правовстановлюючих документів і не заявляла про їх втрату, вирішальним для її заяви є не застосування пункту 53 Порядку № 1127, а оцінка поданих документів, щодо якої суд зазначає таке.

Позивачка подала державному реєстратору оригінали договору купівлі-продажу житлового будинку від 05.06.1995, посвідченого Першою Свердловською державною нотаріальною конторою Луганської області за реєстровим № 2-3320, на якому міститься реєстраційний напис Свердловського бюро технічної інвентаризації від 01.08.1995 про реєстрацію права власності на будинок за ОСОБА_1 за № 267 у реєстровій книзі № 22, а також технічного паспорта на житловий будинок, складеного 31.05.1995, з інвентарним номером 1693 та реєстровим номером 267/22, у якому ОСОБА_1 зазначено власником цілого будинку. До суду позивачка також подала державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛГ № 054189, виданий їй на підставі рішення Свердловської міської ради народних депутатів від 17.03.1999 № 98 на земельну ділянку площею 0,0976 га для обслуговування житлового будинку за тією ж адресою. Зміст цих документів узгоджується між собою щодо особи власника, адреси та реєстраційних даних об`єкта, а відповідач ні в оскаржуваному рішенні, ні у відзиві жодних недоліків чи суперечностей у них не навів.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», на яку посилаються обидві сторони, речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, за умови, що їх реєстрацію проведено відповідно до законодавства, яке діяло на момент їх виникнення. Реєстрацію права власності позивачки бюро технічної інвентаризації у 1995 році підтверджують реєстраційний напис на договорі та реєстровий номер у технічному паспорті, тобто документи, видані уповноваженими на той час органами. Обов`язок державного реєстратора запитати інформацію в органу, який проводив реєстрацію прав до 1 січня 2013 року (пункт 3 частини третьої статті 10 зазначеного Закону), спрямований на перевірку поданих документів і не встановлює для заявника додаткової умови набуття права. Цей обов`язок державний реєстратор виконав: запит направлено, а з відповіді Луганської обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації) від 20.07.2026 № 4/01.01-22-4226 вбачається, що інформацію неможливо надати, оскільки комунальне підприємство «Свердловське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» діяльність на підконтрольній території не відновило. Неможливість отримати відповідь з причин, що не залежать від заявника, не свідчить про недостовірність поданих документів і сама по собі не може бути підставою для висновку, що ці документи не дають змоги встановити набуття права власності. Суд також враховує, що статтею 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на яку посилається позивачка, гарантовано збереження за фізичними особами права власності на нерухоме майно, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України. Отже, під час повторного розгляду заяви державний реєстратор зобов`язаний оцінити подані позивачкою документи по суті, а неотримання відповіді від органу, архів якого залишився на тимчасово окупованій території, не може бути самостійною підставою для відмови в державній реєстрації права власності позивачки.

Щодо доводу відповідача про те, що отримання інформації від органу, який проводив реєстрацію до 01.01.2013, необхідне для запобігання порушенню речових прав третіх осіб, суд зазначає, що за результатами пошуків, проведених державним реєстратором 15.07.2026 і 21.07.2026 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, відомостей щодо цього об`єкта не виявлено, а в базі даних заяв щодо нього зареєстровано лише заяву позивачки від 14.07.2026 № 74126992. Позивачка в заяві від 20.09.2026 письмово підтвердила відсутність інших осіб, які заявляють права на будинок, а також арештів, заборон і спорів щодо нього, а відповідач доказів існування таких осіб не навів. За таких обставин посилання на можливе порушення прав третіх осіб є припущенням і не може бути підставою для відмови в державній реєстрації. Водночас перевірка відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на дату проведення реєстраційної дії належить до повноважень державного реєстратора під час повторного розгляду заяви.

Щодо вимоги про зобов`язання здійснити реєстраційні дії по внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності позивачки суд зазначає таке. Державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором за заявою, і під час її проведення реєстратор, крім оцінки правовстановлюючих документів, встановлює відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами та інших підстав для відмови станом на дату проведення реєстраційної дії. Ці обставини державним реєстратором по суті не перевірялися, а оскаржуване рішення прийнято без оцінки поданих документів. Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Згідно з абзацом другим цієї ж частини у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Оскільки виконання всіх умов, визначених законом для державної реєстрації права власності, державним реєстратором не встановлювалося, а суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у перевірці, що належить до його компетенції, належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Позовна вимога про зобов`язання здійснити реєстраційні дії задоволенню не підлягає.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Решта доводів та аргументів сторін не спростовують наведених висновків суду та не мають вирішального значення для вирішення спору по суті.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими частково, а адміністративний позов належить задовольнити частково.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту реєстрації Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, Павлівський майдан, буд. 4, ЄДРПОУ 40214227) про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Департаменту реєстрації Харківської міської ради з відмови у здійсненні реєстраційних дій щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасувати рішення державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 21 липня 2026 року № 85930650.

Зобов`язати Департамент реєстрації Харківської міської ради (ЄДРПОУ 40214227) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про державну реєстрацію права власності від 14 липня 2026 року № 74126992 з урахуванням правової оцінки, наданої Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 28 вересня 2026 року у справі № 520/28015/26.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар