Рішення № 140114548, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/27834/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 за період з 08.08.2023 по 09.01.2025 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 з 08.08.2023 (дата початку служби) по 31.12.2023, на 01.01.2024 з 01.01.2024 по 31.12.2024, на 01.01.2025 з 01.01.2025 по 09.01.2026 (дата звільнення) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове (спеціальне) звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення не проведення перерахунку та виплатити одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та інших сум, належних при звільненні, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити грошове забезпечення ОСОБА_2 за період з 08.08.2023 по 09.01.2025 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 з 08.08.2023 (дата початку служби) по 31.12.2023, на 01.01.2024 з 01.01.2024 по 31.12.2024, на 01.01.2025 з 01.01.2025 по 09.01.2026 (дата звільнення) відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також, у зв`язку зі змінами розмірів посадового окладу, окладу за військове (спеціальне) звання та, відповідно, додаткових видів грошового забезпечення перерахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку та інших сум, належних при звільненні, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 08 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/27834/26. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою у відповідача витребувано особові картки на грошове забезпечення за 2023-2025 роки, розрахунково-платіжні документи за спірний період, помісячну довідку про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії із зазначенням розрахункової величини і тарифних коефіцієнтів, накази про призначення на посаду, присвоєння звання і встановлення тарифного розряду, накази та розрахунки щодо виплат при звільненні, накази від 09.01.2025 № 10 і від 08.01.2025 № 5-РС, довідку про розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії та грошовий атестат, заяву позивача від 30.04.2026 і лист-відповідь від 10.07.2026 з доказами вручення.

Згідно з частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу з 08.08.2023 по 09.01.2025, грошове забезпечення йому нараховувалося виходячи з розрахункової величини 1762 гривні, тоді як, на його думку, після скасування у судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на тарифний коефіцієнт за пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Позивач вважає, що пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 суперечить законам про Державний бюджет України на відповідний рік, а тому на підставі частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає застосуванню. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 10.01.2023 у справі № 340/507/22, від 22.11.2024 у справі № 380/9113/23, від 21.10.2025 у справі № 600/193/24-а та від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, а також на порушення права на мирне володіння майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

12 вересня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, копію якого з додатками відповідач надіслав позивачу поштовим відправленням 11 вересня 2026 року (накладна № 6901100294558). У відзиві відповідач заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що відповідно до частин другої і четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України; що за період служби позивача діяла редакція пункту 4 постанови № 704 з фіксованою розрахунковою величиною 1762 гривні; що відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870, скасування акта не поновлює дії акта, який ним було скасовано, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 та постанови Верховного Суду у справах № 807/1332/17, № 591/2813/17, № 820/601/17, № 804/215/18 і № 700/668/16-а; що постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 є чинною, неконституційною не визнавалася, а постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним пункту 2 цієї постанови. На виконання ухвали суду відповідач надав грошовий атестат від 09.01.2025 № 12/ФЕС-ГА, довідки від 09.09.2026 № 4820/37/5/710 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, картки особового рахунку військовослужбовця за 2023-2025 роки, заяву позивача від 30.04.2026, лист-відповідь від 10.07.2026 і докази його направлення; інших витребуваних документів, зокрема наказу від 08.01.2025 № 5-РС, розрахунково-платіжних документів і наказів про призначення на посаду, присвоєння звання та встановлення тарифного розряду, не подав.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 08 серпня 2023 року; наказом командира Військової частини НОМЕР_2 по особовому складу від 08.01.2025 № 5-РС звільнений з військової служби у відставку за віком, а витягом з наказу по стройовій частині від 09.01.2025 № 10 виключений зі списків особового складу з 09 січня 2025 року.

Згідно з грошовим атестатом від 09.01.2025 № 12/ФЕС-ГА позивачу було встановлено тарифний розряд 7, посадовий оклад 3000,00 грн, оклад за військовим званням 880,00 грн, надбавку за вислугу років 25 відсотків, надбавку за особливості проходження служби 65 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років та премію у розмірі 505 відсотків посадового окладу.

30 квітня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення та виплат, належних при звільненні; заява надійшла до Військової частини НОМЕР_2 за вхідним номером Л-406 від 01.07.2026.

Листом від 10 липня 2026 року № 4820/8/33/10848 відповідач повідомив, що з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 до пункту 4 постанови № 704, розміри посадових окладів та окладів за військовим званням розраховуються виходячи з 1762 гривень, а тому протиправних дій щодо нарахування грошового забезпечення посадовими особами військової частини не вчинялося.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у первісній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 до пункту 4 постанови № 704 внесено зміни, якими розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями встановлено у фіксованому розмірі 1762 гривні. Ці зміни набрали чинності 20 травня 2023 року.

Спірним періодом у цій справі є період з 08 серпня 2023 року по 09 січня 2025 року.

Увесь спірний період настав ПІСЛЯ 20 травня 2023 року, тобто після набрання чинності змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Станом на день зарахування позивача на військову службу пункт 4 постанови № 704 уже діяв у редакції з фіксованою розрахунковою величиною.

За таких обставин розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за весь спірний період підлягали визначенню за пунктом 4 постанови № 704 у редакції, чинній на відповідну дату, тобто із застосуванням установленої постановою № 481 розрахункової величини, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Саме так їх і визначав відповідач.

Щодо доводу позивача про те, що застосуванню підлягає первісна редакція пункту 4 постанови № 704, відновлена внаслідок скасування у судовому порядку пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, суд зазначає, що це скасування мало значення для періоду до 20 травня 2023 року. З 20 травня 2023 року порядок визначення розрахункової величини врегульовано постановою № 481, яка є чинною, неконституційною не визнавалася, а у задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним її пункту 2 відмовлено постановою суду касаційної інстанції від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 визнано протиправним і нечинним; це рішення набрало законної сили 18 червня 2025 року за наслідками апеляційного перегляду. Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Спірний період у цій справі - з 08 серпня 2023 року по 09 січня 2025 року - повністю передує 18 червня 2025 року, а тому протягом усього цього періоду пункт 4 постанови № 704 діяв у редакції, установленій постановою № 481, незалежно від подальшої долі судового рішення у справі № 320/29450/24.

Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. За частиною третьою цієї статті у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена. За таких обставин підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції за правилами частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у суду немає, а суд зобов`язаний вирішити спір на підставі того нормативно-правового акта, який є чинним і регулює спірні правовідносини.

Суд не залишає поза увагою постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24. Водночас будь-який висновок щодо застосування норми права застосовується до тієї норми, яка є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання про те, яка саме редакція пункту 4 постанови № 704 є чинною після 20 травня 2023 року, вирішено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, і саме ця редакція за приписами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню судом у цій справі.

Відхиляє суд і довід позивача про те, що розрахункова величина для визначення розмірів окладів має визначатися за статтею 7 законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024 і 2025 роки. Названими нормами встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте вони не визначають порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців. За частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, що й зроблено пунктом 4 постанови № 704 у чинній редакції.

Доводи позивача з посиланням на постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 10.01.2023 у справі № 340/507/22 та від 22.11.2024 у справі № 380/9113/23 суд відхиляє. Висновки щодо обчислення посадових окладів від прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року сформульовано у цих постановах стосовно редакції пункту 4 постанови № 704, яка у спірному періоді вже не діяла, а загальний висновок про незастосування підзаконного акта, що суперечить закону, не може бути застосований до пункту 2 постанови № 481, відповідність якого актам вищої юридичної сили підтверджена пізнішою постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24.

Доводи відповідача з посиланням на пункт 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп і від 05.04.2001 № 3-рп/2001 та постанови Верховного Суду у справах № 807/1332/17, № 591/2813/17, № 820/601/17, № 804/215/18 і № 700/668/16-а про те, що скасування пункту 6 постанови № 103 не відновило первісну редакцію пункту 4 постанови № 704, стосуються періоду до 20 травня 2023 року, який до предмета спору в цій справі не входить, а тому для вирішення спору значення не мають.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 600/193/24-а суд зазначає, що предметом розгляду у тій справі було оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії відповідно до статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а не нарахування грошового забезпечення під час проходження служби; питання про відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили у цій постанові не досліджувалося, а сама постанова ухвалена до постанови Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24. Тому викладені в ній висновки до спірних правовідносин не застосовуються.

Посилання позивача на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд також відхиляє, оскільки грошове забезпечення за спірний період нараховане позивачу в розмірі, визначеному чинним на той час нормативно-правовим актом, а права на отримання грошового забезпечення в більшому розмірі, яке могло б становити «майно» у розумінні цієї статті, у позивача не виникло.

Оскільки розміри основних видів грошового забезпечення визначені правильно, не підлягають перерахунку і похідні від них виплати - надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премія, одноразова грошова допомога при звільненні, матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова компенсація за невикористані відпустки.

Суд додатково враховує, що за грошовим атестатом від 09.01.2025 № 12/ФЕС-ГА допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивачу не нараховувалися і не виплачувалися, а тому вимога про їх перерахунок за цей рік є безпредметною.

Щодо вимоги про перерахунок і виплату грошового забезпечення з урахуванням індексації суд зазначає, що ця вимога є похідною від вимоги про перерахунок розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням. Індексація обчислюється від фактично нарахованого грошового забезпечення, а тому її перерахунок можливий лише за умови зміни розмірів основних видів грошового забезпечення. Оскільки підстав для перерахунку останніх немає, немає підстав і для перерахунку індексації. Самостійних доводів про неправильність обчислення індексації від фактично виплачених сум позивач не наводив, а розміри нарахованої індексації, відображені в картках особового рахунку, ним не оспорюються.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Решта доводів та аргументів сторін не спростовують наведених висновків суду та не мають вирішального значення для вирішення спору по суті.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар