Рішення № 140114531, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/27222/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника - адвоката Рябовола Володимира Володимировича звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо проведення індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 з 01.03.2025 року, у розмірі 1,121 з 01.03.2026 року»; «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 28.04.2026 року індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 з 01.03.2025 року, у розмірі 1,121 з 01.03.2026 року та у зв`язку з цим провести перерахунок та виплату пенсії».

Ухвалою суду від 01 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху; 07 вересня 2026 року позивач подав заяву про усунення недоліків з доказами сплати судового збору. Ухвалою суду від 08 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/27222/26. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою у відповідача витребувано копію пенсійної справи позивача, рішення про призначення пенсії та про всі її перерахунки із зазначенням застосованих коефіцієнтів і величини показника, до якої їх застосовано, матеріали розгляду звернення позивача від 28.04.2026 і копію листа-відповіді від 21.05.2026.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що частина друга статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пов`язує щорічний перерахунок пенсії зі збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується для обчислення пенсії конкретної особи, і що коефіцієнт такого збільшення визначається за формулою, наведеною в абзаці другому цієї частини. Наполягає, що при перерахунку його пенсії підлягали застосуванню коефіцієнти збільшення у розмірі 1,115 з 01 березня 2025 року і 1,121 з 01 березня 2026 року, проте відповідач їх не застосував, а листом від 21.05.2026 у проведенні такої індексації відмовив, пославшись на підпункт 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 і підпункт 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236. Позивач також посилається на положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», на невідповідність пункту 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124, приписам частини другої статті 42 Закону, та на постанови Верховного Суду від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23, від 27.01.2025 у справі № 200/422/24, від 27.01.2025 у справі № 620/7211/24, від 28.01.2025 у справі № 400/4663/24 і від 28.01.2025 у справі № 120/1483/24.

Відповідач подав відзив на позовну заяву від 15.09.2026 № 2000-1002-7/156609, який надійшов до суду 17 вересня 2026 року, і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи відповідача полягають у такому: позивач перебуває на обліку в головному управлінні, за заявою від 27.02.2024 його переведено на пенсію за віком з 27.02.2024; на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 520/35801/25, залишеного без змін постановою суду апеляційної інстанції від 14.04.2025, позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.04.2024 із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2021, 2022 і 2023 роки; покладені цим рішенням зобов`язання поширюються лише станом на визначену судом дату перерахунку, а тому правових підстав для проведення індексації пенсії після 01.04.2024 на виконання цього рішення суду немає; індексацію з 01.03.2025 можливо провести лише на умовах Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124; згідно з підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 і підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 236 пенсії, які не підвищені згідно з пунктом 1 цих постанов, перераховуються шляхом збільшення показника середньої заробітної плати на коефіцієнти 1,023 і 1,036 відповідно; після проведення індексації з 01.03.2026 середньомісячний заробіток становить 12 522,86 грн; суд не може задовольняти вимоги на майбутнє; відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом з відзивом відповідач подав витяги з пенсійної справи позивача, протоколи перерахунку пенсії, розрахунок заробітку, реєстраційну картку звернення позивача від 28.04.2026 і лист від 21.05.2026.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, особовий рахунок № НОМЕР_2 . Позивач є особою з інвалідністю другої групи з дитинства безстроково, що підтверджується довідкою ВТЕК серії К-З № 386774 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 20.03.2024.

Раніше позивач отримував пенсію у зв`язку з втратою годувальника. За заявою від 27 лютого 2024 року його переведено на пенсію за віком з 27 лютого 2024 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі № 520/35801/25, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 14 квітня 2025 року, відповідача зобов`язано здійснити позивачу з 01 квітня 2024 року перерахунок та виплату пенсії із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021, 2022 і 2023 роки. Це рішення відповідач виконав і провів перерахунок пенсії з 01 квітня 2024 року.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, застосований при цьому перерахунку і, отже, такий, що враховується для обчислення пенсії позивача, становить 13 559,41 грн. Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати позивача - 0,87142, загальний страховий стаж - 47 років 6 місяців 9 днів, коефіцієнт страхового стажу - 0,47500. Ці величини відповідач навів у листі від 21.05.2026, у відзиві та у доданому до відзиву розрахунку заробітку для обчислення пенсії і вони сторонами не оспорюються.

Згідно з протоколом перерахунку пенсії від 09 серпня 2024 року середньомісячний заробіток позивача становив 6 966,54 грн, а загальний розмір пенсії - 3 437,99 грн. Протоколом перерахунку пенсії від 25 лютого 2025 року відповідач провів позивачу перерахунок пенсії з 01 березня 2025 року за видом «індексація заробітку», збільшивши середньомісячний заробіток до 7 767,69 грн; розмір пенсії при цьому збільшено з 3 437,99 грн до 3 818,53 грн. Просте арифметичне співвідношення цих величин (7 767,69 : 6 966,54) дорівнює 1,115.

Згідно з протоколом перерахунку пенсії від 27 лютого 2026 року відповідач провів позивачу перерахунок з 01 березня 2026 року, визначивши середньомісячний заробіток у розмірі 12 522,86 грн, що обчислено як 13 559,41 х 1,023 х 1,036 х 0,87142, а розмір пенсії - 6 377,24 грн (пенсія за віком 5 948,36 грн, доплата за понаднормовий стаж 128,88 грн, компенсаційна виплата 300,00 грн).

28 квітня 2026 року позивач звернувся до відповідача через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою № ВЕБ-20001-Ф-С-26-263012, яка надійшла до відповідача 04.05.2026 за вхідним номером 32189/З-2000-26. У заяві позивач зазначив, що у 2025 році його пенсія не була проіндексована, а у 2026 році проіндексована на 3,6 відсотка, і просив провести індексацію з 01 березня 2025 року на 11,5 відсотка і з 01 березня 2026 року на 12,1 відсотка.

Листом від 21 травня 2026 року № 34372-32189/З-03/8-2000/26 відповідач у проведенні такої індексації відмовив, зазначивши, що з 01.03.2025 застосовано коефіцієнт збільшення 1,023 згідно з підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209, а з 01.03.2026 - коефіцієнт 1,036 згідно з підпунктом 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 236, і навів розрахунок пенсії станом на 01.03.2026 у розмірі 6 377,24 грн.

Позовну заяву подано до суду 31 серпня 2026 року, вхідний № 01-12/116535/26. Судовий збір сплачено згідно з розрахунковим документом акціонерного товариства «Укрпошта» від 02.09.2026 № JmtY2YxD7W4.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Абзацом першим частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Абзацом другим частини другої цієї статті встановлено, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Абзацом четвертим частини другої статті 42 цього Закону встановлено, що розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що законодавець визначив, по-перше, ОБ`ЄКТ індексації - показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується для обчислення пенсії конкретної особи, і, по-друге, МІНІМАЛЬНИЙ розмір щорічного збільшення, обчислений за формулою абзацу другого частини другої статті 42 Закону. Кабінет Міністрів України уповноважений визначати розмір і порядок збільшення, проте лише з урахуванням цього мінімального розміру, тобто може встановити коефіцієнт, вищий за мінімальний, але не нижчий за нього.

Застосовуючи наведені приписи до встановлених обставин, суд виходить з двох питань: який саме показник підлягає збільшенню і на який саме коефіцієнт він має бути збільшений.

Щодо об`єкта індексації спору між сторонами фактично немає. Показником середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховується для обчислення пенсії позивача, є величина 13 559,41 грн, застосована відповідачем при перерахунку пенсії з 01 квітня 2024 року на виконання рішення суду у справі № 520/35801/25. Саме цю величину відповідач бере за основу у власному розрахунку, наведеному в листі від 21.05.2026 і у відзиві.

Щодо розміру коефіцієнта збільшення суд зазначає таке. Абзац другий частини другої статті 42 Закону № 1058-IV визначає МІНІМАЛЬНИЙ розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати, а абзац четвертий цієї ж частини уповноважує Кабінет Міністрів України визначати розмір і порядок збільшення саме з урахуванням цього мінімального розміру. Отже, Кабінет Міністрів України не наділений повноваженням встановлювати коефіцієнт збільшення, менший за визначений законом мінімум, а орган Пенсійного фонду України не вправі застосовувати менший коефіцієнт, ніж той, що відповідає цьому мінімуму.

Матеріалами справи підтверджено, що коефіцієнтом щорічного збільшення показника середньої заробітної плати з 01 березня 2025 року є 1,115. Це випливає з власних дій відповідача: за протоколом перерахунку від 25.02.2025 він збільшив середньомісячний заробіток позивача, обчислений із застосуванням показника середньої заробітної плати, саме в 1,115 раза (6 966,54 х 1,115 = 7 767,69). Коефіцієнт збільшення з 01 березня 2026 року у розмірі 1,121 установлено пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236; цю величину позивач навів і у зверненні від 28.04.2026, і у позовній заяві, а відповідач ні в листі від 21.05.2026, ні у відзиві на позовну заяву її не спростував.

Натомість до показника, який враховується для обчислення пенсії позивача, відповідач застосував коефіцієнти 1,023 і 1,036, тобто величини, істотно менші за коефіцієнти щорічного збільшення і, отже, менші за мінімальний розмір збільшення, визначений абзацом другим частини другої статті 42 Закону № 1058-IV. Такі дії суперечать наведеному припису закону.

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, при вирішенні спору суд застосовує частину другу статті 42 Закону № 1058-IV як акт вищої юридичної сили.

Суд окремо звертає увагу на такий наслідок застосованого відповідачем підходу. До перерахунку, проведеного на виконання рішення суду у справі № 520/35801/25, пенсія позивача індексувалася коефіцієнтом 1,115, що відповідач сам підтвердив протоколом перерахунку від 25.02.2025. Після того, як розмір пенсії позивача було приведено у відповідність із законом за рішенням суду, відповідач перейшов до застосування знижених коефіцієнтів 1,023 і 1,036. Таким чином, звернення позивача за судовим захистом обернулося для нього погіршенням умов подальшої індексації пенсії, що не узгоджується ні з приписами частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, ні з принципом юридичної визначеності.

Довід відповідача про те, що покладені рішенням суду у справі № 520/35801/25 зобов`язання поширюються лише станом на визначену судом дату перерахунку, а тому підстав для індексації пенсії після 01.04.2024 немає, суд відхиляє. Щорічний перерахунок пенсії з 01 березня проводиться в силу прямого припису частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, а не на виконання судового рішення. Виконання рішення у справі № 520/35801/25 визначило лише показник заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії позивача, і не звільнило відповідача від обов`язку щороку індексувати цей показник за правилами закону.

Довід відповідача про неможливість задоволення вимог на майбутнє суд також відхиляє: позовні вимоги стосуються індексації, яка мала бути проведена з 01 березня 2025 року і з 01 березня 2026 року, тобто періодів, що вже настали, а не майбутніх дій відповідача.

Доводи відповідача про обов`язковість судових рішень, наведені з посиланням на статтю 370 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Конституційного Суду України та практику Європейського суду з прав людини, суд не заперечує, проте вони не спростовують висновків суду, оскільки предметом цього спору є не виконання рішення у справі № 520/35801/25, а дотримання відповідачем приписів частини другої статті 42 Закону № 1058-IV при щорічному перерахунку пенсії.

Посилання позивача на визнання протиправним і нечинним підпункту 6 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.02.2026 і постановою суду апеляційної інстанції від 19.05.2026 у справі № 320/14123/25 суд до уваги не бере, оскільки копій цих судових рішень матеріали справи не містять і вони судом не досліджувалися. Висновок суду ґрунтується безпосередньо на приписах частини другої статті 42 Закону № 1058-IV.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо непроведення позивачу індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення 1,115 з 01 березня 2025 року і 1,121 з 01 березня 2026 року є протиправною, а належним способом захисту права позивача є зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок і виплату пенсії.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Решта доводів та аргументів сторін не спростовують наведених висновків суду та не мають вирішального значення для вирішення спору по суті.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 1 331,20 грн, і саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 80, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (адреса: 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо непроведення ОСОБА_1 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 з 01 березня 2025 року і у розмірі 1,121 з 01 березня 2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) здійснити з 28 квітня 2026 року індексацію пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії ОСОБА_1 , у розмірі 13 559,41 грн на коефіцієнти збільшення у розмірі 1,115 з 01 березня 2025 року і 1,121 з 01 березня 2026 року, та провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 у визначеному за результатами такого перерахунку розмірі з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331 грн 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар