Рішення № 140114527, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/27027/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (адреса: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 8, ЄДРПОУ 38631015) про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.08.2026 відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями);

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.08.2026 відповідно до закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (зі змінами та доповненнями).

Ухвалою суду від 01 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/27027/26, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою у відповідача витребувано витяг з наказу від 24.09.2025 № 608 про звільнення позивача, відомості про періоди служби, довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення помісячно за період з 01.01.2016 по 24.09.2025 з датами фактичної виплати, відомості про суми індексації, нараховані на виконання судового рішення у справі № 520/688/26, помісячно з датами нарахування, платіжні документи про перерахування 341 092,19 грн, відомості про раніше виплачені суми індексації та розрахунок компенсації втрати частини доходів за Законом України № 2050-III, а також встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що суми індексації грошового забезпечення, нараховані йому за періоди служби з 2016 по 2025 рік, фактично виплачені лише 26 серпня 2026 року на виконання судового рішення, тобто із затримкою у багато років, а тому він має право на компенсацію втрати частини доходів за Законом України № 2050-III. Наполягає, що право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були суми виплачені добровільно або на виконання судового рішення, і посилається на постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а і від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, своїм правом на подання заяви по суті справи не скористався, витребуваних ухвалою суду доказів не надав.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Згідно з частиною шостою статті 162 цього Кодексу у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту, перебував у розпорядженні начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області і звільнений зі служби наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (по особовому складу) від 24.09.2025 № 608.

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 26.09.2025 № 65/25/1882/Р (витяг № 65/25/1882/В) позивачу встановлено II групу інвалідності з причиною «захворювання, одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку», строком на два роки, з датою встановлення інвалідності 04.07.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі № 520/688/26 позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року і зобов`язано відповідача провести таке нарахування. Постановою суду апеляційної інстанції від 15 липня 2026 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача і зобов`язано його нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 по 28.02.2018, з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 24.09.2025 включно з урахуванням раніше виплачених сум. Згідно з довідкою від 15.07.2026 № 4851/1812855 постанова набрала законної сили 15 липня 2026 року.

На виконання постанови суду апеляційної інстанції від 15 липня 2026 року у справі № 520/688/26 відповідач 26 серпня 2026 року перерахував позивачу 341 092,19 грн, що підтверджується наданим позивачем підтвердженням зарахування коштів, у примітці до якого зазначено про сплату сум згідно з розрахунком індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення від 15.07.2026 у справі № 520/688/26.

Отже, суми індексації грошового забезпечення, нараховані позивачу за періоди його служби, фактично виплачені йому 26 серпня 2026 року.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що право на компенсацію втрати частини доходів виникає з дня фактичної виплати нарахованих і несвоєчасно виплачених сум, оскільки саме з цього дня стає відомим як факт затримки, так і її тривалість. Суми індексації грошового забезпечення виплачені позивачу 26 серпня 2026 року, а позовну заяву подано 28 серпня 2026 року, тобто через два дні після виплати, в межах тримісячного строку. Строк звернення до суду не пропущено.

Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати цих сум відповідач позивачу не нарахував і не виплатив. Розрахунку такої компенсації, як і будь-яких заперечень проти права позивача на неї, відповідач суду не надав.

Позов сформовано в системі «Електронний суд» 28 серпня 2026 року і доставлено до електронного кабінету відповідача, зареєстрованого в порядку частини шостої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується квитанцією про доставку від 28.08.2026 № 8527388. Судовий збір позивачем не сплачувався.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюються Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Частиною другою цієї статті визначено, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до абзацу першого пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Статтею 4 Закону № 2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Отже, умовами виникнення права на компенсацію є: нарахування грошового доходу, який підлягає компенсації; неразовий характер такого доходу; порушення встановленого строку його виплати; затримка виплати на один і більше календарних місяців; зростання індексу споживчих цін у період невиплати.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за своєю правовою природою є доходом, що має регулярний, а не разовий характер, і виплачується за виконання службових обов`язків, а тому належить до доходів, які підлягають компенсації за Законом № 2050-III. Такий висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а і від 08 травня 2024 року у справі № 600/4133/22-а.

Суми індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, а не окремою самостійною виплатою, оскільки індексація є механізмом підтримання купівельної спроможності доходу, а не новим видом доходу. Отже, затримка виплати сум індексації є затримкою виплати грошового забезпечення.

Обставина, що суми індексації виплачені позивачу не добровільно, а на виконання судового рішення, права на компенсацію не позбавляє. Верховний Суд у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 і від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17 сформулював висновок, що для виникнення права на компенсацію за Законом № 2050-III має значення сам факт нарахування доходу і затримки його виплати, а не підстава, на якій дохід було нараховано; підставою для нарахування компенсації є прострочення виплати, а не характер документа, яким установлено обов`язок виплатити дохід. Інший підхід означав би, що особа, яка була змушена домагатися виплати належного їй доходу в судовому порядку і отримала його з багаторічною затримкою, опинилася б у гіршому становищі, ніж особа, якій дохід виплачено добровільно з меншою затримкою, що не відповідало б ні змісту Закону № 2050-III, ні принципу рівності перед законом.

У цій справі всі умови виникнення права на компенсацію наявні: суми індексації грошового забезпечення позивачу нараховані, вони є частиною грошового забезпечення, тобто доходу неразового характеру, установлені строки їх виплати порушено, затримка виплати становить значно більше одного календарного місяця (суми, нараховані за періоди з 2016 року, виплачені 26 серпня 2026 року), а індекс споживчих цін у період невиплати зростав, що є загальновідомим фактом, який відповідно до частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребує доказування.

Оскільки виплату заборгованості здійснено 26 серпня 2026 року, то за статтею 4 Закону № 2050-III саме у цьому місяці відповідач був зобов`язаний нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів. Цього відповідач не зробив, а тому його бездіяльність, яку позивач іменує діями щодо ненарахування та невиплати компенсації, є протиправною. Суд враховує, що за змістом позовних вимог і обставин справи йдеться саме про невчинення відповідачем дій, які він мав вчинити, тобто про бездіяльність, однак формулювання позовної вимоги суд не змінює і вирішує спір у межах заявлених вимог відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо розміру компенсації суд зазначає, що обчислення її суми є обов`язком відповідача, який веде облік нарахованого і виплаченого грошового забезпечення та має у своєму розпорядженні всі необхідні для цього дані. Позивач розміру компенсації окремою вимогою не визначив, а просив зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити її відповідно до Закону № 2050-III. Такий спосіб захисту є належним і виконуваним: розрахунок компенсації здійснюється відповідачем за правилами статті 3 Закону № 2050-III і пункту 4 Порядку № 159 на підставі даних про нараховані та фактично виплачені суми і офіційних індексів споживчих цін. Суд у розрахунок відповідача не втручається і конкретної суми не встановлює, оскільки це означало б підміну судом органу, до повноважень якого віднесено нарахування відповідних виплат.

Щодо періоду, за який підлягає нарахуванню компенсація, суд виходить із заявлених позовних вимог: позивач просить нарахувати компенсацію за період з 01.01.2016 по 26.08.2026, тобто за весь час, протягом якого нараховані йому суми залишалися невиплаченими, до дня їх фактичної виплати. Такий період відповідає статтям 2 і 3 Закону № 2050-III, за якими компенсація обчислюється за період невиплати нарахованого доходу. Водночас у справі встановлено порушення строку виплати лише щодо сум індексації грошового забезпечення, нарахованих позивачу за періоди з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 24 вересня 2025 року і виплачених 26 серпня 2026 року, а тому обов`язок відповідача нарахувати і виплатити компенсацію суд визначає саме щодо цих сум.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач відзиву не подав, витребуваних судом доказів - довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення помісячно, відомостей про суми індексації, платіжних документів і розрахунку компенсації - не надав, а тому правомірності своєї поведінки не довів.

Решта доводів та аргументів сторін не спростовують наведених висновків суду та не мають вирішального значення для вирішення спору по суті.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що судовий збір позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» особи з інвалідністю I та II груп звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Інших судових витрат у справі не заявлено, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити повністю.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (адреса: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 8, ЄДРПОУ 38631015) - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 серпня 2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, нарахованих за періоди з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 24 вересня 2025 року і фактично виплачених 26 серпня 2026 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар