Рішення № 140114517, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 вересня 2026 року №520/26756/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо неналежного розгляду питання стосовно нарахування та виплати військовослужбовцю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, а саме не оформленні документів, необхідних для вирішення питання про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, яка полягає у ненаправленні запитів до військових частин за попереднім місцем проходження військової служби, неузагальненні відповідних відомостей, неформуванні пакета документів та ненаправленні його на розгляд уповноваженої комісії;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 витребувати з попередніх місць проходження військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , документів та відомостей, необхідних для вирішення питання про нарахування і виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 узагальнити отримані документи та відомості, сформувати належний пакет документів стосовно військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 і направити його на розгляд комісії, уповноваженої здійснювати перевірку документів щодо виплати зазначеної винагороди.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що у віці 19 років уклав контракт про проходження військової служби, з 24 лютого 2022 року проходить військову службу під час воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях строком, що за сукупністю значно перевищує шість місяців, є учасником бойових дій, до відповідальності не притягувався, а відповідач відмовив йому у направленні запитів, узагальненні даних, формуванні та направленні документів на розгляд комісії з єдиної підстави - укладення контракту до 24 лютого 2022 року, що, на думку позивача, суперечить меті постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, має ознаки дискримінації та не узгоджується з дорученням Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд, яким на командирів військових частин покладено обов`язок організувати збирання відповідних відомостей. Інтереси позивача у справі представляє адвокат Пілігрім Петро Олександрович.

Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі № 520/26756/26. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Клопотання позивача про витребування доказів задоволено: у відповідача витребувано копії послужного списку, витягів з наказів про зарахування, призначення, переміщення та виключення зі списків особового складу, відомості про військові звання та періоди проходження військової служби, бойові накази і розпорядження, журнали бойових дій або витяги з них, довідки про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за формою додатка 6, відомості про наявність або відсутність випадків притягнення позивача до відповідальності, рапорт позивача вх. № 2112/10579-в від 19.06.2026 з усіма доданими до нього документами та матеріали його розгляду, докази направлення або ненаправлення запитів до військових частин за попереднім місцем проходження військової служби позивача.

11 вересня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, до якого відповідач на виконання ухвали суду додав копії рапорту позивача, запиту до військової частини НОМЕР_4 та відповіді на нього, витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_4 , відповіді на рапорт, послужного списку, витягу з наказу про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та матеріалів особової справи позивача. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що у військовій частині НОМЕР_2 завершено ідентифікацію військовослужбовців, які мають право на винагороду, і позивача включено до списків військовослужбовців, стосовно яких проводиться розгляд питання щодо виплати винагороди; що 08.08.2026 за вих. № 2112/10150 до військової частини НОМЕР_4 направлено запит про надання довідки про безпосередню участь позивача у бойових діях, а листом від 12.08.2026 № 902/9705 військова частина НОМЕР_4 повідомила про відсутність підстав для надання такої довідки, оскільки на момент введення воєнного стану позивач уже проходив військову службу за контрактом; що без цієї довідки відповідач позбавлений можливості подати пакет документів на розгляд комісії; що військовослужбовець повинен пройти відповідне навчання та підготовку і бути прийнятим на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, тоді як позивача прийнято на військову службу до введення воєнного стану. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповіді на відзив до суду не надходило.

Згідно з частиною другою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 29 травня 2020 року № 69-РС призначений на посаду номера обслуги 1 самохідного артилерійського взводу 2 самохідної артилерійської батареї 1 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи та витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 29.05.2020 № 179 з 29 травня 2020 року зарахований до списків особового складу частини як такий, що прибув з ІНФОРМАЦІЯ_3 та уклав контракт на 3 (три) роки.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 29.04.2023 № 125 підтверджується, що позивачу продовжено дію попереднього контракту про проходження військової служби понад встановлений строк на період дії воєнного стану до оголошення демобілізації з 29 травня 2023 року.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 30.12.2025 № 372 позивача виключено зі списків особового складу частини з 30 грудня 2025 року у зв`язку з переведенням до військової частини НОМЕР_2 , а витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.12.2025 № 386 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 31 грудня 2025 року. Довідкою військової частини НОМЕР_2 від 31.07.2026 № 3834 підтверджується, що позивач проходить у ній військову службу за контрактом.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 14.04.2021.

Довідками військової частини НОМЕР_4 від 21.04.2021 № 2215 та від 18.09.2024 № 3062 підтверджується участь позивача у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях у періоди з 17.06.2020 по 29.06.2020, з 07.08.2020 по 05.10.2020, з 05.01.2021 по 15.03.2021 та з 01.12.2021 по 05.03.2022.

Довідками військової частини НОМЕР_4 від 05.09.2025 № 4723 та від 06.01.2026 № 45 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України підтверджується, що позивач дійсно в період з 24.02.2022 по 19.03.2022, з 20.03.2022 по 13.06.2022, з 25.08.2022 по 24.11.2022, з 06.12.2022 по 28.01.2023, з 21.03.2023 по 09.08.2023, з 22.08.2023 по 05.09.2023, з 18.09.2023 по 21.11.2023, з 25.11.2023 по 06.03.2024, з 24.03.2024 по 10.05.2024, з 23.09.2024 по 06.05.2025, з 25.06.2025 по 07.09.2025, з 20.09.2025 по 16.12.2025 та з 19.12.2025 по 29.12.2025 брав участь у таких заходах.

19 червня 2026 року позивач подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт, в якому просив рішення щодо виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень за тривалість проходження служби в бойових умовах у віці до 25 років відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153. Рапорт зареєстровано у військовій частині НОМЕР_2 за вхідним номером 2112/10579-в від 19.06.2026.

Листом від 15.07.2026 № 2112/12263-в військова частина НОМЕР_2 за результатами опрацювання рапорту повідомила позивача, що «Постанова має чітко визначено коло осіб, які мають право на отримання винагороди. У зв`язку з проходженням Вами військової служби за контрактом до 24.02.2022 року (введення воєнного стану в Україні), у військової частини НОМЕР_2 відсутні підстави для направлення відповідних запитів до інших військових частин, узагальнення отриманих даних, формування та подальшого направлення документів на розгляд комісії для прийняття рішення щодо виплати винагороди передбаченої Постановою».

Запитом від 08.08.2026 № 2112/10150 військова частина НОМЕР_2 просила військову частину НОМЕР_4 надати щодо позивача довідку про безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин за додатком № 1 до окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд і довідку про невиплату одноразової грошової допомоги за додатком № 2 до цього доручення. Листом від 12.08.2026 № 902/9705 військова частина НОМЕР_4 повідомила, що підстав для надання довідки на позивача немає, «так, як на момент оголошення військового стану 24.02.2022 Він вже проходив військову службу за контрактом в Збройних Силах України».

Отже, єдиною підставою для відмови у направленні запитів, узагальненні даних, формуванні та направленні документів на розгляд комісії відповідач визначив укладення позивачем контракту про проходження військової служби до 24.02.2022, тобто не під час дії воєнного стану; з цієї ж підстави військова частина НОМЕР_4 відмовила у наданні довідки на запит відповідача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною шостою ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі - Постанова № 153).

Пунктом 3 Постанови № 153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Абзацом третім пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Згідно з абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, із аналізу норм Постанови № 153 слідує, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не набув права на одноразову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 11.02.2025 № 153, з огляду на те, що контракт про проходження військової служби був укладений ним 29.05.2020, тобто до введення воєнного стану, так як тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

Частинами 1, 2 статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою № 153, лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також продовжували військову службу.

Позивач у віці 19 років уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу, з 24 лютого 2022 року безперервно проходить військову службу під час воєнного стану, а дію його контракту продовжено до оголошення демобілізації, тобто позивач належить саме до тих осіб, які продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.

Посилання відповідача на абзац пункту 4 Постанови № 153, яким передбачено виплату винагороди військовослужбовцям, які «були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу», суд відхиляє, оскільки цей абзац доповнює перелік осіб, яким «виплата винагороди здійснюється також», і не встановлює додаткових умов для осіб, зазначених в абзаці другому пункту 4 Постанови № 153. Умови про проходження військовослужбовцем навчання та підготовки пункт 4 Постанови № 153 не містить. Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 31.07.2020 № 284 та послужним списком позивача підтверджується, що в період з 02 по 31 липня 2020 року позивач пройшов навчання за Програмою базової загальновійськової підготовки.

З огляду на викладене, дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у направленні запитів до інших військових частин, узагальненні отриманих даних, формуванні та направленні документів на розгляд комісії для прийняття рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у зв`язку з укладенням ним контракту про проходження військової служби до 24.02.2022 є протиправними.

Доводи відповідача про те, що позивача включено до списків військовослужбовців, стосовно яких проводиться розгляд питання щодо виплати винагороди, та що без довідки військової частини НОМЕР_4 відповідач позбавлений можливості подати пакет документів на розгляд комісії, суд відхиляє, оскільки після направлення запиту та отримання відповіді військової частини НОМЕР_4 від 12.08.2026 № 902/9705 відповідач жодного рішення щодо рапорту позивача не прийняв, а відмова військової частини НОМЕР_4 у наданні довідки ґрунтується на тій самій підставі, яку суд визнав такою, що не відповідає пункту 4 Постанови № 153. Суд також враховує, що до матеріалів особової справи позивача, копії яких відповідач надав суду, долучено довідки військової частини НОМЕР_4 за формою додатка 6 від 05.09.2025 № 4723 та від 06.01.2026 № 45 про безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за періоди з 24.02.2022 по 29.12.2025, на що посилається позивач, стверджуючи про наявність в особовій справі консолідованої інформації, необхідної для вирішення питання про виплату винагороди.

Разом із тим, вирішуючи питання про належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Відмовляючи позивачу, відповідач обмежився лише фактом укладення позивачем контракту про проходження військової служби до 24.02.2022 та не надав оцінки іншим обставинам, з якими Постанова № 153 пов`язує набуття права на винагороду, а саме тривалості безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій станом на дату набрання чинності цією постановою, а також наявності або відсутності випадків притягнення позивача до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 у справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень відповідно до пункту 4 Постанови № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом. При цьому суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав у випадку, якщо відповідач цього не зробив.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача, проте матеріалами справи встановлено, що відповідач не залишив рапорт позивача без розгляду, а надав на нього відповідь листом від 15.07.2026 № 2112/12263-в, якою відмовив у направленні запитів до інших військових частин, узагальненні отриманих даних, формуванні та направленні документів на розгляд комісії, а 08.08.2026 направив запит до військової частини НОМЕР_4 . З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд виходить за межі позовних вимог та визнає протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо такої відмови, а в задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відмовляє.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт позивача вх. № 2112/10579-в від 19.06.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення. Визначення переліку відомостей, які необхідно витребувати з попередніх місць служби позивача, їх узагальнення, формування пакета документів і направлення його на розгляд комісії є діями, які відповідач вчиняє за результатами повторного розгляду рапорту в межах своїх повноважень, у тому числі з урахуванням доручення Міністра оборони України від 20.02.2025 № 999/уд, на яке посилається позивач, та окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд, на яке посилається відповідач, а тому вимоги про зобов`язання відповідача вчинити ці дії задоволенню не підлягають.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Отже, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо відмови у направленні запитів до інших військових частин, узагальненні отриманих даних, формуванні та направленні документів на розгляд комісії для прийняття рішення щодо виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, оформленої листом від 15 липня 2026 року № 2112/12263-в.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вх. № 2112/10579-в від 19 червня 2026 року щодо реалізації права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 (один) мільйон гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 28 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар