Рішення № 140114007, 28.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд03 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 вересня 2026 року № 520/29295/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С. розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 року № 575/од:

в частині п. 7 щодо встановлення вини підполковника ОСОБА_2 ;

в частині п. 13 щодо утримання з щомісячного грошового забезпечення підполковника ОСОБА_2 , в розмірі 20% до повного погашення завданої матеріальної шкоди у сумі 211,35 тис. грн.;

в частині п. 16 щодо направлення повідомлення про кримінальне правопорушення до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Спеціалізованої прокуратури військової та оборонної сфери стосовно підполковника

ОСОБА_1 обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що пункти 9, 10, 13, 16 наказу від 06.10.2025 №575/од щодо встановлення вини, утримання з щомісячного грошового забезпечення позивача у розмірі 20% до повного погашення завданої матеріальної шкоди, направлення повідомлення про кримінальне правопорушення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки, позивач не є командиром (начальником) військової частини чи посадовою особою органу військового управляння, яка здійснює списання матеріальних засобів.

Ухвалою суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в зазначеній справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 витребувано у Військової частини НОМЕР_2 : копію наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 10.09.2025 №1120/агд "Про призначення службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами"; копію матеріалів службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами проведеного за наказом командира військової НОМЕР_2 від 10.09.2025 №1120/агд "Про призначення службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами"; копію (витяг) з наказу командира військової частини НОМЕР_2 про призначення підполковника ОСОБА_1 відповідальним за проведення закупівлі мотиваційних відзнак; копію (витяг) з наказу командира військової частини НОМЕР_2 про призначення відповідальної особи за організацію та проведення закупівель на 2023 рік; копію (витяг) з наказу командира військової частини НОМЕР_2 про призначення капітана ОСОБА_3 , матеріально відповідальною особою на 2023 рік та 2024 рік; 1.6. Копію (витяг) з наказу командира військової частини НОМЕР_2 про призначення підполковника ОСОБА_1 відповідальним за розробку ескізів мотиваційних відзнак зокрема пам`ятних нагрудних знаків "За визволення Харківської області", "Хрест за мужність в бою", знаків " 113 ОБрТрО"; копію посадової інструкції (посадових обов`язків) заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальника відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_4 ; копію (витяг) з наказу командира військової частини НОМЕР_2 про створення комісії для списання матеріальних запасів за напрямком речової служби (речового майна) на 2024 рік.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що службове розслідування проведено повно, всебічно та об`єктивно, з дотриманням порядку та умов, визначеними Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" та Положенням про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 №1225.

Відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно приписів ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.

Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальника відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 , військове звання підполковник.

Зі змісту листа Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України №354/4364 від 05.09.2023 вбачається, що військову частину НОМЕР_2 повідомлено, про проект кошторису та розрахунки на загальну суму 317187,10 грн щодо пам`ятного нагрудного знаку "113 ОбрТрО" (157 шт.), пам`ятного нагрудного знаку "За визволення Харківської області" (157 шт.), пам`ятного нагрудного знаку "Хрест за мужність в бою" (157 шт.), які обґрунтовують зміни показників видатків бюджету, погоджуються без зауважень.

До кошторису військової частини НОМЕР_2 внесені зміни на загальну суму 317187,10 грн, що підтверджується Довідкою про зміни до кошторису на 2023 рік №52 від 07.09.2023 та Зведенням показників спеціального фонду кошторису на 2023 рік військової частини НОМЕР_2 від 07.09.2023.

Військова частина НОМЕР_2 уклала договір з ФОП ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на закупівлю мотиваційних відзнак на загальну суму 317 187,10 грн від 14.10.2023 року №418.

Проект зазначеного договору погоджений військовою частиною НОМЕР_6 із застереженням, що сувенірна (іміджева продукція не може бути використана як заохочення особового складу, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_6 від 09.10.2023 року.

Виготовлена сувенірна (іміджева продукція) отримана від ФОП ОСОБА_4 представником військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 , що підтверджується видатковою накладною № 24 від 17.10.2023.

На підставі наявних в матеріалах справи наказів командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.09.2023 № 646, від 25.10.2023 №705, від 09.11.2023 № 724, від 15.11.2023 № 750, від 22.11.2023 № 754, від 27.12.2023 № 843, від 13.03.2024 № 155, мотиваційні відзнаки вручені особовому складу.

Згідно акта списання запасів військової частини НОМЕР_2 мотиваційні відзнаки на суму 317 186,50 грн підлягають списанню та вилученню з бухгалтерського обліку. Зазначений акт складений комісією під головуванням старшого лейтенанта ОСОБА_6 та затверджений командиром військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_7 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 10.09.2025 №1120/агд призначено службове розслідування за фактом неефективного управління ресурсами.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 №575/од "Про результати службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами службове розслідування вважається завершеним (п.1 наказу), вину підполковника ОСОБА_8 , заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальника відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 вважати доведеною (п.7 наказу), начальнику фінансово - економічної служби військової частини НОМЕР_2 , відповідно до частини 1 ст.13 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, заподіяну державі", забезпечити щомісячне утримання з грошового забезпечення підполковника Стародуба в розмірі 20% до повного погашення завданої матеріальної шкоди у сумі 211,35 тис. грн. (п. 13 наказу), направити повідомлення про кримінальне правопорушення до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Спеціалізованої прокуратури військової та оборонної сфери стосовно підполковника ОСОБА_2 (п. 16 наказу).

Не погоджуючись із зазначеним наказом, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Щодо заяви представника позивача про накладення штрафу на командира Військової частини НОМЕР_2 за не виконання ухвали суду від 15.12.2025, суд зазначає таке.

Так, згідно з ч.3 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КАС України, застосування штрафу можливе у випадках невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами, а також неподання витребуваних доказів без поважних причин.

Водночас суд зазначає, що накладення штрафу є заходом процесуального примусу, який застосовується судом у разі невиконання процесуальних обов`язків без поважних причин.

Суд дослідивши матеріали справи, та подану представником позивача заяву про накладення штрафу, зазначає, що матеріали справи, всупереч твердженням позивача не містять належних, допустимих та достатніх доказів зловживання представником відповідача процесуальними правами.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача 06.01.2026 подано до суду відзив на позовну заяву та надіслано за допомогою системи "Електронний суд" витребувані документи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що підстави для застосування заходів процесуального примусу у вигляді накладення штрафу на керівника Військової частини НОМЕР_2 відсутні.

По суті спірних відносин, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків встановлені Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон № 160-IX, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 4 ст. 1 Закону № 160-IX матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону № 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; (п. 1, 1 ч. 1 ст. 6 Закону № 160-IX).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Згідно з п. 2 наказу Міністерства оборони України № 440 від 17 вересня 2017 року, "Про затвердження Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України" матеріально відповідальна особа посадова (службова) особа, на яку за характером її посади (роботи) покладено матеріальну відповідальність за збереження військового майна на підставі наказу командира військової частини (договору про матеріальну відповідальність працівника, укладеного відповідно до вимог трудового законодавства) і якій передано під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно.

Відповідно до абзаців 2, 3, 5, 6 ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Згідно зі ст. 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до ст. 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з абзацами 4, 5, 9 ст. 59 Статуту командир (начальник) зобов`язаний: негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України; знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що повна матеріальна відповідальність до військовослужбовця може бути застосована в разі, якщо виявлено нестачу, розкрадання, умисне знищення, пошкодження чи інше незаконне використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Крім того, має бути встановлена протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою та вина особи в завданні шкоди.

Згідно з положеннями пунктів 6-9 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 (зі змінами): облік військового майна ведеться з метою отримання даних про його наявність, втрату, нестачу, рух, вартість та якісний (технічний) стан, необхідних для організації матеріально-технічного забезпечення військових частин, встановлення належного контролю за умовами зберігання, доцільністю та ефективністю його використання (витрачання), а також з метою підготовки даних для складення облікових документів та державної статистичної звітності.

Обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження. Облік військового майна повинен бути своєчасним, достовірним і точним (пункт 7 вказаного Положення).

Облік військового майна ведеться як у мирний час, так і в особливий період на об`єктах військового (корабельного) господарства, у службах забезпечення органів військового управління, службах військових частин і з`єднань, на складах, базах, в арсеналах згідно з цим Положенням та відповідними нормативно-правовими актами Міноборони.

Облік військового майна ведеться шляхом запису (відображення) в книгах (картках) обліку, інших матеріальних носіях інформації даних про кількість, якісний (технічний) стан, облікові та заводські номери, вартість (ціну) військового майна, а також про його рух, втрату та нестачу.

Суд зазначає, що позивач обіймав посаду заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу - начальника відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 .

Отже, позивач не є командиром підрозділу або начальником речової служби бригади, тобто не організовує, не веде і не відповідає за облік матеріальних засобів речової служби.

Згідно з п. 19 Положення № 1225 списання військового майна здійснюється командирами (начальниками) військових частин і посадовими особами органів військового управління відповідно до їх компетенції в порядку, встановленому Міноборони.

Для визначення непридатності військового майна, встановлення неможливості або економічної недоцільності проведення його відновного ремонту, а також для оформлення необхідної документації на списання майна наказом командира (начальника) військової частини або командира (начальника) вищого рівня щороку утворюється комісія із списання військового майна (далі - комісія) (п. 23 Положення №1225).

Позивач не є командиром (начальником) військової частини чи посадовою особою органу військового управляння, яка здійснює списання матеріальних засобів.

Щодо проведеного службового розслідування, слід зазначити наступне.

На виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.09.2025 №1120/агд "Про призначення службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами" проведено службове розслідування за фактом неефективного управління ресурсами.

Службовим розслідуванням встановлено, що під час аудиту у військовій частині НОМЕР_2 виявлено порушення у плануванні та використанні бюджетних коштів за напрямком речової служби. Закупівля мотиваційних відзнак на суму 317,19 тис. грн за договором від 14.10.2023 №24 з фізичною особою - підприємцем проводилася без належного обґрунтування потреби та відповідності вимогам нормативних документів. Зокрема, пам`ятні нагрудні знаки "За визволення Харківської області" (157,49 тис. грн) та "Хрест за мужність в бою" (38,16 тис. грн) не відповідали Порядку розробки, закупівлі та використання сувенірної продукції у ЗСУ №194, Положенню про відомчі заохочувальні відзнаки МОУ (наказ МОУ від 11.03.2013 №165) та Правилам носіння військової форми (наказ МОУ від 20.11.2017 №606), що унеможливлювало їх використання для заохочення особового складу. Закупівля знаків "113 ОБрТрО" (121,54 тис. грн) здійснювалася без погодження ескізів з Головним управлінням розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ, що порушує п.2.2 Порядку №194.

Встановлено перевищення кількості виданих відзнак над закупленими на 97 шт., з них 20 - "113 ОБрТрО", 28 - "За визволення Харківської області", 46 - "Хрест за мужність в бою" та 3 - "За службу державі". Заступник командира військової частини НОМЕР_2 з психологічної підтримки персоналу - начальник відділення психологічної підтримки персоналу пояснив, що додаткові відзнаки придбано за власний кошт, однак документального підтвердження не надано, що створює передумови для припущення про фіктивне списання бюджетних коштів. Це призвело до неоприбуткування майна на суму 66,30 тис. грн, що порушує п.7 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у ЗСУ (Постанова Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 №1225).

Списання мотиваційних відзнак за роздавальними відомостями не підтверджувало фактичну видачу, оскільки дати видачі (з 25.03.2023 по 30.09.2023) передували даті укладення договору (14.10.2023) та надходженню відзнак (17.10.2023). Зокрема, встановлено видачу 163 відзнак на суму 105,84 тис. грн до їх фактичного надходження, що містить ознаки шахрайських дій та можливого підроблення документів з метою приховування розбіжностей в обліку.

Заохочення військовослужбовців мотиваційними відзнаками, які не відповідали нормативним вимогам, з перевищенням повноважень командира бригади призвело до неефективного використання бюджетних коштів на суму 317,19 тис. грн та створило умови для можливого привласнення цих коштів.

У відповідності до акту службового розслідування, за встановленими фактами старшим офіцером відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 капітаном ОСОБА_9 незаконно списано 163 мотиваційні відзнаки на загальну суму 105,84 тис. грн до їх фактичного надходження, що є порушенням пункту 7 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 №1225. Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.01.2025 №6 "Про затвердження Порядку використання іміджевої та сувенірної продукції у Збройних Силах України" наказ від 02.06.2017 №194 "Про затвердження Порядку розробки, закупівлі та використання сувенірної (іміджевої) продукції у Збройних Силах України" визнано таким, що втратив чинність. Згідно з пунктом 4.2 нового Порядку №6 надано право на вручення іміджевої продукції військовослужбовцям, які проходять військову службу, проте не в якості заохочення особового складу.

У ході службового розслідування встановлено, що згідно з видатковою накладною №24 від 17.10.2023 продукцію на загальну суму 317 186,50 (триста сімнадцять тисяч сто вісімдесят шість гривень 50 копійок) від постачальника - фізичної особи-підприємця - отримав офіцер відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 капітан ОСОБА_3 , що підтверджується його підписом у видатковій накладній та відбитком печатки військової частини НОМЕР_2 . У видатковій накладній зазначено повний перелік отриманої продукції із зазначенням найменування, кількості, ціни за одиницю та загальної вартості кожної позиції. Після отримання мотиваційні відзнаки були оприбутковані в бухгалтерському обліку військової частини НОМЕР_2 за відділом психологічної підтримки персоналу, що підтверджується відповідними бухгалтерськими записами.

Проекти наказів про заохочення готувалися офіцерами відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 , у тому числі, позивачем на підставі рапортів командирів (начальників) структурних підрозділів та командирів батальйонів, у яких останні просили заохотити конкретних військовослужбовців за сумлінне виконання службових обов`язків, виявлені особисті мужність та героїзм під час виконання бойових завдань. Після підготовки проекти наказів передавалися на погодження до начальника штабу військової частини НОМЕР_2 , начальника юридичної служби та начальника стройової частини, які перевіряли відповідність проектів наказів вимогам законодавства, правильність оформлення та наявність всіх необхідних реквізитів. Після погодження зазначеними посадовими особами проекти наказів передавалися командиру військової частини НОМЕР_2 для прийняття остаточного рішення щодо заохочення та підпису.

З пояснень, заступника командира бригади з психологічної підтримки персоналу начальника відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 встановлено, що офіцери відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 не являються розпорядниками бюджетних коштів та не відповідають за розробку ескізів відзнак та подальше їх затвердження. Підставою для закупівлі сувенірної (іміджевої) продукції було погодження Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ від 05.09.2023 №354/4364. Рішення щодо видачі відзнак приймалося командиром військової частини НОМЕР_2 , що засвідчується письмовими наказами. За даним фактом проводилося службове розслідування ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке призначено наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 18.02.2024 №121.

Суд вважає за необхідне зазначити, що притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим за умови заподіяння ними прямої дійсної шкоди. При цьому поведінка військовослужбовця має бути протиправною та перебувати у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також необхідно встановити вину особи у заподіянні шкоди, яка за формою може бути умисною або вчинення діяння з необережності.

Зазначені обставини мають бути встановлені під час службового розслідування та відображені у акті, складеному за його результатами.

Саме такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18.

Разом з тим, за результатами службового розслідування не встановлено, в результаті яких саме дій позивача завдано шкоду військовому майну (розкрадання, пошкодження, втратою чи незаконним використанням цього майна, погіршенням або зниженням його цінності тощо).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, видаючи наказ від 06.10.2025 №575/од "Про результати службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами" в частині застосування відповідальності до позивача, діяв необґрунтовано та з порушенням вимог закону.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 № 575/од: в частині п. 7 щодо встановлення вини підполковника ОСОБА_1 та в частині п. 13 щодо утримання з щомісячного грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 , в розмірі 20% до повного погашення завданої матеріальної шкоди у сумі 211,35 тис. грн.

Щодо частини позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 № 575/од в частині п. 16 щодо направлення повідомлення про кримінальне правопорушення до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Спеціалізованої прокуратури військової та оборонної сфери стосовно підполковника ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

Згідно із приписами статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року № 551-XIV, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Також приписами ст.ст.26 та 27 Статуту визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення або ж провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

При цьому, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до статей 58, 59 Статуту командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Командир (начальник) зобов`язаний, зокрема: негайно доповідати старшому командиру (начальнику) про кримінальне чи адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, вчинене підлеглим військовослужбовцем, а командир (начальник) військової частини (установи) - негайно повідомляти про це відповідному прокурору, а в разі вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією військовослужбовцем Збройних Сил України - начальнику відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

Зі змісту акту службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_2 , а також спірного у цій справі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 № 575/од в частині п. 16 вбачається зазначення про встановлення ознак кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), 366 (службове підроблення), 425 (недбале ставлення до військової служби) та 426-1 (перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень) Кримінального кодексу України.

З огляду на встановлення ознак кримінального правопорушення було визначено у акті службового розслідування за фактом неефективного управління ресурсами, затвердженого командиром Військової частини НОМЕР_2 , та в подальшому реалізовано у наказі командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 № 575/од в частині п. 16, направити повідомлення про кримінальне правопорушення разом із матеріалами службового розслідування до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Спеціалізованої прокуратури військової та оборонної сфери для проведення перевірки, встановлення обставин, визначення правової кваліфікації дій військовослужбовців, в тому числі і позивача, та притягнення винних до кримінальної відповідальності.

Відтак, шляхом викладення п.16 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 № 575/од було фактично реалізовано порядок дій командира військової частини у випадку встановлення ознак кримінального правопорушення.

Водночас суд вважає за необхідне наголосити, що в рамках розгляду цієї справи суд дійшов висновку про не підтвердження вини позивача та відсутність підстав для притягнення останнього до матеріальної відповідальності за наслідками проведеного службового розслідування, натомість вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ознаками вказаних кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191, 366, 425 та 426-1 Кримінального кодексу України, не належить до компетенції адміністративного суду.

Крім того, суд зазначає, що направлення повідомлення про кримінальне правопорушення до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Спеціалізованої прокуратури військової та оборонної сфери стосовно підполковника ОСОБА_1 самостійно не є таким, що порушує права останнього, оскільки згідно з ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

Відтак, у задоволенні цієї частини позовних вимог належить відмовити.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки суду не впливають. Відповідно до Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Розподіл судових витрат в здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо клопотання про вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 11250,00 грн, суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

При цьому, незважаючи на те, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до поданих представником позивача доказів вбачається, що 22.10.2025 між Адвокатським бюро "Острицький" (Бюро) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт доручає бюро надати йому професійну правничу допомогу у справі щодо притягнення клієнта до матеріальної відповідальності як військовослужбовця.

Згідно акта виконаних робіт від 23.03.2026 адвокат виконав, а клієнт прийняв роботи щодо надання правової допомоги по справі №520/29295/25. Детальний опис виконаних робіт бюро (адвокатом):

- наліз проблеми клієнта та консультація клієнта щодо стратегії захисту його порушених прав як військовослужбовця;

- збір та аналіз доказів для підготовки позову, підготовка та направлення адвокатського запиту до в/ч НОМЕР_2 , контроль отримання відповіді на запит;

- підготовка та подання до Харківського окружного адміністративного суду позову про скасування наказу про притягнення до матеріальної відповідальності клієнта;

- підготовка та подання до суду клопотання про забезпечення позову та підготовка та подання до суду клопотання про витребування доказів;

- аналіз ухвали суду про витребування доказів та контроль за виконання ухвали з боку в/ч, підготовка та подання до суду клопотання про накладення штрафу за невиконання ухвали суду по витребування доказів;

- аналіз ухвали суду про забезпечення доказів, підготовка та подача апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову у забезпеченні доказів;

- контроль за відкриттям апеляційного провадження Другого апеляційного адміністративного суду щодо розгляду апеляційної скарги на ухвалу про відмову в забезпеченні позову, отримання та аналіз постанови від 20.01.2026 та аналіз на предмет касаційного оскарження зазначеної постанови;

- підготовка та подача до суду заяви про витрати на правничу допомогу.

Загальна вартість виконаних робіт складає 11250 (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок.

Відповідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд враховує, що в даному випадку розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, а отже є визначеним.

Згідно з ч.ч.6,7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат слід враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову, враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Слід також враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Суд зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді, суд вважає необґрунтованою заявлену до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу (11250,00 грн) та становить надмірний тягар для відповідача.

Разом з тим, стосовно розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн, які, на переконання суду, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 06.10.2025 № 575/од: в частині пункту 7 щодо встановлення вини підполковника ОСОБА_1 ; в частині пункту 13 щодо утримання з щомісячного грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 , в розмірі 20% до повного погашення завданої матеріальної шкоди у сумі 211,35 тис. грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Мороко А.С.