Ухвала суду № 140113394, 28.09.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/6470/25

Провадження № 1-кп/650/274/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 рокуселище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка, за участю обвинуваченого в режимі відеоконференції з Державною установою «Одеський слідчий ізолятор», клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 12022230000002216 від 10 липня 2022 року стосовно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця селища Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, зареєстрованого за останнім відомим місцем проживання у АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України,

в с т а н о в и в :

У провадженні Великоолександрівського районного суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження № 12022230000002216 від 10 липня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 03 серпня 2026 року ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою на 60 діб, тобто до 01 жовтня 2026 року включно, без визначення розміру застави. 21 вересня 2026 року Херсонський апеляційний суд за результатами апеляційного перегляду зазначену ухвалу залишив без змін.

До закінчення встановленого строку до суду надійшло клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою ще на 60 діб без визначення розміру застави. Копію клопотання та додані до нього матеріали обвинувачений отримав, що підтверджується його письмовою розпискою, долученою до матеріалів кримінального провадження.

Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України. За змістом обвинувального акта, у період тимчасової окупації частини Херсонської області він добровільно підтримав рішення окупаційної адміністрації держави-агресора, погодився зайняти керівну посаду в установі, пов`язаній з Інститутом тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова», та організовував її діяльність під контролем окупаційної адміністрації, здійснюючи кадрові й організаційні заходи.

Сторона обвинувачення посилається на матеріали кримінального провадження, зокрема показання свідків, протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколи огляду документів установи, матеріали огляду мережі Інтернет щодо її реєстрації та діяльності за законодавством рф, публікації щодо діяльності обвинуваченого та інші матеріали, які підлягають дослідженню й остаточній оцінці судом під час розгляду справи по суті.

На думку прокурора, встановлені раніше ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, не відпали. Визначальним сторона обвинувачення вважає ризик переховування від суду, посилаючись на попередню процесуальну поведінку обвинуваченого, який після повідомлення про підозру не з`являвся за викликами, причин неявки не повідомляв, був оголошений у розшук, а у кримінальному провадженні надавався дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування. Також у клопотанні наведено ризики незаконного впливу на свідків, приховування або спотворення відомостей, що мають значення для провадження, та продовження протиправної діяльності.

На судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 клопотання підтримав та просив його задовольнити. Зазначив, що строк дії попередньої ухвали закінчується, а стороні обвинувачення не відомо про виникнення нових обставин, які б свідчили про істотну зміну процесуальної поведінки ОСОБА_6 або про усунення можливості його переховування від суду. Наголосив, що 21 вересня 2026 року попереднє рішення про тримання обвинуваченого під вартою залишено без змін судом апеляційної інстанції. На думку прокурора, продовжують існувати ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження інкримінованої діяльності.

На початку судового засідання суд з`ясував стан здоров`я обвинуваченого. ОСОБА_6 повідомив, що незадовго до початку засідання медичним працівником йому введено магнію сульфат у зв`язку з підвищеним артеріальним тиском, а після прийому призначених лікарських засобів показник артеріального тиску становив близько 160/90 мм рт. ст. Обвинувачений зазначив, що почувається погано та після введення препарату потребує спокою. Медичний працівник перебував поряд із ним з можливістю невідкладного надання допомоги.

З огляду на повідомлений стан здоров`я обвинуваченого, необхідність продовження ним стаціонарного лікування та наближення закінчення строку дії запобіжного заходу колегія суддів визначила на цьому судовому засіданні вирішити лише невідкладне процесуальне питання про продовження строку тримання під вартою, не переходячи до розгляду інших наявних клопотань та процесуальних питань.

Обвинувачений ОСОБА_6 проти задоволення клопотання заперечив. Основну увагу звернув на стан свого здоров`я. Зазначив, що страждає на хронічну ішемічну хворобу серця та інші тяжкі серцево-судинні захворювання, перебуває на стаціонарному лікуванні в медичній частині ДУ «Одеський слідчий ізолятор», потребує спеціалізованого кардіологічного лікування та вирішення питання про направлення до Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова для подальшого оперативного лікування.

ОСОБА_6 вважає, що його захворювання та необхідність кардіохірургічного лікування є несумісними з подальшим триманням під вартою. Посилався на те, що його стан не є тимчасовим, а захворювання має хронічний характер. Вказував, що продовження тримання під вартою створює небезпеку для його життя і здоров`я.

Щодо ризиків обвинувачений зазначив, що не має наміру переховуватися, незаконно впливати на свідків чи вчиняти будь-які нові кримінальні правопорушення. Посилався на свій науковий і професійний статус, соціальні зв`язки, добровільне повернення на підконтрольну Україні територію, а також стверджував, що у період, який має значення для справи, перебував на підконтрольній Україні території та брав участь в інших судових провадженнях. Наголошував, що протягом тривалого часу перебування під вартою не вчиняв дій, спрямованих на вплив на свідків.

Також обвинувачений висловив заперечення щодо обґрунтованості самого обвинувачення, походження окремих документів у матеріалах кримінального провадження, визначення органу досудового розслідування та допустимості доказів, просив надалі надати цим обставинам належну правову оцінку.

Захисник ОСОБА_7 проти продовження строку тримання під вартою заперечив. Зазначив, що подане клопотання фактично відтворює попередні доводи сторони обвинувачення і не містить конкретних нових даних, які б підтверджували актуальність ризиків саме станом на день розгляду. Наголосив, що зі збільшенням тривалості тримання під вартою обов`язок сторони обвинувачення наводити конкретні та достатні підстави для подальшого позбавлення свободи посилюється.

Захисник заявив, що прокурор не довів неможливості застосування менш суворого запобіжного заходу. Зокрема, вказав на можливість застосування цілодобового домашнього арешту з використанням електронного засобу контролю, забороною спілкуватися з визначеними особами та можливістю залишати житло виключно для отримання медичної допомоги.

Окремо захисник наголосив на тяжкому стані здоров`я ОСОБА_6 , тривалому перебуванні під вартою, необхідності кардіохірургічного лікування та ризику подальшого погіршення здоров`я. На його думку, продовження тримання під вартою за таких обставин є непропорційним. Водночас захисник повторив заперечення щодо належності органу досудового розслідування, допустимості зібраних доказів та обґрунтованості обвинувального акта, вважаючи, що ці обставини також мають бути враховані при оцінці необхідності подальшого тримання під вартою.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, матеріали, якими воно обґрунтоване, відомості про попередні судові рішення, медичні документи, а також доводи сторони захисту, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно з частиною першою статті 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Метою застосування запобіжного заходу відповідно до статті 177 КПК України є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання спробам переховуватися від суду, знищувати, приховувати або спотворювати речі чи документи, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа обвинувачується.

Стаття 178 КПК України вимагає оцінити всі обставини у сукупності, зокрема вагомість наявних матеріалів, тяжкість покарання, яке загрожує особі у разі визнання винуватою, вік і стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, репутацію, майновий стан, наявність судимостей та дотримання раніше застосованих запобіжних заходів.

Частиною шостою статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, статтями 109-114-2 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Конституційний Суд України у Рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 визнав частину шосту статті 176 КПК України такою, що відповідає Конституції України, та водночас виходив з необхідності вмотивованого судового рішення, встановлення конкретних ризиків і індивідуальної оцінки обставин, визначених статтями 177, 178 і 194 КПК України. Отже, сама правова кваліфікація обвинувачення не звільняє суд від обов`язку перевірити фактичну актуальність ризиків.

Колегія суддів також враховує підхід Європейського суду з прав людини, за яким продовження тримання під вартою має ґрунтуватися на відповідних та достатніх підставах, а зі спливом часу однієї лише наявності обґрунтованої підозри або тяжкості обвинувачення недостатньо. Суд повинен перевіряти реальність ризиків та розглядати можливість застосування альтернативних заходів. Такий підхід, зокрема, сформульований у рішеннях «Letellier v. France» та «Buzadji v. the Republic of Moldova».

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України, який відповідно до статті 12 КК України належить до особливо тяжких злочинів та передбачає тривале позбавлення волі. Тяжкість можливого покарання сама по собі не може бути підставою для тримання особи під вартою, однак у поєднанні з конкретною попередньою процесуальною поведінкою вона має значення для оцінки ризику переховування.

На цій стадії суд не вирішує питання доведеності винуватості ОСОБА_6 , не визначає остаточну допустимість кожного доказу та не підміняє судовий розгляд обвинувального акта по суті. Разом з тим наявні у провадженні матеріали, на які посилається сторона обвинувачення, не дають підстав вважати обвинувачення настільки очевидно необґрунтованим, щоб це саме по собі виключало подальше застосування запобіжного заходу.

Доводи сторони захисту щодо порушення правил підслідності, відсутності окремих процесуальних рішень, допустимості конкретних доказів, змісту показань свідків та фактичних обставин перебування ОСОБА_6 на певній території підлягають перевірці під час дослідження доказів та ухвалення рішення по суті. Надання таким доводам остаточної оцінки при вирішенні питання про запобіжний захід означало б передчасне вирішення питань, які становлять предмет судового розгляду.

Щодо ризику переховування від суду, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, колегія суддів виходить не лише з тяжкості можливого покарання, а насамперед із попередньої процесуальної поведінки ОСОБА_6 . У матеріалах містяться відомості, що після повідомлення про підозру він не з`являвся за викликами, причин неявки не повідомляв, був оголошений у розшук, а судом надавався дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.

Суд бере до уваги доводи обвинуваченого про добровільне повернення на підконтрольну Україні територію, його професійний статус, соціальні зв`язки та твердження про участь в інших судових провадженнях. Ці обставини характеризують особу обвинуваченого та враховуються на його користь. Водночас вони не усувають значення вже зафіксованої процесуальної поведінки саме у цьому кримінальному провадженні та не дають достатніх підстав вважати ризик переховування таким, що відпав.

Колегія суддів враховує, що 21 вересня 2026 року суд апеляційної інстанції залишив без змін попередню ухвалу про тримання ОСОБА_6 під вартою. Це рішення не підміняє нового самостійного аналізу судом першої інстанції і не створює презумпції автоматичного збереження ризиків. Разом з тим за короткий період після апеляційного перегляду суду не надано об`єктивних нових даних, які б свідчили про усунення визначального ризику переховування.

Ризик незаконного впливу на свідків, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України, також не усунений. За змістом обвинувачення ОСОБА_6 виконував керівні функції в установі, був знайомий з її працівниками та іншими особами, показання яких мають значення для кримінального провадження. Судовий розгляд не завершено, показання свідків підлягають безпосередньому дослідженню й оцінці судом.

Посилання обвинуваченого на те, що протягом перебування під вартою ним не здійснювався вплив на свідків, суд враховує. Проте таке перебування саме по собі істотно обмежує можливість вільних контактів. У разі звільнення ці обмеження суттєво зменшаться, а встановлення заборони спілкуватися з певними особами не створює такої самої фактичної перешкоди для прихованих або дистанційних контактів. Тому цей ризик, хоча й не може оцінюватися абстрактно, на даному етапі залишається актуальним.

Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей і документів, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 177 КПК України, суд враховує стадію провадження. Основний масив доказів уже зібраний і процесуально закріплений, тому інтенсивність такого ризику є суттєво нижчою, ніж на стадії досудового розслідування. Цей ризик не є визначальним для висновку суду про необхідність подальшого тримання під вартою.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження інкримінованої діяльності, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, також має меншу інтенсивність порівняно з ризиком переховування. Разом з тим характер пред`явленого обвинувачення, за яким інкриміновані дії мали не одноразовий, а організаційний і тривалий характер, у сукупності з іншими обставинами не дає підстав констатувати повне зникнення цього ризику.

Таким чином, колегія суддів не виходить із формального повторення раніше встановлених підстав. На день розгляду найбільш реальними та визначальними залишаються ризик переховування від суду і ризик незаконного впливу на свідків. Ризики, передбачені пунктами 2 та 5 частини першої статті 177 КПК України, мають меншу інтенсивність і самостійно не визначають висновок суду.

Окремо колегія суддів оцінює стан здоров`я ОСОБА_6 як істотну обставину, прямо передбачену статтею 178 КПК України. З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений має тяжкі серцево-судинні захворювання, зокрема ішемічну хворобу серця, постінфарктний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу з кризовим перебігом, неодноразово переніс інфаркти міокарда та стентування коронарних судин. 09 березня 2026 року під час перебування під вартою йому проведено коронарографію та стентування правої коронарної артерії, а за результатами консультації кардіохірурга 01 травня 2026 року рекомендовано подальше спеціалізоване лікування з вирішенням питання про аортокоронарне шунтування.

07 вересня 2026 року суд безпосередньо спостерігав істотне погіршення стану здоров`я ОСОБА_6 після його доставлення до приміщення суду: було зафіксовано артеріальний тиск 200/120 мм рт. ст., оголошено перерву, надано медичну допомогу та викликано бригаду екстреної медичної допомоги. Судове засідання того дня через стан обвинуваченого продовжено не було.

Надалі, з урахуванням стану здоров`я, суд забезпечував участь обвинуваченого дистанційно та вживав заходів щодо отримання ним належного медичного обстеження і лікування. Станом на 23 вересня 2026 року ОСОБА_6 перебуває на стаціонарному лікуванні в Одеській міській медичній частині № 21 філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та знаходиться під постійним медичним наглядом.

На попередньому судовому засіданні 24 вересня 2026 року, врахувавши скарги обвинуваченого на самопочуття та його прохання надати декілька днів для продовження лікування, суд відклав розгляд питання про запобіжний захід до 28 вересня 2026 року. Тобто суд фактично надав обвинуваченому додатковий час для продовження стаціонарного лікування перед вирішенням питання про подальше тримання під вартою.

На судовому засіданні 28 вересня 2026 року ОСОБА_6 знову повідомив про погане самопочуття, підвищення артеріального тиску та введення магнію сульфату незадовго до початку засідання. Саме з метою мінімізації навантаження на обвинуваченого суд обмежив обсяг судового засідання невідкладним питанням про продовження запобіжного заходу, а медичний працівник перебував поруч із ОСОБА_6 для надання допомоги у разі необхідності.

Наведене переконливо підтверджує серйозність захворювань обвинуваченого та потребу у постійному медичному нагляді. Суд не ставить під сумнів тяжкість його стану та не розцінює відповідні скарги як спосіб уникнення участі у провадженні.

Разом з тим наявні медичні матеріали не містять висновку про несумісність стану здоров`я ОСОБА_6 з перебуванням під вартою як таким. Суду не надано медичного висновку, за яким необхідне кардіохірургічне лікування може бути здійснене виключно за умови звільнення особи з-під варти або що її госпіталізація до спеціалізованого закладу охорони здоров`я під охороною є неможливою.

Навпаки, попереднє спеціалізоване лікування, у тому числі коронарографію і стентування 09 березня 2026 року, було організовано під час перебування ОСОБА_6 під вартою. Нині він перебуває на стаціонарному лікуванні в медичній частині, а за його повідомленням медичними працівниками вирішується питання про подальшу консультацію та можливе направлення до спеціалізованого кардіохірургічного закладу. Ці обставини свідчать про необхідність подальшого медичного супроводу, однак не доводять, що такий супровід принципово неможливо забезпечити при збереженні запобіжного заходу.

Посилання обвинуваченого на положення кримінального законодавства щодо звільнення особи від покарання у зв`язку з тяжкою хворобою та на перелік захворювань, які можуть бути підставою для такого звільнення, не визначають безпосередньо питання про запобіжний захід. Такі норми регулюють інші правовідносини, зокрема питання звільнення засудженої особи від покарання або його подальшого відбування. ОСОБА_6 має статус обвинуваченого, а стан його здоров`я при вирішенні питання про запобіжний захід підлягає оцінці відповідно до статті 178 КПК України та з урахуванням фактичної можливості забезпечення належної медичної допомоги.

Твердження сторони захисту про те, що подальше тримання під вартою за наявного стану здоров`я саме по собі становить неналежне поводження, суд оцінює з урахуванням того, чи отримує особа необхідне медичне спостереження та лікування. На день розгляду ОСОБА_6 перебуває саме на стаціонарному лікуванні, поруч із ним під час судового засідання знаходиться медичний працівник, а матеріали свідчать про проведення профільних консультацій та вирішення питання подальшої тактики лікування. Даних про медично встановлену неможливість його подальшого перебування під вартою суду не надано.

При цьому наведений висновок не звільняє адміністрацію установи та медичних працівників від обов`язку безперервно оцінювати стан здоров`я обвинуваченого та забезпечувати рекомендовані обстеження, госпіталізацію і лікування. У разі зміни медичних обставин або отримання висновку про неможливість подальшого тримання під вартою відповідні відомості підлягатимуть невідкладній оцінці судом.

Суд враховує тривалість перебування ОСОБА_6 під вартою з 25 серпня 2025 року. За стандартами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі спливом часу вимоги до обґрунтування подальшого тримання під вартою посилюються, а шаблонне повторення попередніх підстав є недостатнім. Саме тому колегія суддів окремо перевірила актуальність кожного ризику, стан здоров`я обвинуваченого та можливість застосування альтернативних заходів.

Судовий розгляд триває, суд призначає судові засідання та вирішує численні процесуальні питання. При визначенні темпу розгляду колегія суддів одночасно зобов`язана забезпечувати право обвинуваченого на участь у провадженні та враховувати медичні обмеження, які неодноразово зумовлювали перерви, відкладення або необхідність дистанційної участі. За таких обставин сама тривалість тримання під вартою є важливим фактором, однак не нівелює конкретні ризики, які продовжують існувати.

Перевіряючи можливість застосування менш суворих запобіжних заходів, колегія суддів не обмежується загальним посиланням на правову кваліфікацію обвинувачення.

Особисте зобов`язання та особиста порука не створюють достатнього механізму фактичного контролю, здатного нейтралізувати встановлений ризик переховування і ризик впливу на свідків.

Щодо запропонованого стороною захисту цілодобового домашнього арешту з електронним засобом контролю суд зазначає, що такий засіб дає можливість контролювати місцезнаходження особи та фіксувати порушення встановлених обмежень, але не створює фізичної перешкоди для залишення місця проживання і не виключає можливості дистанційного контакту з особами, на яких може здійснюватися вплив. З урахуванням попередньої процесуальної поведінки обвинуваченого та збереження визначальних ризиків домашній арешт не забезпечує такого ступеня їх нейтралізації, який є необхідним на цій стадії провадження.

Потреба у спеціалізованому лікуванні також не свідчить, що домашній арешт є єдиним способом забезпечити таке лікування, оскільки матеріали справи підтверджують можливість організації медичної допомоги та госпіталізації обвинуваченого під час перебування під вартою.

Щодо застави колегія суддів враховує, що відповідно до частини четвертої статті 183 КПК України під час дії воєнного стану суд, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, статтею 111-2 КК України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 21 липня 2026 року № 9-р(II)/2026 наголосив на необхідності індивідуалізації застави як альтернативного запобіжного заходу та її домірності конкретним обставинам. Разом з тим із цього не випливає обов`язок суду визначати заставу у кожному випадку, коли закон надає право її не визначати. Суд повинен оцінити, чи здатна застава з урахуванням конкретних ризиків реально забезпечити належну процесуальну поведінку.

У цьому випадку суд не відмовляється від визначення застави лише з огляду на кваліфікацію обвинувачення. Визначальними є конкретні обставини: попередня процесуальна поведінка ОСОБА_6 у цьому кримінальному провадженні, актуальний ризик переховування від суду, ризик незаконного впливу на свідків та суворість можливого покарання у поєднанні з цими обставинами. Майновий стримувальний чинник та покладення процесуальних обов`язків у їх сукупності не створюють достатніх гарантій нейтралізації зазначених ризиків.

При цьому суд не виходить із презумпції винуватості ОСОБА_6 та не оцінює докази з точки зору їх достатності для постановлення обвинувального вироку. Висновки цієї ухвали стосуються виключно необхідності забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого на період подальшого судового розгляду.

Оцінивши всі наведені обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що станом на 28 вересня 2026 року ризики, передбачені пунктами 1 та 3 частини першої статті 177 КПК України, залишаються реальними та достатньо інтенсивними, а ризики, передбачені пунктами 2 та 5 цієї частини, хоча й мають меншу інтенсивність, повністю не усунуті.

Стан здоров`я ОСОБА_6 є тяжким та потребує постійного медичного нагляду і спеціалізованого лікування, однак наявні на день розгляду матеріали не підтверджують його несумісності з подальшим триманням під вартою та не доводять неможливості забезпечення необхідної медичної допомоги, у тому числі госпіталізації до спеціалізованого закладу, під час перебування під вартою.

За таких обставин застосування більш м`якого запобіжного заходу на цьому етапі не забезпечить достатнього рівня нейтралізації встановлених ризиків. Подальше тримання ОСОБА_6 під вартою відповідає меті запобіжного заходу та є пропорційним з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.

Відповідно до частини першої статті 197 КПК України строк тримання під вартою підлягає продовженню на 60 діб, тобто до 26 листопада 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Керуючись статтями 176-178, 183, 194, 197, 331, 369-372, 376, 392, 395 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, тобто до 26 листопада 2026 року включно, без визначення розміру застави.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Херсонського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - у той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

Суддя _____ ОСОБА_1

Суддя _____ ОСОБА_3

Суддя _____ ОСОБА_2