Рішення № 140109869, 25.09.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 р. № 400/662/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаГоловного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області, вул. Гоголя, 34, м. Полтава,36011, провизнання протиправним та скасування рішення від 02.10.2025 року № 143450004311; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі Відповідач, орган Пенсійного фонду), в якій просить:Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 143450004311 від 02.10.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період роботи з 01.01.2011 по 30.06.2014 в Акціонерному товаристві «УКРПОШТА». Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивачки судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 1331,20 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 24.09.2025 подала до територіального органу Пенсійного фонду України заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1085-IV. У зв`язку із застосуванням екстериторіального принципу розподілу заяв, вказану заяву розглянуто Головним управлінням ПФУ в Полтавській області.

Рішенням Відповідача № 143450004311 від 02.10.2025 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу (32 роки). Підставою відмови слугувало незарахування до страхового стажу періоду її роботи в АТ «Укрпошта» з 01.01.2011 по 30.06.2014, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб відомості про сплату страхових внесків страхувальником обліковувалися за помилковим ідентифікаційним номером (податковим номером).

Позивачка наголошує, що факт реального виконання нею трудових обов`язків у зазначений період підтверджується послідовними та належно оформленими записами у трудовій книжці № 0895859 від 04.05.1985, довідкою АТ «Укрпошта» та офіційним листом ГУ ПФУ в Миколаївській області від 17.12.2025 № 25958/Г-1400. Позивачка переконана, що технічні помилки роботодавця у звітних відомостях персоніфікованого обліку щодо РНОКПП працівника не можуть слугувати підставою для позбавлення громадян України їхнього конституційного права на соціальний захист та пенсійне забезпечення.

Суд ухвалою від 26.01.2026 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін до судового засідання.

Відповідач подав до суду відзив, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, мотивуючи свою позицію такими аргументами:Органи Пенсійного фонду України діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1085-IV обчислення страхового стажу за періоди роботи після 01.07.2000 здійснюється виключно за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (системи персоніфікованого обліку). За спірний період з 01.01.2011 по 30.06.2014 відомості про сплату за позивача страхових внесків під її податковим номером відсутні. Нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI та відповідними підзаконними актами встановлено порядок уточнення та коригування даних у Реєстрі застрахованих осіб. Позивачка не скористалася можливістю коригування відомостей в адміністративному порядку, у зв`язку з чим у органу ПФУ були відсутні законні підстави зараховувати спірний період до її страхового стажу.

Додатково Відповідач указує, що 23.12.2025 позивачка повторно подала заяву про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої ГУ ПФУ в Полтавській області 29.12.2025 прийняло рішення про відмову № 143450004311, яке предметом даного спору не є. Відповідач вважає, що вимога про зобов`язання зарахувати період роботи є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

З`ясувавши всі фактичні обставини справи, дослідивши письмові докази, оцінивши аргументи сторін у їх сукупності, суд встановив наступне.

24.09.2025 позивачка, досягнувши пенсійного віку, звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності розподілу заяв, розгляд заяви позивачки здійснювався Головним управлінням ПФУ в Полтавській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області № 143450004311 від 02.10.2025 Позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу тривалістю 32 роки. Орган ПФУ не зарахував до страхового стажу період її роботи в Акціонерному товаристві «УКРПОШТА» з 01.01.2011 по 30.06.2014 з тих підстав, що в Реєстрі застрахованих осіб відомості про сплату страхових внесків під її РНОКПП відсутні через помилку роботодавця.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Спеціальним законом, що регулює відносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, є Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше.

Згідно зі статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (надалі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом досліджено записи у трудовій книжці позивачки № 0895859 від 04.05.1985. Встановлено, що у трудовій книжці містяться послідовні, належним чином оформлені та чіткі записи про прийняття Позивачки на роботу та її звільнення з АТ «Укрпошта», зокрема охоплюючи спірний період з 01.01.2011 по 30.06.2014. Записи виконано у повній відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58, скріплено підписами уповноважених посадових осіб та печаткою підприємства. Записи не містять підчисток, виправлень чи інших недоліків.

Факт виконання позивачкою трудової функції в АТ «Укрпошта» та нарахування їй заробітної плати у зазначений період також підтверджується довідкою АТ «Укрпошта» та листом ГУ ПФУ в Миколаївській області від 17.12.2025 № 25958/Г-1400.

Аналізуючи доводи відповідача щодо відсутності відомостей у системі персоніфікованого обліку через помилку роботодавця у податковому номері позивачки, суд зазначає наступне.

За змістом статей 14, 20 Закону № 1058-IV та норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI, платником страхових внесків (єдиного соціального внеску) за найманого працівника є страхувальник роботодавець. Саме на роботодавця покладено обов`язок щодо належного обчислення, утримання, своєчасної сплати внесків, а також формування і подання достовірної звітності.

Найманий працівник (застрахована особа) не є суб`єктом подання податкової звітності та персоніфікованого обліку, позбавлений можливості контролювати правильність заповнення роботодавцем звітних форм і вказування у них ідентифікаційних номерів.

Припущення роботодавцем помилки у звітних відомостях (зокрема зазначення помилкового РНОКПП працівника) за наявності підтвердженого факту виконання особою трудових обов`язків та фактичного здійснення підприємством розрахунків із бюджетом є провиною страхувальника, а не працівника.

Суд зауважує, що застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання роботодавцем своїх законодавчо визначених обов`язків щодо формування та подання звітності. Негативні наслідки помилок роботодавця не можуть перекладатися на працівника та обмежувати його право на реалізацію конституційного права на державне пенсійне забезпечення.

Правова позиція щодо неприпустимості позбавлення особи права на зарахування періодів роботи до страхового стажу через помилки, неточності у звітності або несплату внесків роботодавцем є сталою та послідовно застосовується у судовій практиці Верховного Суду.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 405/2932/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а, від 21.05.2020 у справі № 682/967/17, від 18.11.2022 у справі № 415/4914/16-а та від 15.02.2023 у справі № 140/12493/21 викладено чіткий правовий висновок:«Враховуючи, що обов`язок зі сплати страхових внесків та подання відповідної звітності персоніфікованого обліку покладено саме на страхувальника (роботодавця), позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем своїх обов`язків. Відповідно, припущення роботодавцем помилки у звітних відомостях чи невиконання ним обов`язку щодо сплати внесків за наявності належно оформленої трудової книжки не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу та реалізацію права на пенсійне забезпечення».

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 826/11266/16 зазначила, що право особи на отримання пенсії є її суттєвим майновим інтересом, а позбавлення особи цього права через формальні причини або через порушення, допущені третіми особами (роботодавцем), є непомірним та непропорційним burden (тягарем) у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оцінюючи доводи Відповідача щодо наявності повторного рішення про відмову від 29.12.2025 та порушення принципів дискреції, суд вказує наступне.

Предметом оскарження в цій справі є рішення № 143450004311 від 02.10.2025, прийняте за первинною заявою Позивачки від 24.09.2025. Прийняття Пенсійним фондом інших рішень у подальшому не нівелює протиправності первинного рішення та не позбавляє Позивачку права на судовий захист її порушеного права у визначений нею спосіб.

Щодо дискреційних повноважень, суд зазначає, що дискреційне право суб`єкта владних повноважень зумовлює наявність вибору з кількох юридично допустимих варіантів рішень. Оскільки факт наявності у позивачки страхового стажу підтверджений належними первинними документами, а підстави для відмови у його зарахуванні є протиправними, у органу Пенсійного фонду виникає єдиний законодавчо передбачений обов`язок зарахувати спірний період до страхового стажу та прийняти відповідне рішення. За таких обставин зобов`язання Відповідача зарахувати період роботи до страхового стажу є належним та ефективним способом захисту порушеного права в розумінні пункту 4 частини другої статті 245 КАС України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Позивачкою за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, наявною у матеріалах справи. Ця сума підлягає стягненню на користь Позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача у повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9500,00 грн, суд зазначає та мотивує наступне.

Механізм та критерії розподілу витрат на професійну правничу допомогу детально урегульовано статтею 134 КАС України.

За змістом частин третьої та четвертої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу подається детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому частиною п`ятою статті 134 КАС України встановлено імперативний принцип співмірності, відповідно до якого розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, вказуючи на їх неспівмірність, завищений обсяг витраченого часу та незначну складність справи, чим дотримався вимог частини шостої статті 134 КАС України.

Надаючи оцінку обґрунтованості заявленої суми та клопотанню відповідача про її зменшення, суд керується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду (постанови від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 12.05.2021 у справі № 910/14137/19) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанови від 21.01.2021 у справі № 280/2635/20, від 16.03.2023 у справі № 400/3285/21, від 18.05.2023 у справі № 280/1983/19), згідно з якими:«При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Оцінюючи розмір витрат, суд не зобов`язаний присуджувати сторону до відшкодування будь-яких витрат на правничу допомогу незалежно від їх обґрунтованості. Призначення судових витрат не повинно перетворюватися на засіб збагачення чи накладення надмірного тягаря на іншу сторону, а має компенсувати виключно обґрунтовані та пропорційні витрати».

З аналізу детального опису робіт (актів наданих послуг), поданого представником Позивачки, вбачається, що до складу витрат увійшли: вивчення нормативної бази та судової практики (2500 грн), підготовка та направлення адвокатських запитів (2000 грн), складання позовної заяви (4000 грн), формування та направлення пакету документів до суду і сторонам (1000 грн) загалом 9500,00 грн.

Дослідивши вказані розрахунки та обсяг матеріалів справи, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого розміру з огляду на наступні обставини:

1. Складність справи та категорія спору. Дана справа відповідно до п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності (типовою) та розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Предметом спору є виправлення помилки у системі персоніфікованого обліку та зарахування періоду стажу, що є усталеною категорією справ із сформованою та стабільною судовою практикою Верховного Суду, яка не вимагала від адвоката аналізу складних чи суперечливих норм права або вивчення нестандартних джерел доказів.

2. Співмірність витраченого часу та зміст виконаних робіт. Вказування у деталізаційному описі таких окремих послуг, як «підбір нормативно-правових актів і судової практики» та «формування додатка до позовної заяви для направлення до суду», охоплюється загальною процедурою підготовки та складання позовної заяви. Враховуючи, що складання позовної заяви є підсумковим результатом усієї правової роботи адвоката, виділення зазначених підготовчих дій в окремі оплачувані етапи є штучним збільшенням обсягу виконаних робіт.

3. Практичний результат та пропорційність. Застосовуючи критерії розумності, пропорційності та справедливого балансу між інтересами сторін (стаття 139 КАС України, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), суд вважає, що сума в 9500,00 грн за складання заяви у справі спрощеного провадження без участі в судових засіданнях є надмірною та неспівмірною зі складністю виконаних робіт.

На підставі викладеного, враховуючи наявне клопотання відповідача, суд доходить висновку, що співмірним, обґрунтованим, розумним та реальним розміром витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає компенсації Позивачці за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача, є сума у розмірі 4000,00 грн. В іншій частині вимагаємих витрат (5500,00 грн) слід відмовити за неспівмірністю та недоведеністю доцільності таких витрат.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34,м. Полтава,36011 код ЄДРПОУ 13967927) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 143450004311 від 02.10.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період роботи з 01.01.2011 по 30.06.2014 в Акціонерному товаристві «УКРПОШТА».

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36011 код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1331,20 грн та 4000 грн витрати на правничу допомогу.

6. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Величко