Рішення № 140109868, 28.09.2026, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 р. № 400/10346/26 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , , до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, , Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, , провизнання протиправним та скасування рішення від 17.06.2026 року № 143650011664; зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

31 березня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач-1) Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі-відповідач-2) про:

визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 17.06.2026 №143650011664 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 та зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду;

зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 : період проходження військової служби з 14.05.1986 р. по 28.06.1988 р. відповідно до військового квитка НОМЕР_1 від 03.04.1986 р.; період роботи в російській федерації з 27.11.1992 по 14.07.1994 та з 19.07.1994 по 10.02.1997 роки відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 01.03.1990 р.;

зобов`язання Відповідачів призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності.

Позов обґрунтував позивачем тим, що відповідач-2 своїм рішеннями відповідачі відмовили у призначення пенсії по інавалідності та врахуванні до страхового стажу період проходження військової служби з 14.05.1986 р. по 28.06.1988 р. відповідно до військового квитка НОМЕР_1 від 03.04.1986 р.; період роботи в російській федерації з 27.11.1992 по 14.07.1994 та з 19.07.1994 по 10.02.1997 роки.

У відзиві на позовну заяву від 31.08.2026 відповідач-1 заперечив проти позову і просив в його задоволенні відмовити. Відзив умотивовано тим, що страховий стаж Позивача склав 7 років 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV. Таким чином, рішення Головного управління в Дніпропетровській області від 17.06.2026р. №143650011664 про відмову в призначенні Позивачу пенсії по інвалідності за заявою від 10.06.2026р., є правомірними та законними, прийнятими в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства.

У відзиві на позовну заяву від 04.09.2026 відповідач-2 заперечив проти позову і просив в його задоволенні відмовити. Відзив умотивовано тим, що Головне управління зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано період проходження військової служби з 14.05.1986 по 28.06.1988 відповідно до військового квитка НОМЕР_1 , оскільки зазначена дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідає даним паспорта; періоди роботи в російській федерації з 27.11.1992 по 14.07.1994, з 19.07.1994 по 10.02.1997 відповідно до дублікату трудової книжки від 01.03.1990, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

Українська сторона вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.

20.08.2026 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 263 КАС України (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

10.06.2026 року Позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

17.06.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення №143650011664 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону №1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу 13 років.

За наслідками розгляду заяви Позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів, до загального страхового стажу не враховано:- період проходження військової служби з 14.05.1986 по 28.06.1988, відповідно до військового квитка НОМЕР_1 , оскільки зазначена дата народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає паспортним даним Позивача;- період роботи на території російської федерації з 27.11.1992 по 19.07.1994, з 19.07.1994 по 10.02.1997, відповідно до дублікату трудової книжки від 01.03.1990 від 30.09.1997, оскільки це не передбачено чинним законодавством.

Вважаючи таке рішення про відмову йому у призначені пенсії по інвалідності протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом. Так, він переконаний, що цим рішенням відповідача порушено його право на призначення та отримання пенсії за віком.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». (далі Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом тридцять шостим статті 1 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування.

Згідно з абзацом першим пункту 1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV цей Закон набирав чинності з 01.01.2004.

Тому страховий стаж за період до 31.12.2003 обчислюється на підставі документів і в порядку, визначених законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV, тобто Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, періоди роботи позивача до 31.12.2003 можуть бути зараховані до страхового стажу лише на підставі документів і в порядку, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з частинами першою та другою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, укладеної 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) (припинила дію 04.07.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 № 639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн»), питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.

Статтею 11 Угоди від 14.01.1993 встановлено, що документи, видані з метою реалізації цієї Угоди на території однієї Сторони за встановленою формою, або їх копії, засвідчені в установленому порядку, приймаються на території іншої Сторони без легалізації.

Крім цього, згідно зі статтею 11 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 (далі Угода від 13.03.1992), необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Статтею 13 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що кожен учасник її може вийти із неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо цього учасника припиняється зі спливом 6-ти місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-членів Співдружності, які виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і у випадку її виходу з Угоди держави-члена, на території якого вони проживають.

Згідно із Федеральним Законом Російської Федерації від 11.06.2022 № 175-ФЗ «Про денонсацію Російською Федерацією Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року» Російська Федерація денонсувала Угоду від 13.03.1992.

Відтак Російська Федерація припинила з 01.01.2023 участь в Угоді від 13.03.1992.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом «b» частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, складену 23.05.1969, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Таким чином, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані на російській території до 01.01.2023, підлягають прийняттю в Україні без легалізації.

Тому позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування оскаржуваних рішень підлягають задоволенню.

Щодо зарахування періоду проходження військової служби з 14.05.1986 р. по 28.06.1988 р. відповідно до військового квитка НОМЕР_1 від 03.04.1986 р. суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до пункту 6 Порядку №637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються, зокрема військові квитки.

За відомостями військового квитка НОМЕР_1 від 03.04.2086 позивач у період з 14 травня 1986 року по 28 червня 1988 року проходив строкову військову службу.

Надаючи оцінку доводам відповідача щодо того, що у військовому квитку «дата народження не відповідає паспортним даним», як на підставу незарахування періоду військової служби до страхового стажу, то суд зазначає, що дана обставина не може бути підставою для відмови, оскільки вказаний недолік не спростовує факту проходження позивачем військової служби.

Крім того, до позовної заяви позивачем долучено підтверджуючу довідку від 15.07.2026 року №9599.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Відповідачів призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 58 Закону № 1058 пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питання призначення (перерахунку) пенсії. Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсії громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача. Виключними дискреційними повноваженнями наділені органи Пенсійного фонду України на прийняття рішень з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії та визначення підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді, тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не здійснюється.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ЄДРПОУ: 13844159) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м.Чернігів, Чернігівська область, 14005; ЄДРПОУ: 21390940) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 17.06.2026 року № 143650011664 про відмову в призначені пенсії по інвалідності.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області:

зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 з 27.11.1992 по 14.07.1994 та з 19.07.1994 по 10.02.1997 роки відповідно до дублікату трудової книжки НОМЕР_2 від 01.03.1990 р. та період проходження військової служби з 14.05.1986 р. по 28.06.1988 р.;

повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2026 про перерахунок йому пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 28 вересня 2026 року