Рішення № 140109133, 28.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року Київ справа №320/12510/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Цеппелін Україна ТОВ» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Цеппелін Україна ТОВ» (ТОВ з ІІ «Цеппелін Україна ТОВ», товариство) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці (митниця, митний орган).

Просили суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про відмову у внесенні змін в митну декларацію № UA100380/2022/354236 від 12.05.2022, викладене в листі № 7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час митного оформлення товару декларантом було допущено помилку в митній декларації, а саме - помилково застосовано преференцію « 198», що призвело до неправильного нарахування митних платежів по митній декларації, різниця становить: мито - 400481,03 грн, ПДВ - 1682020,31 грн.

Зважаючи на те, що вказану помилку самостійно виявлено позивачем, він звернувся до відповідача з заявою про внесення змін до митної декларації, однак отримав відмову, яка не містить належного обґрунтування, оскільки зазначені у ній підстави є формальними та надуманими.

Ухвалою судді від 25.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що товариством до заяви про надання дозволу на внесення змін до митної декларації не додано документів, що підтверджують необхідність внесення таких змін. Крім того, зауважено, що заява не містить розпорядження про використання коштів авансових платежів для списання суми пені.

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав та просив звернути увагу, що відповідачем у відзиві не наведено жодного заперечення щодо доводів, викладених в позовній заяві. Такий повністю дублює зміст оскаржуваного рішення про відмову у внесенні змін в митну декларацію № UA100380/2022/354236 від 12.05.2022.

В подальшому, від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі. Мотивами заяви зазначено, що 13.05.2025 митницею здійснено внесення змін у митну декларацію від 12.02.2022 № UA100380/2022/354236 шляхом оформлення аркуша коригування.

Представник позивача подав заперечення проти заяви про закриття провадження, зазначивши, що внесення змін у митну декларацію черговий раз підтверджує протиправність оскаржуваного рішення.

Після подання позивачем заперечень на заяву про закриття провадження у справі, представником Київської митниці подано додаткові пояснення, з яких слідує, що, відмовляючи у задоволенні заяви, митницею враховано інформацію, викладену в листі Координаційно-моніторингової митниці від 17.04.2024 № 7.9-2/24-1/7/1253, щодо здійснення фіксації виявлених порушень митних правил в ході здійснення контролю за дотриманням позивачем умов митного режиму тимчасового ввезення та цільового використання тимчасово ввезених товарів.

Відтак вважає, що були наявні підстави не лише для сплати суми податкового зобов`язання, на яку було надано звільнення (умовне звільнення), а й пені нарахованої на суму такого податкового зобов`язання за період з дня надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування до дня оплати. Водночас, подана позивачем заява про донарахування митних платежів та надання дозволу на внесення змін у митну декларацію не містила розпорядження про використання коштів авансових платежів (передоплати) для списання сум пені. Згідно із частиною четвертою статті 299 Митного кодексу України кошти авансових платежів не вважаються митними платежами, доки особа, яка внесла такі платежі, не зробить розпорядження про це митному органу.

Представник позивача надіслав відповідь на додаткові пояснення, в яких вказав, що у відповідача не було законних підстав для використання листа Координаційно-моніторингової митниці від 17.04.2024 № 7.9-2/24-1/7/1253, оскільки підставу для заборони внесення змін до митних декларацій законодавець пов`язує із виявленням порушення митних правил, що в свою чергу передбачає наявність відповідного протоколу. Звертали увагу, що на час листування Київської митниці та Координаційно-моніторингової митниці (квітень 2024 року) жодного протоколу складено не було (протокол був складений стосовно директора ТОВ з ІІ «Цеппелін Україна ТОВ» набагато пізніше 17.02.2025). Наголосили, що митний орган за таких обставин не мав законних підстав використовувати інформацію, викладену в листі Координаційно-моніторингової митниці № 7.9-2/24-1/7/1253 від 17.04.2024, оскільки підставу для заборони внесення змін до митних декларацій законодавець пов`язує із виявленням порушення митних правил, що в свою чергу передбачає наявність відповідного протоколу. Позивач вказав, що подібна підстава ухвалення митницею рішення була відсутня в листі 7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024. Це виходить за межі судового спору, а тому відповідач не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ТОВ з ІІ «Цеппелін Україна ТОВ», на виконання умов договору № 28042022ОР-2022 від 28 квітня 2022 року з компанією AgrifacD.V., ввезено на територію України товар - самохідний сільськогосподарський оприскувач «AGRIFAC» с/н С045157 (Товар) та поміщено у митний режим «тимчасове ввезення» за МД № UA100380/2022/354236 від 12.05.2022 зі строком ввезення до 31.08.2022.

При поміщенні Товару в митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, відповідно до статті 106 Митного кодексу України, сплачено 3 відсотки суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення, за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування на митній території України.

Заявлений строк перебування Товару на митній території України з 12 травня 2022 року по 31 серпня 2022 року, що склало 4 місяці для цілей нарахування митних платежів.

За вказаний проміжок часу декларантом сплачено мито 54611,05 грн, ПДВ 229366,41 грн, що склало 12 відсотків від суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України.

Під час знаходження товару в режимі тимчасового ввезення він був переданий третій стороні в суборенду на підставі договору суборенди № AR018 від 10.05.2022.

По завершенню строку тимчасового ввезення, декларант здійснив вивезення Товару за межі митної території України з відповідним поміщенням його в митний режим «реекспорту» за митною декларацією UA 100380/2022/392730.

У подальшому, позивачем виявлено помилки у митій декларації, а саме: встановлено, що помилково застосовано преференцію « 198», оскільки операція поміщення Товару в режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами не передбачає передачу такого Товару в суборенду без відповідного повідомлення про це митного органу відповідно до статті 109 Митного кодексу України та сплати митних платежів в обсязі, передбаченому законом для ввезення цих товарів на митну територію України у митному режимі імпорту, за відрахуванням суми, вже сплаченої на підставі умовного часткового звільнення цих товарів від оподаткування митними платежами.

Самостійно встановивши порушення вимог митного та податкового законодавства в частині повноти сплати митних платежів, зокрема, заниження податкових зобов`язань зі сплати мита на 400481,03 грн та ПДВ на 1682020,31 грн, позивач направив на електронну адресу Київської митниці заяву, підписану електронним цифровим підписом директора Шавкетова Б.Б., від 07.08.2024 № 188 для внесення змін до митної декларації.

Проте, рішенням відповідача №7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024 позивачу відмовлено в наданні дозволу на внесення змін до Митної декларацій у зв`язку з тим, що останній не надав документів, що підтверджують необхідність внесення таких змін, а також заява не містить розпорядження про використання коштів авансових платежів для списання суми пені.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України.

Так, за вимогами статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

За приписами статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій (частина шоста статті 264 Митного кодексу України).

За визначенням у частині першій статті 4 Митного кодексу України митна декларація - це заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури; митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 Митного кодексу України).

У частині першій статті 258 Митного кодексу України закріплено, що під митною декларацією, заповненою у звичайному порядку, розуміється митна декларація, що містить обсяг відомостей (даних), достатній для завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення у заявлений митний режим. Оформлення митним органом митної декларації, заповненої у звичайному порядку, є випуском товарів у заявлений митний режим.

За правилами частини восьмої статті 264 Митного кодексу України з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

За положеннями частин першої, другої статті 268 Митного кодексу України допущення у митній декларації помилок, які не призвели до неправомірного звільнення від сплати митних платежів або зменшення їх розміру, до незабезпечення дотримання заходів тарифного та/або нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, не тягне за собою застосування санкцій, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, посадові особи митних органів надають декларантам або уповноваженим ним особам можливість виправити помилки, допущені в митній декларації.

Згідно із статтею 269 Митного кодексу України за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в митній декларації, можуть бути змінені або митна декларація може бути відкликана. У разі відмови у наданні такого дозволу митний орган зобов`язаний невідкладно, письмово або в електронному вигляді, повідомити декларанта про причини і підстави такої відмови.

Внесення змін до митної декларації, прийнятої митним органом, допускається до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення. Зміни повинні стосуватися лише товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у митній декларації.

Частиною сьомою статті 269 Митного кодексу України установлено, що порядок внесення змін до митних декларацій визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації положень частини сьомої статті 269 Митного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450 затверджено Положення про митні декларації (Положення №450), яке визначає, у тому числі порядок внесення змін до митних декларацій, їх відкликання та визнання недійсними.

Так, за змістом пункту 33 Положення №450 за письмовим зверненням декларанта або уповноваженої ним особи та з дозволу митного органу відомості, зазначені в поданій митному органу митній декларації, можуть бути змінені, зокрема шляхом доповнення, або митна декларація може бути відкликана.

У заяві за формою згідно з додатком 3, підписаній декларантом або уповноваженою ним особою, зазначаються причини зміни або відкликання митної декларації. Якщо відповідні нові відомості або причини відкликання митної декларації підтверджуються документами, що не подавались під час декларування, до заяви додаються завірені в установленому порядку копії таких документів.

Дозвіл митного органу на зміну або відкликання митної декларації, митне оформлення якої не завершено, надається посадовою особою митного органу, яка здійснює оформлення цієї митної декларації, в усній формі.

Пункт 34 Положення передбачає випадки, коли внесення змін до митної декларації не дозволяється, а саме:

внесення змін до граф 1 (перший і другий підрозділи), 14, 37 (перший підрозділ) і 54 митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа;

внесення змін або відкликання митної декларації у разі виявлення порушень митних правил щодо задекларованих у цій митній декларації товарів;

внесення змін до митної декларації, якщо з поданих документів не випливає, що відомості, зазначені у цій митній декларації, необхідно змінювати;

внесення змін або відкликання митної декларації після надання декларанту або уповноваженій ним особі митним органом, якому подана така митна декларація, інформації про призначення митним органом митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення або перевірки документів на товари (крім випадків, коли після проведення зазначених митних формальностей порушень митних правил не виявлено);

внесення змін до митної декларації або її відкликання у разі відсутності документів, що підтверджують необхідність внесення таких змін або її відкликання;

внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа з метою подання відомостей у випадках, коли Митним кодексом України передбачена необхідність подання з цією метою додаткової декларації.

З огляду на наведене, до моменту завершення митного оформлення товарів, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення декларант або уповноважена ним особа має право звернутись до контролюючого органу із заявою про внесення змін до митної декларації, у якій зазначити причини необхідності внесення таких змін. При цьому, обов`язок подати до митного органу додаткові документи для підтвердження підстав на внесення змін до митної декларації виникає в особи виключно у випадку, якщо такі не подавались під час декларування. У свою чергу, відмова митного органу у наданні дозволу на внесення таких змін повинна бути обґрунтована та містити чіткі підстави для прийняття такого рішення.

Як встановлено з матеріалів справи, подання позивачем заяви про внесення змін до митної декларації зумовлене виявленням помилки в останній, яка полягає в застосуванні преференції « 198».

Відповідно до пункту 206.7 статті 206 Податкового кодексу України до операцій із ввезення товарів на митну територію України у митному режимі тимчасового ввезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування або умовне часткове звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 18 Митного кодексу України: умовне повне звільнення від оподаткування застосовується до товарів та в порядку, визначених статтею 105 Митного кодексу України; умовне часткове звільнення від оподаткування застосовується до товарів та в порядку, визначених статтею 106 Митного кодексу України. Сплачені суми податку включаються платником до складу податкового кредиту у звітному (податковому) періоді, в якому було сплачено податок.

Згідно Класифікатора типів декларацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011, преференція з кодом « 198» передбачає звільнення від сплати податку на додану вартість при ввезенні товарів, передбачених статтею 206 Податкового кодексу України (зокрема, при митному режимі «тимчасове ввезення» з умовним частковим звільненням або при реімпорті). Цей код використовується для декларування операцій, що не підлягають оподаткуванню.

Відповідачем не заперечується факту помилкового застосування позивачем зазначеної пільги, що призвело до неправильного нарахування митних платежів, однак вважає, що для усунення такої помилки необхідно було надати документи, з яких випливає необхідність внесення змін до декларації.

У свою чергу, суд погоджується з доводами позивача в тій частині, що така необхідність підтверджується нормами чинного законодавства, що регулюють питання оподаткування товару при поміщенні в режим тимчасового ввезення.

При цьому, помилковим є твердження відповідача про неможливість задоволення заяви позивача в зв`язку з відсутністю розпорядження про використання коштів авансових платежів для списання сум пені, оскільки позивач самостійно виявив факт заниження податкового зобов`язання і на момент звернення (07.08.2024) у нього було відсутнє зобов`язання щодо сплати пені.

Також суд зазначає, що у оскаржуваному рішенні відсутня вказівка на інформацію, викладену у листі Координаційно-моніторингової митниці від 17.04.2024 № 7.9-2/24-1/7/1253 щодо здійснення фіксації виявлених порушень митних правил в ході здійснення контролю за дотриманням позивачем умов митного режиму тимчасового ввезення та цільового використання тимчасово ввезених товарів.

У зв`язку із цим, доводи про необхідність врахування такої інформації, як однієї із підстав прийняття рішення про відмову у внесенні змін в митну декларацію № UA100380/2022/354236 від 12.05.2022, оформлене листом № 7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024, судом відхиляються.

За положеннями частини другої 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За такого правового регулювання та обставин справи, суд погоджується з доводами позивача про невідповідність наведеним критеріям і протиправність рішення Київської митниці про відмову у внесенні змін в митну декларацію № UA100380/2022/354236 від 12.05.2022, що викладене в листі № 7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024.

Щодо посилання відповідача на те, що 13.05.2025 ним здійснено внесення змін у митну декларацію від 12.02.2022 № UA100380/2022/354236 шляхом оформлення аркуша коригування, а отже на даний час між сторонами відсутній спір, суд зазначає про таке.

Відповідно до пунктів 7, 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, зокрема:

- щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили;

- щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

За змістом пункту 4 Постанови №236 внесення змін до оформленої митної декларації, пов`язаних із сплатою митних платежів, здійснюється шляхом оформлення аркуша коригування у встановленому порядку у строки, визначені законом.

Порядок оформлення аркуша коригування затверджено наказом Міністерства фінансів України від 06.11.2012 за №1145 (Порядок №1145).

Пунктом 3 Порядку №1145 встановлено, що аркуш коригування складається у випадках, визначених пунктом 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №450, посадовою особою митного органу, яким здійснювався випуск товарів за митною декларацією, у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня надходження до митного органу інформації про доплату (повернення) сум митних платежів або реєстрації заяви декларанта (уповноваженої особи) у митному органі. Пунктом 12 визначено порядок заповнення аркуша коригування у випадку доплати або повернення митних платежів та штрафних санкцій.

За приписами пункту 34 Положення №450 не дозволяється: внесення змін до граф 1 (перший і другий підрозділи), 14, 37 (перший підрозділ) і 54 митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа; внесення змін або відкликання митної декларації у разі виявлення порушень митних правил щодо задекларованих у цій митній декларації товарів; внесення змін до митної декларації, якщо з поданих документів не випливає, що відомості, зазначені у цій митній декларації, необхідно змінювати; внесення змін або відкликання митної декларації після надання декларанту або уповноваженій ним особі митним органом, якому подана така митна декларація, інформації про призначення митним органом митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення або перевірки документів на товари (крім випадків, коли після проведення зазначених митних формальностей порушень митних правил не виявлено); внесення змін до митної декларації або її відкликання у разі відсутності документів, що підтверджують необхідність внесення таких змін або її відкликання; внесення змін до митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа з метою подання відомостей у випадках, коли Митним Кодексом України передбачена необхідність подання з цією метою додаткової декларації.

Відповідно до доказів, наданих Київською митницею, 13.05.2025 здійснено внесення змін у митну декларацію від 12.02.2022 № UA100380/2022/354236 шляхом оформлення аркуша коригування.

У той же час, як стверджується самим же відповідачем, таке коригування відбулося не на підставі заяви позивача, поданої 07.08.2022, а самостійно митним органом, за наслідками документальної перевірки дотримання вимог митного законодавства ТОВ з ІІ «Цеппелін Україна ТОВ» за період з 11.05.2019 по 29.08.2024.

За вказаних обставин, відсутні підстави для закриття провадження у справі.

Враховуючи наведене, суд вважає протиправною відмову відповідача у внесенні змін у митну декларацію № UA100380/2022/354236 від 12.05.2022 , викладену в листі № 7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024, а відтак резюмує необхідність задоволення позову.

Частинами першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Стосовно сплати судового збору, то, як вбачається із платіжного доручення №3583 від 26.02.2025, позивачем сплачено 2422,40 грн судового збору.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на вищевказану суму підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 83 103, 80 грн, суд зазначає таке.

Статтею 59 Конституції України регламентовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно із частиною другою статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (Закон № 5076-VI).

Так, за визначенням у статті 1 цього Закону, договір про надання правової допомоги -домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9).

Згідно із положеннями статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 Кодексу).

Водночас у силу вимог частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За нормами частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз указаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Із матеріалів справи слідує, що 29.07.2024 між Адвокатським об`єднанням «Дельта Інтернешнл ЛО» в особі керуючого партнера - адвоката Тасліцького Германа та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги №1.

Зміст договору є зрозумілим та відображує суть укладеного сторонами правочину, в частині надання позивачу професійної правничої допомоги.

Так, узгоджено, що за договором клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються Адвокатським об`єднанням, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, оплата послуг з перекладу та нотаріального посвідчення документів, телефонних розмов, витрати на відрядження адвокатів тощо).

Гонорар за цим договором встановлюється у фіксованому і погодинному розмірі та складає: надання правничої допомоги помічником адвоката/юриста - 60 євро за годину його роботи; надання правничої допомоги адвокатом - 80 євро за годину роботи; надання правничої допомоги адвокатом - партнером 120 євро за годину його роботи. Фактичні витрати Адвокатського об`єднання, які мали місце при виконанні ним доручення, оплачуються клієнтом на підставі відповідних документів, які їх підтверджують.

Клієнт сплачує вартість правничої допомоги в наступному порядку: гонорар не пізніше 2 (двох) робочих днів від дати рахунку Адвокатського об`єднання на оплату до початку надання правничої допомоги; фактичні витрати не пізніше 2 (двох) робочих днів від дати отримання рахунку Адвокатського бюро на оплату.

Унормовано, що рахунки на оплату послуг виставляються в гривні відповідно встановлених в цьому договорі ставок гонорару за курсом Національного банку України на день виставлення.

Матеріали справи містять, окрім названого договору, додаток до нього від 24.02.2025, банківську виписку за 05.05.2025 на підтвердження перерахування коштів у сумі 80 681, 40 грн, акт надання послуг №37 від 16.06.2025 із додатком (містить деталізований опис наданих послуг із вказівкою виконавців, дат і кількістю витрачених годин), рахунок на оплату.

У названому додатку № 1 обумовлено надання правничої допомоги при оскарженні в рішення про відмову у внесенні змін до митної декларації UA100380/2022/354236 від 12.05.2022, що видане товариству позивача Київською митницею листом 7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024 року, супровід клієнта в якості позивача при розгляді в суді першої та апеляційної інстанцій оскарженого рішення митниці. Тут же узгоджено, що за представництво в суді першої інстанції встановлюється фіксований гонорар у еквіваленті 1800 євро, який охоплює до 20 годин роботи; у разі необхідності залучення додаткового часу, послуги надаватимуться за погодинними ставками, визначеними пунктом 4.2. договору.

Як вбачається із акта наданих послуг №37 від 16.06.2024, Адвокатським об`єднанням у межах надання послуг за вказаним вище договором було ознайомлено з матеріалами справи; вивчені правові позиції Верховного Суду та розглянуто практику судів по подібним спорам; сформовано правову позицію і підготовлено позовну заяву; надано усні пояснення та консультації позивачу в межах справи; розраховано для позивача суму судового збору, сформовано позовну заяву разом з додатками і направлено до Київського окружного адміністративного суду за допомогою сервісу «Електронний суд»; опрацьовано відзив на позов, перевірені усі посилання відповідача на правові позиції Верховного суду щодо їх відповідності вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, сформована, підготовлена і направлена відповідь на відзив, підготовлені та подані заперечення на заяву про закриття провадження у справі; підготовлена та подана відповідь на додаткові пояснення у справі; опрацьовано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та підготовлені відповідні заперечення на клопотання тощо.

Разом із тим, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.

Від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Вказали, що розмір таких витрат у цьому випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами) і є завищеним. Наголосили, що позовна заява та обсяг доданих до неї доказів є незначними і не потребують багато часу для їх опрацювання та підготовки, а зазначена категорія справи не належить до складних справ та розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань, об`єм оскаржуваного рішення також є невеликим та нескладним. Звернули увагу, що у договорі про надання правничої допомоги з клієнтом від 29.07.2024 встановлено спосіб оплати у євро; однак грошовою одиницею України є гривня.

Так, як убачається з практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішень від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

До того ж, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Європейський суд зазначав і те, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, ураховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу суд також ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, відповідно до яких при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Так, по-перше, суд зазначає, що за правилами статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Тобто, це й мало місце у досліджуваному випадку: сторони договору визначили грошовий еквівалент зобов`язання у Євро, при цьому за умовами договору рахунок на оплату послуг виставляється в гривні відповідно встановлених в цьому договорі ставок гонорару за курсом Національного банку України на день виставлення.

Позивачем надано докази оплати послуг правничої допомоги саме у гривні.

Таким чином, доводи митного органу у цій частині відхиляються.

У той же час, виходячи з обставин розгляду цієї справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, зважаючи на критерій розумності розміру витрат, суд доходить висновку, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правової допомоги у сумі 83 103, 80 грн є завищеним та підлягає зменшенню.

Суд резюмує, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу у цій справі, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, є 22 000 грн.

З огляду на викладене, суд присуджує товариству позивача 22 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Цеппелін Україна ТОВ» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про відмову у внесенні змін в митну декларацію № UA100380/2022/354236 від 12.05.2022, оформлене листом № 7.8-1/15-01/13/16165 від 29.08.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ ВП: 43997555; місцезнаходження: м. Київ, вул. Вацлава Гавела, буд. 8а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Цеппелін Україна ТОВ» (код ЄДРПОУ: 30178004; місцезнаходження: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34) судовий збір у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код ЄДРПОУ ВП: 43997555; місцезнаходження: м. Київ, вул. Вацлава Гавела, буд. 8а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Цеппелін Україна ТОВ» (код ЄДРПОУ: 30178004; місцезнаходження: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 (двадцять дві тисячі гривень) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.