Рішення № 140108047, 28.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року Справа № 160/6406/25 Провадження №ЗП/280/730/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду, за підсудністю з Третього апеляційного адміністративного суду, надійшов позов ОСОБА_2 (далі позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 №53-к «Про встановлення надбавки за вислугу років на 2025 рік ОСОБА_3 » у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби головному спеціалісту ОСОБА_1 на 2025 рік, а саме: з 01 січня 2025 року на рівні 30 відсотків місячного посадового окладу;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату головному спеціалісту ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2025 року, відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

31 березня 2025 року судом відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд справи призначено без виклику представників сторін.

Ухвалою суду від 28.05.2025 провадження у справі зупинено провадження у справі №160/6406/25 (провадження №ЗП/280/730/25) до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №240/7215/24.

Ухвалою суду від 13.07.2026 провадження у справі поновлено.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона працює в Дніпропетровському окружному адміністративному суді на посаді головного спеціалісту відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського та звітності. Позивач зазначає, що наказом від 01.01.2025 №53-к позивачу встановлено позивачу щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% відсотків посадового окладу. Позивач вважає вказаний наказ в частині встановлення надбавки за вислугу років саме у розмірі 30% посадового окладу протиправним з підстав того, що надбавка за вислугу років позивачки за розрахунками згідно зі статтею 52 Закону України «Про державну службу» має становити 50% посадового окладу. Позивач вважає, що обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям, які набули права на неї до прийняття Закону №4059-ІХ, нормами якого її розмір суттєво зменшено, є обмеженням чинних прав і гарантій, встановлених Законом №889-VIII, є порушенням складових принципу верховенства права, а саме правової передбачуваності та правової визначеності. Вважає, що норми статті 52 Закону №889-VIII у спірних правовідносинах є спеціальними, які у часі прийняті раніше, та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4059-ІХ.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що з системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов`язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Абзацом другим пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-ІХ визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу. Також, абзацом четвертим пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону №4059-ІХ установлено, що норми Закону №889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Реалізовуючи свої повноваження розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня у спірних правовідносинах, відповідач позбавлений можливості надавати оцінку будь-якому закону на предмет його якості та/або конституційності, а отже позбавлений і можливості на свій розсуд обирати для застосування той чи інший закон, яким визначається розмір надбавки за вислугу років на державній службі, а зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі й Законом №4059-ІХ, тому у суду були відсутні будь-які правові підстави не виконувати вказані вимоги чинних законів України. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу розміру надбавки за вислугу років на державній службі, відповідач діяв на підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України. З огляду на викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, встановив наступне.

Судом встановлено, що наказом в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 №53-к, відповідно до абзацу другого пункту 13 «Прикінцевих положень» Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік», встановлено ОСОБА_1 , головному спеціалісту відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності, у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 надбавку за вислугу років від посадового окладу відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби на основі класифікації посад у розмірі 30% (стаж роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років на 01.01.2025 складає 28 років 08 місяців 22 дні).

Позивач, не погодившись із розміром встановленої їй надбавки за вислугу років, звернулася із даним позовом до суду.

Відповідно до своєї преамбули Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно зі статтею 4 Закону №1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Статтею 155 Закону №1402-VIII визначено, що організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 150 Закону №1402-VIII розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.

Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.

Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.

Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Статтею 3 Закону №889-VIII передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема інших державних органів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII державний службовець має право, в тому числі на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років.

За приписами статті 50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи. Заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу; надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; премії (у разі встановлення). Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них. Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом України Про судоустрій і статус суддів.

Частиною першою статті 52 Закону №889-VIII передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Разом із цим, пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі частині першій статті 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3х до 2х відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Суд зауважує, що частиною другою статті 5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

У пункті 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» зазначено, що норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, вказані Закони містять правила вибору правової норми права, яка підлягає застосуванню при наявності розбіжності, а саме визначають, що Закон України «Про державну службу» у частині умов та порядку оплати праці державних службовців застосовується в частині, що не суперечить Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік».

Відтак, суд відхиляє доводи позивача про необхідність застосування норм статті 52 Закону України «Про державну службу», які, на її думку, є спеціальними та мають пріоритет над пунктом 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», оскільки питання застосування у спірних правовідносинах саме пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» вже врегульовано бланкетною нормою того самого нормативно-правового акту, на який посилається позивач, а саме статтею 5 Закону України «Про державну службу».

Суд зазначає, що подібні правовідносини були предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі №240/7215/24.

У постанові ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ від 19.02.2026 по справі №240/7215/24 було сформовано правову позицію відповідно до якої зазначено:

«…З наведеного логічно випливає, що норми Закону №889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону №3460-ІХ.

76. Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону №3460-ІХ, яка зупинила дію норми Закону №889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

77. Щодо конкуренції правових норм, яка не пов`язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що частина перша статті 52 Закону №889-VIII з 01 січня 2024 року з огляду на пряму вказівку в пункті 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

78. Тож визначення механізму обчислення надбавки за вислугу років та її граничного розміру з 01 січня 2024 року врегульоване винятково Законом №3460-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається…».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем під час визначення розміру надбавки за вислугу років ОСОБА_1 правомірно застосовано положення пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік».

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м.Дніпро, вул.Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова