Рішення № 140106562, 28.09.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 рокуСправа №160/18441/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/18441/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ: 21910427) про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди, завданих невиконанням рішення суду,

УСТАНОВИВ:

30 червня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі відповідач), в якій позивач просить:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 512,12 грн (п`ятсот дванадцять гривень 12 копійок), нарахованих на суми несвоєчасно виплаченої (невиплаченої) пенсії за період з 01.07.2025 по дату ухвалення рішення у справі;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у розмірі 1 400,74 грн (одна тисяча чотириста гривень 74 копійки), нараховані на суми несвоєчасно виплаченої (невиплаченої) пенсії за період з 01.07.2025 по дату ухвалення рішення у справі;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 30 165,45 грн (тридцять тисяч сто шістдесят п`ять гривень 45 копійок).

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/18441/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2026 року вищезазначену позовну заяву залишено без руху, позивачу запропоновано усунути недоліки у встановлений судом строк протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.07.2025 року по 29.12.2025 року повернуто позивачу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/18441/26 в частині позовних вимог за період з 30.12.2025 року, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

18 вересня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що як положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, так і положення ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у кореспонденції із нормами Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" запроваджують рівнозначні та однакові за правовою природою міри майнової відповідальності за вчинення одного і того ж діяння - порушення суб`єктом владних повноважень строку проведення грошового платежу з виплати пенсії. Відтак, у силу приписів ст.61 Конституції України положення наведених норм закону не можуть застосовуватись одночасно, а пріоритет у застосуванні належить віддати положенням ч.2 ст.55 Закону України №2262-XII, ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України від 19.10.2000р. №2050- ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" як спеціальним нормам права у сфері пенсійного забезпечення.

21 вересня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відповідь на відзив, яка надійшла від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач зазначає, що заперечуючи застосування статті 625 Цивільного кодексу України, відповідач одночасно стверджує, що в межах спірних правовідносин жодних платежів з виплати боргу він не здійснював. Це твердження прямо спростовується власними додатками до відзиву. Як вбачається з довідки від 20.07.2026 та витягів з відомостей на зарахування пенсій, у березні, квітні, травні та червні 2026 року відповідач перерахував позивачу 20 057,02 грн у рахунок погашення заборгованості. За логікою самого відзиву саме факт такої виплати породжує обов`язок нарахувати компенсацію одночасно з нею, чого зроблено не було. Наведений довід відповідача не спростовує позов, а суперечить документам, які він сам додав до відзиву. Посилання на статтю 61 Конституції України та Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» як на підставу для витіснення статті 625 Цивільного кодексу України не заслуговує на увагу. Наведена норма Конституції стосується заборони притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду двічі за одне й те саме правопорушення і не визначає, яка з компенсаційних конструкцій має застосовуватися у спорі про стягнення коштів за судовим рішенням. У позовній заяві наведена стала практика Верховного Суду, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц та Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №280/6352/21, якими застосування статті 625 Цивільного кодексу України до заборгованості з пенсійних виплат органів Пенсійного фонду України визнано правомірним. Жодної з цих постанов відзив не аналізує і не спростовує. Позивач також звертає увагу суду, що сам відповідач у відзиві визнає, що нарахування спірних сум здійснюється після набрання рішенням суду законної сили, оскільки до цього моменту правовідносини сторін мали спірний характер. Це підтверджує позицію позивача про те, що безспірний характер грошового зобов`язання Відповідача виник саме 19.01.2026.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року у справі №160/20249/25 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити з 01.07.2025 нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю III групи, з врахуванням раніше виплачених сум.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2026 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в адміністративній справі №160/20249/25 залишено без задоволення.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 04.05.2026 року відкрито виконавче провадження №80899415 з примусового виконання рішення суду у справі №160/20249/25.

На виконання рішення суду у справі №160/20249/25 позивачу частково виплачено заборгованість.

Окрім цього, до позову надано чеки на обґрунтування завданої позивачу моральної шкоди.

Вважаючи наявними правові підстави для стягнення інфляційних витрат, 3% річних та моральної шкоди, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Пунктом 9 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно ч. 1 ст. 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

За ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосовуючи вищевикладені нормативні положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних суд зауважує, що рішення суду у справі №160/20249/25 створило передусім зобов`язання немайнового характеру, а не грошове зобов`язання. Останнє виникло виключно в ході подальшого виконання зобов`язання немайнового характеру, однак не є безпосереднім наслідком рішення суду, оскільки судом не були стягнуті кошти, а було накладено зобов`язання поновити виплату пенсії.

Окрім цього, між позивачем та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Оскільки в межах спірних в цій справі правовідносин у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, тобто відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, то й застосування правових наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання до цих правовідносин неможливо.

Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.08.2026 року у справі №160/30519/25.

Додатково суд звертає увагу на те, що інфляційні втрати від неотримання своєчасно належних коштів в спірних правовідносинах захищені положеннями Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», приписи якого є змістовним відповідником положень ст. 625 ЦК України для спірних правовідносин, оскільки також стосуються відшкодування інфляційних втрат. Разом з цим, таке відшкодування здійснюється лише при отриманні затриманої виплати, що в ситуації позивача є виплатою усією заборгованості.

Щодо моральної шкоди суд зауважує, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Аналогічна за змістом норма міститься у п. 6 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому інших норм права, які б дозволяли вирішувати питання відшкодування моральної шкоди як різновиду шкоди, що може бути відшкодована, за результатом розгляду

Таким чином, стягнення моральної шкоди в рамках адміністративного судочинства може здійснюватися за умови дотримання вказаної передумови у вигляді задоволення судом позовної вимоги, заявленої відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства.

Разом з цим, відповідних позовних вимог позивачем не заявлено.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

В зв`язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

У зв`язку з перебуванням судді Боженко Н.В. у відпустці та на навчанні, рішення ухвалено в перший робочий день судді.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та моральної шкоди, завданих невиконанням рішення суду відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко