Ухвала суду № 140106121, 28.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

м. Вінниця

28 вересня 2026 р. Справа № 120/12051/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши в письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані діями відповідачів щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 31.05.2021 року, з 01.06.2021 року по 30.06.2025 року та з 01.07.2025 року по 10.09.2025 року в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Ухвалою від 10.08.2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

14.08.2026 року представником Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області та 18.08.2026 року представником 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області подано заяви про залишення позовної заяви без розгляду. Обґрунтовуючи подані заяви представники зазначили, що частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Водночас 19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю та викладено частину 2 статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, яка передбачала, що для вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Відтак, на переконання представників, чинні з 19.07.2022 року, які передбачали звернення до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Крім того представники відповідачів також зазначили, що рішенням ВП Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 визнано неконстуційною частину 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Водночас наголошують, що частина 1 статті 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, передбачала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. При цьому наведена норма не визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Представники відповідачів вказали, що така норма була закріплена в частині 2 статті 233 КЗпП України, яка рішенням Великої палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року №1-р/2025 неконституційною не визнавалась, тобто є чинною, а Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19 липня 2022 року застосовані норми вже нині чинної статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.

У даній справі позивач звернувся до суду вже після припинення трудових відносин, після отримання грошового атестата (письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні), тобто у правовідносинах, які є завершеними, а не триваючими та наголошують на тому, що позивача повідомлено про детальний розмір нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період з 01 липня 2025 року по 10 вересня 2025 року із наданих відповідей на подані адвокатські запити. Тому позивач 27.02.2026 року, 02.03.2026 року та 06.03.2026 року отримав достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених йому сум індексації грошового забезпечення, а отже із вказаною датою слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду. Відтак звернувшись із позовною заявою 04.08.2026 року позивачем пропущено визначений статтею 233 КЗпП тримісячний строк звернення до суду.

Надаючи оцінку поданим заявам суд зазначає наступне.

Особливості строку звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною 1 якої передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак за загальним правилом, строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу положень частини 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто, в редакції КЗпП України, що була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.

Відтак суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із заявленими позовними вимогами щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 31.05.2021 року, з 01.06.2021 року по 18.07.2022 року в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Щодо заявлених позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 року по 30.06.2025 року та з 01.07.2025 року по 10.09.2025 року в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 слід зазначити наступне.

19 липня 2022 року набув чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.

Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частину другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

З огляду на вказане, з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню строки визначені ст. 233 КЗпП України, зокрема, тримісячний строк з дня одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Окремо суд вказує й на те, що рішенням ВП Конституційного суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 визнано неконстуційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

При цьому, частиною 2 статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Велика палата Конституційного Суду України в рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 вказано, що частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За таких обставин, рішення Великої палати Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 не може змінювати правове регулювання правовідносин, що виникли до його прийняття. При цьому рішення КС України не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Варто звернути увагу на те, що питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року було предметом дослідження судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

У вказаній справі судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків (дослівно):

"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року."

Отже, Верховний Суд в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19 липня 2022 року застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.

У зв`язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.03.2026 у справі №600/3655/25-а дійшов висновку, що початок перебігу строку звернення до суду з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу у вказаний період. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Як слідує із наявних в матеріалах справи копій відповідей відповідача від 27.02.2026 року №47-71-03-536/47-71-16, від 02.03.2026 року №47-73-01-440/47-7313 та від 06.03.2026 року №47-01-1939/47-17, наданих на подані адвокатські запити представника позивача, останнього повідомлено про розмір грошового забезпечення нарахованого та виплаченого за період з 01.03.2018 по 31.05.2021 року, з 01.06.2021 року по 30.06.2025 року та з 01.07.2025 року по 10.09.2025 року.

Тому з урахуванням висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 та позиції Верховного Суду, виснуваній у постанові від 03.03.2026 у справі №600/3655/25-а, суд доходить висновку, що позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, у тому числі індексації грошового забезпечення, 27.02.2026 року, 02.03.2026 року та 06.03.2026 року. Отже саме ці дати є подіями, з якими пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Однак за вирішенням трудового спору позивач (його представник) звернувся до суду лише 04.08.2026 року (дата формування документу в системі "Електронний суд"), тобто із пропуском строку звернення.

При цьому, представник позивача самостійно зазначила, що із листів від 27.02.2026 року №47-71-03-536/47-71-16, від 02.03.2026 року №47-73-01-440/47-7313 та від 06.03.2026 року № 47-01-1939/47-17, якими відповідачами надано довідки про грошове забезпечення позивача, позивачу стало відомо, що за спірні періоди йому не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Разом з тим, разом із позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду. Вказана заява не була вирішена судом при відкритті провадження у справі.

Надаючи оцінку заяві про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає, що подана заява не містить належних та достатніх обґрунтувань поважності причин пропуску такого строку.

Так, у поданій заяві представник позивача лише наводить загальне цитування положень ст. 233 КЗпП України, а також висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Також представником позивача процитовано висновки, викладені у рішенні Конституційного суду України.

Таким чином подана заява за своїм змістом не містить підстав поважності пропуску строку в межах предмета цього спору.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до адміністративного суду з даним позовом, адже про порушення своїх прав останній мав можливість дізнатись з листів відповідачів від 27.02.2026 року, від 02.03.2026 року та від 06.03.2026 року, натомість до суду з даним позовом представник позивача звернулася лише 04.08.2026 року, тобто з пропуском тримісячного строку звернення.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.

У рішеннях від 20.05.2010 року в справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.

В рішенні "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини" (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно із положеннями п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи пропуск строку звернення до суду належить залишити без розгляду в частині заявлених позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 року по 30.06.2025 року та з 01.07.2025 року по 10.09.2025 року в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Решта заявлених позовних вимог підлягає розгляду судом.

Керуючись ст.ст. 240, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду, - відмовити.

Заяви представників Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області та 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області задовольнити частково.

Позовну заяву ОСОБА_1 до 1 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області в частині заявлених позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 19.07.2022 року по 30.06.2025 року та з 01.07.2025 року по 10.09.2025 року в неповному обсязі, а саме з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна