Рішення № 140099227, 22.09.2026, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/103/26

Провадження № 2-о/366/22/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2026 селище Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Мовчана В.В., присяжних Онопрієнка А.М., Клименок С.І., за участю секретаря судового засідання Іванової І.С., розглянувши матеріали

за заявою ОСОБА_1

заінтересовані особи: 1) ОСОБА_2

2)Орган опіки та піклування Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області

про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки над нею

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі заявник) звернувся до Іванківського районного суду Київської області із заявою про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки.

Вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним та призначення ОСОБА_1 його опікуном.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Мовчана В.В.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 16.01.2026 відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено на 26.02.2026.

26.02.2026 розгляд справи відкладено на 18.03.2026.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18.03.2026 у справі призначено судово-психіатричну експертизу щодо ОСОБА_2 . Проведення експертизи доручено спеціалістам Київського обласного спеціалізованого психіатрично-наркологічного медичного об`єднання.

20.04.2026 від експертної установи на адресу суду надійшов лист № 550 від 15.04.2026, у якому зазначено, що з 01.04.2026 у підприємстві відбулася зміна форми власності та його підпорядкування, а саме: відділ залишається розташованим за попередньою адресою: АДРЕСА_1 , однак підпорядковується ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» та має назву «Київська філія судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України». З огляду на викладене матеріали цивільної справи повернуто без виконання у зв`язку з необхідністю зміни назви експертної установи на Київську філію судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України».

Ухвалою від 27.04.2026 експертну установу змінено з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об`єднання» на Київську філію судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України».

14.07.2026 до суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта № 69 від 24.06.2026.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 14.07.2026 провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки поновлено, справу призначено до судового розгляду на 12.08.2026.

12.08.2026 розгляд справи відкладено на 08.09.2026.

08.09.2026 розгляд справи відкладено на 22.09.2026.

У судовому засіданні 22.09.2026 заявник та його представник підтримали заяву та просили суд задовольнити заявлені вимоги.

Представник заінтересованої особи Працюк Л. просив суд задовольнити заяву.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області у судове засідання не з`явився, однак скерував до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши заявника, його представника та інших учасників справи, проаналізувавши обставини справи та надані докази, суд установив таке.

Як убачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Як убачається з довідки лікаря-психіатра ОСОБА_4 від 22.12.2025, ОСОБА_2 перебуває під спостереженням лікаря-психіатра.

Відповідно до виписок із медичних карт стаціонарного хворого № 2268 від 01.09.2023, № 3582 від 21.12.2023, № 3039 від 10.10.2023 ОСОБА_2 встановлено діагноз: шизоафективний розлад, змішаний тип.

Відповідно до довідки старости Прибірського старостинського округу № 273 від 19.12.2025 ОСОБА_2 зареєстрований та проживає один за адресою: АДРЕСА_2 . Батько ОСОБА_1 перебуває у ЗСУ.

Заявою, посвідченою 16.12.2025 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Беренок Катерина Олександрівна відмовилася від здійснення опіки над своїм братом ОСОБА_2 .

Рішенням Іванківської селищної ради від 12.01.2026 № 13 затверджено подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

Як убачається з висновку експерта № 69 від 24.06.2026 за результатами судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_2 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад шизоафективний розлад, змішаний тип, стан нестійкої ремісії, який істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на звернення до суду для захисту своїх прав.

За змістом ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення заявника, його представника та інших учасників справи, оцінивши надані докази окремо та в їх сукупності, суд доходить висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 1 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Згідно зі статтею 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином, для визнання фізичної особи недієздатною необхідною є одночасна наявність двох критеріїв: медичного наявність у фізичної особи хронічного, стійкого психічного розладу, та юридичного нездатність такої особи внаслідок зазначеного розладу усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Сам по собі факт наявності у фізичної особи психічного захворювання, встановлення відповідного психіатричного діагнозу, перебування під наглядом лікаря-психіатра чи проходження стаціонарного психіатричного лікування не є безумовною та достатньою правовою підставою для визнання такої особи недієздатною. Визначальним для застосування статті 39 ЦК України є встановлення такого ступеня психічного розладу, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Водночас законодавець розмежовує підстави для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та підстави для визнання її недієздатною.

Так, відповідно до частини першої статті 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, передбачений статтею 36 ЦК України критерій полягає в тому, що психічний розлад «істотно впливає» на відповідну здатність особи, тоді як стаття 39 ЦК України вимагає встановлення того, що внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу особа «не здатна» усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначені правові стани не є тотожними, мають різні матеріально-правові підстави та спричиняють істотно різні правові наслідки для фізичної особи.

Відповідно до статті 37 ЦК України над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, тоді як правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються за згодою піклувальника.

Натомість відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину, а правочини від її імені та в її інтересах вчиняє її опікун.

Таким чином, визнання фізичної особи недієздатною становить значно більш інтенсивне втручання у її цивільну правосуб`єктність, а тому застосування такого заходу можливе виключно за умови належного та переконливого встановлення всіх передбачених статтею 39 ЦК України підстав.

У справі, що розглядається, судом установлено, що ОСОБА_2 перебуває під спостереженням лікаря-психіатра.

Відповідно до наявних у матеріалах справи виписок із медичних карт стаціонарного хворого № 2268 від 01.09.2023, № 3039 від 10.10.2023 та № 3582 від 21.12.2023 ОСОБА_2 встановлено діагноз: шизоафективний розлад, змішаний тип.

З метою встановлення психічного стану ОСОБА_2 ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 18.03.2026 у справі призначено судово-психіатричну експертизу.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 69 від 24.06.2026 ОСОБА_2 страждає на хронічний, стійкий психічний розлад шизоафективний розлад, змішаний тип, стан нестійкої ремісії, який істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, та не здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Отже, проведеною у справі судово-психіатричною експертизою підтверджено медичний критерій наявність у ОСОБА_2 хронічного, стійкого психічного розладу.

Більше того, в описовій частині експертизи прямо встановлено збережені можливості особи: він здатний до самообслуговування, орієнтується у звичних побутових обставинах, може підтримувати повсякденну життєдіяльність, самостійно задовольняти основні побутові потреби та виконувати нескладні соціально-побутові дії.

Разом із тим, висновком експерта не встановлено другого обов`язкового юридичного критерію, необхідного для визнання особи недієздатною відповідно до частини першої статті 39 ЦК України.

Зокрема, експерт не дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу взагалі не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Натомість експерт установив, що наявний у ОСОБА_2 психічний розлад «істотно впливає» на таку здатність, а сам він «не здатний повною мірою» усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Суд звертає особливу увагу на те, що поняття «не здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними» за своїм змістом не є тотожним поняттю «не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними», яке законодавець закріпив у частині першій статті 39 ЦК України як обов`язковий юридичний критерій недієздатності.

Формулювання «не здатний повною мірою» свідчить про зниження, неповноту відповідної здатності, однак не підтверджує її повної відсутності.

Саме по собі встановлення факту істотного впливу психічного розладу на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними також не може бути ототожнене з повною нездатністю особи до такого усвідомлення чи керування.

Аналогічний підхід до розмежування зазначених станів застосовано Верховним Судом.

Так, у постанові від 04 вересня 2025 року у справі № 601/1920/24 (провадження № 61-7583св25) Верховний Суд переглядав судові рішення у справі з фактично подібними обставинами. Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи у тій справі особа виявляла ознаки параноїдної шизофренії, однак експертами було встановлено, що вона «не може в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними».

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні такої особи недієздатною, оскільки заявником не було доведено передбаченого статтею 39 ЦК України юридичного критерію недієздатності, а висновком судово-психіатричної експертизи не встановлено абсолютної неспроможності особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Верховний Суд у зазначеній постанові також виходив із того, що обставиною, яка підлягає встановленню у справі про визнання фізичної особи недієздатною, є не лише наявність у неї психічного розладу, а й можливість усвідомлення значення своїх дій та керування ними, а така обставина встановлюється, зокрема, на підставі висновку судово-психіатричної експертизи.

Зазначена правова позиція є релевантною до обставин цієї справи, оскільки висновок експерта № 69 від 24.06.2026 також не містить категоричного висновку про нездатність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, натомість констатує лише те, що він не здатний робити це «повною мірою».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2025 року у справі № 569/4466/23 розмежував передбачені статтями 36 та 39 ЦК України підстави втручання у цивільну дієздатність особи: для обмеження цивільної дієздатності закон передбачає психічний розлад, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, тоді як визнання недієздатною вимагає встановлення нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Таким чином, установлений експертом щодо ОСОБА_2 психічний стан за використаними експертом критеріями не відповідає юридичному критерію недієздатності, визначеному частиною першою статті 39 ЦК України.

Суд при цьому враховує положення статті 110 ЦПК України, згідно з якими висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Разом із тим жоден з інших досліджених судом доказів не спростовує висновків проведеної судово-психіатричної експертизи та не містить даних, які б дозволяли суду, всупереч висновку фахівця у сфері психіатрії, встановити абсолютну нездатність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Наявні у матеріалах справи медичні документи підтверджують факт психічного захворювання та лікування ОСОБА_2 , однак самі по собі не доводять наявності саме того ступеня психічного розладу, з яким частина перша статті 39 ЦК України пов`язує можливість визнання фізичної особи недієздатною.

Суд також враховує, що відповідно до статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

З огляду на істотність правових наслідків визнання фізичної особи недієздатною сам факт психічного захворювання не може підміняти собою встановлення передбаченого статтею 39 ЦК України юридичного критерію недієздатності.

Суд не вправі виходити з припущення про повну нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними, коли висновок спеціаліста, отриманий у встановленому процесуальним законом порядку, такого стану не встановлює.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи наявні у справі докази відповідно до статті 89 ЦПК України з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємного зв`язку в сукупності, суд доходить висновку, що заявником доведено наявність у ОСОБА_2 хронічного, стійкого психічного розладу, однак не доведено наявності передбаченого частиною першою статті 39 ЦК України юридичного критерію нездатності внаслідок такого розладу усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

При цьому суд звертає увагу, що встановлені у справі обставини за своїм змістом можуть відповідати ознакам, передбаченим частиною першою статті 36 ЦК України, оскільки експерт безпосередньо зазначив, що психічний розлад істотно впливає на здатність ОСОБА_2 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Проте предметом розгляду цієї справи є заява ОСОБА_1 саме про визнання ОСОБА_2 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна.

Заявником вимога про обмеження цивільної дієздатності ОСОБА_2 не заявлялася.

Визнання особи недієздатною та обмеження її цивільної дієздатності є різними правовими інститутами, які мають різні підстави та різний обсяг правових наслідків. Тому встановлення судом обставин, які можуть свідчити про наявність підстав для обмеження цивільної дієздатності, не є підставою для задоволення заяви про визнання фізичної особи недієздатною.

Відповідно до засад диспозитивності цивільного судочинства суд не може на власний розсуд змінити предмет звернення заявника та замість вирішення заявленої вимоги про визнання фізичної особи недієздатною вирішити питання про обмеження її цивільної дієздатності.

Водночас відмова у задоволенні заяви про визнання фізичної особи недієздатною не позбавляє заінтересованих осіб права звернутися до суду в установленому законом порядку із заявою про обмеження цивільної дієздатності цієї особи за наявності передбачених статтею 36 ЦК України підстав.

Щодо вимог заявника про встановлення над ОСОБА_2 опіки та призначення ОСОБА_1 його опікуном суд зазначає таке.

Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над фізичними особами, які визнані недієздатними.

Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Аналогічне положення міститься у частині першій статті 300 ЦПК України, відповідно до якої суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.

Таким чином, вимоги про встановлення опіки та призначення опікуна є похідними від вимоги про визнання фізичної особи недієздатною.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 39 ЦК України правових підстав для визнання ОСОБА_2 недієздатним, відсутні й правові підстави для встановлення над ним опіки та призначення ОСОБА_1 його опікуном.

Наявність рішення Іванківської селищної ради від 12.01.2026 № 13, яким затверджено подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 , не спростовує зазначеного висновку, оскільки таке подання має правове значення для вирішення питання про кандидатуру опікуна лише за умови попереднього встановлення судом передбачених законом підстав для визнання фізичної особи недієздатною.

Отже, встановлені судом обставини та досліджені докази не підтверджують наявності сукупності передбачених частиною першою статті 39 ЦК України умов, необхідних для визнання ОСОБА_2 недієздатним.

При цьому суд не ставить під сумнів факт наявності у ОСОБА_2 хронічного, стійкого психічного розладу. Проведеною судово-психіатричною експертизою не встановлено його повної нездатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, натомість установлено істотний вплив психічного розладу на таку здатність та неможливість здійснювати її повною мірою.

Зазначена різниця має визначальне юридичне значення для правильного застосування статей 36 та 39 ЦК України.

За таких обставин, суд доходить висновку, що заява ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 39, ч. 1 ст. 60 ЦК України, статтями 4, 12, 82, 258-259, 263-265, 299-300 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заявник: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Заінтересована особа-1: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_4 від 13.06.2016, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Заінтересована особа-2: Орган опіки та піклування Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області (ідентифікаційний код 04358000, адреса: вул. І.Проскури, 7, с-ще Іванків, Вишгородського району, Київської області).

Повний текст рішення складено 28.09.2026.

Суддя Віталій МОВЧАН

Присяжні Андрій ОНОПРІЄНКО

Світлана КЛИМЕНОК