Ухвала суду № 140097493, 24.09.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/393/26 Провадження № 1-кп/450/359/26

УХВАЛА

підготовчого судового засідання

24 вересня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5

застоводавця ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Пустомити клопотання заставодавця ОСОБА_6 про повернення застави,

встановив:

В провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області знаходиться кримінальне провадження № 12025140000000502 від 17.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.

20.07.2026 року заставодавець ОСОБА_6 звернулася до суду із клопотанням про повернення застави, в якому просить повернути заставодавцю ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 ) грошові кошти у розмірі 620 740,00 грн. (шістсот двадцять тисяч сімсот сорок гривень 00 копійок), які були внесені нею як застава за підозрюваного (обвинуваченого) ОСОБА_4 згідно з ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року у справі № 461/6294/25. В обґрунтування клопотання зазначила, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року у справі № 461/6294/25, клопотання слідчого було задоволено частково та застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 205 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 620 740,00 грн. (шістсот двадцять тисяч сімсот сорок гривень 00 копійок). Зазначені грошові кошти у повному обсязі були сплачені самостійним учасником кримінального провадження - заставодавцем ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 ) на відповідний депозитний рахунок суду, у зв`язку з чим ОСОБА_4 був звільнений з-під варти, а на нього було покладено процесуальні обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України. Вказаною ухвалою слідчого судді від 13.08.2025 року строк дії запобіжного заходу та покладених на підозрюваного обов`язків було чітко обмежено до 10.10.2025 року включно. Ознайомленням з матеріалами судової справи № 450/393/26 встановлено, що у встановленому законом порядку строк дії зазначеного запобіжного заходу судом не продовжувався. Жодних ухвал про продовження строку дії запобіжного заходу у виді застави або покладених обов`язків після 10.10.2025 року судом не приймалося. За час дії запобіжного заходу ОСОБА_4 покладені на нього обов`язки не порушував, клопотань прокурора про звернення застави в дохід держави судом не розглядалося та не задовольнялося.

Відповідно до частини 1 статті 203 КПК України, ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, якщо цей строк не був продовжений у встановленому законом порядку. Таким чином, у зв`язку зі спливом визначеного в ухвалі строку, застосування запобіжного заходу у виді застави щодо ОСОБА_4 є припиненим ex lege (в силу закону) з 11.10.2025 року, а покладені на нього процесуальні обов`язки скасованими. Автоматичного, безстрокового чи пролонгованого «за замовчуванням» дії запобіжних заходів, не пов`язаних із триманням під вартою, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає. Враховуючи, що станом на сьогодні (липень 2026 року) грошові кошти Заявника (заставодавця) ОСОБА_6 у розмірі 620 740,00 грн безпідставно утримуються державними органами на депозитному рахунку вже понад 9 місяців (з 11.10.2025 року) за відсутності будь- якого чинного судового рішення, вимушене очікування планового засідання до 29 вересня 2026 року (тобто ще понад 2 місяці) є прямим та грубим порушенням засади розумності строків (п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК України) та становить собою штучне, протиправне обмеження права приватної власності Заявника. Оскільки вирішення питання про повернення припиненої ex lege застави є автономним майновим питанням і жодним чином не пов`язане з дослідженням доказів по суті обвинувачення ОСОБА_4 , суд на підставі п. 21 ч. 1 ст. 7 КПК України має безумовне право та обов`язок виділити розгляд даного клопотання в окреме судове провадження та призначити його розгляд у судовому засіданні найближчими днями.

У підготовчому судовому засіданні заставодавець підтримала подане клопотання та просила їй повернути заставу.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 підтримав клопотання про повернення застави, оскільки після укладення договору із ОСОБА_4 ознайомився із матеріалами справи зі всіма матеріалами, які взагалі стосуються справи, яка розглядається судом, знайшов тільки одну ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13.08.2025 року про запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із альтернативою внесення застави, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був строковим, він закінчився і судом не продовжувався, відтак, на даний момент вважає, що відповідно до ст. 203 КПК України ухвала про застосування запобіжного заходу є припиненою та просив таке задоволити.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав позицію адвоката.

Прокурор просив суд відмовити у задоволенні клопотання заставодавця повернення застави, зазначивши, що повернення застави є недоцільним та неможливим, оскільки запобіжний захід у вигляді застави продовжує існувати, незважаючи на те, що строк дії обов`язків не продовжувався до теперішнього часу, застава є дійсною і відповідно такий запобіжний захід як застава скасовується у разу ухвалення вироку.

Заслухавши клопотання заставодавця, думку учасників процесу щодо заявленого клопотання, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд доходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

За приписами ст. 200, 201 КПК України, відповідно до яких зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший більше або менше суворий. Водночас, підставами звернення з клопотанням про зміну запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Існування таких обставин повинно бути обґрунтовано належними доказами.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань та виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати суду докази обставин, на які вони посилаються (ч. 5 ст. 132 КПК України).

Отже, для зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, остання повинна довести, що обставини, наведені у ст. 194 КПК України, які враховувались судом при застосуванні/продовженні запобіжного заходу, перестали існувати або ж їх вага суттєво зменшилась.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду клопотання про зміну запобіжного заходу, суд не перевіряє обґрунтованість підстав застосування запобіжного заходу та, відповідно не можуть ставитися під сумнів висновки, які були покладені в основу такого рішення суду. Зміна запобіжного заходу передбачає виникнення після постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу нових обставин, які свідчать про зміну обставин підозри, зміну або зменшення встановлених ризиків та впливають на виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Тому суд не переглядає рішення про застосування запобіжного заходу, а на підставі наданих стороною відомостей встановлює наявність нових обставин, які можуть вплинути на застосований до обвинуваченого відповідний захід або його виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов`язків.

З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави (ч. 6 ст. 182 КПК України).

Суд враховує, що розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинувачених, інших даних про їх особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

За змістом п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (абз. 5 ч. 5 ст. 182 КПК України).

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2025 року у справі № 461/6294/25, клопотання слідчого було задоволено частково та застосовано до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 205 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 620 740,00 грн. (шістсот двадцять тисяч сімсот сорок гривень 00 копійок).

Зазначені грошові кошти у повному обсязі були сплачені самостійним учасником кримінального провадження - заставодавцем ОСОБА_6 на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області з призначенням платежу: «Застава за ОСОБА_4 згідно ухвали від 13.08.2025 у справі № 461/6294/25».

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 202 КПК України, з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Відповідно до ст. 182 КПК України та параграфу 1 глави 18 КПК України, строк дії застави як запобіжного заходу не передбачено.

З моменту внесення застави на підозрюваного, обвинуваченого покладаються обов`язки визначені ухвалою слідчого судді, суду строком на два місяці та не продовження цих обов`язків не тягне за собою припинення дії запобіжного заходу у вигляді застави.

Закінчення строку дії покладених на обвинуваченого судом обов`язків не припиняє дію основного запобіжного заходу, яким в даному випадку є застава, і не являється підставою або умовою повернення визначеної в ухвалі про застосування запобіжного заходу і внесеної застави.

Відповідно до вимог ч. 11 ст. 182 КПК України, п. 8 Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 року № 27), застава повертається заставодавцю лише після припинення дії запобіжного заходу у вигляді застави та постановлення вироку (ухвали), у якому міститься рішення про повернення застави.

Так як, згідно з ст. 182 КПК України, запобіжний захід у вигляді застави не має граничного строку дії, ухвала про застосування такого запобіжного заходу як застава, після її внесення у визначеному розмірі, відповідно до ст. 203 КПК України, діє до моменту прийняття остаточного рішення, а саме ухвалення вироку чи закриття кримінального провадження або винесення ухвали про скасування запобіжного заходу в порядку, передбаченому КПК України.

У даному випадку застава є забезпеченням належної процесуальної поведінки обвинуваченого та гарантує виконання процесуальних обов`язків, передбачених ст. 42 КПК України, які діють з моменту набуття ним процесуального статусу обвинуваченого (підозрюваного) у кримінальному провадженні.

Частиною 2 ст. 182 КПК України передбачена можливість внесення застави не тільки підозрюваним або обвинуваченим, а й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Згідно ч. 7 ст. 182 КПК України, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Судом встановлено, що застава як запобіжний захід була внесена не обвинуваченим, а заставодавцем ОСОБА_6 .

Внесення застави є правом заставодавця, а не обов`язком.

Тобто, прийняття тією чи іншою особою (заставодавцем) такого рішення є добровільним. Приймаючи його ці особи самостійно обирають джерело грошових коштів, які мають бути внесені у якості застави та усвідомлюють, принаймні, мають усвідомлювати, що ці кошти вносяться на увесь строк дії запобіжного заходу. Саме припинення дії запобіжного заходу, відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, є підставою для повернення внесеної суми застави, у тому числі заставодавцю.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб`єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

Положення ч. 5 та 6 ст. 194 КПК України визначають правові підстави та надають перелік обмежувальних заходів (обов`язків), які покладаються на підозрюваного, обвинуваченого одночасно із застосуванням запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою.

Однією із характерних рис таких обов`язків є їх строковий характер (ч. 7 ст. 194 КПК України). Так, обов`язки, покладені на підозрюваного, обвинуваченого у зв`язку з застосуванням запобіжного заходу, виникають із моменту прийняття відповідного процесуального рішення слідчим суддею, судом (ухвали) або настання певної умови (внесення застави як альтернативного запобіжного заходу). Вони припиняють свою дію після закінчення, зміни або скасування самого запобіжного заходу, або після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки.

Разом з цим, припинення дії таких обов`язків свідчить лише про пом`якшення обмежувальних заходів під час застосування запобіжного заходу і не тягне за собою автоматичне припинення запобіжного заходу у виді застави. Це пояснюється тим, що такі обов`язки не мають самостійного значення і є доповненням до будь-якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою і є допоміжним заходом процесуального примусу, що спрямований на зменшення ризиків кримінального провадження, наявність яких установлена під час розгляду питання про обрання запобіжного заходу та його продовження.

У зв`язку з тим, що у клопотанні про повернення застави не порушується питання про зменшення заявлених стороною обвинувачення ризиків, не доведено обставин порушення ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, суд дійшов висновку про доцільність відмови у задоволенні вимог заставодавця ОСОБА_6 . Крім того, судом взято до уваги, що заявницею не надано підтверджень, що частина коштів, внесених як застава, були позикою третьої особи.

З урахуванням викладеного, з огляду на те, що судовий розгляд даного кримінального провадження не закінчився, дія запобіжного заходу у вигляді застави не припинилась, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого клопотання заставодавця про зміну запобіжного заходу та повернення застави, та відсутність підстав для повернення застави.

Такі висновки суду підтверджуються позицією Верховного Суду, викладеної у справі №308/1220/22.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 182, 372 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

у задоволенні клопотання заставодавця ОСОБА_6 про повернення застави відмовити.

Ухвала остаточна та окремому оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 28.09.2026 року.

СуддяОСОБА_1