Рішення № 140096411, 16.09.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/2923/25

Номер провадження 2/950/139/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2026 року Лебединський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Чхайло О. В.,

при секретарі судового засідання Сивоконь А.І.,

за участю: представник позивача Хмельницького А.М., представника відповідача Яресько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Коллект центр» звернулося до суду з зазначеним позовом до відповідача, мотивуючи свої вимоги тим, що 28.06.2019 між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено договір № 0505738876/7, відповідно до якого відповідачеві було надано кредит в розмірі 5000 грн., який останній зобов`язався повернути на умовах, визначених договором. Однак, свої зобов`язання належним чином не виконав, що створило заборгованість, яка станом на дату подання позову до суду склала 73337,50 грн. В добровільному порядку питання щодо повернення боргу між сторонами не вирішено, а тому позивач, до якого на даний час від первісного кредитора перейшло право грошової вимоги за вказаним договором, просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитом та усі понесені судові витрати, а саме на відшкодування судового збору 2422,40 грн. та на відшкодування витрати на правову допомогу 25000 грн.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача послався на те, що ОСОБА_1 визнає факт укладення кредитного договору та отримання ним коштів за вказаним договором. Водночас сторона відповідач заперечує проти визначеного позивачем розміру заборгованості в частині нарахування відсотків за користування кредитом поза межами встановленого кредитним договором строку кредитування.

Зазначає, що відповідачу було надано кредит строком на 30 днів із встановленням фіксованої процентної ставки. Однак, незважаючи на чітко визначений строк кредитування з 06.11.2020 по 05.12.2020, проценти за користування кредитом нараховувалися і після спливу цього строку як старим, так і новим кредитором. Вказані нарахування, є незаконними, оскільки після закінчення строку кредитування було відсутнє право нараховувати передбачені договором проценти. Натомість у цей період підлягали застосуванню виключно положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальна охоронна норма, що регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак, вимогу про стягнення грошових коштів, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем не заявлено.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Посилаючись на зазначена, а також на правові позиції Верховного Суду, викладені у подібних справах, сторона відповідача вважає, що сума відсотків, яку ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити за користування позикою у межах строку дії договору, який становить 30 днів, з урахуванням неналежного виконання умов договору, складає 5250 грн. Таким чином, загальна заборгованість, що визнається відповідачем, становить 10250 грн. та складається з тіла кредиту - 5000,00 грн., відсотків за користування кредитом - 5250,00 грн.

Щодо стягнення судових витрат, представник вважає, що заявлений розмір витрат позивача на правничу допомогу є необґрунтованими, завищеними та такими, що не відповідає фактичним трудовим витратам представника. Враховуючи масовий та шаблонний характер подібних справ, дані витрати просить зменшити, визначивши їх пропорційно до задоволених вимог, так само як і витрати на сплату судового збору.

При цьому представник ОСОБА_1 зазначає, що останнім понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн., а тому просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 на відшкодування даних витрат 7749 грн., що є сумою, пропорційною до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких ТОВ «Коллект центр» має бути відмовлено.

У відповіді на відзив представник ТОВ «Коллект центр» зазначив, що відповідно до умов договору позики позичальнику надано кредит в розмірі 5000 грн., строк користування кредитом - 30 днів, строк дії договору - 3 роки, відсоткова ставка - 1,75 % за один день користування кредитом.

За умовами договору надання позики та Правил надання коштів у позику - зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом (траншем) з відсотковою ставкою 1,75 відсотків від суми кредиту (траншу) за кожен день користування кредитом (траншем), починаючи з дати першого дня прострочення строкового повернення кредиту (траншу) і до дня повного повернення кредиту.

Нарахування відсотків за договором надання позики проведено за ставкою 1,75% денних, виключно в межах строку користування кредитними коштами (36 календарних місяців з дати укладення), а тому є правомірним.

Також зазначає, що сторони окремо погодили, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений в договорі або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом.

Отже, нарахування заборгованості за процентами за користування кредитом здійснювалося відповідно до умов кредитного договору та межах строку його дії і відповідає вимогам чинного законодавства, а тому заборгованість за кредитом у заявленому позивачем розмірі підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо заперечень в частині заявленого розміру витрат на правничу допомогу, то сторона відповідача не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Такі заперечення представник ТОВ «Коллект центр» вважає лише особистою думкою сторони відповідача та просить при прийнятті рішення не враховувати.

У запереченні на відповідь на відзив представник ОСОБА_1 зауважує, що позивач помилково ототожнює правову природу користування кредитом в межах строку встановленого договором (правомірна поведінка) та поза межами такого строку (неправомірна поведінка).

Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України, що є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. У випадках, коли боржник порушив умови договору, застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Таким чином, вимога позивача про стягнення процентів за користування кредитом відповідно до ст. 1048 ЦК України, нарахованих поза межами строку кредитування, є незаконною та задоволенню не підлягає.

Вимога ж про стягнення річних процентів за період після прострочення, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, у даному випадку позивачем не висувалась.

Отже, представник відповідача вважає, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за тілом кредитом в сумі 5000 грн. та заборгованість за відсотками, у межах строку дії договору, який становить 30 днів у сумі 5250 грн., а всього 10250 грн. В іншій частині позовних вимог просить відмовити.

Крім цього, мають бути стягнуті з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме витрати на сплату судового збору у розмірі 336,70 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 278 грн.

В свою чергу з ТОВ «Коллект центр» на користь ОСОБА_1 просить стягнути судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 7749 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити з мотивів, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд зазначає наступне.

Судовим розглядом установлено, що відповідно до поданої заяви-анкети (а.с. 16) між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0505738876/7 від 28.06.2019 (а.с. 17, 18, 18 на звороті-25), відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 5000 грн., з встановленим строком користування кредитом - 30 днів.

Відповідач в свою чергу зобов`язався повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Однак, позичальник взяті на себе зобов`язання щодо повернення боргу порушив, що створило заборгованість.

Як зазначає ТОВ «Коллект центр», загальний розмір заборгованості за договором №0505738876/7 від 28.06.2019, що підлягає стягненню станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 107287,50 грн, з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 5000 грн.;

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 102287,50 грн.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 73337,50 грн, з яких:

- заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) - 5000,00 грн.

- заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 68337,50 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

За правилами ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Правилами ч. 1 ст. 1054 ЦК України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Таким чином, як убачається з матеріалів справи, 28.06.2019 між первісним кредитором - ТОВ «Інфінанс» та відповідачем укладено кредитний договір у вигляді електронного документу, у якому сторонами були погоджені всі істотні умови договору.

Виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів в сумі 5000 грн. відповідачеві (позичальнику) підтверджується матеріалами справи та боржником не оспорюється.

Вимогами ст. 512 ЦК України установлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням, як це визначено положеннями ст. 516 ЦК України.

Правилами ст. 517 ЦК України закріплено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Виходячи з наведеного вище та відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що право вимоги заборгованості за кредитним договором № 0505738876/7 від 28.06.2019, укладеним з ОСОБА_1 , від ТОВ «Інфінанс» перейшло спочатку до ТОВ «Вердикт капітал» на підставі договору факторингу № 16-12/21 від 16.12.2021 (а.с. 43-45), а в подальшому від останнього до ТОВ «Коллект центр» на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 (а.с. 49-51).

Тому є доведеним та стороною відповідача не оспорюється той факт, що право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 0505738876/7 від 28.06.2019 на даний час належить позивачеві у справі.

За правилами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, як це закріплено положеннями ст. 599 ЦК України.

Положення ст. 610 ЦК України унормовують, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про наявність порушення прав позивача, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 28.06.2019 № 0505738876/7 в розмірі 5000 грн. (тіло кредиту) в повному обсязі.

В той же час суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

За умовами договору позики сторони встановили строк кредитування 30 днів, тобто з 06.11.2020 по 05.12.2020.

Однак, проценти за користування кредитом позивачем нараховувалися і після спливу цього строку.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту суду надані не були та матеріали справи не містять.

Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України.

Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України, застосуванню підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.04.2023 в справі №910/4518/16 провадження №12-16гс22, надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Таким чином, з вищенаведеного вбачається що нарахування процентів саме за користування кредитом у період після прострочення виконання зобов`язання є неможливим. Вимога про стягнення процентів за користування кредитом відповідно до ст. 1048 ЦК України, нарахованих поза межами строку кредитування є незаконною та стягненню з відповідача не підлягає.

Натомість за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, вимоги про стягнення яких позивачем у даній справі не заявлялись.

Отже, суд дійшов висновку, що за договором фінансового кредиту № 0505738876/7 від 28.06.2019 підлягає стягнення з відповідача на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість в загальному розмірі 10250,00 грн., з яких: 5000,00 грн. сума заборгованість за тілом кредиту; 5250 грн. сума заборгованість за відсотками в межах строку кредитування за період з 06.11.2020 по 05.12.2020 (5000 грн. х 3,5 % х 30 днів).

При цьому суд погоджується з доводами сторони відповідача про застосування відсоткової ставки в розмірі 3,5 %, оскільки така підлягає застосуванню у разі не належного виконання умов договору (а.с. 17, 18), а як було встановлено у судовому засіданні, відповідач свої зобов`язання за кредитом порушив, що є невиконанням умов договору фінансового кредиту № 0505738876/7 від 28.06.2019.

Щодо стягнення витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Сторона позивача та сторона відповідача просять стягнути на їх користь витрати на правничу допомогу, заявляючи, що розмір таких витрат становить 25000 грн. позивача та 9000 грн. відповідно відповідача.

Однак, суд не повною мірою погоджується з такими доводами сторін та, розподіляючи в цій частині понесені витрати, вважає, що їх розмір є завищеним, неповною мірою обґрунтованим та не відповідає критерію розумності.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 31.07.2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19).

Враховуючи характер робіт, виконаних адвокатами, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, значимості вчинених адвокатами дій (надання послуг), суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявлених сторонами розмірів витрат на професійну правничу допомогу та вважає необхідним на їх відшкодування стягнути по 3000 грн. як на користь позивача, так і на користь відповідача, які підлягають стягненню з відповідної протилежної сторони.

Оскільки рішення частково ухвалене на користь позивача, суд вважає необхідним також покласти на відповідача обов`язок відшкодувати ТОВ «Коллект центр» понесені і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 336,70 грн.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2-5, 76-80, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 509, 526, 610, 1054 ЦК України;

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором № 0505738876/7 від 28.06.2019 у розмірі 10250,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, ЄДРПОУ 44276926) на відшкодування судового збору 336,70 грн. та на відшкодування витрат на правничу допомогу 3000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, ЄДРПОУ 44276926) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на відшкодування витрати на правничу допомогу 3000 грн.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.09.2026.

Суддя Олександр ЧХАЙЛО