Рішення № 140081179, 25.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м. Київ справа №320/3101/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві управління Пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг щодо обмеження ОСОБА_1 з 20 березня 2024 року пенсії й неправильного нарахування та повної невиплати додаткової пенсії за втрату здоров`я як особі з інвалідністю ІІ групи та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, що встановлені для осіб, які втратили працездатність пенсії із застосуванням обмеження та з 01 січня 2025 року коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03 січня 2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві управління Пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг здійснювати нарахування та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю як особі з інвалідністю ІІ групи та учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії з 20 березня 2024 року в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 230/96-ВР у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком без застосування обмеження та з 01 січня 2025 року без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03 січня 2025 року, відповідно до вимог, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 230/96-ВР, Рішення Конституційного Суду України № 2-р(ІІ)/2024 від 20 березня 2024 року, зазначених у адміністративному позові постанов Верховного Суду України, зокрема постанови Верховного Суду України у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав (щодо нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду здоров`ю інваліду 2 групи 1 категорії ЧАЕС) Касаційного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року по справі № 580/5022/24.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є інвалідом ІІ групи, інвалідність якого пов`язана з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, перебуває на обліку у відповідача, де отримує пенсію та підпадає під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

На переконання позивача, він має право на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як вказує позивач, йому нарахована додаткова пенсія за втрату здоров`я у розмірі 379,60 грн, проте, ця пенсія у зазначеному розмірі не виплачується.

У зв`язку з чим, 04 грудня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю як особі з інвалідністю ІІ групи в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, проте, відповідач відмовив у здійсненні такого нарахування та виплати, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 60% від середньомісячного заробітку. Головним управління перевірено матеріали електронної пенсійної справи та внесено зміни щодо інвалідності.

Представник позивача вказує, що додаткова пенсія у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210, у сумі 379,60 грн позивачу встановлена та входить до складу загального розміру пенсії.

Розмір пенсії позивача з надбавками становить 35 379,60 грн, з урахуванням максимального до виплати - 25 950,00 грн.

У відзиві на позовну заяву також зазначено, що з моменту набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року, питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовані нормами цього Закону, зокрема, статтею 86, частиною п`ятнадцятою якої встановлені обмеження пенсії максимальним розміром, тобто, десятьма прожитковими мінімумами, для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, представник відповідача зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управління за категорією «Особа (ЧАЕС) - 1 категорії» та користується пільгою на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 50%, в межах норм визначених постановою Кабінету Міністрів України від 06 серпня 2014 року № 409. З урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2024 року № 1553, позивачу з травня 2025 року в призначенні пільги на оплату житлово-комунальних послуг відмовлено, оскільки середньомісячний дохід за попередні шість місяців на одного члена сім`ї розрахований в сумі 14 142,86 грн, що перевищує величину доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу (у 2025 році ця сума складає 4 240,00 грн).

З урахуванням вищевикладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач у відповіді на відзив на позовну заяву послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві щодо неправомірного обмеження до виплати розміру пенсії максимальним, а також щодо наявності в нього права на нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Крім того, у відповіді на відзив на позовну заяву позивач не погодився у тому числі й позбавленням його права на компенсацію у розмірі 50% знижки на оплату житлово-комунальних послуг відповідно до чинного пункту 11 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2026 року позовна заява ОСОБА_1 в частині позовних вимог, що стосується періоду з 20 березня 2024 року по 11 липня 2025 року залишена без руху та останньому наданий строк для усунення недоліків.

Ухвала суду від 08 вересня 2026 року доставлена до електронного кабінету позивача 09 вересня 2026 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного листа від 09 вересня 2026 року.

Через систему «Електронний Суд» 14 вересня 2026 року позивачем подано заяву про відвід головуючому судді у справі - Жуку Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року визнано необґрунтованим відвід судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В. у справа № 320/3101/26, а матеріали адміністративної справи передані до відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду у відповідності до вимог частини першої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 вересня 2026 року для розгляду заяви про відвід судді визначено суддю Київського окружного адміністративного суду Терлецьку О.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви позивача про відвід судді Жука Р.В. від розгляду адміністративної справи № 320/3101/26 та передано справу для продовження розгляду.

Відділом документального забезпечення і контролю (канцелярією) Київського окружного адміністративного суду 21 вересня 2026 року зареєстровано заяву позивача про відвід судді, подану з електронної пошти « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на електронну пошту суду 14 вересня 2026 року о 15 годині 57 хвилин.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року заява ОСОБА_1 про відвід судді, зареєстрована судом 21 вересня 2026 року, повернута останньому.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 (заперечення на ухвалу суду від 08 вересня 2026 року), зареєстровану судом 18 вересня 2026 року, повернуто останньому; позовну заяву в частині позовних вимог за період з 20 березня 2024 року по 11 липня 2025 року - залишено без розгляду та роз`яснено позивачу його право на звернення до адміністративного суду в загальному порядку після усунення підстав, з яких позовна заява була залишена без розгляду, а також продовжено розгляд адміністративної справи № 320/3101/26 в частині позовних вимог, що стосуються періоду, починаючи з 12 липня 2025 року, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до наданої суду копії довідки до акта огляду МСЕК Сер. КА-2 № 000886, ОСОБА_1 з 12 лютого 2009 року довічно встановлено ІІ групу інвалідності, причиною інвалідності зазначено: захворювання, пов`язане роботами з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 29 листопада 2019 року Київською міською державною адміністрацією.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Також позивачу розраховано додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням змін внесених постановами Кабінету Міністрів України, у розмірі 379,60 грн.

У грудні 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо перерахунку та виплати йому додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, виходячи з 75% мінімальних пенсій за віком та без обмеження максимальним розміром.

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 19 грудня 2015 року № 62704-72707/П-03/8-2600/25 повідомило позивача про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 визначено, що розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, зазначені чіткими (фіксованими) сумами, особам, які належать до 1 категорії з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС додаткова пенсія інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 379,60 грн. Також, у листі зазначено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 640/17049/20 позивача переведено на пенсію по інвалідності за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням суми заробітної плати, зазначеної в довідці Київської міської прокуратури від 16 червня 2020 року № 18/246, починаючи з 16 червня 2020 року. Згідно заяви позивача від 03 червня 2021 року проведено перерахунок окладу згідно довідки про заробітну плату № 21/204 від 09 квітня 2021 року. Оскільки рішенням суду не зобов`язано Головне управління проводити перерахунок пенсії без обмеження граничного розміру пенсії, тому перерахунок пенсії проведений з обмеження її розміру, як це передбачено частиною п`ятнадцятою статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно наданої суду копії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 25 лютого 2025 року № 930050183615, позивачу нараховано з-поміж іншого додаткову пенсію інвалідам 2 групи з числа ліквідаторів ЧАЕС Пост. № 112 п. 5 у розмірі 379,60 грн, розмір пенсії з надбавками станом на 01 березня 2025 року становить 28 379,20 грн, з урахуванням максимального розміру - 23 610,00 грн. Відомостей щодо застосування до розміру пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 вказане рішення не містить.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, обмеження до виплати розміру пенсії максимальним, а також застосування з 01 січня 2025 року коефіцієнтів зменшення розміру пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, останній звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.

Так, відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ).

За змістом статті 1 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю осіб, які віднесені до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін, як і стаття 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII щодо застосування якої зроблено висновок у згаданій вище постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII.

Так, відповідно до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

При цьому, 01 січня 2008 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі - Закон України від 28 грудня 2007 року № 107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII та викладено статтю 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII в такій редакції:

«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах:

інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.»

Конституційний Суд України рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI, зокрема, в частині внесення змін до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, мотивуючи таке рішення тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Так, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України № 76-VIII, яким статтю 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII викладено у такій редакції:

«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.»

Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затвердив Порядок № 1210, за змістом пункту 13 якого, особам, що належать до категорії 1, які є особами з інвалідністю І групи встановлюється щомісячна додаткова пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 341,64 грн.

Таким чином, змінивши Законом України № 76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду заподіяну здоров`ю, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені статтею 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР.

При цьому, законодавець вже не вперше допускає обмеження права на соціальне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України, зокрема, в рішенні від 03 квітня 2024 року у справі № 4-р(І)/2024, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України(є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ в редакції Закону України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».

Наведене в сукупності свідчить, що внесені Законом № 76-VIII зміни до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Більш того, варто уваги, що Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, і в постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Суд, враховуючи попередні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 240/1121/24 щодо необхідності застосування до правовідносин, пов`язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, констатує, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим як при застосуванні статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, отже, підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що до правовідносин, пов`язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю норми статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що позивач як потерпілий внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, має право на перерахунок його додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII в редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування обмеження та з 01 січня 2025 року без коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03 січня 2025 року, суд зазначає таке.

Як вже зазначалось судом та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності за вислугою років відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» з 16 червня 2020 року, відповідно, до правовідносин, які стосуються питання виплати пенсії, у тому числі, й щодо обмеження її розміру максимальним, застосовується саме Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.

Так, за правилами абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Наведене в сукупності свідчить, що з моменту набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п`ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.

З огляду на наведене, враховуючи, що при переведенні позивача на пенсію по інвалідності за вислугою років відповідно до Закону України від 14 жовтня 2014 року, її розмір перевищив максимальний, на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Крім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.

Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке поле для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.

Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.

За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov and Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).

Хоча виплати соціального страхування є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.

Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.

При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 580/5962/20, у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 400/754/21, від 29 червня 2022 року у справі № 500/5077/21, від 30 березня 2023 року у справі № 380/7330/21, від 30 березня 2023 року у справі № 580/5239/20, від 06 квітня 2023 року у справі № 240/16449/20, від 17 травня 2023 року у справі № 380/1163/21, від 14 травня 2024 року у справі № 460/144/21.

Більш того, матеріалами справи не підтверджено, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що до розміру пенсії позивача були застосовані понижуючі коефіцієнти з 01 січня 2025 року, передбачені статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03 січня 2025 року, відповідно, позовні вимоги в цій частині також є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо незгоди позивача з припиненням надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг з травня 2025 року, суд звертає особливу увагу на те, що предметом спору в даній адміністративній справі є нарахування та виплата додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, про що позивач самостійно зазначає у своєму позові. Відтак, судом не надається правова оцінка правомірності/протиправності дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

VI. Судові витрати.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами інших судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю ІІ групи, пов`язаної з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, починаючи з 12 липня 2025 року, з урахуванням вже виплачених сум.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 , як особі віднесеній до 1 категорії, щодо якої встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою по ІІ групі інвалідності, перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР, починаючи з 12 липня 2025 року щомісячно, з урахуванням вже виплачених сум.

4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.