Рішення № 140069551, 24.09.2026, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 181/1235/24

Провадження № 2/185/3432/26

24 вересня 2026 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Бабія С.О., за участю секретаря судового засідання Ільїної А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради, Виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні та визначення способів участі батька у вихованні дитини,

ВСТАНОВИВ:

14.08.2024 через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Межівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Одночасно із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову. Ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року (провадження № 2-з/181/6/24) позов забезпечено, зокрема шляхом зобов`язання відповідачки повідомити засоби зв`язку для спілкування малолітньої дитини з батьком, забезпечити спілкування дитини з батьком шляхом відеозв`язку та телефонного зв`язку, повідомляти батька про захворювання дитини та про від`їзд дитини за межі населеного пункту (області).

Згідно з Розпорядженням Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальна підсудність судових справ Кремінського районного суду Луганської області була змінена на Межівський районний суд Дніпропетровської області.

Рішенням Вищої ради правосуддя № 1589/0/15-25 від 29 липня 2025 року з 4 серпня 2025 року змінено територіальну підсудність судових справ Межівського районного суду Дніпропетровської області шляхом їх передачі до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року цивільну справу № 181/1235/24 прийнято до провадження судді Бабія С.О. (провадження № 2/185/7231/25).

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з необхідністю сплати судового збору.

13 вересня 2025 року та 12 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» позивач уточнив позовні вимоги.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року за ініціативою позивача скасовано заборону виїзду відповідачки за межі території України, застосовану як захід забезпечення позову.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2026 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, було залучено Виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області з огляду на зміну фактичного місця проживання дитини.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Заходи забезпечення позову в частині заборони виїзду малолітньої дитини ОСОБА_3 за межі підконтрольної Державі Україна території без згоди батька, вжиті ухвалою Межівського районного суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2024 року, скасовано за заявою позивача ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2025 року (провадження № 2-зз/185/15/25).

В обґрунтування позову позивач посилається на такі обставини. Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою (довідка ВПО № 3232-5000817982 від 07.04.2022), учасником бойових дій, ветераном війни (посвідчення УБД серії НОМЕР_1 ), адвокатом України. Звільнений з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей. Перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07 квітня 2022 року між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

Від шлюбу сторони мають спільну малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 . Дитина є внутрішньо переміщеною особою (довідка ВПО № 3232-5003092268 від 16.01.2024). Відповідачка також є внутрішньо переміщеною особою (довідка ВПО № 3232-5000818492 від 07.04.2022).

Від попереднього шлюбу позивач має двох синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які з матір`ю проживають у Королівстві Нідерландів, що підтверджується свідоцтвами, виданими Посольством України в Королівстві Нідерланди 14.06.2022 № 61219/19-532/12130 та № НОМЕР_4 .

Позивач зазначає, що з квітня 2022 року між подружжям виникали сварки, зокрема щодо грошової допомоги, яку позивач надавав своїм синам від попереднього шлюбу, та щодо місця проживання родини. За твердженням позивача, за період з 22 квітня 2022 року по 03 травня 2024 року він перерахував відповідачці грошові кошти в сумі 891 009 грн, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» № 5QMRPBCK4VQN7F01 від 03.05.2024; за період з 29.04.2022 по 28.04.2024 він перерахував кошти на утримання синів у сумі 521 569 грн., що підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» № E7J3LGS0KOLPOONV від 02.05.2024.

Сторони домовлялися про спільний виїзд родини до Королівства Нідерландів. ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідачка нотаріально посвідчила дозвіл на вивезення малолітньої ОСОБА_3 за кордон, а саме до Королівства Нідерландів, строком на один рік.

24 квітня 2024 року в приміщенні комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний соціальний центр «Мати і дитина разом» (м. Фастів, вул. Затишна, 24) між сторонами стався словесний конфлікт. Відповідачка викликала поліцію. Відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 867099 від 24.04.2024 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року у справі № 381/2136/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Постанова набрала законної сили 07 червня 2024 року.

25 квітня 2024 року, за твердженням позивача, відповідачка залишила комунальний заклад, забрала малолітню ОСОБА_3 та неповнолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (доньку відповідачки від попереднього шлюбу), і змінила місце проживання дитини без узгодження з батьком. Позивач звернувся до Фастівського РУП ГУНП в Київській області із заявою про зникнення дружини.

Позивач стверджує, що відповідачка приховувала місцезнаходження дитини та чинила перешкоди у спілкуванні. На виконання ухвали про забезпечення позову відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_10 (постанова державного виконавця Фастівського відділу ДВС від 11.09.2024). Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року відповідачку оголошено в розшук. Листом Фастівського РУП ГУНП в Київській області від 06.03.2025 № 446252025 (423115) повідомлено, що боржник ОСОБА_2 розшукана 17.01.2025, опитана та зобов`язана явкою до відділу ДВС.

За твердженням позивача, лише після втручання виконавчої служби, суду та поліції відповідачка з кінця лютого 2025 року почала виходити на зв`язок та показувати дитину за допомогою відеозв`язку через месенджер Telegram, однак не інформувала позивача про захворювання дитини та про від`їзди дитини.

Позивач зазначає, що за період з 25.04.2024 по 12.10.2025 відповідачка неодноразово змінювала місце проживання дитини. 20 вересня 2025 року позивач надіслав відповідачці на електронну адресу проєкт договору про добровільне розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та утримання дитини і матері, який відповідачка проігнорувала.

Листом від 17 квітня 2026 року відповідачка, посилаючись на ухвалу Межівського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2024 року, повідомила позивача про контактні дані: телефон НОМЕР_5 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_8 ; запропонувала спілкування з дитиною шляхом відеозв`язку та телефонного зв`язку, зокрема через Telegram за вказаним номером, щоденно з 16:00 год. до 18:00 год.; повідомила про відсутність на той час фактів захворювання дитини; повідомила про від`їзд з 20.04.2026 малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю до АДРЕСА_1 . У цьому ж листі відповідачка вказала номер картки НОМЕР_6 для надання матеріальної допомоги на утримання дитини та зазначила, що з 2024 року від батька на утримання дитини надійшло 0,00 грн.

Уточненими позовними вимогами від 12 жовтня 2025 року позивач просить суд:

1) зобов`язати відповідачку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , не чинити перешкоди позивачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ;

2) визначити такі способи участі батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 :

2.1. безперешкодне фізичне спілкування батька з дитиною шляхом систематичних особистих зустрічей та побачень, у тому числі за відсутності відповідачки, а також за допомогою засобів, які підтримують аудіо- та відеозв`язок;

2.2. можливість спільного відпочинку батька та дитини, її оздоровлення (не рідше двох разів на рік), у тому числі за кордоном, тобто за межами території, підконтрольній Державі Україна, у тому числі за відсутності відповідачки;

3) стягнути з відповідачки на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 906 грн. 88 коп.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі. Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що не створює позивачу перешкод у спілкуванні із дитиною, проте позивач із власної волі виїхав за межі України. Позиція відповідачки відображена, зокрема, у листі від 17 квітня 2026 року, в якому вона повідомила засоби зв`язку, запропонувала щоденний відео- та телефонний зв`язок з 16:00 год. до 18:00 год. через Telegram та повідомила про зміну місця проживання дитини до м. Коломиї. Зміст цього листа свідчить про те, що відповідачка не заперечує проти дистанційного спілкування батька з дитиною у визначений нею часовий проміжок.

Треті особи - Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради та Виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області про час і місце розгляду справи повідомлені, у судове засідання не з`явились. Представник органу опіки та піклування Департаменту надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради листом просив розглядати справу за відсутності представника цього органу. Письмовим висновком органу опіки та піклування за місцем фактичного проживання дитини (лист Департаменту надання соціальних та адміністративних послуг Коломийської міської ради від 09.07.2026 № 360/2-40-15, том 1, а.с. 201-203), складеним на підставі розгляду питання комісією з питань захисту прав дитини 01.07.2026 та обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , установлено таке. Спеціалістами відділу «Служба у справах дітей» проведено обстеження зазначеного житла. Орган опіки зазначив, що мати ОСОБА_2 створила належні умови для проживання, виховання та утримання малолітньої дочки. Під час візиту працівників служби батько ОСОБА_1 перебував на відеозв`язку з дитиною.

Зі слів матері, викладених у висновку, вона не чинить перешкод у спілкуванні батька з дитиною та забезпечує відеозв`язок зі свого особистого телефону. Орган опіки зафіксував пояснення матері про те, що вимова дворічної дитини є ще недосконалою та нерозбірливою, дитина використовує окремі склади та звуки замість слів. Спеціалісти служби спілкувалися з позивачем у телефонному режимі. ОСОБА_1 повідомив органу опіки, що на той час проживає за межами України, у Федеративній Республіці Німеччині, наполягає на систематичних особистих зустрічах з дитиною без присутності матері, пропонує матері прибути з дитиною до Федеративної Республіки Німеччини за свій рахунок з обіцянкою відшкодувати витрати при зустрічі та розглядає можливість спільного відпочинку з дитиною за кордоном за відсутності матері. Орган опіки та піклування зазначив, що не має повноважень застосовувати примус до перетину державного кордону України та вивезення матері з дитиною; виїзд за межі країни є правом особи, а не її обов`язком. У підсумку орган опіки вказав, що перешкод з боку матері у спілкуванні батька з дитиною за допомогою засобів аудіо- і відеозв`язку та у безперешкодному спілкуванні шляхом систематичних особистих зустрічей і побачень на території України не виявлено, у зв`язку з чим графіка участі батька у вихованні дитини орган опіки суду не запропонував.

Суд ураховує цей висновок у частині відсутності заперечень органу опіки щодо дистанційного спілкування батька з дитиною та щодо особистих зустрічей на території України, а також у частині відсутності у органу опіки підстав підтримати вимогу про обов`язковий виїзд дитини за кордон. Водночас відсутність запропонованого органом опіки графіка не позбавляє суд права самостійно визначити способи участі батька у вихованні дитини. Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини. Предметом цього спору є не лише констатація наявності чи відсутності перешкод на момент обстеження, а визначення конкретного порядку спілкування за статтею 159 СК України. Тому суд, беручи до уваги висновок органу опіки від 09.07.2026 № 360/2-40-15, вік дитини, стан її мовленнєвого розвитку, місце її фактичного проживання в м. Коломиї та повідомлення позивача органу опіки про проживання за межами України, самостійно визначає способи участі батька у вихованні дитини на підставі статті 159 СК України та частини шостої статті 19 СК України.

Судом досліджено письмові докази, додані до позовної заяви та уточненої позовної заяви, а також процесуальні документи, що містяться в матеріалах справи, зокрема: паспорт громадянина України (ID-картка) позивача № НОМЕР_7 , виданий 04.09.2023 органом 3247; свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 07.04.2022; свідоцтво про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 ; довідки ВПО сторін та дитини; довідки АТ КБ «ПриватБанк» № 5QMRPBCK4VQN7F01 від 03.05.2024 та № E7J3LGS0KOLPOONV від 02.05.2024; свідоцтва про народження синів позивача; свідоцтва Посольства України в Королівстві Нідерланди; нотаріально посвідчений дозвіл на вивезення дитини за кордон від 09.04.2024; постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28.05.2024 у справі № 381/2136/24; довідку КЗ КОР «КОСЦ «Мати і дитина разом» № 06/б-09-42 від 08.05.2024; виписку Фастівської міської лікарні від 02.05.2024; посвідчення УБД серії НОМЕР_1 ; ухвалу Межівського районного суду від 16.08.2024 про забезпечення позову; ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16.12.2024 про розшук; лист Фастівського РУП ГУНП в Київській області від 06.03.2025 № 446252025 (423115); лист відповідачки від 17.04.2026; проєкт договору, надісланий відповідачці 20.09.2025.

Заслухавши учасників справи в межах наданих матеріалів, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Згідно з частинами восьмою, дев`ятою, десятою статті 7 Сімейного кодексу України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За частиною другою статті 1 Сімейного кодексу України метою регулювання сімейних відносин є зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудова сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізувалося Європейським судом з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України застосовується судом як джерело права.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішенням у справі «M.S. v. Ukraine» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже викладались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

Європейський суд з прав людини зазначав, що наразі існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення (Neulinger and Shuruk v. Switzerland, заява № 41615/07, § 135).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, заява № 31111/04, § 54, рішення від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, заява № 10383/09, § 100, рішення від 16 липня 2015 року).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 Сімейного кодексу України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Відповідно до частини другої статті 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За статтею 142 Сімейного кодексу України діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, у тому числі на рівне виховання батьками.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до частини шостої статті 19 Сімейного кодексу України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19) зазначено, що будь-хто із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі наявності спору про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, зокрема якщо орган опіки та піклування не визначив способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею, не виключається вирішення такого спору в судовому порядку незалежно від того, хто з батьків звертається з позовом, і визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, що є ефективним способом захисту та не суперечить закону.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20) та від 04 вересня 2020 року у справі № 264/3435/18-ц (провадження № 61-7352св20).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, у тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Судом установлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 07 квітня 2022 року, мають спільну малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Фактично дитина з 25 квітня 2024 року проживає окремо від батька разом із матір`ю. З 20 квітня 2026 року дитина проживає з матір`ю в АДРЕСА_1 .

Позивач не позбавлений батьківських прав. Доказів того, що спілкування батька з дитиною перешкоджає нормальному розвиткові дитини, суду не надано. Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року у справі № 381/2136/24 провадження щодо позивача за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, що спростовує доводи про вчинення позивачем психологічного насильства 24 квітня 2024 року як підставу для обмеження його спілкування з дитиною.

Між сторонами існує спір щодо участі батька у вихованні дитини, який не вдалося вирішити у позасудовому порядку. Це підтверджується сукупністю встановлених судом обставин: зміною матір`ю місця проживання дитини 25 квітня 2024 року без узгодження з батьком; тривалим періодом, протягом якого позивач не мав відомостей про місцезнаходження дитини; необхідністю забезпечення позову та відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_10; оголошенням відповідачки в розшук ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2024 року; повідомленням поліції про розшук відповідачки лише 17 січня 2025 року; неодноразовими змінами місця проживання дитини в період з 25.04.2024 по 12.10.2025. Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що відповідачка створювала позивачеві перешкоди у спілкуванні з малолітньою донькою та участі в її вихованні. Сама по собі подальша згода відповідачки на дистанційне спілкування у листі від 17 квітня 2026 року не усуває потреби в судовому визначенні способів участі батька у вихованні дитини, оскільки між сторонами відсутня стійка домовленість щодо порядку, місця, тривалості та умов як дистанційного, так і особистого спілкування, а попередня поведінка відповідачки дає підстави для висновку про ризик повторного обмеження контактів.

Водночас суд враховує, що відповідачка листом від 17 квітня 2026 року сама запропонувала щоденний відео- та телефонний зв`язок з 16:00 год. до 18:00 год. через Telegram, повідомила контактні дані та місце проживання дитини в м. Коломиї. Ця пропозиція відповідачки узгоджується з інтересами дитини в частині збереження регулярного контакту з батьком і підлягає закріпленню судовим рішенням як мінімально гарантований обсяг дистанційного спілкування, з можливістю його збільшення за взаємною згодою сторін.

Суд також враховує вік дитини. Станом на час ухвалення рішення ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 ) не виповнилося трьох років. Дитина раннього віку потребує стабільного середовища, звичного розпорядку, присутності особи, з якою вона постійно проживає, та поступового, а не різкого розширення кола осіб і місць перебування. Тривале відлучення малолітньої дитини раннього віку від матері, з якою дитина проживає з народження, а також переміщення дитини за межі України без матері для «спільного відпочинку та оздоровлення не рідше двох разів на рік» за відсутності доказів готовності дитини до такого режиму, умов проживання за кордоном та узгодженого маршруту безпеки не відповідає найкращим інтересам дитини.

Позивач просить визначити фізичне спілкування, у тому числі за відсутності відповідачки, та спільний відпочинок і оздоровлення дитини, у тому числі за кордоном, за межами території, підконтрольній Державі Україна, у тому числі за відсутності відповідачки. Суд частково погоджується з необхідністю особистих зустрічей, однак не в тому обсязі і не в тих формах, які просить позивач.

Право батька на особисте спілкування з дитиною не залежить від місця його проживання і не може бути зведене виключно до відеозв`язку. Водночас спосіб реалізації цього права має бути співмірним віку дитини, стану її здоров`я, фактичному місцю її проживання та безпековій ситуації. З урахуванням раннього віку дитини особисті зустрічі на цьому етапі мають відбуватися на території України, за місцем фактичного проживання дитини або в іншому узгодженому сторонами безпечному місці в тому ж населеному пункті, з правом матері бути присутньою під час зустрічі. Присутність матері на зустрічах з дитиною раннього віку є не обмеженням прав батька, а гарантією психоемоційної стабільності дитини в розумінні частини третьої статті 159 Сімейного кодексу України.

Суд вважає обґрунтованим визначити такий порядок особистих зустрічей: за умови перебування батька на території України - не менше двох зустрічей на календарний місяць, у вихідний день (субота або неділя) за попереднім повідомленням матері не пізніше ніж за сім календарних днів, тривалістю не менше двох годин кожна, за місцем проживання дитини або в іншому узгодженому місці в межах населеного пункту її проживання, у присутності матері. Сторони за взаємною письмовою (у тому числі електронною) згодою мають право збільшити кількість, тривалість зустрічей та змінити місце їх проведення, у тому числі передбачити спілкування без присутності матері, якщо це не суперечитиме інтересам дитини.

Суд окремо зазначає, що визначення порядку участі батька у вихованні дитини не замінює обов`язку батьків спільно вирішувати питання виховання (стаття 157 Сімейного кодексу України) і не позбавляє їх права в будь-який час досягти більш широкої домовленості, ніж визначено цим рішенням.

Вимога позивача про спільний відпочинок та оздоровлення дитини не рідше двох разів на рік, у тому числі за кордоном, за межами території, підконтрольній Державі Україна, у тому числі за відсутності матері, задоволенню не підлягає. Суд виходить з такого.

По-перше, дитина є малолітньою, з квітня 2024 року постійно проживає з матір`ю, тривалий час мала обмежений особистий контакт із батьком. Різке вилучення дитини з звичного середовища на строк відпочинку «не рідше двох разів на рік» за кордоном без матері створює ризик психоемоційного стресу.

По-друге, позивач не навів і не підтвердив доказами конкретне місце, умови проживання, медичного забезпечення та безпеки дитини за кордоном на періоди такого відпочинку. Нотаріальний дозвіл відповідачки від 09 квітня 2024 року (том 1, а.с.23) стосувався вивезення дитини до Королівства Нідерландів строком на один рік у контексті тодішніх домовленостей подружжя і не є безстроковою згодою на регулярне вивезення дитини за кордон без матері в умовах наявного спору.

По-третє, на території України триває воєнний стан. Перетин державного кордону малолітньою дитиною в умовах здійснюваних рф терористичних обстрілів України, зокрема пунктів прикордонного контролю, на переконання суду становить ризик для життя та здоров`я дитини.

Окремо суд враховує підхід, який застосовується у судовій практиці в аналогічних спорах, у випадках коли один із батьків перебуває або може перебувати поза місцем постійного проживання дитини: пріоритет надається регулярному дистанційному контакту та особистим зустрічам на території України; тривале перебування дитини з окремо проживаючим батьком за межами України без другого з батьків визначається лише за умови доведеної відповідності такого режиму найкращим інтересам конкретної дитини. У цій справі така відповідність позивачем не доведена.

Відмова в цій частині вимог не означає заборони сторонам у майбутньому за взаємною згодою організувати спільний відпочинок дитини з батьком, у тому числі за кордоном, з додержанням вимог законодавства про перетин державного кордону малолітньою особою.

Вимога про зобов`язання відповідачки не чинити перешкоди позивачу у спілкуванні та вихованні дитини підлягає задоволенню як така, що випливає зі статей 153, 157, 159 Сімейного кодексу України та кореспондує встановленому факту перешкод у минулому.

Суд також визначає обов`язок відповідачки повідомляти позивача про зміну місця проживання дитини, про захворювання дитини, що виключає спілкування, та забезпечувати технічну можливість відеозв`язку в установлені години. Ці обов`язки є похідними від визначеного судом порядку спілкування і необхідні для його реальності, а не декларативності.

Доводи позивача щодо грошових переказів відповідачці в період спільного проживання та щодо допомоги синам від попереднього шлюбу суд оцінює як такі, що характеризують виконання позивачем сімейних обов`язків у минулому, однак самі по собі не стосуються питання порядку спілкування з малолітньою дитиною ОСОБА_3 . Питання аліментів та утримання дитини предметом не є предметом цієї справи, а питання майнових відносин між сторонами є контекстними обставинами даної справи, які не впливають на висновки суду по суті спору.

Визначаючи конкретний графік, суд виходить із необхідності: (1) гарантувати дитині регулярний контакт з обома батьками; (2) не зруйнувати звичний уклад життя малолітньої дитини; (3) зробити рішення виконуваним, тобто таким, що містить конкретні час, спосіб і місце спілкування; (4) залишити сторонам простір для добросовісного розширення спілкування за згодою.

З урахуванням викладеного позов підлягає частковому задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. (Постанови Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Відтак, за встановлених судом обставин справи суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги із їх належною деталізацією (відповідно до резолютивної частини цього рішення) як ефективним способом захисту як прав позивача, так і інтересів малолітньої ОСОБА_3 .

Щодо решти доводів сторін, які здебільшого стосуються окремих особистих аспектів їх взаємовідносин та сприйняття особистісних характеристик та якостей одна одної, суд виходить із того що Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень ("Проніна проти України", рішення від 18.07.2006, N 63566/00, п. 23; "Руїз Торія проти Іспанії", рішення від 09.12.1994, Серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених позовних вимог.

Повний текст рішення складений відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, що узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21), тобто датою ухвалення судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 23.09.2026, є дата складення повного судового рішення 24.09.2026.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтями 7, 19, 141, 142, 150, 153, 155, 157, 159 Сімейного кодексу України, статтями 8, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 3, 7, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , не чинити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 , перешкод у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та в участі у її вихованні.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі способи участі у вихованні малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 :

ОСОБА_2 зобов`язана щоденно забезпечувати спілкування ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_3 шляхом відеозв`язку та/або телефонного зв`язку з використанням месенджера Telegram за номером телефону НОМЕР_5 та/або за іншим номером (ідентифікатором), письмово повідомленим батькові, щоденно з 16 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. за київським часом.

У межах зазначеного проміжку часу спілкування здійснюється протягом розумного часу з урахуванням режиму дня, сну та стану здоров`я дитини, але не менше 20 хвилин безперервного контакту, якщо цьому не перешкоджає об`єктивний стан дитини (сон, хвороба, медична процедура). У разі неможливості провести спілкування в конкретний день відповідачка зобов`язана того ж дня повідомити позивача про причину та запропонувати інший час цього або наступного дня.

У періоди перебування ОСОБА_1 на території України визначити йому право на особисті зустрічі з малолітньою ОСОБА_3 за таким порядком:

- не менше двох зустрічей протягом кожного календарного місяця;

- у суботу або в неділю, якщо сторони не домовилися про інший день;

- тривалістю не менше двох годин кожна;

- за місцем фактичного проживання дитини або в іншому безпечному місці в межах того ж населеного пункту, письмово узгодженому сторонами не пізніше ніж за три дні до зустрічі;

- з правом матері ОСОБА_2 бути присутньою під час зустрічі;

- за умови повідомлення батьком матері про дату прибуття та бажану дату зустрічі не пізніше ніж за сім календарних днів (повідомлення направляється на номер 0660533211 у месенджері Telegram та/або на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_8 ).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 , судовий збір у розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення суду складено 24 вересня 2025 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_9 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_8 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Фастівської міської ради, код ЄДРПОУ 36491723, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, площа Соборна, буд. 1.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Виконавчий комітет Коломийської міської ради Івано-Франківської області; код ЄДРПОУ 03193399, місцезнаходження: 78203, м. Коломия, пл. Привокзальна, буд. 2а/1.

Суддя С. О. Бабій