Рішення № 140068848, 22.09.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/147/26

Провадження № 2/201/107/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд м. Дніпра в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання Рясної А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Споживчий кредит» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 01.03.2025 року укладено кредитний договір №01.03.2025-100000350.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 3500 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 15.08.2025 року строком на 168 днів.

Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5168-74ХХ-ХХХХ-8564.

ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на день подання позову утворилась заборгованість у розмірі 9940 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту 3500 грн., по відсоткам за користування кредитом 4165 грн., по комісії за обслуговування кредитної заборгованості 525 грн., неустойка 1750 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, а також судовий збір у сумі 2422,40 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.01.2026 року позовна заява передана для розгляду судді Куць О.О.

Ухвалою судді від 13.01.2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено її до судового розгляду.

ТОВ «Споживчий центр» в позовній заяві просили розглядати справу без участі представника товариства за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надала суду клопотання в якому зазначала, що матеріали справи не містять розрахунку, що не дає можливості перевірити правильність обчислення суми боргу з урахування платежу по кредиту у сумі 665 грн. здійсненого відповідачем 14.03.2025 року. Крім того, з посиланням на п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, заперечувала про стягнення з неї неустойки. Щодо нарахованих відсотків, ОСОБА_1 вважає їх суми неспівмірною сумі наданого кредиту. Щодо комісії, з урахуванням положень Закону України «Про споживче кредитування», нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості є незаконним. Відтак, просила відмовити у задоволенні позову повністю, або відмовити у стягненні неустойки та комісії, зменшити розмір процентів, та визначити фактичний розмір заборгованості з урахуванням вимог законодавства.

Суд, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора Е685 підписала Заявку кредитного договору № 01.03.2025-100000350, пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 01.03.2025-100000350, додаток до кредитного договору № 01.03.2025-100000350. Підписавши вказані складові, ОСОБА_1 01.03.2025 року уклав з ТОВ «Споживчий центр» споживчий кредитний договір № 01.03.2025-100000350 в електронній формі, за умовами якого позичальнику перераховано на банківську картку 3500 грн. кредитних коштів зі строком користування 168 днів, та кінцевим днем повернення кредиту 15.08.2025 року.

Сума позики у розмірі 3500 грн. була перерахована позивачем на банківський рахунок відповідача через ТОВ «Універсальні платіжні рішення», сервіс онлайн платежів IPay.ua, номер транзакції 666924445.

Відповідачем 14.03.2025 року здійснено часткову оплату за кредитом, а саме сплачено суму коштів у розмірі 665 грн., про що представник позивача вказував у позовній заява, та зауважував, що вказану вище суму було враховано та змінено суму заборгованості.

З урахування зазначено вище, позивачем надано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором № 01.03.2025-100000350 від 01.03.2025 року, відповідно до якого станом на день пред`явлення позову 31.12.2025 року, утворилась заборгованість у розмірі 9940 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 3500 грн., по відсоткам - 4165 грн. (за період з 01.03.2025 року по 15.08.2025 року), по комісії за обслуговування кредитної заборгованості - 525 грн., неустойка - 1750 грн.

За вимогами ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 1050 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) громадянину у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки судом встановлено, що відповідач не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, суму отриманих від банку грошових коштів не повернула, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 7665 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 3500 грн., по відсоткам - 4165 грн.

Укладення договору підтверджується наявною у матеріалах справи копією заявки на укладення кредитного договору від 01.03.2025 року, яка містить електронний підпис відповідача.

У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронні довірчі послуги», встановлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Оскільки у наявних в матеріалах справи копії заявки відповідача наявні всі істотні умови кредитного договору, зокрема сума кредиту, строк користування кредитом, процентна ставка за користування кредитом, графік платежів, вказана заявка підписана власноручним електронним підписом відповідача, суд вважає, що відсутні підстави вважати, що відповідач не підписувала кредитний договір та не була проінформована про всі істотні умови кредитного договору.

Крім того, відповідач у поданому суду клопотанні не заперечувала проти укладення нею кредитного договору, про що також свідчить квитанція від 14.03.2025 року про сплату суми коштів 665 грн. за кредитом, яку долучила ОСОБА_1 .

Щодо відсутності в матеріалах справи розрахунку заборгованості, суд зазначає наступне.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач вказувала, що матеріали справи не містять розрахунку заборгованості, що позбавляє можливості відслідкувати правильність обчислення розрахунків. Оскільки остання сплатила 14.03.2025 року суму у розмірі 665 грн. на погашення боргу.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. (ч.7 ст.81 ЦПК України)

Стороною відповідача клопотання про витребування доказів, зокрема розрахунку заборгованості, суду не заявлено, контр-розрахунку суду не надано.

Як вказувалось судом вище, представник позивача у позові вказував, що суму сплачену відповідачем на погашення боргу 14.03.2025 року у розмірі 665 грн., було враховано та змінено суму заборгованості, що відображено у довідці-розрахунку. Вказане спростовує доводи відповідача в цій частині.

Щодо розміру відсотків, суд зазначає.

Як вбачається із змісту кредитного договору між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів (п.6,7,12 заявки).

Підпис відповідача під договором свідчить про його ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.

Згідно умов кредитного договору № 01.03.2025-100000350 від 01.03.2025 року, сума кредиту складає 3500 грн., строк кредиту 168 днів, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,91 % в день.

Отже, умови кредитування щодо сплати процентів передбачені безпосередньо в договорі про споживчий кредит, що особисто підписаний відповідачем електронним підписом.

Підписанням зазначеного договору без будь-яких застережень відповідач підтвердила, що вона обізнана та погодилась з усіма умовами такого договору. Та обставина, що відповідач підписала цей договір, вказує на вільне волевиявлення позичальника в момент укладення правочину, повну обізнаність та погодження з умовами кредитування.

Зміст зобов`язання в наведеному договорі викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз наданих позивачем доказів дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов`язаний повернути із сплатою процентів за кредитним договором в розмірі та на умовах погоджених сторонами.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт ознайомлення позичальником з умовами договору щодо розміру процентів за кредитним договором; наявні відомості про те, що саме ОСОБА_1 погодилася з умовами з приводу процентної ставки за кредитом.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Як встановлено судом вище, процентна ставка встановлена у договорі, підписано відповідачем, не перевищує 1%.

Отже, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування процентів за кредитним договором та відповідно і існування заборгованості за кредитом, що спростовує доводи відповідача в цій частині.

Щодо вимог про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 525 грн., суд зауважує наступне.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, враховуючи викладене, відсутні підстави стягнення з відповідача на користь позивача комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 525 грн.

Відтак, суд погоджується із запереченнями відповідача в цій частині.

Щодо вимог про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 1750 грн., суд зауважує наступне.

Стаття 549 ЦК України передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Судом встановлено, що кредитний договір укладено 01.03.2025 року, відповідно і неустойка нарахована після 24.02.2022 року. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з відповідача неустойки є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, про що також вказувала відповідач.

За таких обставин, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 7665 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі - 3500 грн., по відсоткам - 4165 грн.

Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення судового збору, суд вважає за необхідне стягнути в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1867,97 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 13,81,89,141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 01.03.2025-100000350 від 01.03.2025 року станом на 31.12.2025 року у розмірі 7665 грн., яка складається із заборгованості: по тілу кредиту 3500 грн., по відсоткам 4165 грн. (за період з 01.03.2025 року по 15.08.2025 року).

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 1867,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

??™?????? ?? ????????® ???®? ?©?™?? ?.4 ?.5 ??.265 v?? ©?????:

????®??: ??®????®? ? ????????? ®?™??®?™???????? -?????®??? ??™???, ??™ ¦????© 37356833, ??????????™????: ?. ???®, ®??. ?????©??????©?, ??™. 133-?.

??™??®?™??: ™?™????? ?????? ???????®??, ?????? 2876819707, ?™??? ????????: ?. ?????, ?-? ????®, ??™. 48, ?®. 40.

Суддя О.О.Куць