Рішення № 140063879, 22.09.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 вересня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/3/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання Беги В.М.

розглянув справу

за позовом Заступника керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (46024, м. Тернопіль, проспект Злуки, 47) в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради (46001, м. Тернопіль, вул. Листопадова, 5)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Сілен (03194, м. Київ, бульвар Кольцова, 14-Д, офіс 610)

про визнання недійсним договору в частині включення до ціни суми ПДВ та стягнення грошових коштів в сумі 335000 грн.

За участі від:

прокурора Троян Р.Б.

позивача не з`явився

відповідача - Пилюченко І.Г.

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

31.12.2024 Заступник керівника Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону звернувся до Господарського суду Тернопільської області в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради з позовною заявою від 31.12.2024 (вх. №3 від 01.01.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Сілен про:

- визнання недійсним п. 3.3. договору про закупівлю товару від 27.11.2023 № 389, укладеного між Тернопільською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сілен», в частині включення до ціни договору суми ПДВ розмірі 335000 грн;

- стягнення грошових коштів у розмірі 335000 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що всупереч вимогам підпункту 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України при укладенні договору №389 від 27.11.2023 про закупівлю товару замовником та постачальником у пункті 3.3 цього договору та специфікації до вартості товару включено суму ПДВ. Вказаний пункт договору про включення до вартості товару податку на додану вартість має бути визнаний недійсним згідно з ст. 215 ЦК України, а отримані відповідачем кошти зі сплати вказаного податку підлягають поверненню позивачу згідно з ст.1212 ЦК України.

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави у спірних відносинах полягає в тому, що договір між позивачем та відповідачем був укладений всупереч вимогам законодавства щодо визначення ціни товару з включенням податку на додану вартість, що призвело до безпідставного витрачання бюджетних коштів.

Звертаючись до суду, прокурор визначив позивачем Тернопільську міську раду, як замовника закупівлі та головного розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалась закупівля товару.

Прокурор зазначив, що позивач не вжив заходів щодо стягнення з відповідача в судовому порядку зазначених коштів, що свідчить про його бездіяльність та відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття ним заходів представницького характеру та пред`явлення цього позову.

Ураховуючи наведене, прокурор просив суд задоволити позов.

Позиція позивача - Тернопільської міської ради.

Від Тернопільської міської ради заперечень щодо заявленого прокуратурою позову не надходило.

Позиція відповідача - Товариства з обмеженої відповідальністю Виробниче підприємство Сілен.

У відзиві від 31.01.2025 (вх. №819 від 03.02.2025) відповідачем повністю заперечено проти позову. В обґрунтування цьому ним зазначено наступне:

- позивачем на підтвердження своєї позиції не надано:

1) сертифікату кінцевого споживача, в якому було би зазначено, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а також укладений між позивачем та відповідачем спірний договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України;

2) належних доказів, що відповідно до умов договору, укладеного з відповідачем кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а також укладений між позивачем та відповідачем спірний договір не містить положень про те, що кінцевим отримувачем відповідного товару буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України.

3) доказів, що товар, який був предметом постачання, має код УКТЕЗД, що визначений підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України;

- враховуючи, що товар, який був предметом постачання за оспорюваним договором, має інший, ніж зазначено в пункті 32 Підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України, код УКТЗЕД, ТОВ «ВП «Сілен» правомірно застосувало ставку ПДВ 20% для операції із постачання даного товару, будь-які підстави та/або документи для застосування 0% ставки ПДВ у постачальника відсутні, крім того, чинне податкове законодавство не передбачає застосування будь-якої іншої ставки для операцій із постачання товарів, що мають код за УКТЗЕД 9405401000, вказаний у податковій накладній №4 від 18.12.2023, складеної відповідно до чинного законодавства;

- зміст тендерної документації не містить інформації про те, що закупівля здійснювалась для військової частини, Міністерства оборони, Національної поліції або для будь-яких третіх осіб. У цій документації ціна вказана з урахуванням ПДВ;

- Тернопільська міська рада прийняла та належним чином оплатила поставлений товар. Оплата товару була здійснена із врахуванням ПДВ, що повністю відповідає умовам укладеного договору та чинному законодавству України;

- питання розпорядження позивачем отриманим ним у власність майном, а саме передача його оплатно або безоплатно третім особам, не належить до відповідальності або сфери інтересів відповідача, оскільки жодного документу щодо передачі зазначеного майна третім особам, в тому числі на користь військової частини, відповідач не підписував, участі у такій передачі не брав, не знав і не міг знати про факт такої передачі;

- відстежувальний комплекс, який був предметом поставки за оспорюваним договором, не є товаром виключного військового призначення, його використання можливо у будь якій сфері, яка того потребує, для підсвічення (полегшення візуалізації) будь-яких об`єктів, зокрема, споживачами такого товару є мисливці, мисливська господарства тощо;

- відсутність у документах на закупівлю, укладеному договорі, акті приймання-передачі товару мети придбання поставленого відповідачем товару, відсутність відповідача в якості учасника відносин по передачі товару третій особі (військовій частині), а також факт поставки товару на користь Тернопільської міської ради із кодом УКТЗЕД 9405401000, виключає та унеможливлює визнання укладеного договору поставки недійсним (повністю або частково) з підстав неправильного застосування ставки ПДВ до операцій із поставки товару;

- позивачем не доведено неправомірність відповідача щодо зазначення ним коду УКТЗЕД на товар, що був предметом постачання за оспорюваним договором;

- класифікація товарів здійснюється відповідно до Основних правил інтерпретації УКТ ЗЕД з урахуванням характеристик товару, що є визначальним для їх класифікації згідно з УКТ ЗЕД. Зокрема такий код зазначається в одному з обов`язкових реквізитів податкової накладної (код товару згідно з УКТ ЗЕД);

- прокуратура не має жодних повноважень в силу закону щодо визначення правомірності ставки ПДВ при постачанні товару, а також, вона не наділена правом перебирати ці повноваження від податкового органу, який за законом має відповідні дискреційні повноваження і здійснює саме податковий контроль, до якого і належить визначення правомірності застосування ставки податку за певним видом операцій;

- прокурором не доведено підстав для представництва інтересів держави в особі позивача. Ним не надано жодного доказу про те, що Тернопільська міська рада не мала наміру звертатися до суду з позовом, або вживати заходи для усунення порушень інтересів держави у спірних правовідносинах.

Стверджуючи, що спір підлягає вирішенню за місцезнаходженням відповідача, відповідачем у відзиві заявлено клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

У відповіді на відзив від 13.02.2025 (вх. №1114 від 14.02.2025) прокурором підтримано позовні вимоги, з підстав наведених у позовній заяві.

Щодо клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

У відзиві на позовну заяву представником відповідача заявлено клопотання про передачу справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва. Таке клопотання мотивоване тим, що за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Сілен є: м. Київ, бульвар Кольцова, 14-Д, офіс 610, 03194. З урахуванням приписів ч.1, ч.2 ст. 27 ГПК України, за доводами відповідача, такий спір повинен розглядатись Господарським судом міста Києва за його місцезнаходженням.

12.02.2025 від відповідача надійшла заява б/н від 12.02.2025 (вх. №1070), у якій він повторно просив суд передати справу за підсудністю до Господарського суду міста Києва, додатково посилаючись на висновки постанови Верховного Суду від 03.06.2019 у справі №903/432/118.

14.02.2025 від Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону надійшли заперечення б/н від 13.02.2025 (вх. №1113) на клопотання про передачу справи за підсудністю. У них прокурор просив суд відмовити в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Сілен про передачу справи за територіальною підсудністю на розгляд до Господарського суду м. Києва за місцезнаходженням відповідача.

В обґрунтування своїх заперечень прокурором зазначено, що з урахуванням ст. 532 ЦК України, сторонами у п. 5.5 договору №389 від 27.11.2023 обумовлено, що зобов`язання постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними у повному обсязі з моменту передання усієї кількості товару належної якості у повній комплектації у власність замовника у місці поставки на підставі видаткової накладної. У п. 5.2 договору №389 від 27.11.2023 місцем поставки товару є: вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001.

На виконання договору Тернопільською міською радою через систему дистанційного обслуговування Клієнт Казначейства - Казначейство Управління Державної казначейської служби України у м. Тернополі на рахунок ТОВ ВП Сілен сплачено 2010000 грн, у тому числі сума ПДВ 335000 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.12.2023 № 1831.

Враховуючи те, що місцем виконання (поставки та оплати) договору від 27.11.2023 №389 є м. Тернопіль Тернопільської області, даний позов пред`явлено до Господарського суду Тернопільської області, з урахуванням ч.5 ст.29 ГПК України.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/3/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у даній справі призначено на 03.02.2025.

У зв`язку з перебуванням судді Шумського І.П. з 03.02.2025 у відпустці та, відповідно, неможливістю проведення підготовчого засідання 03.02.2025, ухвалою суду від 22.01.2025 підготовче засідання у справі № 921/3/25 призначено на 24.02.2025.

За клопотанням Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 24.02.2025 підготовче засідання було відкладено на 10.03.2025.

Ухвалою суду від 10.03.2025 зупинено провадження у справі №921/3/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) № 924/698/23.

15.05.2026 судом постановлено ухвалу, якою: поновлено провадження у справі; продовжено строк підготовчого провадження у справі; призначено підготовче засідання на 28.05.2026.

Ухвалою суду від 28.05.2026 відкладено вирішення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Сілен від 12.02.2025 (вх. №1070) про передачу справи за територіальною підсудністю та підготовче засідання у даній справі на 04.06.2026.

04.06.2026 судом постановлено ухвали, якими: відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Сілен від 12.02.2025 (вх. №1070) про передачу справи за територіальною підсудністю; закрито підготовче провадження та призначено її до розгляду по суті на 02.07.2026, який надалі відкладався на 03.08.2026.

У зв`язку з перебуванням судді Шумського І.П. у відпустці та неможливістю проведення судового засідання 03.08.2026, ухвалою суду від 28.07.2026 продовжено строк розгляду справи по суті на підставі ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, призначено розгляд справи № 921/3/25 по суті на 15.09.2026.

За клопотанням прокурора, ухвалою від 15.09.2026 судом відкладено розгляд справи по суті на 22.09.2026.

В судовому засіданні 22.09.2026 прокурором підтримано позов.

Окрім наведеного у заявах по суті справи, ним зазначено: товар у договорі має інше УКТЗЕД, ніж ті, що звільнені від ПДВ. Відповідач за цим кодом виставив податкову накладну; відповідач не знав про те, що кінцевим одержувачем товару повинна була бути військова частина; на підставі п.8 рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1761 від 20.12.2023 товар був переданий військовій частині, але про це в договорі не було зазначено; така передача була поза межами контролю відповідача; між укладенням договору та передачею майна існував розрив у часі; товар не є виключно військового призначення.

В судовому засіданні 22.09.2026 представником відповідача заперечено проти позову.

Окрім наведеного у заявах по суті справи, ним зазначено: в Програмі забезпечення обороноздатності військових формувань Тернопільського гарнізону та військового призову Тернопільської міської територіальної громади на 2023 рік, затвердженої рішенням Тернопільської міської ради №8/п21/20 від 19.12.2022, не вказано про військову частину; оприлюднення документації щодо закупівлі свідчить про її загальноступність.

Представник позивача не приймав участі в судовому засіданні 22.09.2026, про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Частиною 1 статті 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами справи.

22.09.2026 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням Тернопільської міської ради №8/п21/20 від 19.12.2022, з наступними змінами, затверджено «Програму забезпечення обороноздатності військових формувань Тернопільського гарнізону та військового призову Тернопільської міської територіальної громади на 2023 рік», розроблену для сталого функціонування військових формувань та підрозділів Тероборони та Нацгвардії України, ДФТГ, ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснення військового призову, з метою створення належного рівня безпеки Тернопільської міської територіальної громади.

За результатами проведеної закупівлі (ідентифікатор закупівлі UA-2023-11-06-014602-а) відстежувального комплексу (ДК 021:2015:38630000-0: Астрономічні та оптичні прилади) проведеної Тернопільською міською радою, 27.11.2023 між Тернопільською міською радою (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженої відповідальністю Виробниче підприємство Сілен (надалі - Постачальник) укладено договір №389 (надалі Договір) про закупівлю товару, згідно п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Замовника відстежувальний комплекс, код 38630000-0 Астрономічні та оптичні прилади за ДК 021:2015 Єдиного закупівельного словника, (далі - Товар), визначений в асортименті, кількості та за цінами, які зазначені у Специфікації (Додаток 1) до Договору, що є його невід`ємною частиною, а Замовник зобов`язується прийняти товар та сплатити його вартість.

У п. 2.1 Договору обумовлено, що Постачальник повинен поставити Замовнику товар, технічні характеристики якого відповідають вимогам Замовника, зазначений у Специфікації (Додаток 1) до Договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору сума Договору становить 2010000 грн, в тому числі ПДВ 335000 грн.

У п. 4.1 Договору зазначено, що розрахунок здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування Замовником грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 4.2 Договору розрахунок за товар здійснюється протягом 10 (десяти) робочих днів з дати поставки товару належної якості на місце поставки Замовника на підставі видаткової накладної.

Поставка Товару здійснюється в термін не пізніше 19.12.2023 з дати укладення договору. Поставка товару здійснюється за адресою: вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46001 (п. 5.1, п. 5.2 Договору).

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2023. В частині оплати за поставлений товар до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань за цим Договором (п. 12.1 Договору).

До вказаного договору 27.11.2023 між сторонами підписано додаток №1 - специфікацію (надалі - специфікація), згідно з п. 1 якої предметом закупівлі товару є відстежувальний комплекс SpaceRay ТМ2000, у кількості 5 комплектів, загальною вартістю 2010000 грн з ПДВ, у т.ч. 335000 грн ПДВ.

На виконання умов договору відповідач (постачальник) передав позивачу (замовнику) обумовлений сторонами товар загальною вартістю 2010000 грн з ПДВ (у т.ч. 335000 грн ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №3 від 18.12.2023.

На вказану господарську операцію Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сілен» (постачальником/продавцем) видано податкову накладну №4 від 18.12.2023, яка згідно Податкового кодексу України є податковим документом та складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Вищевказану податкову накладну зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 21.12.2023, підтвердженням чого являється відповідна квитанція про реєстрацію податкової накладної.

Позивач повністю сплатив вартість переданого йому товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 1831 від 19.12.2023 на суму 2010000 грн.

Під час розгляду справи відповідачем стверджено, що товар, який був предметом постачання, має інший, ніж зазначено в підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, код УКТЗЕД. Прокурором ця обставина підтверджена.

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1761 від 20.12.2023 вирішено, зокрема пунктом 8 передати безоплатно з балансу Тернопільської міської ради на баланс військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_2 відстежувальні комплекси SpaceRay ТМ2000 в кількості 5 комплектів на загальну вартість 2010000 грн.

05.01.2024 з балансу Тернопільської міської ради на баланс Військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_2 було безоплатно передано п`ять відстежувальних комплексів SpaceRay ТМ2000, що підтверджується актом приймання передачі основних засобів від 05.01.2024.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Зазначаючи про те, що позивачем не вжито заходів щодо звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору в частині включення суми ПДВ до ціни товару та стягнення її в судовому порядку, прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Водночас інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів. Поняття "інтереси держави" є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №924/1237/17 від 20.09.2018, у справі №918/313/17 від 27.02.2018.

Відповідно до п. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначено, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

У ч. 3 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно із частинами 1, 8 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ч. 5 ст. 16 вказаного Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Стаття 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює основні принципи місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, поєднання місцевих і державних інтересів.

Статтею 145 Конституції України передбачено, що права місцевого самоврядування захищаються з судовому порядку. Статтею 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також вказано, що одним із принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Виходячи з положень наведених норм законодавства, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Тернопільська міська рада.

Водночас, позивачем не здійснювався захист його інтересів.

Тернопільською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, надіслано листи від 18.07.2024 № 30.56/02-1591 вих-24, від 08.10.2024 № 30.56/02-2239 вих-24 та від 15.11.2024 № 30.56/02-2627 вих-24 Тернопільській міській раді щодо надання інформації про вжитті заходи останньою, з метою захисту інтересів держави.

На запит від 18.07.2024 № 30.56/02-1591 вих-24 Тернопільською міською радою листом від 05.08.2024 № 20129-Ю/2024 проінформовано прокуратуру, що останньою надіслано листа від 22.07.2024 № 18480/2024 ТОВ «Виробниче підприємство «СІЛЕН» щодо повернення ПДВ відповідно до укладеного договору від 27.11.2023 № 389 у сумі 335000 грн. ТОВ «Виробниче підприємство «Сілен» надано відповідь від 30.07.2024 № 207 з проханням про відтермінування повернення суми сплаченого Тернопільською міською радою ПДВ за договором від 27.11.2023 № 389.

Разом з тим з інших відповідей на вищевказані листи вбачається, що Тернопільською міською радою інші заходи щодо захисту інтересів держави не вживалися (листи від 15.10.2024 № 26387-Ю/2024 та від 26.11.2024 № 29941-Ю/2024).

Не дивлячись на наявність наділених законодавцем повноважень, позивачем у даній справі самостійно не вживались заходи для звернення до суду з відповідним позовом.

В матеріалах справи міститься адресоване Тернопільській міській раді письмове повідомлення №30.56/02-2939 вих-24 від 17.12.2024 Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону про те, що останньою (в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру") з метою захисту інтересів держави в особі Тернопільської міської ради будуть вживатися заходи представницького характеру шляхом подачі позовної заяви до ТОВ «Виробниче підприємство «Сілен» про визнання недійсним пункту 3.3. договору про закупівлю товару від 27.11.2023 № 389 в частині включення до ціни договору суми ПДВ та стягнення грошових коштів у розмірі 335000 грн.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 по справі 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Позивач, надаючи відповідь прокурору на його звернення, про намір самостійно звернутися з позовом не заявив. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Тернопільською міською радою, яка не вжила заходів щодо визнання недійсним пункту 3.3. договору про закупівлю товару від 27.11.2023 № 389 в частині включення до ціни договору суми ПДВ та стягнення грошових коштів у розмірі 335000 грн, що випливає з її листів. Тобто прокурор навів підставу для представництва інтересів держави та підстави для звернення з позовом до суду.

Матеріалами справи підтверджується дотримання прокурором ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Підпунктом 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

За приписами п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що за своєю правовою суттю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем товару (замовником послуг).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 вказала на те, що хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Пунктами 30.1, 30.2, 30.9 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Відповідно до пп. 5 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель: прокату плоского з інших легованих сталей завширшки 600 мм або більше, що класифікується у товарній підкатегорії 7225 40 60 00 згідно з УКТ ЗЕД; скла безпечного, включаючи скло зміцнене (загартоване) або багатошарове, що класифікується у товарній позиції 7007 згідно з УКТ ЗЕД; оптичних приладів для слідкування, що класифікуються у товарних підкатегоріях 9013 10 90 00, 9005 10 00 00, 9005 80 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; апаратури для передачі та приймання голосу, зображень та іншої інформації, включаючи апаратуру для комунікації в мережі дротового або бездротового зв`язку, апаратури прослуховування направленої дії, радіостанцій ультракороткохвильового і короткохвильового діапазону військового призначення, розвідувально-сигнальної апаратури, їх частин і приладдя, що класифікуються у товарній підпозиції 8517 69 та у товарних підкатегоріях 8525 60 00 00, 8529 90 20 00, 8524 11 00 90, 8524 12 00 90, 8524 19 00 90, 8524 91 00 90, 8524 92 00 90, 8524 99 00 90 згідно з УКТ ЗЕД; безпілотних літальних апаратів без озброєння та їх частин, що класифікуються у товарних позиціях 8806, 8807 згідно з УКТ ЗЕД; метеостанцій, що класифікуються у товарній підкатегорії 9015 80 20 00 згідно з УКТ ЗЕД; тепловізійні біноклі, монокуляри та бінокуляри, прилади нічного бачення (біноклі та монокуляри), що класифікуються у товарних підкатегоріях 8525 89 00 10, 8525 89 00 90 згідно з УКТ ЗЕД; далекоміри, що класифікуються у товарній позиції 9015 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; портативні радіоелектронні засоби виявлення та протидії безпілотним літальним апаратам (антидронові рушниці), що класифікуються у товарній позиції 8543 згідно з УКТ ЗЕД; броньованих автомобілів, що класифікуються за кодами 8702 10 19 90, 8702 90 11 00, 8703, 8705 90 80 90, 8710 00 00 00 згідно з УКТ ЗЕД.

У разі здійснення операцій, звільнених від оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпунктів 4 і 5 цього пункту (в частині постачання товарів за державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель), положення пункту 198.5 статті 198 та статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24 вказав на те, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК за умови, якщо:

- товари, щодо яких здійснюються такі операції, належать до категорії товарів, які визначені у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК та класифікуються у товарних позиціях згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), визначеною Законом України «Про митний тариф України» від 19.10.2022 №2697-IX;

- кінцевим отримувачем відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами відповідного договору визначено суб`єктів, перерахованих у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК.

У разі недотримання таких умов вказані операції підлягатимуть оподаткуванню ПДВ у загальновстановленому порядку.

Водночас Суд зауважує, що визначальним для звільнення від оподаткування ПДВ за вказаною нормою є не лише категорія товарів та суб`єкт кінцевого отримувача таких товарів, а й документальне підтвердження особи такого суб`єкта відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору, в якому визначено осіб, зазначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК, кінцевими отримувачами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.08.2025 у справі № 914/1555/24.

За приписами ст. 1 Закону України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання» кінцеві споживачі - суб`єкти господарювання України, державні органи України, Збройні Сили України та інші військові формування, правоохоронні органи, іноземні суб`єкти господарської та іншої діяльності, які безпосередньо є споживачами товарів, відповідно імпортованих в Україну або експортованих з України; сертифікат кінцевого споживача - документ, яким кінцевий споживач визначає місце та мету кінцевого використання (встановлення) товарів і гарантує, що ці товари не будуть використані в інших цілях, ніж зазначені в сертифікаті, не будуть передані іншому споживачу на території держави призначення або реекспортовані без дозволу відповідного державного органу, а також бере на себе інші гарантії (зобов`язання) щодо імпортованих товарів, передбачені умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) чи вимогами держави - експортера товару.

Положення про порядок надання гарантій та здійснення державного контролю за виконанням зобов`язань щодо використання у заявлених цілях товарів, які підлягають державному експортному контролю, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 № 920, визначає порядок надання державних гарантій і гарантій українських кінцевих споживачів щодо використання у заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, які підлягають державному експортному контролю, здійснення державного контролю за виконанням цих гарантій, а також контролю за виконанням іноземними кінцевими споживачами своїх гарантій щодо використання у заявлених цілях товарів, імпортованих ними з України.

Відповідно до п. 5 цього Положення з метою оформлення гарантій щодо кінцевого використання імпортованих в Україну товарів використовуються міжнародний імпортний сертифікат, сертифікат підтвердження доставки, сертифікат кінцевого споживача та інші документи, які містять державні гарантії та гарантії кінцевого споживача щодо використання товарів у заявлених цілях.

Пунктами 15, 16 зазначеного Положення встановлено, що сертифікат кінцевого споживача це документ, яким кінцевий споживач вказує на місце встановлення (використання) і ціль кінцевого використання товару та гарантує, що цей товар не буде використаний в інших цілях, ніж зазначені в сертифікаті, не буде переданий іншому суб`єкту підприємницької діяльності на території України або ре експортований без дозволу Держекспортконтролю, а також бере на себе інші гарантії щодо імпортованого в Україну товару у разі, коли це передбачено умовами зовнішньоекономічного договору (контракту) згідно з вимогами держав - експортерів товарів (додаток 3). Оформлення сертифіката кінцевого споживача здійснюється кінцевим споживачем. Сертифікат кінцевого споживача скріплюється підписом керівника відповідного підприємства, організації або уповноваженою на те особою.

Сертифікат кінцевого споживача оформляється у трьох примірниках. Перший і другий примірники направляються кінцевим споживачем імпортеру товару, який передає перший примірник іноземному експортеру, а другий примірник - Держекспортконтролю разом із заявою на видачу імпортного сертифіката або іншого документа. Третій примірник залишається у кінцевого споживача товарів.

Верховний Суд зазначає, що сертифікат кінцевого споживача оформляється кінцевим отримувачем, якому передаються товари для використання.

Верховний Суд у постанові від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24 вказав на те, що сертифікат кінцевого споживача - це документ, який надається, зокрема, з метою підтвердження суб`єкта кінцевого отримувача товарів, який гарантує, що переданий йому товар не буде використовуватись в інших цілях або не буде переданий іншому суб`єкту.

Верховний Суд у постанові від 28.08.2025 у справі № 914/1555/24 зазначив, що визначення суб`єкта кінцевого отримувача товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору насамперед обумовлено необхідністю підтвердити особу такого кінцевого отримувача товарів, операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України яких підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК, та не може бути формальністю адже операції, зокрема, щодо постачання товарів, суб`єкт кінцевого отримувача яких не відповідає визначеному переліку, виключає можливість звільнення таких операцій від оподаткування ПДВ на підставі цієї норми.

Тобто, за вказаною нормою для звільнення від оподаткування ПДВ операцій, зокрема, щодо постачання на митній території України товарів, визначених у підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України, визначальним є документальне визначення суб`єкта кінцевого отримувача таких товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору.

За приписами ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що Збройні Сили України мають таку загальну структуру:

Збройні Сили України мають таку загальну структуру:

Генеральний штаб Збройних Сил України;

Командування об`єднаних сил Збройних Сил України;

види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили;

окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили;

окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки;

органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Відповідно до ст. 15 виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі оборонної роботи забезпечують:

підготовку громадян до військової служби, а також загальне військове навчання у воєнний час;

приписку громадян до призовних дільниць, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

призов громадян на строкову військову службу;

направлення громадян на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори;

організацію та участь у здійсненні на відповідній території заходів, пов`язаних з мобілізаційною підготовкою, територіальною обороною та цивільним захистом;

бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час;

проведення мобілізації людських, транспортних та інших ресурсів в особливий період;

здійснення контролю за використанням і охороною наданих у встановленому порядку для потреб оборони земельних, водних та інших природних ресурсів згідно із законодавством;

вирішення згідно із законодавством питань, пов`язаних з наданням частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил України та іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам службових приміщень і житлової площі, інших об`єктів, здійсненням контролю за їх використанням, наданням комунально-побутових та інших послуг;

організацію виробництва і поставки військам підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, енергетичних та інших ресурсів;

сприяння у підтриманні відповідного режиму в прикордонній смузі та у контрольованих прикордонних районах;

проведення заходів щодо військово-патріотичного виховання громадян України;

здійснення інших повноважень у галузі оборонної роботи, передбачених законами.

Статтею 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі делеговані повноваження:

1) сприяння організації призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, строкову військову та альтернативну (невійськову) службу, а також їх мобілізації, підготовці молоді до служби в Збройних Силах України, організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення наказу військового комісара про оголошення мобілізації;

2) бронювання робочих місць для військовозобов`язаних на підприємствах, в установах та організаціях відповідно до законодавства;

3) організація та участь у здійсненні заходів, пов`язаних з мобілізаційною підготовкою, підготовкою і виконанням завдань територіальної оборони, на відповідній території;

4) вирішення відповідно до законодавства питань, пов`язаних з наданням військовим частинам, установам, навчальним закладам Збройних Сил України службових приміщень і жилої площі, інших об`єктів, комунально-побутових послуг; здійснення контролю за їх використанням, наданням послуг;

5) сприяння організації виробництва і поставкам у війська підприємствами та організаціями, що належать до комунальної власності, замовленої продукції, послуг, енергоресурсів;

6) здійснення заходів щодо створення належних умов для функціонування пунктів пропуску через Державний кордон України;

7) сприяння Державній прикордонній службі України у підтриманні відповідного режиму на державному кордоні;

8) здійснення заходів щодо підготовки населення України до участі в русі національного спротиву;

9) підготовка і подання відповідним районним/обласним радам пропозицій до цільових місцевих програм підготовки територіальної оборони та підготовки населення України до участі в русі національного спротиву та участь в організації їх виконання.

З огляду на зазначене, позивач Тернопільська міська рада здійснює забезпечення заходів з територіальної оборони.

Водночас, як зазначалося вище, тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів, кінцевим отримувачем яких відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору визначено правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування, добровольчі формування територіальних громад, утворені відповідно до законів України, інші суб`єкти, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації проти України, підприємства, які є виконавцями (співвиконавцями) державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель (пп. 5 п. 32 підрозд. 2 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України).

За вказаною нормою для звільнення від оподаткування ПДВ операцій, зокрема, щодо постачання на митній території України товарів, визначених у пп. 5 п. 32 підрозд. 2 розд. XX ПК України, визначальним є документальне визначення суб`єкта кінцевого отримувача таких товарів відповідно до сертифіката кінцевого споживача або згідно з умовами договору.

У адресованому прокурору листі №26387-Ю/2024 від 15.10.2024 Тернопільською міською радою зазначено, що копію сертифікату кінцевого споживача рада не надає у зв`язку з тим, що не є ним.

Судом у даній справі встановлено, що матеріали справи не містять, а сторони не надали сертифікат кінцевого споживача, в якому було б зазначено, що кінцевим отримувачем відповідних товарів є особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України; умови укладеного між позивачем та відповідачем договору не визначають, що кінцевим отримувачем відповідних товарів буде будь-яка особа з переліку, визначеного підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України; ні договір, ні тендерна документація, на підставі якої були проведені відкриті торги із закупівлі відстежувальних комплексів, не містять посилань на «Програму забезпечення обороноздатності військових формувань Тернопільського гарнізону та військового призову Тернопільської міської територіальної громади на 2023 рік» або на те, що відповідний товар буде закуповуватись для потреб територіальної оборони або для забезпечення Збройних Сил України.

Під час розгляду справи відповідачем стверджено, що товар, який був предметом постачання, має інший, ніж зазначено в підпункті 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, код УКТЗЕД. Прокурором ця обставина підтверджена.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Наведене в сукупності вказує на відсутність підстав для звільнення операції з постачання вказаного у позові товару від оподаткування ПДВ та відповідно про відсутність підстав стверджувати, що включення ПДВ до вартості (ціни) товарів, що є предметом закупівлі, та подальша його сплата постачальнику суперечить вимогам пп. 5 п. 32 підрозд. 2 розд. ХХ ПК України).

Отже, суд дійшов до висновку про недоведення прокурором правових підстав для звільнення операції щодо постачання товару за оспорюваним договором від оподаткування ПДВ, та, як наслідок, про відсутність правових підстав для визнання недійсним п. 3.3 договору в частині включення суми ПДВ до вартості (ціни) закуповуваного за цим договором товару.

Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.02.2025 у справі № 910/8235/24, від 12.05.2026 у справі №910/5318/25.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як було встановлено вище, оплату за товар згідно накладної №3 від 18.12.2023 у сумі 2010000 грн, у тому числі ПДВ 335000 грн, здійснено позивачем на підставі договору №389 від 27.11.2023 про закупівлю товару.

З огляду на викладене вище, оскільки прокурором не доведено правових підстав для звільнення операцій щодо постачання товарів за оспорюваним договором від оподаткування ПДВ, а тому у позивача відсутнє право вимагати повернення коштів (податку на додану вартість) у розмірі 335000 грн за договором, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми задоволенню не підлягають.

Окрім цього, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 17.07.2026 у справі №910/6530/24 зазначила:

«…- зареєстровані в установленому законом порядку та прийняті контролюючим органом податкові накладні та звітні податкові декларації свідчать про те, що відповідач виконав свої зобов`язання зі справляння до Державного бюджету України спірної суми ПДВ. Докази порушення відповідачем вимог податкового законодавства за спірними господарськими операціями ні сторони, ні прокурор не надали;

- за таких підстав в цьому випадку відсутні підстави стверджувати про порушення інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у вигляді податку в дохід Державного бюджету України;

- відтак, у розумінні положень статті 1212 ЦК України відповідач не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів, оскільки перерахувало ці кошти до Державного бюджету України у вигляді ПДВ;

- тобто, на час звернення прокурора до суду з цим позовом фактичний володілець грошових коштів не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є саме Держава Україна;

- за сформованою практикою Верховного Суду, зокрема і в постанові від 14.10.2019 у справі №910/6642/18, із змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, визначеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити;

- позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статей 13, 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушення його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача;

- тобто на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб. Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.10.2022 у справі №910/11884/24;

- згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

- з огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у формі податку в дохід Державного бюджету України, об`єднана палата виснувала про відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову...».

З урахуванням наведених правових висновків суд також зазначає, що прокурором не доведено порушення прав позивача у даній справі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю.

Розподіл судових витрат.

У відповідності до ст.ст. 123, 129 ГПК України судовий збір покладається на прокуратуру.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 20, 53, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 25 вересня 2026 року.

Суддя І.П. Шумський