Рішення № 140063707, 14.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1132/26

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р. В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю. В.,

розглянувши справу

за позовом Іванівської селищної ради Одеської області (67200, Одеська обл., Березівський р-н, с-ще Іванівка, вул. Центральна, буд. 93; код ЄДРПОУ 04378379)

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЗАР" (67200, Одеська обл., Березівський р-н, с-ще Іванівка, вул. Степова, буд. 114; код ЄДРПОУ 45049491)

про розірвання договору та стягнення 590 272,85 грн;

представники сторін:

від позивача - Багнюк А. Ю.,

від відповідача - Сіржант Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

Іванівська селищна рада Одеської області (далі - позивач, Селищна рада) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЗАР" (далі - відповідач, Товариство), в якому просить суд:

1) розірвати Договір оренди землі від 11.05.2023, укладений між Селищною радою та Товариством;

2) стягнути з Товариства на користь Селищної ради 247 789,70 грн заборгованості з орендної плати та 342 483,15 грн штрафу.

Ухвалою від 31.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/1132/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.04.2026, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 29.04.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2026.

12.05.2026 представник відповідача звернувся до суду із заявою про надання доступу до електронної справи, яку судом було задоволено (доступ надано 13.05.2026).

В подальшому, суд за усним клопотанням представника відповідача неодноразово оголошував перерву у судовому засіданні до 02.06.2026 та до 15.06.2026.

У судовому засіданні, яке відбулось 02.06.2026, суд запропонував представнику позивача надати додаткові письмові пояснення щодо заявленої до стягнення суми заборгованості.

03.06.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому містилося клопотання про поновлення строку на його подання.

Вирішуючи питання щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд виходить з такого.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі відповідачу встановлено строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення зазначеної ухвали. Відповідно до матеріалів справи, ухвала про відкриття провадження вважається врученою відповідачу 01.04.2026, відтак останнім днем установленого судом строку для подання відзиву було 16.04.2026. Відзив на позовну заяву подано відповідачем 02.06.2026, тобто з пропуском установленого строку.

Разом з тим, одночасно з поданням відзиву відповідач заявив клопотання про поновлення пропущеного строку, пославшись на обставини, які, за його твердженням, об`єктивно ускладнили своєчасне здійснення процесуального захисту, а саме на фактичне отримання інформації про наявність спору та доступ до матеріалів справи лише 12.05.2026, значний обсяг обставин та матеріалів, які потребували опрацювання, необхідність паралельного здійснення захисту у кримінальному провадженні, пов`язаному з обставинами спору, а також об`єктивні труднощі, зумовлені умовами воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. При цьому процесуальне законодавство не встановлює вичерпного переліку таких причин, а питання їх поважності підлягає вирішенню судом з урахуванням конкретних обставин справи.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що сам по собі факт запровадження в Україні воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Водночас обставини, які виникли внаслідок воєнного стану та створили об`єктивні перешкоди для своєчасного вчинення процесуальної дії, можуть бути визнані поважними; при цьому суд має оцінювати такі обставини у кожному конкретному випадку.

Суд також враховує рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022 щодо виваженого підходу до питань, пов`язаних із встановленням процесуальних строків та, за можливості, їх продовженням в умовах воєнного стану. Зазначені рекомендації надалі були визнані такими, що відображають офіційну позицію Ради суддів України щодо організації роботи судів в умовах воєнного стану.

При цьому суд бере до уваги, що воєнний стан в Україні продовжував діяти і в період, коли відповідач мав виконати відповідну процесуальну дію.

При оцінці наведених відповідачем причин пропуску процесуального строку суд також враховує безпекову ситуацію за місцезнаходженням відповідача. Зокрема, на момент відкриття провадження у справі та перебігу встановленого судом строку на подання відзиву місцезнаходження відповідача - с-ще Іванівка Березівського району Одеської області перебувало на території, віднесеній до територій можливих бойових дій відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376. Зазначену обставину суд оцінює не як безумовну підставу для поновлення процесуального строку, а в сукупності з іншими наведеними відповідачем обставинами, що характеризують об`єктивні умови здійснення ним господарської діяльності та реалізації процесуального права на захист в умовах воєнного стану. Такий підхід відповідає рекомендаціям Ради суддів України щодо необхідності врахування реальної поточної обстановки у відповідному регіоні при організації роботи судів в умовах воєнного стану.

Оцінюючи наведені відповідачем обставини у їх сукупності, суд враховує, що останній не обмежився посиланням виключно на факт дії воєнного стану, а навів конкретні обставини, які, за його поясненнями, ускладнили своєчасну підготовку та подання відзиву, зокрема необхідність ознайомлення з матеріалами справи, опрацювання значного обсягу матеріалів та одночасного здійснення захисту у пов`язаному кримінальному провадженні. З огляду на характер спору та обсяг наведених у відзиві заперечень і доданих до нього матеріалів суд вважає наведені обставини такими, що в конкретному випадку могли ускладнити своєчасне вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому суд бере до уваги і те, що після фактичного отримання доступу до матеріалів справи відповідач подав до суду відзив та одночасно порушив питання про поновлення строку, а відзив було направлено іншій стороні, що забезпечує можливість позивачу ознайомитися з його змістом та надати відповідні пояснення чи заперечення.

За таких обставин, з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, права відповідача на належний судовий захист, а також повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку та наявність підстав для його поновлення.

09.06.2026 представник позивача подала заяву про виправлення описки, в якій зазначила, що у прохальній частині позовної заяви загальна сума заявлених до стягнення коштів у розмірі 590 272,85 грн помилково визначена як несплачена орендна плата. За твердженням позивача, відповідно до наведеного у позовній заяві розрахунку зазначена сума складається із заборгованості з орендної плати у розмірі 247 789,70 грн та штрафу, передбаченого пунктом 14 договору оренди землі від 11.05.2023, у розмірі 342 483,15 грн. У зв`язку з цим позивач просить вважати технічною опискою відповідне формулювання позовної вимоги та зазначити, що з відповідача підлягають стягненню 247 789,70 грн несплаченої орендної плати та 342 483,15 грн штрафу. Представник позивача наголосила, що таке виправлення має виключно технічний характер, не змінює підстав позову, обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та загального розміру заявлених до стягнення коштів.

Суд, розглянувши подану заяву, дійшов висновку про можливість її прийняття та врахування наведеного позивачем уточнення під час подальшого розгляду справи, оскільки воно стосується виправлення технічної описки у формулюванні позовної вимоги, не призводить до зміни її загального розміру та не змінює предмета і підстав позову. Відтак, при вирішенні спору суд виходить із того, що позовна вимога про стягнення 590 272,85 грн складається із 247 789,70 грн заборгованості зі сплати орендної плати та 342 483,15 грн штрафу.

15.06.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Судове засідання, призначене на 15.06.2026, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 16.06.2026 суд повідомив сторін про призначення наступного судового засідання на 29.06.2026.

29.06.2026 до суду надійшла заява представника позивача про перенесення судового засідання у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

29.06.2026 представник відповідача подав до суду заяву, в якій просив порушити перед позивачем питання про залучення в якості співвідповідача належного відповідача - Фермерського господарства "ТЕРРА-УКРАЇНА", а у задоволенні позовних вимог до Товариства - відмовити. Вказану заяву відповідач обґрунтовує, зокрема, наявністю у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про зареєстроване за вказаним господарством право оренди спірної земельної ділянки, припиненого 02.04.2026, а також посиланням на обставини укладення між ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" та Товариством договору оренди комплексу з переробки сільськогосподарської продукції.

Того ж дня представник відповідача подав до суду заяву із деякими уточненнями щодо змісту відзиву.

Протокольною ухвалою від 29.06.2026 суд задовольнив клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та призначив судове засідання на 22.07.2026.

13.07.2026 представник позивача подала до суду заяву про залучення доказів поважності причин неявки у судове засідання (виписки із медичної картки амбулаторного хворого та листків непрацездатності).

20.07.2026 від представника позивача надійшла заява із письмовими запереченнями проти залучення співвідповідача.

Судове засідання, призначене на 22.07.2026, було перервано у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 23.07.2026 суд повідомив сторін про те, що судове засідання призначено на 14.09.2026.

23.07.2026 від представника позивача надійшла заява про залучення доказів, у якій вона просила поновити пропущений процесуальний строк на подання доказу та долучити до матеріалів справи додаткову угоду про припинення ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" права оренди земельної ділянки та розірвання договору оренди землі від 11.05.2023. В обґрунтування заяви представник позивача зазначила, що необхідність подання вказаного доказу виникла після отримання заяви відповідача про залучення ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" до участі у справі як співвідповідача, оскільки саме у цій заяві відповідач послався на обставини, які, на його думку, свідчать про наявність підстав для залучення вказаної особи до участі у справі. За твердженням представника позивача, до цього моменту правовідносини з ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" не були предметом спору, а тому необхідність подання зазначеного доказу була відсутня. У зв`язку з цим вона просила визнати причини пропуску процесуального строку поважними, поновити його та долучити відповідну додаткову угоду до матеріалів справи.

14.09.2026 представник відповідача подав до суду письмові заперечення проти заяви представника позивача про залучення доказів. Свої заперечення представник відповідача мотивує тим, що, на його думку, позивач штучно створює докази, спрямовані, по-перше, на підтвердження своїх позовних вимог та, по-друге, на безпідставність залучення до участі у справі ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" у якості співвідповідача.

У судовому засіданні 14.09.2026 суд розглянув заяву представника відповідача про порушення перед позивачем питання щодо залучення співвідповідача та відмовив у її задоволенні, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивачі і відповідачі. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з частиною першою статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у справі співвідповідача.

Частиною другою статті 48 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що у разі пред`явлення позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд у відповідний процесуальний строк за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем.

Отже, системний аналіз наведених положень процесуального закону свідчить, що саме позивач визначає суб`єктний склад відповідачів, до яких ним пред`являються позовні вимоги, а процесуальна можливість залучення судом співвідповідача або заміни неналежного відповідача належним відповідачем пов`язана саме з волевиявленням позивача, вираженим у відповідному клопотанні.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22, відповідно до якої визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів є обов`язком суду. Верховний Суд також зазначив, що положення частин першої, другої та четвертої статті 48 Господарського процесуального кодексу України дозволяють суду першої інстанції залучити співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача, а не з власної ініціативи суду.

При цьому процесуальний закон не передбачає такого способу вирішення питання про залучення співвідповідача, як «порушення перед позивачем питання» про необхідність його залучення, про що обґрунтовано зазначає позивач у поданих запереченнях.

З матеріалів справи вбачається, що позивач заперечує проти залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» до участі у справі як співвідповідача та відповідного клопотання не заявляв. Навпаки, позивач зазначає, що предметом спору є розірвання договору оренди землі від 11.05.2023, укладеного між Селищною радою та Товариством, а також стягнення з останнього заборгованості з орендної плати, тоді як ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» стороною цього договору не є.

За таких обставин суд не наділений процесуальними повноваженнями самостійно залучити ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» як співвідповідача на підставі заяви відповідача, оскільки це суперечило б визначеному статтею 48 Господарського процесуального кодексу України порядку залучення співвідповідача та означало б фактичну зміну визначеного позивачем суб`єктного складу відповідачів без відповідного волевиявлення позивача.

Крім того, суд враховує, що ухвалою (протокольною) Господарського суду Одеської області від 29.04.2026 підготовче провадження у справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті. Отже, заява відповідача про залучення співвідповідача подана вже після закінчення передбаченого частиною першою статті 48 Господарського процесуального кодексу України строку для залучення співвідповідача у загальному порядку. На цю обставину обґрунтовано звертає увагу і позивач.

Суд також зазначає, що наведені відповідачем обставини щодо існування зареєстрованого права оренди ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА», моменту припинення такого права, а також правових наслідків укладення договорів між позивачем, Товариством та ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» самі по собі не змінюють встановленого процесуальним законом порядку визначення складу відповідачів у справі.

Відповідні доводи відповідача щодо неможливості укладення чи виконання спірного договору, а також щодо правового значення державної реєстрації права оренди ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» стосуються передусім обставин, на які відповідач посилається як на заперечення проти позовних вимог, і підлягають оцінці судом під час вирішення спору по суті. Самі по собі такі доводи не створюють передбачених статтею 48 Господарського процесуального кодексу України процесуальних підстав для залучення іншої особи як співвідповідача всупереч волі позивача.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність клопотання позивача про залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» до участі у справі як співвідповідача, закінчення підготовчого провадження та відсутність визначених частиною третьою статті 48 Господарського процесуального кодексу України підстав для залучення співвідповідача після закінчення встановленого процесуального строку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення відповідної заяви представника відповідача.

У судовому засіданні суд також розглянув заяву представника позивача про залучення до матеріалів справи копії додаткової угоди про припинення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» права оренди земельної ділянки та розірвання договору оренди землі» від 11.05.2023, а також клопотання про поновлення строку на подання цього доказу.

В обґрунтування клопотання позивач посилається на те, що необхідність подання зазначеного доказу виникла після подання відповідачем 29.06.2026 заяви про залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» як співвідповідача.

Відповідач проти задоволення заяви заперечує, зазначаючи, що додаткова угода датована 11.05.2023, а наведена позивачем хронологія подій, на його думку, свідчить про намагання використати зазначений документ для підтвердження заперечень проти заяви відповідача про залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» як співвідповідача.

За змістом частин другої, четвертої та восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний подати докази разом із позовною заявою, а докази, які не були подані у встановлений законом або судом строк, не приймаються до розгляду, крім випадку, коли учасник справи обґрунтував неможливість їх подання у встановлений строк з причин, що від нього не залежали.

Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, як неодноразово зазначав Верховний Суд, положення статті 119 Господарського процесуального кодексу України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути визнані поважними причинами пропуску процесуального строку, у зв`язку з чим питання щодо їх поважності має вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру відповідних обставин, їх об`єктивності, тривалості пропуску строку, поведінки учасника справи та необхідності забезпечення балансу між дотриманням процесуальних строків і правом особи на доступ до суду.

Суд враховує, що заява відповідача про залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» як співвідповідача була подана 29.06.2026, тобто після закриття підготовчого провадження, та містила посилання на існування у ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» права оренди спірної земельної ділянки, а також на те, що таке право було припинене лише 02.04.2026. Саме зазначені обставини відповідач поклав в основу своїх доводів щодо необхідності залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» до участі у справі.

Водночас поданий позивачем доказ - додаткова угода про припинення права оренди ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» та розірвання договору оренди землі від 11.05.2023 спрямований саме на спростування зазначених доводів відповідача та підтвердження заперечень позивача проти залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» як співвідповідача.

За таких обставин суд погоджується з позивачем у тому, що необхідність подання цього доказу в межах даного судового розгляду виникла у зв`язку з новою процесуальною обставиною - поданням відповідачем заяви про залучення іншої особи як співвідповідача та наведеним у цій заяві обґрунтуванням.

Отже, хоча додаткова угода як документ існувала до моменту звернення позивача до суду, саме по собі її існування не свідчить про відсутність поважних причин для її подання на пізнішій стадії розгляду справи, оскільки суд оцінює не лише момент створення документа, а й обставини, у зв`язку з якими виникла необхідність його використання як доказу у конкретному спорі.

У цьому випадку така необхідність безпосередньо пов`язана з доводами відповідача, викладеними у заяві від 29.06.2026, тобто з процесуальною позицією іншої сторони, яка не була предметом спору на момент подання позовної заяви.

Суд також враховує, що позивач, обґрунтовуючи заяву, не ставить питання про зміну предмета чи підстав позову, а використовує додаткову угоду для спростування конкретних доводів відповідача щодо необхідності залучення ФГ "ТЕРРА-Україна" як співвідповідача. Таким чином, подання цього доказу саме по собі не свідчить про зміну позивачем заявлених позовних вимог.

Посилання відповідача на те, що додаткова угода датована 11.05.2023, не спростовує наведених висновків суду, оскільки дата складення документа та момент виникнення процесуальної необхідності у його поданні є різними за своїм змістом обставинами. Сам факт існування документа до подання позову не позбавляє суд можливості оцінити конкретні обставини, за яких необхідність подання цього доказу виникла вже під час розгляду справи.

Доводи відповідача про те, що наведена ним хронологія подій нібито свідчить про створення позивачем штучних доказів, стосуються передусім достовірності та доказового значення поданої додаткової угоди, а не безпосередньо поважності причин пропуску процесуального строку. Такі доводи підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами під час вирішення спору по суті та самі по собі не є підставою для відмови у поновленні процесуального строку та залученні документа до матеріалів справи.

За наведених обставин суд доходить висновку, що причини неподання позивачем зазначеного доказу разом із позовною заявою у конкретних обставинах цієї справи є поважними, оскільки необхідність його подання як засобу спростування доводів відповідача виникла після подання останнім заяви про залучення ФГ «ТЕРРА-УКРАЇНА» як співвідповідача.

Відтак наявні підстави для поновлення позивачу процесуального строку на подання зазначеного доказу та його залучення до матеріалів справи.

14.09.2026 представник позивача також заявила про намір подати до суду копію рішення Іванівської селищної ради від 10.05.2023 № 861-VIII щодо припинення відповідного договору з ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА". Проте, судом було відмовлено у прийнятті зазначеного документа та в залученні його до матеріалів справи з огляду на недотримання позивачем процесуального порядку подання доказів, який передбачено статтею 80 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

14.09.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позицій та доводів сторін, наведених у заявах по суті справи.

У позовній заяві позивач зазначає, що рішенням Селищної ради від 10.05.2023 № 862-VIII вирішено укласти з Товариством договір оренди земельної ділянки площею 1,1433 га, кадастровий номер 5121855100:02:001:0413, розташованої за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, 114, строком на три роки, а також визначено розмір орендної плати та обов`язки орендаря щодо її сплати.

11.05.2023 між Селищною радою та Товариством укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки. За умовами договору орендна плата визначена у розмірі 5 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки на відповідний рік та підлягає внесенню щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем відповідного звітного (податкового) місяця. Пунктом 14 договору передбачено сплату штрафу у розмірі 100 % річної орендної плати у разі невнесення орендної плати у встановлені договором строки. Пунктом 29 договору встановлено обов`язок орендаря своєчасно вносити орендну плату, а пунктом 34 - можливість припинення договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною передбачених договором обов`язків.

Позивач стверджує, що він свої договірні обов`язки виконав та передав земельну ділянку відповідачу, що підтверджується, зокрема, актом від 11.05.2023, підписаним відповідачем. Водночас відповідач, за твердженням позивача, належним чином умови договору не виконував, що полягало у систематичній несплаті орендної плати. Позивач зазначає, що у 2023 та 2024 роках орендна плата сплачувалася відповідачем не в повному обсязі, тоді як у 2025 році та за січень, лютий і 9 днів березня 2026 року, за його твердженням, орендна плата взагалі не сплачувалася. Позивач також зазначає, що його звернення щодо погашення заборгованості залишалися без реагування.

За розрахунком, наведеним у позовній заяві, заборгованість та штрафні санкції за 2023-2026 роки становили загалом 590 272,85 грн, з яких: за 2023 рік - 42 433,24 грн заборгованості та 48 933,24 грн штрафу; за 2024 рік - 86 259,23 грн заборгованості та 88 163,72 грн штрафу; за 2025 рік - 98 743,37 грн заборгованості та 98 743,37 грн штрафу; за 2026 рік - 20 353,86 грн заборгованості та 106 642,82 грн штрафу.

Позивач вважає систематичне невиконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку та стягнення заборгованості і передбаченого договором штрафу. Також позивач зазначає, що намагався врегулювати спір у досудовому порядку, однак відповідач добровільно заборгованість не погасив.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та вважає позовні вимоги необґрунтованими. Насамперед відповідач посилається на пункт 8 договору, відповідно до якого договір укладено строком на три роки, та зазначає, що його строк дії закінчився 11.05.2026. При цьому відповідач зазначає, що не звертався щодо продовження строку дії договору, оскільки, за його твердженням, не мав тексту договору, не знав про його умови та до 12.05.2026 не був обізнаний про наявність спору в суді. У зв`язку із закінченням строку дії договору відповідач вважає, що вимога про його розірвання не підлягає задоволенню. Відповідач також зазначає, що лише 12.05.2026 його представник отримав доступ до матеріалів справи.

Крім того, відповідач ставить під сумнів самі правові наслідки укладення договору оренди та стверджує про його фіктивність. На думку відповідача, обставини укладення договору та відсутність, як він вважає, його реального виконання свідчать про те, що сторони не мали наміру створити передбачені договором правові наслідки. Зокрема, відповідач посилається на відсутність державної реєстрації права користування земельною ділянкою за Товариством, а також на те, що земельна ділянка та розташований на ній комплекс фактично перебували у користуванні ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА".

Посилаючись на наведені обставини, відповідач зазначає про недотримання, на його думку, порядку передачі земельної ділянки в оренду. Зокрема, відповідач вважає, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», передбачені цим Законом етапи передачі комунального майна в оренду та проведення аукціону, а Товариство не належить до суб`єктів, яким відповідне майно може бути передано без проведення аукціону. Відповідач посилається також на відсутність відомостей про проведення відповідного аукціону.

Окремо відповідач стверджує, що договір оренди землі був укладений колишнім директором Товариства ОСОБА_1 із перевищенням повноважень, встановлених статутом Товариства. За твердженням відповідача, статутом передбачено обмеження щодо вчинення директором правочинів на суму понад 100 000,00 грн, тоді як загальна вартість орендних платежів за трирічний строк договору перевищує зазначену суму. Відповідач зазначає, що укладений із перевищенням повноважень правочин ним не схвалювався. Також відповідач посилається на звільнення колишнього директора, проведення перевірки його діяльності та звернення до правоохоронних органів, за результатами якого, за твердженням відповідача, відомості внесено до ЄРДР.

Відповідач також посилається на те, що фактичним користувачем земельної ділянки є ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА", та пов`язує укладення спірного договору з обставинами щодо майна зазначеного фермерського господарства. На його думку, укладення договору між Селищною радою та Товариством не мало на меті реального виникнення відповідних орендних правовідносин.

Таким чином, відповідач вважає, що договір оренди не створив для нього відповідних правових наслідків, а тому відсутні підстави для розірвання договору та стягнення заявленої позивачем заборгованості і штрафних санкцій.

У відповіді на відзив позивач не погодився із запереченнями відповідача проти позову. Щодо доводу відповідача про закінчення строку дії договору позивач зазначив, що з позовом про розірвання договору звернувся 10.03.2026, тобто до закінчення встановленого договором трирічного строку. На думку позивача, саме по собі закінчення строку дії договору після звернення до суду не позбавляє позивача права вимагати його дострокового розірвання за наявності передбачених законом підстав.

Заперечуючи проти доводів про фіктивність договору, позивач зазначив, що факт його укладення підтверджується договором та актом, підписаними відповідачем. Крім того, позивач послався на фактичну поведінку Товариства, яке, за матеріалами справи, у 2023 році сплатило 6 500,00 грн орендної плати, а у 2024 році - 1 904,49 грн. Позивач також послався на інформацію Головного управління ДПС в Одеській області про подання Товариством декларацій з плати за землю щодо спірної земельної ділянки за 2023 та 2024 роки. На думку позивача, такі дії свідчать про фактичне визнання відповідачем існування договору та своїх обов`язків як орендаря.

Позивач також заперечив проти тверджень відповідача про фіктивність правочину та перевищення колишнім директором Товариства своїх повноважень, зазначивши, що відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили, про визнання спірного договору недійсним або фіктивним. При цьому позивач наголосив, що внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування саме по собі не свідчить про встановлення протиправності відповідних дій та не породжує автоматичних цивільно-правових наслідків щодо укладеного договору.

Щодо посилання відповідача на порушення порядку передачі майна в оренду позивач зазначив, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна», на який посилається відповідач, не регулює спірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки, а тому наведені відповідачем положення цього Закону не можуть бути підставою для висновку про недійсність чи безпідставність укладеного договору.

Заперечуючи проти доводів щодо відсутності державної реєстрації права оренди, позивач зазначив, що з 01.01.2013 законодавство не пов`язує чинність договору оренди земельної ділянки з державною реєстрацією самого договору. За твердженням позивача, пунктом 39 договору прямо передбачено, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами, а обов`язок щодо вчинення необхідних дій для державної реєстрації права оренди покладено на орендаря.

Позивач також зазначив, що посилання відповідача на фактичне користування земельною ділянкою ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" не спростовує договірних відносин між сторонами, а часткова сплата відповідачем орендної плати та декларування відповідних земельних платежів, на думку позивача, суперечать твердженням про відсутність правових наслідків укладення договору.

Отже, у відповіді на відзив позивач наполягав на задоволенні первісних позовних вимог, заперечив проти доводів відповідача щодо строку дії, фіктивності, порядку укладення та державної реєстрації договору, а також просив не враховувати поданий відповідачем відзив у зв`язку з пропуском процесуального строку.

Заперечення на відповідь на відзив відповідач до суду не подавав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Селищна рада є власником земельної ділянки загальною площею 1,1433 га, кадастровий номер 5121855100:02:001:0413, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, 114, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 479834409 від 01.06.2026 (а.с. 70-72).

Так, з інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на зазначену земельну ділянку у розмірі частки 1/1 зареєстровано за Селищною радою. Державна реєстрація права власності проведена 29.05.2014.

Право оренди спірної земельної ділянки 15.05.2018 було зареєстровано за Фермерським господарством "ТЕРРА-Україна". Підставою для реєстрації речового права є: договір оренди землі від 24.04.2018 та рішення Селищної ради № 302-VІІ від 24.04.2018. Строк дії зазначеного права оренди визначено тривалістю 49 років з правом пролонгації; об`єктом оренди була земельна ділянка в цілому.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав, зазначене право оренди ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" припинено 14.03.2026. Підставою для державної реєстрації припинення права зазначено додаткову угоду до договору оренди землі, видану 11.05.2023, та рішення Селищної ради № 861-VІІІ від 10.05.2023. Відомості про припинення відповідного речового права внесено до Державного реєстру речових прав 02.04.2026, індексний номер рішення 84107124.

08.05.2023 директор Товариства Садовський Ю. В. звернувся до Селищної ради з клопотанням за вих. № 1 від 08.05.2023 про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5121855100:02:001:0413, у зв`язку із заключенням Договору оренди комплексу по переробці сільськогосподарської продукції від 01.01.2023, який розташований за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, 114 (а.с. 20).

Договір оренди комплексу по переробці сільськогосподарської продукції від 01.01.2023 було укладено між Товариством та Фермерським господарством "ТЕРРА-УКРАЇНА" (а.с. 21-22). За умовами вказаного договору ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" передало Товариству в оренду нерухоме майно - комплекс по переробці сільськогосподарської продукції, загальною площею 1256,5 кв.м, який знаходиться за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, 114. У матеріалах справи наявна копія відповідного Акта приймання-передачі в оренду нерухомого майна (а.с. 23).

10.05.2023 Селищна рада прийняла рішення № 862-VIII про укладення з Товариством договору оренди землі загальною площею 1,1433 га, кадастровий номер 5121855100:02:001:0413, терміном на 3 роки, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, 114 (а.с. 19).

11.05.2023 між Селищною радою (Орендодавець) та Товариством (Орендар) укладено Договір оренди землі (далі - Договір; а.с. 12-15), згідно з п. 1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, з кадастровим номером 5121855100:02:001:0413, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, № 114.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,1433 га, у тому числі 1,1433 га для експлуатації та обслуговування комплексу з переробки сільськогосподарської продукції (п. 2 Договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення Договору становить 1 677 711,16 грн (п. 5 Договору).

Договір укладено на 3 роки. Після закінчення строку дії Договору Орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору).

Згідно п. 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у розмірі 83 885,55 грн на рік, що становить 5 % від суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабміном формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії (п. 10 Договору).

Відповідно до п. 11 Договору орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на розрахунковий рахунок Селищної ради.

Пунктом 13 Договору передбачено, що розмір орендної плати переглядається один раз на рік у разі, зокрема, зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Згідно з п. 14 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором:

- у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим Договором;

- стягується пеня у розмірі, передбаченому ст. 129.4 ПК України та нараховуються штрафні санкції згідно зі ст. 126 ПК України.

Після припинення дії Договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до п. 29 Договору Орендар зобов`язаний, зокрема, своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою, подавати Орендодавцю підтверджуючі документи щодо внесення такої плати.

Пунктом 33 Договору визначено, що дія Договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно п. 34 Договору дія Договору припиняється шляхом його розірвання за:

- взаємною згодою сторін;

- рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених Договором.

Пунктом 37 Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання Договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього Договору.

Земельну ділянку Селищна рада передала Товариству за Актом від 11.05.2023 (а.с. 17).

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав, право оренди земельної ділянки за Товариством зареєстровано не було, що підтверджується інформаційною довідкою № 479835811 від 01.06.2026 (а.с. 79).

Відповідно до інформації Головного управління ДПС в Одеській області, наданої листом від 12.06.2026, згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС Товариство подавало до контролюючого органу податкові декларації з плати за землю (орендної плати) щодо земельної ділянки площею 1,1433 га, кадастровий номер 5121855100:02:001:0413, розташованої за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, 114. За 2023 рік Товариство задекларувало орендну плату в сумі 53 442,45 грн, за 2024 рік - 88 165,58 грн. За 2025 рік податкова декларація з плати за землю Товариством не подавалася, а за 2026 рік податкову декларацію подано з нульовими показниками (а.с. 130-131).

Згідно з витягом НВ-5100494912023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 18.05.2023 (а.с. 18), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5121855100:02:001:0413 становить 1 677 711,16 грн.

Згідно з витягом НВ-5100011682026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 09.01.2026 (а.с. 25), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5121855100:02:001:0413 становить 1 974 867,36 грн.

Згідно з Довідкою Селищної ради б/н б/д (а.с. 26), розрахунок заборгованості відповідача з орендної сплати за земельну ділянку виглядає наступним чином:

- за 2023 рік: нарахована орендна плата становить 48 933,24 грн, відповідачем було сплачено орендну плату у розмірі 6 500,00 грн, заборгованість становить 42 433,24 грн; з урахуванням п. 14 Договору розмір штрафу становить 48 933,24 грн;

- за 2024 рік: нарахована орендна плата становить 88 163,72 грн, відповідачем було сплачено орендну плату у розмірі 1 904,49 грн, заборгованість становить 86 259,23 грн; з урахуванням п. 14 Договору розмір штрафу становить 88 163,72 грн;

- за 2025 рік: орендна плата відповідачем не сплачувалась, заборгованість становить 98 743,37 грн; з урахуванням п. 14 Договору розмір штрафу становить 98 743,37 грн;

- за 2026 рік: орендна плата відповідачем не сплачувалась, заборгованість становить 20 353, 86 грн, з яких 8 886, 90 грн - за січень, 8 886, 90 грн - за лютий та 2 580,06 грн за 9 днів березня; з урахуванням п. 14 Договору розмір штрафу становить 106 642,82 грн.

Предметом позову є вимоги Селищної ради про розірвання Договору, а також стягнення з Товариства 247 789,70 грн заборгованості з орендної плати та 342 483,15 грн штрафу.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина перша статті 14 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною першою статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до частини першої статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» за договором оренди землі орендодавець зобов`язується за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар - використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю є платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін у договорі, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 24 та частини другої статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати своєчасного внесення орендної плати, а орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Згідно з пунктом «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату. Використання землі в Україні є платним відповідно до статті 206 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У свою чергу, відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення заборгованості з орендної плати.

Як встановлено судом, пунктом 9 Договору сторони визначили річний розмір орендної плати у сумі 83 885,55 грн, що становило 5 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Пунктом 11 Договору передбачено внесення орендної плати щомісячно рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем відповідного звітного місяця. Згідно з п. 10 Договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабміном формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Пунктом 29 Договору на орендаря покладено обов`язок своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою.

При цьому нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки відповідно до витягу від 18.05.2023 становила 1 677 711,16 грн, а відповідно до витягу від 09.01.2026 - 1 974 867,36 грн.

При нарахуванні річної орендної плати за 2024 та 2025 роки позивач застосовує коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 (1,051) та 2024 (1,12) роки відповідно.

Судом встановлено, що орендна плата за 2023 рік була нарахована у розмірі 48 933,24 грн, з яких відповідач сплатив 6 500,00 грн; за 2024 рік нараховано 88 163,72 грн, з яких сплачено 1 904,49 грн; за 2025 рік орендна плата у розмірі 98 743,37 грн відповідачем не сплачувалася; за 2026 рік до моменту припинення нарахування орендної плати за січень, лютий та 9 днів березня становили 20 353,86 грн, які також не сплачено. Таким чином, загальний розмір нарахованої орендної плати становить 256 194,19 грн, а здійснені відповідачем платежі - 8 404,49 грн, у зв`язку з чим сума непогашеної заборгованості становить 247 789,70 грн.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості в частині основного зобов`язання є арифметично узгодженим із умовами Договору, а також установленими судом сумами нарахувань та платежів.

Враховуючи встановлені обставини укладення Договору, передачі земельної ділянки відповідачу, погодження сторонами розміру та строків внесення орендної плати, а також факти її часткової сплати у 2023 та 2024 роках і подальшої несплати, суд доходить висновку про порушення відповідачем свого грошового зобов`язання.

При цьому заборгованість виникла за декілька послідовних періодів та складається з невнесеної частини орендної плати за 2023 і 2024 роки та повністю несплаченої орендної плати за 2025 рік і відповідний період 2026 року.

З огляду на наведене, вимога про стягнення з відповідача 247 789,70 грн заборгованості з орендної плати є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо відсутності державної реєстрації права оренди.

Судом встановлено, що право оренди спірної земельної ділянки за Товариством у Державному реєстрі речових прав зареєстровано не було.

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права. Водночас державна реєстрація речового права на землю та момент укладення договору оренди землі є різними за своєю правовою природою юридичними фактами. З 01.01.2013 законодавство не передбачає державної реєстрації самого договору оренди землі; державній реєстрації підлягає речове право оренди. Усталена практика Верховного Суду також розмежовує момент укладення договору оренди землі та момент виникнення речового права оренди.

За таких обставин відсутність у Державному реєстрі речових прав запису про право оренди за Товариством не є сама по собі доказом фіктивності або недійсності підписаного сторонами 11.05.2023 Договору та не спростовує факту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов, передачі земельної ділянки за актом та фактичного вчинення відповідачем дій на виконання передбачених ним обов`язків.

Разом із тим суд зазначає, що відсутність державної реєстрації означає відсутність у відповідача зареєстрованого речового права оренди як такого, що виникає відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, однак у цій справі предметом розгляду є, зокрема, вимога про виконання грошового зобов`язання, прямо передбаченого підписаним сторонами договором, а не вимога про визнання за відповідачем речового права оренди.

При оцінці цього доводу суд також бере до уваги, що після укладення Договору Товариство здійснило часткову сплату орендної плати та подавало податкову звітність щодо спірної земельної ділянки, що не узгоджується з твердженням про повну відсутність у відповідача наміру виконувати договір.

Щодо доводів про фіктивність договору.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним.

При вирішенні питання про фіктивність правочину необхідно встановити дійсні наміри його сторін на момент вчинення правочину; при цьому фактичне виконання сторонами своїх обов`язків є обставиною, яка підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

Суд констатує, що здійснення на користь Селищної ради часткових платежів відповідач не спростував. Більше того, надана самим відповідачем банківська виписка за період з 01.01.2023 по 12.05.2026 (а.с. 84-88) свідчить про те, що платіж на суму 3800,00 грн від 13.10.2023 було сплачено саме як орендну плату на користь Селищної ради.

Суд також враховує, що відповідно до інформації Головного управління ДПС в Одеській області Товариство у 2023 та 2024 роках подавало податкові декларації з плати за землю щодо саме спірної земельної ділянки, у яких задекларувало орендну плату відповідно у розмірі 53 442,45 грн та 88 165,58 грн. За 2025 рік декларація не подавалася, а за 2026 рік - подана з нульовими показниками.

Зазначені відомості самі по собі не підтверджують фактичної сплати задекларованих сум, однак у сукупності з договором, актом передачі земельної ділянки та здійсненими відповідачем платежами щодо цієї земельної ділянки підтверджують послідовну поведінку Товариства, пов`язану з виконанням саме договірного обов`язку зі сплати орендної плати.

Так, у цій справі судом встановлено, що до укладення Договору директор Товариства Садовський Ю. В. звернувся до Селищної ради із клопотанням про його укладення, 10.05.2023 Селищною радою прийнято рішення № 862-VIII, а 11.05.2023 сторонами підписано Договір та акт передачі земельної ділянки. Крім того, відповідач у 2023-2024 роках здійснював платежі за користування земельною ділянкою та декларував відповідну плату за землю.

Наведені обставини свідчать про вчинення сторонами конкретних дій на виконання укладеного правочину та не підтверджують доводи відповідача про те, що на момент укладення Договору сторони не мали наміру створити передбачені ним правові наслідки.

Посилання відповідача на обставини укладення договору оренди комплексу між ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" та Товариством, а також на подальше користування комплексом ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА", не є достатніми для висновку про фіктивність саме Договору оренди земельної ділянки між Селищною радою та Товариством.

При цьому з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав убачається, що право оренди спірної земельної ділянки, зареєстроване за ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" у 2018 році, припинено 14.03.2026 на підставі додаткової угоди та рішення Селищної ради № 861-VIII від 10.05.2023.

Отже, саме по собі існування попереднього зареєстрованого права оренди земельної ділянки ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" не спростовує договірні відносини між Селищною радою та Товариством.

Щодо доводів про перевищення директором повноважень.

Посилання відповідача на те, що колишній директор Товариства при укладенні Договору перевищив обмеження, встановлені статутом Товариства, також не є достатньою підставою для звільнення відповідача від виконання договірного зобов`язання.

Відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не мають юридичної сили у відносинах із третіми особами, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2025 у справі № 904/2465/21, узагальнюючи практику Великої Палати Верховного Суду, зазначила, що для застосування наслідків обмеження повноважень необхідно встановити, зокрема, обізнаність контрагента про відповідні обмеження та його недобросовісність або нерозумність.

У цій справі відповідач не довів належними та допустимими доказами, що Селищна рада при укладенні Договору знала або за всіма обставинами не могла не знати про внутрішні обмеження повноважень директора Товариства, а також що відповідний правочин не був схвалений самим Товариством його подальшою поведінкою.

Навпаки, подальше виконання Договору відповідачем, зокрема часткова сплата орендної плати та декларування відповідних платежів, є обставинами, які підлягають врахуванню при оцінці його посилань на відсутність волі Товариства на виникнення відповідних прав та обов`язків.

Посилання відповідача на звільнення колишнього директора, проведення перевірки його діяльності та внесення відомостей до ЄРДР не змінюють наведених висновків, оскільки сам факт наявності кримінального провадження не встановлює недійсності цивільного правочину та не замінює доказування відповідних обставин у цій господарській справі.

Щодо порядку передачі земельної ділянки.

Суд відхиляє також доводи відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Спірним об`єктом є земельна ділянка комунальної власності, а не об`єкт державного чи комунального майна, який передавався в оренду. Відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України «Про оренду землі». Спеціальне застереження щодо врахування положень законодавства про оренду державного та комунального майна стосується земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ та організацій державної або комунальної власності, чого у цій справі відповідачем не доведено.

Водночас суд зауважує, що порядок передачі земель державної та комунальної власності в оренду визначається саме земельним законодавством. Частина друга статті 16 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Разом із тим відповідачем не доведено таких порушень земельного законодавства при прийнятті Селищною радою рішення № 862-VIII від 10.05.2023 та укладенні Договору, які б свідчили про нікчемність цього правочину або унеможливлювали виникнення передбачених ним зобов`язань.

Щодо доводів відповідача про порушення порядку передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності передаються в користування, зокрема в оренду, на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, установлених частиною другою цієї статті.

Водночас частиною другою статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності не підлягають передачі в користування на конкурентних засадах у разі, зокрема, передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на таких земельних ділянках.

Як установлено судом, 01.01.2023 між ФГ "ТЕРРА-УКРАЇНА" та Товариством укладено договір оренди комплексу по переробці сільськогосподарської продукції, за умовами якого Товариству передано в оренду нерухоме майно - комплекс по переробці сільськогосподарської продукції загальною площею 1256,5 кв.м, розташований за адресою: Одеська область, Березівський район, смт Іванівка, вул. Степова, 114. Передача зазначеного майна підтверджується також актом приймання-передачі нерухомого майна.

У подальшому, 10.05.2023 Селищною радою прийнято рішення про передачу Товариству в оренду земельної ділянки площею 1,1433 га, кадастровий номер 5121855100:02:001:0413, розташованої за адресою: смт Іванівка, вул. Степова, 114, а 11.05.2023 між сторонами укладено відповідний договір оренди землі.

Отже, з наведених обставин убачається, що на момент передачі спірної земельної ділянки в оренду Товариство вже мало статус орендаря розташованого за тією самою адресою нерухомого майна - комплексу по переробці сільськогосподарської продукції.

За таких обставин передача спірної земельної ділянки в оренду була безпосередньо пов`язана з користуванням Товариством орендованим ним нерухомим майном та підпадала під передбачений частиною другою статті 134 Земельного кодексу України виняток із загального правила про обов`язковість проведення земельних торгів.

При цьому положення статті 134 Земельного кодексу України не ставлять застосування зазначеного винятку виключно у залежність від належності розташованого на земельній ділянці нерухомого майна на праві власності саме особі, якій передається земельна ділянка в оренду. Визначальним у цьому випадку є встановлення факту передачі в оренду майнового комплексу або нерухомого майна, розташованого на відповідній земельній ділянці.

Щодо припинення Договору та вимоги про його розірвання.

Згідно із статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін. Виключенням з цього загального правила є випадки, якщо право на односторонню відмову від договору передбачене договором або законом.

Відповідно до частин другої та третьої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У статті 653 Цивільного кодексу України визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже наслідком розірвання договору є припинення зобов`язання, що виникли між сторонами на підставі такого розірваного договору.

Верховний Суд, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 у справі № 910/16750/18, від 12.05.2020 у справі № 911/991/19, від 14.07.2021 у справі № 911/1442/19, від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20, від 05.07.2022 у справі № 922/2469/21, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22, зробив висновок про те, що за змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і виступає у такому разі договір.

Отже, згідно усталених правових висновків Верховного Суду, перш ніж розглядати по суті заявлену вимогу про розірвання договору судам належить пересвідчитись, шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів зі справи, у чинності такого договору.

За змістом пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Положення цієї норми можуть бути застосовані судом лише у разі встановлення обставин відсутності між сторонами спірного матеріального правовідношення (постанова Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 910/18700/20).

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Пунктом 33 Договору передбачено припинення його дії, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Пунктом 8 Договору визначено строк його дії - три роки. Отже, строк дії Договору сплив 11.05.2026.

Позивач звернувся до суду з вимогою про розірвання Договору до закінчення строку його дії, однак після відкриття провадження у справі строк дії Договору закінчився.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Отже, на момент вирішення справи Договір уже припинив свою дію внаслідок закінчення встановленого ним строку.

За таких обставин розірвання Договору, дія якого вже припинилася, не може призвести до зміни правового становища сторін, оскільки предмет відповідної вимоги на момент вирішення спору фактично відсутній.

Таким чином, після відкриття провадження у справі припинилася обставина, яка становила предмет вимоги про розірвання Договору, у зв`язку з чим провадження у цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому припинення Договору після звернення позивача до суду не припиняє грошових зобов`язань відповідача, які виникли та існували до моменту припинення Договору, і не позбавляє позивача права вимагати їх виконання.

Щодо штрафу.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 14 Договору сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у визначені Договором строки орендар сплачує штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, а також передбачили інші санкції за прострочення.

Враховуючи встановлені судом факти порушення відповідачем строків та повноти внесення орендної плати, суд доходить висновку про наявність підстав для застосування погодженої сторонами штрафної санкції.

За розрахунком позивача загальний розмір штрафу становить 342 483,15 грн, у тому числі 48 933,24 грн за 2023 рік, 88 163,72 грн за 2024 рік, 98 743,37 грн за 2025 рік та 106 642,82 грн за 2026 рік.

Розрахунок виконано позивачем арифметично правильно та він відповідає умовам п. 14 Договору.

Разом з тим частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає право суду зменшити розмір неустойки, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Слід зазначити, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду та суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У цій справі суд враховує, що:

- основна заборгованість з орендної плати становить 247 789,70 грн, а заявлений до стягнення штраф - 342 483,15 грн, тобто перевищує суму основного боргу на 94 693,45 грн;

- основне грошове зобов`язання зі сплати орендної плати підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі;

- позивачем не доведено наявності збитків, розмір яких був би співмірним із заявленою сумою штрафу;

- одночасне стягнення всієї суми основної заборгованості та штрафу у розмірі 342 483,15 грн за встановлених у справі обставин створювало б надмірний тягар відповідальності порівняно з наслідками порушення.

Водночас суд враховує і тривалість порушення відповідачем договірного обов`язку, систематичність несплати орендної плати, значний розмір непогашеної заборгованості та необхідність забезпечення належного виконання договірних зобов`язань.

З огляду на наведене суд вважає справедливим, розумним та таким, що відповідає балансу інтересів сторін, зменшити розмір штрафу на 76,64118 %, тобто з 342 483,15 грн до 80 000,00 грн.

За частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 247 789,70 грн заборгованості з орендної плати та 80 000,00 грн штрафу. Провадження у справі в частині вимог про розірвання Договору підлягає закриттю з підстав, наведених вище по тексту рішення.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно зі статтею 4 Закон України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено, що у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня становить 3 328,00 грн.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

За приписами частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання позовної заяви позивач сплатив 12 182,09 грн судового збору, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжної інструкції № 65 від 24.03.2026.

Разом з тим, у зв`язку з поданням позову в електронній формі позивач мав сплатити 9 745,67 грн, а саме:

- 2 662,40 грн - за немайнову вимогу про розірвання договору;

- 7 083,27 грн - за майнову вимогу про стягнення 590 272,85 грн.

Тобто, 2 436,42 грн судового збору є надмірно сплаченими та їх позивач має право повернути за відповідним клопотанням в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Водночас, у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про розірвання Договору, позивач, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", також має право за своїм клопотанням повернути з державного бюджету 2 662,40 грн судового збору, сплаченого за цю вимогу.

Отже, розподілу між сторонами підлягає сума судового, розмір якої становить 7 083,27 грн.

У постановах від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19 Верховним Судом наведено правовий висновок, відповідно до якого судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Саме тому, на відповідача підлягають покладенню витрати зі сплати судового збору у розмірі 7 083,27 грн.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі № 916/1132/26 за позовом Іванівської селищної ради Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЗАР" про розірвання договору та стягнення 590 272,85 грн - закрити в частині вимог про розірвання Договору оренди землі від 11.05.2023, укладеного між Іванівською селищною радою Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЗАР".

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЗАР" (67200, Одеська обл., Березівський р-н, с-ще Іванівка, вул. Степова, буд. 114; код ЄДРПОУ 45049491) на користь Іванівської селищної ради Одеської області (67200, Одеська обл., Березівський р-н, с-ще Іванівка, вул. Центральна, буд. 93; код ЄДРПОУ 04378379) 247 789,70 грн заборгованості з орендної плати, 80 000,00 грн штрафу та 7 083,27 грн витрат зі сплати судового збору.

4. В решті позову - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 14 вересня 2026 р. Повне рішення складено та підписано 24 вересня 2026 р.

Суддя Р.В. Волков