Ухвала суду № 140063458, 24.09.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про повернення заяви без розгляду

24 вересня 2026 року Справа № 915/1355/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши матеріали спільної заяви про затвердження мирової угоди (вх. № 10093/26 від 13.07.2026) по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ, вул. Васильківська, буд. 34, м. Київ, 03022 (код ЄДРПОУ 35431993)

до відповідача Селянського (фермерського) господарства АРТУР, с. Богданівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56419 (код ЄДРПОУ 23084212)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРОДОР, вул. Мельнична, буд. 22, корпус А, смт. Доманівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56400 (код ЄДРПОУ 38972680)

про стягнення коштів у розмірі 19 539 806, 00 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ з позовною заявою, в якій просить суд стягнути солідарно з відповідача Селянського (фермерського) господарства Артур та відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРОДОР 19 539 806, 15 грн. - заборгованості, з яких: 10 399 406, 21 грн. заборгованість за лізинговими платежами; 8 490 609, 24 грн. пені; 649 790, 70 грн. 3 % річних.

Позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 234 477, 68 грн. судового збору, а також інші судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з відповідача Селянського (фермерського) господарства АРТУР, с. Богданівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56419 (код ЄДРПОУ 23084212) та відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю КОМПАНІЯ ЄВРОДОР, вул. Мельнична, буд. 22, корпус А, смт. Доманівка, Доманівський район, Миколаївська область, 56400 (код ЄДРПОУ 38972680) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ, вул. Васильківська, буд. 34, м. Київ, 03022 (код ЄДРПОУ 35431993):

- 10 399 406, 21 грн. (десять мільйонів триста дев`яносто дев`ять тисяч чотириста шість грн. 21 коп.) - заборгованості за лізинговими платежами;

- 300 000, 00 грн. (триста тисяч грн. 00 коп.) пені;

- 649 790, 70 грн. (шістсот сорок дев`ять тисяч сімсот дев`яносто грн. 70 коп.) 3 % річних;

- 234 477, 68 грн. (двісті тридцять чотири тисячі чотириста сімдесят сім грн. 68 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 по справі № 915/1355/24 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.08.2025 та постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 судом видано відповідний наказ від 02.06.2026.

13.07.2026 до Господарського суду Миколаївської області через підсистему Електронний суд від сторін надійшла спільна заява про затвердження мирової угоди (вх. № 10093/26 від 13.07.2026), в якій сторони просять суд:

1. Прийняти цю Заяву-клопотання про затвердження мирової угоди та письмові пояснення щодо її добровільного виконання до розгляду та долучити їх разом із додатками до матеріалів справи № 915/1355/24.

2. Задовольнити Спільну заяву Сторін від 08.07.2026 р. та затвердити Мирову угоду від 07.07.2026 р. у справі № 915/1355/24, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Катерпіллар Файненшл Україна», Селянським (Фермерським) господарством «АРТУР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ЄВРОДОР».

3. Розгляд цієї Заяви-клопотання про затвердження мирової угоди та письмові пояснення щодо її добровільного виконання здійснювати без участі представника ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна» за наявними у справі матеріалами.

В заяві зазначено наступне:

- на виконання умов пункту 2.1 укладеної Мирової угоди, 08 липня 2026 року Відповідачем 1 (Боржником 1) було здійснено фактичне перерахування на поточний рахунок Стягувача Першого платежу в розмірі 3 000 000, 00 грн. (три мільйони гривень 00 копійок), що підтверджується доданою платіжною інструкцією № 77 від 07.07.2026 р. (дата виконання 08.07.2026 р.). Ця обставина беззаперечно свідчить про реальність намірів Сторін, відсутність між ними спору на даній стадії та фактичний початок добровільного виконання умов Мирової угоди;

- станом на дату звернення до суду примусове виконання Рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1355/24 не здійснюється, відкриті виконавчі провадження в органах ДВС чи у приватних виконавців відсутні (докази додаються). Оскільки Сторони досягли згоди щодо мирного врегулювання майже одразу після набрання рішенням законної сили (20.05.2026 р.), формальне звернення Стягувача до органів примусового виконання виключно заради процедури направлення угоди до суду (в порядку ст. 330 ГПК України) призведе до штучного затягування процесу та покладення на Боржників надмірного фінансового тягаря у вигляді 10% виконавчого збору. Добровільне врегулювання без залучення інструментів державного примусу повністю відповідає завданням господарського судочинства.

- затвердження цієї угоди судом є єдиним законним способом процесуальної фіксації погодженого сторонами захисного механізму, передбаченого пунктом 3.2 Мирової угоди. Відповідно до нього, у разі порушення строків виплати другого траншу (до 31.12.2026 р.), умовне прощення частини боргу скасовується, а сума поновлюється у повному обсязі - 11 583 674, 59 грн. Юридичний захист прав Стягувача напряму залежить від винесення Судом відповідної ухвали.

Заява обґрунтована приписами ст. 2, 42, 46, 169, 192, 193, 330 ГПК України.

Розглянувши матеріали заяви про затвердження мирової угоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 338 ГПК України процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом.

Відповідно до ст. 330 ГПК України мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 192 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

За приписами ч. 2 ст. 192 ГПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 192 ГПК України мирова угода може бути укладена сторонами та затверджена судом до ухвалення судового рішення.

Крім того, ст. 330 ГПК України врегульовано порядок укладення та затвердження мирової угоди у процесі виконання судового рішення.

Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Отже, зі змісту ч. 1 ст. 330 ГПК України вбачається, що на законодавчому рівні встановлений імперативний припис щодо часу, коли може бути укладена мирова угода після ухвалення судового рішення, тобто закінчення судового процесу, та кола суб`єктів, які уповноважені звернутися до суду із клопотанням про затвердження мирової угоди, яке розширеному тлумаченню не підлягають.

Так, ч. 1 ст. 330 ГПК України встановлює, що зазначене право може бути реалізовано лише в процесі примусового виконання судового рішення, тобто за наявності відкритого виконавчого провадження.

Суб`єктами, які уповноважені звертатися до суду із заявою / клопотанням про затвердження мирової угоди, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження.

Суд також звертає увагу на наступне. В силу приписів ч. 3 ст. 327 ГПК України, ч. 2 ст. 193 ГПК України та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» наказ та ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчими документами. За таких обставин, затвердження господарським судом ухвалою суду мирової угоди після ухвалення судового рішення у справі та за наявності виданого, але не пред`явленого до примусового виконання, наказу суду (іншими словами за умови відсутності відкритого виконавчого провадження) фактично матиме наслідком існування двох виконавчих документів у справі з різними строками пред`явлення до примусового виконання й щодо стягнення однієї й тієї ж суми грошових коштів, які були предметом спору у справі. Проте, законом не передбачено видача судом двох різних виконавчих документів щодо тих же учасників процесу та щодо стягнення однієї й тієї ж суми коштів.

Виходячи з викладеного, норми ст. 330 ГПК України, які кореспондуються з нормами ч. 2 ст. 19 та п. 2 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», якраз і передбачають, що мирова угода може бути укладена та затверджена судом лише у процесі виконання судового рішення (за наявності відкритого виконавчого провадження), а суб`єктом, який має право на звернення до суду із відповідною заявою, є державний або приватний виконавець, на виконанні в яких знаходиться відповідне виконавче провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 11 ГПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

В постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 (провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інститут аналогії закону і аналогії права первісно був доктринально обґрунтований і застосовувався судами задовго до часткового відображення цього інституту в законодавстві.

Необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) випливає з того, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону.

Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.

Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Велика Палата Верховного Суду неодноразово застосовувала аналогію у процесуальному праві, зокрема у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27), від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к (провадження № 13-70кс19), від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20, пункт 6.19), від 13 січня 2021 року у справі № 0306/7567/12 (провадження № 13-73кс19, пункт 28), від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 105).

Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Наприклад, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19, пункт 6.27) застосування аналогії дозволило замінити одного відповідача двома, що і забезпечило справедливість постанови.

Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.

Заява про затвердження мирової угоди (вх. № 10093/26 від 13.07.2026) подана за допомогою системи "Електронний суд" представником позивача ТОВ КАТЕРПІЛЛАР ФАЙНЕНШЛ. До заяви, сформованій та поданій в підсистемі "Електронний суд", долучено спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди та саму мирову угоду, які підписано всіма учасниками справи за допомогою ЕЦП, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 10.07.2026. Крім того, в заяві, яка подана за допомогою системи "Електронний суд", представником позивача повідомлено суд, що примусове виконання рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/1355/24 не здійснюється, відкриті виконавчі провадження в органах ДВС чи у приватних виконавців відсутні.

Оскільки положення ГПК України не регулюють питання щодо процесуального рішення, яке слід прийняти за мировою угодою сторін, яка надійшла до суду від неналежного суб`єкта, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону, а саме: положення п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України, згідно з яким позовна заява повертається, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що заяву про затвердження мирової угоди подано неналежним суб`єктом відповідно до ч. 1 ст. 330 ГПК України.

Враховуючи, що заява про затвердження мирової угоди (вх. № 10093/26 від 13.07.2026) подана без дотримання вимог ч. 1 ст. 330 ГПК України, а також імперативність приписів ст. 330 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення заяви про затвердження мирової угоди заявникам.

Враховуючи, що заява про затвердження мирової угоди (вх. № 10093/26 від 13.07.2026) сформована за допомогою системи "Електронний суд", відповідно фактичне повернення матеріалів заяви з додатками у паперовій формі судом не здійснюється.

Керуючись статтями 174, 234, 330 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Спільну заяву про затвердження мирової угоди (вх. № 10093/26 від 13.07.2026) та додані до неї документи повернути заявникам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку і строки, встановлені ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Е.М. Олейняш