Рішення № 140063431, 15.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 Справа № 914/3023/25

Господарський суд Львівської області в складі судді Бортник О. Ю. за участі секретаря судового засідання Леника Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан», м. Львів,

про витребування з незаконного володіння земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011, площею 2,5 га

За участі представників:

від прокуратури: Машталяр Ю.А. - прокурор,

від позивача: Коржевич У.Ф. представник,

відповідача: Медвідь Ю.О. адвокат,

Встановив: Заступник керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів, про витребування з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан», м. Львів, у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011, площею 2,5 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2198264946101, номер запису про право власності 39327818.

Стислий виклад позиції заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова.

Заступник керівника окружної прокуратури посилається на те, що 20.10.2020 р. зареєстровано право власності територіальної громади Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011.

Наступного дня, 21.10.2020 р., до Рясне-Руської сільської ради звернувся відповідач із заявою про передачу йому у власність земельної ділянки площею 2,5 га. У зверненні відповідача не наводилось обґрунтування необхідності виділення членам кооперативу земельної ділянки саме такої площі (2,5 га).

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області за № 4408 від 22.10.2020 р. у власність відповідача передано земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011 площею 2,5 га для будівництва та обслуговування гаражів (КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Пунктом 2.3. згаданого вище рішення № 4408 зобов`язано відповідача забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 (Землі запасу) на КВЦПЗ 12.04 (Для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу).

Право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011 зареєстровано відповідачем 19.11.2020 р.

Набуття відповідачем права приватної власності на згадану земельну ділянку прокуратура та позивач вважають незаконним, оскільки відповідно до приписів ст.ст. 41, 116 та ч. 1 ст. 134 ЗК України гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись лише за наявності затвердженої містобудівної документації та встановлення цією документацією можливості передачі такої земельної ділянки для будівництва на ній гаражів.

Відповідно до містобудівної документації міста Львова, на території якого розташована спірна земельна ділянка, вона знаходиться у зоні багатоквартирної житлової забудови. У генплан с. Рясне-Руська спірна земельна ділянка не входила, тому не було розроблено щодо неї плану зонування та детального плану території Рясне-Руською сільською радою.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування забороняється. Передача у власність відповідача спірної земельної ділянки не належить до передбачених ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» випадків, коли дозволено передавати земельні ділянки із комунальної власності у власність юридичних осіб за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону

Прокурор вважає, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням ст. 41 ЗК України. Вказана правова норма дозволяє безоплатну передачу гаражно-будівельним кооперативам для гаражного будівництва лише земельних ділянок з числа земель житлової та громадської забудови.

Проте відповідач отримав безоплатно у власність земельну ділянку, яка належить до категорії земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідач не є гаражно-будівельним кооперативом, якому в силу приписів ст. 41 ЗК України надано право безоплатно передавати земельну ділянку для гаражного будівництва. Згідно з п. 2.1. Статуту відповідача він є обслуговуючим кооперативом, який створено, у тому числі, з метою провадження господарської діяльності.

Згідно з ст. 121 ЗК України норма безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів становить не більше 0,01 га. Відповідно до Статуту відповідача членами кооперативу «Аркан» є три особи. На думку прокуратури, відповідач міг претендувати на безоплатну передачу йому лише земельної ділянки площею до 0,03 га. Тоді як відповідач безоплатно набув право власності на земельну ділянку площею 2,5 га, що є порушенням вимог ст. 116 ЗК України.

Відповідач не міг не знати про наведені вище обставини, зокрема про те, що він не мав встановлених законом підстав для безоплатної передачі йому у власність спірної земельної ділянки. Проте відповідач таки набув право власності на земельну ділянку з порушенням імперативних норм права. Вказане свідчить про недобросовісність набуття права власності відповідачем.

В обґрунтування правильності вибраного способу захисту порушеного права прокуратура посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постановах у справах № 903/1030/19, № 925/1265/16, № 905/1926/16, № 145/2047/16-ц. № 633/408/18, № 917/1212/21 та інших.

Позов подано прокуратурою в інтересах Львівської міської ради, оскільки вона є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, а спірна земельна ділянка знаходиться на території міста Львова.

Прокуратура повідомила Львівську міську раду листом від 10.06.2025 р. про порушення відповідачем прав та інтересів територіальної громади в зв`язку із набуттям ним права власності на земельну ділянку. Однак, Львівська міська рада станом на 29.09.2025 р. з відповідним позовом до суду так і не звернулась.

Стислий виклад заперечень відповідача проти позову.

Відповідач у відзиві (том справи 1, а.с. 174-198) просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке.

Спірна земельна ділянка набута у комунальну власність територіальною громадою Рясне-Руської сільської ради на законних підставах.

На момент відчуження земельної ділянки вона вже близько року перебувала у комунальній власності Рясне-Руської сільської ради на законних підставах.

Відповідач стверджує, що в зв`язку із вищенаведеним та в силу дії принципів юридичної визначеності і належного урядування, він є добросовісним набувачем земельної ділянки.

Земельна ділянка перебувала у власності органу публічної влади Рясне-Руської сільської ради, яка була її титульним володільцем, відомості про право власності територіальної громади внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Земельна ділянка неодноразово відчужувалась органами публічної влади із комунальної власності Львівської міської ради до державної власності Львівської обласної державної адміністрації та від ЛОДА до Рясне-Руської сільської ради. Тому відповідач, звертаючись із заявою про надання земельної ділянки у власність, мав законні підстави вважати, що Рясне-Руська сільська рада є належним суб`єктом повноважень, а передача землі відбувається з дотриманням встановленого законом порядку.

Відповідач, звертаючись із заявою про надання йому у власність земельної ділянки, діяв сумлінно, покладаючись на наявний статус об`єкта та повноваження суб`єкта владних повноважень, що його передавав. Вказане виключає наявність правопорушення чи зловживання з боку відповідача.

Відповідач посилається також на обрання прокуратурою неналежного способу захисту порушеного права територіальної громади та вважає, що право власності позивача може бути захищено у спосіб, який встановлено ст. 388 ЦК України, а не в порядку ст. 387 ЦК України.

Відповідач вважає, що у випадку, коли орган місцевого самоврядування є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади, такий орган не може виступати позивачем у справі. У протилежному випадку, його участь у справі в якості позивача суперечитиме принципу процесуальної рівності сторін та принципу об`єктивного розгляду справи. За таких обставин й Львівська міська рада, як правонаступник органу, що безпосередньо вчинив порушення законодавства, не має достатніх правових підстав (процесуальної дієздатності) для звернення до суду з відповідним позовом.

Наявність не скасованих у судовому порядку рішень Рясне-Руської сільської ради унеможливлює звернення Львівської міської ради до суду за захистом порушених прав територіальної громади в порядку ст.ст. 387 та 388 ЦК України.

Позовна заява підписана прокурором, проте не містить долученого службового посвідчення, тобто документів, які підтверджують його посаду та повноваження, тому позов підлягає залишенню без розгляду.

Відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності.

Щодо невідповідності категорії земельної ділянки, яку надано для будівництва гаражів, то відповідач зазначає, що згідно з ст. 71 ЗК України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням гаражного господарства. Тому посилання прокуратури на ст. 41 ЗК України і твердження про невідповідність категорії наданої земельної ділянки вимогам цієї статті є необґрунтованими.

Щодо територіального розташування спірної земельної ділянки, то відповідач стверджує, що межі населених пунктів с. Рясне-Руська та м. Львова не встановлені.

Відповідач вважає, що задоволення позову буде втручанням держави у його право, як добросовісного набувача, мирно володіти своїм майном.

Відповіді на відзив Львівської міської ради та Франківської окружної прокуратури м. Львова (том справи 2, а.с. 30-68).

Львівська міська рада та прокуратура наполягають, що спірна земельна ділянка знаходиться на території м. Львова. Вона, відповідно до Генерального плану м. Львова, розташована в межах території багатоповерхової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів).

У порядку, встановленому ст. 41 ЗК України, гаражно-будівельним кооперативам безоплатно у власність можуть передаватись земельні ділянки лише з земель житлової та громадської забудови. Проте відповідачу на підставі ст. 41 ЗК України надано земельну ділянку із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідачу передано у власність земельну ділянку з перевищенням норми, встановленої для безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів (0,01 га на 1 особу).

Позивач вважає, що відповідач є недобросовісним набувачем, оскільки його юридичну особу зареєстровано 16.10.2020 р. і 21.10.2020 він уже звернувся з заявою про безоплатне надання йому у власність 2,5 га землі. При тому, що загальна кількість членів кооперативу становила три особи.

Позивач вважає, що втручання в право відповідача на володіння майном є виправданим, оскільки таке втручання спрямоване на дотримання суспільного інтересу, що полягає у необхідності забезпечення правильного застосування законодавства та забезпеченні економічних інтересів держави.

Прокуратура заперечує твердження відповідача про невірно обраний спосіб захисту порушеного права, оскільки особа, за якою зареєстровано право власності на майно, є його володільцем у випадку незаконного заволодіння таким майном. Адже право власності на майно і надалі належить законному власнику.

У разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає, що його права порушено, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (ст. 387 ЦК України).

Прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Львівської міської ради, яка згідно з наведеними вимогами ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виступає від імені та в інтересах територіальної громади та представляє інтереси територіальної громади у даній сфері правовідносин.

Законодавством України не передбачено створення та функціонування інших органів, уповноважених на реалізацію в інтересах територіальної громади повноважень власника земельних ділянок права комунальної власності.

Керівник окружної прокуратури, його перший заступник та заступник, здійснює представництво в суді законних інтересів держави, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Прокуратура також здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі відсутності такого органу. Відповідно до статті 53 ГПК України та статті 23, частини 3 статті 24 Закону України «Про прокуратуру», прокурор наділений правом за посадою, яку обіймає, подавати до суду та підписувати позовну заяву.

Інформація про те, що особа, яка підписала позов, на момент подання до суду позовної заяви працює на посаді заступника керівника прокуратури, не потребує додаткового доказування, оскільки є публічною й доступною на офіційному сайті (https://lviv.gp.gov.ua/ua/index.html), з доменним ім`ям GOV.UA, яке призначене виключно для органів державної влади.

Згідно п. 6.1 наказу Генерального прокурора № 389 від 21.08.2020 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» позови (заяви) надсилаються до суду за підписом Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників обласних, окружних прокуратур, їхніх перших заступників та заступників. Прокурором органу прокуратури, серед інших, є керівник, перший заступник та заступник керівника окружної прокуратури,які мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (ст. 15 Закону).

Заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Сапуцький Р.Я. на виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді у порядку, передбаченому статтею 53 ГПК України у взаємозв`язку із положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру», подав до Господарського суду Львівської області позовну заяву в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОК «ГБК «Аркан».

Факт перебування Сапуцького Р.Я. на посаді заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова на час підписання та подання позовної заяви підтверджено долученим до позовної заяви копіями наказу керівника Львівської обласної прокуратури.

Щодо спливу строків позовної давності, то прокуратура вважає, що в силу приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), п. 5 р. I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» від 30.03.2020 № 540-ІХ, який набрав чинності з моменту його опублікування в газеті «Голос України» № 62 від 02.04.2020, постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, строк позовної давності не сплив.

Передача спірної земельної ділянки відповідачу не могла відбуватись за відсутності плану зонування або детального плану території (ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності), оскільки її передано для будівництва гаражів, тобто для містобудівних потреб.

Заперечення відповідача на відповідь на відзив та додаткові пояснення відповідача (том справи 2, а.с. 72-117, 148-151).

Відповідач вважає помилковим ототожнення прокуратурою та позивачем факту ймовірного порушення містобудівних чи земельних процедур з «недобросовісністю набувача».

Відповідач заперечує проти застосування прокуратурою та позивачем норм щодо розміру земельних ділянок, які встановлено ЗК України для безоплатної їх приватизації громадянами.

Відповідач не має ані повноважень, ані обов`язку перевіряти повноту містобудівної документації, чи встановлювати наявність обмежень щодо користування землею. Відповідач діяв добросовісно, покладаючись на правомірність офіційного рішення влади. Позовну заяву подано без внесення вартості майна на депозитний рахунок суду (ч. 5 ст. 390 ГПК України, ч. 6 ст. 164 ГПК України) і її слід залишити без руху.

Відповідач стверджує, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних правовідносин і сам порушує інтереси держави, а тому не може бути позивачем у справі.

Відповідач також наводить приклади практики ЄСПЛ з питань добросовісності набуття права власності, втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном та дотримання принципу належного урядування.

Відповідач вважає, що у матеріалах справи немає доказів включення спірної земельної ділянки до меж міста Львова.

Прокуратура у Додаткових поясненнях від 22.01.2026 р. та від 27.01.2026 р.(том справи 2, а.с. 180-182, 186-199) стверджує, що переклад наведених відповідачем рішень ЄСПЛ містить помилки та не узгоджується з офіційним текстом цих рішень. Тому цей переклад рішень не може братись судом до уваги.

Прокуратура вважає необґрунтованими посилання відповідача на приписи ч. 6 ст. 164 ГПК України, оскільки позов подано про витребування майна з незаконного володіння недобросовісного набувача в порядку, який встановлено ст. 387 ЦК України.

Відповідно до п. 4.6. ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів мінімальна необхідна площа земельної ділянки для зберігання автомобілів в гаражах не може перевищувати 30 м кв. на одне парко місце.

Прокурор також посилається на висновки Верховного Суду, які викладено у його постанові від 30.05.2018 р. у справі № 910/9373/17.

Прокуратура звертає увагу на поза конкурентний та безоплатний спосіб отримання відповідачем земельної ділянки, невідповідність організаційно-правової форми кооперативу вимогам ст. 41 ЗК України, невідповідність розташування земельної ділянки меті її отримання, зловживанням відповідачем правом на звернення (відповідач 21.10.2020 р. двічі звернувся до органу місцевого самоврядування із окремими заявами про виділення йому двох окремих земельних ділянок).

Заперечення відповідача на пояснення прокуратури (том справи 3, а.с. 9-26) та додаткові пояснення відповідача від 03.04.2026 р. (том справи 3, а.с. 63-71).

Відповідач вважає, що у додаткових поясненнях від 27.01.2026 р. прокуратура фактично змінила підстави позову, надавши у поясненнях: арифметичні розрахунки нормативної площі земельної ділянки; твердження про кратне перевищення площі ділянки над мінімальними потребами членів кооперативу; висновки щодо можливості розміщення умовної кількості гаражів; аналіз місця проживання членів кооперативу та твердження про недотримання критерію пішохідної доступності; твердження про умисну скоординовану та недобросовісну поведінку відповідача, а також про зловживання правом на звернення до органу місцевого самоврядування.

Відповідач вважає, що зазначені обставини не можуть бути кваліфіковані як «уточнення» чи «роз`яснення» раніше заявлених доводів, оскільки вони: не містяться у первинному позові ані прямо, ані опосередковано; формують новий причинно-наслідковий зв`язок, якого раніше не існувало; змінюють фактичну модель порушення, з якої прокурор виводить протиправність набуття земельної ділянки.

Відповідач стверджує, що додаткові пояснення прокуратури виходять за межі уточнення або правового розвитку первинної позовної заяви та фактично містять нові підстави позову, що виражено у введенні до матеріалів справи раніше не заявлених юридично значимих фактичних обставин, зміні логіки правового обґрунтування позовних вимог і переорієнтації предмета доказування.

Відповідач також наводить свої заперечення щодо посилань прокуратури на неможливість застосування норми ст. 41 ЗК України.

Відповідач наполягає на тому, що твердження прокуратури про недобросовісність набуття права власності кооперативом на спірну земельну ділянку, є припущеннями. Кооператив наводить свої аргументи щодо добросовісності набуття права власності з огляду на існування у цивільному праві «презумпції добросовісності набуття права власності», набуття права власності на підставі рішення та за погодженням компетентних органів.

На думку відповідача у матеріалах справи відсутні докази того, що він був обізнаний про можливу неправомірність прийнятих рішень або мав об`єктивні підстави сумніватися у законності дій уповноважених органів.

Відсутність доказів його обізнаності про будь-які порушення або наявності обставин, які б об`єктивно вимагали додаткової перевірки, виключає можливість визнання його недобросовісним набувачем майна.

Твердження прокуратури про «невідповідність» організаційно-правової форми кооперативу є новою обставиною, яка не була заявлена у первинному позові.

Відповідач наводить свої аргументи щодо неправомірності посилань прокуратури на норми ДБН Б.2.2.-12:2019 та ДБН В.2.3-15:2007.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив залишити без розгляду позов Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, у зв`язку з відсутністю повноважень прокурора на звернення до суду та у зв`язку з відсутністю процесуальної дієздатності Львівської міської ради.

Ухвалою суду від 19.01.2026 р. відмовлено у задоволенні клопотань відповідача від 20.10.2025 р. про залишення позову без розгляду, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Крім цього, у задоволенні клопотань відповідача про залишення позову без руху від 22.10.2025 р. та від 31.10.2025 р, яке викладено у запереченні на відповідь на відзив, суд відмовив з підстав, зазначених в наявній у матеріалах справи ухвалі суду від 04.11.2025 р.

06.03.2026 р. відповідач подав суду клопотання про зупинення провадження у справі № 914/3023/25 до набрання законної сили рішенням у справі № 640/15962/20 за позовною заявою Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області до Кабінету Міністрів України та інших про визнання протиправними та скасування розпоряджень КМУ в частині Рясне-Руської сільської ради, в задоволенні якого суд відмовив.

Підготовче засідання у справі відкладалось, строк підготовчого провадження у справі продовжувався та в підготовчому засіданні суд оголошував перерви з підстав, зазначених в наявних у матеріалах справи ухвалах суду.

Ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/3023/25 до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті також оголошувались перерви та судове засідання з розгляду справи по суті відкладалось з підстав, зазначених в наявних у матеріалах справи ухвалах суду.

Мотивувальна частина рішення.

Враховуючи зміст позовної заяви, характер спірних правовідносин між сторонами, до переліку обставин, які є предметом доказування у справі, належить доказування фактів незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння відповідачем спірною земельною ділянкою, яка є власністю позивача. До предмета доказування осіб, які мають у справі протилежний процесуальний інтерес, належить доказування існування обставин, які спростовують факти, викладені у позовній заяві.

Вичерпний перелік доказів, якими учасники справи підтверджують наявність обставин, що є предметом доказування у справі, зазначено ними в додатках до позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив та в додатках до поданих суду пояснень і заяв.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, вірогідність наявних у матеріалах справи та перевірених судом доказів, застосовуючи викладені нижче норми права та вважаючи встановленими наведені нижче обставини, суд дійшов висновку що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Що стосується аргументів учасників справи стосовно обраного прокуратурою способу захисту порушеного права позивача, то рішенням Господарського суду Львівської області від 15.05.2025 р. у справі № 914/167/23 про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4408 від 22.10.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» земельної ділянки» та скасування державної реєстрації права власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011, площею 2,5 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2198264946101, номер запису про право власності: 39327818 встановлено, що спірну земельну ділянку згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН». Право на цю земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що здійснено відповідний запис. Згаданим рішенням також встановлено, що «Фактичним володільцем земельної ділянки є Обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН», тому суд дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов.».

«Оскільки на момент звернення прокурора з позовом до господарського суду рішення Рясне-Руської сільської ради було реалізоване шляхом реєстрації за Обслуговуючим кооперативом «Гаражно-будівельний кооператив «АРКАН» права власності на спірну земельну ділянку, то визнання незаконним і скасування зазначеного рішення саме по собі, без заявлення позовних вимог, спрямованих на відновлення володіння майном, не зможе забезпечити ефективного захисту прав та інтересів держави.».

З цих підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог прокуратури у справі № 914/167/23. Рішення суду у справі № 914/167/23 набрало законної сили, тому обставини, які встановлено вказаним рішенням суду, в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді справи № 914/3023/25, у якій беруть участі ті самі сторони.

Крім цього, відповідно до висновків Верховного Суду, які викладено у його постановах від 18.02.2025 року у справі № 914/1334/22, від 20.06.2023 р. у справі № 633/408/18, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 52 ЗК України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

З огляду на викладене, підстави для висновку про обрання прокуратурою неефективного способу захисту порушеного права позивача відсутні.

Щодо аргументів учасників справи стосовно наявності або відсутності у прокуратури підстав на представництво прав та інтересів органу місцевого самоврядування в суді.

Наказом керівника Львівської обласної прокуратури № 580к від 25 квітня 2024 р. (том справи 1, а.с. 133) ОСОБА_1 призначено на посаду заступника керівника Франківської окружної прокуратури.

Інформація про те, ОСОБА_1 на момент подання позовної заяви працював на посаді заступника керівника прокуратури є публічною й доступною на офіційному сайті (https://lviv.gp.gov.ua/ua/index.html), з доменним ім`ям GOV.UA, яке призначене виключно для органів державної влади.

Відповідно до статті 53 ГПК України та статті 23, частини 3 статті 24 Закону України «Про прокуратуру», прокурор наділений правом за посадою, яку обіймає, подавати до суду та підписувати позовну заяву.

Згідно з п. 6.1 наказу Генерального прокурора № 389 від 21.08.2020 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» позови (заяви) надсилаються до суду за підписом Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників обласних, окружних прокуратур, їхніх перших заступників та заступників. Прокурором органу прокуратури, серед інших, є керівник, перший заступник та заступник керівника окружної прокуратури, які мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (ст. 15 Закону).

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

Згідно з приписами частин 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, у тому числі й якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому, органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи. Вказані висновки Верховного Суду викладено у його постанові від 08.02.2019 р. у справі № 915/20/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 р. у справі № 469/1044/17 визнала необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними.

Прокурор у справі посилається на те, що внаслідок протиправного, з порушенням вимог закону, вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності порушується інтерес держави в забезпеченні дотримання вимог закону та непорушності права власності. Прокурор посилається на те, що унеможливлення незаконного (з порушенням вимог Закону) переходу спірної земельної ділянки із комунальної у приватну власність становить суспільний інтерес. Такі доводи прокуратури є слушними й обґрунтованими в силу приписів ст. 321 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 8, 13 та 19 Конституції України та є підставою для звернення прокуратури з позовом до суду в інтересах органу, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Листом від 23.06.2025 р. № 3318-25 (том справи 1, а.с. 143-144) Львівська міська рада повідомляла прокуратуру на її запити від 10.06.2025 р. про вжиття заходів для захисту інтересів територіальної громади у зв`язку з передачею Рясне-Руською сільською радою земельних ділянок гаражно-будівельним кооперативам, що наявність не скасованих в судовому порядку рішень Рясне-Руської сільської ради про передачу у власність відповідача земельних ділянок унеможливлює звернення Львівської міської ради до суду за захистом порушених прав територіальної громади в порядку, визначеному ст. 387 ЦК України.

Враховуючи той факт, що міська рада не звернулась до суду з відповідним позовом на кінець вересня 2025 р. та не вчиняла дій, спрямованих на захист прав територіальної громади, прокурор законно звернувся з відповідним позовом. При цьому прокурор дотримався порядку, передбаченого Законом України «Про прокуратуру», повідомивши позивача про подання відповідного позову листом № 14.51/04-14-6931ВИХ-25 від 17.09.2025 р. (том справи 1, а.с. 145).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

За таких обставин, прокурором виконано процедури, передбачені законодавством України для звернення з позовом до суду в інтересах держави, та подано позов відповідно до наданих Законом України «Про прокуратуру» повноважень у розумний строк. Адже територіальна громада не може реалізовувати повноваження власника щодо спірного майна, а відповідач має невід`ємне право у будь-який час розпорядитись ним, у тому числі й відчужити.

Що стосується суті позовних вимог, то суд дійшов висновку про їх законність та обґрунтованість, виходячи з такого.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 р. №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність» (том справи 1, а.с. 73-74) передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких й земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0001.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 № 3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» (том справи 1, а.с. 75-77) прийнято у комунальну власність, земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0001 та 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:016:0001, про що зазначено у листі Відділу № 1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 22.11.2022 р. (том справи 1, а.с. 88).

03.01.2020 р. Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення № 3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:016:0001 площею 26,5865 га на 7 земельних ділянок, у тому числі й земельну ділянку № 6 площею 8,0334 га (том справи 1, а.с. 78-80). Право власності сільської ради на цю земельну ділянку зареєстровано 20.10.2020 р., що підтверджується Інформаційною довідкою 443736401 (том справи 1, а.с. 66-67).

Рішеннями Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області № 4194 від 11 вересня 2020 р. та № 4376 від 19.10.2020 р. (том справи 1, а.с. 83-86) надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо поділу згаданої земельної ділянки площею 8,0334 га та затвердження технічної документації щодо її поділу на три земельні ділянки. У результаті цього поділу утворилась земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011 площею 2,5 га.

Інформаційною довідкою 443736558 від 16.09.2025 р. (том справи 1, а.с. 68-69) підтверджується факт державної реєстрації Рясне-Руською сільською радою 20.10.2020 р. права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011 площею 2,5 га.

Відповідач, Статут якого затверджено Установчими зборами засновників 12.10.2020 р. (том справи 1, а.с. 94-111), звернувся 21.10.2020 р. до сільської ради із заявою, в якій просив розглянути можливість передачі йому у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011 площею 2,5 га (том справи 1, а.с. 93).

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 22.10.2020 р. № 4408 (том справи 1, а.с. 113) земельну ділянку площею 2,5 га (кадастровий номер 4610137500:11:016:0011), Львівська область м. Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Відповідач зареєстрував право приватної власності на спірну земельну ділянку 19.11.2020 р., що підтверджується Інформаційною довідкою 443736558 (том справи 1, а.с. 68-69).

В силу приписів ст.ст. 80, 83 ЗК України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Згідно з ст.ст. 122 та 123 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Проте в силу частини першої статті 134 ЗК України, в редакції, яка діяла на момент виникнення згаданих вище правовідносин із передачі спірної земельної ділянки, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягали продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Безоплатна передача земельних ділянок із земель запасу за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам (обслуговуючому кооперативу) для будівництва та обслуговування гаражів частиною другою ст. 134 ЗК України не дозволялась.

Статтею 41 ЗК України передбачено, що земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У матеріалах справи немає належно затвердженої містобудівної документації, яка б підтверджувала факт планування забудови спірної земельної ділянки органом місцевого самоврядування гаражами.

Аргументи відповідача щодо відсутності містобудівної документації, які викладено ним у поданих суду заявах, не беруться судом до уваги, оскільки питання наявності чи відсутності належним чином затвердженої межі між с. Рясне-Руська та м. Львовом не належить до предмета доказування у справі.

Крім цього, суд встановив, що рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 22.10.2020 р. № 4408 (том справи 1, а.с. 113) спірну земельну ділянку передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан» для будівництва та обслуговування гаражів за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, із земель запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам.

Проте можливість безоплатної передачі таких земельних ділянок для будівництва гаражів гаражно-будівельним кооперативам главою 13 ЗК України не передбачена. Таку можливість безоплатної передачі земельних ділянок гаражно-будівельним кооперативам встановлено нормами глави 6 ЗК України, яка регулює правовий режим земель житлової та громадської забудови.

Спірна земельна ділянка, згідно з рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 22.10.2020 р. № 4408 та інформацією, наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (том справи 1, а.с. 89-90), не належить до земель житлової та громадської забудови. Її надано за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010, який чинний на момент виникнення спірних правовідносин, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії «землі житлової та громадської забудови».

Відповідач на підставі ст. 41 ЗК України безоплатно отримав у власність земельну ділянку із земель, що не належать до категорії земель, якої стосуються приписи ст. 41 ЗК України.

Більше того, відповідач не є гаражно-будівельним кооперативом. Згідно з п. 1.6. Статуту (том справи 1, а.с. 46) відповідач за своєю організаційно-правовою формою є обслуговуючим кооперативом. Вказане підтверджується також наявним у матеріалах справи Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том справи 1, а.с. 165).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

В силу пунктів 1.15, 2.1., 2.2. та 3.2. Статуту відповідача (том справи 1, а.с. 45-58) його створено з метою задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій, шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах.

Основними видами діяльності кооперативу є будівництво та експлуатація гаражних комплексів. Автозаправних станцій, пунктів по ремонту та обслуговуванню автотранспортних засобів. Автосервісів тощо, будівельна діяльність автостоянок сервісного обслуговування, посередницькі послуги з надання в оренду нерухомого майна та надання в оренду нерухомого майна, здійснення усіх видів операцій з нерухомим майном.

Кооператив має право здійснювати підприємницьку (господарську) діяльність.

Майно кооперативу формується у тому числі й за рахунок доходів, отриманих від підприємницької діяльності.

Основним видом діяльності відповідача, згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том справи 1, а.с. 166), є комплексне обслуговування об`єктів. Відповідач також здійснює надання місць кемпінгами та стоянками для житлових автофургонів та причепів, діяльність інших засобів тимчасового розміщування, надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Вказане є звиклою підприємницькою (господарською) діяльністю, метою якої є одержання прибутку.

Крім цього, висновки Верховного Суду у справах цієї категорії спорів (постанови від 30.05.2018 р. у справі № 910/9373/17, від 13.09.2022 р. у справі № 906/260/21) свідчать про те, що сама лише наявність у юридичної особи статусу гаражно-будівельного кооперативу не є достатньою підставою для безоплатної передачі у його власність земельної ділянки довільного розміру на підставі ст. 41 ЗК України.

Кооператив, який бажає отримати у власність земельну ділянку для гаражного будівництва повинен обґрунтувати, а орган місцевого самоврядування - перевірити, чи дійсно членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їхніх потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу необхідні земельні ділянки такого розміру.

Як вбачається із п. 1.8. Статуту відповідача та Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том справи 1, а.с. 46, 165) членами Кооперативу є три фізичні особи. Відповідач 21.10.2020 р. звернувся до Рясне-Руської сільської ради з заявами про надання йому у власність спірної земельної ділянки площею 2,5 га, а також про надання йому ще однієї земельної ділянки площею 0,2091 га (том справи 1, а.с. 92, 93). Заяву відповідача Рясне-Руською сільською радою розглянуто у стислі терміни та 22.10.2020 р. Рішенням цієї ради за № 4408 спірну земельну ділянку передано безоплатно у власність відповідача для обслуговування та будівництва гаражів.

При цьому, ані у заявах відповідача, ані у рішенні ради немає обґрунтування необхідності виділення земельних ділянок такої площі для задоволення потреб згаданих вище трьох членів кооперативу, а також не наведено жодної мети, для задоволення якої, кооперативу є необхідним виділення земельних ділянок такої площі.

У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували дійсну необхідність трьох членів кооперативу у виділенні кооперативу земельних ділянок загальною площею більше, ніж 2,5 га для зберігання автомобілів його членів. Відповідно до п. 4.6. ДБН В.2.3-15:2007 «Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів» максимальний розмір земельної ділянки для будівництва гаража на 1 паркомісце становить 30 м кв.

За таких обставин, рішення № 4408 не відповідає закону та порушує право територіальної громади на використання земельних ділянок відповідно до встановленого цільового призначення (визначеної категорії), а також на оплатне відчуження належних територіальній громаді земельних ділянок шляхом їх продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Щодо заперечень відповідача проти доводів прокуратури про порушення прав та охоронюваних законом інтересів Львівської міської ради.

Прокуратурою правомірно подано позов в інтересах Львівської міської ради та визначено її позивачем адже, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином, орган місцевого самоврядування, реалізовуючи волю територіальної громади, як власника, може вчиняти лише ті дії, які відповідають вимогам законодавства та законним інтересам територіальної громади, не порушуючи при цьому прав громади.

Згідно з приписами ст.ст. 6 та 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. У той же час сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, згаданим Законом та іншими законами.

Львівська міська рада є органом місцевого самоврядування в Україні, який представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції i повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Відповідно до ч. 5 ст. 16 та ч.ч. 1, 5 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» Згідно ст. 80 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю тощо.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Позивач є правонаступником Рясне-Руської сільської ради, так як Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 № 6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» (том 1, а. с. 118-119) визначено Львівську міську раду правонаступником всього майна, прав та обов`язків Рясне-Руської територіальної громади.

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 № 7 «Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради» (том 1, а. с. 121-135), враховуючи Розпорядження № 718-р та інші нормативно-правові акти, Рясне-Руську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

З огляду на викладене, прокурор правомірно визначив позивачем орган, який уповноважений представляти у спірних правовідносинах права та інтереси відповідної територіальної громади, яка є власником спірного майна.

Суд дійшов висновку про недобросовісність набуття відповідачем майна позивача, а також про те, що відповідач є недобросовісним набувачем, виходячи з такого.

Стаття 388 ЦК України встановлює право власника витребувати майно від добросовісного набувача, у випадках, якщо набувач набув майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

За таких обставин, набувач, який набув майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач знав або міг знати, є недобросовісним набувачем.

Відповідач, набуваючи безоплатно у власність спірну земельну ділянку, знав та не міг не знати, що згідно з ст. 134 ЗК України, в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення про передачу земельної ділянки, ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягали продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Відповідач знав та не міг не знати, що за організаційно-правовою формою він не є гаражно-будівельним кооперативом та на підставі ст. 41 ЗК України йому не може безоплатно передаватися у власність земельна ділянка.

Наведене свідчить про те, що відповідач знав та не міг не знати про те, що орган місцевого самоврядування не має встановлених законом підстав, які надають йому право відчужувати кооперативу спірну земельну ділянку для будівництва та обслуговування гаражів безоплатно.

Відповідач не міг не знати, що три члени його кооперативу не мають об`єктивної необхідності у гаражному будівництві на земельній ділянці площею 2,5 га (при додатковій безоплатній передачі ще однієї земельної ділянки) для задоволення своїх власних потреб.

Безоплатне набуття у власність земельної ділянки з порушенням Закону та з метою побудови на ній гаражів, майнові права на які у подальшому підлягатимуть відчуженню кооперативом за відплатними правочинами, свідчить про недобросовісність як набувача так і самого набуття набувачем права на земельну ділянку.

Вказане є підставою для пред`явлення позову на підставі ст. 387 ЦК України з метою захисту порушеного права власності територіальної громади недобросовісним набувачем.

Наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про законність позовних вимог та необхідність задоволення позову повністю.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються на відповідача, оскільки спір у справі виник внаслідок його неправильних дій.

Аргументи відповідача про сплив строку позовної давності спростовуються нормами Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), п. 5 Розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19» від 30.03.2020, п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Така ж правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності, відповідно до положень статей 256, 258 та пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, викладена Верховним Судом у постановах від 25.08.2021 у справі № 914/1560/20, від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 31.05.2022 у справі № 926/1812/21, від 22.06.2022 у справі № 916/1157/21, від 13.07.2022 у справі № 910/8669/21, від 26.09.2023 у справі № 914/1896/22.

Крім того, доводи відповідача щодо спливу позовної давності спростовуються Законом України № 2120 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до п. 3 «Прикінцевих та перехідних положень» якого розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії», з урахуванням змін п. 19 нормами Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» № 3450 .

З огляду на вищевказані обставини, позов подано до суду в межах строків позовної давності.

Керуючись ст.ст 2, 3, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 201-220, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова (79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 85) в інтересах держави в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан» (79039, м. Львів, вул. Шевченка Т., 189, код ЄДРПОУ 43872282) задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан» (79039, м. Львів, вул. Шевченка Т., 189, код ЄДРПОУ 43872282) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:11:016:0011, площею 2,5 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2198264946101, номер запису про право власності: 39327818.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Аркан» (79039, м. Львів, вул. Шевченка Т., 189, код ЄДРПОУ 43872282) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, код ЄДРПОУ 02910031) 199459,50 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.09.2026 р.

Суддя Бортник О.Ю.