Рішення № 140063388, 25.09.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2026 Справа № 914/1615/26

Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т. І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справу

за позовом: Акціонерного товариства Ідея Банк, м. Львів (надалі позивач, АТ Ідея Банк)

до відповідача: ОСОБА_1 (далі відповідач)

про: стягнення заборгованості в розмірі 146 063,25 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Ідея Банк звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 146 063,25 грн.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та постановлено здійснювати розгляд справи без повідомлення учасників.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Аргументи позивача

08.11.2024 позивач уклав із відповідачем кредитний договір, на виконання якого відповідачу надано кредит у розмірі 120 000,00 грн. із сплатою процентів у розмірі 0,01% річних та зі строком повернення по 08.11.2027 включно.

Відповідач порушив свої зобов`язання за кредитним договором, що стало підставою для його дострокового розірвання. Станом на дату подання позову у відповідача існує борг в загальному розмірі 146 063,25 грн., який складається з: простроченого боргу за тілом кредиту 103 334,68 грн., прострочених процентів 10,20 грн. та простроченої плати за обслуговування кредиту 42 718,37 грн. Вказану суму позивач просить стягнути у судовому порядку.

Аргументи відповідача

Відповідач проти позову заперечив, вважає, що поданий розрахунок потребує ретельної перевірки. Зазначає, що останній платіж за кредитним договором здійснив 28.05.2025. Просив врахувати складне фінансове становище та розглянути питання про розстрочення виконання рішення суду на максимально можливий строк.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

08 листопада 2024 року Акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі-позивач, кредитор, банк) та Фізичною особою-підприємцем Сліпуховим В. Г. (далі-відповідач, позичальник) укладено кредитний договір № КБ03.00401.011371176 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до пункту 1.1 Кредитного договору кредитор надає позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, визначених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти і комісію за користування кредитом.

Згідно з пунктами 2.1.1 2.2.6 Кредитного договору сторонами погоджено, що розмір кредиту становить 120 000,00 грн, а строк повернення кредиту встановлено до 08 листопада 2027 року.

Пунктом 2.3 Кредитного договору передбачено, що кредит надається у день підписання договору шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника.

При цьому, відповідно до пункту 3.1.1 Кредитного договору, у день видачі кредитних коштів із суми кредиту банком утримується комісія за його видачу.

На виконання зазначених умов Кредитного договору 08 листопада 2024 року банк надав відповідачу кредит у розмірі 120 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2537511 від 08 листопада 2024 року.

Цього ж дня банком утримано комісію за видачу кредитних коштів у розмірі 1 305,64 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2537513 від 08 листопада 2024 року.

Відповідно до платіжної інструкції № 2537514 на поточний рахунок відповідача зараховано кредит в сумі 118 694,36 грн (визначених умовами договору 120 000 грн мінус комісія за його видачу у розмірі 1 305,64 грн).

Відповідно до умов розділу 3 Кредитного договору, обсяг та строки зобов`язань відповідача щодо повернення кредиту сторони узгодили у додатку 1 до Кредитного договору - графіку щомісячних платежів. Так пунктом 3.4 Кредитного договору визначено, що графік погашення основної суми заборгованості, а також суми комісії за обслуговування кредитної заборгованості та процентів наведені у додатку № 1 до Кредитного договору.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховувалася щомісячно в розмірі 2,99%, починаючи з дати надання кредиту, базою для нарахування зазначеної комісії є початкова сума кредиту (пункти 2.1.4 ,3.1.2 Кредитного договору).

Проценти нараховуються за ставкою 0,01 % річних два рази на місяць за методом «факт/факт», при цьому базою для їх нарахування є залишок заборгованості за кредитом (пункти 2.1.3, 3.2 3.3 Кредитного договору).

Як вбачається з графіку щомісячних платежів за кредитним договором, відповідач зобов`язаний був щомісячно, 08 числа кожного місяця, починаючи з 08 грудня 2024 року та закінчуючи 08 листопада 2027, здійснювати платіж у рахунок виконання своїх грошових зобов`язань. Загальний розмір щомісячного платежу згідно з графіком становив 6 922,00 грн, за винятком останнього платежу, розмір якого становив 5 916,47 грн.

Щомісячний платіж включав три складові:

-погашення частини основної суми боргу, яка визначалася графіком в межах практично ідентичних щомісячних платежів (від 3328,44 грн до 3333,95 грн);

-сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сталому розмірі в сумі 3588,00 грн щомісячно; та

-сплату процентів за користування кредитом, сума яких залежала від залишку заборгованості за кредитом та не перевищувала 1,00 грн в місяць.

Пунктами 5.3.2 та 4.2 Кредитного договору встановлено обов`язок позичальника повертати кредит, сплачувати проценти та комісію за обслуговування кредитної заборгованості у строки, визначені графіком платежів.

З виписок руху коштів по банківському рахунку відповідача вбачається, що у період дії Кредитного договору на виконання його умов відповідач здійснював такі платежі:

08 грудня 2024 року відповідачем сплачено 6 922,00 грн, з яких 3 333,02 грн зараховано в погашення основного боргу, 3 588,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 0,98 грн процентів за користування кредитом.

08 січня 2025 року відповідачем сплачено 16,55 грн у рахунок погашення основного боргу.

10 січня 2025 року відповідачем сплачено 6 905,45 грн, з яких 3 316,46 грн зараховано в погашення основного боргу, 3 588,00 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 0,99 грн процентів за користування кредитом.

08 лютого 2025 року відповідачем сплачено 116,54 грн у рахунок погашення основного боргу.

21 лютого 2025 року відповідачем сплачено 111,00 грн у рахунок погашення основного боргу.

27 березня 2025 року відповідачем здійснено платіж на загальну суму 13 616,49 грн, з яких:

- 3 333,16 грн та 3 105,49 грн зараховано в погашення прострочених платежів щодо основного боргу за лютий та березень 2025 року;

- 2 777,81 грн, 2 691,00 грн, 897,00 грн та 810,19 грн зараховано в рахунок погашення простроченої заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості за період лютого та березня 2025 року;

- 0,97 грн, 0,03 грн та 0,84 грн зараховано на погашення прострочених процентів за користування кредитом за період лютого та березня 2025 року.

08 квітня 2025 року відповідачем сплачено 4 316,49 грн, з яких 3 333,10 грн зараховано в погашення основного боргу, 982,46 грн - комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 0,93 грн процентів.

28 травня 2025 року відповідачем сплачено 2 132,98 грн, з яких 1 795,35 грн та 337,63 грн зараховано в погашення прострочених платежів по комісії за обслуговування кредитної заборгованості за період квітня 2025 року.

Інших доказів щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань за умовами кредитного договору матеріали справи не містять.

Згідно графіку щомісячних платежів, відповідач зобов`язувався впродовж строку кредитування сплатити позивачу сумарно 249 176,00 грн, з яких:

-120 000, 00 грн тіла кредиту;

-129 158,00 грн комісії за користування кредитними коштами, та

-18,00 грн процентів.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що загальна сума здійснених відповідачем платежів за Кредитним договором становить 34 137,40 грн, з яких:

-16 665,32 грн спрямовано на погашення основного боргу (тіла кредиту);

-17467,44 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості; та

-4,64 грн на сплату процентів за користування кредитом.

Наведені обставини виконання відповідачем зобов`язань за Кредитним договором підтверджуються, зокрема, платіжними інструкціями та детальним розрахунком заборгованості за кредитом № КБ03.00401.011371176, наданим позивачем.

Докази щодо сплати відповідачем інших платежів в матеріалах справи відсутні.

Згідно з пунктом 5.2.5 Кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, зокрема у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором. У разі направлення банком відповідної вимоги строк повернення кредиту та виконання інших грошових зобов`язань за договором вважається таким, що настав у строк, зазначений у вимозі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Кредитним договором позивач 12 березня 2026 року направив відповідачу вимогу про дострокове виконання зобов`язань за вих. № 12.4.2/КБ03.00401.011371176 від 04 березня 2026 року, якою повідомив про наявність заборгованості та вимагав достроково погасити заборгованість протягом тридцяти днів від дня направлення вимоги.

Як зазначено позивачем та відображено у детальному розрахунку заборгованості, починаючи з 03 квітня 2026 року банк припинив нарахування процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування кредитної заборгованості та процентів на прострочену заборгованість.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за Кредитним договором станом на 22 квітня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 146 063,25 грн, з яких 103 334,68 грн заборгованість за основним боргом, 42 718,37 грн заборгованість зі сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 10,20 грн заборгованість зі сплати процентів.

При цьому, відповідно до пункту 6.5 Кредитного договору на період прострочення платежу застосовується процентна ставка, визначена пунктом 2.1.3 договору, яка нараховується на прострочену суму кредиту. Згідно з детальним розрахунком за кредитом № КБ03.00401.011371176 сума процентів за користування кредитом становить 8,41 грн, а сума процентів на прострочену заборгованість 1,79 грн, що у сукупності становить 10,20 грн.

З огляду на викладене, позивач звернуся до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором у загальному розмірі 146 063,25 грн.

ОЦІНКА СУДУ

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного кредитного договору № КБ03.00401.011371176 від 08.11.2024, яким сторони узгодили всі істотні умови, зокрема, розмір та валюту кредиту, процентну ставку, сплату комісії, графік та розмір сплати відповідних платежів.

Суд установив, що станом на 08.11.2024 позивач уклав вказаний договір із відповідачем як фізичною особою-підприємцем. В подальшому 26.12.2025 був внесений запис про припинення відповідача як ФОП. Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідач укладав Кредитний договір як ФОП, розгляд цього позову необхідно здійснювати за правилами господарського судочинства, що узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.06.2019 у справі №904/1083/18.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Позика глави 71 Позика. Кредит. Банківський вклад Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банківський кредит це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 наведеного Закону).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач належно виконав умови договору та надав відповідачу кредит у розмірі 120 000,00 грн. з умовою повернення кредитних коштів у термін до 08.11.2027, разом зі сплатою комісій і процентів за користування кредитом у порядку та строки, встановлені додатком №1 (графіком щомісячних платежів).

Відповідач був зобов`язаний належним чином виконати зі своєї сторони умови кредитного договору, зокрема в частині його повернення позивачу в узгоджених розмірах та строках.

Згідно з нормами ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України).

Суд встановив, що відповідач належним чином виконував свої фінансові зобов`язання лише протягом першого місяця кредитуванн, сплативши 08 грудня 2024 року повну суму щомісячного платежу в розмірі 6 922,00 грн відповідно до графіку погашення кредитної заборгованості.

В подальшому відповідач сплачував платежі за Кредитним договором або з порушенням строків, або не в повному обсязі, зокрема:

- сума коштів, що підлягала сплаті 08 січня 2025 року внесена відповідачем в повному обсязі тільки 10.01.2025;

- у лютому 2025 зобов`язання щодо повернення до 08 числа місяця частини кредиту в сумі 6 922,00 грн виконав лише частково в сумі 227,54 грн (з яких 116,54 грн з дотриманням визначеного графіком строку сплати, а 111,00 грн з порушенням цього строку);

- 27 березня 2025 (тобто після встановленого Кредитним договором строку сплати відповідного платежу 08.03.2025) відповідач сплатив 13 616,49 грн,. Зазначений платіж зараховано в погашення заборгованості за платежами, строк виконання яких настав у лютому та березні 2025 року;

у квітні 2025 року відповідач замість передбачених графіком 6 922,00 грн сплатив 4 316,49 грн;

28.05.2025 відповідач здійснив останній платіж за Кредитним договором у сумі 2 132,98 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач у повному обсязі виконав зобов`язання за Кредитним договором лише за період з грудня 2024 року по березень 2025 року включно.

За квітень 2025 року відповідач у повному обсязі сплатив тільки тіло кредиту, та частково комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3 115,44 грн (з необхідних 3 588,00 грн), у зв`язку з чим залишок заборгованості за комісією у цьому періоді становить 472,56 грн. Нараховані за квітень 2025 року проценти за користування кредитом відповідачем не сплачені.

Після здійснення зазначених платежів відповідач інших платежів за Кредитним договором не здійснював, що ним не заперечується та свідчить про порушення права позивача на отримання передбачених умовами Креитного договору коштів.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У зв`язку невиконанням обов`язків відповідача за договором, допущення прострочення по сплаті чергових платежів, позивач скористався згаданим правом за ст. 1050 ЦК України та направив відповідачу вимогу про дострокове виконання зобов`язань, яка фактично змінила порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав.

При цьому, у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту (див. постанову Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №916/1950/16 (916/4694/15)).

У вимозі від 04.03.2026, направленій відповідачу 12.03.2026, позивач встановив тридцятиденний строк від дня надсилання вимоги для дострокового повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії, чим змінив строк виконання кредитного зобов`язання.

З огляду на викладене, відповідач зобов`язаний був виконати зобов`язання за договором у повному обсязі у строк до 12.04.2026 включно. Разом з тим, жодних дій із повернення кредитних коштів відповідач не вжив.

Згідно з наданими розрахунками, останнім днем нарахування процентів за користування кредитом та комісії за обслуговування кредитної заборгованості є 03.04.2026, що в цілому не перевищує тридцятиденного строку з моменту направлення вимоги.

Таким чином суд дійшов висновку, що внаслідок неналежного виконання зобов`язань за Кредитним договором у позивача виникло право вимагати повернення основної заборгованості в повному обсязі та заборгованості зі сплати інших платежів (проценти та комісія за обслуговування кредитної заборгованості). Суд встановив, що позивач просить стягнути заборгованість яка складається із: 1) основної заборгованості; 2) заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості; 3) заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом та 4) процентів за прострочену заборгованість. Перевіряючи числові значення кожного із наведених елементів заборгованості суд зазначає таке.

Стосовно основної заборгованості

З огляду на те, що відповідно до графіка платежів загальний розмір зобов`язання відповідача щодо повернення тіла кредиту становив 120 000,00 грн, а фактично на погашення основного боргу відповідач сплатив 16 665,32 грн, непогашеною залишилася заборгованість за тілом кредиту в сумі 103 334,68 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 103 334,68 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно плати за обслуговування кредиту

Суд встановив, що сторони за Кредитним договором у п. 3.1.2 погодили єдиний механізм обрахунку розміру комісії за обслуговування кредитної заборгованості, де базою є початкова сума кредиту 120 000,00 грн. Таким чином, розмір комісії з урахуванням 2,99% становить 3 588,00 грн. (120 000,00 грн * 2,99%), що коректно відображено у додатку №1 до Кредитного договору. Саме цю суму позивач використовував у своїх розрахунках. Наведені висновки суду спростовують аргументи відповідача про те, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості обрахований неправильно.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до умов Кредитного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується щомісячно у розмірі 3 588,00 грн. Згідно з графіком щомісячних платежів її сплата здійснювалася починаючи з 08 грудня 2024 року.

З огляду на те, що кредит надано 08 листопада 2024 року, перший місячний період користування кредитом для цілей нарахування комісії закінчився 08 грудня 2024 року. Надалі комісія нараховувалася за кожний наступний завершений місячний період, а саме 08 числа відповідного місяця.

Таким чином, за період з 08 листопада 2024 року по 08 березня 2026 року включно було завершено 16 місячних періодів, за кожний з яких підлягала нарахуванню комісія у розмірі 3 588,00 грн.

Загальна сума нарахованої за цей період комісії становить: 3 588,00 грн Ч 16 = 57 408,00 грн.

Водночас, відповідно до встановлених судом обставин, відповідачем за час виконання Кредитного договору сплачено 17 467,44 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Отже, розмір фактичної заборгованості відповідача за комісією визначається таким чином: 57 408,00 грн -17 467,44 грн = 39 940,56 грн.

При цьому суд не погоджується з визначеним позивачем розміром заборгованості за комісією у сумі 42 718,37 грн.

Як убачається з матеріалів справи, зазначена сума передбачає наявність заборгованості, яка перевищує різницю між сумою комісії, нарахованої за завершені місячні періоди, та сумою фактично сплачених відповідачем комісійних платежів.

Зокрема, загальна сума нарахованої за 16 завершених місячних періодів комісії становить 57 408,00 грн. Після відрахування фактично сплаченої відповідачем комісії у розмірі 17 467,44 грн залишок становить саме 39 940,56 грн.

Суд також враховує, що останній повний місячний період, за який за наведеними умовами Кредитного договору могла бути нарахована комісія у повному розмірі, закінчився 08 березня 2026 року. Наступний місячний період мав би тривати з 08 березня 2026 року по 08 квітня 2026 року. Водночас банк припинив нарахування комісії з 03 квітня 2026 року, а тому повний місячний період після 08 березня 2026 року не завершився.

При цьому суд звертає увагу, що умовами Кредитного договору прямо передбачено саме щомісячне нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Натомість проценти за користування кредитом відповідно до умов договору нараховуються двічі на місяць за методом «факт/факт», тобто порядок нарахування процентів та комісії сторонами визначено по-різному.

Кредитний договір не містить положень, відповідно до яких комісія за обслуговування кредитної заборгованості нараховується за кожен день користування кредитними коштами або пропорційно кількості днів фактичного користування кредитом у відповідному місячному періоді. Навпаки, з умов договору вбачається, що така комісія нараховується щомісячно у фіксованому розмірі, визначеному як 2,99 % від початкової суми кредиту.

Отже, за змістом договірних умов підставою для нарахування комісії у розмірі 3 588,00 грн є завершення відповідного місячного періоду, а не кожен окремий день користування кредитними коштами.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що після останнього завершеного місячного періоду, за який комісія була нарахована 08 березня 2026 року, наступний місячний період мав тривати з 08 березня 2026 року по 08 квітня 2026 року. Водночас нарахування комісії припинено 03 квітня 2026 року у зв`язку з достроковим припиненням нарахувань за Кредитним договором. Таким чином, зазначений місячний період не був завершений.

Оскільки Кредитний договір не передбачає нарахування комісії за неповний місячний період або її пропорційного розрахунку за кількістю днів користування кредитом, стягнення комісії за частину місячного періоду з 08 березня 2026 року по 03 квітня 2026 року є необґрунтованим.

За таких обставин підстав для включення до заборгованості ще однієї повної місячної комісії у розмірі 3 588,00 грн за період з 08 березня 2026 року по 08 квітня 2026 року суд не вбачає.

Відтак, з урахуванням умов Кредитного договору, строків нарахування комісії та фактично здійснених відповідачем платежів, суд доходить висновку, що документально підтверджений розмір заборгованості відповідача за комісією за обслуговування кредитної заборгованості становить 39 940,56 грн, а в іншій частині заявленої до стягнення суми комісії позовні вимоги є необґрунтованими.

Суд наголошує, що заявлена позивачем до стягнення сума комісії у розмірі 42 718,37 грн не відповідає наведеному позивачем порядку її нарахування, а матеріали справи не містять належного обґрунтування періоду, за який визначено саме таку суму заборгованості.

Стосовно сплати процентів

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку про його правильність та відповідність умовам Кредитного договору. Нарахування процентів здійснювалося відповідно до погодженої сторонами процентної ставки у розмірі 0,01 % річних, з урахуванням визначеного договором порядку їх нарахування за методом «факт/факт» та виходячи з фактичного залишку заборгованості за кредитом у відповідному періоді. Розрахунок процентів узгоджується з установленим судом розміром основної заборгованості та здійсненими відповідачем платежами, арифметичних помилок чи безпідставного включення до нього сум, не передбачених умовами договору, судом не встановлено.

При цьому суд враховує, що відповідно до умов Кредитного договору проценти нараховувалися двічі на місяць за фактичний період користування кредитними коштами, а після припинення їх нарахування 03 квітня 2026 року позивач не здійснював подальшого нарахування процентів. Таким чином, визначена позивачем сума процентів за користування кредитом у розмірі 8,41 грн та процентів на прострочену заборгованість у розмірі 1,79 грн, а всього 10,20 грн, відповідає умовам Кредитного договору та фактичному періоду користування кредитними коштами, у зв`язку з чим підстав для коригування зазначеної суми суд не вбачає.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (див. до прикладу постанову Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 243/7840/15).

За результатами дослідження доказів суд встановив, що позивач довів належне виконання обов`язків за кредитним договором і частково правильно обрахував суму заборгованості за Кредитним договором. Натомість відповідач ці обставини не спростував, контррозрахунків чи доказів добровільного погашення боргу суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з відповідача на користь позивача.

Щодо розстрочення виконання судового рішення

Відповідач звернувся до суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення, посилаючись на відсутність доходу від підприємницької діяльності та на те, що основним джерелом його існування є пенсія по інвалідності у розмірі 8 531,48 грн. Крім того, відповідач зазначає, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина 2014 року народження. З огляду на наведені обставини відповідач вважає, що одноразове виконання рішення суду в повному обсязі є для нього неможливим та призведе до істотного погіршення його матеріального становища.

Позивач проти розстрочення виконання рішення заперечує, посилаючись на відсутність виняткових обставин, які, на його думку, могли б бути підставою для застосування статті 331 ГПК України. Зокрема, позивач зазначає, що на момент укладення кредитного договору відповідач уже мав малолітню дитину, а тому повинен був враховувати відповідні обставини при прийнятті на себе кредитних зобов`язань.

Суд, дослідивши доводи сторін та надані на їх підтвердження докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, про що зазначає в рішенні.

Згідно з частиною першою статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Частиною третьою статті 331 ГПК України встановлено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до частини четвертої цієї статті, вирішуючи питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому наведені у статті 331 ГПК України обставини не становлять вичерпного переліку підстав для розстрочення виконання судового рішення. Вказана норма встановлює критерії, які підлягають оцінці судом у кожному конкретному випадку, виходячи з обставин, що об`єктивно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. При вирішенні цього питання суд має враховувати майнові інтереси обох сторін та забезпечити співмірність і пропорційність між інтересом стягувача у своєчасному отриманні присуджених коштів та можливістю боржника виконати судове рішення.

Розстрочення виконання судового рішення полягає у виконанні присудженого зобов`язання частинами, у визначені судом строки. При цьому розстрочення не змінює суті рішення суду та не звільняє боржника від обов`язку виконати його в повному обсязі, а лише визначає порядок та строки такого виконання.

Отже, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення у цій справі, суд має встановити, по-перше, чи існують обставини, які істотно ускладнюють його виконання; по-друге, оцінити передбачені частиною четвертою статті 331 ГПК України критерії, зокрема ступінь вини відповідача та його матеріальний стан; по-третє, з урахуванням інтересів обох сторін визначити, чи є розстрочення необхідним та який строк і порядок його виконання забезпечуватиме належний баланс цих інтересів.

Як встановлено судом, відповідач є особою з інвалідністю ІІІ групи та отримує пенсію у розмірі 8 531,48 грн, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.01.2023 та довідкою про доходи № 6840858314082820.

Крім того, на час укладення Кредитного договору відповідач мав статус фізичної особи-підприємця та здійснював підприємницьку діяльність, від якої отримував дохід. Водночас 26.12.2025 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача.

Таким чином, порівняно з часом виникнення договірних зобов`язань майновий стан відповідача змінився: на момент укладення кредитного договору він здійснював підприємницьку діяльність та отримував від неї дохід, тоді як на час вирішення питання про розстрочення підприємницьку діяльність припинено, а документально підтвердженим джерелом його доходу є пенсія у розмірі 8 531,48 грн.

Наведені обставини свідчать про істотне обмеження поточних фінансових можливостей відповідача та об`єктивно ускладнюють одноразове виконання рішення суду в повному обсязі.

Водночас саме по собі посилання на недостатність поточного доходу не звільняє боржника від обов`язку виконати судове рішення та не є безумовною підставою для надання розстрочки.

При вирішенні вказаного клопотання суд враховує також посилання відповідача і на те, що на його утриманні перебуває неповнолітня дитина 2014 року народження.

Хоча із матеріалів справи вбачається, що дитина народилася до укладення Кредитного договору, а отже, сама по собі обставина наявності дитини не є новою обставиною, яка виникла після прийняття відповідачем на себе відповідних договірних зобов`язань, це не виключає можливості її врахування судом при вирішенні питання про порядок виконання вже ухваленого судового рішення. Визначальним у цьому випадку є не лише момент виникнення відповідної сімейної обставини, а її значення для фактичного матеріального становища відповідача на час вирішення питання про розстрочення виконання рішення.

При цьому суд враховує, що порівняно з моментом прийняття на себе кредитних зобов`язань фінансові можливості відповідача істотно змінилися. За таких обставин наявність обов`язку щодо забезпечення потреб неповнолітньої дитини є додатковим чинником, який обмежує можливість відповідача спрямувати на одноразове погашення заборгованості весь наявний у нього дохід, адже одноразове стягнення всієї присудженої суми за відсутності достатнього доходу може істотно погіршити матеріальне становище відповідача та негативно позначитися на можливості належного забезпечення потреб його дитини.

Водночас, вирішуючи питання про розстрочення, суд має враховувати не лише фінансовий стан боржника, а й майновий інтерес стягувача у своєчасному та повному отриманні присуджених йому коштів.

Позивач набув право на виконання судового рішення, а тому розстрочення не повинно перетворюватися на фактичне позбавлення або невиправдане тривале відтермінування реалізації цього права.

Водночас розстрочення виконання рішення саме по собі не позбавляє позивача права на отримання присудженої суми, а лише визначає порядок її сплати частинами у встановлені судом строки. Тому за наявності обставин, які істотно ускладнюють одноразове виконання рішення, застосування розстрочення може забезпечити одночасно і реальність виконання рішення, і захист майнового інтересу стягувача.

У цій справі судом встановлено як обставини, що свідчать про обмежені фінансові можливості відповідача, так і обставини, які свідчать про необхідність належного врахування інтересу позивача.

Зокрема, суд враховує, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань та тривалий час залишається непогашеною.

З матеріалів справи вбачається, що хоча протягом дії Кредитного договору відповідач здійснював окремі платежі в рахунок погашення заборгованості, останній платіж було здійснено більше року тому.

Відповідач також не здійснював платежів у рахунок погашення заборгованості після пред`явлення позивачем вимоги про дострокове виконання зобов`язань та звернення до суду.

Крім того, суд враховує, що відповідач до звернення до суду не вживав заходів щодо врегулювання питання погашення простроченої заборгованості шляхом укладення з позивачем відповідного правочину про її поетапне погашення, а з відповідним клопотанням про розстрочення виконання рішення звернувся безпосередньо до суду. Зазначена обставина підлягає врахуванню судом при визначенні строку та порядку розстрочення виконання рішення, оскільки при вирішенні цього питання необхідно забезпечити баланс інтересів обох сторін, зокрема врахувати законний інтерес стягувача у своєчасному та реальному виконанні судового рішення та отриманні присуджених йому коштів.

Суд також враховує, що відповідачем не надані докази наявності чи відсутності коштів на рахунках у банківських установах, рухомого чи нерухомого майна, звернення стягнення на яке забезпечить виконання судового рішення.

Крім цього, з Актового запису про народження дитини, наявного в матеріалах справи, вбачається також, що матір`ю сина відповідача є ОСОБА_2 . Відповідач у відзиві не надав доказів, що матір не бере участі у вихованні дитини, що відповідач проживає з нею окремо та самостійно забезпечує неповнолітню дитину. За таких обставин суд не має достатніх підстав вважати, що обов`язок щодо утримання дитини покладається виключно на відповідача.

Суд також враховує, що укладаючи подібний договір, відповідач мав діяти з належною обачністю та враховувати усі ризики в разі неможливості виконання взятих на себе зобов`язань.

З огляду на наведене, оцінюючи матеріальне та сімейне становище відповідача, а також стан його здоров`я суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування передбаченого статтею 331 ГПК України процесуального механізму розстрочення виконання рішення. Разом з тим з огляду на тривалість невиконання зобов`язання, поведінку відповідача після виникнення прострочення та необхідність захисту майнового інтересу позивача розстрочення має бути обмеженим у часі.

При визначенні строку розстрочення суд також враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 331 ГПК України розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення. Водночас встановлений законом максимальний строк не означає обов`язку суду надавати розстрочення саме на один рік, оскільки конкретний строк має визначатися з урахуванням обставин кожної справи.

З огляду на сукупність установлених обставин суд вважає достатнім для забезпечення можливості поетапного виконання рішення та водночас недопущення невиправданого відтермінування отримання позивачем присуджених коштів встановити розстрочення строком на три місяці.

За такого порядку виконання рішення відповідач отримує можливість виконати присуджене зобов`язання не одноразово, а частинами, тоді як позивач не позбавляється права на отримання всієї присудженої суми у визначений судом обмежений строк.

Отже, заява відповідача про розстрочення виконання судового рішення підлягає частковому задоволенню шляхом розстрочення виконання рішення суду строком на три місяці з визначенням таких строків та розмірів платежів:

1. до 31 жовтня 2026 року 47761,82 грн;

2. до 30 листопада 2026 року 47761,82 грн;

3. до 31 грудня 2026 року 47761,80 грн.

Встановлений порядок розстрочення не змінює суті ухваленого судом рішення та не звільняє відповідача від обов`язку сплатити присуджену суму в повному обсязі, а лише визначає строки та порядок її виконання частинами.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У цій справі за подання позовної заяви позивач сплатив 2 662,40 грн. судового збору. Суд задовольнив лише частину позовних вимог, що складає 98,0982 %, від ціни позову. Таким чином, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволеної ціни позову, а саме 2 611,77 грн (2 662,40 Ч 98,0982 %).

Враховуючи викладене вище, керуючись статтями 2, 4, 73, 74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 222, 236-242 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Ідея Банк (вул. Валова, буд. 11, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ 19390819) заборгованість за кредитним договором в розмірі 143 285,44 грн. з яких 103 334,68 грн основний борг, 10,20 грн прострочені проценти, а 39 940,56 грн прострочена плата за обслуговування кредиту та 2 611,77 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Розстрочити виконання рішення суду у справі № 914/1615/26 про стягнення 143 285,44 грн заборгованості на три місяці з дотриманням таких строків і сум оплати:

до 31 жовтня 2026 року 47761,82 грн;

до 30 листопада 2026 року 47761,82 грн;

до 31 грудня 2026 року 47761,80 грн.

5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно зі ст. 241 ГПК України.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 253-259 ГПК України.

8. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

9. Повний текст судового рішення складений та підписаний 25 вересня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство Ідея Банк (вул. Валова, буд. 11, м. Львів, 79008; код ЄДРПОУ 19390819);

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Бургарт Т.І.