Рішення № 140063177, 13.07.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2026 р. м. Київ Справа № 320/10894/21

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Головного управління ДПС у Київській області, м. Біла Церква Київської області,

до відповідачів 1) Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат», м. Узин Білоцерківського району Київської області,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське», с. Перше Травня Обухівського району Київської області,

про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності,

за участі представників:

від позивача: Янковий Д.В., у порядку самопредставництва, відомості з ЄДР;

від відповідачів: не з`явились:

СУТЬ СПОРУ:

ГУ ДПС у Київській області 07.09.2021 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів 1) Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат», м. Узин Білоцерківського району Київської області (далі по тексту «ТДВ «Узинський цукровий комбінат») та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Обухівське», с. Перше Травня Обухівського району Київської області (далі по тексту - ТОВ «Обухівське»), у якому просив визнати недійсним укладений між ними договір дарування від 07.07.2021 №461 на підставі ст. 228 ЦК України як такий, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За твердженням позивача договір укладено з єдиною метою ухилитися від опису дарованого майна у податкову заставу та погашення податкового боргу в сумі 172 562 939,45 грн. за рахунок такого майна. Також позивач просив суд застосувати передбачені частиною 3 ст. 228 ЦК України наслідки, а саме стягнути в дохід держави об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 91904532204), розташований у м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд.74.

Позов обґрунтований тим, що ГУ ДПС у Київській області здійснена фактична перевірка ТДВ «Узинський цукровий комбінат», за результатами якої складено Акт перевірки від 10.02.2020 та прийняті податкові повідомлення-рішення №№ 0003873201, 0003863201, 0003843201, 0003833201 від 31.03.2020 на загальну суму 172 562 939,45 грн.

Рішенням ДПС України від 17.06.2020 скарга ТДВ «Узинський цукровий комбінат» залишена без задоволення, а ППР без змін.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 у справі №320/3824/20 позов ТДВ «Узинський цукровий комбінат» про визнання протиправними та скасування ППР задоволено повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 рішення у справі №320/3824/20 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 05.07.2021 рішення судів попередніх інстанцій скасовано повністю, прийнято нове рішення, яким в позові ТДВ «Узинський цукровий комбінат» відмовлено повністю.

Посилаючись на позицію постанови Верховного Суду від 14.05.2020 у справі №807/719/16, позивач твердить, що факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

На момент винесення постанови Верховного Суду від 05.07.2021 у справі №320/3824/20 ТДВ «Узинський цукровий комбінат» було власником нерухомого майна, в тому числі об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 91904532204 за адресою м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.

На наступний день ТДВ «Узинський цукровий комбінат» відчужило об`єкти нерухомого майна на користь ТОВ «Роза-Л», в подальшому такі реєстраційні дії були скасовані. 07.07.2021 відовідачем-1 укладається ряд договорів дарування, за якими нерухоме майно було відчужено на користь ТОВ «Обухівське».

Позивач твердить, що одразу після ухвалення постанови Верховним Судом, якою підтверджено законність ППР від 31.03.2020, відповідачем вчиняються дії щодо відчуження нерухомого майна з виключною метою в подальшому не погашати визначені ними грошові зобов`язання в сумі 172 562 939,45 грн.

Позивач твердить, що станом на 06.07.2021 засновником ТДВ «Узинський цукровий комбінат» був ОСОБА_1 , засновником ТОВ «Роза-Л» був ОСОБА_2 . Бухгалтером ТОВ «Роза-Л» та ТОВ «Обухівське» є Клименко Альона Юріївна, декларації з ПДВ обох підприємств подаються з однієї електронної адреси. Підприємства ТОВ «Роза-Л» та ТОВ «Обухівське» зареєстровані за однією адресою місцезнаходження.

Тобто позивач твердить про зацікавленість пов`язаних осіб у виведенні активів на підконтрольні особи з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання ТДВ «Узинський цукровий комбінат» на суму 172 562 939,45 грн.

Позивач твердить про суперечність оскаржуваного договору дарування інтересам держави (ст. 228 ЦК України) просить визнати його недійсним та застосувати наслідки, передбачені частиною 3 ст. 228 ЦК України у вигляді стягнення в дохід держави предмету договору дарування об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 91904532204.

Одночасно із позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив суд постановити ухвалу, якою заборонити товариству з обмеженою відповідальністю «Обухівське» відчужувати об`єкт нерухомого майна, який знаходиться за адресою м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74, реєстраційний номер 91904532204.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 відкрито провадження у справі №320/10894/21 за правилами спрощеного позовного провадження. Іншою ухвалою від 08.09.2021 суд відмовив у задоволенні заяви ГУ ДПС у Київській області про забезпечення позову.

07.10.2021 представник ТДВ «Узинський цукровий комбінат» подав відзив на позовну заяву, у якому просить суд в позові відмовити в повному обсязі.

Відповідач твердить про повну відповідність укладеного між відповідачами договору дарування від 07.07.2021 №461 вимогам закону. Відповідач твердить про те, що станом на дату укладення договору податкове зобов`язання не є узгодженим, оскільки позивач повторно звернувся з позовом про визнання незаконними та скасування ППР з інших підстав, і ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 було відкрито провадження у справі №930/8042/21.

Відповідач вважає хибним твердження про суперечність укладеного договору інтересам держави, посилаючись на пункти 59.1, 59.3 ст.59, пункти 95.1, 95.2 ст. 95 ПК України, відповідно до яких стягнення коштів провадиться не раніше 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) податкової вимоги, а звернення стягнення на майно відбувається у разі недостатності коштів платника податків.

Посилаючись на постанову Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9, позивач твердить, що для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, необхідним є встановлення умислу в діях осіб, які уклали такий правочин. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами або однією із сторін. Наявність умислу означає, що сторони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди та суперечність її мети інтересам держави і суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Тож відповідач твердить, що позивачем не доведено недодержання відповідачами вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства при укладенні оспорюваного договору дарування, не доведено умислу в діях осіб, що уклали договір, а отже відсутні підстави для застосування наслідків нікчемності правочину, передбачених частиною 3 ст. 228 ЦК України.

27.10.2021 представник відповідача-2 ТОВ «Обухівське» подав відзив на позовну заяву, аргументи якого є аналогічними відзиву відповідача-1, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 провадження у справі №320/10894/21 зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів, введених для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

02.11.2021 до суду від ГУ ДПС у Київській області надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просить врахувати відповідь на відзив, визнати недійсним договір дарування від 07.07.2021№461, застосувати наслідки його недійсності, передбачені ст. 228 ЦК України, та стягнути в дохід держави об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 91904532204, розташований за адресою м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.

Позивач, посилаючись на правову позицію постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц та постанови ВС від 19.05.2021 к справі №693/624/19, твердить, що в силу однієї з основних засад цивільного законодавства добросовісності цивільно-правовий договір не може використовуватися для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, в тому числі вироку, що набрало законної сили. Тож не можуть бути залишено поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але очевидно є недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Позивач твердить, що

майно відчужене через два дні після ухвалення ВС постанови у справі №320/3824/20;

все нерухоме майно ТДВ «Узинський цукровий комбінат» було відчужене і перейшло у власність ТОВ «Обухівське» безоплатно;

все нерухоме майно було відчужене на користь ТОВ «Роза-Л», однак у звязку із відміною /видаленням реєстраційних дій майно повторно було відчужено на користь ТОВ «Обухівське»;

ТОВ «ТДВ «Узинський цукровий комбінат», ТОВ «Роза-Л» та ТОВ «Обухівське» є пов`язаними особами,

що свідчить про те, що ТДВ «Узинський цукровий комбінат» діє недобросовісно та зловживає правами, оскільки уклав договори дарування, які порушують інтереси держави і направлені на недопущення опису майна у податкову заставу та погашення податкового боргу за рахунок такого майна. Посадові особи відповідача-1 свідомо вчиняли дії на ухилення від сплати грошових зобов`язань з метою їх невиконання, що підтверджує наявність умислу у діях відповідачів.

02.12.2021 від представника відповідача-1 до суду надійшли додаткові пояснення, у яких представник твердить, що відовідач-1 та відповідач-2 відмовились від договору дарування нежитлового приміщення від 07.07.2021, №461, що підтверджується договором про його розірвання від 19.11.2021, тож договір є припиненим, сторонами не виконаний. Посилаючись на позицію пункту 3.7 Постанови пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11, представник твердить, що за змістом частини 1 ст. 208 ГК України стягнення в дохід держави одержаного чи належного за зобов`язанням здійснюється лише у випадках, коли завідомо суперечний інтересам держави і суспільства господарський договір був повністю або частково виконаний хоча б однією із сторін. Якщо за наявності наміру сторін договір не був виконаний, він визнається недійсним без застосування наслідків, передбачених цією статтею.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 провадження у справі поновлено.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 у позові ГУ ДПС України у Київській області відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що станом на час звернення до суду з позовом позивачем навіть не розпочато процедуру стягнення податкового боргу; позивачем не доведено фактичного виконання умов договору дарування від 07.07.2021 та відчуження об`єкта нерухомого майна. Оскільки договір дарування від 07.07.2021 є розірваним (договір про розірвання від 19.11.2021 посвідчений приватним нотаріусом Заставенко А.В.) він не створює правових наслідків, зобов`язання за ним припинені, відтак за наявності права звернення контролюючого органу із позовом, підстави для такого звернення у спірних правовідносинах відсутні. Також суд вказав, що позивач не надав доказів наявності умислу на укладення договору дарування від 07.07.2021 з метою несплати податків.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022 рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2024 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022, провадження у справі закрито, роз`яснено, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.04.2024 заяву ГУ ДПС у Київській області задоволено, передано справу №320/10894/21 на розгляд до Господарського суду Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2024 справа прийнята до провадження суддею Колесником Р.М., підготовче судове засідання призначено на 29.05.2024. ухвалою від 29.05.2024 підготовче судове засідання відкладено на 19.06.2024. ухвалою від 19.06.2024 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 17.07.2024.

17.07.2024 представник позивача подав клопотання про зупинення провадження у справі, у якому просив суд зупинити провадження у справі до прийняття постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №420/12471/22. Позивач твердить, що на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу у зв`язку із наявністю підстав для відступу від раніше викладеного висновку у постанові ВП ВС від 29.02.2024 №580/4531/23 щодо підсудності всіх спорів з вимогами територіального органу ДПС України до платників про визнання недійсними правочинів, що суперечать інтересам держави і суспільства.

Ухвалою від 17.07.2024 розгляд справи відкладено на 24.07.2024. Надалі суд ухвалою від 24.07.2024 постановив повернутись на стадію підготовчого провадження, зупинити провадження у справі №320/10894/21 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у подібних правовідносинах у справі №420/12471/22.

02.06.2025 представник позивача подав до суду заяву про направлення справи за встановленою підсудністю, у якій просив суд направити справу №320/10894/21 за встановленою юрисдикцією до Київського окружного адміністративного суду. Заява обґрунтована тим, що за висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 справи за позовом контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані із реалізацією органами ДПС України компетенції щодо податкового контролю, а отже є публічно-правовими.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.06.2025 поновлено провадження у справі, підготовче судове засідання призначено на 09.07.2025.

09.07.2025 представник відповідача-1 подав клопотання про закриття провадження у справі на підставі частини 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з тим, що спір у справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Ухвалою від 09.07.2025 підготовче судове засідання відкладено на 30.07.2025. Надалі ухвалою від 30.07.2025 підготовче судове засідання відкладено на 17.09.2025. Цією ж ухвалою суд вказав учасникам справи, що відповідно до частини 2 ст. 231 ГПК України у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, тож провадження у справі не може бути закрите та справа не може бути передана за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою від 17.09.2025 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 22.10.2025. Ухвалою від 22.10.2025 розгляд справи відкладено на 19.11.2025, надалі ухвалою від 19.11.2025 розгляд справи відкладено на 14.01.2026.

У зв`язку із відрахуванням із штату Господарського суду Київської області судді Колесника Р.М. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи для розгляду справи визначено суддю Антонову В.М., яка прийняла справу до провадження ухвалою від 13.01.2026, призначила підготовче судове засідання на 20.01.2026.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.01.2026 (суддя Антонова В.М.) провадження у справі №320/10894/21 закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів за правилами адміністративного судочинства. Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.01.2026 заяву ГУ ДПС у Київській області задоволено, справу №320/10894/21 направлено за встановленою юрисдикцією до Київського окружного адміністративного суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Київській області задоволено, ухвалу Господарського суду Київської області від 20.01.2026 скасовано, справу №320/10894/21 направлено до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

На підставі Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026 матеріали справи №320/10894/21 були передані для розгляду судді Конюх О.В., отже справа прийнята до провадження суддею О.В. Конюх ухвалою від 20.03.2026, підготовче судове засідання у справі призначено на 20.04.2026.

Ухвалою від 20.04.2026 підготовче провадження закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 19.05.2026.

В судове засідання 19.05.2026 з`явились представники позивача та відповідача-1. Суд розпочав з`ясування обставин справи та дослідження доказів та на підставі ст. 216 ГПК України оголосив перерву до 12.06.2026, про що присутні представники позивача та відповідача-1 були повідомлені особисто під розпис, а відсутній відповідач-2 ухвалою про повідомлення в порядку ст. 120-121 ГПК України.

В судовому засіданні 12.06.2026 суд завершив з`ясування обставин справи та дослідження доказів та ухвалою від 12.06.2026 призначив судові дебати на 13.07.2026.

У судове засідання 13.07.2026 з`явився представник позивача.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Розглянувши позов ГУ ДПС у Київській області до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» та ТОВ «Обухівське» про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд

УСТАНОВИВ:

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2024 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2022, провадження у справі закрито, роз`яснено, що справу належить розглядати в порядку господарського судочинства. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.04.2024 заяву ГУ ДПС у Київській області задоволено, передано справу №320/10894/21 на розгляд до Господарського суду Київської області.

Надалі Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 встановила, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

Разом із тим, відповідно до частини 2 ст. 231 ГПК України, У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.

Наведена норма є важливою процесуальною гарантією доступу до суду, адже це правило запобігає ситуації, коли виникає спір між юрисдикціями і особа не може отримати судовий розгляд, що порушує її право на доступ до правосуддя.

Процесуальні норми щодо визначення юрисдикції не можуть застосовуватись таким чином, щоб особа була позбавлена права на судовий захист, а спір не міг бути розглянутим жодним судом. А тому, суд не може повторно застосувати процесуальні норми про закриття провадження у справі внаслідок неналежної юрисдикції, а має вирішити спір по суті.

Отже справа розглядається Господарським судом Київської області за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 05.07.2021 у справі № 320/3824/20 вказано, що посадові особи Головного управління ДПС у Київській області провели фактичну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні виробництва спирту та продукції хімічного та технічного призначення, для виробництва якої використовується спирт етиловий денатурований, за результатами якої складено Акт N 45/10-36-32-00-10/00372536 від 10 лютого 2020 року.

В Акті перевірки зроблено висновки про такі порушення: ТДВ «Узинський цукровий комбінат» не зареєстровано платником акцизного податку з реалізації спирту етилового, чим порушено вимоги пункту 212.3 статті 212 Податкового кодексу України; за адресою провадження діяльності з виробництва підакцизних товарів Товариством не зареєстровано акцизний склад у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, чим порушено вимоги підпункту 230.1.1. пункту 230.1 статті 230 ПК України; не обладнання та відсутність реєстрації в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту етилового, витратомірів лічильників обсягу виробленої продукції а саме: місце відпуску спирту етилового денатурованого з виробництва у склад готової продукції; місце відпуску спирту етилового денатурованого зі складу готової продукції на виробництво етанолу як складника бензину; місце відпуску етанолу як складника бензину з виробництва у склад готової продукції; місце відпуску етанолу як складника бензину зі складу готової продукції в автомобільну цистерну, чим порушено вимоги підпункту 229.1.8. пункту 229.1 статті 229 та підпункту 230.1.1. пункту 230.1 статті 230 ПК України; здійснення виробництва спирту етилового денатурованого за відсутності діючої ліцензії на виробництво спирту етилового, чим порушено вимоги статті 2 Законом України від 19 грудня 1995 року N 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і торгівлі спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон N 481/95-ВР); оптова торгівля спиртом етиловим денатурованим за відсутності діючої ліцензії на право оптової торгівлі спиртом етиловим, чим порушено статтю 14 Закону N 481/95-ВР; виробництво продукції хімічного і технічного призначення, для виробництва якої використовується спирт етиловий денатурований без внесення такого суб`єкта господарювання до Електронного реєстру суб`єктів господарювання, які використовують спирт етиловий для виробництва Продукції хімічного і технічного призначення, парфумерно-косметичної продукції, оцту з харчової сировини, чим порушено вимоги статті 7 Закону N 481/95-ВР.

На підставі висновків Акта перевірки Головне управління ДПС у Київській області винесло податкові повідомлення-рішення від 31 березня 2020 року (копії ППР та розрахунків фінансових санкцій до них залучені до матеріалів справи):

№ 00038733201 (застосування до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 34296587,89 грн. за платежем «акцизний збір»);

№ 0003863201 (застосування до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 1000000,00 грн. за платежем «акцизний податок на спирт»);

№ 0003853201 (застосування до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 80000,00 грн. за платежем «акцизний податок на спирт»);

№ 0003843201 (застосування до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 68593175,78 грн. за платежем «адміністративні штрафи та штрафні санкції за порушення закону у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів»);

№ 0003833201 (застосування до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та/або пені, у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 68593175,78 грн.);

У травні 2020 року ТДВ «Узинський цукровий комбінат» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просило визнати протиправним та скасувати вказані ППР.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 10.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020, позов задовольнив. Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 у справі № 320/3824/20 скасувано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТДВ «Узинський цукровий комбінат» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено повністю.

07.07.2021 між дарувальником ТДВ «Узинський цукровий комбінат» (код 00372536), який діє в особі директора Крота Л.П., та обдаровуваним ТОВ «Обухівське» (код 43008254), який діє в особі директора Юр`єва О.І. укладено Договір дарування нежитлового приміщення, за яким дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає як дарунок нежитлове приміщення комплекс, нежитлові будівлі літ «А», «Б», «В», «Г», «Д», «Ж», «З» та споруди, яке знаходиться за адресою Київська область, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 91904532204. Договір посвідчено приватним нотаріусом А.В.Заставенко, зареєстрований у реєстрі за №461.

Як вбачається з Інформаційної довідки від 30.07.2021 №268320478 з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, приватним нотаріусом А.В.Заставенко 07.07.2021 в реєстрі вчинено запис про право приватної власності ТОВ «Обухівське» (код 43008254) на вказаний об`єкт нерухомого майна, на підставі рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень індексний номер 59158272 від 07.07.2021, прийнятого на підставі договору дарування №461 від 07.07.2021.

З поданих позивачем інформацій з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (Інформаційні довідки від 30.07.2021) також вбачається, що між відовідачем-1 як дарувальником та відповідачем-2 як обдаровуваним укладено ще ряд договорів дарування, посвідчених приватним нотаріусом А.В.Заставенко, за якими ТОВ «Обухівське» набуло право власності на об`єкти нерухомого майна ТДВ «Узинський цукровий комбінат», а саме:

Договір дарування №466 від 07.07.2021 щодо об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 1303619832204, нежитлової будівлі за адресою м. Узин, провулок Незалежності 4-б (водокачка);

Договір дарування №460 від 07.07.2021 щодо об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 1198292732222, земельної ділянки площею 3,9286 га, за адресою м. Кагарлик, вул. Став`янка, земельна ділянка №92;

Договір дарування №465 від 07.07.2021 щодо об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 579356232222, комплексу загальною площею 2525,7 кв.м., за адресою м. Кагарлик, вул. Фрунзе 92Б;

Договір дарування №459 від 07.07.2021 щодо об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 311630832222, майнового комплексу, за адресою м. Кагарлик, вул. Фрунзе 92;

Договір дарування №467 від 30.06.2021 щодо об`єкту житлової нерухомості реєстраційний номер 129104032204, гуртожитку загальною площею 818 кв.м., за адресою м. Узин, вул. Маяковського, буд. 2Б;

Договір дарування №463 від 07.07.2021 щодо об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 92029832204, комплексу загальною площею 2858,2 кв.м., за адресою м. Узин, вул. Білоцерківська, буд. 54;

Договір дарування №462 від 07.07.2021 щодо об`єкту нерухомого майна реєстраційний номер 91997132204, комплексу заводу, за адресою м. Узин, вул. Симиренка, буд.2;

Також до матеріалів справ долучено копію нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Заставенко А.В. за реєстровим номером 464 Договору дарування нежитлового приміщення від 07.07.2021, укладеного між ТДВ «Узинський цукровий комбінат» та ТОВ «Обухівське», за яким у власність ТОВ «Обухівське» був переданий об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 92092732204 за адресою м. Узин, вул. Симиренка, буд. 2В.

При цьому з Інформаційних довідок з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, сформованих станом на 06.07.2021 (напередодні оформлення вищевказаних договорів дарування) вбачається, що на об`єкти нерухомого майна, в тому числі і спірний об`єкт реєстраційний номер 919045322204 за адресою м. Узин, вул. Жовтнева, буд.74, було зареєстровано право власності за ТОВ «Роза-Л» (код 39633783) за рішенням засновника від 02.07.2021 та актом приймання-передачі від 02.07.2021.

Надалі 19.11.2021 між ТДВ «Узинський цукровий комбінат» та ТОВ «Обухівське» було укладено Договір про розірвання договору дарування нежитлового приміщення, відповідно до якого:

сторони відмовляються від Договору дарування нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Заставенко А.В., зареєстрованим у реєстрі за номером 461 від 07.07.2021; на підставі цього договору відмови від правочину за взаємною згодою сторін у порядку ст. 214 ЦК України ТДВ «Узинський цукровий комбінат» приймає назад у власність, а ТОВ «Обухівське» повертає прийняте в дарунок нежитлове приміщення, комплекс, які знаходяться за адресою м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд.74, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 91904532204;

За ТДВ «Узинський цукровий комбінат» відновлюється право власності з моменту повернення дарунку, підписання цього договору, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке здійснюється відповідно до ст. 19, 31-2, 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Договір про розірвання договору дарування нежитлового приміщення посвідчено приватним нотаріусом Заставенко А.В. за номером у реєстрі 783.

Як вбачається з Інформаційної довідки від 22.11.2021 №285896079 з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 91904532204, у розділі Реєстру «Актуальна інформація про право власності» відновлено актуальність запису номер 1443780 від 26.06.2013 про право приватної власності ТДВ «Узинський цукровий комбінат», код ЄДРПОУ 0372536, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 3479779 від 27.06.2013, прийнятого на підставі свідоцтва про право власності від 27.06.2012, виданого виконкомом Узинської міської ради.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Головне управління ДПС у Київській області просить суд визнати недійсним договір дарування від 07.07.2021 №461 на підставі спеціальної норми ст. 228 ЦК України та застосувати передбачені частиною 3 вказаної статті наслідки недійсності правочину, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, у вигляді конфіскації. Вимоги обґрунтовує тим, що ТДВ «Узинський цукровий комбінат» уклало оспорюваний договір з усвідомленою умисною метою ухилитися від сплати узгоджених податкових зобов`язань на суму 172 562 939,45 грн. у тому числі за рахунок майна товариства.

Позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання. Подібного висновку щодо двостороннього правочину дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20, пункт 38).

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Укладення оспорюваного договору дарування очевидно мало мету уникнути звернення стягнення на майно у випадку примусового стягнення грошових коштів з ТДВ «Узинський цукровий комбінат» в сумі 172 562 939,45 грн. на виконання ППР від 31 березня 2020 року №00038733201, №0003863201, №0003853201, №0003843201 та №0003833201, при цьому обдаровуваний очевидно не міг про це не знати або свідомо допускати, що свідчить про наявність умислу в обох сторін договору.

Разом із тим, для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

Вбачається, що станом на дату укладення договору дарування, а також на дату звернення ГУ ДПС України до суду з позовом у справу №320/10894/21 позивач не розпочав процедуру стягнення грошових коштів на підставі ППР від 31.03.2020, а санкції, застосовані до відповідача-1 ТДВ «Узинський цукровий комбінат» вказаними ППР від 31.03.2020, не набули статусу узгоджених податкових зобов`язань, позаяк ухвалою від 06.07.2021 Київським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі №320/8042/21 за позовом ТДВ «Узинський цукровий комбінат» про визнання протиправними та скасування ППР від 31.03.2020.

Частиною 3 статті 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічна за змістом норма містилася у ч.1 ст. 208 ГК України (яка була чинною у період існування спірних відносин).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права. Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Однак, у ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою. Тобто, стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

Враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

В даному випадку суд встановив відсутність такого виключного випадку та факту завдання державі значних збитків саме оспорюваним договором дарування, оскільки договір дарування від 07.07.2021 був розірваний та фактично не виконувався; у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у розділі «Актуальна інформація про право власності» відновлено актуальність запису номер 1443780 від 26.06.2013 про право приватної власності ТДВ «Узинський цукровий комбінат» на спірний об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 91904532204, відтак у разі набуття санкціями, застосованими за ППР від 31.03.2020 статусу узгоджених податкових зобов`язань, можливість звернення стягнення на вказане нерухоме майно (відповідно до закону) не втрачена.

Крім того, в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі Гурепка проти України (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 р. у справі Кудла проти Польщі (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Таким чином, ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Як вбачається з отриманої судом Інформаційної довідки від 11.06.2026 №481406935 з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 91904532204, на підставі акту опису майна серія та номер 341/10-36-13-04 від 09.12.2021, складеного ГУ ДПС у Київській області, а також рішення про опис майна у податкову заставу серія та номер 2951/10-36-13-04 від 06.10.2021, на спірний об`єкт зареєстровано обтяження, вид обтяження: податкова застава, обтяжувач ГУ ДПС у Київській області, номер запису про обтяження 45585071 від 10.12.2021.

Визнання недійсним договору дарування від 07.07.2021 не призведе до будь-якого відновлення права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, та матиме зворотній ефект, оскільки чинне законодавство не містить порядку погашення податкових зобов`язань платника податків за рахунок конфіскованого на користь держави нерухомого майна.

Суд звертає увагу учасників справи також на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 щодо порядку застосування ст. 228 ЦК України. Також суд звертає увагу учасників справи на правову позицію Верховного Суду від 19.07.2023 в аналогічній справі №320/11167/21 за позовом ГУ ДПС У Київській області до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» та ТОВ «Обухівське» про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення в дохід держави об`єкту нерухомого майна.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Решта доводів учасників справи та всі подані відповідно до процесуального закону докази судом уважно досліджені та розглянуті та не спростовують вказаного висновку суду. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд ухвалює рішення про відмову у позові ГУ ДПС у Київській області до ТДВ «Узинський цукровий комбінат» та ТОВ «Обухівське» про визнання недійсним договору дарування від 07.07.2021 №461.

У зв`язку із відмовою у позові, відповідно до ст. 129 ГПК України, суд залишає за позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 25.09.2026.

Суддя О.В. Конюх