Рішення № 140063175, 25.09.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2026 р. м. Київ Справа № 906/102/26

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

без виклику (повідомлення) сторін

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи

за позовом Дочірнього підприємства Євтротранс Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро»

11500, Житомирська область, Коростенський район, місто Коростень, вулиця Білокоровицьке шосе, будинок 3, код ЄДРПОУ 31780974

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ»

08130, Київська область, Бучанський район, село Чайки, вулиця Чайки Валентини, будинок 16, код ЄДРПОУ 41258800

про стягнення 199169,56 грн

Обставини справи:

До Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява (вх. №108/26 від 23.01.2026) Дочірнього підприємства Євтротранс Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» про стягнення 199169,56 грн.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 27.01.2026 матеріали справи №906/102/26 за позовом Дочірнього підприємства Євтротранс Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» про стягнення 199169,56 грн передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Київської області.

Через канцелярію Господарського суду Київської області (вх.№104/26 від 13.02.2026) надійшли матеріали справи №906/102/26.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2026, справу №906/102/26 передано на розгляд судді Саванчук С.О.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором №03/02-2 про надання послуг від 03.02.2025 у частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг, унаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 150000,00 грн, а також виникли підстави для нарахування 21402,74 грн пені, 2410,66 грн інфляційних втрат, 10356,16 грн 15 % річних та 15000,00 грн штрафу.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а згідно з пунктом 1 частини 5 цієї статті малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" встановлено, що на 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328 гривень.

За позовною заявою Дочірнього підприємства «Євтротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 199169,56 грн, отже, дана справа є малозначною в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до категорій справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.03.2026 прийнято позовну заяву (вх. №104/26 від 13.02.2026) Дочірнього підприємства Євтротранс Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» про стягнення 199169,56 грн до розгляду та відкрито провадження у справі №906/102/26, розгляд справи №906/102/26 призначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№7558/26 від 01.05.2026) в прохальній частині якого відповідач заявляє про визнання поважними причин пропуску строку для подання відзиву та про поновлення цього строку.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№7913/26 від 07.05.2026).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.05.2026 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» строк для подання відзиву на позовну заяву, продовжено Дочірньому підприємству «Євтротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» строк для подання відповіді на відзив, продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№8685/26 від 18.05.2026).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про виправлення описки (вх.№8922/26 від 21.05.2026) у відповіді на відзив.

У зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав рішення без його проголошення, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

За результатом з`ясування всіх фактичних обставин спірних правовідносин сторін, всебічного та повного дослідження матеріалів справи, з урахуванням вимог чинного законодавства, суд

встановив:

1. Правовідносини сторін

Між Дочірнім підприємством «Євротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» як виконавцем (далі позивач/виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» як замовником (далі відповідач/замовник) укладено договір №03/02-2 про надання послуг від 03.02.2025 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов`язується, власними силами, надавати замовникові послуги дорожніми механізмами (далі техніка), а замовник, у свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити такі послуги.

Виконавець надає послуги, зазначені у пункті 1.1. договору, відповідно до попередньої письмової або усної заявки замовника, яка надсилається виконавцю електронною поштою або іншим засобом зв`язку. У заявці зазначається: перелік послуг, що необхідно надати, місце надання послуг, перелік необхідної техніки, дата початку надання послуг, термін надання послуг, найменування послуг (пункт 2.1. договору).

Заявка замовника направляється виконавцю не пізніше ніж за добу, що передує дню, в якому потрібно надати послуги (пункт 2.2. договору).

Послуги відповідно до умов договору надаються за місцем, визначеним замовником, шляхом використання техніки за її цільовим призначенням, у відповідності з її експлуатаційними можливостями та згідно із заявками замовника (пункт 2.3. договору).

Послуги відповідно до умов договору надаються технікою разом із залученням операторського та технічно-обслуговуючого персоналу виконавця (пункт 2.4. договору).

Надання послуг здійснюється виконавцем у строки, визначені в заявці замовника (пункт 2.5. договору).

Про надані послуги, визначені у пункті 1.1. договору, виконавцем складаються акти приймання-передачі наданих послуг (пункт 2.6. договору).

Сторони домовились, що вартість послуг за договором визначається сторонами у додатках до договору (пункт 3.1. договору).

Оплата наданих послуг за договором здійснюється замовником у національній валюті гривні шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок виконавця (пункт 3.2. договору).

Оплата може здійснюватися на умовах передплати (пункт 3.3. договору).

Приймання-передача наданих послуг здійснюється сторонами шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі наданих послуг, який складає виконавець та передає замовнику для підписання (пункт 3.4. договору).

Замовник, отримавши акт приймання-передачі наданих послуг, зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів розглянути його, підписати та один примірник акта повернути виконавцю (пункт 3.5. договору).

Якщо замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання акта приймання-передачі наданих послуг не направляє виконавцю підписаний акт або вмотивоване заперечення, надані послуги вважаються прийнятими, а акт приймання-передачі наданих послуг підписаним замовником (пункт 3.6. договору).

Заперечення замовника щодо об`єму та якості наданих послуг повинні бути вмотивованими та містити конкретні посилання на невідповідність робіт результатам, які передбачені умовами договору. При цьому сторони зобов`язані негайно погодити умови усунення відповідної претензії (пункт 3.7. договору).

Сплата послуг здійснюється замовником протягом 3 (трьох) банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (пункт 3.8. договору).

У випадку несвоєчасного розрахунку за надані послуги виконавець має право відмовити замовнику у подальшому наданні послуг до повного погашення заборгованості (пункт 3.9. договору).

Замовник зобов`язується, зокрема, приймати від виконавця послуги, що надаються згідно з договором, та вчасно здійснювати оплату послуг на умовах договору (пункти 4.2.3., 4.2.4. договору).

За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 5.1. договору).

У випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за договором замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 календарних днів замовник додатково сплачує виконавцю штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості (пункт 5.2. договору).

Замовник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 % річних від простроченої суми; відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних встановлений сторонами у договорі (пункт 5.3. договору).

Сторони погодили збільшити до 5 років тривалість позовної давності до вимог, що випливають з договору, у тому числі про стягнення вартості наданих послуг, неустойки (штрафу, пені) (пункт 5.4. договору).

Сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 5 років від дня, коли зобов`язання мало бути виконане (пункт 5.5. договору).

Сплата збитків і штрафних санкцій не звільняє сторони від належного виконання своїх обов`язків за договором (пункт 5.6. договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2025, але, у будь-якому випадку, до повного виконання всіх зобов`язань за договором (пункт 10.1. договору).

Припинення дії договору не звільняє сторони від виконання тих зобов`язань, які виникли під час його дії та залишилися невиконаними (пункт 10.2. договору).

Відповідно до Додатку №1 до договору №03/02-2 від 03.02.2025 сторони погодили такі ціни на послуги техніки виконавця: екскаватор-навантажувач - 1500,00 грн, у тому числі 20 % ПДВ, за одну годину роботи; віброкаток - 400,00 грн, у тому числі 20 % ПДВ, за одну годину роботи; перебазування техніки до місця виконання робіт (віброкаток) - 2500,00 грн, у тому числі 20 % ПДВ; перебазування техніки з місця виконання робіт (віброкаток) - 2500,00 грн, у тому числі 20 % ПДВ.

2. Позиція позивача

Позивач зазначає, що на виконання умов договору №03/02-2 про надання послуг від 03.02.2025 ним надані відповідачу послуги дорожніми механізмами всього на суму 150000,00 грн, які відповідачем не оплачені.

На підтвердження факту та обсягу наданих послуг позивач посилається на акти здачі-приймання робіт (надання послуг): №4 від 28.02.2025 на суму 2500,00 грн, №5 від 23.07.2025 на суму 2500,00 грн, №6 від 28.02.2025 на суму 3200,00 грн, №7 від 23.07.2025 на суму 12800,00 грн, №8 від 28.02.2025 на суму 67500,00 грн та №9 від 23.07.2025 на суму 61500,00 грн, які підписані відповідачем 04.08.2025.

Крім того, в обґрунтування фактичного надання послуг позивач посилається на довідку виконавця до договору №03/02-2 за період роботи з 28.02.2025 по 10.03.2025, змінні рапорти роботи будівельних машин/механізмів, товарно-транспортні накладні, а також податкові накладні №7, №8, №9 від 28.02.2025 та №63, №64, №65 від 23.07.2025, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач стверджує, що первинні документи щодо виконання спірних господарських операцій направлялись відповідачу ще 19.03.2025 на ім`я представника ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ» Возняк Олени Сергіївни та отримані останньою 22.03.2025, що підтверджується експрес-накладною ТОВ «Нова пошта» №59001340309718. Серед направлених документів позивач зазначає договір №03/02-2 від 03.02.2025, довідку виконавця, акти здачі-приймання робіт, товарно-транспортні накладні та змінні рапорти роботи техніки.

За твердженнями позивача, вказані документи з підписами та печатками відповідачем не повернуті, у зв`язку з чим 18.07.2025 вони повторно направлялись відповідачу в паперовій формі, а в подальшому через сервіс електронного документообігу «Вчасно», після чого договір, акти та інші документи були підписані відповідачем із застосуванням електронного підпису та скріплені електронною печаткою. На думку позивача, подальше підписання відповідачем зазначених документів підтверджує фактичне виконання господарських операцій та прийняття відповідачем наданих послуг.

Позивач також посилається на акт звіряння взаємних розрахунків станом на 30.09.2025, відповідно до якого заборгованість відповідача за договором №03/02-2 становить 150000,00 грн, та зазначає, що цей акт підписаний сторонами із застосуванням електронних підписів та скріплений електронними печатками 03.10.2025 та 07.10.2025 відповідно.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 3.8. договору оплата наданих послуг повинна здійснюватися замовником протягом трьох банківських днів після підписання сторонами акта виконаних робіт. Оскільки акти здачі-приймання робіт № 4, 5, 6, 7, 8, 9 підписані відповідачем 04.08.2025, позивач визначив 08.08.2025 початком прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг позивач заявляє до стягнення з відповідача 150000,00 грн основного боргу, 21402,74 грн пені, 2410,66 грн інфляційних втрат, 10356,16 грн 15 % річних та 15000,00 грн штрафу, загальний розмір заявлених позовних вимог - 199169,56 грн, а також судові витрати.

Правовою підставою для нарахування пені та штрафу позивач визначає пункт 5.2. договору, відповідно до якого у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, а у разі прострочення оплати понад 30 календарних днів замовник додатково сплачує виконавцю штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Підставою для стягнення інфляційних втрат та 15 % річних позивач визначає пункт 5.3. договору та частину 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що сторони договором встановили інший, ніж передбачений диспозитивною нормою закону, розмір процентів річних 15 % від простроченої суми.

Щодо заперечень відповідача про неможливість одночасного стягнення пені та штрафу позивач зазначає, що пеня і штраф є різновидами неустойки та застосування передбачених договором пені і штрафу не становить подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Позивач не погоджується з доводами відповідача про відсутність договірних відносин сторін на момент фактичного виконання робіт, зазначаючи, що між сторонами у січні-лютому 2025 року була досягнута домовленість щодо виконання позивачем робіт на об`єкті відповідача, після чого договір №03/02-2, акти здачі-приймання робіт, довідка виконавця та інші документи були підписані сторонами із застосуванням електронних підписів. На думку позивача, відсутність електронного підпису відповідача на договорі на момент початку виконання робіт не спростовує фактичного існування між сторонами відповідних господарських відносин та подальшого їх підтвердження сторонами.

У поданій 21.05.2026 заяві про виправлення описки (вх.№8922/26 від 21.05.2026) позивач зазначив, що у відповіді на відзив ним помилково вказано договір №03/02-4 та пункти 4.2., 4.3., тоді як правильними є договір №03/02-2 від 03.02.2025 та пункти 5.2., 5.3. цього договору.

3. Позиція відповідача

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі та зазначає, що не визнає ані заявленої позивачем суми основного боргу, ані нарахованих пені, штрафу, інфляційних втрат та 15 % річних. При цьому відповідач визнає обставину накладення сторонами електронних підписів на договір №03/02-2 у липні 2025 року, зокрема, накладення електронного підпису відповідачем 22.07.2025.

Відповідач зазначає, що, незважаючи на зазначення у тексті договору дати 03.02.2025, відповідно до відомостей сервісу електронного документообігу «Вчасно» електронний підпис позивача на договір накладено 18.07.2025, а електронний підпис відповідача 22.07.2025. На думку відповідача, створення електронного документа завершується накладенням електронного підпису, у зв`язку з чим договір №03/02-2 був укладений та набрав чинності лише 22.07.2025, а його умови не могли регулювати відносини сторін у лютому-березні 2025 року.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач додатково зазначає, що текст договору не містить умови, передбаченої частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України, про застосування його положень до відносин сторін, які виникли до моменту укладення договору, а тому положення пунктів 3.5., 3.6. договору щодо п`ятиденного строку для підписання актів та прийняття послуг у разі ненадання вмотивованих заперечень, на думку відповідача, не могли застосовуватись до відносин сторін, які мали місце до 22.07.2025.

Відповідач заперечує факт надання позивачем послуг у лютому-березні 2025 року та зазначає, що акти здачі-приймання робіт №4, №6 та №8, які датовані 28.02.2025, фактично були сформовані та підписані позивачем у сервісі електронного документообігу «Вчасно» лише 31.07.2025. На думку відповідача, складання відповідних первинних документів через значний проміжок часу після зазначеної у них дати господарської операції свідчить про порушення вимог законодавства про бухгалтерський облік та не підтверджує реальне надання послуг у зазначений позивачем період.

Відповідач вважає, що наявність податкових накладних №7, №8, №9 від 28.02.2025 та №63, №64, №65 від 23.07.2025 сама по собі не підтверджує фактичного здійснення спірних господарських операцій, оскільки податкова накладна є документом податкового обліку та не може самостійно підтверджувати реальне надання послуг за відсутності, на думку відповідача, належно та своєчасно оформлених первинних документів.

Щодо строку виконання грошового зобов`язання відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3.8. договору оплата наданих послуг здійснюється протягом трьох банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг. Відповідач зазначає, що всі акти здачі-приймання робіт №4, №5, №6, №7, №8 та №9 підписані ним 04.08.2025, у зв`язку з чим строк для їх оплати спливав 07.08.2025, а прострочення грошового зобов`язання могло настати не раніше 08.08.2025.

Водночас відповідач вважає, що до моменту направлення та підписання актів виконаних робіт позивач не вчинив необхідних дій, без яких відповідач не міг виконати грошове зобов`язання, у зв`язку з чим посилається на положення статей 612, 613 Цивільного кодексу України щодо прострочення кредитора та зазначає про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності за будь-який період до 08.08.2025.

При цьому відповідач у відзиві навів власний контррозрахунок заявлених вимог, відповідно до якого сума основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат та 15 % річних становить 0,00 грн, оскільки, за позицією відповідача, спірні послуги фактично не надавались, а первинні документи не підтверджують відповідних господарських операцій.

Відповідач також заперечує доказове значення акта звіряння взаємних розрахунків станом на 30.09.2025 та зазначає, що на наданому позивачем примірнику акта відсутні підпис та печатка ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ», а графа «За даними ТОВ КРЕАТОР КОМПАНІ» не заповнена. У зв`язку з цим відповідач вважає вказаний акт одностороннім і таким, що не може підтверджувати ані факт здійснення господарських операцій, ані визнання відповідачем заборгованості у розмірі 150000,00 грн.

Щодо одночасного стягнення пені та штрафу відповідач зазначає, що пеня та штраф є різновидами неустойки та, на його думку, одночасне застосування до боржника пені та штрафу за одне й те саме порушення грошового зобов`язання призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності одного виду, що суперечить статті 61 Конституції України.

Крім того, відповідач звертає увагу на допущені позивачем у відповіді на відзив помилки при зазначенні реквізитів договору та його умов, а саме: посилання позивача на договір №03/02-4 замість договору №03/02-2, пункт 4.3. замість пункту 5.3. щодо 15 % річних та пункт 4.2. замість пункту 5.2. щодо пені та штрафу. На думку відповідача, такі розбіжності свідчать про неналежне обґрунтування позивачем заявлених вимог.

Також відповідач заперечує проти покладення на нього витрат позивача на професійну правничу допомогу, зазначаючи про відсутність належних доказів їх реальності, розміру та співмірності зі складністю справи й обсягом наданої адвокатом правничої допомоги, та заявляє про відмову в їх відшкодуванні.

З огляду на викладене, відповідач заявляє про відмову в задоволенні позову про стягнення 199169,56 грн у повному обсязі та покласти судові витрати на позивача.

4. Норми права, що підлягають застосуванню

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Відносини, що виникли між сторонами справи на підставі договору про надання послуг, є зобов`язальними правовідносинами і згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Судом встановлено, що між Дочірнім підприємством «Євротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» як виконавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» як замовником оформлено договір №03/02-2 про надання послуг, у тексті якого зазначено дату 03.02.2025 (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 7 - 8).

Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець зобов`язався власними силами надавати замовнику послуги дорожніми механізмами, а замовник прийняти та оплатити такі послуги.

Додатком №1 до договору сторони визначили вартість послуг техніки, а саме: послуги екскаватора-навантажувача 1500,00 грн за одну годину роботи з ПДВ, послуги віброкатка 400,00 грн за одну годину роботи з ПДВ, перебазування віброкатка до місця виконання робіт 2500,00 грн з ПДВ та перебазування віброкатка з місця виконання робіт 2500,00 грн з ПДВ (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 8 - 9).

Одним із основних заперечень відповідача проти позову є те, що, незважаючи на зазначену у тексті договору дату - 03.02.2025, фактично сторонами такий договір підписано у сервісі електронного документообігу «Вчасно» лише у липні 2025 року, у зв`язку з чим, на думку відповідача, договірні правовідносини між сторонами у лютому-березні 2025 року існувати не могли.

Надаючи оцінку вказаному аргументу відповідача, суд враховує таке.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис, а накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем відповідно до технології створення такого документа.

У пункті 64 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

З наданої до матеріалів справи квитанції сервісу електронного документообігу «Вчасно» вбачається, що електронний підпис директора ДП «Євротранс» ТОВ «Євро» Паламарчука Сергія Володимировича на договір №03/02-2 накладено 18.07.2025 о 17:36, а електронний підпис директора ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ» Максімкіна Миколи Миколайовича 22.07.2025 об 11:57.

Враховуючи наведені положення закону, умову пункту 10.1. договору про набрання ним чинності з моменту підписання сторонами та встановлені за даними сервісу «Вчасно» обставини накладення електронних підписів, суд дійшов висновку, що створення договору №03/02-2 як електронного документа завершено 22.07.2025.

Вказана обставина відповідачем не заперечується, а навпаки прямо визнається у відзиві на позовну заяву (вх. №7558/26 від 01.05.2026), в якому відповідач зазначив про накладення ним електронного підпису на договір 22.07.2025 (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 71 - 73).

Крім того, відповідно до пункту 10.1. самого договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами.

Отже, враховуючи встановлені матеріалами справи обставини електронного підписання договору та погоджену сторонами умову пункту 10.1. договору, суд погоджується з відповідачем у тій частині його доводів, що договір укладений сторонами 22.07.2025.

При цьому договір не містить умов, відповідно до яких сторони на підставі частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України погодили застосування умов цього договору до відносин, що виникли між ними до моменту його укладення.

Разом з тим, суд не погоджується з подальшим висновком відповідача, що сама по собі наведена обставина свідчить про неможливість фактичного надання позивачем відповідачу послуг до моменту електронного підписання договору та автоматично доводить фіктивність усіх складених сторонами документів.

Відповідно до частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, саме по собі не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, а заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими та іншими доказами.

Крім того, для вирішення спору про стягнення вартості послуг визначальним є встановлення не лише дати формального оформлення договору, а й факту здійснення відповідної господарської операції та подальшої поведінки обох сторін щодо її прийняття та оформлення.

У пунктах 7.13, 7.14 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 зазначено: «За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.

«Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи».

У цій справі на підтвердження фактичного надання послуг позивачем надані не лише складені ним в односторонньому порядку документи, а сукупність документів, частина яких у подальшому підписана безпосередньо відповідачем.

Зокрема, до матеріалів справи надано довідку виконавця до договору №03/02-2, в якій деталізовані вид техніки, періоди її роботи, кількість відпрацьованих годин, погоджена сторонами вартість одиниці послуги та загальна вартість наданих послуг.

При цьому відповідно до відомостей сервісу електронного документообігу «Вчасно» довідку Виконавця направлено відповідачу 23.07.2025, а 29.07.2025 директором ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ» Максімкіним М.М. на неї накладено електронний підпис та електронну печатку відповідача.

Тобто довідка Виконавця, яка містить деталізацію спірних господарських операцій, не залишилась виключно одностороннім документом позивача, а була підписана без застережень керівником відповідача після укладення договору.

У подальшому сторонами оформлені акти здачі-приймання робіт (надання послуг):

акт №4 від 28.02.2025, відповідно до якого вартість перебазування віброкатка до місця виконання робіт становить 2500,00 грн; у самому акті зазначено про відсутність претензій сторін одна до одної (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 21, 115);

акт №5 від 23.07.2025 на суму 2500,00 грн за перебазування віброкатка з місця виконання робіт (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 20, 116);

акт №6 від 28.02.2025, відповідно до якого надано послуги віброкатка в обсязі 8 годин за ціною 400,00 грн за годину на загальну суму 3200,00 грн; акт також містить застереження про відсутність претензій сторін (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 19, 117);

акт №7 від 23.07.2025 на суму 12800,00 грн за 32 години роботи віброкатка за ціною 400,00 грн за годину (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 18, 118);

акт №8 від 28.02.2025, відповідно до якого надано послуги екскаватора-навантажувача в обсязі 45 годин за ціною 1500,00 грн за годину на загальну суму 67500,00 грн (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 17, 119);

акт №9 від 23.07.2025 на суму 61500,00 грн за 41 годину роботи екскаватора-навантажувача за ціною 1500,00 грн за годину (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 16, 120).

Загальна вартість послуг за вказаними актами становить:

2500,00 грн + 3200,00 грн + 67500,00 грн + 2500,00 грн + 12800,00 грн + 61500,00 грн = 150000,00 грн.

При цьому визначені в актах ціни за одну годину роботи екскаватора-навантажувача та віброкатка, а також вартість перебазування віброкатка відповідають цінам, визначеним сторонами у Додатку №1 до договору (матеріали справи: Том 1, аркуш справи 8).

Відповідно до квитанцій сервісу електронного документообігу «Вчасно» акти були направлені позивачем відповідачу 31.07.2025 та 04.08.2025 підписані директором ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ» Максімкіним М.М. із накладенням електронної печатки відповідача. Зокрема, щодо актів №4, №6, №8 відомості сервісу «Вчасно» фіксують підписання відповідачем 04.08.2025 об 11:05. Аналогічні відомості наявні щодо актів №5, №7 та №9.

Сам факт накладення відповідачем підписів на вказані акти відповідачем не заперечується. Більше того, у відзиві відповідач сам зазначає, що всі акти №4 9 були підписані ним 04.08.2025.

Кожний із зазначених актів містить положення про те, що сторони претензій одна до одної не мають.

Матеріали справи при цьому не містять доказів того, що після отримання документів та до їх підписання відповідач висловлював позивачу зауваження щодо кількості годин роботи техніки, погодженої ціни послуг, перебазування техніки, якості наданих послуг або факту їх надання взагалі.

Відповідач також не посилається на те, що електронні підписи на довідці Виконавця та актах №4 9 йому не належать, були накладені без його волі чи з використанням скомпрометованого особистого ключа.

Натомість фактична позиція відповідача полягає в тому, що, незважаючи на підписання ним відповідних документів, господарські операції є «безтоварними», оскільки акти оформлені значно пізніше зазначеного позивачем часу виконання робіт.

Суд вважає такий аргумент відповідача недостатнім для спростування сукупності наданих позивачем доказів.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у редакції, чинній у період виникнення спірних правовідносин, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи; первинні документи можуть бути складені у паперовій або електронній формі та мають містити передбачені законом реквізити. Ця редакція статті 9 не містила положення, на яке посилається відповідач, про те, що первинний документ обов`язково повинен бути складений саме під час здійснення господарської операції або безпосередньо після її закінчення. Таке формулювання містилося у попередній редакції Закону, однак частину 1 статті 9 було викладено в іншій редакції Законом №1724-VIII ще у 2016 році.

Більше того, законодавством окремо передбачена відповідальність осіб, які склали і підписали документи, за їх несвоєчасне складання, однак із цього не випливає автоматичної відсутності самої господарської операції лише через пізніше оформлення документа.

Отже, сам по собі часовий проміжок між фактичним виконанням певної господарської операції та остаточним електронним оформленням первинних документів не є достатньою правовою підставою для висновку про те, що така операція не відбулася, особливо за обставин, коли відповідний документ у подальшому без заперечень підписаний самим контрагентом. Такий підхід відповідає висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №914/2355/21 про необхідність встановлювати насамперед реальність операції та оцінювати поведінку сторін у сукупності.

Крім актів, позивачем до матеріалів справи надані змінні рапорти роботи будівельних машин/механізмів (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 12-14), відомості яких кореспондують визначеній у довідці Виконавця та актах кількості відпрацьованих годин техніки, а також товарно-транспортні накладні щодо переміщення техніки (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 14-15).

Зокрема, відображена у змінних рапортах загальна тривалість роботи екскаватора-навантажувача в обсязі 45 годин відповідає обсягу послуг, зазначеному в акті №8, а тривалість роботи екскаватора-навантажувача в обсязі 41 години відповідає обсягу послуг, зазначеному в акті №9.

Таким чином, кількість годин, відображена у відповідних актах, не є відокремленим показником, зазначеним виключно в актах, а кореспондує іншим наданим до матеріалів справи документам щодо роботи техніки.

Суд також враховує надані позивачем податкові накладні №7 (матеріали справи: Том 1, аркуш справи 32), №8 (матеріали справи: Том 1, аркуш справи 30), №9 (матеріали справи: Том 1, аркуш справи 28) від 28.02.2025 та №63 (матеріали справи: Том 1, аркуш справи 26), №64 (матеріали справи: Том 1, аркуш справи 24), №65 (матеріали справи: Том 1, аркуш справи 22) від 23.07.2025, разом із квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 23, 25, 27, 29, 31, 33).

Суми, що зазначені у податкових накладних, відповідають сумам шести актів та у сукупності становлять 150000,00 грн.

Водночас суд не погоджується з доводом позивача в тій частині, що сам факт складання та реєстрації зазначених податкових накладних безумовно підтверджує фактичне надання відповідачу послуг.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у пункті 9.2 постанови від 03.06.2022 у справі №922/2115/19 зазначила, що «податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності». При цьому у пункті 8.21 цієї постанови Верховний Суд наголосив, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними відповідної операції у податковому та бухгалтерському обліку.

Отже, наявні у матеріалах цієї справи податкові накладні підлягають оцінці судом не як самостійний та безумовний доказ фактичного надання позивачем послуг, а у сукупності з іншими доказами, що стосуються спірних господарських операцій. Водночас твердження позивача про включення ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ» сум податку на додану вартість за спірними податковими накладними до складу податкового кредиту належними та допустимими доказами у матеріалах справи не підтверджено, оскільки податкової звітності відповідача чи інших доказів вчинення ним відповідних юридично значимих дій суду не надано. Тому суд враховує факт складення та реєстрації позивачем податкових накладних виключно у сукупності з іншими наявними у справі доказами фактичного надання та прийняття послуг.

У зв`язку з цим твердження позивача про включення відповідачем відповідних сум ПДВ до податкового кредиту суд не вважає доведеним.

Разом з тим ця обставина не спростовує інших доказів фактичного надання та прийняття послуг, оскільки податкові накладні у цій справі оцінюються судом не як самостійний і визначальний доказ, а у взаємозв`язку з договором, Додатком №1, довідкою Виконавця, змінними рапортами, товарно-транспортними накладними та підписаними обома сторонами актами №4 9.

Щодо посилання позивача на експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» №59001340309718 від 19.03.2025 суд враховує, що відповідно до неї ДП «Євротранс» направило на ім`я Возняк Олени Сергіївни відправлення з описом «Документи», яке отримано адресатом 22.03.2025 о 09:01 (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 93-94).

Разом з тим сама експрес-накладна містить лише загальне визначення вмісту відправлення як «Документи» та не містить детального переліку кожного документа, що знаходився у відправленні.

Тому наведена експрес-накладна підтверджує факт направлення та отримання 22.03.2025 документального відправлення, однак сама по собі не підтверджує склад вкладення в тому детальному переліку, який позивач навів у відповіді на відзив. Твердження позивача про конкретний склад цього відправлення суд оцінює разом з іншими доказами, а не як обставину, безпосередньо встановлену експрес-накладною. Позивач наводив відповідний перелік документів у відповіді на відзив.

Суд також надає оцінку доводам сторін щодо акта звіряння взаємних розрахунків за період лютий-вересень 2025 року (матеріали справи: Том 1, аркуші справи 43).

Відповідач зазначає, що візуальна форма акта не містить його підпису, графа «За даними ТОВ КРЕАТОР КОМПАНІ» не заповнена, а тому вважає такий акт одностороннім.

Разом з тим з наданої до матеріалів справи квитанції сервісу електронного документообігу «Вчасно» вбачається, що електронний документ «Акт звірки до Договору 2 на 30.09.2025.pdf» після його направлення позивачем 03.10.2025 отриманий відповідачем, 07.10.2025 переглянутий, після чого директором ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ» Максімкіним М.М. на документ накладено електронний підпис та електронну печатку відповідача.

Відсутність графічного відображення власноручного підпису у візуальній формі електронного документа сама по собі не означає відсутності електронного підпису, оскільки відповідно до статей 5 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ може бути відображений у візуальній формі, а його електронний оригінал містить передбачені законом електронні реквізити, у тому числі відповідний електронний підпис.

За таких обставин, довід відповідача про те, що акт звірки взагалі не підписаний ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ», спростовується відомостями електронного документообігу «Вчасно».

Водночас суд враховує, що акт звірки не є первинним документом, який самостійно підтверджує здійснення господарської операції.

Верховний Суд виходить з того, що акт звірки може враховуватись як доказ наявності та розміру заборгованості і її визнання боржником за умови, що відображені в ньому дані підтверджені відповідними первинними документами та такий акт підписаний уповноваженими особами сторін.

У спірному акті звірки відображено шість операцій на суми 2500,00 грн, 3200,00 грн, 67500,00 грн, 2500,00 грн, 12800,00 грн та 61500,00 грн, тобто, всього на суму 150000,00 грн, що відповідає сумам актів №4 9.

Отже, суд враховує акт звірки не як первинний самостійний доказ факту надання послуг, а як додатковий доказ, який у сукупності з підписаними сторонами первинними документами підтверджує послідовність подальшої поведінки відповідача після оформлення спірних господарських операцій.

Таким чином, встановлена судом послідовність дій відповідача полягає в тому, що після підписання договору №03/02-2 він:

1) 29.07.2025 підписав електронним підписом довідку Виконавця, яка містила деталізацію спірних послуг та їх вартості;

2) 04.08.2025 підписав усі шість актів здачі-приймання робіт №4 9 всього на суму 150000,00 грн, кожен з яких містить положення про відсутність претензій сторін;

3) 07.10.2025 підписав електронним підписом акт звіряння взаємних розрахунків, у якому відображено ту саму заборгованість у розмірі 150000,00 грн.

Вказана послідовність юридично значимої поведінки відповідача не узгоджується з його твердженням, заявленим уже після виникнення судового спору, про те, що послуги взагалі не надавались.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є дані, на підставі яких суд встановлює обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Оцінивши відповідно до наведеного стандарту докази сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження фактичного надання та прийняття відповідачем послуг, є більш вірогідними, ніж заперечення відповідача про повну відсутність відповідних господарських операцій.

При цьому, висновок суду ґрунтується не на номінальній даті договору 03.02.2025 і не на окремо взятій податковій накладній чи акті звірки, а на сукупності взаємопов`язаних доказів та, насамперед, на документах, які після фактичного укладення договору підписані самим відповідачем без зауважень щодо факту, обсягу та вартості наданих послуг.

Отже, та обставина, що договір №03/02-2 як електронний документ остаточно підписаний сторонами 22.07.2025, не спростовує встановленого судом факту надання послуг до цієї дати, оскільки після укладення договору відповідач власними послідовними діями підтвердив обсяг і вартість таких послуг та прийняв їх шляхом підписання відповідних документів.

При цьому такий висновок не означає поширення умов договору на попередній період всупереч частині 3 статті 631 Цивільного кодексу України. Суд виходить із того, що після набрання договором чинності сторони самі оформили та без застережень підписали документи щодо конкретно визначених фактично здійснених господарських операцій, а грошове зобов`язання, стягнення якого є предметом цієї справи, стало таким, що підлягає виконанню, вже після підписання відповідних актів сторонами.

Відповідно до пункту 3.8 договору оплата послуг здійснюється замовником протягом 3 банківських днів після підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.

Як встановлено судом та не заперечується самим відповідачем, акти №4 9 підписані ТОВ «КРЕАТОР КОМПАНІ» 04.08.2025.

Отже, передбачений договором строк для оплати прийнятих послуг спливав 07.08.2025, а починаючи з 08.08.2025 грошове зобов`язання відповідача з оплати послуг є простроченим.

У цій частині позиції сторін фактично збігаються: позивач здійснює нарахування саме з 08.08.2025, що прямо зазначено ним у відповіді на відзив, а відповідач у відзиві сам вказує, що прострочення, у разі наявності грошового зобов`язання, могло розпочатися з 08.08.2025.

Отже, доводи відповідача про здійснення позивачем нарахувань «з весни 2025 року» не відповідають змісту позовної заяви та здійсненому позивачем розрахунку, оскільки початком періоду прострочення позивач визначив саме 08.08.2025.

Доказів сплати відповідачем вартості послуг у сумі 150000,00 грн матеріали справи не містять.

Відповідач також не зазначає про здійснення ним повної або часткової оплати вказаної суми, а заперечує проти основного боргу виключно з мотивів відсутності фактичного надання послуг.

Враховуючи встановлений судом факт надання та прийняття відповідачем послуг, підписання ним без зауважень актів здачі-приймання робіт №4 9, всього на суму 150000,00 грн, настання передбаченого договором строку їх оплати та відсутність доказів виконання відповідачем відповідного грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що позовна вимога Дочірнього підприємства «Євротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» 150000,00 грн основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При наданні оцінки заявленим позивачем вимогам про стягнення 21402,74 грн пені та 15000,00 грн штрафу суд враховує таке.

Суд звертає увагу, що застосування до відповідача передбачених пунктом 5.2 договору штрафних санкцій не означає поширення цієї умови договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення. Фактичне надання позивачем послуг у лютому 2025 року встановлюється судом на підставі сукупності доказів здійснення відповідних господарських операцій та їх подальшого прийняття відповідачем. Натомість грошове зобов`язання, порушення якого є підставою для нарахування пені та штрафу, стало таким, що підлягає виконанню вже після набрання договором чинності: акти здачі-приймання робіт №4 9 підписані відповідачем 04.08.2025, при цьому, в усіх актах вказано, що підставою їх складання є договір №03/02-2 від 03.02.2025, отже, ця підстава погоджена відповідачем, а відповідно до пункту 3.8 договору строк їх оплати сплинув 07.08.2025. Отже, починаючи з 08.08.2025 відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання в період дії договору, а тому до такого порушення підлягають застосуванню погоджені сторонами у пункті 5.2 договору наслідки у вигляді пені та штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 546, частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, виконання основного зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом частин 1-3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 цього Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної сплати грошових коштів за договором замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Розмір пені обчислюється від суми заборгованості за кожний день прострочення до повного розрахунку. У разі прострочення оплати понад 30 календарних днів замовник додатково сплачує виконавцю штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Як встановлено судом вище, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг закінчувався 07.08.2025, у зв`язку з чим починаючи з 08.08.2025 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розмірі 150000,00 грн.

Позивачем нарахована відповідачу пеня за період з 08.08.2025 по 22.01.2026, тобто, за 168 календарних днів прострочення, виходячи із суми основного боргу 150000,00 грн та подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом встановлено, що протягом усього заявленого позивачем періоду нарахування пені облікова ставка Національного банку України становила 15,5 % річних. Рішеннями Правління Національного банку України від 24.07.2025, від 11.09.2025, від 23.10.2025 та від 11.12.2025 облікову ставку послідовно збережено на рівні 15,5 % річних; після рішення від 11.12.2025 наступне засідання з питань монетарної політики було призначене на 29.01.2026, тобто після закінчення заявленого позивачем періоду нарахування.

За результатом перевірки розрахунку пені, що здійснений позивачем, суд встановив: 150000,00 грн х 15,5 % х 2 х 168 днів / 365 днів = 21402,74 грн.

Отже, заявлений позивачем до стягнення розмір пені 21402,74 грн є арифметично правильним, відповідає умовам пункту 5.2. договору та встановленому періоду прострочення, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо заявленого позивачем до стягнення штрафу у розмірі 15000,00 грн суд враховує, що передбаченою пунктом 5.2. договору підставою його нарахування є прострочення оплати понад 30 календарних днів.

Оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання розпочалось 08.08.2025 та на визначену позивачем кінцеву дату розрахунку 22.01.2026 тривало понад 30 календарних днів, передбачена пунктом 5.2. договору підстава для нарахування штрафу настала.

Відтак, розмір штрафу становить: 150000,00 грн х 10 % = 15000,00 грн.

Судом враховані заперечення відповідача про те, що одночасне стягнення пені та штрафу за порушення одного грошового зобов`язання суперечить статті 61 Конституції України, однак суд вважає такі заперечення необґрунтованими, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду про те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18 від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17).

У даному випадку сторони погодили у пункті 5.2. договору застосування пені за кожний день прострочення оплати та додаткового штрафу у розмірі 10 % від суми заборгованості в разі тривалості прострочення понад 30 календарних днів.

У матеріалах справи відсутні відомості про визнання пункту 5.2. договору недійсним, його зміну або виключення сторонами. Відповідач факту погодження цієї умови договору також не заперечує.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для одночасного стягнення з відповідача 21402,74 грн пені та 15000,00 грн штрафу.

При наданні оцінки заявленим позивачем вимогам про стягнення 10356,16 грн 15 % річних та 2410,66 грн інфляційних втрат суд враховує таке.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та процентів річних має відмінну від неустойки правову природу та спрямоване на компенсацію кредитору наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання.

Пунктом 5.3. договору сторони погодили, що замовник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, штраф, пеню, а також 15 % річних від простроченої суми, тобто сторони скористалися передбаченим частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України правом визначити договором інший розмір процентів річних.

Позивачем 15 % річних нараховані на суму основного боргу 150000,00 грн за період з 08.08.2025 по 22.01.2026, що становить 168 календарних днів.

За результатом перевірки вказаних розрахунків позивача, суд встановив: 150000,00 грн х 15 % х 168 днів / 365 днів = 10356,16 грн.

Отже, розрахунок 15 % річних є арифметично правильним, здійснений у межах встановленого судом періоду прострочення та відповідно до погодженого сторонами пункту 5.3. договору, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 10356,16 грн 15 % річних підлягає задоволенню.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає, що Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого при розрахунку інфляційних втрат враховуються офіційні індекси споживчих цін за відповідні місяці прострочення, а якщо прострочення у неповному місяці триває більше половини місяця, такий місяць враховується при здійсненні інфляційного нарахування.

Оскільки прострочення відповідача у серпні 2025 року розпочалося 08.08.2025 та тривало до кінця цього місяця понад 15 календарних днів, позивач обґрунтовано включив індекс споживчих цін за серпень 2025 року до розрахунку інфляційних втрат.

Відповідно до офіційних статистичних даних індекс споживчих цін по Україні у серпні 2025 року становив 99,8 %, у вересні 2025 року 100,3 %, у жовтні 2025 року 100,9 %, у листопаді 2025 року 100,4 %, у грудні 2025 року 100,2 %.

Позивачем при визначенні інфляційних втрат застосований сукупний індекс інфляції: 0,998 х 1,003 х 1,009 х 1,004 х 1,002 = 1,0160710437, у зв`язку з чим розмір інфляційних втрат становить: 150000,00 грн х 1,0160710437 150000,00 грн = 2410,66 грн.

Суд при цьому враховує, що заявлений позивачем період прострочення закінчується 22.01.2026, тобто прострочення у січні 2026 року також тривало понад 15 календарних днів, такий неповний місяць за загальним правилом підлягає врахуванню у розрахунку. Офіційний індекс споживчих цін за січень 2026 року становив 100,9 %.

Разом з тим, позивач не включив індекс інфляції за січень 2026 року до заявленої до стягнення суми. Таке невключення не призвело до завищення заявлених вимог, оскільки індекс споживчих цін за січень 2026 року перевищував 100 % та його застосування збільшувало б, а не зменшувало розмір інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Отже, враховуючи, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за фактично включений ним період серпень-грудень 2025 року є арифметично правильним, а невключення до розрахунку індексу за січень 2026 року не призвело до завищення заявленої суми, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення 2410,66 грн інфляційних втрат у межах заявленого позивачем розміру.

Таким чином, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених Дочірнім підприємством «Євротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» 150000,00 грн основного боргу, 21402,74 грн пені, 15000,00 грн штрафу, 10356,16 грн 15 % річних та 2410,66 грн інфляційних втрат, у загальному розмірі 199169,56 грн, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

6. Розподіл судових витрат

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1044 від 22.01.2026 у додатках до позовної заяви. Позивач у позовній заяві також визначив зазначену суму у попередньому розрахунку судових витрат.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У разі подання процесуального документа в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 3328,00 грн.

Оскільки 1,5 відсотка ціни позову 199169,56 грн становить 2987,54 грн, тобто є меншим від установленого законом мінімального розміру судового збору, за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб із застосуванням коефіцієнта 0,8, а саме: 3328,00 грн х 0,8 = 2662,40 грн.

Враховуючи висновки суду про задоволення позову в повному обсязі, судовий збір у розмірі 2662,40 грн покладається на відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ».

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

У попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат позивач зазначив витрати на правову допомогу у розмірі 19169,56 грн та одночасно вказав, що докази понесення витрат на правову допомогу, які має сплатити позивач, будуть подані відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

До позовної заяви позивачем долучені ордер від 21.01.2026 та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідач у відзиві та запереченнях заперечив проти відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу та заявляв про зменшення їх розміру до нуля, посилаючись, зокрема, на відсутність доказів їх розміру та неспівмірність заявленої суми. У запереченнях відповідач також зазначив про відсутність детального опису робіт та належних доказів реальності відповідних витрат.

За частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість подання доказів на підтвердження розміру судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що сторона до закінчення судових дебатів зробила про це відповідну заяву.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 зазначила, що у випадку, коли сторона своєчасно заявила про намір отримати відшкодування витрат, але докази їх розміру подає після ухвалення рішення у передбачений процесуальним законом строк, питання про такі витрати може бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення.

У цій справі позивач безпосередньо у позовній заяві, тобто, до ухвалення рішення по суті спору, повідомив суд про намір подати докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в порядку частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, відсутність відповідних доказів у матеріалах справи, на момент ухвалення цього рішення, не є підставою для відмови позивачу у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу по суті, оскільки встановлений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строк для їх подання на цей момент ще не сплинув.

Відтак, питання розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу під час ухвалення цього рішення судом не вирішується та, у разі подання позивачем у встановлений процесуальним законом строк відповідної заяви і доказів на підтвердження розміру таких витрат, може бути вирішене судом у порядку ухвалення додаткового рішення.

Отже, за результатами розгляду справи на відповідача покладаються витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов (вх. №104/26 від 13.02.2026) Дочірнього підприємства «Євротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» про стягнення 199169,56 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРЕАТОР КОМПАНІ» (08130, Київська область, Бучанський район, село Чайки, вулиця Чайки Валентини, будинок 16, код ЄДРПОУ 41258800) на користь Дочірнього підприємства «Євротранс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро» (11500, Житомирська область, Коростенський район, місто Коростень, вулиця Білокоровицьке шосе, будинок 3, код ЄДРПОУ 31780974) основний борг у розмірі 150000,00 грн (сто п`ятдесят тисяч гривень), пеню у розмірі 21402,74 грн (двадцять одна тисяча чотириста дві гривні сімдесят чотири копійки), інфляційні втрати у розмірі 2410,66 грн (дві тисячі чотириста десять гривень шістдесят шість копійок), 15 % річних у розмірі 10356,16 грн (десять тисяч триста п`ятдесят шість гривень шістнадцять копійок), штраф у розмірі 15000,00 грн (п`ятнадцять тисяч гривень) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні сорок копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 25.09.2026.

Суддя С.О. Саванчук