Рішення № 140063170, 15.09.2026, Господарський суд м. Києва

Єдиний державний реєстр судових рішень

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2026Справа № 910/4257/26За позовом фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг»

про визнання недійсними пунктів договору та стягнення 504 139, 87 грн

у справі № 910/4257/26

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг»

до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича

про стягнення 259 038, 00 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Дубина Т.М.

представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом: Єремов М.С.(в режимі відеоконференції);

від відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом: Картавенко О.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Харитончука Олексій Миколайович (надалі позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», у якому просить суд:

- визнати недійсною частину пункту 2.2. договору фінансового лізингу № 210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 такого змісту: «При цьому Сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим Договором не містять покупної ціни, передбаченої цим Договором і, у сукупності, є платою за користування Предметом лізингу»;

- визнати недійсним пункт 6.7. договору фінансового лізингу № 210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 такого змісту: «У випадку вилучення Предмета лізингу, припинення або розірвання Договору, з причин зазначених у даному Договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені Лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають»;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» на користь фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича суму грошових коштів у розмірі 504 139,87 грн, з яких: 370 572,43 грн сплачені лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмета лізингу, 104 510, 50 грн сума індексу інфляції, 29 056,94 грн сума 3 % річних.

Позовні вимоги, з посиланням на статті 203, 215, 217, 536, 625, 693 Цивільного кодексу України, статті 1, 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР, обґрунтовані тим, що сплачені позивачем лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмета лізингу за своєю правовою природою є попередньою оплатою майна, яке після виконання умов договору мало перейти у його власність, а тому після припинення дії договору та повернення предмета лізингу лізингодавцю такі кошти підлягають поверненню на підставі ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, у зв`язку із цим позивач вважає, що положення п.2.2. договору про відсутність у складі лізингових платежів покупної ціни та п.6.7. договору про неповернення всіх раніше сплачених лізингових платежів суперечать імперативним приписам закону та підлягають визнанню недійсними, а на неповернуту суму підлягають нарахуванню інфляційні втрати та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач посилається на рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23, яке набрало законної сили 11.10.2023, яким, зокрема, встановлено обставини виконання сторонами договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021, здійснення фізичною особою-підприємцем Харитончуком О.М. платежів за цим договором у загальному розмірі 811 810,96 грн та повернення 13.04.2023 предмета лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг». На думку позивача, встановлені вказаним судовим рішенням обставини додатково підтверджують факт здійснення ним платежів за договором та ненабуття права власності на предмет лізингу після припинення договірних відносин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2026 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

27.04.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/4257/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 26.05.2026.

20.05.2026 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Вказане клопотання, у зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 25.05.2026.

20.05.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній проти задоволення заявлених вимог заперечив та, зокрема, зазначив, що позивач при визначенні правової природи та розміру коштів, заявлених до повернення, не врахував припинення дії договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А з 25.08.2022 на підставі повідомлення відповідача №2441/4 від 18.08.2022 та фактичне повернення предмета лізингу за актом приймання-передачі від 29.08.2022. Відповідач наголосив, що значна частина коштів, на які посилається позивач, була перерахована після припинення дії договору, а тому, на його думку, такі платежі не можуть автоматично кваліфікуватися як лізингові платежі, здійснені на виконання чинного договору, та тим більше як попередня оплата предмета лізингу. Крім того, відповідач послався на встановлену п.2.11. Загальних умов договору черговість зарахування отриманих від лізингоодержувача коштів та передбачене цим пунктом право лізингодавця здійснювати їх перерозподіл незалежно від зазначеного платником призначення платежу. Відповідач також заперечив проти застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, зазначивши, що сплачені за договором лізингу грошові кошти в частині відшкодування вартості предмета лізингу відповідно до погоджених сторонами умов не є покупною ціною чи попередньою оплатою товару, а п.6.7. договору прямо передбачає неповернення всіх раніше сплачених лізингових платежів у разі його припинення або розірвання. Також відповідач зазначив, що рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/326/23 має преюдиційне значення виключно щодо встановлених у ньому фактичних обставин, зокрема, здійснених платежів та їх розміру, однак не щодо правової кваліфікації відповідних сум як попередньої оплати та наявності у позивача права на їх повернення за ст.693 Цивільного кодексу України.

Також 20.05.2026 від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича про стягнення збитків у розмірі 259 038, 00 грн.

Позовні вимоги за зустрічним позовом, з посиланням на ст. 22, 525, 526, 543, 554, 625, 806, 1192 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідач за зустрічним позовом у період користування предметом лізингу неналежно його експлуатував та без погодження з позивачем за зустрічним позовом здійснив переобладнання двигуна, не передбаченим заводом-виробником обладнанням, що, за твердженням позивача за зустрічним позовом, призвело до пошкодження двигуна, у зв`язку з чим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» зазнало збитків у розмірі 259 038, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 зустрічну позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 задоволено клопотання представника позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції та постановлено забезпечити його участь у підготовчому засіданні призначеному на 26.05.2026 та в усіх наступних засіданнях у режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.

У підготовче засідання 26.05.2026 з`явились представники позивача та відповідача. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи відзив на позов від 19.05.2026, який надійшов до суду 20.05.2026. Також у підготовчому засіданні представник позивача оголосив клопотання про витребування доказів у порядку ст. 81 ГПК України, яке суд протокольною ухвалою задовольнив та в порядку ст. 81 ГПК України витребував у відповідача податкові декларації. Крім цього, суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 23.06.2026.

26.05.2026 від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив за первісним позовом, у якій останній заперечив проти доводів відповідача за первісним позовом та зазначив, що предметом заявленої ним майнової вимоги в розмірі 504 139,87 грн є не всі перераховані за договором кошти та не винагорода (комісія) лізингодавця за користування предметом лізингу, а виключно та частина платежів, яка відповідно до договору та графіка сплати лізингових платежів визначалася як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу. За твердженням позивача за первісним позовом, відповідна складова платежів за своєю правовою природою є оплатою вартості майна, яке після виконання умов договору мало перейти у його власність, однак право власності на автомобіль до нього не перейшло, а предмет лізингу був повернутий відповідачу за первісним позовом, у зв`язку із чим сплачені в рахунок його вартості грошові кошти підлягають поверненню на підставі ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України. При цьому, до суми позовних вимог у розмірі 370 572,43 грн позивач за первісним позовом включив суму 325 416, 43 грн, як відшкодування частини вартості майна, та 45 156, 00 грн страхового відшкодування. Позивач за первісним позовом також послався на преюдиційне значення рішення Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23, у частині встановлених судом дат та розмірів здійснених платежів, факту отримання відповідачем страхового відшкодування та відсутності заявленої відповідачем за первісним позовом заборгованості за лізинговими платежами. Крім того, позивач за первісним позовом наполягав, що положення п.2.2. договору в частині визначення всіх лізингових платежів платою за користування предметом лізингу та відсутності в них покупної ціни, а також п.6.7. договору щодо неповернення всіх раніше сплачених лізингових платежів суперечать імперативному положенню ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України та з огляду на приписи ст.203, 215, 217 цього Кодексу підлягають визнанню недійсними.

01.06.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив за первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2026 прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (надалі відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом) до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича (надалі позивач за первісним позовом/ відповідач за зустрічним позовом) про стягнення 259 038, 00 грн. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

09.06.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

15.06.2026 від представника позивача первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на зустрічний позов, у якому останній проти задоволення зустрічних позовних вимог заперечив. Відповідач за зустрічним позовом послався на акт приймання-передачі предмета лізингу від 13.04.2023, у якому сторонами за результатами спільного огляду зазначено, що транспортний засіб перебував у працездатному стані та зазначив, що заклинення двигуна відбулося лише 27.04.2023, тобто вже після передачі автомобіля позивачу за зустрічним позовом та під час його транспортування представниками останнього. Також звернув увагу на відсутність доказів того, що саме він встановлював на автомобіль обладнання, не передбачене виробником, а також про недоведеність причинного зв`язку між його діями та пошкодженням двигуна. Окремо відповідач за зустрічним позовом заперечував доказове значення висновку експерта №19/02 від 19.02.2024, посилаючись на те, що первинний огляд транспортного засобу проведено після виникнення несправності двигуна, а додатковий огляд після його розбирання та зазначив про наявність страхування предмета лізингу та те, що заявлена сума збитків визначена розрахунково як вартість відновлювального ремонту.

15.06.2026 від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання про витребування доказів.

19.06.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив за зустрічним позовом, у якій останній заперечив проти доводів відповідача за зустрічним позовом та зазначив, що відповідно до п.п.4.1.2., 4.1.7. та 4.5. Загальних умов договору саме на лізингоодержувача покладалися обов`язки підтримувати предмет лізингу у справному технічному стані, не допускати його зношення понад нормальний знос та не змінювати його комплектацію або конструкцію без письмової згоди лізингодавця. Позивач за зустрічним позовом також зазначив, що проведений сторонами 13.04.2023 огляд автомобіля мав зовнішній характер та не передбачав спеціальної технічної діагностики внутрішніх агрегатів двигуна, у зв`язку з чим, зазначення саме в акті про працездатний стан автомобіля, на його думку, не виключає факту наявності прихованих внутрішніх пошкоджень. Крім того, позивач за зустрічним позовом послався на висновок експерта №19/02 як на доказ невідповідності окремих елементів двигуна вимогам виробника, наявності пошкоджень та визначеного розміру матеріального збитку, а також зазначив, що складення такого висновку на замовлення учасника справи саме по собі не позбавляє його доказового значення.

19.06.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшли заперечення на клопотання представника позивача первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом про витребування доказів.

У підготовче засідання 23.06.2026 з`явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи відповідь на відзив за первісним позовом від 26.05.2026 та задовольнив клопотання представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом про долучення доказів до матеріалів справи та долучив подані 09.06.2026 докази до матеріалів справи. Також суд долучив до матеріалів справи відзив на зустрічний позов від 13.06.2026, який надійшов до суду 15.06.2026 та відповідь на відзив за зустрічним позовом від 18.06.2026, яка надійшла до суду 19.06.2026. Також суд протокольною ухвалою, у порядку ст.74 ГПК України витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» інформацію, належним чином засвідчені копії документів та письмові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 21.07.2026.

10.07.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

21.07.2026 від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання про визнання неналежним, недопустимим та недостовірним доказом висновок експерта № 19/02 від 19.02.2024 та про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

21.07.2026 від представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом надійшло клопотання про витребування доказів.

У підготовче засідання 21.07.2026 з`явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом про долучення доказів до матеріалів справи від 10.07.2026 та долучив подані 10.07.2026 докази до матеріалів справи та відмовив у задоволенні клопотань представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом про витребування доказів від 21.07.2026 та про долучення додаткових доказів до матеріалів справи від 20.07.2026, яке надійшло до суду 21.07.2026. Крім цього, у підготовчому засіданні представник позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом заявив усне клопотання про виклик експерта, у задоволенні якого суд протокольною ухвалою відмовив. Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом про витребування доказів, яке заявлено у відзиві на зустрічний позов від 13.06.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.07.2026 враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливість надання доказів чи заявлення клопотань, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.09.2026.

03.08.2026 від представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції. Вказана заява, у зв`язку з перебуванням у відпустці, отримана суддею Карабань Я.А. 17.08.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2026 у задоволенні заяви представника відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі відмовлено, з підстав зазначених в ухвалі.

У судове засідання 15.09.2026 з`явились представники сторін. Представник позивача за первісним/відповідача за зустрічним позовом просив задовольнити позовні вимоги за первісним позовом та відмовити у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом. Представник відповідача за первісним/позивача за зустрічним позовом заперечував проти задоволення первісного позову, зустрічний позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

У судовому засіданні 15.09.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з?ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» (надалі лізингодавець, відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом) та фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем (надалі лізингоодержувач, позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом) укладено договір фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А (надалі договір), який посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П. за реєстровим №1587.

Відповідно до п.1.1. Загальних умов договору, лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування вживаний предмет лізингу, найменування, марка, модель, комплектація, номер шасі (кузова, рами), рік випуску, ціна одиниці, кількість, вартість і загальна вартість якого на момент укладення договору наведені у додатку «Специфікація», а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору. По закінченню строку лізингу до лізингоодержувача переходить право власності на предмет лізингу згідно з умовами договору, за виключенням випадків, передбачених договором та/або законодавством.

Згідно із п.1.2. Загальних умов договору строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених у додатку «Графік сплати лізингових платежів» до договору (надалі графік), та починається з дати підписання сторонами акта приймання-передачі предмета лізингу, але у будь-якому випадку не може бути менше одного року.

Пунктом 1.3. Загальних умов договору передбачено, що предмет лізингу є власністю лізингодавця протягом строку лізингу та строку дії даного договору. У разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача згідно умов цього договору, предмет лізингу після закінчення строку лізингу лізингоодержувачем не повертається, а передається лізингоодержувачу у власність, за виключенням випадків, передбачених договором чи обумовлених угодою сторін.

Відповідно до п.2.2. Загальних умов договору, усі платежі за договором лізингоодержувач зобов`язаний здійснювати у число сплати, у національній валюті України (гривні) відповідно до графіку та Загальних умов, а також інших положень цього договору та/або чинного законодавства шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингові платежі включають платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості предмета лізингу (з врахуванням коригування, вказаного в п.2.5., 2.6. Загальних умов); винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 2.7.- 2.9., 3.5. Загальних умов (надалі винагорода). При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу.

Згідно з п.2.11. Загальних умов договору, лізингоодержувач здійснює погашення заборгованості перед лізингодавцем у такому порядку:

- компенсація (відшкодування) лізингодавцю або іншим особам сум штрафів, накладених протягом усього строку лізингу уповноваженими державними органами за порушення Правил дорожнього руху та/або інших норм чинного законодавства, пов`язаних з експлуатацією/використанням/паркуванням/зберіганням та іншим предмета лізингу (в т.ч. кожної з його одиниць), у т.ч. зафіксованих у автоматичному режимі, а також в режимі фото- відеофіксації;

- сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення лізингоодержувачем обов`язків за даним договором, а також процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість;

Сторони домовились, що погашення заборгованості кожної черги згідно вищенаведеного порядку в межах кожної черги відбувається за принципом першочергового погашення заборгованості, що утворилася раніше. У разі перерахування лізингоодержувачем платежів за цим договором (як чергових лізингових платежів, так і комісій, штрафних санкцій і простроченої заборгованості) з порушенням вищевказаної черговості, лізингодавець має право самостійно (та незалежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі) перерозподілити отримані від лізингоодержувача кошти, у відповідності з черговістю, викладеною в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це підписуючи цей договір. Сторони також погодили, що лізингодавець може самостійно в односторонньому порядку (в тому числі, після одержання коштів), залежно від призначення платежу (вказаного платником у платіжному документі): змінити порядок черговості погашення заборгованості як в межах вищенаведеного порядку, так і в межах кожної із встановлених черг, та/або зарахувати кошти в погашення заборгованості за іншим договором, укладеним з лізингоодержувачем (про що лізингодавець повідомляє лізингоодержувача у зручний для лізингодавця спосіб).

Відповідно до п.3.4. Загальних умов договору, приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту. Підписання лізингоодержувачем акту підтверджує в т.ч. належну якість, комплектність, справність предмета лізингу і відповідність предмета лізингу вимогам лізингоодержувача та умовам договору. Одночасно з актом, сторони підписують також акт огляду предмета лізингу (за типовою формою, погодженою сторонами у додатку «Акт огляду» до договору) - у якому в т.ч. зазначають (фіксують) детальний опис наявних його пошкоджень. З моменту підписання сторонами акту до лізингоодержувача переходять усі ризики, пов`язані з користуванням та володінням предметом лізингу (в тому числі ризики, випадкового знищення чи пошкодження предмета лізингу, ризики, пов`язані з відшкодуванням збитків та шкоди, завданої третім особам внаслідок користування предметом лізингу). З моменту підписання акту, лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує у повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну внаслідок експлуатації предмета лізингу, несе відповідальність за порушення правил дорожнього руху, правил зупинки, паркування та стоянки за участю предмета лізингу (в т.ч. зафіксованих у автоматичному режимі, а також за допомогою фото - відеофіксації). Ризик невідповідності предмета лізингу цілям використання цього предмета лізингу несе лізингоодержувач. Лізингодавець залишає у себе один комплект ключів від предмета лізингу та зберігає його протягом всього строку дії договору (якщо предмет лізингу транспортний засіб).

Згідно з п.4.1.2. Загальних умов договору лізингоодержувач зобов`язаний утримувати предмет лізингу в справному стані, дотримуватись відповідних стандартів, технічних умов, правил експлуатації, інструкції та гарантійних умов (вимог) продавця (виробника) предмета лізингу; проводити за власний рахунок у строк, встановлений виробником предмета лізингу, поточне технічне обслуговування, у т.ч. необхідне для збереження гарантійного обслуговування предмета лізингу; у разі пошкодження, або несправності предмета лізингу проводити ремонт (у тому числі капітальний) предмета лізингу, провести за власний рахунок повне відновлення предмета лізингу на погодженій лізингодавцем станції технічного обслуговування (з пред`явленням лізингодавцю до огляду у визначеному ним місці та документальним підтвердженням), за вимогою лізингодавця, в тридцятиденний строк. Дотримуватись вимог до використання, утримання, технічного обслуговування та зберігання предмета лізингу згідно чинного законодавства, в т.ч. Правил дорожнього руху, цього договору, умов договору страхування предмета лізингу та Правил страхування страховика, який здійснює страхування.

Пунктом 4.1.7. Загальних умов договору передбачено обов`язок лізингоодержувача не допускати зношення предмета лізингу понад нормальний знос, встановлений договором та/або чинним законодавством та/або інструкцією з експлуатації (приписами виробника/продавця).

Відповідно до п.4.5. Загальних умов договору лізингоодержувач не має права, без письмового дозволу лізингодавця, здійснювати будь-які поліпшення предмета лізингу, а у разі порушення цієї умови, усі зроблені таким чином поліпшення стають власністю лізингодавця. Лізингоодержувачу забороняється погіршувати стан предмета лізингу, змінювати його комплектацію тощо.

Пунктом 5.1.2. Загальних умов договору лізингодавець має право перевіряти стан предмета лізингу в робочий час, а також інспектувати умови його експлуатації. Про таку інспекцію лізингодавець повідомляє лізингоодержувача в письмовій формі, засобами електронного зв`язку або в інший спосіб на розсуд лізингодавця, за три дні до її проведення.

Згідно із п.5.2.1. Загальних умов договору лізингоодержувач зобов`язаний щоквартально (не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу) письмово інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення лізингодавцю звіту у формі встановленою додатком «Довідка» до договору. У разі настання з предметом лізингу подій, які мають ознаки страхового випадку, лізингоодержувач зобов`язаний негайно, але в будь-якому випадку не пізніше 24 годин з моменту настання таких подій, письмово та засобами електронного зв`язку інформувати про це лізингодавця шляхом направлення йому звіту у формі, встановленій додатком «Довідка» до договору.

Відповідно до п.6.1. Загальних умов договору лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити умови договору у визначених цим пунктом випадках.

Так, пп.6.1.1. Загальних умов договору до таких випадків віднесено несплату лізингоодержувачем лізингового платежу (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в цьому договорі.

Відповідно до п.6.3. Загальних умов договору, у випадках, передбачених пунктами 6.1.1.-6.1.6. Загальних умов, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача сплатити викупний лізинговий платіж (надалі викупний платіж) на умовах пункту 6.4. Загальних умов, а лізингоодержувач зобов`язаний сплатити викупний платіж. У випадках, передбачених пунктами 6.1.5.-6.1.6. Загальних умов, право лізингоодержувача на придбання предмета лізингу згідно умов цього договору припиняється.

Пунктом 6.4. Загальних умов договору передбачено, що лізингодавець нараховує викупний платіж (SВП), який визначається за наступною формулою: SВП = SНВ+SЛП3+SДЗ+SНЦ, де

SНВ - сума невідшкодованої лізингоодержувачем частини Остаточної загальної вартості предмета лізингу на дату нарахування викупного платежу, грн; SЛП3 - сума трьох наступних після дати нарахування викупного платежу чергових лізингових платежів згідно графіка, грн; SНЦ - покупна ціна (що відшкодовує вартість предмета лізингу, після повної оплати лізингових платежів, визначених у графіку сплати лізингових платежів (додаток до договору), з відшкодуванням (компенсацією) частини вартості предмета лізингу), що для цілей цього договору складає 1 гривню; SДЗ - сума витрат лізингодавця, пов`язаних із завершенням договору (зняття з реєстрації предмета лізингу, витрати на ведення справи, що сплачуються страховій компанії, яка здійснює майнове страхування предмета лізингу, під час розірвання договору страхування якщо страхування предмета лізингу здійснює Лізингодавець тощо), грн.

Сторони досягли згоди та підтверджують, що SЛП3: А) є звичайною складовою викупного платежу, яка підлягає сплаті в будь-якому випадку (як при придбанні лізингоодержувачем права власності по закінченні строку лізингу, так і при достроковому завершенні договору (на умовах цього договору)); Б) не є платежем з будь-яких відшкодувань, платежів, штрафних санкцій та інш. за реалізацію лізингоодержувачем свого права на відмову від договору, чи за дострокове розірвання (ініціювання дострокового розірвання) договору, сплати за дострокове виконання лізингоодержувачем умов договору.

Сума викупного платежу, яка перевищує SНВ+SНЦ, є винагородою. Лізингодавець припиняє нараховувати лізингові платежі згідно графіку з моменту нарахування викупного платежу. Лізингоодержувач зобов`язаний сплатити викупний платіж протягом 10 робочих днів з моменту направлення лізингодавцем відповідної вимоги. Строк лізингу закінчується в день відправлення лізингоодержувачу вимоги про сплату нарахованого лізингодавцем викупного платежу.

Пунктом 6.5. Загальних умов договору передбачено, що лізингоодержувач протягом 10 робочих днів з дати відправлення лізингодавцем вимоги про сплату викупного платежу зобов`язаний сплатити в повному обсязі (погасити) всю заборгованість (включаючи викупний платіж) перед лізингодавцем згідно договору, у т.ч. усі прострочені платежі, штрафні санкції, передбачені договором та чинним законодавством, відшкодувати усі збитки, завдані лізингоодержувачем за договором та у зв`язку з ним.

Відповідно до п.6.6. Загальних умов договору, у будь-якому випадку, незважаючи на те, вирішить лізингоодержувач скористатися можливістю здійснити викупний платіж, або не вирішить, лізингодавець має право у односторонньому порядку відмовитись від договору (розірвати договір) та вилучити предмет лізингу у випадках, передбачених пунктами 6.1.1. - 6.1.4. Загальних умов.

У разі порушення лізингоодержувачем умов пунктів 4.4., 6.5., 9.3. Загальних умов, умов додатку «Страхування» до договору лізингодавець має право в односторонньому порядку відмовитися (розірвати) від договору та вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача у випадках, передбачених п.п.6.1.1.-6.1.4. Загальних умов.

За умовами п.6.6.1. Загальних умов договору лізингодавець надсилає лізингоодержувачу повідомлення про відмову від договору (його розірвання) та вилучення предмета лізингу із зазначенням строку та місця його передачі лізингодавцю в межах України. Якщо інше не встановлено у такому повідомленні, місцем виконання договору (зобов`язань по договору) щодо повернення лізингоодержувачем предмета лізингу є місцезнаходження лізингодавця. Лізингоодержувач зобов`язаний за свій рахунок, протягом строку встановленому в повідомленні про вилучення предмета лізингу, повернути предмет лізингу лізингодавцю. Незалежно від цього лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання (знаходження, експлуатації, ремонту тощо) предмета лізингу без будь-яких погоджень або дозволів лізингоодержувача або будь-яких інших осіб, з покладенням на лізингоодержувача понесених при цьому витрат.

Відповідно до п.6.6.2. Загальних умов договору лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу, з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншими складовими, отриманими згідно акту, у стані, у якому він передавався лізингоодержувачу в лізинг, з урахуванням нормального зносу, який повинен був виникнути під час строку лізингу, у придатному для експлуатації стані. При поверненні предмета лізингу лізингоодержувач зобов`язаний:

- підписати акт повернення предмета лізингу, у якому за ініціативою лізингодавця може вказуватися у т.ч. і вартість предмета лізингу на момент вилучення для цілей оподаткування та наявні недоліки та/або несправності предмета лізингу на момент вилучення. Вартість предмета лізингу на момент вилучення для цілей оподаткування визначається у відповідності до вимог діючого на дату вилучення законодавства щодо оподаткування операції з вилучення предмета лізингу. У випадку якщо діюче законодавство щодо оподаткування операції з вилучення предмета лізингу на дату вилучення не містить конкретних інструкцій щодо визначення вартості предмета лізингу сторони домовились, що вартість предмета лізингу на момент вилучення визначається на підставі акту оцінки суб`єкта оціночної діяльності, призначеного (обраного) лізингодавцем, який має відповідні ліцензії (сертифікати) згідно діючого законодавства України з урахуванням наявних на момент вилучення недоліків та/або несправностей предмета лізингу;

- надати лізингодавцю у відповідності до вимог діючого на дату вилучення законодавства щодо оподаткування операції з вилучення предмета лізингу належним чином та своєчасно оформлену та зареєстровану податкову накладну з податку на додану вартість (застосовується у випадку, якщо лізингоодержувач є платником податку на додану вартість), яка надає право лізингодавцю на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

У випадку якщо лізингоодержувач відмовляється підписати акт повернення предмета лізингу, лізингодавець має право письмово інформувати лізингоодержувача про вартість предмета лізингу на момент вилучення та виявлені недоліки та/або несправності предмета лізингу.

Згідно із п.6.6.3. Загальних умов договору, предмет лізингу повинен бути повернутий у справному стані, а за ступенем зношеності повинен відповідати його зносу за час користування при нормальних умовах експлуатації. Визначення такого стану предмета лізингу нормального зносу погоджено сторонами у додатку «Поняття нормального зносу». У випадку заміни в процесі експлуатації предмета лізингу окремих його деталей та вузлів, вони стають невід`ємною частиною цього предмета лізингу і переходять у власність лізингодавця без відповідної компенсації вартості таких поліпшень лізингоодержувачу. Лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати витрати лізингодавця по відновленню технічного стану предмета лізингу до стану зазначеного в цьому пункті Загальних умов на підставі рахунку виставленого лізингодавцем та копій документів, підтверджуючих суму необхідних витрат по відновленню технічного стану предмета лізингу.

Відповідно до п.6.6.4. Загальних умов договору, вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів, передбачених договором. Сторони погодили, що у випадку односторонньої відмови лізингодавця від цього договору (розірвання договору), лізингоодержувач, на відповідну вимогу лізингодавця, зобов`язаний буде протягом строку встановленому у повідомленні про відмову лізингодавця від договору (розірвання договору) сплатити лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі, передбачені договором, а також передбачені договором та/або чинним законодавством України штрафні санкції. З моменту прийняття рішення про відмову від договору (його розірвання) і вилучення предмета лізингу та направлення відповідного повідомлення лізингоодержувачу, право лізингоодержувача набути право власності на предмет лізингу на умовах цього договору припиняється.

Згідно із п.6.7. Загальних умов договору, у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Пунктом 6.8. Загальних умов договору передбачено право лізингоодержувача достроково, з урахуванням п.5.4. договору, письмово повідомивши лізингодавця не менш ніж за один місяць, викупити предмет лізингу. При цьому лізингодавець нараховує суму викупного платежу на умовах пункту 6.4. Загальних умов, а лізингоодержувач набуває право власності на предмет лізингу на умовах статті 9 Загальних умов.

Відповідно до п.6.9. Загальних умов договору лізингодавець має право вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача (вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача), у тому числі у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або в інший спосіб за вибором лізингодавця, який не суперечить чинному законодавству (у тому числі, у спосіб самозахисту), якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Лізингодавець має право стягувати прострочену заборгованість за цим договором у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. У порядку частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (серед іншого) сторони погодили можливість одержання лізингодавцем судового захисту у спосіб вилучення предмета лізингу та передання його лізингодавцю. Спосіб судового захисту обирається лізингодавцем виключно на власний розсуд та вважається погодженим лізингоодержувачем. Зазначені у цьому пункті способи захисту не обмежують права сторін на захист своїх прав у спосіб, встановлений законом.

Пунктом 7.1.3. Загальних умов договору передбачено відповідальність лізингоодержувача, зокрема, за ненадання при інспектуванні для огляду або при поверненні (вилученні) предмета лізингу технічної документації, отриманої лізингоодержувачем разом з предметом лізингу, порушення умов пунктів 2.15., 2.16., 4.1.1., 4.1.7., 5.2., 10.2. Загальних умов сплачує договірну санкцію (штраф) у розмірі 1 % остаточної загальної вартості предмета лізингу, за кожен та будь-який випадок із зазначених порушень. Сторони погодили, що даний штраф є визначеною грошовою сумою, яка не змінюється (після встановлення остаточної загальної вартості предмета лізингу) протягом строку дії договору, та для зручності сторін визначається як 1 % від розміру остаточної загальної вартості предмета лізингу.

Відповідно до п.9.1. Загальних умов договору у разі переходу права власності на предмет лізингу від лізингодавця до інших осіб, права та обов`язки лізингодавця за цим договором переходять до нового власника предмета лізингу.

Згідно із п.9.2. Загальних умов договору сторони погодили, що протягом 5 робочих днів з дня закінчення строку лізингу, передбаченого договором та Загальними умовами, при обов`язкових умовах сплати лізингоодержувачем в повному обсязі заборгованості за лізинговими платежами, викупного платежу (якщо він був нарахований лізингодавцем), покупної ціни SНЦ, визначеної пунктом 6.4. Загальних умов, сплати можливих штрафних санкцій та відшкодування збитків, та при обов`язковій відсутності відмови лізингодавця від договору (розірвання договору) відповідно до умов договору та чинного законодавства, лізингодавець зобов`язаний підписати акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності за типовою формою, зазначеною у додатку «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності» до договору. Право власності на предмет лізингу переходить за цим договором від лізингодавця до лізингоодержувача в момент підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін акту звірки взаєморозрахунків та переходу права власності за типовою формою.

Відповідно до п.9.4. Загальних умов договору, якщо лізингоодержувач не погасить заборгованість за цим договором протягом 10 робочих днів з дати закінчення строку лізингу, на вимогу лізингодавця застосовуються положення п.6.6. Загальних умов. Даний пункт застосовується у випадку виставлення лізингодавцем лізингоодержувачу викупного платежу відповідно до п.9.3. Загальних умов договору.

Пунктом 10.1. Загальних умов договору встановлено, що договір набирає чинності (вважається укладеним) після його підписання сторонами (у т.ч. обов`язкового підписання сторонами додатків «Загальні умови Договору», «Специфікація», «Довідка», «Страхування», «Акт звірки взаєморозрахунків та переходу права власності на предмет лізингу», «Графік сплати лізингових платежів», «Технічний асістанс», «Поняття нормального зносу», «Акт огляду» до договору). Якщо цей договір посвідчується нотаріально, то набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Зобов`язання сторін за цим договором діють до їх повного і належного виконання.

Відповідно до п.10.7. Загальних умов договору сторони погодили, що даний договір є змішаним договором, в якому містяться положення договору фінансового лізингу та договору купівлі-продажу (у частині переходу права власності на предмет лізингу або права вимоги по договору страхування), а також договору застави (у частині забезпечення виконання лізингоодержувачем грошових зобов`язань по сплаті викупного платежу перед лізингодавцем, які виникнуть або можуть виникнути у майбутньому відповідно до умов пунктів 6.4., 6.5., 9.3. Загальних умов). Не обмежуючись зазначеним, у цьому договорі сторони врегулювали свої відносини і визначили окремі зобов`язання (окремі умови) відповідно до частин 1-3 статті 6 Цивільного кодексу України. Сторони погодили, що у разі визнання умови недійсною, така умова не вважалася (на момент укладення) істотною умовою договору. Сторони домовились, що у випадку суперечностей між положеннями Загальних умов, додатків до договору і особливими умовами договору, перевагу мають особливі умови договору. Сторони дійшли згоди, що строк дії договору це час впродовж якого існують зобов`язання сторін, які виникли на основі цього договору.

Пунктом 10.16. Загальних умов договору передбачено, що лізингоодержувач до моменту підписання цього договору та отримання предмета лізингу у користування ретельно ознайомився з його станом, якістю, справністю, комплектністю; технічні характеристики, інші параметри предмета лізингу та умови його набуття у власність за цим договором йому добре відомі та погоджені лізингоодержувачем. Лізингоодержувач не має заперечень з приводу предмета лізингу. Предмет лізингу передається в лізинг лізингоодержувачу в технічному стані, комплектності і якості в стані, який є на момент укладення сторонами цього договору. Лізингоодержувач визнає і заявляє, що предмет лізингу, його технічний стан, комплектність, якість (як в цілому, так і окремих частин і агрегатів) повністю відповідають його вимогам та специфікаціям на предмет лізингу. Сторони домовились, що лізингоодержувач не має права пред`являти в майбутньому лізингодавцю будь-які претензії щодо якості, комплектності, наявних пошкоджень, гарантій тощо відносно предмета лізингу. Будь-які гарантії відносно технічного стану, комплектності, якості на предмет лізингу відсутні/не надаються (з чим лізингоодержувач ознайомлений і згодний). Лізингоодержувач заявляє та погоджується з тим, що предмет лізингу та продавець були обрані ним самостійно, на його власний ризик.

Відповідно до п.10.19. Загальних умов договору, він укладається з метою здійснення та для використання в господарській діяльності (якщо лізингоодержувач є юридичною особою, що здійснює господарську діяльність, або є фізичною особою-підприємцем). Якщо лізингоодержувач є фізичною особою, яка не має статусу підприємця цей договір укладається лізингоодержувачем для використання у власних приватних цілях.

Згідно із п.10.20. Загальних умов договору, він укладений між сторонами в трьох примірниках: один примірник для лізингодавця та один примірник для лізингоодержувача, один для нотаріуса, причому всі примірники мають однакову юридичну силу. Після підписання цього договору, всі попередні листування і домовленості між сторонами втрачають силу. Договір може бути змінений та/або доповнений сторонами в період його дії на підставі взаємної згоди, якщо інше не передбачено договором. Будь-які зміни і/або доповнення умов даного договору мають силу в тому випадку, якщо вони оформлені письмово, підписані повноважними представниками сторін і скріплені печатками сторін, якщо інше не передбачено договором.

Крім того, додатком до договору «Поняття нормального зносу» (т.1 а.с.35-36) сторонами погоджено критерії стану транспортного засобу при його поверненні.

Так, умовами зазначеного додатка передбачено, що при поверненні транспортний засіб підлягає інспектуванню, а у разі виникнення непорозуміння має бути проведена незалежна оцінка нормального зносу транспортного засобу.

Пунктом 1.1. додатка «Поняття нормального зносу» передбачено, що регулярне технічне обслуговування і ремонт повинні проводитися сертифікованим дилером або уповноваженим агентом відповідно до рекомендацій виробника. Любі дефекти або пошкодження, що можуть виникнути внаслідок природного використання транспортного засобу, повинні бути усунені, як тільки будуть отримані повноваження для такого ремонту. Інструкція по використанню транспортного засобу, сервісна книга та інша документація щодо транспортного засобу та обладнання знаходиться під відповідальністю користувача транспортного засобу і повинна ретельно зберігатися і бути доступною у будь-який час. Усі документи (включаючи ті, що містять інформацію про радіокоди) мають знаходитися у транспортному засобі при поверненні його компанії, що надала його у оренду.

Пунктом 2.1. цього додатка встановлено, що будь-які пошкодження корпусу транспортного засобу повинні бути усунені відразу після їх виникнення за рахунок страхової компанії або лізингоодержувача. Вся робота по усуненню таких пошкоджень повинна бути зроблена професійно з використанням антикорозійних гарантій. Очевидні сліди ремонту, такі як невідповідність кольору, нез`єднання або неспівпадання панелей не допускаються.

Відповідно до п.2.3. додатка «Поняття нормального зносу» допускаються незначні пошкодження від кам`яної крихти, щербинки на ребрах дверей та незначні подряпини (до 25 мм) в залежності від віку та пробігу транспортного засобу за умови, що вони не спричинять наскрізного пошкодження до металевої основи і не призведуть до корозії. Якщо вищерблення від кам`яної крихти спричинили проникаючу дію до металевої основи, роботи по відновленню повинні бути проведені негайно з метою запобігання подальшого руйнування лакового шару транспортного засобу. Зовнішня поверхня лаку повинна бути вільною від значних механічних пошкоджень в результаті тертя (понад 25 мм) і мати нормальний колір та блиск. Неспівпадання кольорів між панелями, або неспівпадання самих панелей не допускається. Усі кузовні роботи на транспортному засобі повинні проводитися з використанням антикорозійних засобів згідно з рекомендаціями виробника.

Пунктом 4.5. додатка «Поняття нормального зносу» передбачено, що усі шини, включаючи запасну, повинні відповідати рекомендаціям виробника транспортного засобу відносно типу шин, розміру та швидкості. Не допускається наявність очевидних пошкоджень бокових поверхонь або протектора шин, що виникли внаслідок неправильного заїзду на узбіччя дороги або через інші грубі порушення.

Згідно з п.5 додатка «Поняття нормального зносу», регулярне обслуговування і ремонт в уповноваженому сервісному центрі відповідно до сервісної програми виробника транспортного засобу повинні забезпечити збереження транспортного засобу в належному технічному стані. Наступні приклади, що найчастіше виникають внаслідок неправильного використання автомобіля, не можуть вважатися природним зносом транспортного засобу:

Гальмівна система: Руйнування поверхні гальмівних дисків внаслідок контакту з металом після повного стирання фрикційних накладок на гальмівних колодках.

Двигун: Заклинення двигуна внутрішнього згорання під час руху транспортного засобу внаслідок браку мастильно-охолоджуючої рідини, мастила, або внаслідок руйнування внутрішніх компонентів, гідроудару.

Трансмісія: Зісковзування (відсутня фіксація положення важеля переключення передач при включеній передачі), неплавне переключення коробки передач, пробуксовування зчеплення, шумна робота трансмісії або неефективна робота синхронізуючих приладів (синхронізаторів).

До договору сторонами підписано специфікацію (т.1 а.с.31 на звороті), відповідно до якої предметом лізингу визначено вантажний автомобіль MAN TGL 12.220 вартістю 742 000,00 грн, у тому числі 123 666,67 грн ПДВ.

Також сторонами погоджено графік сплати лізингових платежів (т.1 а.с.31), яким передбачено 48 чергових щомісячних лізингових платежів на загальну суму 1 266 109,03 грн, з яких: 742 000,00 грн відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу, у тому числі ПДВ, та 524 109,03 грн винагорода (комісія) лізингодавця без ПДВ. Крім цього, авансовий лізинговий платіж визначено в розмірі 186 631,09 грн, з яких 148 740,00 грн становить відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу, а 37 891,09 грн винагорода (комісія) лізингодавця.

29.05.2021 на виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» передало, а фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович прийняв у користування автомобіль MAN TGL 12.220, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 , вартістю 742 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 29.05.2021 (т.1 а.с.16). У вказаному акті також зазначено, що предмет лізингу раніше перебував у користуванні, його комплектація відповідає умовам договору та Специфікації, а лізингоодержувач не має претензій до лізингодавця щодо характеристик, комплектації та якості предмета лізингу.

У подальшому фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович за загальний період з 26.05.2021 по 12.04.2023 здійснював платежі на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» на виконання договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 на загальну суму 811 810, 96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціям та платіжними дорученнями, а саме: платіжною інструкцією №41 від 26.05.2021 на суму 100 000,00 грн (т.1 а.с.90); платіжною інструкцією №2071386 від 28.05.2021 на суму 60 000,00 грн (т.1 а.с.89); платіжною інструкцією №61231554.1 від 28.05.2021 на суму 26 632,00 грн (т.1 а.с.89 на звороті); платіжною інструкцією №118087423440 від 29.06.2021 на суму 30 300,00 грн (т.1 а.с.85); платіжною інструкцією №118217071398 від 01.07.2021 на суму 30 300,00 грн (т.1 а.с.85 на звороті); платіжною інструкцією №126387272333 від 20.09.2021 на суму 28 889,00 грн (т.1 а.с.86); платіжною інструкцією №314 від 12.10.2021 на суму 27 807,01 грн (т.1 а.с.86 на звороті); платіжною інструкцією №322 від 18.10.2021 на суму 20 284,00 грн (т.1 а.с.87); платіжною інструкцією №336 від 15.11.2021 на суму 21 000,00 грн (т.1 а.с.87 на звороті); платіжною інструкцією №341 від 22.11.2021 на суму 1 714,75 грн (т.1 а.с.88); платіжною інструкцією №366 від 21.12.2021 на суму 21 000,00 грн (т.1 а.с.88 на звороті); платіжною інструкцією №376 від 11.01.2022 на суму 22 218,82 грн (т.1 а.с.103); платіжною інструкцією №392 від 24.01.2022 на суму 21 000,00 грн (т.1 а.с.102); платіжною інструкцією №436 від 22.03.2022 на суму 7 000,00 грн (т.1 а.с.101); платіжною інструкцією №443 від 13.04.2022 на суму 14 000,00 грн (т.1 а.с.100); платіжним дорученням №4 від 23.05.2022 на суму 9 000,00 грн (т.1 а.с.104); платіжним дорученням №17 від 20.06.2022 на суму 6 000,00 грн (т.1 а.с.105); платіжним дорученням №31 від 13.07.2022 на суму 10 000,00 грн (т.1 а.с.106); платіжним дорученням №33 від 14.07.2022 на суму 15 000,00 грн (т.1 а.с.107); платіжним дорученням №62 від 22.08.2022 на суму 5 000,00 грн (т.1 а.с.108); платіжною інструкцією №144650113 від 08.09.2022 на суму 150 000,00 грн (т.1 а.с.122); платіжною інструкцією №8351412818 від 08.09.2022 на суму 40 000,00 грн (т.1 а.с.122 на звороті); платіжним дорученням №70 від 09.09.2022 на суму 10 000,00 грн (т.1 а.с.109); платіжною інструкцією №9203762018 від 09.09.2022 на суму 27 265,24 грн (т.1 а.с.123); платіжною інструкцією №331605018В від 23.09.2022 на суму 20 000,00 грн (т.1 а.с.124); платіжним дорученням №79 від 24.09.2022 на суму 7 093,00 грн (т.1 а.с.120); платіжним дорученням №80 від 27.09.2022 на суму 10 000,00 грн (т.1 а.с.120 на звороті); платіжною інструкцією №139 від 12.12.2022 на суму 23 435,14 грн (т.1 а.с.121); платіжною інструкцією №65 від 27.03.2023 на суму 23 436,00 грн (т.1 а.с.142) та платіжною інструкцією №82 від 12.04.2023 на суму 23 436,00 грн (т.1 а.с.142 на звороті).

11.08.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» звернулося до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича з вимогою за вих. №2382 від 11.08.2022 (т.1 а.с.214) про сплату штрафу в розмірі 22 260,00 грн. У вимозі лізингодавець посилався на порушення лізингоодержувачем п.5.2.1. Загальних умов договору, відповідно до якого останній зобов`язаний щоквартально, не пізніше 10 календарних днів з моменту закінчення відповідного звітного кварталу, інформувати лізингодавця про стан та адресу базування предмета лізингу шляхом направлення відповідного звіту. За твердженням лізингодавця, лізингоодержувач такого обов`язку у встановлені договором строки не виконав, у зв`язку з чим на підставі п.7.1.3. Загальних умов договору, яким передбачено штраф у розмірі 1% остаточної загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок порушення п.5.2 Загальних умов, йому було нараховано штраф у зазначеній сумі. Вказану вимогу Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» того ж дня направило на адресу фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича рекомендованим поштовим відправленням №0303800818799, що підтверджується наявним у матеріалах справи фіскальним чеком (т.1 а.с.214 на звороті).

18.08.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» складено та направлено фізичній особі-підприємцю Харитончуку Олексію Миколайовичу повідомлення за вих.№2441/4 (т.1 а.с.215) про відмову від договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 та повернення предмета лізингу. Підставою для односторонньої відмови від договору лізингодавець визначив неналежне виконання лізингоодержувачем грошових зобов`язань зі своєчасної сплати лізингових платежів, зокрема наявність прострочення їх сплати понад 30 календарних днів. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» посилалося на положення п.6.1.1. та п.6.6. Загальних умов договору, якими передбачено право лізингодавця у разі прострочення сплати лізингового платежу більше ніж на 30 календарних днів в односторонньому порядку відмовитися від договору та вилучити предмет лізингу, а також направити лізингоодержувачу повідомлення із зазначенням строку та місця його повернення. Також у повідомленні Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» заявило про припинення договірних відносин та зобов`язало фізичну особу-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича повернути предмет лізингу в строк до 24.08.2022 включно.

29.08.2022 фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» із письмовим зверненням (т.1 а.с.217), який отриманий та зареєстрований останнім 31.08.2022 за вх. №875/1. У вказаному листі лізингоодержувач повідомив про наявність прострочення сплати лізингових платежів понад 30 днів, просив відновити дію договору фінансового лізингу та зазначив про намір погасити наявну заборгованість і надалі не допускати порушення строків здійснення платежів.

12.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» та фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем у простій письмовій формі підписано додаткову угоду до договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 (т.1 а.с.37). За змістом додаткової угоди сторони передбачили продовження дії договору та виклали графік сплати лізингових платежів у новій редакції, яким передбачено 48 чергових щомісячних лізингових платежів та визначено загальну суму лізингових платежів у розмірі 1 366 413,41 грн, з яких: 742 000,00 грн відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу, у тому числі ПДВ, та 624 413,41 грн винагорода (комісія) лізингодавця без ПДВ. Авансовий лізинговий платіж залишено в розмірі 186 631,09 грн, з яких 148 740,00 грн становить відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу, а 37 891,09 грн винагорода (комісія) лізингодавця.

09.02.2023 Приватне акціонерне товариство «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» суму грошових коштів у розмірі 45 156, 00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ЗР011277 від 09.02.2023 (т.2 а.с.139). З указаної платіжної інструкції вбачається, що платником є «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП У», код платника 24175269, отримувачем ТОВ «БЕСТ ЛІЗИНГ», код отримувача 33880354, а датою прийняття до виконання та датою виконання платіжної інструкції є 09.02.2023. У призначенні платежу зазначено: «Відшк. зг. стр. акту №230000678576 від 08.02.2023 по ТЗ MAN, д.н. НОМЕР_1 , без ПДВ».

28.03.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» складено повідомлення вих. №966 про відмову від договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 та повернення предмета лізингу. Підставою для відмови від договору лізингодавець зазначив п.6.1.1. та п.6.6. Загальних умов договору та прострочення лізингоодержувачем понад 30 календарних днів виконання обов`язку зі сплати лізингових платежів за користування предметом лізингу.

13.04.2023 фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» прийняло предмет лізингу автомобіль MAN TGL, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 , що підтверджується актом приймання-передачі предмета лізингу від 13.04.2023 (т.1 а.с.14).

Зі змісту акта приймання-передачі від 13.04.2023 убачається, що від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» при його складанні діяв Аксьоненко Ігор Павлович на підставі довіреності №1240/1 від 20.04.2022, а іншою стороною акта був фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович.

У п.1 вказаного акта зазначено, що у зв`язку з припиненням (розірванням) договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 на підставі повідомлення №966 від 28.03.2023 лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв предмет лізингу, а саме автомобіль MAN TGL, 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_2 .

Відповідно до п.2 цього ж акта лізингоодержувач та лізингодавець підтвердили, що в момент передачі та підписання акта ними проведено спільний огляд предмета лізингу, та зазначили: «предмет лізингу знаходиться в працездатному стані». Також вказано, що предмет лізингу має наступні пошкодження: «пошкодження переднього бампера, пошкодження вантажної будки у правій передній частині та з лівого боку».

У п.3 акта від 13.04.2023 також зазначено, що на момент передачі предмета лізингу в транспортному засобі відсутні особисті та інші цінні речі, а також майно третіх осіб, та зафіксовано відсутність претензій до лізингодавця (його представників) при передачі автомобіля. Акт підписаний від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» Ігором Павловичем Аксьоненком та фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем.

Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» у зустрічній позовній заяві, 27.04.2023 здійснювалося транспортування предмета лізингу з міста Рівне до міста Києва, під час якого автомобіль вийшов із ладу внаслідок заклинення двигуна. Обставину того, що заклинення двигуна сталося саме 27.04.2023 під час транспортування транспортного засобу після його повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», також зазначено фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем у відзиві на зустрічний позов.

28.04.2023 судовим експертом Булейком Олександром Анатолійовичем проведено первинний огляд автомобіля MAN TGL 12.220 за адресою: М-06 Київ-Чоп, км 127, с. Глибочиця Житомирської області, а 26.01.2024, після розбирання двигуна, - додатковий огляд у Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ТЕХСЕРВІС» за адресою: м. Буча, вул. Заводська, 1. За результатами оглядів у висновку №19/02 від 19.02.2024 (т.1 а.с.290-304) зафіксовано дефекти двигуна та встановлення обладнання, не передбаченого заводом-виробником. Вартість відновлювального ремонту визначено в сумі 341 707,75 грн, а з урахуванням фізичного зносу вартість матеріального збитку 259 038,00 грн.

Також у квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича про стягнення за договором фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 суми грошових коштів у розмірі 170 065,41 грн, з яких: 118 250,96 грн прострочена заборгованість за лізинговими платежами, 10 533,34 грн проценти річних, 1 067,77 грн інфляційні втрати, 10 533,34 грн пеня та 29 680,00 грн штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження предмета лізингу.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23, яке набрало законної сили 11.10.2023, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» задоволено частково та стягнуто з фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» 7 420,00 грн штрафу та 468,36 грн судового збору, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду справи №918/326/23 Господарським судом Рівненської області установлено, що відповідно до первісного графіка загальний розмір 22 лізингових платежів, включаючи авансовий платіж, становив 724 884,19 грн, а відповідно до графіка, погодженого сторонами в додатковій угоді від 12.09.2022, - 759 099,77 грн. При цьому загальний розмір документально підтверджених платежів, здійснених фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем за період з 26.05.2021 по 12.04.2023, суд визначив у сумі 811 810,96 грн. Також у рішенні у справі №918/326/23 встановлено факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» страхового відшкодування від Приватного акціонерного товариства «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» у розмірі 45 156,00 грн. Крім того, Господарським судом Рівненської області встановлено, що договір фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 був нотаріально посвідчений, тоді як додаткова угода від 12.09.2022, якою сторони погодили новий графік сплати лізингових платежів, укладена у простій письмовій формі. Пославшись на положення статей 220 та 654 Цивільного кодексу України, суд зазначив, що така додаткова угода також підлягала нотаріальному посвідченню, а за відсутності такого посвідчення є нікчемною.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23, зокрема, щодо первісного та зміненого графіків сплати лізингових платежів, передбачених ними сум, фактично здійснених фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем платежів, їх дат, розмірів та загальної суми 811 810,96 грн, а також отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» страхового відшкодування в розмірі 45 156,00 грн, є преюдиційними та не підлягають повторному доказуванню під час розгляду цієї справи.

Предметом первісного позову в даній справі є вимоги фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича про визнання недійсним п.2.2. договору фінансового лізингу № 210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 в частині положення про те, що лізингові платежі не містять покупної ціни та в сукупності є платою за користування предметом лізингу, визнання недійсним п.6.7. Загальних умов договору фінансового лізингу № 210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 щодо неповернення раніше сплачених лізингових платежів, а також стягнення 504 139,87 грн, з яких: 370 572,43 грн сплачені лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмета лізингу, 104 510, 50 грн сума індексу інфляції, 29 056,94 грн сума 3 % річних.

У свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», заперечуючи проти первісного позову, звернулось із зустрічним позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича 259 038,00 грн матеріального збитку, розмір якого визначено висновком експертного транспортно-товарознавчого дослідження №19/02 від 19.02.2024.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За своєю правовою природою договір укладений між сторонами є договором лізингу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання загальних положень про договір глав 52, 53 та параграфу 6 глави 58 Цивільного кодексу України.

Як вбачається зі змісту статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

Згідно з статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як установлено судом, 25.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» як лізингодавцем та фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П. за реєстровим №1587.

Предметом лізингу за договором є транспортний засіб MAN TGL 12.220 вартістю 742 000,00 грн, який 29.05.2021 передано фізичній особі-підприємцю Харитончуку Олексію Миколайовичу у володіння та користування.

Враховуючи предмет та підстави первісного та зустрічного позову, суд вважає за необхідне спочатку розглянути первісні позовні вимоги в частині визнання недійсним частково пункту 2.2. договору фінансового лізингу № 210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021.

Так, позивач за первісним позовом просить визнати недійсним частково п.2.2. договору такого змісту: «При цьому сторони погодили, що такі лізингові платежі за цим договором не містять покупної ціни, передбаченої цим договором і, у сукупності, є платою за користування предметом лізингу», посилаючись на те, що відповідна умова не відповідає фактичній правовій природі платежів та суперечить ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відтак оспорювання фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем окремої умови договору не спростовує встановленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції її правомірності. Обов`язок доведення наявності передбачених законом обставин, які зумовлюють недійсність правочину або його окремої частини, покладається на особу, яка заявляє відповідну вимогу.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин першої третьої, п`ятої, шостої статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім цього, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частин 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підстава недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) має існувати в момент вчинення правочину (постанова Верховного Суду від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.

За змістом статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним із моменту його вчинення.

Отже, обставини, з якими закон пов`язує недійсність правочину або окремої його частини, повинні існувати саме на момент його вчинення.

Таким чином, при вирішенні питання про недійсність оспорюваної частини п. 2.2. договору суд має встановити, чи суперечив її зміст законодавству станом на 25.05.2021, тобто на дату укладення договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А, та якій саме імперативній нормі закону така умова не відповідала.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Оскільки договір фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А укладено 25.05.2021, до спірних правовідносин у частині визначення правової природи та складу лізингових платежів підлягають застосуванню положення Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР у редакції від 16.01.2004, чинній на дату укладення договору. Зазначений Закон втратив чинність лише з 13.06.2021 у зв`язку з набранням чинності Законом України від 04.02.2021 №1201-IX «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997 №723/97-ВР (у редакції від 16.01.2004), сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Отже, законодавець прямо допускав включення до структури лізингового платежу окремої складової у вигляді відшкодування частини вартості предмета лізингу.

Саме така структура платежів погоджена сторонами в п.2.2. договору, яким до складу лізингових платежів включено, зокрема, платежі з відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавцю.

Суд зазначає, що положення статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР не визначали суму, яка спрямовується на відшкодування частини вартості предмета лізингу, як покупну ціну майна чи попередню оплату товару за договором купівлі-продажу. Натомість законодавець прямо відносив таку суму до однієї з можливих складових лізингового платежу.

За таких обставин саме по собі використання сторонами у п.2.2. договору формулювання про відшкодування (компенсацію) частини вартості предмета лізингу не дає підстав для висновку, що відповідна складова платежу за своєю правовою природою є попередньою оплатою товару в розумінні статті 693 Цивільного кодексу України.

Суд також відхиляє посилання позивача за первісним позовом на ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України як на правову підставу для визнання оспорюваної частини п. 2.2. договору недійсною, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, наведеною нормою врегульовано наслідки невиконання продавцем обов`язку з передачі попередньо оплаченого товару та визначено способи захисту покупця у такому випадку.

Натомість суд зазначає, що стаття 693 Цивільного кодексу України не встановлює вимог до дійсності правочину, не визначає підстав недійсності договору чи окремої його умови та не передбачає, що невідповідність певного договірного регулювання положенням цієї статті сама по собі має наслідком недійсність відповідної умови договору.

Крім того, застосування ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачає попереднє встановлення того, що спірні грошові кошти за своєю правовою природою є саме попередньою оплатою товару, а особа, яка їх одержала, виступає продавцем, на якого покладено обов`язок передати відповідний товар покупцеві.

Водночас саме використання в п.2.2. договору формулювання «відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу» такого висновку не зумовлює, оскільки, як зазначено судом вище, стаття 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР прямо передбачала суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, як одну зі складових лізингового платежу.

Отже, доводи позивача за первісним позовом про те, що після припинення договору та повернення предмета лізингу лізингодавцю сплачені ним кошти підлягають поверненню на підставі статті 693 Цивільного кодексу України, стосуються передусім правової природи здійснених платежів та наявності майнового права на їх повернення. Натомість предметом вимоги про визнання п. 2.2. договору недійсним є інше питання чи суперечила відповідна умова імперативним приписам законодавства саме станом на 25.05.2021, тобто на момент укладення договору.

Таким чином, навіть твердження про можливість застосування до спірних коштів ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України не звільняє позивача від обов`язку довести наявність передбачених статтями 203, 215 цього Кодексу підстав недійсності оспорюваної умови договору на момент її погодження сторонами. Встановлення можливого права на повернення певної суми після припинення договірних відносин саме по собі не означає, що умова, відповідно до якої такі платежі здійснювалися, була недійсною від моменту укладення договору.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними в постанові від 25.04.2024 у справі №909/260/23.

У зазначеній справі спір також виник за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» та стосувався, зокрема, вимог лізингоодержувача про визнання недійсними положень договорів фінансового лізингу та стягнення коштів, сплачених як відшкодування (компенсація) частини вартості предметів лізингу.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2024 у справі №909/260/23 виходив із того, що при вирішенні спору про визнання правочину або його окремої частини недійсними суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину саме на момент його вчинення (укладення), а в разі встановлення таких обставин визначити, у чому конкретно полягає неправомірність оспорюваного правочину та яким нормам законодавства він не відповідає. При цьому, з огляду на закріплену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, саме на позивача, який заявляє вимогу про визнання договору або його частини недійсними, покладається обов`язок доведення обставин, з якими закон пов`язує їх недійсність.

У справі №909/260/23 позивач обґрунтовував недійсність пунктів договорів фінансового лізингу саме їх невідповідністю статті 693 Цивільного кодексу України та, як наслідок, вимагав повернення коштів, сплачених як відшкодування (компенсація) частини вартості предметів лізингу. Водночас Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що договори містили необхідні для цього виду договорів умови, такі умови були погоджені сторонами та в подальшому виконувалися позивачем, а тому обставин, які відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України могли б бути підставою для визнання спірних положень недійсними, встановлено не було.

При цьому Верховний Суд окремо погодився з висновком апеляційного суду про те, що: «положення ст. 693 Цивільного кодексу України ... не містять підстав недійсності договорів».

Отже, із наведеного висновку Верховного Суду вбачається, що посилання на статтю 693 Цивільного кодексу України та на передбачене нею право вимагати повернення попередньої оплати саме по собі не є достатнім для визнання відповідної умови договору недійсною. Стаття 693 цього Кодексу визначає права покупця та майнові наслідки невиконання продавцем обов`язку з передачі попередньо оплаченого товару, тоді як питання недійсності правочину вирішується за правилами статей 203, 215 Цивільного кодексу України і потребує встановлення конкретної невідповідності оспорюваної умови вимогам закону на момент її погодження сторонами.

Таким чином, для визнання окремого положення договору недійсним недостатньо встановити, що внаслідок подальшого припинення договору у сторони, на її думку, виникло право на повернення певних платежів. Необхідним є встановлення самостійної передбаченої законом підстави недійсності відповідної умови, яка існувала на момент укладення договору.

У даній справі фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович не навів, у чому саме оспорювана частина п.2.2. договору суперечила статті 693 Цивільного кодексу України на момент укладення договору, оскільки сама ця стаття не містить заборони погоджувати структуру лізингового платежу та не встановлює недійсності умови, якою до його складу включено відшкодування частини вартості предмета лізингу.

Відтак саме по собі посилання позивача за первісним позовом на ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України не спростовує презумпції правомірності п.2.2. договору та не створює передбачених законом підстав для визнання його оспорюваної частини недійсною.

Суд також відхиляє посилання позивача за первісним позовом на положення Податкового кодексу України як на підтвердження того, що частина лізингових платежів, визначена договором як відшкодування (компенсація) частини вартості предмета лізингу, за своєю правовою природою є покупною ціною предмета лізингу або попередньою оплатою товару.

Обґрунтовуючи відповідні доводи, фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович посилається на те, що згідно з графіком сплати лізингових платежів сума відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу визначена з урахуванням ПДВ, тоді як винагорода (комісія) лізингодавця ПДВ не оподатковується. На думку позивача за первісним позовом, таке розмежування податкових наслідків свідчить про те, що перша складова лізингового платежу фактично становить плату за придбання предмета лізингу.

Водночас суд зазначає, що встановлений Податковим кодексом України порядок оподаткування операцій фінансового лізингу має спеціальне податкове призначення та сам по собі не визначає цивільно-правову природу відповідного платежу.

Так, п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України (у редакції від 15.05.2021, чинній на момент укладання договору) до об`єкта оподаткування ПДВ віднесено, зокрема, операції з передачі об`єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу, а п. 187.6 ст. 187 цього Кодексу пов`язує виникнення податкового зобов`язання лізингодавця саме з датою фактичної передачі такого об`єкта у користування лізингоотримувачу.

Отже, для цілей оподаткування законодавець пов`язує виникнення відповідних наслідків уже з передачею майна у користування за договором фінансового лізингу, а не виключно з переходом права власності на таке майно до лізингоодержувача.

Одночасно пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України (у редакції від 15.05.2021, чинній на момент укладання договору) встановлено окремий режим щодо процентів або комісій у складі лізингового платежу, які не є об`єктом оподаткування ПДВ.

Відтак різний порядок оподаткування складових лізингового платежу є наслідком спеціального податкового регулювання операцій фінансового лізингу та не означає, що складова, яка не віднесена до процентів або комісії, автоматично набуває цивільно-правової природи покупної ціни.

Більше того, пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (у редакції від 15.05.2021, чинній на момент укладання договору), визначаючи поняття процентів, відносить до них, зокрема, платіж за володіння та користування майном за договором фінансового лізингу, однак прямо виключає з такого платежу частину лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об`єкта фінансового лізингу.

У даному випадку правова природа спірних коштів має визначатися з урахуванням змісту договору фінансового лізингу в цілому, зокрема, погодженої сторонами структури лізингових платежів, порядку їх зарахування, окремо визначеної покупної ціни та умов переходу права власності на предмет лізингу.

При цьому п. 2.2. договору сторони прямо віднесли відшкодування (компенсацію) частини вартості предмета лізингу до складу лізингових платежів, а не покупної ціни. Такий підхід узгоджується зі статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР, чинного на момент укладення договору, яка прямо передбачала суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу, як одну із можливих складових лізингового платежу.

Тому сама обставина нарахування ПДВ на частину лізингових платежів, спрямовану на відшкодування вартості предмета лізингу, не спростовує погодженої сторонами правової конструкції договору та не доводить, що така сума є попередньою оплатою товару в розумінні статті 693 Цивільного кодексу України.

Так само посилання позивача на те, що він не є платником ПДВ та у зв`язку з цим не має права на формування податкового кредиту, не впливає на вирішення питання про дійсність п. 2.2. договору та правову природу здійснених ним платежів. У первісному позові фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович сам зазначає, що не є платником ПДВ та з цієї причини не може самостійно перевірити декларування Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» відповідних податкових зобов`язань.

При цьому навіть у разі підтвердження факту декларування Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку з передачею предмета фінансового лізингу така обставина свідчила б про виконання лізингодавцем податкових обов`язків, установлених для операції фінансового лізингу, однак сама по собі не підтверджувала б здійснення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем попередньої оплати товару в розумінні ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

За таких обставин наведені позивачем за первісним позовом положення Податкового кодексу України та встановлений ними різний порядок оподаткування складових лізингового платежу не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав вважати суму відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу покупною ціною або попередньою оплатою товару та, відповідно, не підтверджують наявності підстав для визнання оспорюваної частини п. 2.2 договору недійсною.

При цьому позивачем за первісним позовом не наведено іншої імперативної норми законодавства, чинної на момент укладення договору, яка забороняла б сторонам погодити передбачену п.2.2. структуру лізингового платежу або встановлювала б, що сума відшкодування частини вартості предмета лізингу, прямо передбачена статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР як складова лізингового платежу, за будь-яких умов є виключно покупною ціною товару чи попередньою оплатою в розумінні статті 693 Цивільного кодексу України.

Суд також враховує, що наведені позивачем за первісним позовом обставини щодо припинення договору, повернення предмета лізингу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» та ненабуття фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем права власності на нього виникли вже після укладення договору та характеризують наслідки припинення договірних правовідносин. Такі обставини самі по собі не свідчать про те, що п.2.2. договору суперечив закону станом на 25.05.2021.

За таких обставин доводи позивача за первісним позовом в цій частині фактично зводяться до незгоди з майновими наслідками припинення дії договору та порядком визначення правової природи вже сплачених коштів, однак не доводять наявності в п. 2.2. договору підстав недійсності, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відтак правові підстави для визнання недійсною оспорюваної частини п. 2.2. договору відсутні, а позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги за первісним позовом про визнання недійсним п. 6.7. договору фінансового лізингу № 210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021, суд зазначає наступне.

Так, обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним п.6.7 договору, позивач посилається на те, що після припинення договору фінансового лізингу та повернення предмета лізингу лізингодавцю останній не вправі одночасно залишити за собою як предмет лізингу, так і кошти, сплачені лізингоодержувачем у рахунок відшкодування (компенсації) частини його вартості, оскільки, на думку позивача, це суперечить частині другій статті 693 Цивільного кодексу України.

Пунктом 6.7. договору сторони погодили, що: «У випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору, з причин зазначених у даному договорі та/або законодавстві України, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із зазначених вище положень статей 203, 204, 215, 217, 236 Цивільного кодексу України та враховує, що підстава недійсності правочину або його окремої частини повинна існувати саме на момент його вчинення. Відтак для задоволення вимоги про визнання п.6.7. договору недійсним позивач за первісним позовом повинен довести, що зміст цієї умови суперечив вимогам законодавства саме станом на 25.05.2021.

Насамперед суд зазначає, що п.6.7. договору встановлює правові наслідки припинення договору щодо всіх раніше сплачених лізингових платежів, а не виключно тієї їх частини, яку позивач у межах цього спору визначає як покупну складову.

Як установлено судом вище, відповідно до п.2.2. договору до складу лізингових платежів включено як платежі з відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, так і винагороду (комісію) лізингодавцю. При цьому саме така структура лізингового платежу була передбачена статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР у редакції, чинній на момент укладення договору.

Отже, доводи позивача про можливість повернення окремої складової лізингових платежів самі по собі не свідчать про недійсність п.6.7. договору в цілому.

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, ч.4 ст. 653 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, за яким виконане сторонами до моменту розірвання договору поверненню не підлягає, якщо інше прямо не передбачено договором або законом.

За таких обставин погодження сторонами умови про неповернення раніше здійснених платежів саме по собі не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та не свідчить про недійсність відповідного положення договору.

При цьому суд розмежовує питання дійсності п.6.7. договору та питання можливості застосування цього пункту до конкретного платежу. Перше підлягає вирішенню за правилами статей 203, 215 Цивільного кодексу України виходячи з відповідності умови договору законодавству на момент його укладення, тоді як друге залежить від правової природи конкретного платежу та наявності спеціального законодавчого регулювання щодо його повернення.

Як уже встановлено судом при вирішенні позовної вимоги в частині визнання недійсним частково п.2.2. договору, ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначає правові наслідки невиконання продавцем зобов`язання щодо передачі попередньо оплаченого товару, однак не встановлює підстав недійсності договору або окремої його умови.

При цьому застосуванню ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України має передувати встановлення того, що відповідна сума за своєю правовою природою є саме попередньою оплатою товару.

Відтак твердження позивача про наявність у нього після припинення договору права на повернення певної частини здійснених платежів на підставі статті 693 Цивільного кодексу України саме по собі не свідчить про те, що п.6.7. договору був недійсним із моменту його укладення.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними в постанові від 25.04.2024 у справі №909/260/23, які суд уже врахував при оцінці вимоги про визнання недійсною оспорюваної частини п.2.2. договору.

У справі №909/260/23 предметом розгляду, зокрема, були вимоги лізингоодержувача про визнання недійсними п.6.7. договорів фінансового лізингу, якими передбачалося неповернення раніше сплачених лізингових платежів у разі вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договорів, а також про стягнення коштів, сплачених як відшкодування (компенсація) частини вартості предметів лізингу.

При цьому позивач у зазначеній справі також обґрунтовував недійсність відповідних умов договорів положеннями статті 693 Цивільного кодексу України.

Як зазначено судом вище, Верховний Суд погодився з висновком про відсутність обставин, які відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України могли б бути підставою для визнання відповідних положень договорів недійсними, та окремо зазначив, що «положення ст. 693 Цивільного кодексу України ... не містять підстав недійсності договорів».

Отже, висновки Верховного Суду у справі №909/260/23 безпосередньо підтверджують, що посилання на передбачене статтею 693 Цивільного кодексу України право вимагати повернення коштів після припинення договірних відносин саме по собі не є достатньою підставою для визнання недійсною умови договору про неповернення лізингових платежів.

Суд також враховує, що наведені позивачем за первісним позовом обставини щодо припинення дії договору, повернення предмета лізингу лізингодавцю та ненабуття ним права власності на предмет лізингу виникли вже після укладення договору, характеризують наслідки припинення договірних правовідносин та не підтверджують невідповідності п.6.7. договору вимогам законодавства станом на 25.05.2021.

Іншої імперативної норми законодавства, чинної на момент укладення договору, якій п.6.7. договору суперечив би та яка зумовлювала б його недійсність відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, позивачем не наведено.

Таким чином, доводи позивача щодо недійсності п.6.7. договору фактично ґрунтуються на майнових наслідках подальшого припинення договірних відносин та наявності права на повернення окремої складової здійснених платежів, однак не доводять існування передбачених законом підстав недійсності цієї умови на момент укладення договору.

Відтак установлена статтею 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності п.6.7. договору позивачем не спростована, а передбачених статтями 203, 215 цього Кодексу підстав для визнання його недійсним судом не встановлено.

За таких обставин правові підстави для визнання недійсним п.6.7 договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 відсутні, а позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги за первісним позовом про стягнення 370 572, 43 грн сплачених лізингових платежів у частині відшкодування вартості предмета лізингу, суд зазначає наступне.

Так, позивач за первісним позовом визначає вказану суму як кошти, що підлягають поверненню на підставі ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, у зв`язку з припиненням дфї договору фінансового лізингу та поверненням предмета лізингу відповідачу за первісним позовом. До складу заявленої суми позивач за первісним позовом включив 325 416,43 грн, які Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» відобразило як відшкодування частини вартості майна, та 45 156,00 грн страхового відшкодування.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.02.2026 у справі №910/14359/21 проаналізував питання застосування ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України до правовідносин фінансового лізингу.

Так, у п.5.11 постанови, аналізуючи положення статті 806 Цивільного кодексу України, Верховний Суд зазначив, що до відносин, пов`язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про найм (оренду), а до відносин, пов`язаних із набуттям лізингодавцем речі у продавця (постачальника), - загальні положення про купівлю-продаж та поставку, якщо інше не встановлено законом.

У п.5.16 постанови Верховний Суд конкретизував, що фінансовий лізинг є змішаним договором, який поєднує елементи оренди та купівлі-продажу, а передбачені ним лізингові платежі можуть включати як плату за користування майном, так і частину покупної плати за майно, яке після закінчення дії договору має бути передане лізингоодержувачу у власність. Саме тому на правовідносини щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

У п.5.20 постанови Верховний Суд виходив із того, що лізингові платежі, сплачені у відповідних правовідносинах як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю становили оплату предмета купівлі-продажу попередню оплату майна, яке лізингодавець у подальшому зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

При цьому в п.5.31 постанови Верховний Суд, аналізуючи раніше сформований висновок у справі №904/2357/20, окремо зазначив, що ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України є підставою для повернення частини покупної плати за майно, яке мало бути в майбутньому передане у власність, та наголосив на імперативному характері цієї норми щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання товару у власність.

Отже, зі змісту п.5.31 постанови вбачається, що договірне регулювання не може саме по собі усунути право на повернення коштів, якщо попередньо встановлено, що відповідні кошти є саме частиною покупної плати за майно, яке мало бути передане лізингоодержувачу у власність.

Поряд з цим, Верховний Суд у п.5.32 постанови, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19, зазначив, що лізингодавець не може одночасно вимагати повернення предмета лізингу та відшкодування його вартості в межах лізингових платежів, у зв`язку з чим «для вирішення питання щодо стягнення заборгованості слід аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів».

У п.п.5.33, 5.34 постанови Верховний Суд, застосовуючи зазначений підхід уже до конкретних обставин справи №910/14359/21, урахував установлене судами попередніх інстанцій розмежування сплачених сум на винагороду лізингодавця та відшкодування вартості предметів лізингу та саме після цього кваліфікував останню складову як оплату предмета купівлі-продажу (попередню оплату), на правовідносини щодо якої поширюються положення про купівлю-продаж.

Водночас у п.п.5.35-5.37 постанови Верховний Суд, досліджуючи співвідношення свободи договору та імперативного правового регулювання, зазначив, що сторони не можуть договором відступити від положень акта цивільного законодавства, якщо обов`язковість таких положень випливає з їх змісту або суті відносин. Тому договірна умова сама по собі не може виключити застосування імперативної норми після того, як установлено наявність передбачених нею правовідносин.

Саме з урахуванням цих обставин у п.п.5.38, 5.39 постанови Верховний Суд погодився із застосуванням судами попередніх інстанцій ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України як правової підстави для повернення лізингоодержувачу частини лізингових платежів, кваліфікованих судами як покупна плата за надання майна в майбутньому у власність.

Разом із тим у п.п.5.41-5.43 постанови Верховний Суд окремо проаналізував постанови від 12.09.2024 у справі №910/11903/23 та від 25.04.2024 у справі №909/260/23, у яких результат вирішення спорів був іншим.

Так, у п.5.42 Верховний Суд звернув увагу, що у справі №909/260/23 при вирішенні спору враховувалися встановлений конкретним договором лізингу порядок розрахунків, порядок набуття права власності на предмет лізингу та інші погоджені сторонами умови. У п.5.43 Верховний Суд прямо зазначив, що правові висновки у справах №910/11903/23 та №909/260/23 були сформульовані за інших установлених судами обставин справи, а предметом касаційного перегляду в них були, зокрема, вимоги про визнання недійсними положень договорів, які, на думку лізингоодержувачів, суперечили ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Отже, з наведених висновків Верховного Суду вбачається, що застосування ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України до правовідносин фінансового лізингу не виключається, однак вирішення питання про повернення конкретних платежів потребує дослідження змісту відповідного договору, структури передбачених ним платежів та умов переходу права власності на предмет лізингу.

Відтак у даній справі визначальним є не саме найменування спірної суми як відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу, а встановлення того, чи мала ця сума з урахуванням положень п.п.2.2., 2.11., 6.4., 6.6.4., 6.7., 9.2. та 10.7. договору правову природу попередньої оплати товару, передбаченої ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Судом ураховано посилання позивача за первісним позовом на преюдиційне значення обставин, установлених рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23, яке набрало законної сили 11.10.2023.

Вказаним рішенням позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича задоволено частково: стягнуто 7 420, 00 грн штрафу та 468, 36 грн судового збору, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Предметом спору у справі №918/326/23 були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про стягнення 170 065,41 грн, з яких: 118 250,96 грн прострочена заборгованість за лізинговими платежами, 10 533,34 грн проценти річних, 1 067,77 грн інфляційні втрати, 10 533,34 грн пеня та 29 680,00 грн штраф за неподання відомостей про стан та місцезнаходження предмета лізингу.

Під час розгляду зазначеної справи Господарським судом Рівненської області встановлено, що відповідно до первісного графіка загальна сума 22 лізингових платежів, включаючи авансовий платіж, становила 724 884,19 грн, тоді як відповідно до графіка, погодженого сторонами у додатковій угоді від 12.09.2022, - 759 099,77 грн.

За результатами дослідження первинних платіжних документів суд установив, що загальний розмір документально підтверджених платежів, здійснених фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем за договором у період з 26.05.2021 по 12.04.2023, становив 811 810, 96 грн.

Крім того, у справі №918/326/23 досліджувався наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» акт звірки, відповідно до якого в бухгалтерському обліку товариства відображено 819 327,20 грн, з яких 325 416, 43 грн зараховано як відшкодування частини вартості майна, 453 740,28 грн як винагороду лізингодавця та 40 170,49 грн як санкції.

Також рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23 установлено факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» від Приватного акціонерного товариства «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» суми страхового відшкодування в розмірі 45 156, 00 грн.

Окремо Господарським судом Рівненської області встановлено, що договір фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 був нотаріально посвідчений, тоді як додаткова угода від 12.09.2022, якою сторони погодили новий графік сплати лізингових платежів, укладена в простій письмовій формі. Застосувавши положення статей 220, 654 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про нікчемність такої додаткової угоди у зв`язку з недодержанням установленої законом форми.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, встановлені рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23 обставини щодо змісту первісного та зміненого графіків сплати лізингових платежів, передбачених ними сум, фактично здійснених фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем платежів, їх дат, розмірів та загальної суми 811 810,96 грн, а також факту отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» страхового відшкодування в розмірі 45 156,00 грн мають преюдиційне значення для цієї справи та повторного доказування не потребують.

Разом із тим, суд зазначає, що рішенням у справі №918/326/23 не встановлено обставин, які б наперед вирішували заявлені в даній справі вимоги.

Зокрема, у справі №918/326/23 не розглядалися вимоги фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича про визнання недійсними п.2.2. та п.6.7. договору, не вирішувалося питання про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» обов`язку повернути фізичній особі-підприємцю Харитончуку Олексію Миколайовичу 325 416,43 грн та не здійснювалася правова кваліфікація зазначеної суми як попередньої оплати товару в розумінні частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в стягненні суми заборгованості в розмірі 118 250,96 грн за лізинговими платежами, Господарський суд Рівненської області виходив із недоведеності заявленого розміру заборгованості та недодержання нотаріальної форми додаткової угоди від 12.09.2022. Отже, предметом оцінки в тій справі було існування заборгованості у фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», а не наявність зустрічного обов`язку лізингодавця повернути частину раніше отриманих платежів на підставі статті 693 Цивільного кодексу України.

Суд також ураховує, що в рішенні Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23 окремо надано оцінку доказовому значенню акта звірки розрахунків. Суд зазначив, що акт звірки у сфері бухгалтерського обліку є технічним (фіксуючим) документом, за яким здійснюється звірка бухгалтерського обліку операцій, відображає стан розрахунків та в окремих випадках рух коштів і має інформаційний характер, однак сам по собі не є первинним документом, що підтверджує здійснення відповідної господарської операції.

Відтак факт відображення Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» у акті звірки 325 416,43 грн як відшкодування частини вартості майна підтверджує здійснений відповідачем порядок бухгалтерського обліку та зарахування відповідних коштів, однак сам по собі не визначає їх цивільно-правової природи.

Тому преюдиційними для даної справи є факт здійснення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем платежів, їх дати, розміри та загальна сума, а також факт відображення Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» 325 416,43 грн як відшкодування частини вартості майна. Натомість висновок про те, що зазначені грошові кошти у сумі 325 416,43 грн за своєю правовою природою є попередньою оплатою товару в розумінні ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23 не встановлювався та підлягає самостійній оцінці судом при вирішенні цього спору.

Так, п.2.2. Загальних умов договору відносить платежі з відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу до складу лізингових платежів та одночасно містить погодження сторін про те, що такі лізингові платежі не містять передбаченої договором покупної ціни. Недійсності зазначеної умови договору судом у цій справі не встановлено.

Крім того, п.2.11. Загальних умов договору передбачено спеціальну черговість погашення заборгованості та порядок зарахування отриманих лізингодавцем коштів незалежно від зазначеного платником призначення платежу.

При цьому із платіжних документів убачається, що фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович перераховував грошові кошти із загальним призначенням платежу: «Оплата згідно з договором фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021», без окремого визначення відповідної суми як покупної ціни автомобіля.

Отже, віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» частини отриманих коштів до відшкодування частини вартості майна підтверджує порядок їх обліку та зарахування відповідачем за первісним позовом, однак саме по собі не свідчить про здійснення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем попередньої оплати товару.

Суд також ураховує, що договором окремо врегульовано покупну ціну предмета лізингу та порядок набуття права власності на нього.

Так, п.6.4. Загальних умов договору передбачено порядок визначення викупного платежу та окремо визначено покупну ціну предмета лізингу після виконання передбачених договором умов у розмірі 1,00 грн.

У свою чергу, п.9.2. Загальних умов договору пов`язує перехід права власності не з фактом здійснення окремих платежів, відображених як відшкодування вартості майна, а з настанням сукупності передбачених договором умов, у тому числі закінченням строку лізингу, здійсненням відповідних розрахунків, сплатою покупної ціни, відсутністю відмови лізингодавця від договору та оформленням переходу права власності відповідним актом.

Водночас п.6.6.4. Загальних умов договору передбачено припинення права лізингоодержувача набути право власності на предмет лізингу на умовах договору з моменту відмови лізингодавця від договору, вилучення предмета лізингу та направлення відповідного повідомлення.

Пунктом 6.7. Загальних умов договору, дійсність якого позивач також оспорював, передбачено неповернення раніше сплачених лізингових платежів у випадку вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору. Підстав для визнання цього положення недійсним судом не встановлено.

Таким чином, зміст договору свідчить про те, що сторони розмежували лізингові платежі, до складу яких включено відшкодування частини вартості предмета лізингу, та покупну ціну, а також окремо визначили умови майбутнього переходу права власності.

Судом також ураховано обставини подальшого виконання договору. Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23 установлено, що після направлення 18.08.2022 повідомлення про відмову від договору сторони 12.09.2022 у простій письмовій формі уклали додаткову угоду, якою передбачили поновлення його дії та змінили графік сплати лізингових платежів. Водночас така додаткова угода, з огляду на нотаріальну форму основного договору, була визнана судом нікчемною внаслідок дефекту форми недодержання нотаріально посвідченої форми.

При цьому частина платежів здійснювалася вже після первісної відмови від договору та в період фактичного виконання сторонами умов указаної додаткової угоди.

За таких обставин сам факт прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» відповідних коштів не дає підстав безумовно вважати їх отриманими саме як попередню оплату за чинним зобов`язанням щодо майбутнього передання автомобіля у власність фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича.

Натомість позивач за первісним позовом обмежився посиланням на загальну суму грошових коштів 325 416,43 грн, яка відображена відповідачем у бухгалтерському обліку як відшкодування частини вартості майна, однак не довів, що вся ця сума, з урахуванням підстав і часу здійснення окремих платежів, установленого договором порядку їх зарахування та умов переходу права власності, була отримана відповідачем саме як попередня оплата товару.

Судом окремо враховано висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 24.02.2026 у справі №905/532/23 (904/1550/25), на які посилається позивач за первісним позовом.

Так, у п.8.12 зазначеної постанови Верховний Суд виходив із того, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує елементи оренди та купівлі-продажу, у зв`язку з чим до правовідносин щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за майно, яке в майбутньому мало бути передане лізингоодержувачу у власність, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

У п.8.14 постанови Верховний Суд навів положення ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, відповідно до яких у разі непередання продавцем попередньо оплаченого товару покупець має право вимагати передання такого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому в п.8.15 постанови Верховний Суд, виходячи саме з установлених у тій справі умов договору, дійшов висновку, що сума, визначена сторонами як відшкодування (сплата) вартості предмета лізингу, за своєю суттю була частиною покупної плати за майно, яке після закінчення дії договору мало бути передане лізингоодержувачу у власність, тобто попередньою оплатою предмета купівлі-продажу.

Відповідно, у п.п.8.16-8.18 постанови Верховний Суд виходив із того, що після розірвання договору та повернення предмета лізингу припиняється як зобов`язання лізингодавця передати майно у власність лізингоодержувача, так і обов`язок останнього відшкодовувати його вартість. При цьому Верховний Суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №904/5726/19, наголосив на необхідності аналізу умов конкретного договору та структури лізингових платежів.

У п.8.19 постанови Верховний Суд погодився із застосуванням частини другої статті 693 Цивільного кодексу України з урахуванням, зокрема, того, що дослідженими у тій справі умовами договору не було передбачено, що в разі його розірвання за ініціативою лізингодавця відповідний лізинговий платіж набуває характеру плати за користування об`єктом лізингу або має інше призначення.

Окремо Верховний Суд дослідив доводи лізингодавця щодо договірного регулювання наслідків припинення договору.

Так, у п.8.22 постанови суд касаційної інстанції зазначив, що положення договору, на які посилався лізингодавець, регулювали загальні підстави неповернення лізингових платежів, однак не визначали правової долі платежів саме в частині вартості майна після вилучення предмета лізингу та його повернення лізингодавцю.

Саме у зв`язку з цим у п.8.23 постанови Верховний Суд окремо констатував, що «в укладеному між сторонами договорі фінансового лізингу відсутні положення, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу саме ті кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу».

Водночас у п.8.24 постанови Верховний Суд наголосив на імперативному характері ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання товару у власність.

За результатами такого аналізу у п.8.27 постанови Верховний Суд дійшов висновку, що за встановлених саме у тій справі обставин після розірвання договору фінансового лізингу та повернення його предмета лізингодавцю лізингоодержувач мав право на повернення на підставі статті 693 Цивільного кодексу України платежів, сплачених у рахунок вартості об`єкта лізингу.

Отже, суд враховує наведений правовий висновок Верховного Суду, однак зазначає, що його застосування потребує врахування фактичних обставин та змісту договору, встановлених у справі №905/532/23 (904/1550/25).

Натомість суд зазначає, що зміст укладеного між сторонами договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021, який є предметом дослідження в даній справі, відрізняється від договірного регулювання, оціненого Верховним Судом у справі №905/532/23 (904/1550/25).

Так, п.2.2. Загальних умов договору не лише включає відшкодування (компенсацію) частини вартості предмета лізингу до складу лізингових платежів, а й містить окреме погодження сторін про те, що відповідні лізингові платежі не містять передбаченої договором покупної ціни та в сукупності є платою за користування предметом лізингу.

Пунктом 2.11. Загальних умов договору встановлено окрему черговість зарахування отриманих лізингодавцем коштів, у межах якої відшкодування частини вартості предмета лізингу визначено як одна зі складових заборгованості за лізинговими платежами.

Крім того, договором окремо визначено покупну ціну та порядок набуття права власності. Так, п.6.4. Загальних умов договору покупну ціну предмета лізингу після виконання передбачених договором умов визначено в розмірі 1,00 грн, тоді як п.9.2. перехід права власності пов`язано із закінченням строку лізингу, проведенням установлених договором розрахунків, сплатою покупної ціни, відсутністю відмови лізингодавця від договору та оформленням переходу права власності відповідним актом.

Пунктом 6.6.4. Загальних умов договору, у свою чергу, передбачено, що з моменту відмови лізингодавця від договору, вилучення предмета лізингу та направлення відповідного повідомлення припиняється право лізингоодержувача набути право власності на предмет лізингу на умовах цього договору.

При цьому, п.6.7. Загальних умов договору прямо передбачено, що в разі вилучення предмета лізингу, припинення або розірвання договору всі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають, тоді як саме до складу лізингових платежів п.2.2. договору відносить і платежі з відшкодування (компенсації) частини вартості предмета лізингу.

Отже, на відміну від обставин справи №905/532/23 (904/1550/25), щодо яких Верховний Суд у п.8.23 постанови спеціально встановив відсутність у договорі положень про неповернення саме коштів, сплачених як відшкодування вартості об`єкта лізингу, в договорі фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 сторони врегулювали як структуру лізингових платежів і їх співвідношення з окремо визначеною покупною ціною, так і правову долю всієї договірної категорії лізингових платежів після припинення договору.

За встановлених у цій справі обставин, з огляду на зміст наведених умов договору, погоджений порядок зарахування платежів, окреме визначення сторонами покупної ціни та умов переходу права власності, а також фактичні обставини виконання договору, сам факт відображення Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» суми грошових коштів у розмірі 325 416,43 грн як відшкодування частини вартості майна не є достатнім для висновку, що вся ця сума була отримана відповідачем саме як попередня оплата товару в розумінні ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відтак висновки Верховного Суду у справі №905/532/23 (904/1550/25) судом враховано, однак відмінність установлених у цій справі умов договору та обставин його виконання не дає підстав для їх застосування до спірних правовідносин.

Отже, позивачем за первісним позовом не доведено передбаченої ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України фактичної передумови для повернення всієї суми 325 416,43 грн, а тому вимога про її стягнення задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог у частині стягнення 45 156,00 грн суми страхового відшкодування, суд зазначає наступне.

Так, до складу заявлених до стягнення грошових коштів у розмірі 370 572,43 грн позивач також включив 45 156,00 грн страхового відшкодування.

Оцінюючи наявність правових підстав для повернення позивачу зазначеної суми на підставі ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, суд виходить із правової природи відповідної виплати та погодженого сторонами порядку страхування предмета лізингу.

Як установлено судом, право власності на автомобіль MAN TGL 12.220 у період дії договору залишалося за Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», тоді як фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович одержав транспортний засіб у платне володіння та користування. Перехід права власності до лізингоодержувача договором пов`язувався із закінченням строку лізингу та виконанням інших передбачених ним умов.

При цьому умовами договору сторони окремо врегулювали страхування предмета лізингу. Так, у розділі 6 Особливих умов договору визначено, що страхування предмета лізингу здійснює саме лізингодавець, тобто Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», а умови такого страхування визначаються відповідним додатком до договору.

Крім того, в акті приймання-передачі предмета лізингу від 29.05.2021 фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович підтвердив, що ознайомлений зі змістом та умовами договору добровільного страхування предмета лізингу та відповідними правилами страховика, який здійснює майнове страхування предмета лізингу.

Отже, за умовами укладеного сторонами договору фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович був користувачем предмета лізингу, тоді як Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» залишалося його власником та саме на лізингодавця договором покладено здійснення майнового страхування цього майна.

Окремо суд ураховує зміст пункту 10.7. Загальних умов договору, яким сторони визначили договір як змішаний та включили до нього елементи договору купівлі-продажу, зокрема, у частині переходу права власності на предмет лізингу або права вимоги за договором страхування. Зазначена умова не дає підстав вважати, що з моменту передання транспортного засобу фізичній особі-підприємцю Харитончуку Олексію Миколайовичу у користування до нього одночасно перейшло й право на отримання страхового відшкодування.

Доказів переходу до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича права вимоги за договором страхування щодо страхового випадку, внаслідок якого здійснено спірну виплату, матеріали справи не містять.

Натомість платіжною інструкцією №ЗР011277 від 09.02.2023 (т.2 а.с.139) безпосередньо підтверджується, що платником суми грошових коштів у розмірі 45 156,00 грн зазначено Приватне акціонерне товариство «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», отримувачем Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», а в призначенні платежу вказано про виплату відшкодування згідно зі страховим актом №230000678576 від 08.02.2023 щодо автомобіля MAN, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Платіж прийнято та виконано банком 09.02.2023.

Таким чином, грошові кошти в розмірі 45 156,00 грн надійшли Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» у межах страхових правовідносин у зв`язку з пошкодженням застрахованого майна. Безпосередньою підставою їх перерахування був страховий акт та виконання страховиком свого зобов`язання зі сплати страхового відшкодування, а не виконання фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем будь-якого грошового зобов`язання за договором фінансового лізингу.

Суд зазначає, що сама по собі обставина настання страхового випадку в період перебування транспортного засобу у користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича не свідчить про виникнення у нього права на отримання страхового відшкодування, оскільки право користування предметом лізингу та право вимоги до страховика мають різну правову природу та виникають з різних юридичних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України покупцеві за передбачених цією нормою умов підлягає поверненню саме сума попередньої оплати товару, одержана продавцем у межах зобов`язання з купівлі-продажу.

Отже, для застосування зазначеної норми до суми 45 156,00 грн позивач мав довести, що відповідні кошти, незважаючи на їх перерахування страховиком, були внесені на виконання саме його грошового зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» як покупця щодо попередньої оплати предмета лізингу.

Таких обставин матеріалами справи не підтверджено.

Зокрема, платіжна інструкція №ЗР011277 від 09.02.2023 не містить посилання на виконання страховиком зобов`язань фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича за договором фінансового лізингу, сплату за нього покупної ціни транспортного засобу або внесення попередньої оплати в рахунок майбутнього набуття ним права власності. Навпаки, в призначенні платежу прямо визначена інша правова підстава платежу виплата страхового відшкодування згідно зі страховим актом №230000678576 від 08.02.2023.

Зазначене узгоджується й з обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Рівненської області від 10.07.2023 у справі №918/326/23, яким окремо визначено загальний розмір документально підтверджених платежів, здійснених саме фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем на загальну суму 811 810,96 грн, та окремо встановлено факт одержання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» від страховика 45 156,00 грн страхового відшкодування.

Отже, сума страхового відшкодування не входила до суми коштів, фактично перерахованих фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем на виконання своїх грошових зобов`язань за договором.

Крім того, договором окремо врегульовано покупну ціну та умови набуття лізингоодержувачем права власності на предмет лізингу. Так, п.6.4. договору передбачено окреме визначення покупної ціни, а п.9.2. перехід права власності поставлено в залежність від виконання сукупності погоджених сторонами умов, у тому числі проведення розрахунків та сплати покупної ціни.

Як установлено судом вище, ні платіжна інструкція №ЗР011277 від 09.02.2023, ні інші досліджені судом докази не свідчать про те, що страхове відшкодування в сумі 45 156,00 грн було сплачено страховиком у рахунок покупної ціни предмета лізингу або замість фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича на виконання його зобов`язання, спрямованого на майбутнє набуття права власності на автомобіль.

При цьому позивачем за первісним позовом не наведено й іншої самостійної матеріально-правової підстави, з якої після припинення договору у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» виник би обов`язок передати фізичній особі-підприємцю Харитончуку Олексію Миколайовичу суму страхового відшкодування, одержаного безпосередньо від страховика за пошкодження майна, власником якого на момент страхового випадку залишався лізингодавець.

За таких обставин суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 45 156,00 грн не є сумою попередньої оплати товару, внесеною фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем або іншою особою на виконання його грошового зобов`язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», а тому передбачені ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України підстави для повернення цієї суми позивачу відсутні.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини та правову природу спірних платежів, позивачем не доведено наявності передбачених ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України підстав для повернення суми грошових коштів у розмірі 325 416,43 грн, а також 45 156,00 грн страхового відшкодування.

Таким чином правові підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» на користь фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича 370 572,43 грн основного боргу відсутні, у зв`язку з чим відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає.

Оскільки судом не встановлено існування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» грошового зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів у розмірі 370 572,43 грн, відсутнє прострочення виконання такого грошового зобов`язання, а тому відсутні наслідки у вигляді відповідальності передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відтак заявлені позивачем до стягнення суми 104 510,50 грн інфляційних втрат та 29 056,94 грн 3% річних, нараховані як похідні від основної вимоги про повернення 370 572,43 грн, також задоволенню не підлягають.

Отже, позов фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» суми грошових коштів у розмірі 504 139,87 грн, з яких: 370 572,43 грн сплачені лізингові платежі в частині відшкодування вартості предмета лізингу, 104 510, 50 грн сума індексу інфляції, 29 056,94 грн сума 3 % річних є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги за зустрічним позовом про стягнення суми збитків у розмірі 259 038,00 грн, суд зазначає наступне.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» просить стягнути з фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича грошові кошти у розмірі 259 038,00 грн матеріального збитку, пов`язаного із пошкодженням двигуна предмета лізингу. В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» зазначає, що фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович у період володіння та користування предметом лізингу допустив його неналежну експлуатацію, а також самостійне та не погоджене з власником переобладнання двигуна шляхом установлення обладнання, не передбаченого виробником, що призвело до пошкодження двигуна та завдання позивачу за зустрічним позовом матеріального збитку.

Отже, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про відшкодування збитків обґрунтована не лише фактом пошкодження належного йому майна, а насамперед посиланням на неналежне виконання фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем передбачених договором обов`язків під час перебування предмета лізингу в його володінні та користуванні.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

З урахуванням предмета позову для висновку щодо збитків предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю в діях/бездіяльності відповідача повного складу господарського правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17). При цьому доведеність протиправних дій відповідача, з урахуванням підстав позову, потребує доведення факту порушення відповідачем правил складання та реєстрації у встановлений спосіб податкових накладних, що вбачається з усталеної судової практики у подібній категорії справ (пункт 38 постанови Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 911/224/19).

Доведення факту наявності збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу (пункт 37 постанови Верховного Суду від 21.03.22018 у справі № 918/219/17).

Згідно з ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, а розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч.1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, для покладення на фізичну особу-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича обов`язку з відшкодування заявлених збитків самого по собі встановлення факту пошкодження транспортного засобу та визначення вартості його відновлення недостатньо. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» повинно довести наявність порушення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем конкретного договірного обов`язку, причинний зв`язок між таким порушенням і пошкодженням двигуна, а також те, що заявлені до стягнення майнові втрати є безпосереднім наслідком саме встановленого порушення.

Відсутність хоча б одного із зазначених обов`язкових елементів виключає покладення на відповідача обов`язку з відшкодування збитків.

Відповідно до ч.2 ст. 806 Цивільного кодексу України до відносин, пов`язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про найм (оренду), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 779 Цивільного кодексу України наймач зобов`язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини, а в разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Суд ураховує, що умовами договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021 на фізичну особу-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича покладено обов`язок забезпечувати належне утримання та експлуатацію предмета лізингу, не допускати його зносу понад межі нормального, а також не вносити без письмової згоди лізингодавця змін до його комплектації.

Так, відповідно до п.4.1.2 Загальних умов договору, лізингоодержувач зобов`язаний утримувати предмет лізингу в справному стані, дотримуватись відповідних стандартів, технічних умов, правил експлуатації, інструкції та гарантійних умов (вимог) продавця (виробника) предмета лізингу; проводити за власний рахунок у строк, встановлений виробником предмета лізингу, поточне технічне обслуговування, у т.ч. необхідне для збереження гарантійного обслуговування предмета лізингу; у разі пошкодження, або несправності предмета лізингу проводити ремонт (у тому числі капітальний) предмета лізингу, провести за власний рахунок повне відновлення предмета лізингу на погодженій лізингодавцем станції технічного обслуговування (з пред`явленням лізингодавцю до огляду у визначеному ним місці та документальним підтвердженням), за вимогою лізингодавця, в тридцятиденний строк. Дотримуватись вимог до використання, утримання, технічного обслуговування та зберігання предмета лізингу згідно чинного законодавства, в т.ч. Правил дорожнього руху, цього договору, умов договору страхування предмета лізингу та Правил страхування страховика, який здійснює страхування.

Пунктом 4.1.7. Загальних умов договору передбачено обов`язок лізингоодержувача не допускати зношення предмета лізингу понад нормальний знос, встановлений договором та/або чинним законодавством та/або інструкцією з експлуатації (приписами виробника/продавця).

Відповідно до п.4.5. Загальних умов договору лізингоодержувач не має права, без письмового дозволу лізингодавця, здійснювати будь-які поліпшення предмета лізингу, а у разі порушення цієї умови, усі зроблені таким чином поліпшення стають власністю лізингодавця. Лізингоодержувачу забороняється погіршувати стан предмета лізингу, змінювати його комплектацію тощо.

Отже, за умови доведення того, що саме фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович у період користування транспортним засобом без письмової згоди Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» здійснив втручання у конструкцію двигуна, встановив обладнання, не передбачене виробником, або неналежним чином здійснював його технічне обслуговування чи ремонт, а також що саме такі дії перебували у безпосередньому причинному зв`язку з пошкодженням двигуна, відповідні обставини могли б свідчити про порушення умов договору та наявність підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування завданих збитків.

Умовами договору окремо визначено стан, у якому предмет лізингу повинен бути повернутий лізингодавцю.

Так, відповідно до п.6.6.2. Загальних умов договору лізингоодержувач зобов`язаний повернути предмет лізингу, з усіма його складовими частинами, обладнанням, документами та іншими складовими, отриманими згідно акту, у стані, у якому він передавався лізингоодержувачу в лізинг, з урахуванням нормального зносу, який повинен був виникнути під час строку лізингу, у придатному для експлуатації стані. При поверненні предмета лізингу лізингоодержувач зобов`язаний:

- підписати акт повернення предмета лізингу, у якому за ініціативою лізингодавця може вказуватися у т.ч. і вартість предмета лізингу на момент вилучення для цілей оподаткування та наявні недоліки та/або несправності предмета лізингу на момент вилучення. Вартість предмета лізингу на момент вилучення для цілей оподаткування визначається у відповідності до вимог діючого на дату вилучення законодавства щодо оподаткування операції з вилучення предмета лізингу. У випадку якщо діюче законодавство щодо оподаткування операції з вилучення предмета лізингу на дату вилучення не містить конкретних інструкцій щодо визначення вартості предмета лізингу сторони домовились, що вартість предмета лізингу на момент вилучення визначається на підставі акту оцінки суб`єкта оціночної діяльності, призначеного (обраного) лізингодавцем, який має відповідні ліцензії (сертифікати) згідно діючого законодавства України з урахуванням наявних на момент вилучення недоліків та/або несправностей предмета лізингу;

- надати лізингодавцю у відповідності до вимог діючого на дату вилучення законодавства щодо оподаткування операції з вилучення предмета лізингу належним чином та своєчасно оформлену та зареєстровану податкову накладну з податку на додану вартість (застосовується у випадку, якщо лізингоодержувач є платником податку на додану вартість), яка надає право лізингодавцю на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

У випадку якщо лізингоодержувач відмовляється підписати акт повернення предмета лізингу, лізингодавець має право письмово інформувати лізингоодержувача про вартість предмета лізингу на момент вилучення та виявлені недоліки та/або несправності предмета лізингу.

Згідно із п.6.6.3. Загальних умов договору, предмет лізингу повинен бути повернутий у справному стані, а за ступенем зношеності повинен відповідати його зносу за час користування при нормальних умовах експлуатації. Визначення такого стану предмета лізингу нормального зносу погоджено сторонами у додатку «Поняття нормального зносу». У випадку заміни в процесі експлуатації предмета лізингу окремих його деталей та вузлів, вони стають невід`ємною частиною цього предмета лізингу і переходять у власність лізингодавця без відповідної компенсації вартості таких поліпшень лізингоодержувачу. Лізингоодержувач зобов`язаний відшкодувати витрати лізингодавця по відновленню технічного стану предмета лізингу до стану зазначеного в цьому пункті Загальних умов на підставі рахунку виставленого лізингодавцем та копій документів, підтверджуючих суму необхідних витрат по відновленню технічного стану предмета лізингу.

Таким чином, передбачене п.6.6.3. право лізингодавця на відшкодування витрат на відновлення предмета лізингу пов`язане не з будь-якою несправністю, виявленою після його повернення, а з необхідністю приведення предмета лізингу до погодженого сторонами стану, тобто стану, в якому зношення не перевищує нормального.

При цьому в додатку «Поняття нормального зносу» до договору сторони окремо визначили випадки, які не можуть вважатися природним зносом транспортного засобу.

Зокрема, в розділі «Механічний стан» щодо двигуна передбачено:

«Заклинення двигуна внутрішнього згорання під час руху транспортного засобу внаслідок браку мастильно-охолоджуючої рідини, мастила, або внаслідок руйнування внутрішніх компонентів, гідроудару».

Отже, сторони віднесли заклинення двигуна, спричинене визначеними в додатку обставинами, до стану, який не є нормальним зносом.

Разом із тим, сама наявність у договорі такого положення не дає підстав безпосередньо визначити особу, відповідальну за заклинення двигуна, оскільки для покладення відповідних витрат саме на фізичну особу-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича необхідним є встановлення, по-перше, конкретної причини заклинення двигуна, по-друге, існування такої причини саме у період перебування предмета лізингу в користуванні останнього та, по-третє, виникнення такої причини внаслідок порушення ним умов договору.

Як установлено судом, 13.04.2023 фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович повернув, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» прийняло предмет лізингу автомобіль MAN TGL 12.220, що оформлено двостороннім актом приймання-передачі.

Відповідно до п.2 зазначеного акта сторони підтвердили: «Лізингоодержувач та лізингодавець підтверджують, що в момент передачі та підписання цього акту проведений спільний огляд предмета лізингу. Предмет лізингу знаходиться в працездатному стані».

У цьому ж акті сторонами зафіксовано виявлені під час огляду зовнішні пошкодження транспортного засобу. Водночас будь-яких зауважень щодо роботи двигуна, наявності його несправності, сторонніх шумів, неможливості запуску або подальшої експлуатації автомобіля акт від 13.04.2023 не містить.

Таким чином, безпосередньо на момент повернення предмета лізингу сторони спільно зафіксували його працездатний стан, одночасно окремо зазначивши ті недоліки, які були виявлені при прийманні.

Суд ураховує доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про те, що автомобіль від імені товариства приймав керівник департаменту безпеки Аксьоненко Ігор Павлович, який не має спеціальної технічної освіти та об`єктивно не міг під час звичайного огляду встановити наявність прихованих пошкоджень внутрішніх агрегатів автомобіля.

Зазначені доводи самі по собі не спростовують зміст підписаного сторонами акта.

При цьому суд погоджується, що звичайний огляд автомобіля при його прийманні не є тотожним повній технічній діагностиці двигуна, а тому зазначення в акті про працездатність транспортного засобу не виключає можливості існування прихованого дефекту, який не міг бути виявлений без застосування спеціальних технічних засобів, розбирання відповідного агрегату чи проведення спеціального дослідження.

Отже, сам по собі акт від 13.04.2023 не може безумовно підтверджувати відсутність будь-якого прихованого пошкодження двигуна.

Разом із тим, наведене не надає цьому доказу й протилежного змісту.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» на відсутність у його представника спеціальних технічних знань пояснює лише можливість невиявлення прихованого дефекту при прийманні автомобіля, однак не підтверджує ані факту існування такого дефекту станом на 13.04.2023, ані часу його виникнення, ані причин його утворення.

Так само ця обставина не доводить, що можливий прихований дефект виник саме в період перебування транспортного засобу у володінні та користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича і є наслідком порушення останнім конкретного обов`язку, передбаченого договором.

Суд також зазначає, що внутрішня організація приймання майна лізингодавцем, у тому числі визначення особи, уповноваженої від його імені здійснити приймання предмета лізингу та підписати відповідний акт, не може сама по собі змінювати доказове значення документа, складеного та підписаного обома сторонами без застережень щодо неможливості встановлення технічного стану транспортного засобу.

Акт від 13.04.2023 має значення саме як доказ стану предмета лізингу, зафіксованого сторонами безпосередньо в момент його повернення. У ньому зазначено про проведення спільного огляду, наведено конкретні виявлені недоліки та водночас підтверджено працездатність предмета лізингу.

Тому за відсутності в акті відомостей про несправність двигуна твердження про те, що вже станом на 13.04.2023 у ньому існувало приховане пошкодження, яке в подальшому призвело до його виходу з ладу, потребує підтвердження іншими належними та достатніми доказами.

При цьому доведенню підлягає не лише саме існування такого прихованого дефекту до моменту повернення автомобіля, а й причинний зв`язок між його виникненням та конкретними діями або бездіяльністю фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича під час користування предметом лізингу.

Як зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» у зустрічній позовній заяві, 27.04.2023 здійснювалося транспортування транспортного засобу з м. Рівне до м. Києва, під час якого відбулося заклинювання двигуна, унаслідок чого автомобіль утратив можливість продовжувати рух власним ходом.

Отже, з наведених самим Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» обставин убачається, що безпосередній прояв несправності, з якою товариство пов`язує заявлені до відшкодування збитки, мав місце через 14 днів після повернення предмета лізингу та після його прийняття лізингодавцем, тобто в період, коли транспортний засіб уже не перебував у володінні та користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича.

При цьому суд зазначає, що сукупність установлених обставин, а саме прийняття 13.04.2023 предмета лізингу із зафіксованим у двосторонньому акті працездатним станом, відсутність у цьому акті відомостей про несправність двигуна та прояв заявленої Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» несправності лише 27.04.2023, після переходу автомобіля у володіння лізингодавця, - сама по собі не виключає можливості існування прихованого дефекту, однак вимагає від позивача за зустрічним позовом належного доказування часу виникнення такого дефекту, його причини та безпосереднього зв`язку з конкретним порушенням фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем умов договору.

Так, основним доказом на підтвердження технічних причин пошкодження автомобіля та розміру заявлених збитків Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» визначає висновок експерта з транспортно-товарознавчого дослідження щодо визначення вартості матеріального збитку №19/02 від 19.02.2024 (надалі висновок №19/02).

Відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Згідно з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Водночас відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Зі сторінки 1 висновку №19/02 (т.1 а.с.290) убачається, що 28.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» замовило проведення транспортно-товарознавчого дослідження, а на вирішення експерта поставлено одне питання: «Яка вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу автомобіля вантажного MAN TGL 12.220, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у результаті неякісно проведеного ремонту із встановленням непередбачених виробником обладнання двигуна, станом на момент проведення дослідження?»

Отже, безпосереднім предметом поставленого експерту питання було визначення вартості матеріального збитку.

Суд ураховує, що зміст поставленого перед експертом питання сформульовано з вихідного припущення про наявність неякісно проведеного ремонту, встановлення обладнання, не передбаченого виробником, та спричинення відповідного пошкодження саме внаслідок такого ремонту.

Водночас перед експертом окремо не ставилися питання щодо переобладнання транспортного засобу, часу встановлення обладнання, не передбаченого виробником, а також того, чи було таке обладнання встановлено саме в період перебування автомобіля у володінні та користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича.

Так само предметом окремого дослідження не було питання про те, чи становило встановлення такого обладнання безпосередню та необхідну технічну причину заклинювання двигуна 27.04.2023.

За таких обставин наведене у висновку експерта формулювання про пошкодження, що виникло «в результаті неякісно проведеного ремонту», підлягає оцінці судом у взаємозв`язку зі змістом поставленого питання та межами проведеного дослідження, а не як самостійно встановлена експертом обставина щодо причин і винної особи.

Як убачається з висновку експерта, первинний огляд транспортного засобу проведено експертом 28.04.2023 (т.1 а.с. 292), тобто наступного дня після заклинювання двигуна, на території місця зберігання автомобіля за адресою: М-06 Київ-Чоп, км 127, Глибочиця, Житомирська область, у присутності представників власника.

Додатковий огляд після розбирання двигуна проведено 26.01.2024 у місті Буча на території Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ТЕХСЕРВІС», у присутності представника власника та фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича.

Суд звертає увагу, що детальний огляд внутрішніх складових двигуна після його розбирання відбувся лише 26.01.2024, тобто через значний проміжок часу (більше ніж 9 місяців) після повернення транспортного засобу лізингодавцю.

Щодо виявленого експертом не передбаченого виробником обладнання.

За результатами проведеного дослідження експертом встановлено невідповідність комплектності двигуна специфікаціям виробника та наявність обладнання, не передбаченого виробником транспортного засобу.

Так, на сторінці 11 висновку №19/02 (т.1 а.с.295) у розділі щодо комплектності та комплектації зазначено: «Комплектність двигуна не відповідає специфікаціям виробника КТЗ».

На сторінках 11 12 висновку №19/02 (т.1 а.с.295) також зазначено: «Додатково система рециркуляції відпрацьованих газів має встановлене обладнання що не передбачене виробником КТЗ», при цьому безпосередньо у висновку міститься примітка: «документи на встановлення відсутні».

Крім того, на сторінці 9 висновку №19/02 (т.1 а.с.294), характеризуючи технічний стан автомобіля на момент огляду, експерт зазначив, що КТЗ не перебуває на ходу, має сліди дефекту двигуна, а комплектність останнього не відповідає сертифікації виробника; характер пошкоджень визначався при первинному та повторному оглядах, у тому числі після розбирання двигуна.

Отже, висновок №19/02 є належним доказом у частині підтвердження фактичного технічного стану транспортного засобу на час проведення відповідних оглядів, зокрема, факту виявлення обладнання двигуна, яке, за результатами дослідження, не відповідало специфікаціям виробника.

Разом із тим, суд зазначає, що встановлення факту наявності такого обладнання та встановлення особи, яка здійснила відповідне технічне втручання, є різними обставинами.

Висновок №19/02 не містить відомостей про те, ким саме було встановлено відповідне обладнання, коли саме воно було встановлено та чи мало відповідне втручання місце саме в період перебування автомобіля у користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича.

Більше того, як зазначено вище, на сторінці 12 висновку №19/02 (т.1 а.с.295 на звороті) експерт безпосередньо зафіксував відсутність документів на встановлення такого обладнання.

Суд також ураховує характер сформульованого експертом зв`язку між відповідним обладнанням та виявленими дефектами.

Так, на сторінці 8 висновку №19/02 (т.1 а.с.293 на звороті) експерт зазначив: «факт встановлення непередбачених заводом виробником складових системи рециркуляції відпрацьованих газів унеможливлює експлуатацію досліджуваного автомобіля, та може бути наслідком, у разі такої експлуатації, дефектів що виникли та були встановлені в результаті огляду та проведеного дослідження».

Отже, у дослідницькій частині висновку зв`язок між експлуатацією автомобіля з відповідним обладнанням та виявленими дефектами сформульовано як можливий, а не як точно встановлена безпосередня причина пошкодження двигуна.

Суд ураховує, що таке формулювання підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, які б підтверджували, що саме зазначений експертом можливий механізм виникнення пошкоджень мав місце у спірних правовідносинах.

Однак належних доказів на підтвердження цього Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» не надало.

Так, зокрема, матеріали справи не містять замовлення фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича на проведення відповідних ремонтних робіт, договору з особою, яка здійснювала переобладнання двигуна, актів виконаних робіт, рахунків чи накладних на придбання відповідного обладнання, листування з питань його встановлення або інших доказів, які б свідчили про здійснення такого втручання саме фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем чи за його дорученням.

Не містить висновок експерта №19/02 і відомостей, які б дозволяли встановити особу, що здійснила відповідне втручання, та час його проведення.

Суд також ураховує, що предметом лізингу був транспортний засіб, який до його передачі фізичній особі-підприємцю Харитончуку Олексію Миколайовичу уже перебував у користуванні.

Так, актом приймання-передачі від 29.05.2021 сторони зафіксували, що комплектація предмета лізингу відповідає умовам договору та специфікації, а також зазначили: «Предмет лізингу раніше знаходився в користуванні. Лізингоодержувач не має жодних претензій до лізингодавця стосовно характеристик, комплектації та якості предмета лізингу».

Наведений акт підтверджує прийняття фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем автомобіля в погодженому сторонами стані та без зауважень до його комплектації.

Водночас зазначений акт не містить відомостей про проведення при передачі автомобіля спеціальної технічної діагностики двигуна, його розбирання або перевірки внутрішньої будови відповідних систем.

Не містить він і детального переліку внутрішніх складових двигуна та його систем, який дозволяв би зіставити їх із обладнанням, виявленим експертом під час подальшого дослідження.

За таких обставин з акта приймання-передачі від 29.05.2021 неможливо встановити, що виявлене експертом обладнання було відсутнє на транспортному засобі на момент його первісної передачі фізичній особі-підприємцю Харитончуку Олексію Миколайовичу.

Відтак твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про встановлення такого обладнання саме фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем фактично ґрунтується на тій обставині, що до повернення транспортного засобу 13.04.2023 останній перебував у його володінні та користуванні.

Однак саме по собі користування транспортним засобом протягом певного періоду не є достатнім доказом того, що будь-яке технічне втручання, виявлене в подальшому, здійснене саме таким користувачем.

Суд також відхиляє посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» на відсутність письмової згоди лізингодавця на встановлення відповідного обладнання як на достатній доказ порушення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем пункту 4.5. договору.

Так, відповідно до п.4.5. Загальних умов договору лізингоодержувач не має права, без письмового дозволу лізингодавця, здійснювати будь-які поліпшення предмета лізингу, а у разі порушення цієї умови, усі зроблені таким чином поліпшення стають власністю лізингодавця. Лізингоодержувачу забороняється погіршувати стан предмета лізингу, змінювати його комплектацію тощо.

Відсутність такої згоди підтверджує лише те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» відповідного переобладнання не погоджувало.

Проте з цієї обставини не випливає, що відповідне втручання фактично здійснив саме фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович або інша особа за його дорученням.

Для встановлення порушення пункту 4.5. договору позивач за зустрічним позовом повинен був довести не лише відсутність своєї згоди на відповідну зміну, а насамперед факт здійснення такої зміни саме відповідачем за зустрічним позовом та час її здійснення.

Таких доказів Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» не надало.

При цьому, на сторінці 18 висновку №19/02 (т.1 а.с.298 на звороті) у його заключній частині зазначено: «Вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу автомобіля вантажного MAN TGL 12.220, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у результаті неякісно проведеного ремонту із встановленням непередбачених виробником обладнання двигуна, станом на момент проведення дослідження, становить: 259 038 (двісті п`ятдесят дев`ять тисяч тридцять вісім) грн. 00 коп.»

Разом із тим, наведене формулювання кінцевої частини висновку не може оцінюватися відокремлено від поставленого перед експертом питання, у якому вже була закладена відповідна вихідна передумова, та від змісту дослідницької частини, де можливий зв`язок між установленим обладнанням і виявленими дефектами сформульовано як такий, що «може бути» наслідком відповідної експлуатації.

Отже, висновок №19/02 підтверджує факт виявлення невідповідності комплектності двигуна специфікаціям виробника, наявність обладнання, не передбаченого виробником, характер установлених пошкоджень та визначає їх грошову оцінку.

Судом також ураховано відомості, зафіксовані експертом щодо технічного стану транспортного засобу на момент проведення дослідження.

Так, на сторінках 9-11 висновку №19/02 (а.с.294-295) експертом зафіксовано забруднення двигуна та навісного обладнання оливою, пошкодження внутрішніх складових двигуна, глибокі задири на поверхнях циліндрів і поршнів, надмірний знос окремих деталей, пошкодження колінчастого вала, згин шатунів та інші дефекти.

Наведені відомості підтверджують фактичний стан двигуна, встановлений під час проведення експертного дослідження.

Разом із тим, сам факт виявлення відповідних пошкоджень не встановлює часу та причин їх виникнення.

Висновок №19/02 не містить дослідження, за результатами якого було б визначено, які саме з виявлених пошкоджень існували до повернення транспортного засобу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» 13.04.2023, які могли виникнути безпосередньо під час виходу двигуна з ладу 27.04.2023, а також яким конкретним порушенням фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича спричинено кожне з них.

Отже, висновок експерта підтверджує наявність відповідних пошкоджень на момент їх дослідження, проте сам по собі не дає підстав установити, що вони виникли в період користування автомобілем фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем, унаслідок порушення ним умов договору та перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із заявленими Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» збитками.

Щодо часу виникнення пошкоджень двигуна.

Окремої оцінки суду потребує питання про те, чи доведено виникнення пошкоджень двигуна, вартість усунення яких включена Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» до заявлених збитків, саме в період перебування транспортного засобу у володінні та користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича.

Як установлено судом, 13.04.2023 фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» прийняло предмет лізингу за двостороннім актом приймання-передачі.

У пункті 2 зазначеного акта сторони, підтвердивши проведення спільного огляду предмета лізингу, зафіксували, що «Предмет лізингу знаходиться в працездатному стані». При цьому в акті окремо зазначено виявлені під час приймання зовнішні пошкодження автомобіля, однак будь-яких зауважень щодо несправності двигуна або неможливості подальшої експлуатації транспортного засобу не наведено.

Як уже зазначалося судом вище, така фіксація працездатного стану автомобіля сама по собі не виключає можливості існування прихованого технічного дефекту, який не міг бути виявлений під час звичайного огляду без спеціальної діагностики або розбирання двигуна.

Водночас можливість існування прихованого дефекту не є доказом того, що такий дефект фактично існував станом на 13.04.2023, виник під час користування транспортним засобом фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем та в подальшому став причиною виходу двигуна з ладу.

При цьому, як зазначає саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» у зустрічній позовній заяві, заклинювання двигуна відбулося 27.04.2023 під час транспортування автомобіля з м. Рівне до м. Києва, тобто через 14 днів після прийняття транспортного засобу лізингодавцем.

Зі змісту висновку №19/02 убачається, що первинний огляд автомобіля експертом проведено 28.04.2023, тобто вже після зазначеної події. При цьому цей огляд проводився без розбирання двигуна.

Повторний огляд, під час якого досліджувалися внутрішні складові вже розібраного двигуна, проведено лише 26.01.2024 у м. Буча на території Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ТЕХСЕРВІС», у присутності представника власника та фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича.

Отже, ті внутрішні пошкодження двигуна, які в подальшому були враховані експертом при визначенні вартості відновлювального ремонту та матеріального збитку, безпосередньо досліджувалися після заклинювання двигуна, а детально після його розбирання, здійсненого вже після повернення транспортного засобу лізингодавцю.

При цьому висновок №19/02 не містить розмежування виявлених пошкоджень за часом їх виникнення.

Зокрема, експертом не визначено, які саме з установлених пошкоджень внутрішніх складових двигуна існували станом на 13.04.2023, які могли утворитися або збільшитися протягом періоду з 13.04.2023 до 27.04.2023, а які могли виникнути безпосередньо під час самого заклинювання двигуна 27.04.2023.

Не містить висновок №19/02 і окремого висновку про те, що технічна причина, яка в подальшому призвела до заклинювання двигуна, вже існувала на момент повернення автомобіля 13.04.2023 та сформувалася саме протягом періоду користування предметом лізингу фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем.

Ця обставина має істотне значення для вирішення спору, оскільки для покладення на відповідача за зустрічним позовом обов`язку відшкодувати вартість виявлених пошкоджень недостатньо встановити їх наявність після виходу двигуна з ладу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» повинно було довести, що відповідне пошкодження або технічна причина його виникнення сформувалися до повернення предмета лізингу, у період його перебування у користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича, та були наслідком конкретного порушення останнім умов договору.

Натомість проміжок часу між поверненням автомобіля 13.04.2023 та проявом несправності 27.04.2023 сам по собі не дозволяє визначити момент формування технічної причини заклинювання двигуна.

Так само встановлення експертом внутрішніх пошкоджень двигуна після його виходу з ладу саме по собі не дає підстав для висновку, що весь обсяг виявлених дефектів існував уже станом на 13.04.2023, без відповідного технічного обґрунтування часу та механізму їх виникнення.

Товариство з обмеженою відповідальністю є професійним учасником правовідносин у сфері фінансового лізингу, а тому, приймаючи після завершення лізингових правовідносин транспортний засіб, мало можливість забезпечити його огляд особою, яка володіє необхідними спеціальними знаннями, провести технічну діагностику безпосередньо під час повернення або невідкладно після нього, зафіксувати показники одометра, опломбувати транспортний засіб чи його окремі агрегати, а також зазначити в акті про неможливість підтвердження технічного стану двигуна без проведення додаткового дослідження.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наявні у справі докази підтверджують лише технічний стан двигуна, зафіксований експертом після його заклинювання, та не дають підстав встановити, що всі пошкодження, враховані при визначенні матеріального збитку в сумі 259 038,00 грн, існували вже станом на 13.04.2023 та були наслідком порушення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем умов договору.

Щодо попередніх дорожньо-транспортних пригод.

Судом також оцінено доводи сторін щодо дорожньо-транспортних пригод, які мали місце під час попередньої експлуатації транспортного засобу.

Як убачається з наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» на виконання вимог ухвали суду документів від 23.06.2026, до проведення експертного дослідження транспортний засіб MAN TGL 12.220, номер кузова НОМЕР_2 , був учасником двох дорожньо-транспортних пригод 20.12.2022 та 05.01.2023.

Так, дорожньо-транспортна пригода 20.12.2022 та характер отриманих унаслідок неї пошкоджень підтверджуються, зокрема, матеріалами страхової справи ПрАТ «СК «ВУСО», заявами щодо настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування, рахунком станції технічного обслуговування на проведення відновлювального ремонту, а також фотоматеріалами з місця дорожньо-транспортної пригоди (т.2 а.с.144-151). Зазначеними матеріалами зафіксовано пошкодження переднього бампера, правої сходинки, повторювача повороту, протитуманної фари та накладки на підніжку, вартість ремонту визначено в сумі 31 935,00 грн, а страхового відшкодування 4 862, 50 грн.

У свою чергу, обставини дорожньо-транспортної пригоди 05.01.2023, яка була оформлена Європротоколом, та характер отриманих пошкоджень підтверджуються долученими Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» заявою на виплату страхового відшкодування, матеріалами страховика ПрАТ «Українська страхова компанія «КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП», рахунком на відновлювальний ремонт та фотоматеріалами з місця пригоди (т.2 а.с.136-143). У цих матеріалах зафіксовано пошкодження лівих водійських дверей, їх завіс та скла, лівих дефлекторів, водійського дзеркала та кронштейна до нього, вартість ремонту визначено в сумі 48 356,00 грн, а страхового відшкодування 45 156,00 грн.

При цьому жоден із зазначених документів не містить відомостей про пошкодження внаслідок цих дорожньо-транспортних пригод двигуна, його внутрішніх механізмів, системи мастила, газорозподільного механізму чи паливної системи.

За таких обставин підстав пов`язувати спірне пошкодження двигуна з відповідними попередніми дорожньо-транспортними пригодами суд не вбачає.

Вирішуючи питання про наявність підстав для покладення на фізичну особу-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича обов`язку з відшкодування заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» збитків, суд виходить із того, що сам по собі факт пошкодження майна та визначення грошової вартості такого пошкодження не є достатніми для застосування до відповідача міри цивільно-правової відповідальності.

Особа, яка заявляє вимогу про відшкодування збитків, повинна довести порушення іншою стороною відповідного обов`язку, наявність збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між конкретним порушенням і майновими втратами, які заявляються до відшкодування.

При цьому причинний зв`язок має бути безпосереднім, тобто заявлені збитки повинні бути об`єктивним наслідком саме тієї поведінки відповідача, яка покладається позивачем в основу вимоги про їх відшкодування.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Так, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: « 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність».

Як установлено судом вище, транспортний засіб MAN TGL 12.220, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у користуванні фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича на підставі договору фінансового лізингу №210525-1/ФЛ-Ф-А від 25.05.2021.

13.04.2023 фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович повернув, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» прийняло предмет лізингу за двостороннім актом приймання-передачі. У вказаному акті за результатами огляду транспортного засобу сторонами зазначено, що предмет лізингу знаходиться у працездатному стані.

Як установлено судом вище, у подальшому, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг», 27.04.2023 під час транспортування автомобіля з м. Рівне до м. Києва двигун транспортного засобу заклинив, унаслідок чого автомобіль не міг надалі пересуватися власним ходом.

Первинний огляд транспортного засобу експертом проведено 28.04.2023, тобто вже після зазначеного виходу двигуна з ладу, тоді як повторний огляд внутрішніх складових двигуна після його розбирання проведено 26.01.2024.

За результатами транспортно-товарознавчого дослідження у висновку експерта №19/02 від 19.02.2024 зафіксовано пошкодження внутрішніх складових двигуна, невідповідність його комплектності специфікаціям виробника та наявність у системі рециркуляції відпрацьованих газів обладнання, не передбаченого виробником транспортного засобу. Розмір матеріального збитку визначено експертом у сумі 259 038, 00 грн.

Разом із тим суд зазначає, що наведені обставини підтверджують факт попереднього користування транспортним засобом фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем, його повернення лізингодавцю, подальший вихід двигуна з ладу та встановлення під час експертного дослідження відповідних технічних дефектів, однак самі по собі не встановлюють причинного зв`язку між конкретними діями фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича та пошкодженням двигуна.

Хронологічна послідовність зазначених подій не є достатньою для висновку про те, що несправність транспортного засобу виникла саме внаслідок порушення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем умов договору.

Для задоволення зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» мало довести у взаємному зв`язку, що технічне втручання у конструкцію двигуна здійснив саме фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович або інша особа за його дорученням чи з його відома; що таке втручання відбулося в період перебування предмета лізингу у його володінні та користуванні; що відповідні дії становили порушення конкретних умов договору; що саме таке втручання спричинило несправність двигуна; що технічна передумова його подальшого заклинювання існувала до повернення предмета лізингу 13.04.2023; а також що заявлені до відшкодування майнові втрати є безпосереднім наслідком саме такого порушення.

Такої сукупності обставин належними та більш вірогідними доказами Товариством з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» не доведено.

Зокрема, сам факт виявлення у транспортному засобі обладнання, не передбаченого виробником, підтверджує його наявність на момент проведення відповідного дослідження, однак не встановлює особу, яка здійснила таке технічне втручання, час його проведення та обставини встановлення відповідного обладнання.

Висновок експерта №19/02 не містить відомостей, які б дозволяли встановити, що переобладнання було здійснене саме фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем або іншою особою за його дорученням, а також що воно мало місце саме в період перебування транспортного засобу у його користуванні.

Так само виявлення під час експертного дослідження внутрішніх пошкоджень двигуна не свідчить саме по собі про час їх виникнення.

Внутрішні складові двигуна були безпосередньо досліджені після його виходу з ладу, при цьому висновок №19/02 не містить розмежування виявлених дефектів залежно від часу їх утворення та не дає можливості встановити, які саме з них існували станом на 13.04.2023, а які могли виникнути або збільшитися безпосередньо під час події 27.04.2023 чи після неї.

Не встановлено експертом і того, що технічна причина подальшого заклинювання двигуна вже існувала на момент повернення транспортного засобу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг».

Визначення експертом вартості відновлювального ремонту та розміру матеріального збитку в сумі 259 038, 00 грн також не встановлює особу, відповідальну за виникнення відповідних пошкоджень, часу їх утворення та причин їх виникнення.

Суд ураховує й те, що в дослідницькій частині висновку можливий зв`язок між експлуатацією транспортного засобу з обладнанням, не передбаченим виробником, та виявленими дефектами сформульовано експертом із використанням словосполучення «може бути наслідком».

Імовірнісний характер такого висновку сам по собі не позбавляє його доказового значення, однак за відсутності інших доказів, які б підтверджували, що саме зазначений експертом можливий механізм виникнення пошкоджень фактично мав місце у спірних правовідносинах, таке формулювання не є достатнім для встановлення безпосереднього причинного зв`язку.

Матеріали справи не містять замовлень-нарядів, договорів на проведення відповідного ремонту чи переобладнання, актів виконаних робіт, документів про придбання обладнання, листування щодо його встановлення або інших доказів, які б свідчили про здійснення відповідного втручання саме фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем чи за його дорученням.

Водночас доведення окремих фактичних обставин саме по собі не звільняє Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» від обов`язку підтвердити належними доказами наявність усіх інших необхідних елементів цивільно-правової відповідальності.

Так, наявність обладнання, не передбаченого виробником, не доводить особу та час його встановлення; наявність пошкоджень двигуна не визначає часу та причин їх виникнення; встановлення розміру матеріального збитку не підтверджує, що такий збиток є наслідком порушення саме фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем; а можливість технічного причинного зв`язку, зазначена експертом, не підтверджує сама по собі, що саме такий механізм пошкодження реалізувався у спірному випадку.

Отже, сама по собі послідовність у часі користування транспортним засобом фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем, його повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» 13.04.2023, подальше заклинювання двигуна 27.04.2023 та встановлення під час експертного дослідження відповідних пошкоджень не є достатнім доказом причинного зв`язку між поведінкою відповідача за зустрічним позовом та заявленими до відшкодування збитками.

За результатами оцінки доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» не довело ані конкретного порушення фізичною особою-підприємцем Харитончуком Олексієм Миколайовичем умов договору, яке спричинило пошкодження двигуна, ані безпосереднього причинного зв`язку між таким порушенням та матеріальним збитком у сумі 259 038, 00 грн.

Суд також ураховує посилання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» на положення статті 614 Цивільного кодексу України та доводи про те, що саме фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович повинен довести відсутність своєї вини у пошкодженні предмета лізингу.

Так, частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, встановлена статтею 614 Цивільного кодексу України презумпція стосується саме вини особи у порушенні зобов`язання, факт якого вже встановлений.

Зазначена норма не встановлює презумпції самого факту порушення зобов`язання та не звільняє позивача від обов`язку довести, що відповідне порушення вчинене саме відповідачем, що внаслідок нього виникли збитки та що між таким порушенням і збитками існує причинний зв`язок.

У даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» насамперед мало довести, що саме фізична особа-підприємець Харитончук Олексій Миколайович здійснив або замовив відповідне технічне втручання, що таким чином він порушив умови договору та що це порушення спричинило заявлені товариством збитки.

Оскільки зазначені обставини належними доказами не підтверджені, посилання на презумпцію вини, передбачену статтею 614 Цивільного кодексу України, не може усунути недоведеність інших обов`язкових елементів відповідальності.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича про стягнення 259 038,00 грн матеріального збитку, у зв`язку із чим у зустрічному позові слід відмовити повністю.

Отже, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення як первісного, так і зустрічного позову.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», у якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд повністю відмовляє в задоволенні первісного позову фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» про визнання недійсними пунктів договору та стягнення 504 139, 87 грн, а також в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Лізинг» до фізичної особи-підприємця Харитончука Олексія Миколайовича про стягнення 259 038, 00 грн.

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивачів.

Керуючись ст.73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 25.09.2026.

Суддя Я.А. Карабань