Рішення № 140058871, 24.09.2026, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2220/26

Провадження № 2/357/3597/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 вересня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Кича М. В.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кукси О.В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи Степашкіної В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2026 року, адвокат Кукса Ольга Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, обґрунтовуючи наступним.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.07.2024. Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2025, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

24.11.2025 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 07.11.2025 і до досягнення сином повноліття.

Постановою державного виконавця Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області від 14.12.2025 відкрито виконавче провадження № 7984732 з примусового виконання вищевказаного судового наказу.

З травня 2023 року позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 по мобілізації. З 25.11.2021 ОСОБА_1 працював у ПП «Будмаркет» м. Біла Церква продавцем непродовольчих товарів, на даний час увільнений з 16.05.2023 згідно наказу № 20-к від 04.05.2023 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

У серпні 2025 року відповідачка ОСОБА_2 залишила малолітнього сина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована і проживає з позивачем ОСОБА_1 за однією адресою: АДРЕСА_1 . Позивач, його батько та сестра перебувають в лавах ЗСУ.

З серпня 2025 року по теперішній час малолітній син сторін проживає разом з бабусею ОСОБА_6 , матір`ю позивача, яка здійснює догляд, виховання та виконує всі інші батьківські обов`язки, покладені законом і людською мораллю на матір дитини відповідачку ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 , перебуваючи в лавах ЗСУ, утримує сина, регулярно переказуючи матері гроші на дитину, в коротких відпустках самостійно доглядає і виховує сина, гуляє з ним, годує, займається розвитком хлопчика, здійснюючи весь обсяг батьківських обов`язків відповідно до віку дитини.

Дитина зареєстрована з матір`ю у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично з народження проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 , де їй створено батьком та бабусею всі необхідні умови для здорового, повноцінного життя і розвитку, хлопчик має затишно облаштоване ліжечко, візочок, одяг за віком, предмети догляду і гігієни, отримує повноцінне харчування адаптованими дитячими сумішами і пригодовування відповідно вікових потреб.

Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має укладену декларацію із лікарем педіатром амбулаторії № 3 ОСОБА_7 від 26.06.2025. Згідно довідки КНП БМР «Міський центр первинної медико-санітарної допомоги №1» від 11.11.2025, мати ОСОБА_2 з дитиною упродовж 2 місяців не з`являлась на прийом, у телефонному режимі повідомила, що відмовляється від щеплень. 04.09.2025 дитину на прийом принесла бабуся ОСОБА_6 , яка повідомила, що 25.08.2025 мати залишила їй дитину, з її слів, щоб ходити на роботу і себе утримувати.

Відповідачка ОСОБА_2 з серпня 2025 року проживає окремо від малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працює, не виявляє уваги до дитини, не цікавиться його здоров`ям, розвитком, потребами, ігнорує необхідність регулярного медичного патронату, вікових щеплень тощо.

Позивач вважає, що визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлення факту самостійного виховання сина батьком, починаючи з 25.08.2025, буде відповідати найкращим інтересам дитини, оскільки він зможе створити умови для його повноцінного та всебічного розвитку, приймати активну участь у вихованні та житті дитини.

Натомість, мати дитини ОСОБА_2 не працює, зареєстрована, але фактично не проживає, у кімнаті гуртожитку, не має можливості забезпечити належними умовами проживання та утримання свого малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитиною не цікавиться, займається виключно особистим життям і власними потребами, маючи старшу дитину від першого шлюбу, позбавлена батьківських прав відносно неї, що негативно характеризує її як відповідальну матір.

Встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем є підставою для виникнення права останнього на соціальну допомогу, як особи, яка самостійно виховує дитину до 18 років, а також права виїзду за кордон без згоди матері.

Позивач підтверджує, що заходи досудового врегулювання спору не проводились.

Просила суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2026 ( а. с. 39-40 ), головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

23 лютого 2026 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а. с. 46).

10 квітня 2026 року судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а. с. 47), зареєстровано за вх. № 23220.

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 17.11.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.

Ухвалою судді від 16 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у дані справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 29.05.2026 ( а. с. 48-49 ).

Ухвалою суду від 29.05.2026 залучено до у часті у справі в якості третьої особи військову частину НОМЕР_1 ( а. с. 59-61 ).

Протокольною ухвалою суду від 08.07.2026 закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті на 14.09.2026 ( а. с. 70-73 ).

В судовому засіданні 14.09.2026 позивач та його представник, кожний окремо, підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, просили позов задовольнити. На питання суду позивач пояснив, що звернувся з даним позовом до суду для можливого звільнення з військової служби.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог позивача та наголошувала на тому, що вона намагається надавати матеріальну допомогу дитині та зустрічатися з сином, але їй в цьому забороняє позивач та його мати. Звертала увагу, що позивач не займається вихованням сина, оскільки пере5буває на службі в ЗСУ, дитиною опікується його мати.

Представник третьої особи ОСОБА_9 в судовому засіданні підтримала висновок, наданий органом опіки та піклування та зазначила, що дитині було б доречніше проживати з батьком. Стосовно факту самостійного виховання дитини батьком, поклалася на розсуд суду.

В судовому засіданні 14.09.2026 в якості свідків було допитано ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Відносно свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 сторона позивача відмовилася та не наполягала на їх допиті.

Так, свідок ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила, що відповідач залишила дитину з нею, вона робить все, що повинна робити мати. Підтвердила, що відповідач три рази бачила дитину за рік, але нічим не забезпечує. Позивач по справі, батько дитини, є військово службовцем та за рік також був в дома 2-3 рази.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що він перебуває в дружніх стосунках з позивачем та добре знає відповідача. Підтвердив, що дитина проживає з мамою ОСОБА_4 , який три рази на рік приїжджає у відпустку. Йому не відомо про допомогу з боку відповідача, але відомо, що остання виявляла бажання бачитися з сином.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою відповідача по справі ОСОБА_16 . Їй відомо, що дитина відповідача проживає з бабусею.

Думка дитини не була заслухана судом в силу віку та розвитку, ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом було вислухано пояснення учасників справи, свідків, досліджено матеріали справи та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 24 вересня 2026 року о 16 год. 30 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що сторони по справі, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , з 18 липня 2024 року перебували у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить повторне свідоцтво про шлюб ( а. с. 12 ).

Від шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить повторне свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 23.10.2025, виданого Білоцерківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ( а. с. 15 ).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07.11.2025, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано ( а. с. 13-14).

Вказане рішення набрало законної сили 09.12.2025.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).

24.11.2025 Білоцерківським міськрайонним судом Київської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 07.11.2025 і до досягнення сином повноліття ( а. с. 16 ).

Постановою державного виконавця Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області від 14.12.2025 відкрито виконавче провадження № 7984732 з примусового виконання вищевказаного судового наказу ( а. с. 17 ).

З наданих Довідок вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 ( а. с. 18, 19 ).

На час розгляду справи позивач є військовослужбовцем та продовжує перебувати на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , про що було зазначено з боку останнього.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників ( ч. 1 ст. 82 ЦПК України ).

Встановлено, що з 25.11.2021 ОСОБА_1 працював у ПП «Будмаркет» м. Біла Церква продавцем непродовольчих товарів, на даний час увільнений з 16.05.2023 згідно наказу № 20-к від 04.05.2023 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, про що свідчить характеристика від 02 січня 2026 за вх. № 01 ( а. с. 20 ).

Стороною позивача при зверненні до суду з даним позовом зазначалося, що з серпня 2025 року, малолітній ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з його матір`ю, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована і проживає разом з позивачем ОСОБА_1 за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідчить і доданий Акт № 13 від 30.09.2025 про засвічення підписів співвласників (мешканців) щодо факту проживання ( а. с. 22 ).

Додано і Акт оцінки потреб сім`ї/особи, проведений з 24.09.2025 по 26.10.2025 ( а. с. 23-25 ).

З наявного у справі Висновку оцінки потреб сім`ї вбачається, що догляд за дитиною здійснює бабуся по лінії батька, ОСОБА_6 ( а. с. 26 ).

На підтвердження надання матеріальної грошової допомоги з боку позивача, надано виписку з АТ КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_6 ( а. с. 31 ).

До позовної заяви надано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2023 року, яким позбавлено батьківських прав ОСОБА_18 відносно малолітньої доньки ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягнуто аліменти ( а. с. 33-37 ), яке набрало законної сили 26.09.2023.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 14.07.2026 за № 513, орган опіки та піклування прийшов висновку вважати доцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком ОСОБА_1 ( а. с. 88-89 ).

Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами, позивач просиввизначити місце проживання дитини разом з ним та встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітнього сина з ним, з фактом самостійного виховання дитини батьком без участі матері.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

При вирішенні спорів про визначення місця проживання (фізичну опіку та контроль) підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів тощо; (5) бажання дитини.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позивач ОСОБА_1 , як на момент звернення до суду з позовом у цій справі, так і на момент її розгляду, є військовослужбовцем Збройних Сил України, призваним на військову службу під час мобілізації, зарахований до списків військової частини НОМЕР_1 .

Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини з ним, позивач мав на меті встановлення факту самостійного виховання ним дитини для звільнення з військової служби, про що останнім було зазначено під час розгляду справи.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

Зважаючи на наведене, позов про визначення місця проживання малолітньої дитини у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Отже, позивач у цій справі намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

До того ж, як встановлено під час розгляду даної справи, дитина лише проживає за адресою реєстрації батька, фактично проживає з бабусею, матір`ю позивача, оскільки сам позивач, проходить військову службу та лише 2-3 рази на рік приїжджає у відпустку.

Стосовно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 14.07.2026 за № 513, орган опіки та піклування прийшов висновку вважати доцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком ОСОБА_1 , то суд вказує на таке.

Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Аналіз наведеної норми права свідчить про те, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру.

Подібний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року справа № 742/710/19.

Отже, висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Щодо вимоги про встановлення факту.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

З огляду на викладене, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Водночас, позивач не довів факт самостійного виховання та утримання малолітнього сина. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини за адресою реєстрації батька, що не заперечується сторонами, проте у матеріалах справи відсутні докази ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Сама по собі зміна місця проживання дитини не змінює обсягу батьківських прав другого з батьків. За висновком ВС від 31 липня 2026 року у справі № 461/5194/24, проживання дитини разом із батьком ще не означає, що мати юридично усунена від її виховання. У справі не було встановлено обставин, які б свідчили про неможливість матері виконувати батьківські обов`язки або про припинення чи обмеження її батьківських прав.

При цьому проживання матері дитини за іншою адресою не може бути підставоюдля встановлення факту самостійного виховання та утримання сина батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участьу вихованні дитини.

Водночас, як зазначено вище та встановлено під час розгляду справи, вихованням сина позивача займається його мати, бабуся ОСОБА_6 , як і усіма питаннями відносно дитини.

Не знайшло свого підтвердження і того факту, що дитини знаходиться на утриманні лише батька, оскільки відповідач сплачує аліменти на підставі судового наказу.

Доказів несплати аліментів, заборгованості зі сплати аліментів, стороною позивача не надано.

Відсутні докази того, що мати позбавлена можливості або права брати участь у вихованні дитини.

У постановах КЦС ВС (наприклад, у справі № 487/11354/24 від 16 березня 2026 року) суд чітко зазначив:необхідність встановлення факту самостійного виховання для звільнення з військової служби не є підставою для задоволення позову за відсутності належних доказів.

Перебуваючи безпосередньо на військовій службі, батько фізично позбавлений можливості щоденно особисто виховувати дитину.

Якщо під час його служби дитина перебуває з бабою, дідом чи іншими родичами, в даному випадку з бабусею ОСОБА_6 , суд вказує, що дитина фактично не перебуває на одноосібному утриманні/вихованні батька на момент розгляду справи.

В свою чергу, орган опіки не підтвердив факт самостійного виховання сина позивачем.

Водночас суд звертає увагу, що утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом.

Така правова позиція викладена в постанові Миколаївського апеляційного суду від 06.10.2025 у справі № 487/11354/24, з вказаним погодився Верховний Суд у постанові від 16 березня 2026 року у справі № 487/11354/24, залишаючи без змін попередні судові рішення.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_20 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком є такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

При звернені до суду з вищевказаним позовом, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 04.02.2026 ( а. с. 8 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, враховуючи положення вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст. ст. 7, 19, 141, 150, 155, 161 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 79, 80-83, 89, 133, 141, 187, 244 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ( адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 );

Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Павла Скоропадського ( Першотравнева ), буд. 8, ЄДРПОУ: 35615529 ).

Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2026 року.

Суддя О. І. Орєхов