Рішення № 140052924, 24.09.2026, Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа №717/1205/26

Номер провадження 2/717/690/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді: Туржанського В.В.

за участі секретаря: Попельницької С.С.

розглянув в залі суду в селищі Кельменці за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представник позивача Бачинський Остап Михайлович подав до Кельменецького районного суду Чернівецької області позовну заяву у якій просить стягнути з ОСОБА_1 за договором № 761517 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.05.2020 року в розмірі 14 492 гривні 46 копійок на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф». Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 2662 гривні 40 копійок та правничу допомогу адвоката в сумі 7 000 гривень.

Представник відповідачки: Новіков Олександр Павлович.

ВСТАНОВИВ:

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася.

Представник відповідачки в судове засідання не з`явився. Представник відповідачки ОСОБА_2 надіслав до суду заяву у якій просить провести судове засідання призначене на 14 вересня 2026 року о 15 годині та подальший розгляд цивільної справи за відсутності відповідачки та її представника. Представник відповідачки надіслав до суду відзив у якому просить: застосувати наслідки спливу строків позовної давності, відмовити у повному обсязі у задоволені позову у зв`язку із недоведеністю позовних вимог та спливом строків позовної давності, відмовити у повному обсязі у задоволені вимоги про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 гривень у зв`язку із їх очевидною не співмірністю зі складністю справи, ціною позову та недоведеністю фактичного обсягу робіт. У поданій до суду заяві представник відповідачки зазначив, що відповідачка заперечує факт підписання договору та отримання одноразових ідентифікаторів. Представник відповідачки вважає, що у матеріалах справи відсутні належні первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували реальну видачу коштів, а нарахування процентів після закінчення строку кредитування (після 07.07.2020 року ) є безпідставним. На думку представника відповідачки, позивачем не надано доказів фактичної оплати за договорами факторингу та не підтверджено надсилання боржнику письмового повідомлення про заміну кредитора. Представник відповідачки вважає, що позов подано із значним пропуском строку позовної давності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Представник позивача у позовній заяві просить розглянути справу за без участі представника позивача. Позовна заява мотивована тим, що 17 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено договір №761517 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції (оферти). Договір підписаний відповідачкою електронним підписом шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду. На умовах кредитного договору кредитодавець надав відповідачці грошові кошти у розмірі 4000 гривень строком на 21 день, на засадах строковості, зворотності та платності, а остання зобов`язалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користуванням кредитом. В подальшому сторони продовжили строк кредитування додатковим договором до 07 липня 2020 року. Відповідачка здійснила платежі на суму 596 гривень, не виконала свої зобов`язання. Внаслідок чого відповідачка станом на 11 червня 2026 року має заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 14492 гривні 46 копійок, яка складається з наступного: 4000 гривень заборгованість за тілом кредиту, 8436 гривень залишок заборгованості за процентами за користування, 2056 гривень 46 копійок інфляційне збільшення. 22 лютог о 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» уклали договір факторингу № 015-220221. 21 жовтня 2024 року товариство з обмеженою відповідальності «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» та товариство з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» уклали договір факторингу № 20241021/2.Відповідно до умов даних договорів позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за договором № 761517 від 17 травня 2020 року.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Судом встановлено, що 17 травня 2020 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір.

На виконання договору ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 4000 гривень. Вказана обставина стверджується листом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7 -260831/69047-БТ та випискою за договором за період з 17 по 20 травня 2020 року за рахунком ОСОБА_1 наданою акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Суд вважає, що у матеріалах справи відсутні належні докази факту укладення між сторонами кредитного договору в електронному вигляді та неналежного виконання відповідачкою свого обов`язку з повернення кредитних коштів, а саме часткового виконання нею кредитного договору.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Положеннями статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

До відповіді на відзив, яка надіслана до суду через систему «Еектронний суд» представником позивача додано файли: «Електронний варіант Кредитного договору. pdf» та «__Додатковий договір від 15.06.2020.pdf, які представник позивача зазначає як оригінали кредитного договору та додаткового договору.

Відповідачка ставить під сумнів такі надані позивачем докази.

Суд вважає, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Аналогічні процесуальні положення закріплені у пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України та частині третій статті 100 ЦПК України.

Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (див.: постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 викладено висновок: «Наказ про передання земельної ділянки у власність, внесений до електронної системи (Електронний документообіг), існує як електронний документ, має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог чинного законодавства. Електронний документ, створений з дотриманням вимог законодавства, має таку ж юридичну силу, як і документ на паперовому носії. У разі виявлення розбіжностей між відомостями на електронних та паперових носіях пріоритет мають відомості на паперових носіях. Оцінка електронного доказу здійснюється судом на загальних підставах, передбачених статтею 89 ЦПК України.».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд зазначає, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (пункт 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та пункт 15 частини першої статті 1 чинного Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в Законі Україні «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

Крім цього, варто враховувати те, що поняття електронного підпису є родовим і визначає фактично будь-який вид підпису, що може використовуватися в електронному документообігу. Водночас електронні підписи існують різних видів, частина яких передбачена законодавством, а частина є фактично непойменованими видами підписів (такі як підпис за допомогою біометричних даних або підпис шляхом простої вказівки свого ім`я в електронному документі).

Так, Закон України «Про електронну комерцію» називає і визначає такий вид підпису, як електронний підпис одноразовим ідентифікатором. Водночас Закон України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору - Закон України «Про електронні довірчі послуги») спеціально передбачає такі види електронних підписів, як кваліфікований електронний підпис (далі - КЕП) та удосконалений електронний підпис (далі - УЕП). Ці підписи найчастіше створюються за допомогою технології криптографічного шифрування і виконують найбільш широке коло функцій з технічної точки зору: вони і ідентифікують підписувачів, і підтверджують їхню згоду зі змістом підписуваного документу, і забезпечують цілісність і незмінюваність підписаного документу. Фактично, терміни КЕП і УЕП є аналогами терміну «електронний цифровий підпис», яке раніше використовувалося в законодавстві і було передбачено Законом України «Про електронний цифровий підпис», що на сьогодні втратив чинність.

Водночас, вимоги законодавства до КЕП і УЕП є вищими, порівняно з вимогами до інших видів підписів, зокрема, й електронного підпису одноразовим ідентифікатором, і вказують на спосіб взаємозв`язку цих підписів із документами, які підписуються за їх допомогою.

Так, згідно з пунктом 44 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (у редакції, чинній станом на момент укладення спірного договору) УЕП - це електронний підпис, створений за результатом криптографічного перетворення електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис, з використанням засобу удосконаленого електронного підпису та особистого ключа, однозначно пов`язаного з підписувачем, і який дає змогу здійснити електронну ідентифікацію підписувача та виявити порушення цілісності електронних даних, з якими пов`язаний цей електронний підпис. В свою чергу, КЕП є різновидом УЕП, а тому так само повинен пов`язуватися з підписуваними даними так, щоб забезпечувати можливість виявити порушення цілісності цих даних. Вимоги до УЕП наразі містяться у статті 17-1 Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», а до КЕП - у статті 19 цього Закону.

Отже, якщо порівнювати електронний підпис одноразовим ідентифікатором із КЕП та УЕП, то основною і єдиною вимогою до першого є забезпечення ідентифікації особи підписувача, тоді як вимоги до КЕП і УЕП стосуються також забезпечення цілісності і незмінюваності даних, що ними підписуються. Тому КЕП і УЕП з технічної точки зору прикріплюються до підписуваних ними даних так, що факт їх використання є очевидним - таке використання змінює формат підписуваного файлу і вимагає застосування спеціальних програмних засобів для перевірки цих підписів і відкриття підписаного з їх допомогою файлу. Натомість електронний підпис одноразовим ідентифікатором не обов`язково повинен поєднуватися із підписуваними ним даними певним чином - він може додаватися до них у будь-який спосіб. Головне, щоб спосіб його додавання до підписаних даних надавав можливість установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані особою, яка в них указана в якості підписувача.

У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Суд вважає, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували:

1.що відповідачка ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» і залишила там свої контактні дані;

2.що відповідачка отримала одноразовий ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле;

3.ці дії відповідачки були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір.

Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що відповідачка отримала одноразовий ідентифікатор - тобто комбінацію цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, або в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що відповідачка після отримання одноразового ідентифікатора ввела цю комбінацію в спеціальне поле на веб-сторінці.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не надано доказів підписання кредитного договору з боку відповідачки як авторизованої особи.

Суд вважає, що питання достовірності, цілісності і незмінюваності змісту електронного кредитного договору є ключовим у цій справі, оскільки від нього залежить те, чи може цей договір уважатися укладеним у письмовій формі або щонайменше чи можуть окремі його положення вважатися такими, що оформлені саме письмово.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога частини першої статті 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Воно стає питанням доказування цілісності і незмінюваності електронного документа, в якому міститься відповідний електронний договір, тобто переходить у площину процесуального права. Тому, якщо сторона, яка посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на певний електронний договір або окремі його положення, не може довести цілісність і незмінюваність цих положень після укладення відповідного договору, в той час, як інша сторона заперечує факт цілісності і незмінюваності, то відповідні положення договору не можуть бути застосовані, тобто, фактично, є нікчемними.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

Питання про те, як суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінюваність електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Так, згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом підтвердження удосконаленого або кваліфікованого електронного підпису чи печатки, а в разі накладання на електронний документ електронного підпису чи печатки іншого виду, із застосуванням інших засобів і методів захисту інформації з дотриманням вимог законодавства у сфері захисту інформації.

Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП або УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Якщо ж електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису (не КЕП чи УЕП), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документу до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

Так, згідно із частиною першою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

При цьому, згідно із частиною третьою ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Водночас частиною п`ятою цієї статті передбачено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, якщо до суду подано копію електронного доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал електронного документа.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Оскільки електронний підпис не завжди може міститися безпосередньо на самому електронному документі або в файлі, який містить цей документ, а може існувати окремо, поєднуючись із електронним документом лише логічно, то з технічної точки зору оригінал електронного документу може зберігатися в декількох файлах, на декількох веб-сторінках, серверах тощо. Тому ознайомлення з таким оригіналом може передбачати вчинення таких дій, як, наприклад: (а) візуальний огляд веб-сторінок, на яких розміщено електронний документ та його електронний підпис; (б) візуальний огляд файлу, в якому зберігається електронний документ, а також акаунту учасника справи на сервісі електронної пошти, який підтверджує, що певній особі засобами електронної пошти надсилався саме цей файл і саме з цього акаунту учасника справи; (в) візуальний огляд інформаційно-комуніційної системи, власником якої створено електронний документ та можливість авторизуватися в цій системі для її користувачів, а також отримати від власника системи відповідний електронний документ за допомогою технічних засобів цієї системи або іншої.

Отже, можливість перевірки судом достовірності, цілісності і незмінюваності електронного документа, залежить перш за все від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Якщо до суду не було надано примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), то суд має здійснити окремі процесуальні дії, спрямовані на перевірку цілісності та незмінюваності даних, які в ньому містяться та з`ясувати: (а) чи направлявся примірник електронного кредитного договору відповідачу на визначену ним електронну адресу або на його акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі; (б) якщо так, то в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо); (в) чи існує технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди. Відповідно, якщо в ході здійснення цих дій буде встановлено, до прикладу, що відповідачу було надіслано лише посилання на веб-сторінку, де міститься договір, а сам текст договору на цій сторінці викладено у простому ПДФ-форматі, то підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цього договору фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого ПДФ-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності і незмінюваності електронного документа.

Суд враховує, що позивач не надано суду доказів, які б підтверджували, що:

1.що примірник електронного кредитного договору направлявся відповідачці на визначену нею електронну адресу або на її акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі;

2.в якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо);

3.що відсутня технічна можливість внести зміни до примірника електронного договору після його укладення і направлення відповідачу в односторонньому порядку без його згоди.

Судом встановлено, що сам текст кредитного договору №761517 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 17 травня 2020 року та додаткового договору № від 15 червня 2020 року до Договору №761517 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 17 травня 2020 року викладено у простому ПДФ-форматі.

Вказана обставина стверджується доданими позивачем до відповіді на відзив файлами: «Електронний варіант Кредитного договору. pdf» та «__Додатковий договір від 15.06.2020.pdf, які представник позивача зазначає як оригінали кредитного договору та додаткового договору.

Таким чином, суд вважає, що підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цих договорів фактично немає, оскільки цей формат дозволяє власнику веб-сторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку.

Тому суд відхиляє файли: «Електронний варіант Кредитного договору. pdf» та «__Додатковий договір від 15.06.2020.pdf» як докази, з тих підстав, що підтвердження цілісності і незмінюваності тексту цих договорів фактично немає.

Таким чином, суд вважає, що між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно до якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» перерахувало ОСОБА_1 кошти в сумі 4000 гривень.

Згідно до ст. 1054 Ц України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи наведене, суд вважає, кредитний договір укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» нікчемним правочином.

Таким чином, у ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» не виникли права (юридичні наслідки) за договором укладеним із ОСОБА_1 , крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, надав докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Позивач не був позбавлений можливості подати до суду клопотання про витребування доказів, які б підтверджували підпис відповідачкою електронного кредитного договору, направлення примірника електронного кредитного договору відповідачці на визначену нею електронну адресу або на її акаунт у цій же інформаційно-комунікаційній системі, доказів у якому вигляді він відправлявся (прикріплений файл, посилання на веб-сторінку тощо), доказів, які підтверджують, що текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження № 61-17205ск19.

Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому обов`язок доказування покладений на учасників справи.

Так, згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 цієї статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов`язком суду.

Тобто, стверджуючи про факт укладення кредитного договору в електронній формі, позивач не надав до суду жодного належного доказу, яким би підтвердив викладені обставини. За таких умов в ході розгляду справи позивачем не було доведено факту укладення кредитного договору в електронній формі, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором.

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують факт укладення кредитного договору в електронній формі, суд приходить до висновку про те, що позивач не довів наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданих ним розрахунках за кредитним договором.

У Постанові ВС від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

22 лютого 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило свої права вимоги. Вказана обставина стверджується копією договору факторингу №015-220221 від 22 лютого 2021 року.

21 жовтня 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АРТЕМІДА-Ф» та товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» відступило свої права вимоги. Вказана обставина стверджується копією договору факторингу №20241021/2 від 21 жовтня 2024 року.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» не було прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» з тієї підстави, що за нікчемним правочином право вимоги не виникає, оскільки такий правочин є недійсним із моменту його вчинення і не створює жодних юридичних наслідків, окрім пов`язаних із його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене вище, на підставі ч.1 ст.61 Конституції України, ст. ст. 215,216,1054,1055 Цивільного кодексу України, частини першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 15, 19, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 89, 95, 100, 209, 258, 263, 264, 265, 279,2890-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф», ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 42655697, яке розташоване в м. Львів, вулиця С. Бандери будинок 87 офіс 54, до ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , жительки АДРЕСА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Суддя: