Рішення № 140051866, 24.09.2026, Радехівський районний суд Львівської області

РІШЕННЯ

іменем України

24 вересня 2026 рокуСправа №451/325/26 Провадження № 2/451/285/26

Радехівський районний суд Львівської області

у складі головуючого судді Магонь О. З.

секретаря судового засідання Федорук І. Б.,

з участю представника позивача Кудрик Т.П,

представника відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Радехові в залі суду цивільну справу №451/325/26 за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції учасників процесу

У лютому 2026 року позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CGR0GA00000287 від 11.05.2007 у розмірі 22200.77 доларів США.

Позов мотивує тим, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 11.05.2007 уклали кредитнй договір № CGR0GA00000287 (надалі Договір). Згідно договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 27501.49 [Долар США] на термін до 10.05.2017, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 05.02.2013, 08.04.2013, 28.12.2018 було укладено Додаткові угоди до кредитного договору № CGR0GA00000287 від 11.05.2007. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, винагородою, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором, Відповідач сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом (а.с.1-3).

30.04.2026 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Веремчук В.В. подав відзив на позовну заяву, який мотивував тим, що 28.12.2018. між Позивачем та Відповідачем було укладено Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода № 1) наступного змісту: Банк зобов`язується здійснити прощення частини заборгованості, що виникла за Договором в частині заборгованості по сплаті основного боргу на 737,69 дол. США, процентів на 7614.49 дол. США, по сплаті комісії на 2650,00 дол. США, пені на 40571,14 дол. США, судових витрат та штрафів на 0,00 грн. за умови виконання умов цієї Додаткової Угоди та Договору. За результатами вказаної угоди встановлено та зобов`язано сплатити ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2213,10 дол. США та 9964,39 грн. Вказане зобов`язання виконане Відповідачем в повному обсязі, що підтверджується квитанцією від 28.12.2018. 09.01.2019 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» видано довідку про те, що заборгованість по Кредитному договору - відсутня, датою закриття кредиту визначено 03.01.2019. Отже, зобов`язання Відповідача за Кредитним договором припинені у зв`язку з їх частковим прощенням відповідно до умов Додаткової угоди № 1. Враховуючи викладене, просив у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовити повністю (а.с.106-107).

08.06.2026 представник позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Єрмолов Є.М. подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що Відповідач посилається на виконання умов Додаткової угоди № 1 від 28.12.2018 та повне погашення заборгованості. Банк вважає доводи Відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. 03.10.2016 р. Банк в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки (нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ). Заборгованість була зменшена на суму вартості майна. 30.09.2021 рішенням Червоноградського міського суду (яке набрало законної сили 27.01.2022), вказана державна реєстрація права власності за Банком була скасована. Згідно з нормами цивільного права, скасування судового рішення або правочину, на підставі якого було проведено зарахування (погашення) заборгованості, призводить до відновлення становища, яке існувало до порушення. Оскільки реєстрація права власності від 03.10.2016 скасована, то борг Відповідача перед Банком відновився у повному обсязі з дати скасованої реєстрації. Отже, Додаткова угода від 28.12.2018 стосувалася лише частини заборгованості, яка була актуальною на той момент на балансі Банку. Вона не могла охоплювати суму, яка на той час вважалася погашеною через іпотечне майно. Після набрання законної сили рішенням суду від 27.01.2022 про скасування реєстрації права власності, Банк має законне право та обов`язок відновити на обліку заборгованість по договору, оскільки Відповідач фактично продовжує володіти майном, а кошти за кредитним договором Банку не повернуті. Враховуючи викладене, просимо суд задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі (а.с.134-135, 138-139).

09.06.2026 представник відповідача надіслав заперечення на відповідь на відзив. Свої заперечення обґрунтував тим, що у своїй відповіді на відзив Позивач фактично стверджує, що скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки є достатньою підставою для відновлення кредитної заборгованості, яка, на його думку, була погашена за рахунок предмета іпотеки. При цьому Позивач зазначає, що Додаткова угода № 1 від 28.12.2018 стосувалася лише тієї частини заборгованості, яка перебувала на балансі Банку станом на момент її укладення, а тому не могла охоплювати суму, яка раніше вважалася погашеною внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте такі доводи не узгоджуються зі змістом самої Додаткової угоди № 1. Так, пунктом 1.1. вказаної угоди Банк зобов`язався здійснити прощення частини заборгованості, а саме: 737,69 дол. США основного боргу, 7614,49 дол. США процентів, 2650,00 дол. США комісії та 40571,14 дол. США пені. Водночас пунктом 1.2. сторони встановили розмір заборгованості станом на дату підписання угоди у сумі 2213,10 дол. США та 9964,39 грн, а пунктом 1.3. визначили обов`язок Відповідача погасити саме зазначену суму. Таким чином, сторони не лише погодили прощення частини боргу, а й прямо визначили склад та розмір заборгованості, яка існувала на момент укладення угоди. При цьому прощення боргу є самостійною підставою припинення зобов`язання, прямо передбаченою статтею 605 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків. Таким чином, сторони не лише погодили прощення частини боргу, а й визначили остаточний обсяг зобов`язань Відповідача, що підлягав виконанню після укладення Додаткової угоди № 1, та порядок припинення решти зобов`язань за Кредитним договором. Разом з тим Додаткова угода № 1 не містить жодних положень про існування будь-якої іншої заборгованості, яка не була врахована сторонами при визначенні розміру зобов`язань станом на 28.12.2018. Так само угода не містить жодних застережень про можливість подальшого відновлення будь-якої частини заборгованості у випадку скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки або настання інших обставин у майбутньому. Більше того, пунктом 1.6. Додаткової угоди сторони окремо визначили наслідки невиконання Позичальником її умов та погодили, що лише у випадку прострочення виконання зобов`язань умови про прощення боргу не застосовуються, а до стягнення підлягає загальна сума заборгованості у розмірі 53786,42 дол. США та 9964,39 грн. Таким чином, сторони самостійно визначили єдину підставу, за якої прощена заборгованість могла бути відновлена, а саме невиконання Позичальником умов Додаткової угоди. Водночас можливість відновлення заборгованості у зв`язку зі скасуванням державної реєстрації права власності на предмет іпотеки умовами угоди взагалі не передбачена. Крім того, після виконання Відповідачем умов Додаткової угоди № 1 Позивачем була видана довідка про відсутність заборгованості за Кредитним договором та закриття кредиту. Отже, власними діями Позивач підтвердив належне виконання Відповідачем погоджених сторонами зобов`язань та остаточне врегулювання взаємних розрахунків за Кредитним договором. Разом з тим Позивач, обґрунтовуючи свої доводи про відновлення заборгованості, посилається виключно на факт скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, проте не наводить жодної норми матеріального права, яка б передбачала автоматичне відновлення кредитної заборгованості за таких обставин. Також Позивач не пояснює, яким чином скасування державної реєстрації впливає на чинність Додаткової угоди № 1 від 28.12.2018, довідки про відсутність заборгованості та інших документів, які були оформлені сторонами вже після набуття Банком права власності на предмет іпотеки. Окремо слід звернути увагу на те, що твердження Позивача про погашення частини заборгованості за рахунок предмета іпотеки не підтверджуються належними доказами. Так, Позивачем не надано жодного документа, який би дозволяв встановити вартість предмета іпотеки, враховану при погашенні заборгованості, дату проведення відповідної оцінки, порядок визначення вартості майна, а також механізм її зарахування в рахунок виконання зобов`язань за Кредитним договором. В матеріалах справи також відсутній будь-який розрахунок, з якого можливо було б встановити, яка саме частина заборгованості була погашена за рахунок предмета іпотеки та які складові заборгованості були зменшені внаслідок такого погашення. Більше того, наданий самим Позивачем розрахунок заборгованості не лише не підтверджує зазначені доводи, а навпаки свідчить про відсутність будь-якого фактичного зменшення заборгованості. Так, станом на 23.10.2016 поточна заборгованість за тілом кредиту становила 22597,17 дол. США, прострочена заборгованість 2554,39 дол. США, а пеня 29616,32 дол. США. Водночас вже станом на 27.10.2016 відбулося лише перенесення значної частини суми з поточної заборгованості до простроченої, у зв`язку з чим поточна заборгованість зменшилася до 2950,79 дол. США, а прострочена збільшилася до 22200,77 дол. США. При цьому загальний розмір заборгованості та пені фактично не змінився. Таким чином, із наданого Позивачем розрахунку не вбачається, що після звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося погашення або зменшення заборгованості на вартість такого майна. Навпаки, наведені відомості свідчать лише про зміну структури обліку заборгованості без зміни її загального розміру. За таких обставин доводи Позивача про те, що відповідна заборгованість була погашена за рахунок предмета іпотеки, а в подальшому відновлена після скасування державної реєстрації права власності, не підтверджуються наданими ним доказами та суперечать його ж власному розрахунку заборгованості. Враховуючи викладене, просить у задоволені позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - відмовити повністю (а.с.148-149).

09.07.2026 від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшли письмові пояснення у справі, у яких зазначено, що доводи відповідача про відсутність у законі норм щодо автоматичного відновлення боргу свідчать про ігнорування базових принципів припинення зобов`язань. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Погашення основної частини боргу відбулося виключно внаслідок набуття банком права власності на майно в порядку позасудового врегулювання. Оскільки рішенням суду у справі, яке набрало законної сили 27.01.2022, таку реєстрацію було скасовано, правова підстава для зарахування вартості майна в рахунок боргу відпала. З моменту набрання рішенням суду законної сили відновлюється первісний стан, який існував до моменту реєстрації права власності за кредитором. Оскільки майно юридично повернулося у власність відповідача, виконання зобов`язання в цій частині так і не відбулося, банк не отримав ані грошових коштів, ані майна, що в силу статей 598 та 599 Цивільного кодексу України повністю виключає можливість визнання зобов`язання припиненим. Видана банком довідка про закриття кредиту від 09.01.2019 не є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, оскільки вона не є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така довідка є виключно інформаційним документом, який відображав стан внутрішнього бухгалтерського обліку в банківській системі на конкретну дату. На момент її видачі банк правомірно вважав частину боргу погашеною за рахунок майна, а іншу частину прощеною за Додатковою угодою. Скасування судом реєстрації права власності на майно у 2022 р. повністю нівелює правове значення цієї довідки, оскільки юридичні факти, на яких вона базувалася, були скасовані судом. Наявність інформаційного листа не може підміняти собою факт реального неповернення кредитних коштів та не є підставою для звільнення боржника від обов`язку, передбаченого статтею 1054 Цивільного кодексу України. Твердження відповідача про те, що банк не надав розрахунків та доказів вартості іпотечного майна, повністю спростовується матеріалами справи та вимогами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Вартість майна у розмірі 575 000 гривень була визначена під час процедури звернення стягнення відповідно до вимог Закону України Про іпотеку. Відображення в розрахунку заборгованості перенесення сум на рахунки простроченої заборгованості пояснюється специфікою банківського обліку згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України. Після скасування реєстрації права власності банком було проведено законні коригувальні бухгалтерські проводки методом сторнування, що відновили заборгованість на відповідних рахунках. Ці дії є прямим наслідком виконання судового рішення про скасування права власності банку та відповідають принципам безперервності та достовірності існування зобов`язання. Ключовим аспектом даного спору є те, що відповідач намагається використати судовий захист з метою безпідставного збагачення та ухилення від повернення отриманих кредитних коштів, що є прямим порушенням меж здійснення цивільних прав, встановлених статтею 13 Цивільного кодексу України. Завдяки рішенню суду про скасування реєстрації відповідач зберіг за собою право власності на предмет іпотеки, проте вважає, що і кредитна заборгованість, яка мала бути погашена цим майном, також припинилася. Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, тоді як відповідач, зберігши за собою майно, кошти банку так і не повернув. Відновлення заборгованості є єдиним законним, справедливим та обґрунтованим наслідком скасування переходу права власності на предмет іпотеки (а.с.161-163).

Заяви, клопотання учасників процесу та інші процесуальні дії у справі

Суддя своєю ухвалою від 19 березня 2026 року прийняла до розгляду позовну заяву та відкрила провадження у справі, ухвалила здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначила підготовче судове засідання (а.с.62).

Ухвалою підготовчого засідання від 23 липня 2026 року суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті (а.с.177).

У судовому засіданні представник позивача Кудрик Т. П. підтримала позовні вимоги в повному обсязі. Звертала увагу суду на те, що відповідач звертався з клопотаннями про проведення реструктуризації боргу, внаслідок чого були укладені додаткові угоди. У 2016 році банк зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки. 30.09.2021 рішенням Червоноградського міського суду, вказана державна реєстрація права власності за банком була скасована. На підставі цього рішення у жовтні 2025 року банк відновив заборгованість. Додаткова угода, укладена у 2018 році стосувалася лише частини заборгованості та не охоплювала всю суму. Видана банком довідка про закриття кредиту від 09.01.2019 є виключно інформаційним документом, який відображав стан внутрішнього бухгалтерського обліку в банківській системі на конкретну дату.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні не визнав позовні вимоги. Звертав увагу суду на додаткову угоду № 1, відповідно до якої банк зобов`язався здійснити прощення заборгованості за кредитним договором. За результатами вказаної угоди встановлено та зобов`язано сплатити ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 2213,10 дол. США та 9964,39 грн. Вказане зобов`язання виконане Відповідачем в повному обсязі, що підтверджується квитанцією від 28.12.2018. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 09.01.2019 видав довідку про те, що заборгованість по Кредитному договору відсутня.

Установлені судом фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин

11.05.2007 між відповідачкою та банком був укладений кредитний договір № CGR0GA00000287 про надання кредиту на споживчі цілі, згідно з яким банк надав позивачці кошти в сумі 25000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості з кредитом з кінцевим терміном повернення 10.05.2017 (а.с.26-26).

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за вище вказаним кредитним договором, того ж дня сторони уклали договір іпотеки, посвідчений 11.05.2007 приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Павликом П.О., зареєстровано за № 1040, згідно із яким було надано в іпотеку нерухоме майно, а саме: трьохкімнатну житлову квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Цільове призначення іпотеки житлова нерухомість. Дана квартира належала позивачці на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 15.09.2004 року Заєць М.В., державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори за реєстровим № 1-2177.

13 квітня 2010 року Червоноградським міським судом Львівської області було ухвалено заочне рішення по цивільній справі № 2-449/10 за позовом ЗАТ КБ ПриватБанк до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Даним рішенням, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за вище згаданим кредитним договором в розмірі 214354,72 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 22 599,52 доларів США, за процентами з 348,71 доларів США, по комісії за користування кредитом 550,00 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання 566,76 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру, що знаходиться АДРЕСА_1 , що належить позивачці шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з іншою особою покупцем, з отримання витягу Державного реєстру прав власності, а також надання банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Зазначене вище встановлено Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року (досліджене судом в ЄДРСР та додане до матеріалів справи, а.с.190-200).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

05.02.2013 між відповідачкою та банком була укладена додаткова угода до кредитного договору № CGR0GA00000287 від 11.05.2007, якою були внесені зміни до даного кредитного уговору, а саме п. 7.1, 7.4 викладено в наступній редакції: Банк зобов`язується надати Позичальникові грошові кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк по 10-05-2027 року включно (надалі за текстом Договору Строк кредитування), у вигляді не поновлювальний кредитної лінії у розмірі 25000,00 дол. США (далі-Кредит) на наступні цілі, споживчі цілі, а також у розмірі 11847,99 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом відсотків з 05-02-2013 року у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту, відповідно до п. 3.11 даного Договору. Періодом сплати вважати період з 11 по 16 число кожного місяця (а.с.27-28).

08.04.2013 між відповідачкою та банком була укладена додаткова угода до кредитного договору № CGR0GA00000287 від 11.05.2007, якою були внесені зміни до даного кредитного уговору, а саме п. 7.1, 7.4 викладено в наступній редакції: Банк зобов`язується надати Позичальникові грошові кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк по 10-05-2027 року включно (надалі за текстом Договору Строк кредитування , у вигляді не поновлювальний кредитної лінії у розмірі 25000,00 дол. США (далі-Кредит) на наступні цілі: споживчі цілі, а також у розмірі 12543,13 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування Кредитом вростків у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту, щомісячної комісії в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту, відповідно до п. 3.11 даного Договору. Періодом сплати вважати період з 23 по 28 число кожного місяця (а.с.29-32).

28 грудня 2018 року між відповідачкою та Банком була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору № CGR0GA00000287 від 11.05.2007, згідно із якою банк зобов`язується здійснити прощення частини заборгованості, що виникла за договором, в частині заборгованості по сплаті основного боргу на 737,69 Доларів США, процентів на 7614,49 Доларів США, по сплаті комісії на 2650,00 Доларів США, пені на 40571,14 дол. США, судових витрат та штрафів на 0,00 грн. за умови виконання умов цієї Додаткової Угоди та Договору. В свою чергу позичальник зобов`язаний погасити заборгованість за Договором у розмірі 2213,10 дол. США та 9964,39 грн., що складає заборгованість за основним боргом 2213,10 дол. США, без комісії та пені, та судових витрат/штрафів 9964,39 грн. Дата остаточного погашення заборгованості за Договором, визначеної у п.1.3 даної Додаткової угоди становить 28.12.2018 (а.с.33,111).

На виконання умов даної Додаткової Угоди 28 грудня 2018 року відповідачкою було сплачено на рахунок банку 2214 Долари США заборгованості, 9970 грн. судових витрат та погашено заборгованість по кредитній картці на суму 55760 грн. Дана обставина підтверджується Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року (досліджене судом в ЄДРСР, а.с.190-200), банківською квитанцією про оплату (а.с.109).

Згідно із довідкою АТ КБ ПРИВАТБАНК від 03 січня 2019 року банк закрив кредитний договір №CGR0GA00000287 від 11.05.2007 у зв`язку із повним погашенням заборгованості (а.с.110).

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 30 вересня 2021 року, яке судом роздруковано із Єдиного держвного реєстру та набрало законної сили 30 вересня 2021 року, визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер 31671098 від 03.10.2016, прийняте державним реєстратором Годово-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком Павлом Тарасовичем (а.с.190-200).

Із виписки по рахунку НОМЕР_1 за період з 11.05.2007 по 05.11.2026 видно, що з 12.05.08 по 16.09.09 ОСОБА_2 сплачувала заборгованість за кредитом №CGR0GA00000287. 03.10.2025 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відновив заборгованість за договором №CGR0GA00000287 в розмірі 22200,71 дол. США (а.с.20-22).

Як видно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.04.2026 власником нежитлового приміщення з реєстраційним номером 43142146118, являється ПАТ КБ «ПриватБанк»; підстава для державної реєстрації - договір іпотеки, № 1040, виданий 11.05.2007 Павлик П.О , приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу; держаний реєстратор - Тузяк Павло Тарасович, Годовицько-Басівська сільська рада Пустомитівського району, Львівська область (а.с.152-153).

Відповідно до ст. 12, 229 ЦПК України такі докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

Докази, що відхилені судом

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №CGR0GA00000287 від 11.05.2007 станом на 05.01.2026, позивач нарахував відповідачу заборгованість - 22200.77 дол. США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту (а.с.15-19). Суд відхиляє розрахунок заборгованості як належний та допустимий доказ, оскільки заборгованість була відновлена банком 03.10.2025 як це видно із виписки, а в розрахунку банк нараховує таку з 27.10.2016, тобто заднім числом.

Позиція суду

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з таких підстав.

Норми права, які застосував суд, мотивована оцінка наведених сторонами аргументів

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, суд застосував норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України від 5 червня 2003 року№898-ІV "Про іпотеку", який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України ).

За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором припиняється як це зобов`язання, так і зобов`язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов`язання (див. постанови ВП ВС від 17 квітня 2018 року (справа № 522/407/15-ц),від 27 березня 2019 року (справа № 711/4556/16)).

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу І книги п`ятої "Зобов`язальне право" Цивільного кодексу України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Така підстава припинення зобов`язання як прощення боргу закріплена в ст. 605 Цивільного кодексу України, згідно з якою, зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом прощення боргу втілюється в односторонньому правочині, хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу (постанови Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 761/10758/17, від 07 грудня 2022 року у справі № 607/17164/19, від 05 червня 2024 року у справі № 757/46491/18-ц, на які посилався заявник у касаційній скарзі).

Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2022 року у справі № 715/162/20 (провадження № 61-20670св21), зазначив, що прощення (анулювання) боргу - це односторонній правочин, який вчиняє кредитор та який не потребує дій на його виконання. Під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. Правочин, спрямований на припинення зобов`язання прощенням боргу, треба вважати вчиненим у момент отримання боржником письмової заяви кредитора про прощення боргу.

Між тим, за своєю суттю прощений кредитний борг є додатковим благом особи лише у разі відсутності в банку будь-якої правової підстави вимагати його стягнення в майбутньому, тобто припинення між сторонами кредитних відносин, взятих на себе взаємними зобов`язаннями.

Поняття «прощення боргу», як воно вжито у статті 605 ЦК України, не тотожне поняттю «списання безнадійної заборгованості». Списання банком безнадійної заборгованості боржника є категорією бухгалтерського обліку та не звільняє боржника від зобов`язання. Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника, оскільки банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Зазначених правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 29 травня 2018 року у справі № 921/165/16-г/7, від 18 червня 2019 року у справі № 902/1156/15, від 04 вересня 2019 року у справі № 466/3581/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 405/9058/19, від 01 червня 2022 року у справі № 438/350/17, від 29 червня 2022 року у справі № 0907/2-5003/2011.

Прощення боргу (Debt Forgiveness / Waiver) - це добровільна, свідома дія кредитора, спрямована на повне або часткове анулювання (припинення) зобов`язання боржника, яка зазвичай оформлюється шляхом укладення відповідного договору або надсилання кредитором боржнику повідомлення про прощення боргу, і боржник має бути поінформований про це. Після прощення боргу юридичне зобов`язання боржника повністю припиняється, і кредитор втрачає право вимагати його сплати. Для боржника сума прощеного боргу зазвичай вважається доходом і може оподатковуватися.

Отже, лише прощення боргу означає його остаточне анулювання для боржника. Якщо кредитор списав (простив) заборгованість, то згідно зі статтями 598, 605 ЦК України відповідне зобов`язання вважається припиненим, а кредитор втрачає право вимоги в цій частині та не може надалі звертатися до суду про її стягнення.

28 грудня 2018 року між відповідачкою та Банком була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору № CGR0GA00000287 від 11.05.2007.

?Аналізуючи зміст даної Додаткової угоди № 1, суд зазначає, що за своєю правовою природою вона є двостороннім правочином, укладеним у належній письмовій формі, який поєднує в собі елементи зміни умов первісного зобов`язання та прощення боргу (ст. 605 ЦК України).

?Згідно з п. 1.1 Додаткової угоди № 1, Банк зобов`язався здійснити прощення частини заборгованості, що виникла за Договором, а саме: основного боргу в розмірі 737,69 дол. США, процентів - 7614,49 дол. США, комісії - 2650,00 дол. США, пені - 40571,14 дол. США за умови виконання умов цієї Додаткової Угоди та Договору.

Водночас пунктами 1.2 та 1.3 угоди сторони узгодили та визначили остаточний розмір заборгованості Відповідача, що підлягав обов`язковій сплаті для повного припинення зобов`язань, а саме: 2213,10 дол. США та 9964,39 грн, що складає заборгованість за основним боргом 2213,10 дол. США, процентами 0,00 дол США, комісії 0,00 дол. США, пені 0,00 дол. США, судових витрат та штрафів 9964,39 грн.

?Обов`язковою умовою застосування прощення боргу сторони визначили виконання відповідачкою обов`язку щодо сплати остаточної заборгованості в термін до 28.12.2018 (п. 1.4. Додаткової Угоди).

Суд установив, що ОСОБА_2 в повному обсязі та у визначений строк виконала умови Додаткової угоди № 1 від 28.12.2018, що підтверджується банківською квитанцією від 28.12.2018 (а.с.109) та обставинами, встановленими рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 30.09.2021 (а.с.190-200), які в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають повторному доведенню.

?У результаті належного виконання відповідачем ОСОБА_2 умов Додаткової угоди № 1 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 09.01.2019 видав довідку про відсутність заборгованості за Кредитним договором та закриття кредиту (із зазначенням дати закриття 03.01.2019) (а.с.110).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відбулося реальне прощення боргу (відмова від права вимоги) у розумінні статті 605 ЦК України, яке припинило цивільно-правове зобов`язання.

?Суд критично оцінює та відкидає доводи позивача про те, що скасування у судовому порядку державної реєстрації права власності банку на предмет іпотеки від 03.10.2016 є підставою для «автоматичного відновлення» кредитної заборгованості в сумі 22200,77 дол. США, з огляду на наступне.

?Так, пунктом 1.6 Додаткової угоди № 1 сторони передбачили єдиний випадок, за якого умови про прощення боргу втрачають чинність, а саме: невиконання Позичальником умов щодо строків та сум сплати узгодженого залишку боргу. Оскільки Відповідач свої зобов`язання за Додатковою угодою № 1 виконав належним чином, підстави для скасування прощення боргу та відновлення анульованих зобов`язань відсутні.

Додаткова угода № 1 не містить жодних умов про можливість скасування прощення боргу в разі скасування державної реєстрації права власності банку на предмет іпотеки.

Суд зазначає, що прощення боргу за своєю правовою природою є безповоротною юридичною дією, яка в силу приписів статті 605 ЦК України має наслідком остаточне припинення відповідних суб`єктивних прав та обов`язків сторін зобов`язання.

?При цьому скасування рішення про державну реєстрацію прав на майно врегульовується нормами речового та іпотечного права та не скасовує цивільно-правовий правочин, а саме, Додаткову угоду № 1.

Ураховуючи приписи ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, суд зауважує, що Додаткова угода № 1 є чинною, у встановленому законом порядку недійсною не визнавалася та не розривалася, а відтак продовжує породжувати відповідні правові наслідки для її сторін.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» (чинної на момент реєстрації права власності за банком, 03.10.2016) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

На підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (чинної на момент реєстрації права власності за банком, 03.10.2016) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Враховуючи, що реєстрація права власності за банком у 2016 році була позасудовим зверненням стягнення, банк самостійно обрав позасудовий порядок задоволення вимог у 2016 році, що припинило його право вимагати основне зобов`язання у грошовому еквіваленті, а подальше укладення Додаткової угоди у 2018 році остаточно врегулювало взаємні розрахунки сторін.

?Крім того, суд погоджується з аргументами відповідача щодо відсутності у позивача належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, яка саме сума заборгованості зараховувалася Банком за рахунок предмета іпотеки у 2016 році. Позивач не надав жодного документа, який би дозволяв встановити вартість предмета іпотеки, враховану при погашенні заборгованості, дату проведення відповідної оцінки, порядок визначення вартості майна, а також механізм її зарахування в рахунок виконання зобов`язань за Кредитним договором. В матеріалах справи також відсутній будь-який розрахунок, з якого можливо було б встановити, яка саме частина заборгованості була погашена за рахунок предмета іпотеки та які складові заборгованості були зменшені внаслідок такого погашення, що свідчить про недоведеність зв`язку між скасуванням реєстрації прав та виникненням вказаної суми заборгованості.

?Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права здійснюються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства, а поведінка учасників цивільних правовідносин має відповідати принципу добросовісності. Пред`явлення вимог про стягнення заборгованості, яка була врегульована шляхом сплати узгодженої суми та прощення залишку боргу згідно з Додатковою угодою №1 від 28.12.2018, суперечить принципу юридичної визначеності та правомірним очікуванням боржника.

Об`єднана Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 виснувала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Уклавши 28.12.2018 Додаткову угоду № 1, отримавши від відповідача узгоджену суму коштів та видавши 09.01.2019 довідку про відсутність заборгованості й закриття кредитного договору, банк послідовно стверджував про припинення кредитних правовідносин. Звернення банку через сім років після укладення Додаткової угоди № 1 з позовом про стягнення боргу, який був предметом врегулювання, суперечить його власній попередній поведінці та порушує правомірні очікування відповідача щодо остаточного припинення зобов`язань.

?Відхиляючи доводи позивача про те, що довідка від 09.01.2019 є лише внутрішнім бухгалтерським документом, суд погоджується з тим, що сама по собі довідка не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. Проте, дана довідка виступає письмовим доказом у розумінні ст. 76 ЦПК України, який у сукупності з банківською квитанцією від 28.12.2018 засвідчує факт прийняття кредитором виконання зобов`язання за Додатковою угодою № 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Таким чином, видача Банком довідки про відсутність заборгованості підтверджує факт належного та повного виконання відповідачем умов Договору з урахуванням Додаткової угоди №1.

?Суд також звертає увагу на те, що рішення Червоноградського міського суду Львівської області про скасування державної реєстрації права власності Банку на предмет іпотеки набрало законної сили 27.01.2022. Натомість, як видно з матеріалів справи та пояснень представника банку, заборгованість була «відновлена» в обліку Позивача лише у жовтні 2025 року, а з даним позовом Банк звернувся до суду взагалі у лютому 2026 року.

?Бездіяльність банку протягом майже чотирьох років після скасування реєстрації права власності та через майже сім років після укладення Додаткової угоди № 1 від 28.12.2018 і видачі довідки про закриття кредиту від 09.01.2019 порушує принцип юридичної визначеності - один із основоположних елементів верховенства права.

?Відповідач, належно виконавши умови Додаткової угоди № 1 ще у 2018 році та отримавши від банку офіційний документ про відсутність боргу, мала правомірні очікування щодо остаточного припинення будь-яких кредитних зобов`язань. Тривала пасивність банку (з 2022 по 2025 рік) лише підтвердила для відповідача факт остаточності врегулювання спору, а одностороннє «відновлення» боргу через три роки після набрання судовим рішенням законної сили є проявом недобросовісної поведінки кредитора.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

?Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що зобов`язання ОСОБА_2 за Кредитним договором № 12345678 від 11.05.2007 припинилися належним виконанням та прощенням боргу на підставі ст.ст. 599, 605 ЦК України та Додаткової угоди № 1 від 28.12.2018, а відтак позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року (заява №63566/00) «Пронін проти України» (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи наведене вище, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 76-77, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, на підставі ст. 13, 202, 204, 509, 526, 545, 546, 575, 593, 598, 605, 599 ЦК України; ст. 1, 17 Закону України «Про іпотеку»; ст. ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» (чинної на момент реєстрації права власності за банком, 03.10.2016); суд

у х в а л и в:

відмовити у задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони та інші учасники справи

Позивач: АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: вулиця Грушецького, 1Д, місто Київ, 01001.

Представники позивача: Ванжа, Надія Володимирівна, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: вулиця Набережна Перемоги, 50, місто Дніпро, 49094;

ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ;

ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Представник відповідача Веремчук Віктор Володимирович, АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Головуючий суддяМагонь О. З.

Рішення суду виготовлено 24.09.2026.