Рішення № 140041893, 14.09.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/6942/26

Номер провадження 2/932/2441/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

14 вересня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Леміщенко О.О., за участю секретаря судового засідання Маншиліна Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Какун Анна Станіславівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

29 травня 2026 року представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ», Какун Анна Станіславівна, звернулася до Шевченківського районного суду міста Дніпр із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10 квітня 2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів в у кредит № 71732794. 27.03.2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» було укладено договір факторингу за яким до позивача відійшли права вимоги за кредитним договором № 71732794 на загальну суму заборгованості в розмірі 15713,44 гривень. 17 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та відповідачем було укладено кредитний договір № 1920223. 25 серпня 2025 року між ТОВ «ФК «Незалежні фінанси» та позивачем було укладено договір факторингу, за яким позивач отримав право грошової вимоги за кредитним договором № 1920223 на загальну суму заборгованості 12270,00 гривень.

Справу було зареєстровано 29 травня 2026 року в автоматизованій системі документообігу (Д-3).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2026 року, справу було передано на розгляд судді Шевченківського районного суду міста Дніпра Леміщенко О.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Дніпра від 08 червня 2026 року було відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. В позовній заяві просить розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу проживання, конверти з якими повернулися до суду. Відповідач відзив на позовну заяву не подав, інших заяв або клопотань до суду не надходило.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивача, що викладена в позовній заяві, суд вважає за можливе відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами за відсутності учасників справи не здійснювався.

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 10.04.2025 року між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит № 71732794, за умовами якого позичальнику надається кредит в розмірі 9000,00 гривень строком на 19 днів зі встановленою процентною ставкою у розмірі 0,189%. Також встановлено комісію за надання кредиту в розмірі 10%. Договір підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «82830».

На підтвердження надання кредиту за вказаним договором до суду було надано довідку № КД-000110472 від 19.01.2026 року від ТОВ «ФК «Фінекспрес», відповідно до якого вказане товариство здійснило переказ грошових коштів за дорученням ТОВ «1 БАНК» 10.04.2025 року на суму 9000,00 гривень на картку № НОМЕР_1 .

Згідно розрахунку заборгованості від ТОВ «1 БАНК» за кредитним договором № 71732794 від 10.04.2025 року, станом на 24.09.2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 15713,43 гривень. Також в розрахунку наявні відомості про здійснення позичальником погашення заборгованості в розмірі 1624,74 гривень, які були враховані первісним кредитором при складанні розрахунку.

27 березня 2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «1 БАНК» було укладено договір факторингу № 27/03/25.

Згідно копії реєстру боржників № 16 від 24 вересня 2025 року, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відійшли права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 71732794 від 10.04.2025 року на загальну суму заборгованості в розмірі 15713,44 гривні, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8676,81 гривня, заборгованості за відсотками в розмірі 1971,76 гривень, заборгованості за відсотками за понадстрокове користування кредитом в розмірі 4164,87 гривень, заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 900,00 гривень.

17.05.2025 року між ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 1920223, за умовами якого позичальнику надається кредит в розмірі 3000,00 гривень строком на 345 днів, зі встановленою процентною ставкою за кожний день користування кредитом в розмірі 0,0010%. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора «166587».

Згідно копії платіжного доручення № 43095460 від 17.05.2025 року, ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» здійснило переказ грошових коштів ОСОБА_1 в розмірі 3000,00 гривень на картку № НОМЕР_1 .

27 серпня 2025 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «ФК «Незалежні Фінанси» було укладено договір факторингу № 27082025.

Згідно копії реєстру боржників від 27 серпня 2025 року, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відійшли права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1920223 від 17.05.2025 року на загальну суму заборгованості в розмірі 12270,00 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3000,00 гривень, заборгованості за комісією за надання кредиту 750,00 гривень, заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 2520,00 гривень, заборгованості за неустойкою в розмірі 6000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України , а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Згідно ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, з досліджений судом доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_1 одержав та використовував за цільовим призначенням грошові кошти, втім, взяті на себе зобов`язання за договорами не виконував, у зв`язку з чим, допустив виникнення заборгованості за кредитними договорами № 71732794 від 10.04.2025 року, за яким заборгованість становить 15713,44 гривні, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8676,81 гривень, заборгованості за відсотками в розмірі 1971,76 гривень, заборгованості за відсотками за понадстрокове користування кредитом в розмірі 4164,87 гривень, заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 900,00 гривень, та № 1920223 від 17.05.2025 року, за яким заборгованість становить 12270,00 гривень, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3000,00 гривень, заборгованості за комісією за надання кредиту 750,00 гривень, заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 2520,00 гривень, заборгованості за неустойкою в розмірі 6000,00 гривень.

Однак, із зазначеними сумами заборгованості суд погоджується не в повному обсязі, та зазначає, що не підлягає стягненню заборгованість за відсотками за понадстрокове користування кредитом в розмірі 4164,87 гривень за кредитним договором № 71732794 від 10.04.2025 року; заборгованість за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 2520,00 гривень та заборгованість за неустойкою в розмірі 6000,00 гривень за кредитним договором № 1920223 від 17.05.2025 року через наступне.

По-перше, щодо стягнення заборгованості за відсотками за понадстрокове користування кредитом в розмірі 4164,87 гривень за кредитним договором № 71732794 від 10.04.2025 року.

Так, у кредитному договорі № 71732794 містяться пункти 10.5 та 10.5.1 якими встановлено, що у разі порушення строків повернення кредиту позичальником, якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, користування кредитом понад встановлений строк нараховуються проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) в розмірі визначеному п. 2.2. Договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори. Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (стаття 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, провадження 12-16гс22.

Раніше судом зазначалось, що первісним кредитором ТОВ «1 БАНК» у кредитному договорі № 71732794 в пункті 10.5.1 було встановлено нарахування процентів за понадстрокове користування (тобто користування наданими кредитними коштами у строк, який наступив після закінчення строку повернення кредиту) як міру відповідальності, яка в пункті 2.2. договору встановлена у розмірі 4% за кожний день такого користування, що за своєю суттю є формою відповідальності відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно ч. 1 та ч. 2 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України і діє до цього часу.

Кредитний договір № 71732794 був укладений 10.04.2025 року, тобто на момент дії військового стану, а враховуючи що судом визначено нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом як міру відповідальності відповідно до статті 625 ЦК України (що узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16), то слід застосувати положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відмовити задоволенні частини позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за понадстрокове користування кредитом в розмірі 4164,87 гривень за кредитним договором № 71732794 від 10.04.2025 року.

По-друге, щодо стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 2520,00 гривень та заборгованості за неустойкою в розмірі 6000,00 гривень за кредитним договором № 1920223 від 17.05.2025 року.

В умовах кредитного договору № 1920223 міститься пункт 1.5.2. яким встановлено комісію за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування) в розмірі 9240,00 гривень, що нараховується за процентною ставкою в розмірі 14,00% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період відповідно до графіку платежів.

Відповідно до графіку платежів, який є додатком № 1 до договору, розрахунковий період складає 15 днів, тобто відповідно до пункту 1.5.2. договору нараховується 420,00 гривень комісії за обслуговування кредиту.

За договором факторингу № 27082025 до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відійшли права вимоги на заборгованість по такій комісії на суму 2520,00 гривень.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Також у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22), та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження 61-4202сво22).

Так у матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що позичальник ОСОБА_1 користувався відповідними послугами за обслуговування кредиту більше ніж один раз на розрахунковий період (тобто 15 днів відповідно до умов договорому), як і відсутні відповідні докази звернення позичальника із запитами на отримання відповідної інформації, в наслідок чого відсутні підстави для здійснення нарахування плати за обслуговування кредиту відповідно до пункту 1.5.2 кредитного договору, а тому у задоволені вимоги про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 2520,00 гривень слід відмовити.

Також слід відмовити у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за неустойкою в розмірі 6000,00 гривень, так як цей вид відповідальність за прострочення виконання зобов`язання міститься у пункті 4.1 договору та становить 1000,00 гривень за кожний випадок порушення зобов`язання, однак як вже було зазначено судом раніше, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановив обов`язок для кредиторів, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, останній звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. А враховуючи, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» отримало право вимоги до відповідача відповідно до договору факторингу, то обов`язок списати нараховану неустойку виник у позивача як нового кредитора в момент прийняття права вимоги.

З огляду на усе вищезазначене, з урахуванням того, що позивач довів наявність взаємовідносин сторін та наявність заборгованості за договорами, та те, що відповідач належним чином не виконав умови договорів про надання грошових коштів у позику, допустив прострочення платежів та не подав суду жодних доказів, які би спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 15298,57 гривень.

Щодо стягнення судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 3328,00 гривень, що підтверджується копіює платіжної інструкції № 153422 від 10 березня 2026 року. Однак, враховуючи, що позовні вимоги було задоволено частково, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 1819,41 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3-5, 10-13, 81, 141, 209, 247, 258, 263-265, 268, 274, 279-287 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в інтересах якого діє представник Какун Анна Станіславівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитними договорами № № 71732794 від 10.04.2025 року та № 1920223 від 17.05.2025 року в розмірі 15298,57 гривень (п`ятнадцять тисяч двісті дев`яносто вісім гривень 57 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1819,41 гривень (одна тисяча вісімсот дев`ятнадцять гривень 41 копійка).

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано суддею 14 вересня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, адреса знаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.О. Леміщенко