Рішення № 140038199, 15.09.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/6115/26

Провадження №: 2/336/4462/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., за участю секретаря судового засідання Прохорової А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради про скасування наказу та поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Никоненко О.О. звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовом, сформованим в системі «Електронний суд», в якому просить скасувати наказ № 10 від 29.05.2026 року Комунального закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради про припинення трудових відносин з ОСОБА_2 та поновити її на посаді завгоспа.

На підтвердження позовних вимог представник позивача посилається на те, що позивачка ОСОБА_1 з 01.11.2008 року працювала на різних посадах в Комунальному закладі «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради, спочатку на посаді оператора газової котельні, а з 03.11.2008 року її було переведено на посаду завгоспа. 30.05.2026 в акаунт Телеграм сина позивачки ОСОБА_3 директором Комунального закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» було направлено повідомлення з наказом № 10 від 29.05.2026 року про припинення трудових відносин з ОСОБА_1 на підставі підпункту 8-3 ч. 1 статті 36 КЗпП України відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Позивач вважає цей наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 поновленню на роботі з огляду на наступне.

Так, щодо ОСОБА_1 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя розглядається кримінальне провадження № 336/3801/26. ОСОБА_1 перебуває під вартою. Станом на час подання позову вона не є засудженою, жодний вирок щодо неї не ухвалено. Отже, згідно до Конституції України вона є цілком законослухняною громадянкою.

Про існуюче положення позивачки відповідачу було відомо, оскільки адміністрація відповідача видавало характеристику ОСОБА_1 для надання її в суд. Вказану характеристику отримав чоловік позивачки ОСОБА_4 , при цьому повідомив керівництво навчального закладу де перебуває його дружина і на яких підставах.

Перебуваючи в слідчому ізоляторі ОСОБА_1 природньо не могла з`явитися на роботі. Тому, підстав її звільняти на підставі на підставі підпункту 8-3 ч. 1 статті 36 КЗпП України не було, і таке звільнення є незаконним, а отже наказ підлягає скасуванню, а позивачка поновленню на роботі.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу від 16.06.2026 цивільну справу було розподілено та передано судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Галущенко Ю.А.

Ухвалою судді від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без виклику сторін.

14.07.2026 року представник відповідача директор Комунального закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради Н.Заїченко не погодившись із позовом, надала суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачка ОСОБА_1 працювала в КЗ «НВК № 2 ім. В.А.Лазаряна» на посаді завідувача господарством. Починаючи з 02.10.2023, наказом по школі від 27.09.2023 №62-к/тр з нею було призупинено трудові відносини відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Заклад працював дистанційно, як і до тепер,, на підставі таких розпоряджень від 30.08.2024 № 253 та від 29.08.2025 № 248. Оскільки заклад знаходиться в зоні активних бойових дій, виконання нею безпосередньо посадових обов`язків унеможливлено. Однак, час від часу ОСОБА_1 виходила на зв`язок з приводу окремих робочих питань по обліку шкільного майна. Заробітна плата їй не виплачувалася, але нараховувалася з послідуючою виплатою за рахунок агресора. З 08.03.2025 року ОСОБА_1 на зв`язок не виходить і офіційного підтвердження її місця перебування заклад не має. Із квітня 2025 року по травень 2026 року заробітна плата їй не нараховується і у табелі обліку використання робочого часу за весь вказаний період навпроти прізвища позивача міститься відмітка «інші» - не з`ясовані причини. Таким чином, очевидна фактична відсутність працівника на роботі понад 4 місяці поспіль і у закладі, як роботодавця, відсутня офіційна інформація про причини такої відсутності протягом усього цього періоду. Твердження позивача про те, що роботодавець звільнив його безпідставно, не відповідають дійсності. Роботодавець вжив усіх можливих заходів для з`ясування причин відсутності та встановлення зв`язку з працівником. Засобами телефонного зв`язку та через месенджери (Viber/Telegram) здійснювалися спроби зв`язатися з позивачкою, однак остання на дзвінки та повідомлення не відповідала. Зі слів її чоловіка стало відомо, що вона перебуває під слідством з 06.03.2025 і знаходиться в слідчому ізоляторі. Зважаючи на те, що інформація про причини невиходу на зв`язок позивачки була повністю відсутня понад чотири місяці поспіль (з 08 березня 2025 року 29 травня 2026 року), відповідач мав повне законне право припинити трудовий договір на підставі підпункту 8-3 ч. 1 статті 36 КЗпП України. При цьому поважність чи неповажність причин для цієї норми значення не має ключовим є сам факт ненадання інформації працівником.

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

За положенням ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ч.І ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Позивач ОСОБА_1 працювала в Комунальному закладі «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради на посаді завідувача господарством з 03.11.2008 року, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

Наказом директора Комунального закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради Н.Заїченко від 27 вересня 2023 року № 62-к/тр, відповідно до розпорядження № 136 начальника Оріхівської військової адміністрації від 31.08.2023 року «Про організацію освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти Оріхівської міської ради у 2023-2024 н.р.», відповідно до ст.. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та згідно наказу по Комунальному закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради № 56-о від 04.09.2023, було призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 завгоспом школи з 02.10.2023 року.

Наказом директора Комунального закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради Н.Заїченко від 29 травня 2026 року № 10-к/тр Про припинення трудових відносин у зв`язку з тривалою відсутністю працівника, було припинено трудові відносини з ОСОБА_1 , завідуючою господарством, яка відсутня на робочому місці з 01 грудня 2025 року понад чотири місяці поспіль, та про причини відсутності якої роботодавцю невідомо. Днем звільнення вважати 29 травня 2026 року. Звільнено з посади у зв`язку з припиненням трудового договору згідно з п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП.

Позивачка не погоджуючись з вказаним наказом та вважаючи його незаконним, звернулася до суду з даним позовом з метою його скасування та поновлення її на роботі.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору містяться у статті 36 КЗпП України.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин. Зазначеним законом було внесено зміни і в Кодекс законів про працю України. Зокрема, частину першу статті 36 КЗпП України.

(«Підстави припинення трудового договору») доповнено пунктом 8-3: відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Законодавцем з дати набрання чинності Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, у випадках, коли відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності затягнеться на 4 місяці поспіль і більше, надано право роботодавцеві скористатися вищевказаною новою підставою для розірвання трудового договору з таким працівником.

Для припинення дії трудового договору за пунктом 8-3 частини 1 статті 36 КЗпП України мають бути одночасно дотримані дві обов`язкові умови: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці поспіль; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ набрав чинності з 19.07.2022 та не має зворотної дії в часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України), отже відлік 4 місяців відсутності працівника не може початися раніше цієї дати.

Судом встановлено, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, починаючи з 02.10.2023 трудові відносини з ОСОБА_2 були призупинені (наказ по школі від 27.09.2023 № 62-к/тр) відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Як зазначив у відзиві представник відповідача, оскільки Комунальний заклад «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради знаходиться в зоні активних бойових дій, виконання ОСОБА_1 безпосередньо посадових обов`язків було унеможливлено. Разом з тим, ОСОБА_1 час від часу виходила на зв`язок з приводу окремих робочих питань по обліку шкільного майна, при цьому заробітна плата їй не виплачувалася, але нараховувалася з послідуючою виплатою за рахунок агресора.

Починаючи з 08 березня 2025 року ОСОБА_1 зовсім перестала виходити на зв`язок із роботодавцем.

Згідно з Табелем обліку робочого часу КЗ «Оріхівський НВК № 2 імені В.А.Лазаряна» по обслуговуванню персоналу із квітня 2025 року по травень 2026 року заробітна плата ОСОБА_2 не нараховувалася, в табелі обліку використання робочого час за весь вказаний період навпроти прізвища позивача міститься відмітка «інші» - не з`ясовані причини.

Позивач, не заперечуючи відсутність на робочому місці з 08.03.2025 та до звільнення з посади, зазначає, що щодо неї Шевченківським районним судом м. Запоріжжя розглядається кримінальне провадження № 336/3801/26 і весь цей час вона перебувала в слідчому ізоляторі.

На підтвердження вказаних обставин до матеріалів позовної заяви долучені копії ухвал Шевченківського районного суду м. Запоріжжя по справі №336/3801/25 (пр.. 1-кп/336/587/2026) про продовження запобіжних заходів у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , яка обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 436-2, ч. 3 ст. 114-2 КК України. У вищевказаних ухвалах зазначено, що ухвалою слідчого судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 07.03.2025 відносно ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами суду.

Доводи позивача про те, що відповідачу було достеменно відомо про її існуюче становище, оскільки адміністрацією закладу видавалася характеристика на ОСОБА_1 , яку отримав її чоловік ОСОБА_4 для подання до суду, а також про те, що останній повідомляв керівництво навчального закладу про місце перебування своєї дружини, не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Зокрема, матеріали справи не містять жодних письмових доказів на підтвердження того, що чоловік позивачки ОСОБА_4 або її син ОСОБА_5 повідомляли адміністрацію навчального закладу про місце перебування ОСОБА_1 , її становище або інші обставини, на які посилається позивач.

Не надано також доказів отримання адміністрацією такого повідомлення в будь-якій іншій формі.

Сам факт видачі характеристики на ОСОБА_1 не свідчить про те, що відповідачу було відомо про зазначені позивачем обставини. Із самої характеристики не вбачається, для подання до якого саме органу чи установи вона була видана, а також з якою метою використовувалася. Інших доказів, які б підтверджували передачу характеристики до суду або обізнаність відповідача з її змістом та метою отримання, матеріали справи не містять.

Таким чином, твердження позивача про достеменну обізнаність відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Відповідно до положень ЦПК України саме позивач зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Отже, під час судового розгляду встановлено відсутність позивача на роботі протягом 4 місяців і відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності.

На зв`язок з керівництвом позивач не виходила, судом не встановлено будь-якої комунікації позивача з відповідачем протягом всього періоду часу відсутності на роботі. Ні позивач, ні його представник не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що позивач або її родичі інформували про причини відсутності ОСОБА_1 на роботі.

У зв`язку із відсутністю документально підтвердженої інформації про причини відсутності позивача на роботі та з метою з`ясування причин її відсутності, відповідачем здійснювався спроби зв`язатися з позивачем засобами телефонного зв`язку та через месенджери (Viber/Telegram), однак безрезультатно.

При розгляді даної справи суд також враховує наступне.

Добросовісність (пункт 6 статті З ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Так, у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Із березня 2025 року до травня 2026 року позивачка, за умови добросовісності її дій, могла усвідомлювати, що вона не з`являється на роботі, не виконує свої посадові обов`язки та не отримує заробітну плату. У зазначений період часу вона, або її родичі чи адвокат не повідомляли належним чином роботодавця про причину її відсутності. Натомість, Законом не визначено обов`язку роботодавця вчиняти дії, направлені на розшук працівника, який не з`являться на роботі, а лише переконатися у фактичній відсутності працівника на робочому місці понад 4 місяці поспіль та відсутності інформації про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль.

На підставі вищевикладеного, станом на 29.05.2026 року у відповідача вже були наявні всі законні підстави припинити дію трудового договору з позивачем через відсутність її на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль згідно із пунктом 8-3 статті 36 Кодексу Законів про працю України.

Суд, оцінивши надані сторонами докази вважає, що відповідачем, у відповідності до вимог діючого законодавства, під час винесення Наказу № 10-к/тр від 29.05.2026 року одночасно дотримано наявність двох обов`язкових умов: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці поспіль: позивач була відсутня на робочому місці протягом більш тривалого терміну, а саме з березня 2025 року; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад 4 місяці поспіль, при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності.

Жодної комунікації між позивачем та відповідачем в період відсутності позивача на робочому місці в період, встановлений судом, не встановлено та позивачем належним чином не підтверджено.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивача на законних підставах звільнено, відповідно наказу від 29.05.2026 № 10-к/тр відповідно до пункту 8-3 статті 36 КЗпП України через відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, тому підстави для визнання незаконним та скасування наказу відсутні.

Крім того, оскільки на час винесення рішення по справі, ОСОБА_1 , відносно якої 03.08.2026 ухвалено обвинувальний вирок, який наразі оскаржується, продовжує перебувати у СІЗО, її поновлення на посаді завгоспу у Комунальному закладі «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» не призведе до відновлення нею можливості виконувати свої посадові обов`язки.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу та поновлення на роботі задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12,13,263,265, 272, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального закладу «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради про скасування наказу та поновлення на роботі - залишити без задоволення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальний заклад «Оріхівський навчально-виховний комплекс № 2 імені В.А.Лазаряна» Оріхівської міської ради, код ЄДРПОУ 20523941, адреса: Запорізька область, Пологівський район, м. Оріхів, вул. Шевченка, будю 16.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.А.Галущенко